Володар перснів: Хранителі персня (2001)

marvin2008 3 січня 2022, 12:25

8/10. Якщо ви спочатку прочитаєте книгу, то вам бракуватиме безлічі сцен, діалогів, персонажів, різноманітних особливостей побуту та оточення, які не показані в книзі. Якщо навпаки - спочатку подивитеся фільм, а потім прочитаєте книгу, - вам бракуватиме чудового музичного супроводу та неймовірних краєвидів.

Lilia Omelianenko 19 січня 2020, 20:18

Оскар - 2002, "Найкращий фільм", номінант

Можливо, є сенс писати одну рецензію одразу на всі три фільми, адже це як не як, а цілісна історія. Та оскільки був вибраний формат не серіалу, а повного метру, кожна частина сприймається як завершений етап. Тим більше, кожен фільм з трилогії є екранізацією однієї з книг, назви яких прямо вказують на той чи інший етап історії. Так, якщо фільм носить назву “Братство персня”, він розповідає про його створення, “роботу” і підсумкову долю.

Пройдемося основними складовими.

Сюжет: Перше, що кидається в очі - певна нестача експозиційного підгрунтя у фільмі, який має бути ходячою експозицією. Хто викував персні влади? Навіщо? Які були їх функції і призначення? Яким чином Саурон всіх обманув і зміг підкорити персні? Чому він втратив тілесну форму, коли втратив перстень? Стільки питань, а ще ж тільки 5 хвилин минуло… Далі не краще. Чому на раді в Рівенделлі присутні, висловлюються і приймають рішення не виключно правителі? Від гномів ... так узагалі присутній один Гімлі, який навіть не є сином короля. Чому хоч один із “дорослих” членів братства не хоче піти наздогнати Фродо, від місії якого взагалі залежить все на світі, а натомість всі ідуть виручати інших рядових хоббітів? І так далі…

Відповіді на деякі з цих питань є у книгах і на профільних фанатських ресурсах, але хотілося б усе ж отримувати їх у процесі перегляду, щоб не кваліфікувати їх як недомовки або ж просто звичайні ляпи.

Діалоги. Очікувано пафосні, з претензією на глибину філософського сенсу, але місцями несподівано розбавляються нечисленними комедійними вставками. За жартівливу складову відповідають переважно Піппін та Меррі, Гімлі, неочікувано Гендальф і навіть трохи Фродо (“А Мордор - це направо чи наліво?”). Менш із тим, моментами здається, що жарти одних героїв і пафосні монологи інших існують неначе окремо одне від одного, і так до кінця і не зрозуміло, куди ж варто було рухатися, у бік серйозності чи жартівливості.

Персонажі. Деякі персонажі у першій частині виглядали доволі схематично. І я не говорю про другорядних і зовсім статичних Елронда і Галадріель, а про більш вагомих. По суті, не маючи літературного підгрунтя, про Арагорна можна сказати лиш те, що він - благородний лицар, що з невідомих причин відмовився від трону. За показаними рисами від Боромира його відрізняє тільки стійкість до близького знаходження поряд із перснем влади, у решті аспектів ці двоє майже не відрізняються. Навіть любовна лінія Арагорна і Арвен не дозволяє забарвити персонажів хоч якось. Про Леголаса ми знаємо тільки те, що він - син короля лісових ельфів і любить високопарно говорити, а про Гімлі - що він любить махати сокирою, схожий на ірландського любителя пива і недолюблює ельфів.

Читала, що багатьом фанатам книги не подобається зображений Гендальф. Мовляв, якийсь безхатько, а не чарівник-мудрець. Одначе, думається мені, що зовнішність Гендальфа - це посил до глядача, який закликає не оцінювати людину візуально, а дивитися глибше у суть речей. У цьому контексті згадується епізод із останнього фільму трилогії “Хобіт”, де персонаж на ім’я Альфред, який до того був показаний як людина ницої душі, невеликого розуму, жадібна і улеслива, був єдиним із озерних людей, хто кинувся одразу проганяти Гендальфа, прийнявши за жебрака. Також, зважаючи на приязнь Гендальфа до слабких і простих створінь світу цього, не дивно, що до свого зовнішнього вигляду він теж не дуже вибагливий.

Сподобалися також Сем і Фродо і їх намічені арки персонажів. У випадку Сема це вихід із зони комфорту заради дотримання обіцянки, і розуміння того, що вірність і відданість слід ставити вище за будь-які зручності. Фродо ж одного разу говорить Більбо: “Я не такий, як ти”, маючи на увазі, що не сильний і не мужній, і це цілком вписується у показаний образ. Фродо не герой, не “вибраний”, не має особливих здібностей. Йому постійно страшно і погано, він мало не вперше у своєму безтурботному житті переживає справжнє випробування. І якщо його дядька свого часу погнала в дорогу туківська кров (читай: жага до пригод), то Фродо цього не прагнув. Здається, що із усіх чотирьох хоббітів він найменше підходить для своєї ролі: малий, кволий, нездатний за себе постояти, але саме за внутрішню силу духу і прагнення іти наміченим шляхом, не дивлячись ні на що, його, імовірно, і було обрано.

Локації. Саме перша частина, будучи експозиційною, мала задавати тон усій трилогії, і вона з цим справляється блискуче. Водоспади Рівенделла, ліс Лотлріен, Шир, статуї предків Арагорна, підземні зали Морії, Мордор та Ізінгард, лісові, польові та гірські пейзажі, зняті на новозеландських просторах. Візуальна частина виглядає дуже круто і по-хорошому фантастично, часто переважаючи найсміливіші очікування. І якщо станом на 2020 рік глядача вже неодноразово балували Аватаром, картинами Марвел, новими Зоряними війнами та ще безліччю крутих проектів, то у 2001 році показане вражало навіть на звичайному 17-дюймовому моніторі, не кажучи вже про широкий екран.

Протягом усієї першої частини локації не повторюються, постійно тримаючи незнайомого з першоджерелом глядача у напрузі, роблячи показаний світ багатогранним і живим (хоч, звісно, з першого разу розібратися у географічних назвах без “шпаргалки” доволі складно).

Роздуми. Перстень всевладдя, очевидно, є метафорою абсолютної влади (або засобу її досягнення). Автор всіляко наголошує, що така влада, не стримувана ніякими важелями - це однозначне зло. Чітко показано, як починає мінятися у гірший бік характер тих, хто нею наділений (носіїв персня). Водночас примітно, що насправді жоден із носіїв персня цієї влади не отримує, адже насправді перстень підкоряється тільки своєму істинному господареві. Тобто, раз абсолютна влада - сама по собі зло, то вона може бути тільки частиною і витвором того, хто сам являється злом. Отака метафора у метафорі.

Помітні у фільмі християнські мотиви. Адже якщо Саурон - такий собі диявол, то він може спокусити тебе перснем (диявольським даром) і ти станеш його слугою (як королі стали назгулами), але рівним дияволу ти не станеш ніколи, тільки загубиш свою безсмертну душу. І наскільки дар диявола згубний, настільки ж він і привабливий, чим і пояснюється загальна тяга до персня навіть у тих, хто апріорі не здатен його використати. І чим більшу силу має людина, тим більш руйнівні наслідки буде мати підпадання її під вплив персня (застосування цієї сили зі злими намірами). Поістину, “Велика сила - велика відповідальність”.

Враження: Перераховані вище огріхи хотілося озвучити, раз вони були помічені. Але під час першого перегляду емоції і захват від позитивних моментів пересилюють будь-які претензії. Далі буде. Читати далі