«Д’Артаньгав і три пси-мушкетери🐶⚔️🏰» («Д’Артаньгав і троє псів-мушкетерів») («D’Artacán y los Tres Mosqueperros» (1981-1982)) — це 26-серійна еспансько-японська мультиплікаційна екранізація роману Александра Дюма-батька «Троє мушкетерів», яку УТ-1 транслював із середини Січня 1993-го року до першої половини Квітня 1993-го року (Моя 6-та кляса — одразу ж після завершення мультсеріялу-побратима «Кругосвітня подорож Віллі Фоґа🚂🌍🐘» («La vuelta al mundo de Willy Fog» (1983))). Знову Мій улюблений післяобідньо-суботній атмосферно-послідовний триптих: «Д’Артаньгав і три пси-мушкетери🐶⚔️🏰» («D’Artacán y los Tres Mosqueperros» (1981-1982)) + «Бодетаун — Місто на кордоні» («Бодетаун — Місто на кордоні🐴🍁» («Bordertown» (1989-1991)) + «Вечірня казка🎑🐈✨»! Се був цілком заслужений вечірній телевідпочинок зі смакотою📺🥞🍯🥛🛋️ після насичено-яскравого шестиденного шкільного розмаїття🏫📚🗺️📐🔬📖🖊️.
Я любив цей пригодницький мультсеріял, позаяк перед цим кілька разів бачив радянську московитсько-українську ... музичну постановку «Д’Артаньян і три мушкетери👑🗡️🎶» (1978) (а сам роман Александра Дюма-батька Ми вивчали на Світовій літературі (тоді була саме така назва) аж у 7-й клясі). Моїми улюбленими персонажами у кінострічці, мультсеріялі, а потім і в книжці були Констанція (мультпрототип Жужу) і Міледі (мультпрототип Мявледі, якщо не зраджує пам’ять щодо вимови Її імени). Відтак, найкращою була серія, де Жужу та Мявледі билися й обидві попадали з обриву в Річку. Мої враження після цієї серії були аж занадто сильними — Я так переживав і відмовлявся вірити, що доля Жужу буде такою самою, як доля Констанції з кіноверсії…
Красиво намальований мультсеріял, жвавий розвиток подій-пригод і коротенький анонс наступної частини закохали в себе ж одразу усіх дітей Мого Рідного Села і «Д’Артаньгав і три пси-мушкетери🐶⚔️🏰» («D’Artacán y los Tres Mosqueperros» (1981-1982)) зайняв гідне-чільне місце в Наших повсюдних обговореннях. Не можу оминути увагою чудову вступну сюжетно-символічну композицію-візуалізацію зі словами “Вперед! Вперед! Вперед! — як правда й честь позвала. Вперед! Вперед! — тремтять ґвардійці Кардинала. Бо твій удар разить, крушить, вціля. Вперед! Вперед! Вперед! — он ворог зліва-справа. Вперед! Вперед! — фехтуй, хоробрий Д’Артаньгаве. За Францію, за Анну й Короля!”.
«Д’Артаньгав і три пси-мушкетери🐶⚔️🏰» («D’Artacán y los Tres Mosqueperros» (1981-1982)) — це безцінне джерело спогадів про щасливу й затишну дитячо-шкільну минувшину. Тварини-персонажі🐶🐱🦊🐺🐷 вдало віддзеркалили та чітко виокремили всі відтінки характерів. Кожна серія була світлим енерґетичним зарядом зі своїм власним відбитком і ноткою ностальґії. Та найбільший прохолодний сум огорнув після закінчення мультсеріялу — хотілося знову все розпочати з першої частини, сидячи на підлозі перед Чорно-білим телевізором📺 (що стояв на красиво-коричнево-вишневій полакованій дводверній тумбочці з Моїми шкільними зошитами, підручниками, ручками, олівцями, художніми книжками й особистими записами та речами — досі чую цей особливо-незабутній запах усього того начиння, ядром якого були саме Шкільні речі), захоплено пожираючи очима кожен кадр🎞️.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти❗
Увесь час чекаєш, коли ж нарешті закінчиться ця тягомотина, яку час від часу приправляють різкими спробами налякати хлопком або раптовою появою на екрані чогось страшного.
Окремо хочеться відзначити нікчемний переклад російською. Значну частину фраз він просто не зміг перекласти, тому доводилося крізь його репліки слухати оригінал. Ось питається: куди перекладач подів пояснення, чому їх там було 10 людей? Адже це важливо!
Я купився на те, що у фільмі обіцяли єврейську містику та Олдмана в ролі рабина. У результаті немає ні того, ні іншого. Нічого єврейського у фільмі немає й близько.
З Олдмана вийшов такий самий рабин, як із мене Алла Пугачова. Єврейського у фільмі не було абсолютно нічого — хіба що спроби Олдмана прочитати молитви івритом, які перекладач чомусь назвав «їдишем». Ні молитва бабусі, ні її запалювання свічок як воно у фільмі реалізовано - не мають нічого спільного з єврейською традицією. Це як показати курячий бульйон і сказати що це український борщ. Тим більше ... дивно, що у фільмі немає жодної відповідної атрибутики, якщо вже автори намагалися показати єврейську бабусю та рабина у виконанні Олдмана.
Просто вбила відсутність хоч якоїсь правдоподібності. Наприклад, якщо бабуся знала про Книгу, то чому сама не скористалася нею і не дала її дочці, а лише після її смерті таємно розповіла про неї внучці? Безглуздя.
Олдман зібрав 10 людей «різних деномінацій», а головній героїні, точніше глядачеві, пояснює це тим, що за традицією для молитви потрібно щонайменше 10 людей. Дивно, що режисерові не пояснили: ці 10 людей обов'язково повинні бути євреями! А їхнє читання молитв англійською — взагалі абсурд.
Ще надто багато штампів. Увесь фільм передбачуваний від першої до останньої хвилини.
Але ефекти непогані. Тому:
2/10.
На жаль, порівняно з першою частиною, тут здебільшого довелося нудьгувати. Автори спробували перевершити самих себе, але їм це явно не вдалося.
Не варто було, на мою думку, намагатися залучити до мультфільму всіх-всіх героїв першої частини й намагатися повторити пригоди в тому ж руслі: знову допомога, яка запізнюється в кінці, знову тільки супергерой може всіх врятувати, і знову тими самими методами. І знову ті самі, хоч і постарілі, пацюки — незрозуміло, навіщо вони взагалі потрібні в мультфільмі.
На жаль, друга частина більше засмутила, ніж викликала ностальгічні нотки.
Напевно більшість фільмів неможливо визначити як представників якогось одного жанру — завжди виявиться, що їх одночасно розтягують між собою кілька жанрів.
Фільм «Загублений світ» уже з перших кадрів дає зрозуміти, що це не стільки комедія чи пригоди, скільки фільм-пародія.
І справді, комусь може здатися дурною розмова Холлі з мавпою, або банжо, яке невідомо з якого куща раптом з'явилося, а також гумові костюми, дурнувата поведінка акторів і так далі.
Але якщо один раз і до кінця фільму усвідомити для себе, що ти дивишся саме пародію, то фільм тягне на всі мої:
8/10.
Можливо, варто було зробити поправку на рік виходу цього фільму, але, чесне слово, я ледве додивився його до кінця, а додивившись, так і не зрозумів, навіщо його взагалі було знято.
Гра практично всіх акторів у фільмі настільки здивувала — навіть зараз у мильних операх, здається, актори грають правдоподібніше. Але знову ж таки, мабуть, варто робити поправку на рік виходу фільму.
Декорації, за які фільм отримав «Оскар», звичайно, дуже красиві — знову ж таки, якщо враховувати, коли це було знято, — хоча іноді видно, що гори на задньому плані намальовані.
Фільм нединамічний, що, очевидно, й передбачалося авторами. Але, додивившись його до кінця, так і не зрозуміло, яку мету переслідували режисер і сценарист. Ну приїхали, ну оселилися. А далі що? Якось абсолютно неправдоподібно виглядає, як монахині, приїхавши, гуртом закохалися в чоловіка, аж до божевілля.
4/10.
Виключно з огляду на давність фільму та за самобутність пейзажу й побуту, заради чого, власне, я його й завантажи ... в.
Творіння італійських авторів є зразком стандартної християнської творчості. Як зазвичай, бажання проповіді переважає здоровий глузд і правдоподібність.
Можливо, для людей, які лише краєм ока знайомі з єврейською історією, побутом та іудео-християнською дійсністю перших століть, фільм здасться самобутнім і колоритним. Решті ж доведеться задовольнятися просто величезною кількістю історичних казусів і невідповідностей, а також логічних нестиковок, які кидаються в очі на кожному кроці й затьмарюють той меседж, який автор намагався вкласти у фільм.
А суть фільму проста до банальності: Тит Таурос намагається з'ясувати, чи справді Ісус воскрес. І всупереч здоровому глузду, яким, як показано протягом усього фільму, нібито керується Тит, він раптом «підтверджує», що Ісус таки воскрес, тому що Саймон наодинці привів до тями кохану Тита, яка помирала.
Можливо, авторам це здалося логічним, або вони хотіли показати, що Таурос увірував не через суху логіку, а нарешті прийняв усе серцем ... , але я все одно фільму не повірив.
Якби я був на місці Тауроса, я б припустив, що Саймон-Петро приніс із собою нашатир(аміак тоді з сечі добували). Саме тому «воскресіння» потрібно було проводити наодинці.
До речі, про усамітнення — персонажі фільму про традиції свого народу згадують через раз. Звичайно, вони «знають» про них лише від сценариста, який, судячи з усього, сам чув про них переважно з міських легенд. Єврей не може залишитись наодинці з жінкою - це традиціями заборонено.
Єврейський народ часів Другого Храму зображений досить шаблонно, втім, як і вікінги. Думаю, постановники з тих, хто росіян обов'язково зобразить у вушанці та з балалайкою. Пробачимо їм, адже християни до цього звикали з дитинства.
Ще один момент просто розчулив. Я розумію, що знімали в Тунісі, розумію, що для режисера Ізраїль і Туніс — це все «десь там», але пересування героїв країною просто дивують.
Первосвященник, звичайно ж у священному одязі, бо як же первосвященнику ходити без ефоду, швиденько випереджає Тита до Галілеї, щоб показати йому «чудо». Це ми розпещені транспортом і погано уявляємо, скільки днів їм знадобилося б, щоб дістатися з Єрусалима до Капернаума(дня три!).
І священники-коени цілою юрбою ось так запросто «на годинку-другу» залишають Храм і вирушають до Галілеї, куди кілька днів шляху.
Акторська гра лише в деяких персонажів варта витрачених грошей. І Дольф Лундгрен, на жаль, до цих кількох не належить.
Я дуже розчарований цим фільмом, а особливо мене розчарували декорації — все одно що «Вечори на хуторі біля Диканьки», зняті в Казахстані.
P.S. Ісус, до речі, переїхав до Капернаума, як говорять євангелісти, а не жив у Назареті. Непогано було б режисерам це знати для достовірності.
3/10 — і не більше…
Хоча зачекайте: за те, що будь-який легіонер носив імператорський пурпур, що взагалі є повним нонсенсом — як через заборону, так і через його баснословну ціну, порівнянну з ціною золота: 2/10
Я дуже шкодую, що перед переглядом фільму не побачив його бюджет. За 15 000 доларів цей фільм, імовірно, заслуговує на всілякі похвали та овації стоячи. Хоча сумніваюся, що тоді я став би дивитися його повністю, не перемотуючи. Втім, дивитися вдруге, а тим більше комусь його радити, точно не зможу.
Тепер мені стало зрозуміло, чому монстри виглядають як у «Млі», але при цьому якісь гумові, з незграбними світовими хоботами з «Війни світів».
Особисто мене у фільмі дуже засмутило відсутність чіткої відповіді на питання: навіщо ми взагалі його дивимося? Можливо, фінальна сцена «спарювання», або що саме нам там показали, покликана продемонструвати, що «монстри теж люди», але все, що відбувалося навколо, було настільки неправдоподібним, що затьмарювало цей так і не розкритий сенс картини.
Загалом ми вже звикли до штампів американського кіно, де всі інопланетяни що мають супер-технології та космічні кораблі - голі, когось можна втопити в унітазі, а вантажівки їдуть на повній швидкості ... , сигналять і навіть не пригальмовують, коли в останню мить хтось стрибає та рятує дитину з дороги. Військових у цьому фільмі, мабуть, сміливо можна назвати наступним пунктом.
Невже ніхто не міг підказати режисерам і сценаристам, наскільки дивно виглядає те, що за всі роки існування монстрів люди не знають про їхнє розмноження і дивуються, побачивши їхніх «дитинчат» на деревах? У їхній Америці, мабуть, усі вчені знімаються в серіалах, і на цей фільм їх не вистачило…
Фільм надзвичайно затягнутий. Усе те саме можна було вмістити в картину, удвічі коротшу. Тоді хоча б можна було б замислитися над останніми «філософськими» хвилинами фільму, не позіхаючи від втоми після самого перегляду.
Цей фільм значно програє оригінальній німецькій картині. Я практично не повірив жодному акторові.
У цьому фільмі було явно видно, що актори просто грають свої ролі, а інші актори маячать на задньому плані для масовки. Тоді як у німецькому «оригіналі» є чітке відчуття, ніби дивишся документальну стрічку про життя.
Головний мінус цього фільму — неправильний підбір акторів. Ні Форест Вітакер, ні Кліфтон Коллінз, ні «професор» взагалі не підходять для своїх ролей — типаж не той. Тим більше Коллінз у фільмі був радше для меблів, та ще й навіщо-то його персонажа змінили в гірший бік.
Загалом картина залишає гірше враження, ніж її німецький оригінальний варіант "Das Experiment" 2001 року, який я б сміливо рекомендував.
Не люблю неправдоподібні фільми. І мені чомусь здається, що у 1992 році ставлення до законодавства, права та судової системи було приблизно таким самим, як і зараз. Але у фільмі чомусь усе настільки гіпертрофовано, що інтерес до перегляду зникає.
Найбільше законів у фільмі порушують саме судові виконавці. Якщо заборонено переходити за червону лінію — то навіщо ця лінія прямо посеред коридору? Якщо потрібно вбити головного злодія — то сам начальник в'язниці при всіх наказує головному герою його вбити, а потім за непокору карає його ж.
І, звичайно, жодних побачень, адвокатів та іншого в майбутньому не буде. Буде лише купа «законів», за порушення яких тебе посадять туди, де закони порушують усі, тільки одних за це карають болем або смертю, а іншим нічого не буде.
Суворий режим суворим режимом, але куди поділися адвокати? Хто в цій державі зі строгим режимом понесе покарання за те, що ув'язнений, який ще навіть не потрапив до в'язниці, помер? Хто відповідатиме за пу ... блічне вбивство довічно ув'язненого? Хто понесе покарання за безпричинне заподіяння болю всім ув'язненим одночасно — не як покарання за непослух, а просто так?
Це вже не суворий режим, а анархія. А хто має право в умовах анархії судити інших, якщо сам не дотримується законів?
Акторська гра нижче середнього. Зараз я дивлюся цілу низку фільмів із Крістофером Ламбертом приблизно тих самих років випуску, і в загальному ряду фільмів тут акторська гра не вражає. Ні Кліфтон Коллінз, особливо на початку фільму, ні дружина, ні темношкірий співкамерник, ні начальник в'язниці не продемонстрували акторського таланту вище середнього.
Окремо варто згадати спецефекти у фільмі. У наш час вони, звичайно, виглядають досить смішно. Особливо комп'ютери та кіборги. Це заважає правильно оцінити фільм через пересиченість сучасними спецефектами.
Більшість футуристичних моментів у фільмі викликали радше посмішку, хоча це й не комедія. Через них загальна оцінка фільму буде нижчою, адже оцінюється те, як фільм виглядає сьогодні.
P.S. Уявіть собі картину майбутнього: за фільм «Фортеця» усі ставлять 9–10 балів через хороші спогади часів відеосалонів, а якомусь сучасному фільму ставлять 4–5, бо він видався мені неправдоподібним за сучасними мірками. Ось такий самий футуристичний світ «справедливості» показаний і в цьому фільмі…
Звідки у фільму взялося 6.2 балів imdb — це вже з розряду чудес. Можливо, ті, хто ставив оцінки, переплутали його з фільмом «Чорна Діра», з яким цей фільм має спільного лише те, що тут використані нарізки з оригінального фільму. У результаті роль Віна Дизеля в цьому шедеврі зводиться до нарізок із фільму «Чорна Діра».
Залишається незрозумілим, навіщо цей фільм взагалі був знятий. Бюджет — ящик пива.
Більше половини фільму — просто нарізки з «Чорної Діри». Інша половина — кадри, зняті оператором, який, здається, був геть у дим: частина виглядає як інтерв'ю з тюремним лікарем, психіатром, найманкою для майбутніх пошуків Ріддіка та рятувальною командою на планеті, де відбувалися події «Чорної Діри».
Режисер намагався зобразити психологічне осмислення початкового фільму, силу духу Ріддіка, неможливість виживання там, де Ріддік вижив, ну і все в такому ж дусі.
Стало просто шкода режисера, який навіть не подумав про те, що кадрам із фільму «Чорна Діра» в його фільмі взятися ... просто нізвідки — ми цей фільм бачили, ми знаємо, що він існує. Але звідки героям його фільму взяти, наприклад, кадри з летючими істотами, що вилітають із глиняних конусів, ще й у фірмовому відеорежимі очима Ріддіка? А ці кадри раптом опиняються на екрані ноутбука головного героя.
Це було жахливо! І це стало зрозуміло вже за початковими титрами — вкотре переконуюся, що за титрами можна багато чого сказати про те, яким буде фільм.
Уже з самого початку відчувалося, що в результаті вийде справжня британська якість: актори звичайні, без білосніжних рівних зубів і статних фігур, немає гучних імен, якість зйомки не така, як на американській цифрі, та й жарти від самого початку сподобалися.
Чого тільки варте знайомство: промоклий головний герой чекав на машину посеред поля вночі під дощем:
— Чому ви мене не зустріли?
— Так дощ же йшов!
Фільм до кінця не лише не розчарував, а й змусив здивуватися несподіваному повороту в кінці.
Але тут злий жарт зіграли буденні обличчя акторського складу — у третій серії я вже забув, що було на початку, тому довелося шукати, хто грав поліцейського, щоб зрозуміти, хто це такий. І лише тоді все стало на свої місця. Стало зрозуміло, навіщо показували яму з тілами і що за сторонній чоловік там був.
Для початку необхідно чітко усвідомлювати, що цей мультфільм розрахований на аудиторію 2–3 років.
І відповідно до цього робити висновки та оцінювати.
Перегляд мультфільму «Свинка Пеппа» разом із дитиною, на диво, залишає абсолютно різні, діаметрально протилежні відчуття.
Є багато дрібних нюансів, за якими розумієш, що мультфільм розвиває дитину.
Графіка саме на потрібному спрощеному рівні, щоб дитина могла впізнавати тварин і предмети. Дворічна дитина без труднощів розуміє, де яка тварина, де шапка, а де чайник.
ЩО ПОДОБАЄТЬСЯ:
Образ іноземців не нав'язує стереотипів. Серед іноземців були кумедні італійці-кози, австралійці-кенгуру та французькі віслюки. І жодних там біженців, арабів, чорношкірих та іншої дурниці, яку вимагають вкладати у вуха дорослих у кожному фільмі та серіалі.
Жодних гендерних соплів. Ні розмов про рівність статей, ні одностатевих пар на кшталт «у слоненяти Емілі є тато Ельдар і тато Ельфонс».
Є багато жартів саме для дорослих, які дитина, з ... розуміло, не оцінить. А отже, вони були заплановані для дорослих, які дивляться мультфільм разом із дитиною. Чого тільки вартий «впарювач» містер Лис: на запитання про відсталі наручні годинники він спочатку пропонує годинник із маятником, потім показують, що він уже три години щось продає, потім бетономішалку, а потім і зовсім «синхрофазотрон», який має режим невидимості та відтворює музику з компакт-дисків. Таких класних жартів там багато, щоб мультфільм сподобався і батькам.
ЩО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ:
Категорично не подобається, що Папу Свина постійно висміюють. То його назвуть опудалом, то дурником — майже через кожну серію. Він і в ставок постійно падає, і з дерева. Загалом образ чоловіка та батька в мультфільмі має певну ваду. Навіть можна пробачити його великий живіт і постійні жарти на цю тему.
Надто багато сміються — доречно й недоречно. Іноді це напружує.
На жаль, іноді можуть вставити й релігію з міфами. Ось навіщо там Зубна Фея та Дід Мороз із Різдвом? Мені доводиться перемотувати ці серії, щоб потім не довелося вичищати це ментальне сміття з дитини.
Стрибки по брудних калюжах. І що робитиме дитина, побачивши брудну калюжу? Обійде її чи вирішить повторити за Пеппою? Адже Мама Свинка навіть сама допомагає та бере участь, хоча постійно повторюють, що потрібно вдягати чобітки.
ПІДСУМОК
Але головне — дитина цей мультфільм ДИВИТЬСЯ. На відміну від більш примітивних мультфільмів (теж не «Флеше», але з більш спрощеними рухами та мовленням) і складніших, на кшталт «Фіксиків» та «Баранчика Шона».
Ніколи не був прихильником такого типу кінокартин, але цей фільм переглянув до кінця. Не можу сказати, що як картина, тобто як мистецтво, він мені сподобався. Тут не про мистецтво.
Водночас досить позитивно ставлюся до висвітлення подій фільму в манері, притаманній решті поп-кінематографа. Не героїчно-манірній, не документально-історичній, а саме в дусі повсякденного кіно.
І про кадировських їхтамнетів, і про забезпечення позицій, і про міжособистісні стосунки — без награних статутних діалогів.
Це реально найгірше лайно що я тільки бачив в своєму житті. Я здається ще жодному фільму нижче ніж 3 з 10 не ставив, це вперше. Сценарій повна срань. Блювати хочеться. Головний персонаж постійно протягом фільму щось триндить за кадром, типу озвучує свої думки. Відеоряд гівно, хоча саме кадри деякі візуально цікаві, тому власне і не 1-ця, бо хоч якийсь один плюсик у фільу є.
«Кругосвітня подорож Віллі Фоґа🚂🌍🐘» («La vuelta al mundo de Willy Fog» (1983)) — еспанський 26-серійний мультсеріял, який УТ-1 транслював із середини Жовтня 1992-го року до першої половини Січня 1993-го року (Моя 6-та кляса). Це чергова красива мальована версія роману Жуля Верна «Навколо світу за вісімдесят днів». На той час це була сенсаційна подія на УТ-1 і Ми всі пильно стежили за сюжетом.
Сподобався задум із різноманітними тваринами, які виконували всі ролі. Річ не тільки у тваринах, а в тому як влучно зображені ці тварини, їхня міміка, тілесна комплектація, які риси вони втілюють і з якими людськими чеснотами й вадами асоціюються. Відтак, гарно та яскраво прописані характери персонажів (ой, цей Вовк у козячій шкурі — так! — саме в козячій!).
Особливої уваги заслуговує змістовна вступна композиція🎶. На жаль, Я пригадую тільки уривочок віршованого початку української версії — «…Ріґодон, а Я — Тіко чемпіон». Пісня кінцевих титрів🎶 є не менш сюжетно-символічною і підкреслює важлив ... і аспекти мультсеріялу. Захоплюючі пригоди приковували увагу й хоча УТ-1 транслював одразу по дві серії — завжди було мало, бо серії інтриґуюче закінчувалися з анонсом наступної частини. Й доводилося з нетерпінням очікувати наступної Суботи, переживаючи за шляхетного Віллі Фоґа та його друзів-супутників.
Разом із тим, ся мультекранізація була географічно, історично та культурно пізнавальною — все у кращих традиціях Жуля Верна, який майстерно та ненав’язливо поєднував навчання із розвагами, гармонійно й невід’ємно льоґічно вплітаючи в сюжет цілу купу важливої інформації для інтелектуального розвитку і пізнавального розмаїття. Заслуговує на вдячність і повагу зображення лінії кохання — се водночас виразно, обережно й акуратно.
Хочу зазначити й те, що УТ-1 вельми грамотно підійшов до дня і часу трансляції — в Суботу після обіду. Ми встигали після уроків на тодішній улюблений мультсеріял і цілковито розслаблені після насиченого учнівського тижня насолоджувалися таким відпочинком. А після перегляду Нас розпирало несамовите бажання обговорити кожен кадр і кожну деталь, одночасно прогнозуючи-роздумуючи як і що там буде в наступній серії.
Вельми приємно згадати, що тодішні суботні телевечори обмежувалися не тільки мультсеріялом «Кругосвітня подорож Віллі Фоґа🚂🌍🐘» («La vuelta al mundo de Willy Fog» (1983)). УТ-1 зробив для Нас іще один чудовий подарунок — захоплюючий канадсько-французький серіял «Бодетаун — Місто на кордоні🐴🍁» («Bordertown» (1989-1991)). Ми були переповнені щасливими кіно-мультиплікаційними емоціями, а теледесертом завжди була традиційна-улюблена «Вечірня казка🎑🐈✨». Коротке первісне обговорення завжди відбувалося там, де Я дивився — або вдома (вкрай рідко), або в Бабусі (найчастіше-найатмосферніше-найвеселіше), або в сусідів (поодинокі випадки). В Неділю, по дорозі до Церкви і з Церкви, було тільки й бесіди про вчорашні Суботні серії «Кругосвітньої подорожи Віллі Фоґа🚂🌍🐘» та «Бодетауна🐴🍁». А в Понеділок на перервах уся Школа гула — се були щасливі й відносно безтурботні дитячі часи з Маминим домашнім «Снікерсом» і Маминою домашньою різнокольоровою-пахучою водою з різними есенціями та барвниками, затишними родинними релігійними святкуваннями й посиденьками з сусідами, сільськими плітками й обговореннями культових і вподобаних телелеречей, саморобними паперовими обкладинками для шкільних зошитів і підручників, пластиковими тюльпанами на День народження Клясної керівнички (які Вона одразу не розгледівши, хотіла покласти до вази з водою) й чорнильними ручками (бо кулькові були недоступними), цікавою Шкільною програмою... Криза була в Україні з економікою та купонами, але в наших душах та серцях панували радість і щастя. І мультсеріял «Кругосвітня подорож Віллі Фоґа🚂🌍🐘» («La vuelta al mundo de Willy Fog» (1983)) на УТ-1 додавав приємного світла в Наше життя.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти❗