Раджу кожному, хто цікавиться технологіями, гра акторів, сюжет, все дуже гарно розкривається і від серіалу не відірватись, хоч бери відпустку на роботі і дивись серіал! :D
Мені подобається те як розвиваються персонажі, як вони змінюються протягом сюжету, за цим цікаво спостерігати.
Якість зʼйомки на висоті, кадр, локація, чесно, не відірватись від перегляду, я вперше подивився цей серіал в 2020 році десь, і з тих пір переглядаю його майже щороку, і не набридає.. (те саме і з паном роботом насправді..)
Наразі вийшло лиш 2 серії з 8. Історія багато обіцяє, хоча жодних здогадок куди заведе нас сюжет немає і це добре. Що стосується картинки все круто, кожен кадр режисури, виглядає як художній якісний фільм, музика теж на відповідному рівні. Ну й звісно ж акторська гра.
В першу чергу мене, як і частину інших глядачів даного серіалу цікавить перфоманс Пак Ин Бін, тому що ми оцінюєм її можливості на основі попередніх ролей, які разюче відрізняються. Нам цікаво спостерігати за її новим образом і більша частина або половина від загальної оцінки даного проєкту буде базуватись на її виступі.
Пак Ин Бін показала високу планку зігравши складного персонажа в "Надзвичайна адвокатка У" через що здобула міжнародне визнання, тому зараз її фанбаза до якої відношусь і я спостерігаємо за її новими ролями.
Від ролі безневинної адвокатки з розладом аутистичного спектру, високим інтелектом та фотографічною пам'яттю до божевільної лікарки-психопатки, генія нейрохірургії з лютим погл ... ядом, не стандартним спосібом мислення та одержимістю - дві абсолютно різні особистості, і вона зіграла їх досконало.
Тож очікуємо нових серій і сподіваємось на хороший сценарій.
На вулиці пішов сніг, звідусіль погані новини. Напевне, це ескапізм, втеча від реальності, але я знову передивилась майже всю цю дораму. Перегляд нової дорами – це завжди лотерея. Іноді актори чудові, ніби й сюжет цікавий, але вже після декількох серій стає нудно. Тому, люблю передивлятись те, що сподобалось раніше. Чому ж ця дорама така приємна? В ній є глибина, глибина почуттів. Іноді навіть гарні актори не можуть створити чудову екранну пару. Але акторам Чхве Ушіку та Кім Дамі це вдалося. Коли вони поряд на екрані, здається, навіть повітря наелектризоване. Вони такі органічні в кадрі, коли поруч, коли дивляться один на одного і, коли не дивляться. Чудові локації, кольори, музика. Багато прекрасних пісень, що створюють відповідний настрій.
У шкільні роки Чхве Ун і Кук Йонсу знялися в документарному серіалі, що став вірусними. Після того вони стали зустрічатися, але їхні шляхи розійшлися. Пройшло 10 років Чхве Ун став успішним художником, а Кук Йонсу успішно працює в компанії «R ... un». Шляхи Чхве Ун та Кук Йонсу знову зійшлися, вони разом працюють над проєктом та знову знімаються в документальному серіалі. Чи залишились почуття між ними, чи вони просто давні знайомі?
Цікавим є поєднання документальних кадрів з сучасністю персонажів, знімання нового фільму, та новий розвиток відносин. Сподобалось, що герої розкриваються дуже поволі, багато таємниць сценаристи приберегли до другої половини дорами. Історії розповідаються різними персонажами - Чхве Вуном, Гук Йонсу та Кім Джівун, що забезпечує максимальне занурення в розповідь та емоції кожного героя. Ми можемо уявити їх як людей, що насправді існують, бо вони мають і сильні, і слабкі сторони. Кожен має свою мету, свої прагнення.
Ця дорама може здаватись досить простою, але чудово та реалістично відображає стосунки в парі, показує, як важко іноді зберегти гармонію. Адже відносини - то не лише радість.
А, головне, теплий, злегка меланхолійний характер дорами дає можливість трошки відпочити від сьогодення, посміхнутись тим, хто поруч і … жити далі.
Попередження: рецензія містить спойлери
Цей допис для тих, хто вже подивився цей фільм. В ньому буде багато спойлерів.
Новий фільм корейського режисера заснований на книзі Едварда Ештона «Мікі 7», у якій розповідається про субститута Мікі, відправленого в експедицію на планету Ніфльгейм.
До речі, перший фільм Пон Джунхо з відносно щасливим фіналом.
Отже, Мікі разом зі своїм другом Тімо записуються в експедицію, щоб сховатися від божевільного кредитора. Експедицію очолює провальний політик, який хоче збудувати нове королівство під зірками.
Багато людей намагаються потрапити на корабель. Цікаво, що люди в черзі не підіймаються, не йдуть горизонтально, а саме, спускаються. Пон Джунхо нічого не показує просто так. По своїй соціальній драбині вони йдуть ще нижче? Це показують також умови життя кораблі. Огидна синтетична їжа, огидні однакові костюми, темні похмурі каюти. Щоб не було настільки похмуро, режисер розбавляє все досить специфічним гумором. У важливих та страшних ситуаціях відвертає увагу прищиком на обличчі Мікі, дикими соусами, що їх готує Ільфа, збереженням перського килима, коли Мікі в агонії. Лікар, який проводить нелюдські досліди виглядає зовсім тупим, Кеннет Маршалл захоплений створенням шоу. Повна маячня.
Ще режисер використовує поєднання несумісності закадрового тексту, зображення та музики. Або в кадрі декілька подій – шоу Маршалла, суперечка Мікі17 з Мікі18 та суперечка Наші та Кай.
Мікі використовують в дослідах іноді просто з цікавості, бо його ж знову можна надрукувати. Мені довго стояла в очах його мертва рука, що летить за ілюмінатором, а люди сидять в цей час і спокійно розмовляють.
Планета здається непридатною для життя. «Хто ступить першим на планету, замерзне і здохне». І це саме він, Мікі вдихнув повітря з вірусом і помер, потім знову, потім знову. Процес скидання в утилізатор і створення нового Мікі виглядає занадто буденно. Одного разу його скинули туди ще живим.
Коли люди винайшли клонування, вони зіткнулись з багатьма проблемами. «Людство не готове до правових та етичних наслідків впровадження друку людей». Таким було резюме пресконференції на тему клонування, бо один з вчених скоїв декілька злочинів, проте мав алібі, бо зробив собі клона. Але ж послухайте, як озвучені проблеми та провини.
-Вони спільники, чи один діяв за наказом іншого?
-Це окремі злочини чи провина лежить на одній людині?
І абсолютне безглузде питання – тюремну їжу їм ділити на двох чи кожному окрема порція?
Копіювання руйнує закони, тому людський принтер відправили в космос, щоб використати субститута для освоєння планети. А чи готове людство до зустрічі з представниками інших цивілізацій?
Мікі 17 не міг зрозуміти, що щипавки (так назвали місцевих жителів) врятували його. Адже люди завжди його знищували. Сама думка про те, що хтось може його рятувати здається йому неймовірною. І відразу ж, в наступній сцені фільму, його друг Тімо, якого він рятував, якому довіряв, прийшов його вбити, щоб зберегти своє життя.
Цікава взаємодія Мікі 17 та Мікі 18. Наскільки вони однакові й наскільки різні.
Маршалл та Ільфа жорстокі та байдужі не лише до тих, хто прилетів з ними. Мешканці планети для них комахи, яких потрібно знищити. На це дуже важко дивитись. Взагалі, Маршалл в цьому фільмі виглядає тупим, егоїстичним лідером, оточеним підлабузниками. Здавалось, таке може бути лише в кіно…
Жорстока сатира на суспільний устрій. Як і в інших фільмах Пон Джунхо нормальними можуть бути лише конкретні люди, а всі представники влади або нездари, або відверті покидьки. Тому з'являються думки про конфронтацію в суспільстві, відсутність справедливості.
«Мікі17» – це перший фільм Пон Джунхо зі щасливим фіналом. Але чому після перегляду фільму неспокій? Чому важко повірити в такий фінал? Адже це ті самі люди, що радісно вітали Маршалла. Чому недоречним виглядає червоний бант на приладі для знищення принтера? Ми дивимось, як суд над Мікі та Нашею перетворюється на політичну боротьбу між прихильниками та противниками Маршалла.
У фіналі фільму у Мікі зникає номер, але з’являється його прізвище.
Що є корейського в цьому фільмі крім режисера? Монтажер Ян Джинмон, що давно працює з Пон Джунхо та композитор Чон Джеіль, що написав теж музику для «Паразитів» та серіалу «Гра в кальмара». Та ще актор Стівен Ян корейського походження. Я дуже люблю його у фільмі «Спалення», а в «Мінарі» щось він мене не вразив.
Фільм дивний. Пон Джунхо не знімає просто. Та все ж є можливість подивитись щось трохи корейське в кінотеатрі, а не на моніторі …
Одного разу я зайшов у густий ліс, де побачив меланхолійні фантастичні пейзажі і з того моменту я сильно захопився жанром Sci-Fi. Мене так міцно тримає це відчуття, що зводить мої старі скули до восьмигранних кульбітів. А щодо фільму — я не дивився. Кажуть, він такий собі, майже як «Піноккіо», «Снігова королева», «Першому гравцеві підготуватися», «Творець», хоча Творець мені сподобався. Ставте лайки, підписуйтесь на канал "Карикатурний сомельє" і не забудьте про дзвіночок. Дякую.
З першої серії зрозуміло, що це хіт. Добре попрацювали над відтворенням епохи, декорації, одяг, техніка та інші речі. Олдова музика від якої трясешся, як ковбаса на грилі, як от в другій серії, коли головні герої їдуть з Чеджу до Пусана. Операторська робота захоплює дух, змальовуючи пейзажі Чеджу. Одразу зрозуміло, що це набагато більше, ніж просто хлопець зустрічає дівчину і вони закохуються. Це гарно розказана історія, що охоплює багато поколінь людей та епохи на фоні. Вона також дає вам гарне уявлення про життя на острові Чеджу. Ну й звичайно каст.
IU, вона ж І Чжі Ин, то любов. Я не сумнівався, що IU обире правильний проєкт, хоча все ж було певне хвилювання після фільму "Мрія", бо він хоч і кумедний, але середнячок. Її зовнішність дозволяє грати юних 18 річних персонажів і одночасно дорослих, жінці взагалі-то вже скоро 32.
Хоча зображений часовий проміжок інший, але якщо ви дивились "Пачінко", то спробуйте, а якщо не дивились, то дивіться обидва серіали, а ... я запускаю наступний епізод.
Валіза може бути приманкою, що заманює глядача, який нічого не підозрює, але він рідко займає центральне місце. Натомість вона є певним ключем, що відкриває двері до цього чудово знятого таємничного трилера. З його поворотами в хитромудрому павутинні, яке він сам собі сплітає. Драма зачаровує своєю грою акторів, які передають складні нюанси своїх морально сірих персонажів, залишаючи глядачів у здогадках до самого кінця.
Одразу хочеться зазначити, що цей серіал підійде не широкій аудиторії, хоча теми які тут згадуються доволі широкі, і як на мене, це парадокс, коли щось варте уваги обходиться стороною, і тут немає значення наскільки проєкт ідеальний, хоча мало хто знає, як визначати той самий ідеал. І все ж таки я гадаю у нього є певна шедевральність та магнетизм. Це для вдумливого глядача, для поціговувача кінематографу, а не для тих, хто ставить фільми та серіали для фону.
Хан Чон Вон у виконанні Ґон Ю глибоко самотній і тривожний після розлучення, він покладається на широкий сп ... ектр снодійних препаратів у спробі побороти безсоння. Оскільки він багатий син генерального директора, який раніше вже мав судимість за зберігання наркотиків, він відчуває додатковий рівень страху та параної через те, що за ним стежать. Оскільки його дім - в'язниця, а зовнішній світ не кращий, він опинився в пастці. Все змінюється, коли в його житті з'являється Но Ін Чжі, яку зіграла Со Хьон Чжін.
За домовленістю зі своєю колишньою дружиною Со Йон, намагаючись повернути її, Чон Вон погоджується на шлюбний контракт з Ін Чжі. Ін Чжі, зі свого боку, живе від одного чоловіка до іншого за фіксованими шлюбними контрактами на 1 рік, організованими таємничою компанією NM.
Так вона заповнює порожнечу, поки не зможе виправити кривду, яку їй заподіяли багато років тому. Хоча Чон Вон чинить опір, Ін Чжі вмовляє його погодитися на шлюб. Жоден з них не усвідомлює, що цей шлюб змусить їх зіткнутися зі своїм минулим, примиритися з важкою правдою.
"Валіза" розповідає нелінійну історію, щоб створити таємничість. Валіза, що з'являється в певних проміжках часу, є хранителем минулого. Чим глибше поліція занурюється у розкриття справи, пов'язаної з її сумнівною появою, тим більше шарів таємничості додаються до відповідей.
Ці моменти слугують темі - залишити минуле позаду і відпустити його. Заплутане павутиння, в якому опинилися Чон Вон, Ін Чжі та Со Йон внаслідок першого шлюбного контракту, є каталізатором, що відчиняє всі двері. Зокрема, те, як стосунки Ін Чжі з Чон Воном висвітлюють токсичність, що заполонила життя Чон Вона і сприяє його подальшому занепаду.
Акторський склад утримує все приземленим, але переконливим у своїх виступах, ніколи не заходячи надто далеко вглиб драматизму. Ґон Ю досліджує складний простір голови Чон Вона, де його переслідують сни та спогади про минуле. Со Хьон Чжін зображає Ін Чжі тиху і потайливу, але сповнену сили. Але коли вона залишається наодинці, Хьон Чжін показає справжню глибину вразливості Ін Чжі.
Хоча еволюція стосунків Чон Вона та Ін Чжі захоплює, Со Йон у виконанні Чон Юн Ха - справді чудова. Со Йон самозакохана лиходійка, яка маніпулює та отримує радість від нещасть Чон Вона. Однак раз у житті, за іронією долі, завдяки власним спробам довести Чон Вона до відчаю, вона втрачає контроль над ситуацією. Юн Ха зображає дріб'язковість і саморуйнівні тенденції того, хто не може витримати поразки.
Думаю, що саме головна жіноча роль - у центрі уваги, і Ґон Ю чудово справляється з підтримкою Со Хьон Чжін, а не грає нарівні з нею.
"Валіза" має прекрасний візуал та операторську роботу, які є додатковими актороми в сценарії передаючи сенси без жодних слів.
Як правило у трилерах, основний акцент робиться на тонах, що нагнітають напругу. Тут це є, але не постійно. Протягом восьми епізодів, музика поступово трансформується разом з нашими героями.
В основному на передньому плані це про двох людей та їхній потяг одне до одного, але тут є увага до певних соціальних тем, які варто дослідити.
Я нічого не очікував, але мене затягнуло у цей твір з першого епізоду. Мені подобаються такі вдумливі історії, які поступово розкладають пазли, щоб сформувати картину. Чи рекомендую я до перегляду? Звісно, але це той момент, коли розумієш, що не всім може підійти, хоча хотілося б, щоб більше подивилось. В будь-якому випадку, якщо почнете, то завершіть.
Красиві саундтреки. Виділяю "Milonga with Lover".
Я впевнений, що частина глядачів не змогла по справжньому оцінити проєкт закинувши його на пів дорозі, але щоб оцінити даний серіал його слід додивитись обов'язково до кінця і це підтвердять багато рецензорів.
Хтось скаже, що треба було зробити менше серій, але я так не вважаю, мені драма затягнутою не здалась і саме такою вона, і має бути. Вона варта уваги і сильніша, ніж може здатись. Зрозуміло, що за один вечір ви не осилите 12 серій, тому можете розділити перегляд скажімо на декілька сеансів. Якщо ви її почнете, то додивіться. По правді кажучи, на мою думку, одна з кращих і заслуговує місце в топ 100 серед величних.
Хан Чжі Мін, безсумнівно, чудова актриса, яка вміє досконало висловлювати свої почуття і думки своєї героїні у тонкій і яскравій манері.
Старшу версію головної героїні зіграла Кім Хе Чжа, яка ретельно відтворила те, що зобразила Хан Чжі Мін. Ніби це дійсно одна й та ж людина. Кім Хе Чжа адекватно зобразила її фізичну обмеженість, але бажання робити багато ... веселих речей, як і належить молодим дівчатам.
Драма розповідає не лише про дилеми, з якими стикається молодь, а й про всіх, хто опиняється на перехрестях життя. Хе Чжа, яка вже кілька разів зазнавала невдач, не наважувалася відмовитися від своєї мрії, бо їй бракувало сміливості для цього. Відмова від неї означає, що їй доведеться знайти іншу мету, але вона боїться, що може ніколи її не досягти. Знання того, як і коли поступатися - це теж сила, адже здатися теж вимагає сміливості.
Коли ти дорослішаєш і вступаєш у доросле життя, стає все важче спостерігати, як твої батьки тяжко працюють, щоб оплатити твої рахунки. Це особливо мучить Хе Чжа, адже вона досі не може заробляти на життя самостійно.
"У цьому світі повно людей, які набагато компетентніші за вас. Чи будете ви плакати щоразу, коли зустрічатиметеся з ними? Це не вирішить жодної з ваших проблем. Чи знаєте ви різницю між компетентністю та хорошим життям?
Драма говорить і про старість. Вона каже: "Агов, старі люди це не окремий вид, вони не з'являються нізвідки, вони не спускаються з дерев чи горища, вони були таким ж як і ви, переживали свої життя і травми, любили, мріяли, переймались тим же, що й ви.
Говорячи про досвід Хе Чжа, бути старою бабусею - це ніби повернутися назад, у дитинство. Ти не можеш обходитися без допомоги інших людей, твій розум продовжує працювати, а тіло не встигає за ним. Жінки в менопаузі майже весь час відчувають важкість у тілі, забудькуватість і часто виходять з себе. Це нелегко пережити, тому це також слугує чудовим нагадуванням про те, що потрібно ставитися до літніх людей відповідно, а не дратуватися на них.
Це ціла життєва лекція про те, що треба бути вдячним за всі неприємності, які спричиняють твої робочі навантаження, і за всі наступні труднощі у твої 20 з гаком років. Молодь сприймає свій фізичний стан, молоде тіло, хороший зір і т.д., як належне незамислюючись над тим, яка це цінність.
"Наш блюз" - слідкує за життям групи людей на острові Чеджу, пов'язуючи їх одне з одним через минуле та сьогодення.
Кожна з історій "Нашого блюзу" зачіпає теми кохання, втрати, молодості, старіння та боротьби з депресією. Як випливає з назви серіалу, в ньому багато смутку, але є й надія. Кожна мить вразливості та болю супроводжується моментами радості і, щонайменше, надією на майбутнє, навіть якщо воно швидкоплинне.
Окрім дорослих персонажів у драмі є історія двох старшокласників.
"Наш Блюз" використовує цю молоду пару, щоб дослідити тему абортів і батьківства. Перешкоди, пов'язані з тим, що у 18 років вони "занадто молоді", щоб зробити аборт, і тиск лікарів, які вимагають залишити дитину, у повній мірі показані в цьому серіалі. Серіал усвідомлює реальність, що у 2019 році суди Південної Кореї ухвалили рішення про остаточну декриміналізацію абортів, але на практиці це відбулося не швидко, набувши чинності лише у 2021 році.
...
Але разом із цією надією приходить реальність, що декриміналізація не означає полегшення доступу, особливо коли страх утримує Йон Джу від звернення до лікаря на ранніх термінах вагітності. Хоча Чон Хьон присутній при всьому цьому, він підтримує, поважає і намагається зробити все можливе, щоб зробити те, чого хоче і чого потребує Йон Джу. Спойлер все буде добре, буде нова сім'я:).
Навіть коли ми занурюємося в конкретні історії, кожна серія називається на честь людей, яких вона досліджує, жодна з них не відчувається відірваною одна від одної. Досліджуючи велику кількість персонажів у цій драмі, не розбиваючи їх на окремі частини, демонструє красу розповіді добре пов'язаної історії, в центрі якої стоять звичайні люди.
"Наш Блюз" розповідає масштабну і красиву історію, не жертвуючи при цьому розвитком персонажів та їхніми одкровеннями. З таким великим акторським складом справді дивовижно, як кожен персонаж відчуває себе динамічним і завершеним.
Станом на сьогодні існує 38 фільмів про Ґодзіллу: 33 японські фільми та 5 американських фільмів. Попри те, що я не одноразово бачив новини або трейлери про вихід чергового фільму про Ґодзіллу, єдине, що я бачив до цього це американський фільм Gogzilla 1998 року.
"Godzilla Minus One" підняв навколо себе багато уваги та відгуків. Я хотів подивитись його ще в рік виходу, але подивився ось тільки недавно.
Фільм мені дуже сподобався. Тепер мені стало цікаво подивитись на інші фільми франшизи. Зазначається, що бюджет фільму 15 мільйонів доларів, а інколи пишуть від 10 до 15. Це чудовий приклад того, що можна створювати якісне кіно без надмірних бюджетів і те, що великі бюджети, як от в Голлівуді незавжди гарантують якість, а половина бюджету йде в кишеню відомим людям тільки тому що вони відомі.
До того ж у "Godzilla Minus One" справа не лише в CGI, але й відтворення епохи, міста, декорації, костюми, які теж не безкоштовні. Сподіваюсь люди, які старанно працюв ... али над цим отримали хорошу зарплату.
Моментами можна забути, що це фільм про Ґодзіллу, і подумати, що це історичний фільм, адже приділяється увага самим людям та епосі в якій вони живуть. Сценарій теж полоскотав нерви.
У мене були сльози і комок в горлі. Коли будь-який фільм зачіпає мене за емоції, то я автоматично ставлю високу оцінку і мені неважливо чи було там все досконало.
Наприклад, можуть виникати питання, як та Ґодзілла тримається у воді у горизонтальгому положенні, коли йшла за літаком, напевне пербирала своїми товстенькими лапками, як водолаз. Але це казка, фентезі, тому мені байдуже. Якщо вона може плюватись вогнем, то і це вміє.
Я не знаю, які Ґодзілли були у попередніх японських фільмах, знаю лиш про прудкого динозавра з Голлівудського фільму 1998 року, але судячи з її вигляду, того як вона йде і ці її товсті лапи, напевно це відсилає на ті перші фільми франшизи. Така собі модернізація тієї епохи з сучасними можливостями зйомок, тому я не став би придератися до того чому вона не бігає, як Ферарі.
Чудовий фільм, мені сподобався.
Цей фільм є максимальною неповагою і суперечить усім ідеям серії ігор Gran Turismo. Серія GT вчить гравця чистої їзди і поваги до суперника. Це основа, яку Polyphony Digital розвиває ще з 1997 року. А той хаос і неповага, яку можна побачити у фільмі, більше схожі на лобі Forza Motorsport, але точно не на Gran Turismo.
Перша половина фільму багато приділяє часу світобудові і сприймається як непогане підліткові кіно. Але як тільки історія фокусується лише на сюжеті, фільм стає нудним, банальним та надто шаблонним. CGI у фільмі хороший, роботи прекрасні і вкінці є навіть декілька кумедних моментів, але це не рятує від відчуття, що "Електричний штат" — це просто трата часу.
Безумовно, головним виконавцям головних ролей слід віддати належне за значну роль в успіху драми. Особливо Шін Хе Сон, яка доклала чимало зусиль, щоб втілити характер Бон Хвана в образ Со Йон. Одна з улюблених актрис. У неї дуже хороша міміка для подібних комедійних ролей.
Драма наповнена комедійними та веселими елементами, які нас розважають протягом історії. Правда в другій половині серіалу цього стало менше, коли політичні інтриги посилили своє домінування. Комедія виділяється в цій драмі, а оскільки вона поєднана з історичним сюжетом і додає сучасних елементів через головного персонажа. Мені дуже подобались сцени з приготуванням різних страв нашою героїнею/героєм.
Серіал мав високі рейтинги, але водночас зіткнувся з критикою.
Після виходу серіалу в ефір у другому епізоді розгорілася суперечка, оскільки в серіалі назвали національне надбання Кореї - "Справжні записи династії Чосон" - "таблоїдом". Це викликало обурення серед глядачів, і близько 700 осіб под ... али скарги до Корейської комісії з комунікаційних стандартів. Серіал також критикували через те, що автор оригінальної китайської драми на якій засновано "Містер Королева" негативно висловлювався про Корею в інших своїх творах. Продюсери випустили заяву, в якій роз'яснили свою позицію і вибачилися за суперечки, додавши, що вони не знали про негативні коментарі письменника.
Драма змогла створити хороше поєднання комедії разом із інтригуючими сценами сусередженеми навколо боротьби за трон.
Попередження: рецензія містить спойлери
Чудова гра акторів. Вже після перегляду дізнався, що кожен епізод знятий одним кадром. По справжньому одним. Так запевняє сам Netflix. Герої постійно сопітимуть і дихатимуть в мікрофон щоб передати всі емоції і велике напруження (потужно).
З першої серії зрозуміло хто вбивця. Перші дві серії сподобалися найбільше. Серіал не про те щоб розкрити вбивство, або виправдати хлопця. Він більше про людей. Дуже детально показані різні аспекти справи.
В першій серії - під лупою показали роботу поліцейського відділку. В другій серії роботу в полі. В третій роботу психолога з обвинуваченим. В заключній серії - родину хлопця яка пройшла всі стадії горя: заперечення, гнів, торг, депресія і прийняття. Нам не покажуть судове засідання і вирок. Фільм побудований трішки інакше і показує справу під незвичним кутом. Просто це не мій формат, тому 6/10.
Серіал заслуговує на високі рейтинги. Раджу до перегляду.
Мене особисто дуже торкнула ця історія, тому що я уявила що я просто опинилася на місці героїні і втратила свою дочку. Якби я не знала що режисер чоловік, то була б впевнена що тільки жінка і мати може так намагатися повернути своє життя і не заради чоловіка. Я не знаю як пояснити те відчуття коли ти мама і дитина сенс твого життя, бо це звучить несправедливо до чоловіка, але цей фільм про такі відчуття головної героїні. Вона грає прекрасно) Події швидкі, іноді не зовсім зрозуміла хронологія реальностей, але я так добре відчувала чим керується героїня, що це мені не заважало. Я обрала фільм через те що вже бачила один серіал знятий цим режисером і через те що мені стали неприємними американські фільми. Після Оскара 2025 і того що творить Трамп я не можу дивитися американське кіно без певного скептицизму і зневіри... нажаль...