3/10 Жахливо

Жахливо. Тема не пояснюється. Фільм Початок був блискучим, а це сміття. StarTrek освоїв такі сюжети за 45 хвилин.

2/10 Дві з вісьмох оповідок чесно відсидів

Зміг переглянути тільки два епізоди, та й то - з великими зусиллями. Жанр для себе я визначив як депресивний позитивізм. Умовним позитивом були відсутність традиційних оголених коханців на початку серіалу та умисно примітизовані ретро-декорації, які наганяли "ностальгію" за радянськими фантастичними фільмами. Ця ностальгія звично переходила у знайому депресію людини, яка кращі роки свого життя бовталась у совковому культурологічному болоті. Такі асоціації на фоні нудного і передбачуваного розгортання сюжету створювали при перегляді особливу атмосферу невизначеності, коли зупиняти фільм було шкода, але міцнішало бажання не дивитись наступні серії. Один раз я себе переборов, але більше ризикувати не наважився, тож моя оцінка фільму склалася з кількості побачених серій.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
7/10 Це не Діана...

Не знаю, ким то треба бути, щоб на роль Діани Арбус - депресивної американської фотохудожниці єврейського походження, яка в 48 років покінчила життя самогубством, а перед тип наробила купу фотопортретів калік і недоумків в естетиці потворного - запросити життєрадісну довгоногу ірландку Ніколь Кідман, з якої позитивна енергія так і пре. Тому, як на мене, фільм вийшов цікавий, але геть не правдивий. На місці Стівена Шейнберга я цю роль віддав би Шарлотті Ґенсбур і отримав би зовсім інший рівень драматизму.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
10/10 Посмішка Шарлотти

Будь-яка поважаюча себе білявка має в своєму арсеналі принаймні 8-10 виразів обличчя для різних життєвих ситуацій. La femme fatale Шарлотта Ґенсбур досі спокійно обходилась однісіньким загадково-кам'яним виразом - і це зовсім не заважало їй залишатися однією з найвідоміших актрис прогресивного кіно. Та в цьому фільмі з нею щось сталося і вона почала дуже мило і часто посміхатися в кадрі. Не знаю, що стало причиною: чи той дурнуватий пес її смішив, чи партнер по фільму Іван Атталь, від якого Шарлотта має трьох гарних єврейських дітей, чи просто по сценарію наковталась алкоголю з антидепресантами для більшої правдоподібності... але нам все сподобалось.😊

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
10/10 Найулюбленіший

Найулюбленіший

10/10 Комент

Переклад назви не правильний, це не рудий пес а червоний пес, і в фільмі навіть історію розповіли чому саме це червоний пес, це не його ознака а прізвисько через пилюку австралійської пустелі.

5/10 Фемінітив

Безглуздий голівудський рімейк данського фільму Сюзанни Бір з ідентичною назвою (https://kinobaza.com.ua/titles/after-the-wedding). Після зміни статі головного героя сюжет втратив логіку, а мотивація персонажів часом просто не налазить на голову. Категорично рекомендую дивитись оригінал 2006 року, а фемінізований рімейк 2019 року - не дивитись. На жаль, я не відразу здогадався і подивився (вже по інерції) аж до самого кінця.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Темний полудень
Темний полудень (1995)
The Passion of Darkly Noon
9/10 Страсті Темного Полудня

З перших кадрів здалося, ніби щось не так із зображенням і треба підрегулювати: зменшити яскравість та насиченість кольорів. Насправді, так і має бути. Надмірно яскраві і життєрадісні барви бентежать і від самого початку спонукають сприймати це видовище, як умовну реальність, веселий сюр - попри тривожне очікування анонсованих макабричних подій. Легкий чорний гумор постійно присутній, хоча він не зовсім чорний, бо яка ж з біса темінь може бути в полудень? Псевдорелігійний фанатик (Брендан Фрейзер) впродовж сюжету з прискоренням (як з гори на санках) з'їжджає з глузду, але виглядає він не дуже страшним, тому для більшої певності перед вирішальною "битвою" він покриває своє тіло червоною фарбою (наче автохтонний лісовий індіанець), що робить його ще кумеднішим. Юна напівроздягнена відьма (Ешлі Джад) дуже граційно і спокусливо рухається в кадрі, фокусуючи на собі увагу естетів та не даючи задрімати випадковому кіноглядачу, який так і не втямив, що це було... А мені дуже навіть сподобалось ... , особливо, прошиті кулями батьки героя, що сидять на гілках і дають "розумні" поради Темному Полудню - як колись дали йому таке дивне ім'я, тицьнувши наосліп пальцем в текст Біблії. Оце йолопи, найшли, куди тицьнути. Краще б читали щось позитивне, або просто телевізор дивились, мормони кляті...

4/10 От халепа

20 років тому мені цей фільм не сподобався, але після зачарування "Прихованою красою" (Stealing Beauty) вирішив переглянути ще раз, з покращеною картинкою і більш розвинутими (як я себе тішу) кіно-смаковими рецепторами. На жаль, найбільш скандальна стрічка Бертолуччі залишається для мене найменш цікавою з побачених робіт майстра. Як і "брутальна" самозакоханість Марлона Брандо, що розбиває серця всім, навіть самому собі.

3/10 Не Кафка

Комедія, кримінальний, драма, жахи, трилер... Хіба? Ну, драмою ще можна назвати, бо такий-сякий сюжет все-таки є. Також є харизма Рудольфа Грушинського, на якій власне все і тримається. Решту заявлених "жанрів" можна сміливо взяти в лапки, бо нема там нічого смішного або страшного, або такого, що тримає в напруженні. Мабуть Юрай Герц хотів зняти щось таке кафкіанське про темну душу чеського колаборанта. Але ж він геть нецікавий, той Крематор, лише дуже огидний... фізично. Недарма Іржі Менцель (вірніше, його персонаж Дворжак) наприкінці цього фільму повісився з нудьги. Шкодую, що вкотре повівся на високий рейтинг IMDb та кілька похвальних рецензій...

6/10 Страждання юної Лізи

Попередження: рецензія містить спойлери

Про 17-річну старшокласницю Елізу, яка так активно відволікала водія автобуса, що він поїхав на червоне світло і збив на переході жінку, котра померла на руках Елізи, яка потім вирішила збрехати поліції, що світло було зеленим, щоб врятувати від правосуддя водія, але потім змінила покази, щоб водія покарали, бо він, на її думку, недостатньо розкаявся, на відміну від самої Елізи, на яку ця подія справила таке сильне враження, що вона закинула навчання, попросила знайомого хлопця позбавити її цнотливості, переспала з викладачем, але це її все одно не заспокоїло, тож Еліза з допомогою подруги загиблої жінки знайшла адвоката, що зміг відсудити у транспортної компанії 350 тис. доларів, які дісталися сестрі покійної, що до того часу взагалі не збиралась приїжджати на похорон, але відразу приперлася, дізнавшись про гроші, і погодилася на умову транспортної компаніїї не звільняти з роботи водія, бо це виглядало би як визнання компанією своєї провини, що страшенно розлютило безкорисливу Елізу, яка взагалі не хотіла ніяких грошей, а хотіла суворого покарання для водія, який, на її думку, недостатньо розкаявся, після чого Еліза пішла з мамою в оперу і там уже голосно розридалась, заважаючи глядачам, які так нічого і не поняли. Завіса.

Я досі не розумію, що ж так деформувало свідомість людини, яка сама спричинила нещасний випадок, але щиро вважає, що покарати треба не її, а когось іншого. При тому, що до неї самої ніхто чомусь не має жодних претензій, тож нема потреби якось викручуватись і вигороджувати себе. Чому винуваті всі навколо мене, але не я? Вірніше, я теж трохи винувата, але покарати треба не мене, а водія? Якщо не посадити за грати, то хоча б звільнити мерзотника з роботи, щоб він не зміг годувати сім'ю! Це підліткова інфантильність, чи щось інше, пов'язане зі специфічним способом мислення у єврейському середовищі, де перебуває героїня? У фільмі досить багато контроверсійних розмов і реплік на цю тему, але чіткої позиції сценариста і режисера Кеннета Лонерґана (який сам - наполовину єврей) я не побачив. Він просто показує Елізу такою, як вона є: зі щирими (аж до істерик) емоціями та кашею в голові. Це штовхає її на дрібні і середні підлі вчинки, яких вона не усвідомлює і категорично відмовляється прийняти правду, коли зрештою про цю підлість їй кажуть у вічі. На екрані це виглядає досить огидно і жалюгідно, хоча знято дуже переконливо. Довелось додивитися стрічку до кінця, а от поставити високий бал - рука не піднімається.

Висновок. Наполегливо рекомендую переглянути наступний фільм Кеннета Лонерґана "Манчестер біля моря". Не подивившись "Маргарет", багато не втратите.

6/10 20% Відьмака, 80% відьомського шабашу

Дивовижна історія про те, як роботу композиторів, костюмерів та акторів можна невілювати сценарієм "свого бачення" роману. Серіал, який починається як історія відьмака Ґеральда поступово перетворюється на історію відьми Йеніфер та княжни Цірілли. В останній серії першого сезону відьмак взагалі з'являється у декількох епізодах по хвилині. Це при тому що жіночим персонажам у романі навіть і близько не приділялося стільки уваги, а здібності деяких героїнь - чиста вигадка сценаристів. Тому виникає питання, якщо у центрі серіалу персонажі другого плану роману, то чому серіал називається "Відьмак"?

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
9/10 Не убий?

Попередження: рецензія містить спойлери

Багато людей щиро переконані у тому, що найпершою і найголовнішою християнською заповіддю є просте правило нікого не вбивати, якого пересічній людині дуже легко дотримуватись, не докладаючи зайвих зусиль для уникнення нібито найтяжчого гріха. Ця примітивна ілюзія полонила їх тому, що вони ніколи уважно не читали Біблію, як це кілька разів зробив Карл Чайлдерс, маючи час і натхнення.

Англійською мовою позбавити людину життя можна не тільки kill але й murd, що не зовсім одне й те саме. Так само, як і українською: убити (в загальному сенсі) – не обов’язково означає замордувати. Очевидно, що фізичне знищення ворога, який зазіхає на твоє життя і життя твоїх рідних чи навіть просто співгромадян, не є жодним гріхом, а зовсім навпаки - праведним і богоугодним ділом. Аналогічно, не є грішником людина, яка виконує смертний вирок, винесений судом, і навіть найманий убивця (кіллер) несе тільки вторинну кармічну відповідальність - як "знаряддя" убивства. Зовсім інше – замордувати невинну людину з тих чи інших причин, але за власним вибором.

Попри вроджену олігофренію, Карл чудово розрізняє Добро і Зло і знає, як допомогти хорошим людям позбутися дурних страждань та ілюзій та захистити від злого вітчима такого ж підлітка, яким він колись був сам. Завдяки набутому 20 років тому фатальному досвіду застосування відточених холодних інструментів, дорослий хлопчик Карл ретельно розпланував і здійснив операцію з миттєвого переміщення безнадійного покидька Дойла в інший вимір. Так би мовити, для остаточного перевиховання, і у цілковитій відповідності до християнських традицій. Недарма важливою преамбулою цього плану було водохрещення Карла баптистським пастором у місцевій річці.

У психіатричній клініці разом з Карлом Чайлдерсом «лікується» ще один Карл – Чарльз Бушман. Зовні він нічим не нагадує психічно хвору людину, але це справжній психопат-убивця, який отримує насолоду не тільки від знущання над жертвою, але ще й розповідаючи (з живописними подробицями) про свої злочини головному герою. Можна було би і його цюкнути до пари, не переймаючись гріхом, але оскільки за ґратами психушки він нікому не загрожує, Карл просто попросив його відчепитись. Він розуміє, що для таких вчинків має бути дуже вагома причина і досі щиро шкодує, що тоді (підлітком) послухався батька-нелюда, який наказав йому закопати живцем новонародженого брата.

Висновки.
1. Не треба бути надто розумним, щоб побачити, де чорне, а де біле.
2. За жодних обставин не варто знущатись над дітьми – це матиме для вас обов’язкові фатальні наслідки, ймовірно, ще у цьому житті.
3. Іноді буває достатньо невеликого топірця або просто замашної залізяки, щоб допомогти Творцеві ще трошки вдосконалити цей прекрасний світ.

PS Попри описані вище жахіття, у фільмі зовсім немає натуралістичних сцен відвертого макабричного насилля, а є багато тонкого гумору; цікаві та неоднозначні персонажі викликають симпатію і посмішку, а з їхніх вуст часто злітають прості але небанальні думки. Ну, а Біллі Боб Торнтон у ролі "недоумка" Карла - взагалі неперевершений і впізнати його можна тільки на нечисленних кадрах, коли він дивиться прямо у камеру.

8/10 Вовки і свині

Попри харизматичність зіркових акторів, ніхто з цих знаменитих нью-йоркських бандитів не викликає найменшої симпатії чи співчуття. У дикій природі такі тварини називаються хижаками і стоять на самій горі харчової піраміди. Для них усі інші живі істоти поділяються на їжу і не їжу. Іноді потенційна їжа не втікає, а у відчаї намагається атакувати хижака, щоб вижити, або наприклад захистити потомство. Буває, що хижак при цьому відступає. Виглядає це так, ніби хижак злякався, але насправді він просто діє згідно з інстинктом: мабуть, це не їжа, якщо вона активно нападає замість того, щоб втікати. Тобто, у хижака зберігається, так би мовити, "самоповага" і після цього прикрого інциденту він не втрачає своє заслужене місце у ієрархії хижацької зграї. Окрім їжі та боротьби за виживання, у хижака (та й у інших тварин теж) є й інші приємні речі, такі як парування, догляд за дитинчатами та, зрештою, просто гра.

У нашому перехнябленому людському світі на вершині "харчової піраміди ... " зараз перебувають не хижаки, а паразити. Це означає, що тепер єдиним шаблоном універсального щастя стало для всіх (згори донизу) будь-що добре нажертися (як у прямому, так і в переносному сенсі), а їжею може несподівано стати будь-хто: від найстрашнішого хижака до найголовнішого паразита. Через це боси, капо і солдати мафії, попри свій загрозливий екстер'єр, майже постійно перебувають у стані легкої паніки і при кожній нагоді щось поквапливо жують, перекрикуючи один одного і якнайголосніше регочучи з тупих жартів, щоб забути про страх.

"Я зараз їм, отже я - не їжа!" - мантра вовка, що поступово перетворюється на свиню.

"Завдяки своїй тонкій спостережливості та кмітливості, свійська свиня відноситься до найрозумніших тварин. За біохімією, формулою крові, за всеїдністю, за складом та засвоюваністю їжі свиня стоїть до людини ближче, ніж інші тварини, за винятком мавп. Хворіє тими ж хворобами, що й людина, і лікувати її можна такими ж ліками, що і людей" - повідомляє нам Вікіпедія.

Ну що ж, може це у вовків так відбувається еволюція, хтозна...

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
8/10 Життя як найкращий вихователь

Попередження: рецензія містить спойлери

Оскар - 2010, "Найкращий фільм", номінант

Про людину судять за її вчинками. Якщо нічого не робити, так і залишишся ніким.
Дана фраза, сказана десь в середині фільму, здається однією з ключових. Але головна героїня, схоже, вчасно не змогла її для себе продовжити. Адже якщо людина здійснює аморальні вчинки, то вона і стає аморальною. Але ... це справді краще, ніж бути ніким? І чи може людина бути аморальною в одному, але цілком порядною в усьому іншому? Мабуть, для того, щоб дати собі відповідь на це питання, недостатньо читати книги. Треба колись зануритися з головою в реальне життя, незалежно від того, хто ти і що ти.

По суті справи, з самого початку, Дженні - ніхто. Людина, яка робить лише те, що їй кажуть, здавалося б, принципові батьки. Але, як виявляється в результаті, принциповості в їх поведінці немає ні грама. Ми не бачимо у фільмі історію цих людей, не знаємо, здійснювали вони у своєму житті «вчинки» чи ні, але, схоже, вміння це вони давно розгубили. А якщо батьки - ніхто, як ще інакше вони могли виховати свою дочку? Їх псевдо-принциповість у питанні освіти власної дитини розсіюється, як туман пополудні, коли вони потрапляють під вплив талановитого маніпулятора (як на мене, сцени зустрічей Девіда з батьками Дженні - найкращі у фільмі). І той факт, як головна героїня приймає героя з усіма його цікавими «справами» та “моментами” - також ознака відсутності чіткого стрижня, характеру, в ній.

Задатися б питанням, а чи любить Дженні Девіда? Чи це просто блискуча альтернатива сірим будням ... Втім, навряд чи можна суворо судити людину в 16 років, яка вперше побачила хоч щось за межами школи та дому…

Здавалося б, героїня в підсумку розпорядилася своїм життям так, як і передбачалося до того. Але якби вона не зустріла Девіда, це було б сліпе потурання «генеральної лінії партії», скажімо так ... А так ми бачимо людину, яка зробила усвідомлений вибір.

В оригіналі фільм називається просто Education - освіта, виховання, і це цілком відповідає його змісту. Адже паралельно з загальноосвітніми предметами Дженні прослухала курс і здала іспит з життєвої дисципліни під назвою «Формування характеру людини». Адже якщо батьки зі своїми обов'язками не справляються, їх бере на себе життя...

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Нещодавно переглянуті: