До виходу фільму почала з'являтися інформація, що фільм є катастрофою та повним провалом для студії Marvel. І хоча касові збори це підтверджують, сам фільм вийшов не таким жахливим, як про це писали. Для мене той же "Тор 4" вийшов набагато гіршим, ніж "Марвели". Звісно, сюжет типовий для супергеройських фільмів, з нудною і нецікавою антагоністкою (яку я сподіваюсь, що більше не побачу). Цікаво, що у цьому фільмі повністю ігноруються події серіалу "Таємне вторгення", і що виявляється у скрулів була планета, що відразу змушує задатися питанням "а для чого взагалі був отой серіал". Але мова не про нього. Неочікувано плюсом для фільму вийшов його хронометраж, де нема затянутих сцен і непотрібних діалогів. Сподобалася Камала Кхан, яка нагадує Пітера Паркера у його першому сольнику (фільму 2017-го), яка хоче рятувати світ і стати однією з месниць, хоча ще не усвідомлює свій вибір і те, які це матиме наслідки. Також я хотів би окремо згадати Брі Ла ... рсон. Я не поділяю хейту в її бік щодо того, що вона погана актриса. У цьому фільмі вона мені сподобалася більше, аніж у першому сольнику. Там вона взагалі була якоюсь "деревяною" і ходила весь час з одним виразом обличчя. Тут вона вийшла трішки більш емоційнішою, але не спободобалося те, що хоча цей фільм і називають як сиквел "Капітан Марвел", саму Денверс "відсунули" на другий план, давши більше екранного часу Камалі. Брі - непогана актриса. Я не так багато бачив фільмів за її участю, але мені сподобалися ї роботи у фільмах "Мачо і ботан" та "Скляний замок". Я гадаю, що тут треба просто знайти режисера, який зможе розкрити весь потенціал як персонажа, так і самої актриси.
Загалом, вийшов доволі посередній блокбастер, але доволі кумедний, проте жодної катастрофи я не побачив (окрім хіба що фінансової)
А всім фанам Марвел, які зараз починають "плюватися" щодо якості фільмів і хейтити студію: це дійсно так, якість останніх робіт студії розчаровують, але як говорив Локі до свого брата Тора у "Війні нескінченності": "І повір, нам ще усміхнеться доля!".
Останні роботи Нолана ("Дюнкерк" та "Тенет") змусили мене трішки зневіритися у тому, чи дійсно Крістофер настільки геніальний режисер. Проте, цей фільм знову повернув Нолану його колишню славу і "звання" одного з найуспішніших сучасних кінематографістів (про що й свідчать касові збори). Це історія про сварку двох науковців, а саме Штраусса і Оппенгеймера. Публічне приниження Оппенгеймером доктора Штраусса, його небажання підтримувати ідею з водневою бомбою, а також те, що останньому привиділося, що Роберт нацьковував на нього інших науковців, а також, можливо, заздрість його славі, змусило Штраусса докласти всіх зусиль для "знищення" Оппенгеймера. Я очікував, що у фільмі більше часу приділять саме будівництву та ідеї сторення атомної бомби, і хоче це все присутнє у фільмі, використано воно радше як певний елемент, який є важливим для судового процесу та історії самого Оппенгеймера. Також з мінусів є певна затягуваність з хронометражем, перша поло ... вина фільму вийшла трохи нуднуватою і непотрібною, особливо я не зрозумів оголені сцени героїв Кілліана і Флоренс, адже якогось сюжетного впливу ці сцени для загальної картини фільму не мали. Та зрештою фільм вийшов чудовим. Зірковий каст тут не просто для "галочки". У кожного хоча й незначна роль, але доволі важлива. Окрім того, що всі згадують чудову акторську гру Кілліана і Роберта, я ще хочу відзначити Метта Деймона, герой якого є справжнім патріотом своєї країни і відданим своїй справі, і Джейсона Кларка, жорстокого прокурора, мета якого й полягає в тому, щоб "знищити" Оппенгеймера. І тут не позаздриш бідолашному адвокатові, якому довелося битися проти справжніх "акул" та ще й які ведуть нечесну гру. Як і в кожному фільмі Нолана тут також є гра з часом, де не завжди розумієш в якому часовому проміжку відбуваються події, чи то минуле, чи то сьогодення (але мені це навіть подобається). Також дуже багато наукових (фізичних) термінів, які подеколи важкувато зрозуміти, якщо ти з цим незнайомий. Але сама історія, особливо друга половина, яка вийшла доволі інтригуючою та динамічною, вийшла напрочуд вдалою та змушує глядача задуматися про наслідки до наших дій, а не після.
Дивився цей фільм в дитинстві. Вирішив переглянути.
Це чудовий представник жанру. Більше того один з кращих, а по візуальній складовій кращий, бо давайте чесно, в 20 столітті фільмів на таку тему багато, але так знімати не було можливості. Порівнювати фільм з "Піратами Карибського моря" злочин, бо це казка, фантастика, пригоди. ПКМ - це чудовий атракціон з комедією, мейнстрімним саундтреком, де кораблі являються скоріше аксесуаром, сюжет не зациклюється на морських реалістичних боях. "Володар морів" спрямований на реалізм, передачу тієї атмосфери морських баталій та подорожей морями та океанами. Це чудовий фільм і він вартий вашої уваги. Я впевнений, що ви такого фільму більше не зустрінете. І в мене питання до Голлівуду: "Чому?" "Чому не зробити ще фільмів з вітрильними кораблями з сьогодгішніми можливостями?" За 20 років, знову ж таки не беремо до уваги "Піратів Карибського моря" не було нічого. В усіх підбірках, про морські батал ... ії, які я знаходив були фільми 20 століття і парочка британських до 2003 року з поганими специфектами, хоча про сюжетну складову нічого не скажу, бо не дивився. І в усіх цих підбірках був "Володар морів: На краю світу". Після 2003 все, що було про море та вітрильні кораблі це ПКМ. Це чудова фоаншиза, але про піратів і фентезі, а саме отаких фільмів, як "Володар морів" після 2003 року випуску в списках не було. Я розумію
рімейки Білосніжок, це "прикольно", але якже круте кіно?
Цікаві факти та інформація.
1806 рік. У Європі бушують наполеонівські війни. На борту британського корабля «Сюрприз» — життя, порушене цими подіями. Судном командує капітан Джек Обрі. Капітан Джек Обрі отримує завдання нейтралізувати французький фреґат, котрий значно перевершує його власний корабель за розмірами та чисельністю екіпажу. Після першої поразки у бою погоня за невловимим противником стає особистою справою капітана, примушує його обігнути мис Горн і приводить на Галапагоські острови...
Фільм знятий за мотивами серії романів Патріка О'Браяна про капітана Джека Обрі та доктора Стівена Метьюріна.
Перший в історії фільм, який знімався на Ґалапаґоських островах.
У процесі зйомок використовувалося приблизно 2000 костюмів.
Знімальний процес тривав близько 100 днів на студії Баха в Мексиці, і тільки 10 днів у морі. В той же період Disney знімали «Піратів Карибського моря» і тільки тому що Universal схаменулись першими, то вони орендували павільйон з найбільшим знімальним басейном в Голлівуді, де знімалися «Титанік» і «Перл-Харбор».
Для зйомок фільму використовувалося два кораблі, один з яких, «Троянда», був точною копією фреґата «Раптовий». Другий корабель був точною копією «Троянди», він стояв у декораціях на кіностудії в Мексиці.
Фільм знятий за мотивами романів Патріка О'Брайана про Обрі-Матурина, але не збігається з подіями жодного з романів. Автор відштовхувався від реальних подій Наполеонівських війн, як він описує у вступі до першого роману "Майстер і командир". Були запропоновані різні думки щодо того, який капітан Королівського флоту найбільше відповідає вигаданому персонажу Обрі. Девід Кордінглі, пишучи для The Daily Telegraph, безсоромно пропонує капітана лорда Томаса Кокрейна, 10-го графа Дандональда, думка, з якою погоджується Королівський військово-морський музей, принаймні щодо натхнення для персонажа капітана в першому романі "Майстер і командир".
Хоча жоден історичний англійський капітан не є повною відповідністю Обрі, подвиги двох морських капітанів, як кажуть, надихнули події в романах, вищезгаданого капітана лорда Томаса Кокрана, і капітана Вільяма Вулсі. Кокран використовував хитрість, встановлюючи світло на плаваючу бочку вночі, щоб уникнути захоплення. Вулсі, перебуваючи на борту HMS Papillon, замаскував корабель під своїм командуванням під комерційне судно; виявивши інформацію про те, що корабель-ізгой знаходиться на іншій стороні невеликого острова, він обігнув острів і захопив іспанське судно 15 квітня 1805 року.
У 2005 році Вейр, коли його запитали, чи зніматиме він сиквел, відповів, що вважає це "малоймовірним", а після інтернет-чуток про протилежне, заявив: "Я думаю, що хоча фільм добре пройшов у прокаті, він не згенерував того швидкого доходу, який провокує сиквел". У 2007 році фільм був включений до списку "13 невдалих спроб запуску кінофраншиз" клубом A.V., зазначивши, що "це, безумовно, один з найбільш захоплюючих дебютних залпів в історії неіснуючих серіалів, а романи Обрі-Матурін залишаються невикористаним кінематографічним ґрунтом".
Кінокритик Скотт Тобіас написав позитивну ретроспективну статтю про цей фільм у 2019 році, нарікаючи на те, що "Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини", ще один морський фільм, який також вийшов у 2003 році, спричинив низку фантастичних фільмів про піратів Карибського моря, але на сиквел з капітаном Джеком Обрі, глибоко вкорінений в історичні факти наполеонівських воєн, епохи вітрильників та епохи Великих географічних відкриттів, попиту не було.
Влітку 2020 року сайт Vulture зазначив, що "фільм дозрів для переоцінки". У січні 2021 року Кроу публічно захистив фільм від критики.
У червні 2021 року стало відомо, що студія 20th Century Studios розробляє другий фільм, приквел, заснований лише на першому романі, сценарій до якого написав Патрік Несс.
Фільм отримав два оскари з десяти номінацій:
Найкраща робота оператора;
Найкращий монтаж звуку.
Також був переможцем у чотирьох із восьми номінованих категорій на Британській академії 2004: Найкращі костюми; Найкращий звук; Найкраща робота художника-постановника;
Премія імені Девіда Ліна за досягнення в режисурі (Пітер Вір).
Фільм розповідає про контрактних працівників роздрібного магазину, які борються за свої права проти компанії після несправедливого звільнення.
Фільм значною мірою натхненний інцидентом 2007 року, коли Homever, мережа супермаркетів, що належить E-Land Group, звільнила тимчасових працівників, переважно жінок, і замінила їх аутсорсинговими працівниками, щоб обійти новий закон, який вимагає надання працівникам статусу штатних працівників через певний період. Звільнені працівники та профспілки страйкували перед супермаркетом протягом 512 днів, поки питання не було вирішено, а деякі працівники були поновлені на роботі.
Режисер Бу Чжі Йон також вивчав тяжке становище нерегулярного персоналу з прибирання у великих університетах Кореї, включаючи Хонгіка та Йонсея.
Фільм частково мотивований суперечкою між працівниками роздрібної мережі та компанією, але він не має з цим прямого зв'язку", - сказав Бу журналістам на прес-прем'єрі.
"Я дослідив кожен випадок бороть ... би тимчасових працівників проти роботодавця в Кореї. Це важлива соціальна проблема, над якою ми повинні думати разом".
Сун Хі, досвідчена касирка та мати двох дітей, працює у великому роздрібному супермаркеті разом з Хе Мі, матір'ю-одиначкою. Обидві дружать із Сун-Рі, прибиральницею, яка наближається до пенсійного віку, і всі вони - тимчасові працівники. Сун Хі - зразкова працівниця, яка старанно працює, вірячи, що коли її підвищать до постійного працівника, вона зможе забезпечити більше для своїх дітей. Однак їхній корпоративний роботодавець несподівано повідомляє, що всіх тимчасових працівників буде звільнено. Зіткнувшись із цим неправомірним звільненням, Сун Хі, Хе Мі, Сун Рі та інші працівниці, такі як наївна аджума Ок Сун і двадцятирічна Мі Джин, вирішують оголосити страйк.
Після перегляду фільму Рідлі Скотта "Наполеон" я розчарований і радше згідний з думкою французьких істориків, що перед нами якась англосаксонська дурня, а не кінобіографія першого французького імператора. Але, довгоочікуваний фільм, у будь-якому разі, стане основною у сприйнятті багатьма людьми постаті Наполеона та певною віхою у виробництві фільмів на історичну тематику, адже, поряд з "Убивцями місячної повні", "Наполеон" є дуже дорогим фільмом цього напрямку, знятим Apple не стільки заради грошей, а задля підвищення іміджу компанії.
Одразу, щоб запобігти расистським висерам про те, що у фільмі є, страшно сказати, чорні персонажі, скажу, що це цілком відповідає історичній правді, бо, по перше, вже тоді Франція була колоніальною імперією і у Парижі вистачало чорних, а по друге, одним з найближчих соратників Бонапарта був генерал від кавалерії Тома-Александр Дюма, син чорної рабині з Гаїті.
Фільм знято доволі рвано, без спроб послідовного викладу біографі ... ї головного героя, адже події починаються зразу у 1793 році, коли Наполеонові вже 25 років. Це триває і далі. Перестрибуються цілі роки, творці стрічки спиняються тільки на найважливіших подіях (і то не на всіх). Творці фільму не показують, як розвивався його характер і як він дійшов до такого життя. Також немає жодного відображення ставлення суспільства до Бонапарта і впливу на це його нефранцузького походження, яке усім було відоме. Практично нічого у фільмі немає про його родину (а кумівство і стало однією з причин поразки Франції та Наполеона), а також ставлення до французького імператора іноземних народів і керівників.
Наполеон у фільмі не старіє, і його весь фільм грає Хоакін Фенікс, який Бонапартові зразка 1790-х у батьки годиться. Ніхто не намагається надати йому більш природного вікові його героя вигляду. Це саме стосується і Ванесси Кірбі, яка грає Жозефіну - вона однакова, незалежно від віку її героїні. Принаймні третина фільму присвячена особистому життю імператора і, зокрема, його сексу з Жозефіною. У мене місцями склалось враження, що я дивлюсь якусь мелодраму, яка ґрунтується на чутках і бульварній біографії Наполеона І, адже тут він своїх діях буквально керується членом. Зокрема, те, що Наполеон залишив Єгипет і повернувся до Франції, за логікою творців фільму, пояснюється не політичними і військовими причинами (що очевидно), а тим, що Жозефіна зраджувала йому і треба було розібратись з нею. Секс, до речі, у фільмі теж смішний. Місцями зображення історичних подій межувало з якоюсь карикатурою, як от побиття Бонапарта депутатами. Зате його противники - Александр І, чи герцог Веллінгтон зображені як гідні та потужні гравці. Похід у Росію це ще одна поразка Скотта, адже там ми знову бачимо давні казочки про "дубіну народнай вайни" і те, як Наполеон бігав Москвою і дурнувато шукав там російського імператора, вигукуючи у порожніх залах. Багато відвертих вигадок - як от те, що Наполеон був свідком страти Марії-Антуанетти (насправді, він знаходився за 600 кілометрів від Парижа), чи особисто кидався у кавалерійські атаки під Бородіно чи Ватерлоо. Це було зроблено не більше, як для краси. Фільм сповнений такого роду дурощів, і реакція Скотта на закиди фахівців щодо цього була доволі істеричною. Правда в тому, що яким би негідником не був Наполеон І, він точно не був блазнем.
Одним словом, якщо ви збираєтесь будувати свої знання щодо Великої французької революції чи доби Першої імперії на основі цього фільму, то краще цього не робіть. Почитайте/подивіться щось інше. От хоча би "Марії Антуанетту" Стефана Цвейга чи щось Віктора Гюго.
Насправді, доволі дивно, що "Наполеон" Скотта і "Вбивці квіткової повні" Скорсезе коштують приблизно однаково, але у Скотта вийшов поганенький, але все таки історичний епік з битвами, кінними атаками, гарматами і палацами, а у Скорсезе - затягнена сімейно-детективна драма десь у глушині. Мабуть, Хоакін Фенікс і Ванесса Кірбі коштують в рази дешевше, аніж де Ніро і Ді Капріо. Втім, діди ще при ділі та назнімають нам таких "шедеврів" ще багато. А там ще 93-річний Клінт Іствуд підтягнеться.
З хорошого у фільмі варто згадати битви (особливо під Аустерліцом), костюми, прекрасну гру Ванесси Кірбі, яка гідна найвищих оцінок, музику, гумор та операторську роботу. Також сподобалось і те, що висміяно переконаність імператора у своїй непомильності, його манію величі, а наприкінці фільму показано у цифрах ціну для людей наполеонівських "звитяг" у кількості загиблих. Можливо, це і пояснює ставлення режисера і сценариста Мартіна Скарпи до Наполеона.
Загалом, ви нічого не втратите без перегляду цього фільму. Творчою перемогою Рідлі Скотта його назвати тяжко, а його важливість скоріше в тому, що він виходить у рік перед президентськими виборами у США як певне застереження перед "богонатхненними" особистостями та знаменує собою продовження знімання стрімінгами дуже дорогих історичних фільмів. Скотт вже оголосив, що нас чекає на Apple+ чотиригодинна режисерська версія фільму, у якій Жозефіни буде ще більше. Мабуть, я утримаюсь від перегляду тієї мелодрами.
Оцінку в балах давати не буду - фільм дуже масштабний і красивий, і для його створення пророблено надто величезну роботу, щоб оцінювати його як рядовий бойовик чи срачкову комедію.
"Царство падальників" - це анімаційний серіал, який бере банальну тему і робить із неї непередбачувану пригодницьку історію. Це розповідь про декількох людей, які опинилися в різних місцях чужої планети. Їхня робінзонада відбувається серед дивної, але прекрасної природи, що постає окремим персонажем. Це світ із чіткими правилами, які люди, однак, не завжди розуміють.
Біосфера планети Веста дуже різноманітна. Творці серіалу показали різні кліматичні зони, населені незвичайними істотами, хоча їхні земні аналоги часто легко впізнати. Цікаво показано як люди вчаться використовувати тварин і рослини. Але справедливо й інше - як біосфера Вести намагається інтегрувати людей і їхні машини в себе. Різні тілесні жахи роблять серіал таким, який не можна рекомендувати дітям і особливо чутливим людям. Поряд з дивовижною природою глядачі бачать рани, опіки, різні симптоми інфекцій і декілька жорстоких смертей.
Метою всіх героїв так чи інакше стає зореліт, до якого вони прямують 11 еп ... ізодів. Складно виділити головних, але найважливіші напевно Сем і Урсула, без яких не було б мети подорожі. Інші - це умовний лиходій Кейвен, який вступив у симбіоз з істотою-телепатом і вона перейняла його найгірші риси. І Азі та її робот Левай, який поступово перестає бути роботом. Левай - це місцевий месія, що став рівноправним симбіозом людського та вестійського. А потім помер, воскрес, і всіх врятував у фіналі. Передісторії всіх персонажів розкриваються малими порціями, тому до кінця отримуються відповіді на всі питання. Та останній епізод лишає простір для потенційного продовження.
"Царство падальників" постійно дивує чи картинкою, чи несподіваними поворотами сюжету. Чужинська планета дуже переконлива та винахідливо придумана, але й персонажі не відстають у цікавості. Це якісна анімація, що тримає в напрузі від початку до кінця і про яку доволі часто можна сказати "а такого ми ще не бачили".
Попередження: рецензія містить спойлери
Несподівано виявилось, що "Голодні ігри: балада про пташок і змій" - краща частина "Голодних ігор", хоч фільм і є тільки передмовою до основної історії, яка оповідає про події, що сталось задовго до народження Катнісс Евердін і нічого аж настільки нового ми не побачили.
Стрічка оповідає про початок проекту Голодних ігор у Панемі. Ігри не надто популярні серед глядачів і не виконують свою основну мету. Потрібні зміни, і творець ігор, доктор Волумнія Гаул (Віола Девіс) вирішує створити інституцію менторів, які мають навчити трибутів і змінити ігри. Серед них є дуже амбітний і бідний юнак з занепалої аристократичної родини Коріолан Сноу (Том Бліт), який отримує одну з найбільш безнадійних трибутів - дівчину-співачку з дванадцятого округу Люсі Грей-Берд (Рейчел Зеґлер), маленьку, слабку і спокійну. Їм обом життєво необхідна перемога. Люсі - щоб вижити, а Коріолану щоб утвердитись у вищому суспільстві і врятувати свою нещасну родину. Під час спільної боротьби між ними зароджуються почуття...
Фільм знятий за однойменною книгою Сюзанн Коллінз, а режисером став Френсіс Лоуренс, який знімав і попередні фільми. Відчувається, що фільм знято з любов'ю і знанням матеріалу та його творці отримали достатньо коштів для роботи. Тут сталась дивна річ - фільм виглядає дорожче, аніж є насправді. Перш за все відзначу ідеальний підбір акторів. Рейчел Зеґлер виглядає у ролі зголодженого підлітка значно природніше, аніж дебела Дженніфер Лоуренс в образі Катнісс, прекрасно співає і взагалі, виявляє себе з кращого боку як акторка. Вона, з одного боку, сталева і параноїдальна, а з іншого - вразлива, добра і любляча. Дивовижний збіг з книгою. Том Бліт у ролі Коріолана Сноу так само нагадує свого прототипа з роману. Він амбітний та розривається між своєю людяністю, амбіціями і жорстокістю. Наприкінці ця суперечність дається взнаки і ми бачимо у цьому юнакові майбутнього президента Сноу з його любов'ю до троянд, отрути, Голодних ігор і дещо хворобливим потягом до яскравих та непростих дівчат з дванадцятого округу. Не менш цікавими є другорядні персонажі фільму - ведучий Голодних ігор Лакі Флікермен (Джейсон Шварцман), Тигрес (Гантер Шафер, яку ми знаємо з "Ейфорії"), Дін Каска Гайботтом (Пітер Дінклейдж) та Волумнія Гаул (Віола Девіс), а також трибутів з округів, образи та зовнішність яких зроблені значно краще, аніж у попередніх фільмах. Також сподобались і однокласники Коріолана, які, по своєму, не менш огидні, аніж професор Волумнія чи Лакі Флікермен.
Творці фільму попрацювали і над втіленням оточення головних героїв. Все зображене у фільмі має брутальний, старий і занепалий вигляд. Капітолій і близько не настільки гламурний, як у майбутньому, а Панем технологічно, зі своїми старими гвинтівками, потягами, телевізорами, примітивними безпілотниками і кінокамерами нагадує якийсь стімпанк. Одяг капітолійців зовсім не такий шикарний та надмірний, а в округах у моді панують все ті ж бідняцькі 20-30 роки ХХ сторіччя. Взагалі, костюми і однострої тут дуже якісні та продумані. Самі Ігри значно простіші і не тільки голодні, але й убогі та і близько не такі масштабні, як у майбутньому. Водночас, вони не менш жорстокі та криваві, а їх учасники, на відміну від часів Катнісс, не мають жодної надії і близько не намагаються вдавати свою зацікавленість у шоу.
Кінцівка фільму цілком виправдана та випливає з особистостей головних героїв, між коханням яких стоїть суспільство, їх власні характери і протистояння Капітолію та округів.
Важливою частиною фільму та його окрасою є музика і пісні у виконанні Рейчел Зеґлер. Вона чудова співачка. Сподіваюсь, цей фільм стане для неї великим кар'єрним проривом. Зрештою, як і для інших до цього нікому особливо невідомих молодих акторів.
Загалом, у випадку з "Голодними іграми: балада про співочих пташок і змій" ми маємо справу з рідкісним нині звіром - якісною екранізацією книги, без польоту хворобливої фантазії режисера і сценаристів, зроблену з повагою до першоджерела. Раджу до перегляду і сподіваюсь, що історія Коріолана Сноу буде продовжена у наступних фільмах (звісно, якщо вони будуть).
Попри гнітючу атмосферу деяких сцен, "Чужа помста" сприймається легко, тому навіть чутливі глядачі отримають позитивні враження від перегляду. Вона сміливо зображує актуальні соціальні виклики, з якими стикається молодь. Дорама також не цурається показувати непрацюючу систему правосуддя і те, як вона впливає на жертв, що відчайдушно шукають справедливості.
Історія починається з того, що Ок Чан Мі, спортсменка зі стрільби старших класів, починає розслідувати самогубство свого брата-близнюка, підозрюючи, що його хтось убив. Зневірившись знайти відповіді, вона переводиться до школи брата, щоб зловити винуватця і помститися.
У новій школі вона знайомиться з Джі Су Хон, з історією якого ви ознайомитесь власне під час перегляду. Між Чан Мі та Су Хон виникає зв'язок, і вони об'єднуються, щоб допомагати і захищати одна одну.
Звірства проти школярів, що відбуваються протягом усього серіалу, спонукають головних героїв до помсти за себе та інших. Це віддзеркалення реа ... льних проблем, які виникають через неефективність правової системи і через те, що жертви часто залишаються беззахисними. Бідним відмовляють у правосудді, тоді як багаті підривають правду своїми грошима.
Серіал з вами грається у "відгадай хто". З розвитком сюжету з'являється все більше і більше підозр щодо особи вбивці, що робить кожного можливим підозрюваним, але це не триватиме в притул до останньої серії. Вас повільно підведуть до цього. Різким поворотом буде не те, хто, а навіщо, чому, як, коли. Іншими словами послідовність дій та мотивів.
Тривалість епізодів 60 хв, це з урахуванням вступних роликів та титрів. Серії пролітають доволі швидко. За один вечір ви не встигнете кліпнути, як вже будете на 5 серії. Були деякі кумедні моменти, які б можна було зробити по іншому, але вони не впливають на сюжет, тож терпимо. Доволі непоганий проєкт. Є українські субтитри, 12 серій з хорошим темпом, тож не знаю чого ви ще чекаєте.
Поперше так, це фільм який міг би бути про агента 47, якщо ви фанат саме того вбивці то можна собі уявити що це про нього. І ще думаю цей фільм зайде людям яким не подобається Джон Уік, кого блювати тягне від не натурального екшена в стилі 80-х та хворобливої "гри" Рівза але хочется щось про кіллерів, то це воно. Власне фільм найбільше схожий на Ліон кілер, і це круто, герой показаний психопатом яким мабуть і має бути людина щоб виконувати таку роботу та ще і на постійній основі. При цому видно що він не всемугущій, живий та може допускати помилки, хвилюватись тощо, але добре зна свою справу. Короче фільм ідеально підходить для перегляду вдома. Рекомендую.
Південнокорейський нео-нуарний екш-драматичний фільм. Його можна зустріти у багатьох у різних підбірках південнокорейського кіно. Він не намагається бути оригінальним, але попри кліше йому вдається бути особливим та мати власний шарм. Напевно в тому і була суть не вигадувати велосипед, а припіднести історію цікаво.
Сон У вже багато років управляє дорогим рестораном і вірно служить впливовому пану Кану, який очолює велике мафіозне угруповання. Кан доручає Сон У доглянути за його коханкою Хі Су та з'ясувати, чи не зраджує йому набагато молодша обраниця. Більше того, Сон У має "розібратися з нею", якщо це виявляться правдою.
Усі досвідчені кіномани знають, що якщо старий посилає молодого, вірного, перспективного у кримінальному світі хлопа охороняти свою кохану, то молодий хлопець закохається в дівчину, тим самим ставлячи під загрозу свою вірність наставникові. Поворот полягає в тому, що Сон У не зовсім розуміє, що з ним відбувається, коли зустрічає Хі Су. Коли вияс ... нилось, що Хі Су має коханця, Сон У приймає непритаманне рішення, заборонити їм бачитися, щоб вони ніколи більше не зустрічалися, на що Хі Су відповіла, що ж це тоді за кохання, щоб просто відмовитись від нього. Також з цього можна зрозуміти, що дівчина з паном Каном була не з доброї волі.
Сон У виглядає розгубленим, ніби вражений існуванням такої речі, як кохання, і водночас вражений нездатністю зрозуміти чи відчути його.
Ця раптова емоція, яку неможливо описати, але яка почала керувати ним, хвилювати серце, і розум. Це може бути кохання, а може бути просто перше усвідомлення самотності в його житті.
Може здатися, що тут описується якась романтика, але ні, це кривавий бойовик, який при наявності великої кількості насильства, на мою думку, буде цікавим абсолютно всім. Тож рекомендую в незалежності від ваших вподобань.
Не будемо заглибоюватись в сюжет, але після того, що з ним сталося, мотивацією подальших дій героя, є те, що покарання не відповідає злочину, помста та привнесення в світ хоч трішки справедливості.
Фільм, "Гірко-солодкий присмак життя" має ефективний драматичний і філософський нахил, заснований на меланхолії, що виникає внаслідок нереалізації найпотаємніших бажань героя. Образ байдужості та самовпевненості, він не передає того, що у нього всередині, і не розуміє цього сам. Лише після того, як життя, яке він вважав ідеальним, було поставлене під сумнів, коли було вже запізно, до нього прийшло справжнє розуміння своїх почуттів до Хі Су та життя, яке він вів.
Фільм не зайшов. Але здебільшого, тому що він сірий, реалістичний, передбачуваний та нудний.
Багато подій без будь-якого натхнення, актори ніби з дешевої мелодрами і то, деякі мелодрами з Кореї кращі в рази.
Основний каст норм, але вигляд Рейчел Зеглер і її роль чи то навіженої чи то наркоманки так і кричить, що вона з нового покоління. Весь час десь літає у хмарах.
«Зробіть ставки особистими», — каже Коріо під час фільму, намагаючись гуманізувати учасників за допомогою інтерв’ю на камеру. «Людям потрібен хтось, за кого вболівати». Ця ж ідея стосується і самого фільму, в якому важко за когось вболівати.
Сноу і Люсі все дуже легко дається розрулювати, нема напруги чи реальної приземленості, яка відбувалась у чотирьох інших фільмах.
Цікаві у них голодні ігри, є ліси, струмки, дерева та галявина. Невже не можна вирощувати там якусь їжу?
І ще й тривалість 2.5 годин.
На виході:
+ Актор Сноу підходить за статурою
+ Було декілька драматичних моментів за участі другор ... ядних акторів
+ Реалістичність атмосфери / диспотичні декорації (хоча самі події нереальні)
- Слабенько зіграно акторами (особливо Рейчел Зеглер - ну не тягне вона головні ролі, досить її пхати)
- Нема за кого вболівати
- Історія не чіпляє
- Події не вражають
- Завелика тривалість і багато просадок
- Нереалістичність більшості подій на арені
Попередження: рецензія містить спойлери
З впевненістю можна сказати, що це один із найкращих фільмів 2023-го року. Серед багатьох кіноманів побутують думки, що зараз рідко знімають якісне кіно, мовляв колись вміли знімати, а не те, що зараз… І можливо, доля правди в цьому є. Однак як не крути, але цього року ми маємо змогу побачити шедевр, в карколомний успіх якого мало хто вірив, тим паче, що й бюджет самого фільму становив всього неповних 15 млн. доларів. Та й зірковий склад самого фільму мало кому відомий, за винятком американського актора Джеймса Кевізела, найбільш відомого за роллю Ісуса Христа у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові». Однак усе це не завадило картині зібрати близько 230 млн. доларів і стати однією із найбільш комерційно-успішних картин 2023-го року. І тут виникає питання – в чому запорука успіху цього фільму.
Найперше, це те, що фільм заснований на реальних подіях та заторкує важливу проблематику світового масштабу – торгівлю людьми, зокрема торгівлю дітьми з метою залучення їх до сексуального рабства. Фільм показує, що хоч на дворі XXI століття і світ з кожним роком стає все більш цивілізованим, за кулісами існують реалії, від яких з’являються мурашки по шкірі. Наприкінці фільму зазначено, що торгівля людьми щорічно приносить 150 млд. прибутку за рік, а також те, що станом на сьогодні у рабстві перебуває більше людей, аніж будь-коли в історії, зокрема у ті часи, коли рабство було легальним. Мільйони дітей перебувають у рабстві…
Джеймс Кевізел, який є ревним католиком і всім знаним благочинцем, бездоганно зіграв свою роль у цьому фільмі. За словами самого актора, це друга за значимістю роль у його кар’єрі після Страстей Христових. Кевізел втілив образ реального персонажа Тіма Беларда, який кинув виклик торговцям дітьми і зміг врятувати із сексуального рабства близько 120 дітей. Тім Белард є справжнім втіленням мужності та неабиякої відваги, адже будучи багатодітним батьком він без роздумів йде на ризик, знаючи, що може не повернутися живим. Після успішної операції на острові та порятунку дітей, головний герой дізнається сумну звістку про те, що серед дітей відсутня одна дівчинка, батько якої попросив Тіма знайти її і заради якої борець зі справедливістю розпочав цю місію. Більше того, Тім дізнається, що дівчинка знаходиться в глибині джунглів Амазонки серед колумбійських повстанців, на яких колумбійська поліція не має впливу. Однак, це не зупиняє нашого героя, який, вдаючи себе за медичного працівника, потрапляє в лігво розбійників та рятує дівчинку із рабства.
Варто зазначити, що у цьому фільмі присутня богословська складова. Ми можемо прирівняти головного героя Тіма до чоловіка із біблійної притчі євангелиста Луки про заблукану овечку, який, загубивши одну зі ста, без роздумів кидається на її пошуки та знаходить (див. Лк 15, 4-6). Також варто згадати за дружину Тіма Кетрін у виконанні Міри Сорвіно, яка, будучи багатодітною матір’ю та усвідомлюючи ризики місії свого чоловіка, благословляє його на цю благородну справу. Відвага цієї жінки показує, що кожна сім’я є частиною суспільства і не може бути замкненою в собі, а повинна ділитися своєю любов’ю з іншими, співпереживати з ними та допомагати у скрутному становищі, навіть якщо загроза нависне над ними самими.
Щодо самої сюжетної лінії, то вона позбавлена будь-яких непотрібних епізодів. Кожен епізод є необхідною цеглинкою в розбудові сюжету. Емоції акторів заставляюють глядача співпереживати разом із ними та усвідомити важливість проблематики. Цей шедевр дає нам можливість задуматися над тим, ким є людина і яке її місце у цьому світі. У фільмі ми зустрічаємо представників добра – ідеальну сім’ю, яка приносить світло у цей світ, а також – представників зла, хтивих та збочених людей, які обертають світло на пітьму. І хтось може сказати, що це дуалізм – одвічна боротьба добра зі злом, і нікуди від цього не подітися, мовляв така вже природа людини. Однак, ні. Зло народжується внаслідок відкидання добра, а не є наслідком якоїсь керуючої сили, яка наперед визначає, хто повинен бути добрим, а хто – ні. Проблема в тому, що людина забуває про те, що вона покликана від народження творити добро, оскільки є творінням Вічного Добра – Бога, який створив усе добрим. Однак, оскільки людина наділена даром свободи, яка свідчить про її гідність, то може і відкинути добро. І ми бачимо, до яких наслідків призводить відкидання людиною добра. Така людина, яка вважає себе лише продуктом еволюції, думає тільки про себе, а інших сприймає не як образ Божий та своїх спібратів, а як звичайний товар. У цьому фільмі ми також бачимо приклад навернення другорядного героя Вампіро у виконанні Біла Кемпа, який за сценарієм колись був бухгалтером картелю, але вчасно усвідомив своє мерзенне становище та тепер працює над порятунком дітей від секс-торгівлі. Розповідь про своє каяття Вампіро Тіму є одним із зворушливих та емоційно вражаючих епізодів у цьому фільмі. «Я збагнув, що я темрява, а темрява має померти», – зазначив Вампіро. Приклад Вампіро показує, що ніколи не пізно покаятися. Проблема в тому, що людина, яка перебуває у болоті гріха і продовжує у ньому грузнути, втрачає свій богоподібний образ і тим самим починає уподібнюватися до нерозумної тварини, яка керується суто власними інстинктами. Це означає, що з кожним разом такій людині буде важко змінити свій стиль життя, оскільки вона вже надто далеко зайшла…
Підсумовуючи, зазначимо, що фільм «Звук свободи» заторкує важливі екзистенційні аспекти людського життя, моральну проблематику добра та зла, людські відносини з Богом та одне з одним. Загалом, фільм не повинен залишити байдужим глядача, адже ми не знаємо, що з нами буде наступного дня. Ніхто б не побажав навіть своєму ворогові пережити те, що переживають бідолашні діти, які знаходяться у рабстві. А такі люди як Тім, його дружина мають бути прикладами для наслідування. Обов’язковим цей фільм для перегляду має бути для молоді, яка вступає у доросле життя і намагається вибудувати свій стиль життя. Саме молодь має бути тим світлом, яке поглине темряву, адже вона є нашим майбутнім.
Попередження: рецензія містить спойлери
Роберту Тулону, власнику "Лікарні ляльок Тулона" і внучатому племіннику великого короля ляльок заразом, вдається повторити експеримент предка і оживити 4 ляльки. Про це дізнається підступна курво Еріка - власниця величезної корпорації з виробництва іграшок. Квест начебто зрозумілий - їй потрібен секрет Тулона, щоб нарубати з довірливих діточок більше капусти. За підсумком виявляється щось зовсім інше: її справжня мета, оф корс, захопити світ. Для цього вона викликає демона з фільму 1992 року, який висилає їй по допомогу свої демонічні іграшки. Роберта ловлять, катують (сексом), а ляльок спалюють. Ситуацію рятують донька Роберта та випадкова жіночка-коп. Всі разом вони чинять ляльки і ті роздають люлей наїдливим іграшкам. Демон вирішує, що якщо захопити світ не вдалося, то й однієї Еріки йому буде цілком достатньо, тому забирає її в пекло. Хеппі енд.
Ржачний висер із різдвяною атмосферою, а за сумісництвом кроссовер двох найдовших франшиз Чарльза Бенда. Перший фільм зроблений для ТБ (слався, канал SyFy!), так що більше ніяких цицьок і кривавих вбивств. Окрема подяка за чергових акторів каналу, які своїми кривляннями доповнили загальну убогість кіношедевру.
Незважаючи на назву, у фільмі набагато більше уваги приділено людям. Корі Фельдман всього на 15 років старший за Даніеллу Кітон, при цьому він зображує її батю - людину явно більш старшого віку. Виглядає це дико смішно: він навмисне говорить низьким хрипким голосом, горбиться і кульгує. Дочка ж грає персонажа набагато молодше за неї, від чого дует головних героїв вийшов вбивчий.
Діють 4 ляльки: Блейд, Шут, Ковбой та Пінхед, а також їх кіборг-версії та три демонічні іграшки: Бебі Пупс, Скоморох та Ведмідь. Робота з ними настільки халтурна, що не здивуюся, що за них відповідав якийсь Ельдар Богунов (думаю, він цілком міг би очолити постановку нової серії).
Крім самого імені Тулона, немає взагалі жодних посилань на старі фільми, тож франшиза нарешті заграла новими фарбами. Стверджується, що тільки кров Тулона може оживити ляльок (ну чи кров його родичів), саме тому Еріка прагне взяти героїв живцем. Її злодійським монологам непогано так підіграє демон у костюмі Санти та жалюгідні іграшки з прокуреними голосами. Це реально треба бачити. Постановка на рівні студентських висерів на ютубі (але в HD). Автори явно знали що робили - іноді помітно, як камера тремтить від сміху оператора. З'явилися комп'ютерні ефекти, жопно-сортирні жарти і помірно смішні ванлайнери. А самі діалоги це щось. Наприклад, душевне сімейне спілкування батька з донькою:
– Котра година, сучко?
– Кого ти назвав сучкою?
– Пробач, я просто згадав про твою матір...
Всім рекомендую, це однозначний успіх.
Попередження: рецензія містить спойлери
Жінка-коп на ім'я Маклейн (лол) читає щоденник Тулона, відволікаючись на допит старигана Петера - хлопця, якого паппет майстер врятував наприкінці триквела. Петер через флешбеки переказує всі події минулих фільмів, розставлених у хронологічному (ну, нібито) порядку: флешбек з Каїру, потім молодий Тулон отримує секрет пожвавлення, ховається від нацистів, мститься за дружину і, нарешті, пускає собі кулю в лоб у злощасному готелі. Потім Маклейн (все ще лол) вирішує переказати старому наступні події: парапсихологи приїжджають у готель, де швидко дохнуть, сусіди теж дохнуть, Рік зі своїми роботами стає новим повелителем ляльок, але натикається на пістолет Маклейн і теж склеює ласти. Отримавши щоденник, Маклейн нічорта не може в ньому знайти і тому змушена допитувати Петера. Несподівано прорізається архівний голос самого Тулона і повідомляє, що був ще один лялькар, який намагався розкрити його секрет і перетворив місцевого дурочка на роботанк (за словами Тулона, вони всі теж подохли). І ТУТ НЕСПОДІВАНО Пінхед дає дівчині по голові молотком, а Петер стріляє їй у тітьку. Поранення виявляється важким, але перед тим, як померти Маклейн ще встигає переказати сюжет сиквела, де ляльки оживили Тулона. За її словами, в той момент експеримент було перервано і ляльки завжди прагнутимуть смерті своєму господареві. Вона лише хотіла дізнатися, як їх вбити раз і назавжди. Кліфхінгер, який передбачає що Петеру теж алес капут. Замість титрів – лист подяки всім фанатам.
Нереально плутанний вінігрет із усіх (майже) фільмів разом. Ця компіляція начисто відкидає події першого фільму, взявши звідти лише флешбек із самогубством Тулона та події "Файнал чаптер" (що дивно – хронометраж цілком дозволяв). Ось тут проблема - Тулон стверджує, що він інсцінував свою смерть, а потім нам ще раз показують його самогубство. Ось тут я справді заплутався.
Перший фільм серії знятий на цифру, через що зображення виглядає ще дешевшим і всратим. Весь новий матеріал - це обмін поглядами свиборга між Петером і Маклейн, а все інше - кадри минулих фільмів. Обговорювати просто нема чого. Мабуть, це найжалюгідніша спроба зрубати бабла на фанатах, яких і так не дуже багато.
Попередження: рецензія містить спойлери
1944 рік. Тулон ховається в якихось руїнах разом зі своїми ляльками і набридає їм історією про їхню появу (навіщо? Вони не знають, чи що?) 1902 рік. Молодий Тулон працює лялькарем у театрі, де знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, чий батько-начальник не схвалює вибір доньки та періодично мутузить майбутнього зятя палкою. Тим часом, Сутех відправляє оживших мумій, за головою чаклуна Афзеля, який 900 років тому вкрав секрет пожвавлення. Чаклуна наздоганяють буквально під дверима лялькового театру. Перед смертю, він передає секрет юнакові, а заодно і своїх мумій-переслідувачів...
Пряме продовження "Помсті Тулона", вірніше спін-офф з того крихітного флешбеку про Каїр. Всупереч йому ж, передача секрету відбувається не в Каїрі, а зовсім навіть у Парижі і на 10 років раніше. Та й чорт з ним, це не так важливо. І так - це не жахастик, а скоріше простенький трилер. Гай Рольф востаннє грає Тулона. Його молоду версію виконав Грег "О, привіт Марк!" Сестеро. Грає він дуже погано. Я навіть не знав, що він настільки безнадійний актор. Навіть найпростішу сцену не може витримати і постійно коситься в камеру. Ще забавно, що Сестеро говорить з поганим французьким акцентом, хоча Рольф віддає перевагу хорошому американському. Це дико кумедно.
Сутех чи в інший транскрипції Сет, нарешті перестав був демоном, а став повноцінним єгипетським божеством хаосу і плутанини, який у давнину стійко асоціювався з чужими країнами. Після завоювання Нижнім Єгиптом Верхнього образ Сета став сильно демонізуватися і він перетворився на уособлення зла і покровителя завойовників. Як відомо, пізніше Єгипет був завойований арабами. Ім'я Афзель якраз арабське. Це дуже тонка іронія на те, що покровитель завойовників переслідує одного зі своїх своїх слуг (ну, я сподіваюся, що це іронія, а не випадково вийшло).
У фільмі явна проблема щодо екшену - його небагато, але благо він хоч різноманітний. Усі ляльки нові. Точніше, це як би перші версії знайомих ляльок - Блейда, Пінхеда і Ковбоя, а також декілька зовсім нових - Солдат жаху, Циклоп і Доктор Смерть (їх подальшу долю Тулон обіцяє розкрити "коли" у інших серіях, лол). Вся трупа театру, що загинула, всі друзі Тулона були переселені ним у ляльок, від чого вони захищають його від Сутеха. Сам Сутех представлений як страшний голос і взагалі не мелькає у кадрі. Це гарне рішення після тієї жахливої ляльки, у якої руки не згиналися.
У фільму з'явився повноцінний вступ, а не одразу титри. Змінився композитор, тому фільм зазвучав бадьоріше. Операторська начебто нормальна, але підвів курва-освітлювач у фінальній сцені - вона дуже темна, нібіса не видно. Цицьок і сексу немає, а вбивства не надто криваві – цілком можна дивитися всією сім'єю (хоча навіщо?). Постановка як і робота з ляльками на середньому рівні, враховуючи жахливий рівень минулих стрічок. Все дуже просто і прямолінійно - директ-тут-вхс як є. Фільм цілком складається з флешбеків. Тут досить багато магії, а самі персонажі діють логічно, що не може не тішити. Фінал мені здався скомканим, ніби різко закінчилися гроші і треба було терміново закінчувати виробництво. Це найсерйозніше зауваження, яке справді псує перегляд. В цілому, покатить.