Кошеня

Аліта - найлюдяніший кіборг

Нарешті ковток свіжого повітря після виснажливих років домінування людей у трико на кіноекранах. Хоча я і люблю різні круті екшн комедії, але вони вже трохи приїлись.

Хороші актори (стандартні, непогані, але й не такі, щоб вихвалятись), хороший графоній, потужні екшн сцени (дійсно хороші). Але найголовніше - це сценарій. Так, хоч раз за 3-5 років, хоч на краплю схоже на реальність.

Дуже сподобалось, як показали емоційний зв'язок, поєднання фантастики й реальності, це мабуть суперфішка Кемерона. Це найбільше відрізняє фільм. Він не плоский, як Аквамен чи месники, він має глибину, якась така реалістичність дій усіх персонажів.

Деякі моменти нагадують ромео і джульєту, далі шикарний діалог перед стартом роллерболу, що чимось нагадало діснеївський мультфільм (в хорошому сенсі), а ще класний графоній та купа якісного екшену.

Кошеня рекомендує!

Оцінка: 10

Крути 1918
Крути 1918 (2019)
Winter of The Braves
Олександр Гошиллик

Хороший фільм, з нудною кульмінацією.

Попередження: рецензія містить спойлери

Оцінка: 5

Крути 1918
Крути 1918 (2019)
Winter of The Braves
Svyatoslav Zubchenko

Крути - спроба оцінки фільму

Назвав цей текст "спробою", бо фільм "Крути 1918" так само як складно оцінювати як і фільм "Кіборги", бо дуже часто емоції беруть верх і ти оцінюєш уже не стільки фільм, скільки події, які в ньому показані. Але для мене - це ознака якості. Значить знімальній команді вдалося мене зачепити, вдалося до мене, глядач, достукатися. Але все ж спробую оцінювати об"єктивно
1) Стосовно історичної достовірності. У фільмі латинська фраза "Si vis pacem, para bellum" озвучена як "Сі віс паКем, пара белюм", у той час як за усталеною тоді і зараз на цій території традицією вона б звучала "Сі віс паЦем, пара белюм". Адже саме звідси пішло слово пацифіст, пацифізм тощо. Якщо ВИ досі не зрозуміли, що я насправді іронізую, то поясню - це художнє кіно, відповідно не треба там шукати ніякої історичної достовірності!
2) Гра акторів. Досить непогана. Особливо сподобалося камео міністра культури Нищука. Особливо добре він передав емоції у сцені наприкінці фільму. Талант. Інші актори, особливо молодші - непогано, але ще є куди розвиватися, чого й бажаю, адже в цьому фільмі заявку на звання актора, а не "актора" зробив не один персонаж. Зокрема цікаво буде подивитися за грою Євгена Ламаха у фільмі "Черкаси".
3) Озвучування. Це, мабуть, одна з найслабших сторін фільму. Ну не збігається звук з рухом губ, та й годі. І не тільки губ. Чого варта лише борода Грушевського, яка рухається, коли той "не говорить" і залишається непорушною, коли той "промовляє". Треба над цим працювати. Звісно, усе не так погано, як у "Легенді Карпат", але загалом справді певна штучність відчувається.
4) Саунд-трек. Дуже крутий. Дуже вдало підібрана музика, яка може у потрібний момент підбадьорити, а коли треба - розчулити. У фінальних сценах ридали усім залом. У тому числі завдяки хорошій музиці.
5) Операторська робота. Читав у різних інтерв"ю, що було багато труднощів, у тому числі неприємні сюрпризи приготувала "Укр.залізниця", але загалом картинка ніби не дуже провисає. Щоправда бувають певні косяки із дещо розмитими обличчями і, як на мене, дуже слабо відзнято сам по собі бій. Видається, що зараз так уже робити не можна, навіть попри убогий бюджет. Сцена бою досить слабка. Усе решта - відзнято на досить стабільному, нормальному рівні.
6) Сценарій - на тверду 4/5. Важко знімати фільм про події, коли всі знають, чим все закінчитсья. Але творцям серіалу "Спартак: кров та пісок" якось вдалося розтягти усі ті події аж на декілька сезонів. Тут сценаристи теж використали декілька вдалих ходів, як от кільце, алюзію на сучасні події, любовний трикутник, стосунки батьки-діти. Це все лише збагатило фільм. Хоч після перегляду говорив з людьми, які зі мною ходили в зал і в нас залишилися нерозкритими деякі питання, які пізніше не прочитаєш в історичних хроніках.

Загалом - у залі не було ЖОДНОГО вільного місця. Можливо це через те, що мережа "Кінопалац" запросила історика, який прочитав перед показом невеличку лекцію про ті події, а може через важливість того бою для українців, а може через вдалий трейлер. не знаю, треба буде подивитися на касові збори. Я ж особисто, попри певні неточності і перебільшені очікування, таки рекомендую обов"язково сходити на цей фільм!

Оцінка: 8

Yarik Black

Фільм на один перегляд

Фільм на один перегляд.Подивившись цей фільм, я побачив в ньому багато мінусів. Насамперед це убога графіка (як для 2018 року), нереалістичність(поліції на все насрати, як і школі, персонажі супер живучі, і навіть з стрілою в голові говорять коронну передсмертну фразу).З плюсів можна відмітити хорошу музикальну композицію і розповсюдженість проблему Булінга в школах.

Оцінка: 5

Svyatoslav Zubchenko

Аквамен - непогано

Як уже видно з усіх попередніх коментарів - у фільмі крута графіка. Це правда. Класно промальований підводний світ і пустельне королівство. Сюжет ніби теж непоганий. Здається мені, що до коміксів усі вже просто звикли і вони просто в якусь мить перестали вражати. Але цей фільм значно кращий, порівняно з "Чорною пантерою", яку взагалі не міг дивитися.

P.S. Завжди вважав Момоа посереднім "актором". У цьому фільмі він не надав мені причин змінити мою думку.

Оцінка:

Андрій Бистрий

Аквамен - відстій

Подивився вчора, вже перші хвилини викликали фейспалми, повна нелогічність того що відбувається (як вони з сахари вибралися - а, змонтуємо і так піде *_*), жахлива гра акторів (король Орм норм зіграв), жарти не вдалі
ДС явно відстає від Марвел і режисер в фільм запихали стільки різних подій і показали все по 5 хв а то і менше, не встигаєш насолодитися картинкою, сюжетом.
Дико дивуюся як таке відстійне кіно зібрало 1.1к млрд дол.
ну подивіться що б бути в курсі як ДС знімає фільми, але фільм вкрай не рекомендую

Оцінка: 4

marvin2008

Цікавий фільм

Цікавий задум, проте є деякі незрозумілі сцени... Загалом добра кінострічка про те, що можуть чинити люди в стані афекту.

Оцінка: 6

Lilia Omelianenko

Трое у кадрі, не рахуючи собачки

Оскар - 1998, "Найкращий фільм", номінант

Думаю, я не погрішу проти істини, якщо скажу, що найкраще у цьому фільмі - це собачка. Оскара їй! Вона прекрасна, оригінальна і досягла таких вершин акторської майстерності, до яких не зміг дотягнутися навіть Джек Ніколсон. А Джек, як нам усім відомо, у плані акторської майстерності ще той красунчик! І якщо раптом вам на хвилинку спаде на думку, що занадто вже швидко буркотливий письменник розтанув серцем - просто загляньте в її бездонні очі!

Тут же не можу втриматися від алюзій на “Сяйво”. Не інакше, Джек Торренс вижив, вселився у Джека Ніколсона, щоб насамкінець перетворитися на Мелвіна Адела. Сокиру от тільки загубив, то й довелося вчитися замикати двері по пять разів, щоб захиститися від настирливих сусідів.

Ще от іноді думаєш: тяжко живеться людям, що мають ОКР. Обсесивно-компульсивний розлад, безлико названий у фільмі “навязливим станом”. Добре, якщо у людини фіксація на цифрі 5, наприклад, а от якби на цифрі 1025? Стояв би бідолаха годину ключа в замку крутив… А якщо з ліку зібєшся? Ой-вей....

А якщо серйозно - фільм симпатичний. Простота і щирість покликані достукатися до недовірливих скептиків, які можуть цілком справедливо зауважити, що якось занадто вже швидко змінюється людина у такому віці, причому ніяких глобальних катарсисів, які були б тому причиною, не відбувається. Та вочевидь, Мелвін Адел - він як великий кудлатий пес, що голосно і басовито гавкає, та кусатися насправді не вміє, а перед настирливими людьми так взагалі пасує майже одразу. Людина всіляко пробує тримати людей на дальній дистанції для самозахисту, розуміючи, що на ближній нічого з ними зробити вже не зможе. І справді, ще, чого доброго, розгледять його добре серце, і куди від них потім діватися!

Так само і довгий перелік всіляких нетолерантностей персонажа - це не стільки життєва позиція, скільки пошук у інших недоліків, “несумісних із життям”, щоб отримати “адекватну” причину відгородити себе від них. Та і попадаються героєві як на жарт то жінки, то блакитні, то євреї… Навіть собака - не собака, а якась карикатура на пса. Так що страшно навіть подумати, що б він робив, якби зустрів у вказаний період на життєвому шляху розумного, дорослого, гетеросексуального, білого чоловіка респектабельної професії. І як тут знайдеш хоч якийсь привід для втечі у свою шкаралупу?

Із плюсів: Не хочу применшувати заслуги Хелен Хант (особливо вдалася їй сцена із листом подяки на 23 сторінки), але Джек Ніколсон видає просто неймовірний перформанс, вкотре підтверджуючи звання одного з найкращих акторів сучасності. Його герой викликає співчуття, сміх, роздратування, огиду, і знов по колу, і все це майже водночас. У нас як глядачів немає навіть потреби у тому, щоб робити екскурс у минуле і з’ясовувати, що саме зробило персонажа таким. Завдяки акторській грі він і так виглядає рельєфно та повноцінно, а його часом дивні і нелогічні вчинки видаються достовірними.

Також завдяки вибраному формату комедії виходить убити двох зайців водночас: посміятися і зобразити серйозні проблеми у легкому та комічному вигляді, не применшуючи при цьому значення самих проблем, адже роки перегляду фільмів-номінантів даються взнаки, і серйозне кіно на одну і ту саму тему із року в рік потроху нав’язає на зубах.

Із мінусів: Кіно створює чудовий і веселий настрій під час перегляду, але його післясмак чомусь не такий приємний. Чи то за смішками раптово згадуєш, що так то воно все до кінця і неясно. Чи зможе герой побороти свою хворобу і психологічні трабли, чи це у нього просто тимчасова “ремісія”, за якою піде неминуче загострення? Чи справді героїня робить вибір серцем, чи може це наслідок почуття вдячності вперемішку із маминим вихованням, яке містить обов’язковий пункт про те, що “треба хапати того, хто є”? Чи не закінчиться для ще одного героя його ситуація повним спустошенням, як матеріальним, так і моральним? Самі лиш запитання без відповідей. Хтозна, може іноді і правда не варто зазирати за титри.

Цитати:

Никогда не отрывайте меня от дел. Даже если все кругом будет объято пламенем, даже если вы услышите стук падающего тела, а через неделю почувствуете запах разлагающегося мяса, даже тогда не приходите.

Когда вы в первый раз зашли в ресторан, вы даже показались мне симпатичным. Но потом вы заговорили.

Тяжело не потому, что нам плохо, а потому, что другим хорошо.

— Почему у меня нет нормального парня?! Без закидонов! — Этого все хотят, милая. Так не бывает.

Оцінка: 8

Lilia Omelianenko

Що робити, коли ти - геній, або у пошуках доброї волі

Оскар - 1998, "Найкращий фільм", номінант

Цікаво, чи мають твої здібності визначати твоє подальше майбутнє? З точки зору раціонального використання талантів кожної людини на благо суспільства це видається оптимальним, але все ж таки! Ми часто думаємо про те, що якби Моцарт не мав хорошого наставника, він став би поганим пастухом замість того, щоб стати геніальним композитором. Але чи не могло б бути навпаки: якби Моцарт не мав такого наставника, він мав би вибір. А вибір - це мало не найцінніше досягнення сучасної цивілізації.

У один із моментів починає здаватися, що увесь фільм - це і є боротьба двох наставників, кожен із яких бачить у героєві щось від себе самого, і двох життєвих принципів: самореалізація за будь-яку ціну або ж усвідомлення і пріоритет власних бажань. Але потім конфлікат вичерпується, а відповідь на питання “що робити із своїми здібностями” виходить доволі однозначна. Нас підводять до висновку, що небажання свої здібності використовувати за призначенням є радше ознакою психотравми. І не те щоб ти “зобов’язаний” це робити, просто ми тебе полікуємо і ти сам цього захочеш. Усвідомиш своє істинне призначення, зберігаючи при цьому ілюзію свободи вибору...

Не знаю, насправді, чого я так причепилася до цього протиріччя, адже коли людина вміє робити щось краще за інших і при цьому любить те, що робить - це ж прекрасно! І самореалізація - це також прекрасно! І якщо виходити із постулату про те, що геній навряд чи обере для себе “сіре” існування, то краще з нього виліпити особистість світового масштабу, аніж потенційного психопата. Також слід зазначити, що історія може навести нам купу прикладів зворотнього, коли не оточення штовхало генія на шлях самореалізації, а навпаки, йому самому доводилося виборювати собі це право і доводити оточенню, що його здібності чогось варті. Але при цьому хоч на якомусь етапі життя така людина все одно мала авторитетного наставника, який розгледів і пояснив їй її потенціал і можливості його використання.

Але ця думка здалася справді новою - думка про те, що геній не здатен по-справжньому цінувати те, що цінують у ньому інші, бо воно дається йому дуже легко, але через це цінування у нього, імовірно, і не спитають, чого б він хотів сам. Його дорога визначена наперед, знайдуться люди, які його нею поведуть, і фільм це всіляко підтримує і толерує. Хтозна, добре це чи погано. Мабуть, добре. Варто б радіти, коли людина змінює своє життя на краще. Але у контексті фільму починає здаватися, що за фразами про “не закопувати талант у землю” криється скоріше монетизація таланту, а не імплементація якогось вищого призначення відповідно до здібностей.

З іншого боку, завуальоване бажання генія мати дещо інше життя певним чином сюжетно виправдане. Зокрема, вибір героєм друзів міг би означати як страх пробувати жити іншим життям, аніж було йому визначено від народження, так і банально відсутність амбіцій і бажання лишити все як є (сюди ж можна згадати і роздуми про почесність простих і зрозумілих робітничих професій). Але, тим не менш, прихильність головного героя до персонажа Робіна Вільямса свідчить про те, що не дивлячись на щиру любов до своїх друзів, справді талановитій людині тісно і самотньо серед нижчих за рівнем розвитку людей, навіть якщо вона здатна розуміти і прощати їм їх недоліки, бо людині властиво все ж шукати собі подібних.

Словом, коли ти талановитий - всі дороги відкриті. Аби лиш комплекси не заважали розуміти, чого ж ти насправді хочеш, і досягати цього.

Із плюсів: сценарна основа, акторська гра, історія з приємним і майже не полемічним, та при цьому доволі мотивуючим посилом.

Із мінусів: Хто бачив багато фільмів “на Оскар” - одразу зрозуміє, що це фільм “на Оскар”. На жаль, сюжетна схема прогнозована з перших кадрів, а використання авторами з року в рік одних і тих же жанрових кліше, як от традиційні стосунки психотерапевта і клієнта, персонаж, який травмований і всіх відштовхує через страх, а насправді прагне уваги, не надто розумний і приземлений герой, що володіє життєвою мудрістю, недоступною генієві, дещо дратує або відволікає від глибинного занурення у те, що ж саме нам хотіли цим фільмом сказати.

Цитати:

Ты прав, Уилл, я не могу этого доказать, а ты можешь. Лучше бы я тебя никогда не встречал. Мне не пришлось бы шастать со знанием, что есть кто-то такой, как ты. И мне не пришлось бы смотреть, как ты раскидываешься. Это безумие — закапывать талант.

Мы всегда должны выбирать, кого впускать в наш маленький мир. Ты тоже несовершенен. Эта девушка, которую ты встретил, — она тоже несовершенна. Главное в том, совершенны ли вы друг для друга.

— Ты выкинул 150 тысяч на образование, которое мог бы получить за полтора доллара в публичной библиотеке. — Да. Но у меня будет степень. А ты будешь подавать моим детям картошку на лыжном курорте.

Оцінка: 7

Кошеня

Не цікаво

Знав, що буде нудно, але не настільки ж.
Історія взагалі не чіпляє та й такого роду фільми точно не для кінотеатру.

Робота операторів, акторів добротна, але похід в кіно кошеня не рекомендує.

Оцінка: 6

Lilia Omelianenko

Зворотній бік раю, варіації на тему

Оскар - 1998, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Прогнило что-то в Датском королевстве”, В.Шекспір, Гамлет

Хочеться написати щось небанальне, але на думку спадають тільки усілякі кліше.
“Фільм про те, що криється на зворотньому боці раю на землі”.
“Найкраща поліція у світі чи перевертні у погонах?”.
“Шик, блиск та злидні”
і так далі.
Одним словом, неначе “креативні” епітети із колонки Стіва Хадженса, головного редактора жовтої бульварної газетки, яку в епоху відсутності Інтернету, у місті найвищої концентрації знаменитостей читає увесь Лос-Анджелес. І так, доволі легко повірити у те, що у вказаний період (десь 50-ті роки ХХ століття) це були мало не шедеври репортерської думки.

Із моменту виходу кінокартини минуло вже доволі багато часу, і є різні думки щодо того, чи стала вона класикою, чи зайняла своє законне місце у когорті всесвітньо відомих кримінальних драм. Моя особиста думка полягає у тому, що і так, і ні. Розберемося.

Із плюсів: Сама історія. У першу чергу, це звернення до жанру нуару, який набув популярності у ті ж таки 40-50 роки ХХ століття. Не вистачає хіба чорно-білої картинки. По-друге, це кримінальна драма, що атмосферою відсилає нас до найкращих зразків жанру. По-третє, оскільки сучасному глядачеві могло бути банально тісно у нуарному сюжеті, фільм створює непоганий і доволі продуманий детективний твіст. Усі ці елементи поєднані у картині дозовано та органічно.

Персонажі. На мою особисту думку, фільм пропонує мало не еталонну експозицію у перші 10 хвилин хронометражу. Якби існував “Оскар” у категорії “Найкраща експозиція”, дана кінокартина його обов’язково б одержала. Закадровий текст доречний і органічно вплетений у сюжет, а знайомство з головними героями відбувається шляхом імплементації одного з кінематографічних принципів - “кіно має не розказувати, а показувати”. Показане ж абсолютно точно, ненав’язливо і дотепно створює уявлення про те, хто є хто, як і розуміння, що однозначних персонажів нам не запропонують. Наприклад, є Джек Вінсенс - самозакохана “зірка” відділку, яскрава, та позбавлена внутрішньої глибини, Бад Уайт - сильний і мужній захисник пригнобленого жіноцтва, але імпульсивний і не надто розумний, Ед Екслі - навпаки, кар’єрист і розумний хлопчик, однак здається не достатньо сильним на фоні інших, при цьому хоче лишатися чистим і незаплямованим. У подальшому за сюжетом персонажі стикаються з ситуаціями, які по суті є випробуванням слабких місць їх характерів, сприяють деталізації та розвитку героїв у напрямку вирішення заявлених проблем і викорінення недоліків. Вони будуть зростати і змінюватися, приходячи часом до несподіваних результатів. Але при цьому вони не стануть ідеальними, а залишаться лиш дещо зміненими і досі неоднозначними версіями самих себе.

Кінокартина також за сюжетом підіймає ряд моральних дилем, але при цьому вони не вибиваються і не видавлюються з основного сюжету, не затіняють його. Перша дилема - поліцейське братство проти справедливості, або чи правильно “закладати” колег начальству, якщо вони винні. І, на відміну від багатьох інших кінокартин, тут ми маємо кількох головних героїв, які є носіями різних позицій, тож по суті правильна відповідь на питання залишається за глядачем. Друга - законність проти справедливості (читай: самосуду), класична дилема про допустимі методи наведення порядку, завжди актуальна і доречна. Третя, більш локальна - що робити, коли ти принципово караєш монстрів навколо, щоб одного дня зрозуміти, що такий самий монстр сидить і всередині тебе.

Все вказане вище виконано немов за підручником, але настільки віртуозно і реалістично, що не викликає ніяких звинувачень у фальші під час перегляду. Ми отримуємо достовірне, уважне до деталей і навіть дещо епічне полотно, що виглядає зрізом епохи про одну із сторін життя у найбільш гламурному і контрастному місті країни.

Із мінусів: Під час перегляду є відчуття деякої вторинності. Немов би ти вже точно десь бачив ці типажі і їх втілення. Виникає абсолютно двоїсте відчуття, коли герої у фільмі живі, але у той самий час є майже ходячими жанровими кліше. Причому мова йде не про пародію, а про цілком серйозно зняту кримінальну драму. З іншого боку, здається, що якраз у даному випадку відхід від жанрових кліше фільму на користь би не пішов. Але саме ця певна вторинність і викликає сумніви під час спроби дати відповідь на питання про те, чи можна назвати цей фільм класикою кінематографу. Адже все, що відбувається на екрані - немов би імітація створеного набагато раніше, хоч і, без сумніву, прекрасно виконана.

У контексті персонажів не можу не зазначити героїню Кім Бесінджер. Не те щоб проблема у акторській грі (відзначеній, до речі, “Оскаром”), просто якщо чоловіча частина головних героїв виписана еталонно, то головний жіночий персонаж присутній немов би просто “для меблів”, як данина жанру. Як-от у слешері, наприклад, обов’язково має бути тупа блондинка, яка противно пищить, а у нуарному детективі має бути блондинка фатальна, у вечірній сукні і хутрі, яка загадково поводиться і високопарно говорить. Такий собі персонаж-функція, що походжає із кутка в куток і завмирає у красивих позах. Тож виникає думка, що “Оскар” для Кім виписали скоріше за сукупністю попередніх заслуг (як, наприклад, зробили для ДіКапріо із його “Х’ю Глассом”), аніж за дане конкретне акторське втілення красивої блондинки красивою блондинкою. Хоча її “хімія” із персонажем Рассела Кроу виглядала все ж доволі достовірно, без питань.

Ну і насамкінець тут слід сказати пару слів про фінал кінокартини. Знов-таки, не те щоб він є однозначним мінусом. Більше того, саме такого фіналу хочеться, саме його, скоріш за все, очікуєш і прагнеш, але отримавши, розумієш, що до його реалістичності і виникають певні питання. Хто дивився - той, скоріш за все, зрозуміє, про що я. Тим не менш, можна спробувати абстрагуватися і вважати його певною метафорою на фільм, знятий Голівудом, про життя міста, яке виростило у собі Голівуд.

Резюмую: прекрасне кіно, яке, як на мене, мало кому не сподобається. Хіба що переконаним противникам жанру. А чи є воно класикою - мабуть, кожен сам для себе вирішить.

Цитати:

- Я рад, что ты так относишься к этому. Большинство думает иначе.
- Потому что они думают: молчание и верность - одно и то же.

- И вам счастливого Рождества, офицер.
- Что, так заметно?
- Практически на лбу отпечатано.

Ты как Санта-Клаус с этим списком, Бад. Только все на нём были озорниками.

Я очень уважаю вас как полицейского. Особено вашу приверженность силовым методам как необходимой составляющей вашей работы.

— Ты единственный мужчина за последние пять лет, который не сказал, что я выгляжу как Вероника Лейк на первой минуте знакомства.
— Ты выглядишь лучше, чем Вероника Лейк.

Оцінка: 9

Lilia Omelianenko

Роуд-муві родом із вісімдесятих

Золотий глобус - 1989, "Найкращий фільм - комедія", номінант

Ще одна “тепла лампова комедія” родом із 80-х. Не те щоб історія здавалася новою. Справді, сюжетна канва являє собою типове роуд-муві, яких на даний час уже існує вагон із причепом, та і станом на 1988 рік це була не новина. Зокрема, того ж року вийшла “Людина дощу”, яка, хоч начебто кардинально відрізняється сюжетом і смисловим навантаженням, і є скоріше драмою, ніж комедією, та все ж доволі схожа загальною сюжетною схемою (герої їдуть з точки А в точку Б, один з героїв постійно створює проблеми іншому, що парадоксальним чином призводить до їх зближення і т.д.). Навіть персонажі цих двох фільмів мають подібні риси, хоч і не можна говорити про ідентичність типажів.

Саме тому кіноману, який на своєму віку багато бачив, фільм може і не здатися яскравим або особливим. Та все ж він підкуповуює щирістю, м’яким стриманим неагресивним гумором і симпатичними персонажами. Роберт де Ніро так узагалі відкриває все нові грані свого таланту, щоразу створюючи героя, не схожого на всі його попередні ролі. (А це доволі непросто, маю сказати. Тут на думку одразу чомусь спадає пан Безруков, який, кого б він не грав, все одно на виході грає Безрукова. Серед голівудських акторів також можна знайти подібні приклади).

Достойний тандем йому складає Чарльз Гродін у ролі персонажа, який, як спершу здається, начебто більше підійшов би якраз де Ніро із його іронічною усмішкою та прищуром. Але під час перегляду це відчуття швидко зникає і ти починаєш вірити саме таким персонажам, а це можна вважати одним із показників чудової акторської гри.

Фільм демонструє нам ряд комічних сцен, які можна переглядати вічність - настільки вони класно поставлені і зіграні, і саме це підносить його із категорії “непоганих разових фільмів” у категорію “фільмів, які варті повторного перегляду”. З іншого боку, він грішить певними сюжетними… не те щоб навіть дірками, а просто демонструє сюжетну наївність, часто характерну для фільмів цього періоду, і неуважність до тих деталей, які сценаристу нецікаві. От, наприклад, захотілося задля веселощів ввести у сценарій конфлікт головного героя із ФБР - і його туди вводять. При цьому чому ФБР не хотіло арешту героя Чарльза Гродіна нам так і не пояснять. Яка, у принципі, різниця, хто його затримає і привезе? Якщо його злочин підпадає під юрисдикцію ФБР, поліція зобов’язана буде співпрацювати з ФБР і передати їм в’язня. Їм нема потреби навіть виходити з офісу, просто дочекатися, поки злочинця доставлять у Лос-Анджелес і направити офіційний запит про передачу. У такому контексті вся лінія з федеральним переслідуванням героїв просто непотрібна. Але тим не менш у фільмі вона є, вона потішна і класно поставлена, так що кого хвилюють деталі?

Резюмую: мила і весела, не вульгарна і стримана комедія у “старому стилі” для доволі широкого кола глядачів.

Оцінка: 7

Lilia Omelianenko

Довести справу до кінця

Оскар - 1998, "Найкращий фільм", номінант

Саме так перекладається назва фільму “The Full Monty” - фразеологізм, що після виходу картини отримав і нове значення - “стриптиз із повним оголенням”. Обидва варіанти назви мають право на існування, адже кінокартина водночас розповідає як про оголення (тілесне і почасти душевне), так і про доведення задуманого до кінця, не дивлячись ні на що. Водночас фільм зачіпає аспекти, які його автори або зачіпати зовсім не прагнули, або не достатньо ними зацікавлені, щоб звертати на них увагу при написанні сценарію, ну або ж вони хотіли сказати саме те, що хотіли сказати.

У роздумах про цільову аудиторію я прийшла до висновку, що фільм у першу чергу не просто про чоловіків, а для чоловіків. Думаю, що риси і проблеми головних героїв, їх переживання і почуття будуть близькими та впізнаваними для багатьох представників сильної статі. Тут і прагнення бути головним і годувальником у сім’ї, і чоловіча гордість (місцями хвороблива), і звичка поставити все на кін, і решта поширених чоловічих комплексів у асортименті. Не те щоб жінкам апріорі не сподобається, просто цей фільм знятий не про них. І якщо хлопці, імовірно, будуть переживати радісне відчуття впізнавання і співпереживання, то дівчата, скоріш за все, будуть почуватися як на тому самому “чоловічому стриптизі”, просто спостерігаючи за чужим тілесним та душевним оголенням.

Із плюсів: Фільм приваблює в першу чергу м’яким гумором, щирістю і повною відсутністю вульгарності, що у рамках зображуваної теми є значним бонусом. Персонажі, хоч і викликають ставлення доволі неоднозначне, та все ж дуже колоритні і природні, що викликає бажання спостерігати і співпереживати їм, і це є, без сумніву, компліментом прекрасній грі акторів.

Також у фільмі непогано показано і творчий порив, і натхнення, і фінальну сцену як символічне звільнення від внутрішніх заборон, комплексів і стереотипів. Можна сказати, що багато хто переживав у житті подібний катарсис, який супроводжувався певним емоційним “оголенням”, звільненням від якогось персонального різновиду оковів, і як наслідок - отримання винагороди за свої старання. У цьому аспекті фільм виглядає непогано і в принципі може бути стимулом для кожного, незалежно від статі, віку, соціального статусу і т.д. Просто у кожного свої окови і свій власний катарсис.

Із мінусів: Виходячи із того, що автор фільму головним героям всіляко співпереживає, не дивлячись на певну іронічність їх зображення, не можна не зазначити деякі проблемні моменти. Так, головний герой своїм підходом “усе або нічого” нагадує скоріше підлітка, а не дорослого чоловіка. Це саме той типаж, який буде до останнього сидіти на шиї у дружини/мами і чекати на “роботу своєї мрії”, періодично скаржачись, що його змушують “працювати за копійки”. Так, у фільмі, він знаходить із своєї ситуації цілком оригінальний вихід, але більшість подібних персонажів у житті так і лишаються у пошуках “журавля в небі”, не помічаючи, наскільки жалюгідно вони виглядають у своїй втечі від реальності, звинуваченні всіх навколо у своїх проблемах і сидінні на чужій шиї.
Автори ж фільму потурають цим проявам псевдогордості та псевдогідності, що не дозволяють героям, скажімо, іти підмітати вулиці, або періодично допомагати дружинам з домашніми справами, або банально поділитися з ними своїми проблемами, зате заробляти гроші стриптизом дозволяють цілком.

Хтось поцікавиться, чому це я вважаю, що автори потурають героям, а не просто іронізують над ними (адже іронії в картині і правда вистачає)? Скажу: через цілковитий і абсолютний хеппі-енд для героїв, який у фільмі (як і в житті) зазвичай є маркером того, що ти усе робив правильно.

Йдемо далі. А якби чоловіків і жінок у фільмі поміняти місцями? Або що було б, якби насправді група домогосподарок середнього віку вирішила б заробити грошей за допомогою стриптиз-шоу? Очевидно, що глядачі порахували б кожну зморшку і складочку на тілі танцівниць і буквально закидали б їх гнилими помідорами. Щоб це стверджувати, достатньо послухати коментарі, якими середньостатистичні відвідувачі нічних клубів часто нагороджують пі-джей-танцівниць. Масу недоліків знаходять навіть у них - молодих, красивих, із фігурою, близькою до ідеалу, то що вже говорити про неідеальних…

Так, фільм містить момент рефлексії чоловіків на цю тему, коли герої раптово усвідомлюють, що “вони на нас будуть дивитися і казати про нас так само, як і ми про них”. Але незручні думки швидко заганяються у підсвідомість фразою “ми ж чоловіки, це інше”. Чоловіки можуть оцінювати жінок з точки зору естетичних принад, жінки ж мають бути у захваті від самого прояву подібної чоловічої сміливості, яку демонструють герої. І знову ж таки хеппі-енд демонструє, що з точки зору авторів ця теза є правильною. Виходить, що або більшість жінок на їх думку мають доволі невибагливі смаки і набагато добріші за чоловіків у певних аспектах, або ж творці фільму своїм фіналом просто видають бажане за дійсне.

Підемо ще далі. Можливо, місцеві жінки не те щоб дуже добрі, просто вони прийшли підтримати своїх, ну і заодно із цікавості. Але чи прийдуть вони вдруге? Адже одного виступу явно буде замало для вирішення всіх фінансових проблем героїв (цифри у фільмі чітко названі). Я вже не кажу про те, що виконання стриптизу по суті і почасти перед своїми ж дружинами для фінансового забезпечення цих же самих дружин якось більше нагадує не заробляння грошей, а перекладання їх з кишені в кишеню. Гастролювання ж по інших містах не гарантує подібного аншлагу, адже цілком може бути, що там де “свої” жінки зробили знижку на сміливість і безпрецедентність вчинку, “чужі” будуть оцінювати хореографію і естетику видовища “за всією суворістю закону”. Результат буде один - касові збори падатимуть раз за разом.

Резюмую: Виходить цікава картина. Нам демонструють звільнення і катарсис, тоді як насправді з точки зору реалізму фінал не витримує критики, з точки зору вирішення сюжетної проблеми - просто її не вирішує або не гарантує остаточного вирішення, хоч альтернативний підхід до вирішення (просто братися за будь-яку низькооплачувану роботу і чесно заробляти на життя) - очевидно засуджує. З точки зору ж морально-етичного посилу - підтримує негативні прояви чоловічих характерів, такі як гординя на порожньому місці, полемічне ставлення до жінок і т.д. З іншого боку, фільм заохочує прояви вигадливості та креативності людей, що опинилися у складній ситуації, пошук неочевидних рішень і звільнення від внутрішніх заборон, не кажучи вже про його безумовну цінність як художнього витвору, виражену у прекрасній акторській грі, діалогах, загальній атмосфері.

Так що не можна сказати, що фільм поганий. Просто, мабуть, краще не намагатися його аналізувати. Не повторюйте моєї помилки і насолоджуйтесь переглядом.

Оцінка: 7

ellmsword

Найліпший та найуспішніший фільм від DC за останні роки.

Попередження: рецензія містить спойлери

Оцінка: 10

marvin2008

Добрий фільм

Без спойлерів. Досить добра українська кінострічка українською мовою. Багато української музики, гарні актори. Загальна атмосфера не передає "український дух". Інколи складається враження, що все відбувається десь не в Україні. Хоча українське кіно розвивається і в ньому дедалі менше стає Голлівуду. І звісно - неперевершена Олена Лавренюк - напевно найкраща роль цьому фільмі. Загалом - варто переглянути.

Оцінка: 7

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Лютий 7–10)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії