10/10 Витівка вдалася!

Кожен кадр наповнений красою і магією, будь то падіння листка з гілки плакучої верби або ожилий малюнок Мелфоя. Спасибі Альфонсо Куарону за цей твір мистецтва! Дуже шкода, що йому не довірили екранізацію решти книг.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
8/10 Можемо якщо захочемо

Якісна картинка, добротна гра молодих акторів, фільм для всієї родини, 100% український продукт. Ось основні стовпи на якому тримається фільм. Рекомендую до перегляду.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
8/10 Майбутнє вже поруч

Це стилістично красива, але в той же час жорстока картина. Жорстока в першу чергу баченням недалекого майбутнього, і його розвитком. Головні ролі виконані на рівні, екшен-сцени змушують затамувати подих, а хронометраж не змусить нудьгувати.
Фільм не розкручений і в цьому його найбільший недолік! Він гідний більшого!

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
10/10 Зло повернулося в Хогвартс

Приголомшлива казка! Атмосферна, з готичними нотками і елементами трилера. Всі актори грають неймовірно. Особливо сподобалася гра Кеннета Брена (Златоуст Локонс). В цілому, "Таємна кімната» - неймовірна пригода, ще більше відкриває двері в незабутній, чарівний світ.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
6/10 Перший млинець грудкою

Фільм спрямований на Захід. Подібне кіно повинно було з'явитися в Україні. Але повірте, фільм не позбавлений українського. Так само, не покидало відчуття вторинності, що Я вже таке бачив, але в кращому виконанні. Але при такому бюджеті було видно, що всі старалися. Переглядати не буду.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
9/10 «Я думав, що коли я виросту, то з мене будуть сміятися. Але тепер не сміється ніхто!»

Фільм не шедевр, присутня якась затянутость, але байдужим він не залишить точно. Таке кіно нині рідкість, тому вкрай рекомендую до перегляду!

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
10/10 Хлопчик, який вижив

Все почалося з касети, взятої у відеопрокаті» у 2002 році. Мені було 12 років. Хто ж знав, що з цього моменту моє життя вже не буде як раніше. Заздрю ​​тим, хто ще не бачив «Гаррі Поттер і філософський камінь», а тільки збирається відкрити двері в цю чарівну історію.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
7/10 I am everywhere.

Фантастика з елементами екшену. До фільму не варто ставитися серйозно, а значить наукові дебати зайві. Кінцівці можна було приділити більше уваги і зробити довшим. Інакше, фільм виглядає незавершеним, з купою недомовок.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
6/10 Коли Беркут здіймається не надто високо

В український прокат вийшов ще один фільм від компанії "Кінороб", яка подарувала нам досить якісну стрічку "Незламна" і чудове фентезі "Сторожова застава". Ніщо не віщувало біди, адже до зйомок залучені актори, хай не на піку, але все ж світового рівня, два режисери, один з яких шанований в Україні Ахтем Саїтаблаєв, трейлер просто дивовижний, інтерес публіки підігрітий до максимуму, про що свідчив повний зал на третій день прем"єрного тижня.
Але особисто для мене фільм вийшов досить посереднім. У мене ще до перегляду були такі побоювання, бо ж пам"ятав досвід "Хайтарми", коли ніби цікава історія, непогані зйомки, але настільки розмитий сценарій і змазана кінцівка, що по завершенні фільм видається надміру слабким. Другий гучний постріл Саїтаблаєва - "Кіборги". Тут ністільки важко щось оцінювати, наскільки важко говорити на цю тему. І от "Захар Беркут": непогана гра Роберта Патріка та молодших акторів, ботоксне обличчя матері Максима і... слабка графіка й затягнений сценарій. Про два останні пункти детальніше.
Графіка починає різати око ще на початку, коли нам показують якісь штучні карпатські гори. Неприємні відчуття не покидають протягом усього фільму, починаючи від надто немної сцени в печері до розмови Митрослави і Максима на фоні розмитих в "ефекті Боке" свічок (обличчя Мирослави аж надто доводить, що за нею - зелений екран) і на кінець знову ті штучні карпатські гори, немов у якійсь комп"ютерній грі. Щоправда, у бочці дьогтю знайшлася і своя ложка меду - батальні сцени на висоті, як і події на річці.
Стосовно сценарію - мені видалося задовго. Публіці у залі - теж. Знайомим, які бачили фільм - так само. Але навіть відійшовши від суб"єктивного сприйняття, складно абстрагуватися від того, що сцену про стосунки брата Максима і його сина показують досить одноманітно десь тричі, непотрібні сцени, де показно як люди сидять і говорять біля багаття - теж показані кілька разів. Одним словом - повтори, повтори, повтори. Здається, у сцені свята Перуна навіть використали двічі ті самі кадри з опудалом. Але може просто здалося. Якщо сценаристи вже й вирішили відійти від основної сюжетної лінії із затопленням Тухлі, то могли б пожертвувати або пришвидшити й інші епізоди повісті Франка. Зробити фільм на 30 хв коротшим і всі залишилися б задоволені. А так...
Коротко підсумовуючи: фільм не надто поганий, трішки кращий за середнячок, "для України" - взагалі непогано, але... навіть у нас були вже кращі фільми, а міжнародну команду запросили, щоб продавати цей фільм в інші країни, а на міжнародномі рівні він може здатися нижче середнього, В-муві, а то й С. Хай там як, зичу Саїтаблаєву нових творчих успіхів, а нашому кінематографу - гриміти на весь світ. Бажано позитивно:)

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Ель Каміно
Ель Каміно (2019)
El Camino: A Breaking Bad Movie
9/10 Епілог

Breaking Bad повернувся, але не черговим сезоном, а окремим фільмом El Camino: A Breaking Bad Movie, який продовжує сюжетну лінію Джессі Пінкмена після закінчення серіалу. Це зумовлює коло глядачів: ті, хто зовсім не дивилися Breaking Bad можуть слабо розуміти про що йдеться, але враховуючи усіх, хто цілком чи частково дивився серіал - глядачів не забракне.
Фільм наново занурює нас у світ серіалу. Все виглядає знайомо: актори, місця, діалоги, флешбеки. Часом фільм схожий на ще одну дуже довгу серію. Не дивлячись на багато часу, що минуло від останньої серії, Ель Каміно відтворює ту ж атмосферу. Фільм динамічний, присутній специфічний гумор, віднесення до серіалу. Дві години минають блискавично.
Ель Каміно можна трактувати як епілог серіалу Breaking Bad.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
9/10 Нууу...

Класний серіал. Я би йому поставила 10 і навіть більше, але якісь дуже важкі емоції залишаються після кожної серії. Схоже відчуття як після перегляду першої серії Чорного Дзеркала. Огида. Сумно дуже розповідають про майбутнє України. А ще, хоч я і нормально ставлюся до геїв у серіалах, але в цьому вони якісь... Неприємні якісь ці сцени саме тут, незважаючи на те, що гей-українець тут досить гарний)

Але взагалі, дуже якісний серіал. А все що я розкритикувала - це пояснення, чому оцінила на 9, а не 10.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
10/10 Де закінчується казка...

Щиро кажучи, жанр мюзиклу не входить до переліку моїх найулюбленіших. Проте "Зачарована" - приємний виняток. Сповнений надзвичайної атмосфери тепла та яскравих барв, переплетених із влучно підібраною музикою, гумором та прекрасним акторським складом, цей фільм заслужено посів місце одного з моїх фаворитів.
Казка поєднується із реальністю, казкові персонажі набувають рис реальних людей, а ті в свою чергу впускають світлі казкові почуття в своє буденне життя... Сюжет наче й досить банальний, проте відчувається в ньому певний прихований зміст, навіть деякий психологізм персонажів (це вже зовсім суб'єктивне враження).
Загалом, чудовий фільм для перегляду дітям віком від 6 до 106 років :) Казкового настрою всім!

Фільм-вірш про Василя Стуса

"Заборонений" - біографічне кіно (байопік) про життя українського поета, дисидента Василя Стуса, який ниткою проходить крізь усе його життя, розповідаючи і про знайомство з Валентиною Попелюх (дружиною), дружбу з художницею Аллою Горською, навчання в аспірантурі, участь у літературних вечорах, танці, акції протесту і зрештою суд та позбавлення волі на чужині. Можна було б дорікати авторам стрічки, що не показали перший арешт Стуса, що змінили імена його катів (як от начальник табору 36 Журавков у фільмі чомусь Журавльов), що висвітлили не всі "важливі" події, але це було б несправедливо, адже полотно вийшло цілісним, змістовним, має іскру, а головне - воно насичене віршами, думками, фразами Василя Семеновича. Такий собі фільм-вірш, а що може бути кращим, коли знімають кіно про поета?

Якщо ж розглядати кіно з "робочої" точки зору, то насамперед впадає в око акторська гра головного персонажа у виконанні Дмитра Ярошенка. У своєму інтерв"ю "Українській правді" він розповідав, що після кастингу його спершу не затвердили на роль Стуса через акторську гру. І справді, попри неймовірну схожість з Василем Семеновичем, на початках акторові зовсім не віриш. АЛЕ! Це відчуття проходить, чим довше дивишся фільм. Обдумуючи цей дивний казус, дійшов висновку, що актор Дмитро Ярошенко, за плечима якого поки лише театральний стаж і незначний досвід у зйомках фільмів (знімався у стрічці "Брама") чудово відігрує роль борця, протестника, бранця, де треба висловлювати і показувати гнів, страждання, біль, але йому мало віриш, коли він зображує закоханість, любов, ніжність. Тому й така еволюція акторської гри упродовж фільму - адже на початку показують щасливі роки Стуса, а потім його боротьбу та муки. Інші актори відіграли свої ролі непогано. Приємно, що сучасний український кінематограф відроджується і окремих людей уже впізнаєш по інших фільмах. Так поява Віталія Салія одразу ж нагадала виконання його ролі Муравйова у фільмі "Крути". А сцена у "Заборонениному", коли показують зустріч митців у майстерні Горської - то там взагалі одне знайоме обличчя за іншим.

Технічна сторона фільму: візуальна - досить непогана, звукова - далі шкутильгає. Тобто картинка приємна, кольори асоціюються з радянською добою, сподобалися кінохроніки і вживлення в них сучасних кадрів з акторами фільму. Єдине, де трішки усе змилося - коли падав дощ на зоні. Тут трішки не допрацювали ефекти, бо видно, що вода ллється штучно. А ось звуковий трек - це і далі слабка сторона українського кіно. Не така поскудна як у фільмі "Король Данило", не така несинхронізована як у фільмі "Крути" чи "Легенда Карпат", але зі своїми огріхами, які віддають халтурою. Наприклад, усі діалоги російською переозвучили українською, але ось Горська з батьком спілкується російською, про цей клаптик сценарію забули. Чи при пострілах Журавльова (не уточнюю, щоб не спойлерити) - лунає два постріли, у той час, коли показують, що постріл один. Якби він справді вистрілив двічі, то влучив би у себе - на картинці пістолет не вистрілює.

Попри свої незначні мінуси, фільм мені дуже сподобався, я ним пройнявся, сприйняв дуже близько. А головне - не я один. Після перегляду весь зал підвівся і став аплодувати. Аплодував до останніх титрів, тобто добрих 3-5 хвилин. Не вийшов із залу ніхто.Це подарувало незабутню атмосферу, адже кожен удар долонями асоціювався з пострілом в радянське тоталітарне минуле. Згадалася прем"єра фільму "Тіні забутих предків" Параджанова (між іншим, рекомендую подивитися український байопік 2013 року про цього видатного режисера), якій фільм "Заборонений" приносить свою данину.

Хай там як, такий фільм особисто я не можу оцінити негативно, бо емоції викликав у мене сильні, тому для мене 10/10.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
10/10 Стара історія на новий лад

Скажу чесно, коли вийшов перший сезон Елементарно, задум режисера втілити стару-добру історію про Холмса і Ватсона у абсолютно новому форматі (без перебільшення) сприйняла доволі скептично і з деякою іронією. Мовляв, ну скільки можна інтерпретувати класиків! Ну, нехай би й надалі жив і плідно працював великий детектив у Лондоні, доводив до сказу Скотленд-Ярд, а вусатий Ватсон невідступно ходив за ним по п'ятам. Так, ні! Переселили Шерлока до Нью-Йорка початку 21 століття, додали до знайомого образу минуле наркомана, а у напарники - компаньойонку на період реабілітації з підозріло знайомим прізвищем Ватсон...
Але після перших серій зрозуміла, що містер Конан Дойл, можливо навіть втішився би, побачивши, як хвацько та переконливо Джонні Лі Міллер зумів втілити образ великого Шерлока. Стільки енергії та оригінальний підхід до різних аспектів життя не залишать байдужим нікого. На його міміку та жести можна дивитись вічно.
Важко було сприймати Ватсон у образі жінки. Але Люсі Лью настільки органічно виглядає поряд з Лі Міллером, що до кінця першого сезону, а далі й до останньої серії, вже повністю забуваєш про це неспівпадіння з оригіналом Конан Дойла. Тут вона у ролі абсолютної протилежності ексцентричному, емоційному Шерлоку - спокійна, врівноважена, і дуже жіночна. Дві протилежності, що притягуються..Наскільки притягуються, казати не буду:) хто не бачив серіал - подивіться, самі зрозумієте.
Отже, мій скептицизм розвіявся ще задовго до перегляду останньої серії 7 сезону. А після перегляду залишилось приємне та трохи тоскне відчуття прощання з близькими друзями, з якими не хочеться, але доводиться розставатись. Отаке...

1 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
7/10 Максимальний удар

Оскар - 2001, "Найкращий фільм", переможець

Часто-густо такого тандему, як масштабне полотно плюс режисер з іменем, буває достатньо, щоб як мінімум звернути на себе увагу кіноакадеміків. Але, розбираючись у причинах успіху даного фільму, не можна ігнорувати той факт, що він ознаменував собою відродження цілого жанру. Так, за рік до цього ми мали фільм “Тигр підкрадається, дракон ховається” тайванського режисера Енга Лі, що став символом відродження жанру під назвою “усі”, підзабутого з початку 1970-х. Тут же ми маємо представника жанру пеплум, для якого характерне використання античних та/або біблійних сюжетів, плюс масштабні бойові сцени і вільна трактовка історії.

Побіжний аналіз хронології показує, що, останній голівудський “класичний” пеплум “Падіння Римської імперії” був знятий у 1964 р., після чого цілий жанр завмер майже на 30 років - до виходу на екрани кінокартини “Гладіатор”, сюжет якої дещо перекликається із “Падінням”. І так, решта фільмів на античних сюжетах, які може сходу згадати сучасний глядач, будь то “300 спартанців”, “Троя”, “Олександр” або ж “Битва Титанів”, справді були зняті вже після “Гладіатора”, у 2000-х роках. Так що, перефразовуючи відоме прислів’я, “Хто перший встав - тому і Оскар”.

Однією з головних претензій, які, зазвичай, пред’являють кінокартині, є низький рівень історичної достовірності. Настільки низький, що на язиці крутиться слово “клюква”. Маю певні сумніви, що хтось колись заміряв рівень достовірності у класичних пеплумів 60-х років 20-го століття, і так само не пригадую, якою була рекламна кампанія “Гладіатора” у 2000 році і як він подавався. Однак якщо побіжно глянути у графу “жанри”, ми побачимо наступне: на Кінобазі - екшн, пригоди, драма, на Кінопошуку - бойовик, драма, пригоди, на IMDB - action, adventure, drama. Жоден з кіноресурсів не позиціонує фільм як “історичний”. А стаття на Вікіпедії підкаже уважному читачеві, що “сюжет фільму - художня вигадка”, навіть якщо у ньому і задіяні реальні історичні прототипи. З таким успіхом можна пред’являти претензії щодо неісторичності і “Безславним виродкам” Тарантіно із його Гітлером у французькому кінотеатрі.

Ну а якщо художній фільм, не названий історичним, спотворює уявлення глядачів про історію, то претензії мають бути не до нього, а до таких глядачів, що подібні Дон Кіхоту із його сліпою вірою у те, що у лицарських романах написана чиста правда. Адже для глядача уважного і вдумливого кіно буде скоріше поштовхом дізнатися про те, як було насправді. І, до речі, імператор Марк Аврелій мав би сказати “спасибі” голівудцям, зважаючи на те, що насправді він не те що не опирався сходженню Коммода на престол, а ще за життя зробив його своїм співправителем, будучи, вочевидь, чи то сліпим щодо справжньої сутності сина, а чи дуже вже хотів лишити трон своєму біологічному нащадку.

З іншого боку, історичні неточності все ж часто несвідомо дратують, і нічого з цим не зробиш. Художню трактовку образів ще можна якось зрозуміти, але: римський генерал, татуювання, дружина і син, яких повісили, але розіп’яли… Додати до цього ще газовий балон під колісницею і періодичні забрідання у кадр членів знімальної групи у джинсах і футболках, які чомусь чи то пропустили при фінальному монтажі, чи то вирішили, що “і так сойдьот”. А вирішили правильно, судячи з того, що монтаж також був відзначений номінацією на “Оскар”.

Також є епізод, коли хазяїн говорить Максимусу про дерев’яний меч як символ свободи. Мовляв, здобудь його, заслужи, і перестанеш бути рабом. Але, зважаючи на той факт, що Максимус із самого початку у принципі рабом не був і його підібрали торговці, не спитавши, так би мовити документів, то виникає питання: а що як героя колись у майбутньому десь підберуть якісь інші работорговці і у нього не буде при собі дерев’яного меча? Він знову потрапить у рабство і йому знову треба буде свободу виборювати? Якось не зовсім логічно. Схоже на те, що насправді работорговці у Римській імперії просто так першого зустрічного у рабство не продавали, і хоч ми маємо не історичне кіно, та все ж подібне допущення напряму впливає на сюжет, а отже, достовірність його важлива.

Значною і часто висловлюваною претензією є нелогічність дій персонажів в угоду розвитку сюжету. Основне полемічне питання тут - чому Коммод просто не вбив Максимуса? Маючи купу можливостей, маючи персональну гвардію, яка тримала місто у страху, маючи не тільки мотив, а і офіційне пояснення, не зробив абсолютно нічого. Але насправді поведінка персонажів, виглядаючи іноді абсолютно ідіотською з точки зору здорового глузду, прекрасно вписується у логіку самих персонажів, якісно прописаних і відіграних.

Основною рушійною силою їх поведінки і визначальною для їх характерів є любов. Максимус, який користується любов’ю і повагою всіх, хто його знає, упевнений в собі і своїй “правильності”, тому готовий іти на смерть і померти за свої переконання. Імператор Коммод, недолюблений із самого дитинства, постійно шукає любові оточуючих і підтвердження власної “правильності”, заради чого готовий на імпульсивні вчинки. Він не здатен помітити навіть логічних дірок у власних судженнях, адже, висловлюючи сентенцію про те, що натовп непостійний у своїх почуттях, чомусь водночас свято вірить у протилежне, коли мова іде про ставлення народу до нього самого. Коммод говорить, що Максимуса забудуть через тиждень, але при цьому переконаний, що йому, цезареві, Максимуса не пробачать, якщо він докладе руку до його смерті. Так імператор, будучи людиною суперечливою, очевидно нарцисичною і не зовсім розумною, потрапляє у пастку власних суджень і рішень. Чи можна уявити собі таку людину у реальному житті? Ну, у мене виходить.

Основним мінусом фільму, помимо наведених вище полемічних моментів, я б назвала пафос. Важкий, густий, нав’язливий. Ним просякнутий кожен момент, кожен діалог, кожен порух голови. Завдяки йому кожна розмова персонажів здається наповненою глибоким філософським сенсом, хоч насправді це і не так. При першому перегляді картини він менше звертає на себе увагу, але не дай Боже передивитися повторно, коли сюжет тобі вже відомий! Здається, навіть “Володар перснів” і “Хоробре серце” менше грішили пафосом і дозволяли собі розводити його нотками гумору, хоч там якраз масштаб проблем був на порядок більш значущий.

Отаке кіно. Страшенно пафосна голівудська недоісторична клюква із технічними огріхами та сюжетними дірками, і водночас масштабний епічний фільм із цілісними та емоційно забарвленими персонажами, хорошою акторською грою (хоч Рассел Кроу на фоні інших якраз зачепив не дуже, незважаючи на його “Оскар”), захоплюючим сюжетом, таке собі фентезі в антуражі Стародавнього Риму, яке знову розказує про вічне: любов, помсту і прагнення до свободи.