Пон Джунхо знову дивує - Рецензія до фільму «Мікі 17» / Mickey 17

Цей допис для тих, хто вже подивився цей фільм. В ньому буде багато спойлерів.
Новий фільм корейського режисера заснований на книзі Едварда Ештона «Мікі 7», у якій розповідається про субститута Мікі, відправленого в експедицію на планету Ніфльгейм.
До речі, перший фільм Пон Джунхо з відносно щасливим фіналом.
Отже, Мікі разом зі своїм другом Тімо записуються в експедицію, щоб сховатися від божевільного кредитора. Експедицію очолює провальний політик, який хоче збудувати нове королівство під зірками.
Багато людей намагаються потрапити на корабель. Цікаво, що люди в черзі не підіймаються, не йдуть горизонтально, а саме, спускаються. Пон Джунхо нічого не показує просто так. По своїй соціальній драбині вони йдуть ще нижче? Це показують також умови життя кораблі. Огидна синтетична їжа, огидні однакові костюми, темні похмурі каюти. Щоб не було настільки похмуро, режисер розбавляє все досить специфічним гумором. У важливих та страшних ситуаціях відвертає увагу прищиком на обличчі Мікі, дикими соусами, що їх готує Ільфа, збереженням перського килима, коли Мікі в агонії. Лікар, який проводить нелюдські досліди виглядає зовсім тупим, Кеннет Маршалл захоплений створенням шоу. Повна маячня.
Ще режисер використовує поєднання несумісності закадрового тексту, зображення та музики. Або в кадрі декілька подій – шоу Маршалла, суперечка Мікі17 з Мікі18 та суперечка Наші та Кай.
Мікі використовують в дослідах іноді просто з цікавості, бо його ж знову можна надрукувати. Мені довго стояла в очах його мертва рука, що летить за ілюмінатором, а люди сидять в цей час і спокійно розмовляють.

Планета здається непридатною для життя. «Хто ступить першим на планету, замерзне і здохне». І це саме він, Мікі вдихнув повітря з вірусом і помер, потім знову, потім знову. Процес скидання в утилізатор і створення нового Мікі виглядає занадто буденно. Одного разу його скинули туди ще живим.
Коли люди винайшли клонування, вони зіткнулись з багатьма проблемами. «Людство не готове до правових та етичних наслідків впровадження друку людей». Таким було резюме пресконференції на тему клонування, бо один з вчених скоїв декілька злочинів, проте мав алібі, бо зробив собі клона. Але ж послухайте, як озвучені проблеми та провини.
-Вони спільники, чи один діяв за наказом іншого?
-Це окремі злочини чи провина лежить на одній людині?
І абсолютне безглузде питання – тюремну їжу їм ділити на двох чи кожному окрема порція?
Копіювання руйнує закони, тому людський принтер відправили в космос, щоб використати субститута для освоєння планети. А чи готове людство до зустрічі з представниками інших цивілізацій?

Мікі 17 не міг зрозуміти, що щипавки (так назвали місцевих жителів) врятували його. Адже люди завжди його знищували. Сама думка про те, що хтось може його рятувати здається йому неймовірною. І відразу ж, в наступній сцені фільму, його друг Тімо, якого він рятував, якому довіряв, прийшов його вбити, щоб зберегти своє життя.
Цікава взаємодія Мікі 17 та Мікі 18. Наскільки вони однакові й наскільки різні.

Маршалл та Ільфа жорстокі та байдужі не лише до тих, хто прилетів з ними. Мешканці планети для них комахи, яких потрібно знищити. На це дуже важко дивитись. Взагалі, Маршалл в цьому фільмі виглядає тупим, егоїстичним лідером, оточеним підлабузниками. Здавалось, таке може бути лише в кіно…
Жорстока сатира на суспільний устрій. Як і в інших фільмах Пон Джунхо нормальними можуть бути лише конкретні люди, а всі представники влади або нездари, або відверті покидьки. Тому з'являються думки про конфронтацію в суспільстві, відсутність справедливості.

«Мікі17» – це перший фільм Пон Джунхо зі щасливим фіналом. Але чому після перегляду фільму неспокій? Чому важко повірити в такий фінал? Адже це ті самі люди, що радісно вітали Маршалла. Чому недоречним виглядає червоний бант на приладі для знищення принтера? Ми дивимось, як суд над Мікі та Нашею перетворюється на політичну боротьбу між прихильниками та противниками Маршалла.
У фіналі фільму у Мікі зникає номер, але з’являється його прізвище.

Що є корейського в цьому фільмі крім режисера? Монтажер Ян Джинмон, що давно працює з Пон Джунхо та композитор Чон Джеіль, що написав теж музику для «Паразитів» та серіалу «Гра в кальмара». Та ще актор Стівен Ян корейського походження. Я дуже люблю його у фільмі «Спалення», а в «Мінарі» щось він мене не вразив.

Фільм дивний. Пон Джунхо не знімає просто. Та все ж є можливість подивитись щось трохи корейське в кінотеатрі, а не на моніторі …