Ґладіатор (2000)

yulaeva4444 10 вересня 2023, 10:22

Сюжет заснований на ретельно обробленій історії Гая Юлія Вера Максиміна, змішаної з кількома реальними подіями часів Марка Аврелія. Варто визнати, що, незважаючи на присутність справді карколомних історій в історії давнього Риму, сценаристи взяли кілька різних клаптиків з різних епох, і майстерно вплели в неймовірну розповідь, якій позаздрив би сам Шекспір.
У реальності ж Марку Аврелію настільки кортіло зробити свого сина Коммода імператором, що він навіть призначив його своїм співправителем на кілька останніх років. І реального Коммода любив народ.
Тобто сюжет фільму, на жаль, вигадка. Зате яка! Скрупульозно відновлені, величні декорації, дивовижна робота оператора. Неймовірної краси костюми, 27 тисяч елементів броні, Колізей і площі давнього Риму - виявляється дуже хотілося побачити як це все виглядало, але фантазії у мене б не вистачило. Костюм Коммода, коли ми бачимо його вперше викликав у мене естетичний шок. Як ї площі Риму. І кімнати палацу. Що стосується призів, якими " ... Гладіатор" був нагороджений, - це абсолютно заслужені 5 Оскарів: "Найкращий фільм", "Найкраща чоловіча роль", "Найкращі костюми", "Найкращий звук", "Найкращі візуальні ефекти".

Рассел Кроу зумів зіграти людину, в якої велика совість. Подивіться в його очі! А от гра Хоакіна Фенікса більш віртуозна, майстерна, цікава, тому що він грав не себе - постійно холодні очі. Син імператора, вихований у палаці, але позбавлений батьківської уваги та любові. Батько, поглинений військовими кампаніями та філософськими дослідженнями, обмежив своє спілкування з сином моралізуючими листами. І подальші дії Коммода - це помста за те, що його не любили. Він мститься Максимусу за те, що той зайняв його місце в серці батька, він мститься сестрі за те, що вона любила "генерала" (хоча таке військове звання за часів Стародавнього Риму ще не існувало, але чомусь режисери вирішили зробити Максимуса саме генералом), він готовий мститися всьому світові за свою самотність і страждання. Але врешті-решт він заходить в глухий кут.
Коли Коммод і Максимус піднімаються на арену, і імператор сумно піднімає очі на сонце, це найтрагічніша сцена у фільмі. Коммод здається, прощається з цим сонцем, Колізеєм, Римом. Самотність, нерозуміння, ревнощі ... якщо ви дасте занадто багато ходу цим почуттям, вони можуть завести в пастку, з якої немає виходу.
Це геніальний фільм. Прекрасна неспішність викладу, захопливі сцени бою на арені з колісницями, коли Максимус спочатку відмовляється битися, коли Максимус бачить передсмертні видіння з дверима і безкрайніми полями (до речі, це архетип так само як і фінальна битва героя і антагоніста, що відтворюється у компютеринх іграх), та інші.
Цей фільм - шедевр, створений майстрами кінематорафу, зокрема режисером Рідлі Скоттом. І нехай сьогодні нам здається, що це просто сильне кіно, ми схильні недооцінювати сучасні нам твори мистецтва. Але потомки наші скажуть, що це геніальний фільм. Читати далі

NezerSun 26 січня 2023, 16:24

Мій улюблений фільм, який я переглянув разів так з 10 і буду чесний з вами переглядів буде більше, оооуу так це точно.Приречений на успіх: музяка Циммера, акторський склад бачили?!режисерське крісло зайняте дупою Рідлі Скота.Чи варто цей фільм дивитися в 2023?так його технічна частина, місцями дійсно видає вік картини, так бою рівня" Трої" тут показано не було, але прокляття скільки емоцій викликає це кіно.

Yaryna Hanushchak 5 січня 2021, 18:41

Попередження: рецензія містить спойлери

Показати рецензію

Фільм, який викликав у мене масу емоцій, величний та трагічний - це все про фільм Рідла Скота "Гладіатор". У 2001 він взяв Оскара за : "Найкращий фільм", "найкращу чоловічу роль", "найкращі костюми", "найкращий звук", "найкращі візуальні ефекти".
Гладіатор – це жорстока, епічна картина, що розказує драматичну історію однієї людини. Фільм про силу, честь, досягнення, справжню мужність, любов та свободу, що викликає великий спектор емоцій: від азарту змагань, до сліз в трагічні моменти. Дивовижна історична драма, яка не залишить вас байдужими.
"Генерал, що став рабом. Раб, що став гладіатором. Гладіатор, що кинув виклик імперії". У політичних інтригах постраждала абсолютно невинна людина, яка далека від усього цього. Ця історія про те, як чоловіка позбавили волі, його зробили рабом, річчю, але він буде битися, щоб в кінці помститися. Сюжет драматичний, ви співпереживаєте Максимусу , і насолоджуєтесь барвистими боями на арені. Вони виглядають максимально реалістично, а обладунки героїв прекрасно доповнюють цю картину. Задіяли навіть тварин, що теж було в гладіаторських реаліях. Показали достатньо боїв: і ті, які керувались римською армією, та власне гладіаторські бої. Сутички не на життя, а на смерть. Дія картини відбувається в Стародавньому Римі. За задумкою, у фільмі йдеться лише про одного героя, але я б сказала що тут йдеться про долі двох людей, двох суперників - Максимуса, який мстить за свого так названого "батька" Маркуса Авреліуса, та Коммода,сина імператора, якому, власне, батьківської любові не дали.
Крім драми, яка крутиться навколо головного героя, любові та ненависті, я побачила шалений патріотизм. Максимус мстив не лише за свою дружину та свого сина, він мстив за Маркуса Авреліуса та за його ідею щодо Риму. Останні слова Максимуса були не про його сім'ю, а про його державу.
Також протягом фільму йдеться про "дім": на початку він як реальне, фізичне місце де на героя чекають дружина та син, в кінці ж фільму "дім" асоціюється з раєм, де на нього знову ж таки чекає його сім'я. Луцилія своїми словами це досить красиво розмежувала: перед самою смертю вона сказала Максимусу "Ти майже вдома", коли ж смерть забрала нашого Гладіатора, вона закрила йому очі й промовила: "Ти вдома".
Також фільм вражає своїми краєвидами. Наприклад, ліс на початку, великий і величний Колізей або ж нива та дім Максимуса. Музика композиторів Лізи Джеррард і Ханса Циммера чудова, та як ніколи влучна - пробиралася до мурашок. В драматичні моменти усіма силами чіпляє за душу, підкреслюючи картинку. Завдяки музичному супроводу, емоції загострювались в кілька разів.

Katia Troian 18 грудня 2020, 1:32

Попередження: рецензія містить спойлери

Показати рецензію

Вдала музика, характери головних героїв, декорації, вражаюча екранізація, гра акторів- це все характеризує фільм "Гладіатор", режисером якого є Рідлі Скотт. Можу сказати, що я дивилася цей фільм із задоволенням, адже у ньому на одному диханні йдеться про боротьбу генерала Маркуса у за своє життя, звільнення Риму від правління імператорського сина Коммода.
У фільмі присутня боротьба між добром та злом. Безсумнівно, Максимус - воїн справедливості та добра. Він наділений багатьома крутими рисами: відданістю, вірністю, мужністю, витривалістю, наполегливістю. Крім цього, він має гострий розмум. Мене захоплює його мудрість та уміння вийти із будь-якої ситуації.
Я вважаю, що саме його історія можу слугувати прикладом витривалості та мужності.
Не можу не згадати дочку імператора Маркуса Луціллу, яка є навіть кращою за свого брата Коммода. Вона має гарні знання в управлінні держави. Чесно сказати, ця жінка надихає до боротьби за своє місце під Сонцем, адже вона багато зробила для утримання Римської держави.
Кінець фільму мене розчарував, бо я надіялася на такий собі "хепі енд". Я відчувала у кінці хвилювання, тому думаю, цей фільм вартий вашої уваги, бо:
1. він має п'яту премію "Оскара";
2. це історичний фільм, який дає знання про Рим;
3. фільм проблематичний (справді, у ньому порушена велика кількість життєвих проблем);
4. фільм знятий на одному диханні, він не нудний, а навіть дуже цікавий;
5. актори вдало передають переживання;
6. у нього вражаюча екранізація;
7. і т.п.
Безперечно, це один із найкращих фільмів про античний період, який мене насправді дуже зацікавив.

reyhtana21 16 грудня 2020, 22:58

“Гладіатор" - загальноприйнятий шедевр кіномистецтва, що входить в найкращі 50 фільмів (41 місце) за версією найпрестижнішого сайту-бази даних про кіно Internet Movie Database (IMDb). Підібрати іншого слова ,окрім як шедевр ,мені не вдається. З перших же хвилин я зрозуміла, що це буде щось грандіозне і надзвичайне. Вже перша битва зацікавлює глядача.В образі Максимуса зібрана сила і міць , мужність та розум справжнього римського воїна. А в образі Коммода ми можемо побачити типового лиходія- підлого, жалюгідного та жорстокого. Каст фільму заслуговує окремої уваги. Адже усі ролі підібрано влучно,а акторська гра неперевершена. Незважаючи на те ,що фільм триває майже 3 години, я перелянула його , так би мовити ,на одному подиху.
Однак можу сказати , що цей фільм не підійде для людей , які хотіли б дізнатись більш детальніше про історію Риму. Сюжет фільму — художня вигадка, яка зовсім не відображає історичну дійсність.І присутні навіть деякі недоліки. Для прикладу, римські легіо ... ни ніколи не зупинялися на відкритому незахищеному просторі,вони завжди зміцнювали власні табори. Однак мета цього фільму не історична , а розважальна.І фільм виконав своє завдання на всі 100%. Тай зрештою жоден з ресурсів не подає нам цей фільм, як щось історичне.
Також хотіла б додати, що саундтреки,декорації теж відвграють не менш позитивну роль.
Без сумнівів рекомендую до перегляду! Читати далі

Ярина Нахім 15 грудня 2020, 21:57

Фільм з шаленим акторським складом: Хоакін Фенікс, Расел Кроу, Річард Гаріс й усі решта - прекрасний каст акторів, акторів драматичних, що одразу помітно при перегляді. Забігаючи на перед, гра акторів неймовірна, вона реалістична, захоплює, їм хочеться вірити і дивитися можна лише для того, щоб побачити таке.
Сама картина у жанрі пеплум, точно вийшла розважальною, а не історичною. Взята і додумана цікава антична історія, хороші декорації, реквізит,костюми ну і актори... Усе, щоб фільм здавався незвичним. Тому одразу опускається якась ідея, що там показаний справжній Рим того часу чи герої відповідають своїм прототипам.
Щодо Риму і цінностей фільму - це античне суспільство, яке перекроїли під сучасне демокритичне американське.Усі позитивні герої фільму дуже вболівають за демократію, негативні ж є прибічниками імператора.
Сам Максимус є цікавим персонажем, круто показані його бійки.Йому пропонують стати імператором, він відповідає, що він не політик, він генерал(коли він грає гладі ... атора можна помітити веселий "ляп" - чоловіка в джинсах).Скромність, альтруїзм і все таке.
Фільм однозначно вартий того, щоб його перглянути. Він повністю реалізовує задачу бути розважальним і цікавим. Читати далі

Yaryna Shpyrko 8 листопада 2020, 0:54

"Генерал ставший рабом, раб ставший гладіатором, гладіатор врятувавший імперію…"

Світ 'Гладіатора' - строго чорно-білий. Є позитивний персонаж, Максимус, носій, відповідно, суто позитивних якостей: хоробрий, розумний, шляхетний,загалом – ідеал романтизму. І є у нього антагоніст, Коммод, він же стандартний голлівудський лиходій - злісний, жалюгідний, підступний, жорстокий,і не надто розумний,оскільки вмудряється програти в стовідсотково виграшній для себе ситуації. І між ними двома жінка,що виступає в ролі трофея і звісно любить протагоніста. Як ми бачимо,сюжет являється доволі шаблонним та клішованим,навіть душевна травма антагоніста,яка начебто мала б додати йому мотивації та неоднозначності виглядає доволі банальною. Здається,що режисер намагався зіграти на почуттях жалю та одночасно ненависті до Коммода. Драма головного героя проста: він став жертвою обставин,з яким не захотів миритись. Драма Коммода складніша: син імператора, вихований у палаці, оточений числ ... енною прислугою і вчителями, але позбавлений того, що щедро отримують від народження навіть діти з найбідніших сімей: батьківську увагу і любов. Цікаво спостерігати те,як фільм про помсту головного героя виявляється також фільмом про помсту антагоніста. Подальші вчинки Коммода- помста за те, що його не любили таким, яким він є. Він мстить Максимусу за те, що той зайняв його місце при імператору, він мстить сестрі за те, що вона любила батьківського генерала, він готовий помститися всьому світу за свою самотність і страждання на самоті,проте,як відомо зло породжує зло, і в результаті Максимус,якому так хотів помститися Коммод сам звершив свою помсту над ним.

Зате, немає жодних претензій до акторської гри. Актори, як у головній, так і в другорядній ролі, заслуговують на похвалу. Рассел Кроу, який зіграв роль Максимуса, впорався дуже добре,проте Хоакін Фенікс привертає всю увагу своєю похмурою харизмою,що потім повториться в «Джокері». Великою перевагою американського виробництва є чудовий саундтрек та спецефекти. Бойові сцени доволі реалістичні та криваві. Захоплююча музика Ганса Ціммера ідеально вписується в показані сцени. Прикраси також виглядають реалістично. Костюми чудово відображають епоху. Недарма "Гладіатор" отримав цілих п'ять "Оскарів" у наступних категоріях: найкращий фільм, найкращий провідний актор, найкращі спецефекти, найкращі костюми, найкращий звук.
Загалом,фільм не справив на мене великого враження,він сповнений пафосу та наївності,а головний герой моментами занадто ідеальний. Аж надто все побудовано по стандартній та простій схемі,де є абсолютне добро і абсолютне зло. Хоча,як зарекомедував себе Рідлі Скотт в «Той,що біжить по лезу» він вміє показати всю неоднозначність ситуації.Тут в нього це не вийшло,або вийшло дуже слабо.Мабуть,ця історія цього просто не потребує,і цинікам не варто його дивитись. Раджу до перегляду,коли хочеться трішки помріяти про шляхетних лицарів і ненадовго відчути силу ідеалізму. Читати далі

Lilia Omelianenko 28 серпня 2019, 13:24

Оскар - 2001, "Найкращий фільм", переможець

Часто-густо такого тандему, як масштабне полотно плюс режисер з іменем, буває достатньо, щоб як мінімум звернути на себе увагу кіноакадеміків. Але, розбираючись у причинах успіху даного фільму, не можна ігнорувати той факт, що він ознаменував собою відродження цілого жанру. Так, за рік до цього ми мали фільм “Тигр підкрадається, дракон ховається” тайванського режисера Енга Лі, що став символом відродження жанру під назвою “усі”, підзабутого з початку 1970-х. Тут же ми маємо представника жанру пеплум, для якого характерне використання античних та/або біблійних сюжетів, плюс масштабні бойові сцени і вільна трактовка історії.

Побіжний аналіз хронології показує, що, останній голівудський “класичний” пеплум “Падіння Римської імперії” був знятий у 1964 р., після чого цілий жанр завмер майже на 30 років - до виходу на екрани кінокартини “Гладіатор”, сюжет якої дещо перекликається із “Падінням”. І так, решта фільмів на античних сюжет ... ах, які може сходу згадати сучасний глядач, будь то “300 спартанців”, “Троя”, “Олександр” або ж “Битва Титанів”, справді були зняті вже після “Гладіатора”, у 2000-х роках. Так що, перефразовуючи відоме прислів’я, “Хто перший встав - тому і Оскар”.

Однією з головних претензій, які, зазвичай, пред’являють кінокартині, є низький рівень історичної достовірності. Настільки низький, що на язиці крутиться слово “клюква”. Маю певні сумніви, що хтось колись заміряв рівень достовірності у класичних пеплумів 60-х років 20-го століття, і так само не пригадую, якою була рекламна кампанія “Гладіатора” у 2000 році і як він подавався. Однак якщо побіжно глянути у графу “жанри”, ми побачимо наступне: на Кінобазі - екшн, пригоди, драма, на Кінопошуку - бойовик, драма, пригоди, на IMDB - action, adventure, drama. Жоден з кіноресурсів не позиціонує фільм як “історичний”. А стаття на Вікіпедії підкаже уважному читачеві, що “сюжет фільму - художня вигадка”, навіть якщо у ньому і задіяні реальні історичні прототипи. З таким успіхом можна пред’являти претензії щодо неісторичності і “Безславним виродкам” Тарантіно із його Гітлером у французькому кінотеатрі.

Ну а якщо художній фільм, не названий історичним, спотворює уявлення глядачів про історію, то претензії мають бути не до нього, а до таких глядачів, що подібні Дон Кіхоту із його сліпою вірою у те, що у лицарських романах написана чиста правда. Адже для глядача уважного і вдумливого кіно буде скоріше поштовхом дізнатися про те, як було насправді. І, до речі, імператор Марк Аврелій мав би сказати “спасибі” голівудцям, зважаючи на те, що насправді він не те що не опирався сходженню Коммода на престол, а ще за життя зробив його своїм співправителем, будучи, вочевидь, чи то сліпим щодо справжньої сутності сина, а чи дуже вже хотів лишити трон своєму біологічному нащадку.

З іншого боку, історичні неточності все ж часто несвідомо дратують, і нічого з цим не зробиш. Художню трактовку образів ще можна якось зрозуміти, але: римський генерал, татуювання, дружина і син, яких повісили, але розіп’яли… Додати до цього ще газовий балон під колісницею і періодичні забрідання у кадр членів знімальної групи у джинсах і футболках, які чомусь чи то пропустили при фінальному монтажі, чи то вирішили, що “і так сойдьот”. А вирішили правильно, судячи з того, що монтаж також був відзначений номінацією на “Оскар”.

Також є епізод, коли хазяїн говорить Максимусу про дерев’яний меч як символ свободи. Мовляв, здобудь його, заслужи, і перестанеш бути рабом. Але, зважаючи на той факт, що Максимус із самого початку у принципі рабом не був і його підібрали торговці, не спитавши, так би мовити документів, то виникає питання: а що як героя колись у майбутньому десь підберуть якісь інші работорговці і у нього не буде при собі дерев’яного меча? Він знову потрапить у рабство і йому знову треба буде свободу виборювати? Якось не зовсім логічно. Схоже на те, що насправді работорговці у Римській імперії просто так першого зустрічного у рабство не продавали, і хоч ми маємо не історичне кіно, та все ж подібне допущення напряму впливає на сюжет, а отже, достовірність його важлива.

Значною і часто висловлюваною претензією є нелогічність дій персонажів в угоду розвитку сюжету. Основне полемічне питання тут - чому Коммод просто не вбив Максимуса? Маючи купу можливостей, маючи персональну гвардію, яка тримала місто у страху, маючи не тільки мотив, а і офіційне пояснення, не зробив абсолютно нічого. Але насправді поведінка персонажів, виглядаючи іноді абсолютно ідіотською з точки зору здорового глузду, прекрасно вписується у логіку самих персонажів, якісно прописаних і відіграних.

Основною рушійною силою їх поведінки і визначальною для їх характерів є любов. Максимус, який користується любов’ю і повагою всіх, хто його знає, упевнений в собі і своїй “правильності”, тому готовий іти на смерть і померти за свої переконання. Імператор Коммод, недолюблений із самого дитинства, постійно шукає любові оточуючих і підтвердження власної “правильності”, заради чого готовий на імпульсивні вчинки. Він не здатен помітити навіть логічних дірок у власних судженнях, адже, висловлюючи сентенцію про те, що натовп непостійний у своїх почуттях, чомусь водночас свято вірить у протилежне, коли мова іде про ставлення народу до нього самого. Коммод говорить, що Максимуса забудуть через тиждень, але при цьому переконаний, що йому, цезареві, Максимуса не пробачать, якщо він докладе руку до його смерті. Так імператор, будучи людиною суперечливою, очевидно нарцисичною і не зовсім розумною, потрапляє у пастку власних суджень і рішень. Чи можна уявити собі таку людину у реальному житті? Ну, у мене виходить.

Основним мінусом фільму, помимо наведених вище полемічних моментів, я б назвала пафос. Важкий, густий, нав’язливий. Ним просякнутий кожен момент, кожен діалог, кожен порух голови. Завдяки йому кожна розмова персонажів здається наповненою глибоким філософським сенсом, хоч насправді це і не так. При першому перегляді картини він менше звертає на себе увагу, але не дай Боже передивитися повторно, коли сюжет тобі вже відомий! Здається, навіть “Володар перснів” і “Хоробре серце” менше грішили пафосом і дозволяли собі розводити його нотками гумору, хоч там якраз масштаб проблем був на порядок більш значущий.

Отаке кіно. Страшенно пафосна голівудська недоісторична клюква із технічними огріхами та сюжетними дірками, і водночас масштабний епічний фільм із цілісними та емоційно забарвленими персонажами, хорошою акторською грою (хоч Рассел Кроу на фоні інших якраз зачепив не дуже, незважаючи на його “Оскар”), захоплюючим сюжетом, таке собі фентезі в антуражі Стародавнього Риму, яке знову розказує про вічне: любов, помсту і прагнення до свободи. Читати далі