| Країни: | США |
|---|---|
| Жанр: | драма кримінальний |
| Мова оригіналу: | англійська |
| Бюджет: | $25 000 000 |
| Касові збори в світі: | $717 014 |
| Касові збори в США: | $358 507 |
| Прем'єра в світі: | 23 вересня 1994 |
| Прем'єра в світі (цифрова): | 7 січня 2016 |
| Прем'єра на DVD: | 1 вересня 1999 |
| Прем'єра на Blu-Ray: | 27 серпня 2009 |
| Режисер: | Френк Дарабонт |
Сюжет:Страх триматиме вас у полоні. Надія може вас звільнити.
Головний герой – Енді Дюфрейн, колишній віце-президент банку, несправедливо звинувачений у вбивстві своєї дружини та її коханця і засуджений до довічного ув'язнення в Шоушенку. Опинившись у суворих умовах виправної установи, він стикається з жорсткою тюремною реальністю, де виживання потребує не лише сили, а й розуму. У в'язниці Енді знайомиться з Редом — ув'язненим з багатим життєвим досвідом та глибокими спостереженнями. Між ними зав'язується міцна дружба, яка стає опорою у непростих обставинах. Разом вони стикаються з різними викликами, а Енді розробляє грандіозний план втечі зі, здавалося б, неприступної в'язниці.
MEGOGO
(укр. аудіо, укр. субтитри)
JustWatch
Код для перегляду рейтингу кінобази
Тип: Закадрове
З цим озвученням фільм показували на каналі 1+1 приблизно у 2013-2014 роках. До того показували московською.
Озвучили: Олег Лепенець, Олесь Гімбаржевський, Михайло Жонін, Юрій Коваленко, Дмитро Завадський, Юрій Кудрявець, Максим Кондратюк, Андрій Мостренко, Андрій Бурлуцький, Євген Пашин, Андрій Твердак, Анатолій Зіновенко, Михайло Тишин, Лідія Муращенко та інші
З цим озвученням фільм показували на каналі СТБ. Це озвучення до 2010 року
Озвучили: Анатолій Зіновенко і Людмила Ардельян
Тип: Закадрове
Фільм перекладено і озвучено на студії ТВ+ на замовлення телекомпанії ICTV. Це озвучення зроблено до 2010 року
Озвучили: Михайло Тишин, Євген Пашин і Лілія Ребрик
Режисер: Френк Дарабонт
Сценаристи: Стівен Кінґ, Френк Дарабонт
Композитор: Томас Ньюман
Оператори: Роджер Дікінс
Фільм знятий за мотивами повісті Стівена Кінґа «Ріта Гейворт і порятунок з Шоушенка» (Rita Hayworth and Shawshank Redemption), опублікованій в складі збірки «Чотири сезони» (Different Seasons, 1982).
В оригінальній повісті друг Енді не афроамериканець, а ірландець на прізвисько Рудий (англ. Red).
В оригінальній повісті, після того, як у в'язниці дізнаються про втечу Енді, від імені Реда говориться 'У всіх фільмах про втечу з в'язниці, які я бачив, після повідомлення про втечу починають завивати сирени. Насправді нічого подібного не відбувається'. У фільмі після звістки про втечу Енді Дюфрейна відразу ж починають завивати сирени.
На роль Томмі Вільямса спочатку претендував Бред Пітт.
Коли начальник в'язниці відкриває Біблію, у якій захований геологічний молоток Енді, на сусідній сторінці бачимо початок книги Вихід, яка розповідає про вихід євреїв під проводом Мойсея з Єгипту.
Стівен Кінґ продав права на екранізацію своєї розповіді всього за 1 долар, тому що дружив з режисером і сценаристом Френком Дарабонтом. Вони стали друзями ще під час роботи над короткометражною драмою «Жінка в кімнаті» (1983) — екранізацією однойменного оповідання Стівена Кінґа, здійсненою Френком Дарабонтом. Цікаво, що вони підтримували стосунки лише за листуванням і особисто не зустрічалися до самого початку роботи над «Втечею з Шоушенка».
У документах Реда, коли той з'являється перед комісією з дострокового звільнення, використаний малюнок сина Морґана Фрімена Альфонсо. Він же кричить «Свіжа риба», коли партію ув'язнених з Дюфрейном привозять до в'язниці.
Коли під час втечі Дюфрейн розбиває каналізаційну трубу, видно, що звідти під натиском бризкають нечистоти, проте вже в наступному кадрі Дюфрейн, перемагаючи сморід, повзе по цій трубі і нечистот там всього по щиколотку. Ймовірно, вважається, що фонтан викинув зайве з труби, і по ній стало можливо повзти.
Фільм присвячений Аллену Ґріну (Allen Greene) — близькому другові режисера. Аллен Ґрін помер від проблем, пов'язаних зі СНІДом незадовго до виходу фільму у світ.
Колишній начальник Менсфілдської в'язниці, де відбувалося фільмування, Денніс Бейкер — у ролі літнього ув'язненого, який сидить у тюремному автобусі позаду Томмі Вільямса.
Сюжет фільму перегукується з сюжетом класичного роману Александра Дюма «Граф Монте-Крісто», який кілька разів згадується у кінострічці.
Фільм став другим з чотирьох проєктів Френка Дарабонта, базованих на творах Стівена Кінґа. Першим була короткометражна драма «Жінка в кімнаті» (1983), третім — містична тюремна драма «Зелена миля» (1999), а четвертим стала фантастичний жахастик-драма «Імла», прем'єра якої відбулася 21 листопада 2007 року.
Сценарій Френка Дарабонта дуже сподобався іншому режисерові, який успішно екранізував твори Стівена Кінґа, — Робу Райнеру, постановнику ностальгічної драми «Залишася зі мною» (1986) і психологічного трилера «Мізері» (1990). Райнер був настільки захоплений матеріалом, що запропонував Дарабонтові $ 2.5 млн за права на сценарій і постановку фільму. Дарабонт серйозно обдумав пропозицію, але вирішив, що для нього цей проєкт — «шанс зробити щось дійсно велике», і поставив фільм сам.
Роб Райнер припускав на ролі Реда і Енді Дюфрейна відповідно Гаррісона Форда і Тома Круза.
Роль Енді Дюфрейна спочатку запропонували Тому Генксу. Він дуже зацікавився, але не зміг прийняти пропозицію через те, що вже був зайнятий у проєкті «Форрест Ґамп» (1994).
Згодом Том Генкс знявся в головній ролі в тюремній драмі Френка Дарабонта «Зелена миля» (1999), також поставленій за романом Стівена Кінґа.
Роль Енді Дюфрейна також пропонували Кевіну Костнеру, але актор відмовився від пропозиції, про що згодом сильно шкодував.
Роль Томаса Вільямса зіграв канадський актор Гіл Беллоуз. Кумедно, що в телесеріалі «Еллі Макбіл» (1997–2002) Гіл Беллоуз грав персонажа на ім'я Вільям Томас.
В оригінальному оповіданні Стівена Кінґа Ред — ірландець. Попри те, що в екранізації роль Реда зіграв чорношкірий Морґан Фрімен, було вирішено залишити у фільмі репліку Реда «Може бути, тому що я — ірландець», — як вдалий жарт.
Екстер'єри в'язниці Шоушенка були зняті у в'язниці міста Менсфілда, штат Огайо. Ця в'язниця на той момент перебувала у такому жалюгідному стані, що для фільмування довелося її попередньо реставрувати. З цієї причини велику частину інтер'єрів було відзнято не на натурі, а у павільйонах студії, оскільки продюсери підрахували, що побудувати декорації в студії буде дешевше, ніж ремонтувати інтер'єри Менсфілда. Згодом, Менсфілдську в'язницю закрили.
Попри те, що майже всі жителі міста Менсфілда виявили бажання взяти участь у масових сценах фільму, більшість жителів виявилися занадто зайняті своєю роботою і не змогли зніматися. Масовку довелося набирати в місцевій богадільні, причому деякі з її мешканців були колишніми зеками.
Коли ми бачимо на екрані великі плани рук Енді Дюфрейна, де на початку фільму він заряджає револьвер, а також пізніше, коли Енді вирізає своє ім'я на стіні своєї камери, — це насправді руки режисера Френка Дарабонта, а не актора Тіма Роббінса. Ці великі плани були відзняті в процесі післявиробництва фільму і вставлені у зафільмований матеріал.
Американська Гуманна Асоціація, яка захищає права тварин, спостерігала фільмування за участю ворона. Коли необхідно було зняти епізод, в якому Брукс згодовував воронові личинку, АГА заперечила проти цього на тій підставі, що це жорстоко по відношенню до личинки. Для того, щоб все-таки зняти цей епізод, помічникам режисера довелося терміново шукати личинку, яка померла від природних причин. Таку знайшли, і сцену зафільмували.
Номер камери Реда — 237. Це число фігурує в обох екранізаціях роману Стівена Кінґа «Сяйво» (кінофільм 1980 року і міні-серіал 1997 року) — там це номер кімнати готелю, в якій мешкає привид жінки. Також це число з'являється у фільмі «Залишайся зі мною» (1986), знятому за оповіданням Стівена Кінґа «Тіло», — там це сума дріб'язку, зібраного чотирма юними героями ($2,37).
На стіні в камері Енді Дюфрейна з'являється портрет Альберта Айнштайна. Це натяк на те, що виконавець ролі Енді Дюфрейна – Тім Роббінс паралельно знімався в романтичній комедії «Коефіцієнт розуму» (1994), де одним з головних героїв був Альберт Аййнштайн (у виконанні Волтера Маттау).
Двоє з ув'язнених Шоушенка носять імена Гейвуд і Флойд. Це відсилання до трилогії Артура Кларка «Космічна одіссея», сполучним героєм якої є доктор Гейвуд Флойд.
Один з персонажів, офіцер охорони в бібліотеці, має прізвище Дікінс, що нібито є відсиланням до прізвища оператора-постановника фільму Роджера Дікінса. Однак насправді це просто збіг — персонаж на прізвище Дікінс є в оригінальному оповіданні, і він став персонажем сценарію Френка Дарабонта ще до того, як Роджера Дікінса найняли для фільмування у кінострічці. Насправді обидва прізвища тільки вимовляються однаково, а пишуться по-різному: прізвище героя — Dekins, а прізвище оператора — Deakins.
Начальник Нортон насвистує німецький гімн «Eine feste Burg ist unser Gott» — «Потужна фортеця — наш Бог».
Марка пива, яке ув'язнені п'ють на даху, — Stroh's.
Фільм за участю Ріти Гейворт, який дивляться ув'язнені, — це знаменита картина Чарльза Відора «Гільда» (1946).
На бляшанці з-під льодяників, в якій Енді закопує гроші і лист, зображений океанський лайнер «Королева Марія». Такі льодяники були випущені в 1950 році британською компанією «Бенсонс».
Мексиканське райське містечко Сіуатанехо справді існує. Це туристське курортне місто на тихоокеанському узбережжі мексиканського штату Герреро.
Іноді корисно глядачам, для яких виконувався переклад фільму, переглядати оригінальну версію або читати книгу. Так, в англійській доріжці, коли Рудий запитує Хейвуд, за що того посадили у в'язницю, той відповідає -Ні за що! Просто мій адвокат скотина! Насправді в оригіналі звучить лайка. (Lawyer F*ck Me Up!)
Як це описується в Нью-Йорк Таймс,[2] про цей фільм багато писали в статтях цієї газети 19 грудня, 2007, коли двоє ув'язнених здійснили втечу з в'язниці посиленого режиму Union County Jail у Нью-Джерсі. Репортери назвали цю подію «втечею в стилі Шоушенка». Ув'язнені використовували фотографію дівчини в бікіні для того, щоб заховати сліди підкопу і залишили після себе подячну записку, підписану смайликом, адресовану охоронцеві, який, з їхніх слів, допоміг їм у втечі. Незабаром після цього охоронець вчинив самогубство.
Я був чесною людиною. Мені досить було сісти в тюрму, щоб я став злочинцем.
Ви хочете знати чи каюсь я? Не минає і дня, щоб я не шкодував про це. Не тому, що я тут і не тому, що я винен. Я згадую себе в минулому, коли я був дурним хлопчиськом, який скоїв жахливий злочин. Я хочу поговорити з ним, пояснити, що до чого, хочу вправити йому мізки, але не можу. Цього хлопця давно немає, залишився тільки цей старий, і я повинен з цим жити. Виправився я? Та це пусте слово.
Відійдіть! З ним відбувається нещасний випадок!
Якщо ти зайшов так далеко, може ти зайдеш ще далі?
Деякі птахи не призначені для того, щоб тримати їх у клітці. Їхнє оперення блищить казковими фарбами, пісні їх дикі та солодкозвучні. Краще дати їм свободу, інакше одного разу, коли ви відкриєте клітку, щоб погодувати птицю, вона просто випурхне. І якась частина вашої сутності буде знати, що все відбувається так, як і має, і радіти. Але будинок ваш спорожніє без цього дивовижного створіння, життя стане більш нудним і сірим…
Надія — найпрекрасніше почуття. Воно ніколи не вмирає.
У тому-то і краса музики — її не можуть конфіскувати.
День новий — лайно старе.
Але ж знаєш, раніше я був чесним банкіром. Потрібно було сісти у в'язницю, щоб стати шахраєм.
Моя дружина говорила що мене не зрозуміти, що я як закрита книга. Постійно на це скаржилася. Вона була красива. Боже я любив її. Просто не знав як показати. І вбив її Ред. Я не стріляв, але я прогнав її і вона померла через мене. Через те який я…
Я сподіваюся, що переберусь через кордон, сподіваюся побачити свого друга і потиснути йому руку, я сподіваюся, що Тихий океан такий же блакитний, яким він мені снився, я сподіваюся…
Я так збуджений, що мені не сидиться на місці, а думки не тримаються в голові. Думаю, так може відчувати себе тільки вільна людина. Вільна людина на початку довгого шляху, кінець якого невідомий.
Птахів у неволі не втримаєш. Їх крила занадто яскраві, і коли вони відлітають — частина тебе, яка знала, що було б гріхом тримати їх під замком, звичайно, якось заспокоюється і радіє, що їх більше немає, але все одно те місце, де ти живеш, стає ще похмурішим, ще темнішим після того, як вони відлітають. Мабуть, я просто нудьгував за своїм другом.
Все зводиться до дуже простого вибору: займайся життям або займайся смертю.
На твоєму місці я б виростив очі на потилиці.
Ходять чутки, що ти зарозумілий. Гадаєш, твоє лайно пахне приємніше інших?
Страх робить тебе полоненим. Надія дає тобі свободу.
Сюжет даного фільму звісно більше походить на казку:від нереалістичної поведінки в'язнів,ляпу з плакатом на стіні і до струменя нечистот з труби, яка потім виявляється майже пустою(я можу розписати значно більше, але фільму всього 30 років можливо хтось ще не бачив,безспойлерна рецензія як не як), але якщо все ж таки опустити той факт що це історія в яку повірить хіба що шестикласник і закрити очі на кілька помітних режисерських ляпів, то на виході маємо досить гарний кінофільм, який на мою думку вартий витраченого часу на його перегляд.
Оскар - 1995, "Найкращий фільм", номінант
Епіграф: “Вы сильны лишь постольку, поскольку отбираете у людей не всё. Но человек, у которого вы отобрали всё – уже не подвластен вам, он снова свободен.” О.Солженіцин
Епіграф № 2: “Кому тюрьма — свобода, а кому свобода — тюрьма.” Loc Dog
Коротко: свобода всередині тебе
Детальніше: Мабуть, складно собі уявити фільм, який би краще розповідав про свободу і невимовне прагнення до неї як до найвищої цінності. І хоча нам приводять і альтернативну точку зору, вона не стверджується творцями як норма, а скоріше, як наслідок перебування у в’язниці, який виражається у певній видовій мутації, у перетворенні “людини розумної" на “людину тюремну".
Чи може така мутація відбутися будь із ким, а чи просто “деяких птахів у неволі не втримати" - таки питання без відповіді. Але приклад героя наштовхує на думку, що не варто миритися із ненормальними обставинами, хоч усвідомлювати і зважати на них, без сумніву, необхідно.
...
Із плюсів: еталонний головний герой, який є не просто носієм певних гарних рис, а просто-таки їх уособленням. Надія і небажання миритися з обставинами - щоб не втратити мотивацію, почуття власної гідності - щоб не зламатися, терпіння - щоб довести задуману справу до кінця і не збожеволіти, високий інтелект - щоб із “скотини звичайної” перетворитися на “скотину корисну, і навіть почасти незамінну”, і вміння пристосовуватися - щоб забезпечити собі максимум за заявлених умов. І якщо, наприклад, такого героя як Форрест Гамп ми сприймаємо просто з цікавістю, зі співчуттям, у окремих випадках - як приклад для наслідування, як гуру, месію, то Енді Дюфрейн - це герой, яким просто хочеться бути, бо такій людині точно нічого на цім світі не страшно.
Також у фільмі присутні хороші акторські роботи і майже до блиску вивірений сценарій (що не дивно, зважаючи на трепетне слідування літературній першооснові, характерне для Френка Дарабонта). І якщо у якомусь іншому фільмі прискіпливий глядач міг би висловити претензію відносно того, що план Енді - це не більше, ніж перелік випадковостей, які навряд чи хоча б теоретично могли б статися у реальному житті, то тут сценарій сам на цьому наполягає. Десятки разів щось могло б піти не так, і у більшості випадків так і сталося б. Але Енді, вочевидь, просто поставив експеримент, і, на диво, його експеримент вдався. Може, Бог, якщо він є, просто бажає допомагати працьовитим людям... Та і чим, правду кажучи, ще зайнятися, коли ти сидиш два довічні ув’язнення?
І загалом, великим плюсом є загальний посил фільму. Адже мабуть ніщо так не подобається глядачам, як спостерігати за тим, як торжествує справедливість.
Із мінусів: це якраз той випадок, коли будь-який відхід від тексту роману фільму не на користь, так як він або спрощує і трохи примітивізує показане, або ж, навіть якщо нічого поганого і не робить, все одно не сприймається фанатами книги.
Викликали деяке роздратування певні дрібні сюжетні деталі. Як-от наприклад, чому охоронці жодного разу не поцікавилися, чим Енді видовбує кам’яні фігурки, або ж усім відома “загадка з постером”.
Трохи дивувала також “прилизаність” показаного тюремного життя, адже, окрім трьох відморозків, показаних на початку фільму, всі інші абсолютно не нагадують засуджених на довічне ув’язнення людей. У своєму романі, так само як і у ще одній “тюремній” історії під назвою “Зелена миля” Кінг намагається шукати баланс, з одного боку, зображуючи почуття людей, ізольованих від суспільства без надії туди повернутися, а з іншого - не забуваючи про те, що ми маємо справу із злочинцями. Як на мене, фільм цей баланс не завжди витримує. Докупи ще можна згадати і Моргана Фрімена, який, по-перше, не відповідає книжному типажу героя, а по-друге, виглядає як добрий мудрий татусь, а аж ніяк не як засуджений на довічне убивця. Та, з іншого боку, може статися, що іноді дисципліна і щоденна рутинна праця і справді потроху перевиховують людей, вкупі із тривалими тюремними термінами. Тут уже хто знає…
Резюмую: тим не менш, навіть названі мною недоліки не вплинули на мою оцінку фільму. І навіть якщо я значною мірою ставлю 10 не фільму, а книзі, я якось спробую себе за це пробачити.
Цитати:
Сначала ты ненавидишь эти стены, потом — привыкаешь, ну а когда просидишь здесь достаточно долго — получается, что ты от них зависишь.
Я был честным человеком. Мне достаточно было сесть в тюрьму, чтоб я стал преступником.
Тебя отправляют сюда на всю жизнь, и именно жизнь и забирают.
Здесь виновных нет. Ты не знал?
(про книгу “Граф Монте-Крісто”)
― Знаешь, о чем она? Тебе понравится. Там бегут из тюрьмы. ― Значит, и ее в раздел "Образование", да?
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати