Girlanda
модератор
Знайдено 69 результатів 
«Війна очима тварин💥🐄🌲🐇❄️🌽🐈🏚🌾🐐🩸» (2025) — кривава, чуйна, щемлива й безперервно сльозоточива Українська трагедія в розрізі кількох окремих історій об’єднаних Війною. Здається, що вже не вистачає сліз плакати і сил дивитися — а Українські тварини і люди через це пройшли, щодня проходять, помирають, втрачають...🙏🏻🙏🏻🪔🕯➕🕯🪔🙏🏻🙏🏻
Тварини (незалежно від того дикі вони чи свійські) все розуміють, відчувають, передчувають, бояться, віддано люблять, знімають стрес і є підтримкою та водночас потребують розуміння, охорони, допомоги й порятунку від людей. І в цій правдивій картині змальовані сцени ставлення людей до тварин🎨💣🐺🩺🖌
Біда, трагедія, жахіття в Україні та мільйони нещасних, беззахисних, убитих, заморених, покалічених, знедолених диких і свійських тварин. Ця стрічка показала тільки дещицю того, що насправді коїлось і досі спливає кров’ю, болем, безпомічними криками та невпинними потоками сліз тварин і людей в Україні🙏🏻💙💛🙏🏻 Це непрощенний гріх московитів і нескінченні прокльони їм та всім ... їхнім поколінням допоки життя на Землі та у Потойбіччі‼️‼️‼️
Найсильніше вразила кінооповідь про Хлопчика й Корову. На розрив Серця короткометражний фільм про Бабусю з Козою. До глибини Душі зачепила кінорозповідь про Жінку з «Синочком». Страхи пробирали під час перегляду постановки про Кролика. Зі страхом усвідомлюю (і кінцеві титри є тому доказом), що реальність стократ гірша🖤💔🖤💔🖤💔
Єдине, що трохи заспокоювало під час перегляду — це віра у краще життя Тих, кому пощастило вижити на тлі Божественно красивої Української Природи-Казки🌤🌳🐦🌻🍒🐝
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Антарктида🐧🧊🐋🌱❄️💙💛🐧» (2025) — це якісний повнометражний Український документальний фільм-подорож.
З «Антарктидою» вперше познайомився у Кінотеатрі📽🎞 й дивився майже не дихаючи. Зізнаюся — Я великий шанувальник документального кіно, особливо про Природу. Багатенько їх передивився і скажу, що «Антарктида» це не тільки про Природу і кожен її кадр однаково важливий і значимий! Це не просто фільм-подорож🚢🏘, а фільм-енциклопедія📖 з патріотичним відтінком💙💛
Гарно прописаний насичений сюжет, сотні красивих кадрів, масиви науково-пізнавальної та просто цікавої інформації📚 (географічної, зоольоґічної, ботанічної, метеорольоґічної, кригознавчої, історичної, кулінарної, иншої…), вдалий атмосферо-утворюючий та атмосферо-підсилюючий музичний супровід🎶 і дуже вдалі змістовні, мудрі та кмітливі жарти, фрази й роздуми.
Кожен наступний раз перегляду «Антарктиди» усе сильніше закохував. Фільм зроблений з любов’ю і це відчувається. Кидається у вічі обережність та відсутність екстриму й напруження. П ... ерегляд протікає легко й невимушено. Разом із тим, Автор ненав’язливо зачіпляє і важкі теми — але це реальність України. І навіть мирна Антарктика на краю Світу просочилася нею…
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Ти — Космос✨🛰🪐💕💿🎄🎶📀🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊» (2025) — це Українська космічна кіноновація. Мені настільки сподобалася, що Я двічі ходив до Кінотеатру📺🎞📽 й отримав неабияке задоволення від перегляду.
Спершу зроблю акцент на крикливо неґативних аспектах:
1. Багато матюків. Хоча окремі, здавалося б, влучно-комічні, але Я не люблю ці погані слова, позаяк вони несуть чорну-згубну енерґетику та забруднюють життєвий простір.
2. Суржик із московизмами. Розумію, що прославлений на Увесь Усесвіт Хмельницький, здебільшого, так і розмовляє — але тут показане Майбутнє (2100-й рік, виходячи з фрази про 150-річне використання Планетою ядерної енерґії) й особисто Мені хочеться в Майбутньому почути милозвучну-багату-розкішну літературну Українську мову.
Все решта — візуально гарно-переконливо, майстерно, послідовно продумано. Українці вміло поєднали трагічні, фантастичні, драматичні, чорногуморні, комічні, святкові й романтичні відтінки, а також чуйно-мелодійно показали сенс Життя — Кохання💕. Гармонійно переп ... летено різні жанри, що створює природну строкатість Життя. Варто відзначити, наскільки виразно в погляді-міміці головного героя Андрія інколи гостровідчутним є усвідомлення приречености. Мені через це сумно, досі сумно... і гірко...
Своєрідної атмосфери додають платівки💿🎶📀 і клясичні (в сенсі вічні та непідвладні часу) композиції Української естради. Й загалом — до дрібниць-мурашок сильний і вдалий музичний супровід, який цілком співзвучний із зовнішнім і внутрішнім емоційним станом. На жаль, Я не побачив у титрах назви всіх композицій (напружені мотиви з важкими думками Андрія).
Приємнобарвний, легкий і невимушений мультиплікаційно-інформаційний вступ із перших секунд одночасно закохує погляд та увагу. Космос — казково красивий (і тут варто сотню разів зупинитися на органічно-символічному пісневидовищі «Поділля, Поділля»), а Юпітер — особлива любов. Чудові декорації і блискуче прописані ролі. Сподобався Робот Макс — от хочу саме такого Друга!
Цей чудовий-щемливий Український Космічний трагікомічно-романтичний фільм справив сильні враження різкими емоційними перепадами💖✨🌸🦋🍁❄️. Кінцівка — вершина щирого кохання та синівської любови, що цілком заслуговує Оскара. Сльози текли рівчаками під композицію-сценізацію «Кохання Моє💕🎶🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊» — на цей унікальний витвір мистецтва можна споглядати до нескінченности.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Фільм-оперета «Сватання на Гончарівці» (1958) — це шедевральна екранізація однойменної безсмертної п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка. Тут любов і прив’язка з раннього дитинства — під час першого Різдвяного перегляду з Батьками на УТ-1 реготав аж за боки хапався і з нетерпінням очікував наступної трансляції. А їх чимало дарували УТ-1, УТ-2, «Галичина», Студія «1+1», «Культура», TV-4 й инші телеканали: і в Різдвяно-Богоявленську добу, і під час Великодніх свят, і на Зелені свята, і… — й Душа раділа-тішилася.
Кожен раз усе більше закохувався у цю клясичну річ, яка уособлює українську веселу вдачу, українські сватальні традиції, атмосферу сільського життя, що помножені на море крилатих фраз, яскраві образи, гарні-вдалі локації і декорації, чудову музику й різножанрові народно-академічні піснеспіви. Мальовнича українська природа, квакання Жаб, слухняна Гуска в кошику, Журавель у гнізді, фіра з Конем, криниця з ділеткою (дерев’яною путнею) додають колориту. А коли з’явилася кольорова верс ... ія — фільм заграв новими-прекрасними барвами.
У 9-й клясі, під час вивчення творчости Григорія Квітки-Основ’яненка на Українській літературі, аналізували п’єсу «Сватання на Гончарівці». Результатом цього навчально-літературного блаженства була вистава Нашого Драмгуртка на Шкільній сцені.
Досі, за певних життєвих обставин, цитую героїв цієї комедії та реґулярно насолоджуюся переглядом ориґінальної чорно-білої і кольорової кіноверсій.
Однозначно рекомендую всім якомога частіше влаштовувати собі культурне свято — себто дивитися-передивлятися «Сватання на Гончарівці»!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Екранізація «За двома зайцями» (1961) — се нетлінне кіноувіковічнення однойменної комедії корифея Українського театру Михайла Старицького. Постановка наскільки сильна і глибока, що завжди заново цікава. Кожен кард є ґрандіозною сукупною ювелірною роботою сценариста, режисера, операторів, художників, костюмерів, ґримерів, декораторів, композитора та блискуче підібраних акторів. Кожна деталь і річ, кожне слово і нота, кожен погляд і рух, міміка й інтонація якісно продумані та змістовні. Немає нічого зайвого і все варте уваги, абсолютно все, позаяк ця повчальна міщанська історія наповнена не тільки довершеним Українським гумором, але також характеризується чітким соціяльним і національним забарвленням.
Щоби відчути й зрозуміти усю фундаментальність і багатошаровість картини «За двома зайцями» — потрібно не один раз уважно передивитися. Кожен перегляд розкриває новий відтінок і цікаву грань, а сміх і регіт завжди буде однаковим — наче вперше! Масштабність роботи весь час переосмислюється ... у бік підвищення цінности стрічки завдяки насиченій кольоровій палітрі, пісням, десяткам крилатих фраз, Українській ідентичності, правдивому перевтіленню акторів, вирізняльному розмаїттю персонажів і чудовим локаціям.
«За двома зайцями» ніколи не буває забагато! Хоча УТ-1, УТ-2, «Галичина», Студія «1+1», «Культура», TV-4 й инші канали неодноразово транслювали цей фільм — Серце і Душа завжди раділи та очікували. Кожна трансляція, в залежності від часу та умов показу, обростала новими світлими спогадами, емоціями, асоціяціями, враженнями та обговореннями. І так триває уже четвертий десяток років. І буде тривати допоки Мого земного життя — адже улюблене з першого погляду сяє до останнього.
Особлива вдячність за чергову ідеальну у моєму сприйнятті пару «Галя (Наталя Наум) + Степан (Анатолій Юрченко)».
Хочу додати ностальґічну прив’язку до Української літератури в 10-й клясі — саме тоді Ми ґрунтовно вивчали творчість Михайла Старицького й аналізували його безсмертну п’єсу «За двома зайцями».
Однозначно рекомендую всім до багаторазового перегляду — се того варте!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Екранізація «По-модньому» (1992) — це легка клясична Українська музична комедія з чудовим традиційним Українським гумором у стилі автора однойменної п’єси Михайла Старицького (у тому числі з влучним висміюванням голохвостовщини-мартинобурульщини-миномазайлівщини), різножанровими Українськими піснями й Українською ідентичністю!
Тут усе таке рідне, знайоме, дороге, щире і природне. Вкотре переконуєшся, що не потрібно насаджувати колоритній-неповторній Українській культурі, загалом, та Українському кінематографу, зокрема, чужорідні елементи. А яке красиве Українське село — хати під стріхою, щебетання пташок, тин, зелень, традиційний вишиваний одяг, побут і господарство, поле і млин, дитяча щирість і безпосередність, музики та народні інструменти, кохання і духовність, атмосфера — аж Душа співає від цього блаженного споглядання. Талановиті українські актори і вродлива українська молодь додають візуального, естетичного та враженнєво-сприйняттєвого задоволення.
Телефільм «По-модньому» под ... арував ціле море щасливих спогадів та яскравих асоціяцій, пов’язаних із Різдвяною прем’єрою 1993-го року на УТ-1 (Моя 6-та кляса), Великоднім показом 1996-го року (Моя 9-та кляса), а також з иншими трансляціями на УТ-1, УТ-2, «Галичині», «Культурі» й TV-4. І це завжди було таке світле й безтурботне телесвято.
Рекомендую усім переглянути, посміятися, порадіти і відпочити від важких думок.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Мінісеріял «Злочин з багатьма невідомими» (1993) — це справдешня українська телесенсація, яка підняла «на вуха» усе Моє село одразу ж після двох перших Суботніх нічних прем’єрних серій на УТ-1 у Березні 1994-го (Моя 7-ма кляса)! По дорозі до Церкви на Ранкову Недільну Літурґію і з Церкви додому всі детально обговорювали сюжетні лабіринти-загадки «Злочину з багатьма невідомими». Після третьої Недільної нічної серії зацікавленість іще більше зросла й уже ширилася дорогою до Школи і цілою Школою — всі з нетерпінням очікували на продовження і бодай якийсь натяк на розгадку. Хоча Нічний телеПонеділок подарував усім одразу ж дві серії, та це ніяк не пролило світло на правду — ба, іще більше заплутало та викликало черговий шквал різноманітних здогадок і версій. На Вівторок великої надії не покладали. Зате Середа дала усі відповіді й розв’язка була шокуючою! Ми іще довго оговтувались — як так!?!? Прем’єра промайнула блискавкою й Ми всі очікували на повтор, бо були впевнені, що щось проґавили. ... Ранковий показ був доступний далеко не всім. Уже через рік, у 1995-му (Моя 8-ма кляса), УТ-1 подарував таку нагоду — дивилися дуже пильно, але загадка за загадкою унеможливлювали правильний здогад.
Специфічна атмосфера постановки цілком співзвучна з Моїм сприйняттям творів Івана Франка. Мінісеріял створено за мотивами саме Його ґазетних статей (що висвітлювали реальні події) і повісті «Основи суспільности». Закручений сюжет, де почергово переплітається Давнє і Нещодавнє Минуле з Теперішнім, сільське й міське життя, у сукупності з блискучим акторським складом і чудовою грою (завдяки якій прожито-створено численні невмирущі образи й характери), підсилюючим музичним супроводом і барвонаповненням — се шедевр поза часом та простором. Навіть сама назва «Злочин з багатьма невідомими» додає цій детективній драмі особливого сприйняттєвого присмаку. А яка багата і красива мова екранізації — суцільне задоволення защораз дивитися-передивлятися й заслуховуватися наче вперше.
Усім раджу до ознайомлення.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Серіял «Острів Любови» (1995-1996) — розмаїто-неповторна кіноенциклопедія українського кохання та українських любощів на відтинку часу від Козацько-Чумацької доби до середини 90-х років ХХ-го століття. На час Вереснево-Жовтневої прем'єрної телетрансляції на УТ-1 у 1996-му році (Моя 10-та кляса) — це був справжній український кінопрорив, який неперевершено увійшов у тодішній кінопростір, здійняв чимало зацікавлено-усюдно-обговорювального галасу в Моєму селі й досі не втратив свого шарму та ваги.
Композиційно-унікально-бездоганно з’єднані та ориґінально-сюжетно пов’язані між собою десять послідовних фільмів, у центрі яких мотиви творів Олександра Олеся, Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Івана Франка, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Михайла Могилянського і Євгена Гуцала, — затягують, зачаровують, розчиняють у собі.
Основна сюжетна лінія-історія, а вслід за нею і кожна передісторія, оповідь та оповідка — особлива, змістовна, довершена ... , цікава, атмосферна, колоритна завдяки льоґічній зав’язці з драматично-трагікомічними контрастами-переливами, блискучій грі акторів і вдалому музичному й українсько-пісенному супроводу, локаціям і побуту.
Божественно-красива українська природа, сільське й міське українське життя упродовж століть, вишукана українська мова з реґіональними особливостями, одяг, містика, пристрасть, загадки, ноти, барви й відтінки взаємодоповнюються, взаємопідсилюються і взаємозливаються з коханням по-українськи, дихають коханням по-українськи, наповнюють коханням по-українськи.
А скільки ідеалів чоловічої і жіночої вроди тішить Моє око та скільки талановитих акторів діамантово викристалізували-увіковічнили своїх героїв. Тут немає ні другорядних ролей, ні дрібних сцен. Скільки чудових і яскравих спогадів та асоціяцій від численних переглядів. А як прикро, що майже цілковитий двадцятирічний занепад Українського україномовного кінематографу (починаючи з 1997-го), — неґативно вплинув на сотні кіноакторських і кінотворських доль.
Серіял «Острів Любови» (1995-1996) — се нетлінний український кіношедевр, такий єдиний у всьому Світі. Рекомендую всім подивитися і сформувати власну думку та поділитися враженнями.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Серіял-вистава «Царівна👒📚📖🖋️» (1994) — Мій улюблений кіношедевр усіх часів та народів із Лютнево-Квітневої прем’єри 1995-го (Моя 8-ма кляса) на УТ-1 й довіку! Тут усе бездоганне і вишукане. Кожен рух, кадр, сцена, відчуття, почуття, настрій, герой, діалог, монолог, думка, міміка, погляд, інтонація, емоція вдало-ювелірно зіграні-прожиті й довершено локаційно-декораційно-костюмовано-відтінково відтворені, а також блискуче підкріплені-підсилені клясичними музичними творами. Головна музична тема🎶🎻, написана Мирославом Скориком, — це вічний і нетлінний славень безсмертній однойменній повісті ґеніяльної Ольги Кобилянської (яку Ми вивчали в 10-й клясі на Українській літературі, у 1996/1997 н.р.) та взірець-приклад вдалого-наскрізного мелодійного змалювання образу Головної Героїні, ідеї-душі літературного твору, його чудової екранізації та її милозвучної назви.
У «Царівні👒📚📖🖋️» (1994) немає нічого зайвого — навіть розбіжності з художнім першоджерелом і запинання-самовиправляння акторів делі ... катно-органічно-безшрамно вплетені в сюжет. Червоною ниткою крізь усі 20 частин проходить приємне відчуття живої гри на сцені — неодноразово захоплено відзначав високу майстерність Українського кінематографу створювати фільми-вистави. Не знаю чи були режисерським задумом оці рідкісні запинання-помилки акторів, де вони одразу ж виправляють себе, але саме це підкреслює реалістичність життя у поєднанні з високим театральним мистецтвом, де неможливо все вилизати-відшліфувати-змонтувати. Тому дивлячись «Царівну👒📚📖🖋️» (1994), в Мене виникає враження, що все зроблено на одному подиху, без дублів та обробки — наче спостерігаю за Життям.
Усі актори цілком співзвучні своїм героям і кожна річ, деталь, дрібничка, барва, нота — усі й усе без винятку виразні та на своєму місці. Немає нічого другорядного — все важливе і працює згуртовано, злагоджено, взаємодоповнююче, не втрачаючи своєї індивідуальности. Своєрідно-стримана атмосфера-візуалізація «Царівни👒📚📖🖋️» (1994) дозволяє Мені дивитися її за будь-яких обставин і стану Душі — ця унікально-універсально-гармонійна постановка заспокоює, підтримує, згладжує, наповнює необхідним світлом, добром, вірою, надією, любов’ю, спогадами та саме тими емоціями, які так потрібні в момент перегляду.
Буває, що «Царівна👒📚📖🖋️» (1994) безперервно може тижнями йти — Я знову і знову хочу дивитися після чергового закінчення. Понад сотню разів дивився — специфіка Мого вміння, бажання і можливости поєднувати перегляд Телевізора📺 (а тепер Комп’ютера🖥️💻) або прослуховування Радіо📻 чи Магнітофона📼🎵 з навчанням, роботою, життям і сном дозволяє насолоджуватися улюбленими та вподобаними речами значно більше й довше, ніж якби Я не міг це поєднати.
Рекомендую всім дивитися і формувати власну думку.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти💎
«Катрусин кінозал» (1972-1988) — це давня дитяча передача на УТ-1, яку Я застав у період Мого дошкільного та першоклясного дитинства (1986-1988-го років). Із першого побаченого етеру Мені дуже полюбився «Катрусин кінозал» і Я з нетерпінням очікував на кожен наступний випуск. Позаяк Мої перші свідомі-пам’ятні кроки життя припали на останнє майжедворіччя «Катрусиного кінозалу» — Я не можу пам’ятати Катрусі з голосом Тетяни Луканіної (Трофімової), Яка працювала з Червня 1972-го по 1984-й, а також зовсім не пригадую Катрусі з голосом Олени Клименко, Яка озвучувала Ляльку з 1984-го по 1988-й, і голосу тітки Катрі (Катерини Лозовенко). Зате, Моя пам’ять досі зберігає найцінніше, побачене дитячими очима і сприйняте дитячою уявою, дитячим розумом, дитячим світобаченням:
1) світлу, добру та затишноутворюючу атмосферу, яку створювали тітка Катря і Катруся своїми бесідами у Кімнатці з листами й малюнками і яка наповнювала всю Нашу хату;
2) щире та доброзичливе обличчя тітки Катрі і Її любов до ... Катрусі й усіх телеглядачів;
3) щасливі сильноемоційні враження, яких вистачало від одного випуску до иншого;
4) візуально-асоціятивні порівняння тітки Катрі з Нашою Сусідкою;
5) оповиту відчуттями-образами чудову-безпечну кімнатно-телевізорну реальність під час перегляду;
6) формування-утвердження Моєї першої барвистої глядацької думки та представлення її Батькам, родичам, сусідам, друзям, одноклясникам.
На жаль, не збереглося жодного телезапису, позаяк передача завжди виходила наживо і Я не маю нагоди більш реалістично повернутися у те далеке Минуле й заново перепрожити усе сказане. Я навіть не пам’ятаю які саме мультфільми показували в передачі «Катрусин кінозал», щоби їхній перегляд повноцінно відродив оту давню-блаженну атмосферу. Скільки разів передивлявся українські мультфільми 60-80-х років, але ніяк не зміг ні згадати, ні уявити Собі, що вони є частиною «Катрусиного кінозалу». Пояснюю це тим, що занадто був малим (5-7 років) і що тітка Катря з Катрусею своїми цікавими розмовами та аврою цілком перекрили мультфільми.
Єдине, що прив’язне до «Катрусиного кінозалу», — це мій улюблений серіял усіх часів і народів «Царівна» (1994), прем’єра якого розпочалася на УТ-1 в кінці Лютого 1995-го (Моя 8-ма кляса) і повторні покази якого неодноразово здійснювали УТ-1, УТ-2 й реґіональний Івано-Франківський телеканал «Галичина» у другій половині 90-х та у 2000-х. Якраз домашні перегляди «Царівни» (особливо прем’єрні) з Мамою і в обох Бабусь частково нагадували саме те домашньо-кімнатне телещастя-гармонію-взаємопереплетення, яке панувало-розливалося під час «Катрусиного кінозалу».
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») (1969-2003…) — одна з найдорогоцінніших перлин УТ-1📺 (Першого Національного) та Моя улюблена дитяча передача всіх часів і народів, що наповнена добром, затишком, любов’ю, радістю, світлою енерґією! «Вечірня казка🎑📖🐈✨» легко, просто, цікаво, захоплююче, зрозуміло та ненав’язливо розповідала як важливо завжди бути на боці Добра, Справедливости і Світла — позаяк вони завжди перемагають Зло й усі лиховісні сили. Ця передача у найкращий спосіб вибудовувала систему цінностей і заповнювала душі й серця нетлінними проміннями Сумління та Правди.
З Раннього дитинства (з 1986-го) пам’ятаю дитячі телепередачі «Вечірня казка🎑📖🐈✨» (в тому числі з дідом Панасом🍎📘🦢), «Катрусин кінозал📽️🎞️🌺🧚🏻♀️» і «Мультфільм на замовлення🍃🐥🌸🦋» на УТ-1📺, а також дитячу радіопередачу «Вечірня колисанка🎶📕🌼🐦» з дідусем Стасом на Українському радіо📻. Хоча був доволі малим, але впізнавана пісня й мультиплікаційна заставка початку «Вечірньої казки🎑📖🐈✨» разом із казками діда П ... анаса теплими-атмосферними спогадами врізалася у пам’ять. Також добре пригадую раптове зникнення діда Панаса з етеру та Мої запитання Батькам коли ж Він знову з’явиться і почне розповідати казки. Хоча дід Панас не повернувся, та це аж ніяк не вплинуло на Мою любов і прив’язаність до улюбленої багатобарвно-різножанрової «Вечірньої казки🎑📖🐈✨». Світ останньої цікаво урізноманітнився в кінці 80-х й упродовж усіх 90-х:
1) це і прекрасні українські мультфільми, багато з яких стали Моїми незабутньо-особливо-ностальґічно-улюбленими: «Дерево і Кішка» (1983), «Двоє справедливих Курчат» (1984), «Як Кошеня і Песик мили підлогу» (1977), «Про Всіх на Світі» (1984), «Капітошка» (1980) + «Повертайся, Капітошко!» (1989), «Гра» (1985), «Жили собі Думки…» (1983), «Нікудишко» (1977), «Різдвяна казка» (1993), «Лис і Дрізд» (1982), «Кривенька Качечка» (1992), «Котик та Півник» (1991), «Лисичка з качалкою» (1977), «Що тут коїться іще!!? (Кіт, який умів складати вірші)» (1988), «Свіччине весілля» (1982), «Вій» (1996), «Чумацький Шлях» (1980), «Тополя» (1996), «Чарівник Ох» (1971), «Як козаки сіль купували» (1975), «Як козаки на весіллі гуляли» (1984), «Ходить Гарбуз по городу» (1997), «Рукавичка» (1996), «Коза-Дереза» (1995), «Велика подорож» (1987), «Іванко та Воронячий цар» (1985), «Івасик-Телесик» (1989), «Старий швець» (1987), «Сонячний коровай» (1981), «Неслухняний Горобець (Біда навчить)» (1970), «Колосок» (1982), «Дострибни до хмаринки» (1988), «Козлик та його горе» (1976), «Цап та Баран» (1994), «Лісова пісня» (1976), «Страшна помста» (1987), «Квітка Папороти» (1979), «Покрово-Покрівонько» (1996), «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» (1984), «Пригоди малюка Гіпопо» (1974), «Щасливий принц» (1990);
2) це і сценізації з Казкарем-Чарівником🌾🐓🌻 (Богданом Бенюком), де було задіяно багато акторів, у тому числі Василь Мазур і Михайло Крамар;
3) це і довга багатосерійна казка-вистава про Бабуню Солодуню, Зиму і тварин🍯❄️🐇;
4) це і казки-вистави🎭📗🐿️, у тому числі з казкарем Володимиром Колядою (Який інколи був одним із героїв);
5) це і музичні програми-казки-п’єски📙🎵🎹🦄, які на піаніно разом із ляльками🦊🐶🐮 виконувала тітка Алла (Алла Мігай);
6) це і казково-пригодницькі випуски⛵🐠🏝️ з Олею та Лесиком (Олексієм Сидоренком, Який у 90-х і на початку 2000-х вів передачу «Мультфільм на замовлення🍃🐥🌸🦋»);
7) инше казкове твориво💫🏰🌳...
А ці чарівні вступні та прикінцеві колискові — це ж були повноцінні мультиплікаційні або лялькові з елементами мультиплікації шедеври — аж серце тьохкає. Можливо помиляюся у їхній хронольоґічній послідовності, але дуже добре пам’ятаю:
1) «На добраніч, діти!🌜🛏️🌲» («Вечірня казка🎑📖🐈✨») зі смугастою-кольоровою Машиною та Іграшками;
2) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з перетворенням уривків Українських народних казок і піснею «Тепле сонечко сідає…» у виконанні Віталія Білоножка;
3) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з Петриківським розписом, Жар Птицею і Її пером на початку й піснею «Тихесенький вечір на Землю спадає» (в академічному жіночому виконанні) з квітами, хмаринками, Сонечком-Квіткою, Зоряно-Місячною Коровою-Небом, Пташкою, Котом, Щукою, Віконцем, за яким Двоє Котів гойдають у Колисці Дитину й побажанням «На добраніч, Діти» (всі три тісно асоціюються з Дошкільням і Початковою школою 1-4-ї кляс в усіх Її дитячих барвах);
4) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з колисковою «Сонько-Дрімко» у виконанні Алли Мігай, де в національно-патріотично-вишиванчастому стилі Діти, Корова, Пес і Кіт на Дворі біля Телевізора, неслухняний малюка-Горобчик не хоче засинати і тут прилітає Сонько-Дрімко й усі солодко засинають (тут уже прив’язка до першої половини 90-х з національно-патріотично-релігійним піднесенням і незабутніми шкільно-пастушими 5-9-ю клясами);
5) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з колисковою-молитвою «Спи, Моє Серце…» у виконанні Лесі Горової на тлі Кімнати з осяйними Зірками й різнокольоровими крапкоскупченнями, Круглим столом, Лампою-Церквою, Вазою, Іграшковим будинком з Напівкулястим крутінням із торочками над ним, Сріблястим Роботом і кольоровими кільцями, Калиною, Дитячими руками, Перлами, Тюллю… (це відносить Мене у другу половину 90-х, у 9-11-кляси і початок студентства в Технікумі).
Упродовж 1986-1998-го, як Чорно-білий ламповий Телевізор був справним, рідко пропускав свою улюблену «Вечірню казку🎑📖🐈✨» — з екрану лилося таке заспокійливо-затишно-життєдайне добро-світло-справедливість. З останньої третини 1998-го, з початком студентства, доступ до Телевізора був обмеженим і «Вечірня казка🎑📖🐈✨» все рідше і рідше тішила Мене. У 2000-х Телевізор знаходився майже за межами досяжности. 2-го Лютого 2003-го (в Неділю) дивився «Вечірню казку🎑📖🐈✨» і «Мультфільм на замовлення🍃🐥🌸🦋» на Першому Національному (колишньому УТ-1📺) — пізніших переглядів не пригадую...
Хоча в Інтернеті є доволі мало повноцінних телезаписів цієї передачі, але «Вечірня казка🎑📖🐈✨» досі живе у десятках українських мультфільмів, які неодноразово показували в її етерах, і в Моїх спогадах.
Рекомендую усім подивитися наявні телезаписи «Вечірньої казки🎑📖🐈✨» разом з українськими мультфільмами 60-90-х та ознайомитися яким було щасливе теледитинство у другій половині 80-х — на початку 2000-х.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Фучжоу (Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля Паґоди)» (1994) — це двосерійна історія кохання, подана в особливий атмосферно-позажанрово-багатожанровий спосіб, що притаманний тільки Українському кінематографу. Химерна притча віддзеркалює Всеукраїнський простір планетарного масштабу, символом якого є Українська традиційна-побілена оселя під стріхою, а основною музичною темою — Українська народна пісня «Чия то долина? Чиї то покоси?» І все це у нерозривному поєднанні-взаємопереплетенні Української магії, Української містики, Українського колориту, східно-азійського бринькання, ковбойського бізнес-брикання, Божественно-красивої природи України, блискучої акторської гри (де кожен персонаж є неповторною яскравою особистістю, незалежно від часо-рольової ваги у фільмі) — справжня Українська кіноперлина з різноемоційними враженнями і роздумами.
Кожна сцена, кадр, учинок, об’єкт дихає унікальністю. А чого тільки вартують назви картин Ботічеллі: «Відпочинок бедуїнів, які дуже втомилися і відпо ... чивають в холодку щоб відпочити від спеки», «Добування Небесного вогню мешканцями острова Мадаґаскар під час величезної бурі з трьохповерхової хмари Блакитним променем молодого Місяця», «Розлючений Римський гладіатор перед змаганням з Левом-людожером, Якого врятували від тяжкої невідомої хвороби іноземні лікарі за ненаші гроші», «Очікуючи вантаж на рейді Хучжоу біля Паґоди» (у фільмі постійно кажуть «Хучжоу») — ну тут хоч стій, хоч падай — і головне з якою інтонацією та якою мімікою се все промовлено!
Описане двогодинне кінодивовижне нашарування є шляхом до мрії — до взаємного кохання, до здійсненої мрії… Не один десяток разів дивився і постійно заново захоплююся.
Рекомендую усім дивитися і пізнавати Україну!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
«Кайдашева сім’я» (1993-1996) — це двосерійна постановка, в основу якої лягла однойменна безсмертна повість Івана Нечуя-Левицького. Сюжет цієї кінострічки якийсь мучений вийшов. На Мою думку, так вийшло із двох причин:
1) обидві серії знімалися щонайменше з дворічним розривом у часі й у кінцевих титрах Першої серії пише «Кінець фільму» — хоча закінчення було далеким до закінчення з надзвичайно важким післясмаком. Напевно зйомки фільму наштовхнулися на фінансові проблеми, а ідея зняти продовження виникла пізніше — та це тільки Мої здогади;
2) хоча фільм створювався за мотивами повісти «Кайдашева сім’я» — туди також вплетені окремі сюжетні елементи й образи з таких творів Івана Нечуя-Левицького як: «Дві московки», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Хмари», «Не той став», «На Кожум’яках» (ось чому виникає враження, що не«Кайдашів» Онисько «злизаний» із Голохвостого — а насправді, Михайло Старицький написав свою шедевральну п'єсу «За двома зайцями» на основі цієї міщанської комедії).
Са ... ме тому, у «Кайдашевій сім’ї» (1993-1996) з'являються «зайві» події та герої (Онисько, Варка, Кавун, Рабіненко, працівники Заводу, инші), скорочені, поперемішувані або й зовсім видалені чудові сюжетні перипетії і фрази ориґінальної повісти. Фільм вийшов перебабраним, доволі важким і наче розведений сирою водою та шматками оселедця борщ.
Також присутні ляпи з часом — в житті одних героїв проходить із десяток років, народжуються і зростають діти (Родина Кайдашів), а в инших наче пройшло 2-3 роки (Онисько, Варка, брати і сестри Мелашки).
Вважаю несправедливим відношення кінотворців до «зайвих» героїв Ониська і Варки — якщо вже Їх ввели у вир кіноподій, то потрібно вже якось льоґічно довести глядачам на чому закінчилося Їхнє перебування у фільмі. Особисто для Мене долі Цих Двох персонажів є незрозумілими й сюжетно обірваними, а Я реально переживав за Них!
Се все неґативні моменти.
Серед позитивних варто відзначити:
1) вдалий підбір акторів, які в руслі сюжету-задуму й атмосфери добре справилися зі своїми ролями та створили відповідні кінообрази;
2) хороші костюми, добротні локації, відтворений побут і чудовий фольклорний спів, красива-особлива Українська природа;
3) яскраво підняті одвічні проблеми українців у нездатності організації власної державности і національного ґаздування, а також родинні незгоди;
4) кінцеві закадрові слова Омелька Кайдаша, що знову повернули Мене у щасливу 10-ту клясу на уроки Української літератури, коли Ми читали й аналізували «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького.
Усім раджу подивитися і сформувати власну думку.
Моя оцінка — 6 балів із 10-ти!
Фільм «Козаки йдуть» (1991) атмосферно-сюжетно передає все те, що Ми вчили у Школі на Історії України й Українській літературі, та саме так, як Я все це уявляв — хоча це були паралельно-взаємопов’язані процеси, бо Я вчився у 90-х і ця кінострічка неодноразово транслювалася тоді на УТ-1 та УТ-2, а відтак із захватом обговорювалася як між Нами-школярами-сусідами, так і на уроках із учителями. Ненависно-нелюдяно-підступно-жорстокі окупанти ляхи й татари. Серце обливалося кров’ю майже до кінця, коли бачив як несправедливо й підло поводяться лихі вороги-окупанти, а щонайгірше самі українці, з українцями. Уже перші секунди-хвилини палаючого Села з ясиром і відповідним журливо-тужливим жіночим односпівом передає глибину трагізму тогочасних українців.
Кожен наступний кадр із козацькою вдачею, знелюднілим через татарські набіги Українським селом, казковою Українською природою і вітряними млинами, Українським весіллям, сімейним побутом, польською підлістю і татарською жорстокістю, коханням, у ... поєднанні з чарівною-вдало-тематичною музикою, — органічно змальовують козацьку драму. Прекрасні локації-декорації-костюми, хороші денні та нічні зйомки, блискуча акторська гра, гармонійно-правдиве поєднання ментальних особливостей українців — поперемінно викликає у Мене злість, сум, радість, печаль, сміх, переживання, гордість, уболівання, віру… Чуйно подані передсмертні видіння козаків. Вкотре уже підкреслюю — не потрібно шукати ідеалів серед зарубіжних акторів і композиторів, позаяк така справжня-рідна Українська врода втілена в героях сієї Української постановки під такі чудові авторські й народні музичні мотиви і піснеспіви.
Обов’язково рекомендую дивитися, позаяк Сам неодноразово переглядав і завжди бачу-відчуваю нову барву-емоцію.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Різдвяно-Богоявленська доба завжди була і залишається для Мене найкращою, найочікуванішою, найенерґетичнішою і найтрадиційнішою. Містичний короткометражний фільм «Маланка» (2024) у прямому й магічному сенсі віддзеркалює один з одвічних українських святково-загадкових звичаїв (щоправда, в Моєму Селі в Ніч на Обрізання Христове (Святого Василя, Маланки) зовсім инші — засівальні традиції). Гарні костюми і клясні декорації, переконлива гра акторів, відповідні перемішано лячно-святково-моторошні атмосферно-потойбічні звуки, музичні вставки і навіть Щедрівка дихає містикою. Цілий фільм сидів у напрузі-передчутті, а в самому кінці такий мороз по шкірі пішов, що Я аж застиг-закляк від жаху! Українська ворожбитська магія неперевершена й у цій кінопостановці завдяки музиці та страхітливим звукам, ліхтарям, дзеркалам, свічкам, танцям і маскам, відтінкам і яблуку, побуту і локаціям — усе подано надзвичайно правдиво! Досі у голові оце «три по три» — щиро дякую за таку потужну емоцію!!
Єдиний ґанж ... фільму — московитське слово «трусиха», а повинно бути «боягузка»!
Раджу всім неодноразово зануритися в цю кінострічку — відчуття неймовірні.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.