Girlanda
модератор
Знайдено 73 результати 
«Фучжоу (Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля Паґоди)» (1994) — це двосерійна історія кохання, подана в особливий атмосферно-позажанрово-багатожанровий спосіб, що притаманний тільки Українському кінематографу. Химерна притча віддзеркалює Всеукраїнський простір планетарного масштабу, символом якого є Українська традиційна-побілена оселя під стріхою, а основною музичною темою — Українська народна пісня «Чия то долина? Чиї то покоси?» І все це у нерозривному поєднанні-взаємопереплетенні Української магії, Української містики, Українського колориту, східно-азійського бринькання, ковбойського бізнес-брикання, Божественно-красивої природи України, блискучої акторської гри (де кожен персонаж є неповторною яскравою особистістю, незалежно від часо-рольової ваги у фільмі) — справжня Українська кіноперлина з різноемоційними враженнями і роздумами.
Кожна сцена, кадр, учинок, об’єкт дихає унікальністю. А чого тільки вартують назви картин Ботічеллі: «Відпочинок бедуїнів, які дуже втомилися і відпо ... чивають в холодку щоб відпочити від спеки», «Добування Небесного вогню мешканцями острова Мадаґаскар під час величезної бурі з трьохповерхової хмари Блакитним променем молодого Місяця», «Розлючений Римський гладіатор перед змаганням з Левом-людожером, Якого врятували від тяжкої невідомої хвороби іноземні лікарі за ненаші гроші», «Очікуючи вантаж на рейді Хучжоу біля Паґоди» (у фільмі постійно кажуть «Хучжоу») — ну тут хоч стій, хоч падай — і головне з якою інтонацією та якою мімікою се все промовлено!
Описане двогодинне кінодивовижне нашарування є шляхом до мрії — до взаємного кохання, до здійсненої мрії… Не один десяток разів дивився і постійно заново захоплююся.
Рекомендую усім дивитися і пізнавати Україну!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
«Кайдашева сім’я» (1993-1996) — це двосерійна постановка, в основу якої лягла однойменна безсмертна повість Івана Нечуя-Левицького. Сюжет цієї кінострічки якийсь мучений вийшов. На Мою думку, так вийшло із двох причин:
1) обидві серії знімалися щонайменше з дворічним розривом у часі й у кінцевих титрах Першої серії пише «Кінець фільму» — хоча закінчення було далеким до закінчення з надзвичайно важким післясмаком. Напевно зйомки фільму наштовхнулися на фінансові проблеми, а ідея зняти продовження виникла пізніше — та це тільки Мої здогади;
2) хоча фільм створювався за мотивами повісти «Кайдашева сім’я» — туди також вплетені окремі сюжетні елементи й образи з таких творів Івана Нечуя-Левицького як: «Дві московки», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Хмари», «Не той став», «На Кожум’яках» (ось чому виникає враження, що не«Кайдашів» Онисько «злизаний» із Голохвостого — а насправді, Михайло Старицький написав свою шедевральну п'єсу «За двома зайцями» на основі цієї міщанської комедії).
Са ... ме тому, у «Кайдашевій сім’ї» (1993-1996) з'являються «зайві» події та герої (Онисько, Варка, Кавун, Рабіненко, працівники Заводу, инші), скорочені, поперемішувані або й зовсім видалені чудові сюжетні перипетії і фрази ориґінальної повісти. Фільм вийшов перебабраним, доволі важким і наче розведений сирою водою та шматками оселедця борщ.
Також присутні ляпи з часом — в житті одних героїв проходить із десяток років, народжуються і зростають діти (Родина Кайдашів), а в инших наче пройшло 2-3 роки (Онисько, Варка, брати і сестри Мелашки).
Вважаю несправедливим відношення кінотворців до «зайвих» героїв Ониська і Варки — якщо вже Їх ввели у вир кіноподій, то потрібно вже якось льоґічно довести глядачам на чому закінчилося Їхнє перебування у фільмі. Особисто для Мене долі Цих Двох персонажів є незрозумілими й сюжетно обірваними, а Я реально переживав за Них!
Се все неґативні моменти.
Серед позитивних варто відзначити:
1) вдалий підбір акторів, які в руслі сюжету-задуму й атмосфери добре справилися зі своїми ролями та створили відповідні кінообрази;
2) хороші костюми, добротні локації, відтворений побут і чудовий фольклорний спів, красива-особлива Українська природа;
3) яскраво підняті одвічні проблеми українців у нездатності організації власної державности і національного ґаздування, а також родинні незгоди;
4) кінцеві закадрові слова Омелька Кайдаша, що знову повернули Мене у щасливу 10-ту клясу на уроки Української літератури, коли Ми читали й аналізували «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького.
Усім раджу подивитися і сформувати власну думку.
Моя оцінка — 6 балів із 10-ти!
Фільм «Козаки йдуть» (1991) атмосферно-сюжетно передає все те, що Ми вчили у Школі на Історії України й Українській літературі, та саме так, як Я все це уявляв — хоча це були паралельно-взаємопов’язані процеси, бо Я вчився у 90-х і ця кінострічка неодноразово транслювалася тоді на УТ-1 та УТ-2, а відтак із захватом обговорювалася як між Нами-школярами-сусідами, так і на уроках із учителями. Ненависно-нелюдяно-підступно-жорстокі окупанти ляхи й татари. Серце обливалося кров’ю майже до кінця, коли бачив як несправедливо й підло поводяться лихі вороги-окупанти, а щонайгірше самі українці, з українцями. Уже перші секунди-хвилини палаючого Села з ясиром і відповідним журливо-тужливим жіночим односпівом передає глибину трагізму тогочасних українців.
Кожен наступний кадр із козацькою вдачею, знелюднілим через татарські набіги Українським селом, казковою Українською природою і вітряними млинами, Українським весіллям, сімейним побутом, польською підлістю і татарською жорстокістю, коханням, у ... поєднанні з чарівною-вдало-тематичною музикою, — органічно змальовують козацьку драму. Прекрасні локації-декорації-костюми, хороші денні та нічні зйомки, блискуча акторська гра, гармонійно-правдиве поєднання ментальних особливостей українців — поперемінно викликає у Мене злість, сум, радість, печаль, сміх, переживання, гордість, уболівання, віру… Чуйно подані передсмертні видіння козаків. Вкотре уже підкреслюю — не потрібно шукати ідеалів серед зарубіжних акторів і композиторів, позаяк така справжня-рідна Українська врода втілена в героях сієї Української постановки під такі чудові авторські й народні музичні мотиви і піснеспіви.
Обов’язково рекомендую дивитися, позаяк Сам неодноразово переглядав і завжди бачу-відчуваю нову барву-емоцію.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Різдвяно-Богоявленська доба завжди була і залишається для Мене найкращою, найочікуванішою, найенерґетичнішою і найтрадиційнішою. Містичний короткометражний фільм «Маланка» (2024) у прямому й магічному сенсі віддзеркалює один з одвічних українських святково-загадкових звичаїв (щоправда, в Моєму Селі в Ніч на Обрізання Христове (Святого Василя, Маланки) зовсім инші — засівальні традиції). Гарні костюми і клясні декорації, переконлива гра акторів, відповідні перемішано лячно-святково-моторошні атмосферно-потойбічні звуки, музичні вставки і навіть Щедрівка дихає містикою. Цілий фільм сидів у напрузі-передчутті, а в самому кінці такий мороз по шкірі пішов, що Я аж застиг-закляк від жаху! Українська ворожбитська магія неперевершена й у цій кінопостановці завдяки музиці та страхітливим звукам, ліхтарям, дзеркалам, свічкам, танцям і маскам, відтінкам і яблуку, побуту і локаціям — усе подано надзвичайно правдиво! Досі у голові оце «три по три» — щиро дякую за таку потужну емоцію!!
Єдиний ґанж ... фільму — московитське слово «трусиха», а повинно бути «боягузка»!
Раджу всім неодноразово зануритися в цю кінострічку — відчуття неймовірні.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
Бездоганна візуалізація Української містики у короткометражному фільмі «Перелесник» (2024) завдяки яскравій українській мітольоґії, Божественно-красивій українській природі, українській дерев’яній Церкві, українським садибам, обійстям і вітряним млинам, українському побуту, хорошій грі акторів. Окремим уподобаним аспектом хочу відзначити ґрим і сміх Перелесника (хоча змальований Лесею Українкою у Її безсмертній «Лісовій пісні» образ майже три десятиліття сидів у Моїй уяві). Все це у поєднанні з загадково-лячними голосами та в ритмі атмосферного музичного супроводу доволі переконливо дихає справжністю з екрану. І знову своєрідна барва згубного Кохання…
Хочеться дивитися і передивлятися. Тому рекомендую усім насолодитися цією містичною історією!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
Саме тепер потрібно знімати отакі фольклорні речі й показувати Україні наскільки багатою і самобутньою є Наша культура й історія.
Містична картина «Мавчин Великдень» (2025) створена в сугубо Українському стилі з елементами живої-прекрасної-рідної Української говірки (що так яскраво-неповторно вирізняє Україну) та без крихти штучно-неприродно-награної голлівудизації-американізації, якими до цілковитого спотворення перенасичені «Штольня» (2006), «Тіні незабутих предків» (2013) і «Морена» (2024) й абсолютно запаскуджені їхні ідеї.
Природна врода і поведінка Українських акторів, казково-мальовнича природа, вдалі локації і професійні декорації, до символічно-змістових дрібниць створені-відтворені побут, речі, ґрим і костюми (які мозаїчно доповнюють-підсилюють кожну сцену), цілісний сюжет без зайвих шкодоробних кадрів, у міру збалансовані емоції та діалоги, довершений музично-пісенний супровід і красиві голоси героїв завжди вабили Мене в Українському кінематографі іще з Довженкової доби ... — й у «Мавчиному Великодні» Я сповна насолодився цим усім.
Зрідка «шкутильгає» акторська гра в бік неприродного переборщення, але ці прояви є вкрапленнями та не впливають на загальне враження. У справжній національній Українській культурі завжди гарно описували і змальовували кохання й це було ориґінально завдяки унікально-особливим відтінкам. Радий запевнити, що в «Мавчиному Великодні» любов також має свою «родзинку» та «присмак» і це чудово!
Раджу усім до перегляду! Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
Дуже любив/люблю дитячі передачі, особливо «Вечірню казку» («На добраніч, діти!») кінця 80-х — першого десятиріччя 2000-х. Якраз україномовна канадська передача «У тітки Квітки», записи якої за 1994-1996 роки Я подивився, дуже нагадує згадану «Вечірню казку». Враження доволі теплі-приємні — се гарна повчально-пізнавальна передача з ляльками і тіткою Квіткою. Кожен випуск має тематичне спрямування і кілька рубрик у відповідному тематичному руслі: Літера з віршиком; повчання з пісенькою; казка або мультфільм; гра-ситуація з бесідою-роздумом; експеримент; загадка... Все правильно, продумано, ненав’язливо, цікаво та грайливо зводиться до клясичних моральних висновків і гуманного виховання. Передача наповнена добротою і любов’ю, а також сприяє творчому розвитку дітей — вчить малювати, створювати аплікації, виготовляти іграшки, розвивати й реалізувати уяву, працювати з пластиліном, використовувати різні речі з користю та ігровою метою… Надзвичайно приємно бачити українськість: вишиванки, зга ... дки про Україну, українські мультфільми, жовто-блакитні барви, українські музичні мотиви (бандура, ліра, цимбали, сопілка, зозуля, козацький ріг, козацька труба, коза), українські традиції, а також море рідних-дорогих Мені слів такої справжньої-живої Української мови, що вживаються в Моєму Селі («змисли», «бальончик», «цитрина», «помаранча», «нарікання», «капці», «капчики», «їдунка», «мармоляда», «слойочок», «слойок», «на споді», «оден», «відлупит», «периц», «кубаска», «руханка», «песик», «ножички», «горнятко», «скляночка», «кавалок», «цєп’ятко», «дзюбок», «замальовані», «гураґани», «знов», «грубий», «спеціяльно», «патички», «роля», «трета», «Еспанія», «Европа»...). Вельми тішить вживання літери «Ґґ»: «ґумка», «піґулка, Портуґалія».
Раджу до перегляду й ознайомлення! Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
Казки люблю з Раннього дитинства й досі перечитую і передивляюся.
Щиро вдячний Українській діаспорі Канади за Україномовні фільми і дитячі передачі!
Канадська музично-танцювальна постановка «Коза Дереза» («Koza Dereza» (1981)) є екранізацією-інтерпретацією відомої української народної казки «Коза Дереза» й однойменної опери Миколи Лисенка. Враження подвійні. До позитивних моментів можу віднести:
1) жива Українська мова, що дуже подібна на Мою-Рідну-сільську (в тому числі такі слова як «Шутка» — букет із Лози, який освячують на Вербну неділю);
2) прив’язка до Великодня й наскрізна Українськість;
3) гарні костюми і ґраційність головних героїв.
Серед неґативних моментів хочу відзначити ось такі:
1) забрані окремі шедевральні арії Кози і сильно видозмінені Її слова й це створює враження окрадености літературного твору з одночасним позбавленням фільму визначальних-яскравих казкоутворюючих елементів для цілісного уявлення глядачів (якими, в основному, є діти);
2) у багатьох в ... ипадках поверх арій накладені слова Оповідчки та героїв, що також баламутить і розсіює увагу (тим паче, що Микола Лисенко ґеніяльно-вирізняльно музично-пісенно прописав усіх тварин і це потрібно представити без непотрібних коментарів і зайвих накладених зверху звукових хвиль);
3) екзотичні тварини є абсолютно зайвими у цій кінострічці, бо це засмічує Казку.
Я є прихильником повноцінних екранізацій — особливо це стосується клясичних речей, до яких відношу українську народну казку «Коза Дереза». Дуже не люблю, коли видозмінюють літературний сюжет. Я погоджуюся з тим, що можуть скоротити певні сюжетні лінії і повороти в силу різних причин. Але категорично проти, коли щось скорочують, а натомість додають щось власне й воно в тій чи иншій мірі викривлює-спотворює літературний твір і веде глядачів хибною враженнєво-сприйняттєвою стежиною від первісної авторської (або народної) ідеї. Погоджуюся з тим, що екранізацію можуть чимось уяскравити (як от «Козу Дерезу» органічно доповнили Великоднем), але при цьому не потрібно паплюжити ориґінальний сюжет (як учинили в тій самій «Козі Дерезі» з однойменною Головною Героїнею).
Раджу до перегляду-ознайомлення, а Моя оцінка — 6 балів із 10-ти.
Степан Бандера і Роман Шухевич, Йосиф Сліпий та Андрей Шептицький, Олена Пчілка й Олег Ольжич, Петро Калнишевський і Павло Полуботок, Іван Пулюй і Княгиня Ольга, Микола Лисенко й Олена Теліга, Петро Болбочан та Ольга Кобилянська, Степан Руданський і Марія Заньковецька, Маркіян Шашкевич і Соломія Крушельницька, а також півтори сотні инших відомих і визначних-незнаних українців (і не тільки) оживають у проєкті Ірини Фаріон «Велич особистости» (2013-2019). Цікаві події їхнього життя і діяльности, історичні факти й повороти долі, красива і барвиста мова, любов до наукових досліджень і неповторна енерґетика — цим усім наповнений кожен випуск. Інколи свіжий погляд, унаслідок пошукової роботи Ірини Фаріон, змінювали думку про тих чи инших постатей, а також про їхнє місце і ролю в житті України. Ся науково-пізнавальна передача буде однаково корисною для школярів і студентів, а також для людей усіх професій і соціяльно-вікових груп. Стисла концентрована інформація та невимушена бесіда дозволяют ... ь із приємністю відвідувати різні етапи Історії України. Висновок один: Ірина Фаріон є невичерпним джерелом знань, цитат і крилатих фраз, любови до України й Українськости, справедливости і патріотизму!!
Дуже люблю фільми-вистави українського виробництва, які надзвичайно якісно зроблені. Якраз «Три ідеальні подружжя» (1993) належить до цього дивовижного способу фільмотворення. Власне ця постановка одночасно протікає трьома взаємопов’язаними каналами. Перший — реальний і дуже атмосферний, що сягає у першу половину 90-х, до Моєї рідної оселі, де Я із захопленням уперше подивився цю картину по Нашому Чорно-білому ламповому телевізору на УТ-1. Другий і Третій канали зливаються у Перший, позаяк вони є результатами парної уяви — одночасне перебування в Нашому сільському кінотеатрі «Космос» і Тернопільському драмтеатрі (роботи якого інколи транслював УТ-1 у кінці 80-х і на початку 90-х). Сюжет доволі цікавий і вже з перших щасливих кадрів та із самої назви стає зрозуміло, що ось-ось розпочнеться дещо! «Брудна білизна» не змусила на себе довго чекати і з’явилася під клясичним соусом. Гра розпочалася і Я насолоджувався нею. Надзвичайно приємно спостерігати за клясичними-вічними речами у блискуч ... ому способі їхньої подачі талановитими українськими акторами: зрадники найбільше обурюються, коли їх зраджують і від злости «підпалюють Увесь Світ»; тихі-спокійні-порядні-безпроблемні стараються якомога швидше все погане забути і повернутися до свого багаторічно-законсервованого ідеального життя; правдолюби намагаються добратися до істини; усвідомлені винуватці шукають шляхи безслідного та безболісного вирішення проблеми; вимушені спостерігачі ситуації у цілковитому нерозумінні «що трапилося» і в залежності від їхнього знаходження від епіцентру подій — по-різному страждають від «ударних хвиль»; винуватці вміло-переконливо завуальовують свої бажання і вводять глядачів у таку оману, яка залишає довгий-довгий слід роздумів у пошуках відповіди на запитання «А де ж тут правда???» Отож, усі герої в тій чи иншій мірі втягнені у конфлікт і драма розгортається аж до кінцевих титрів, після яких глядач іще довго буде з роззявленим від здивуванням ротом «перетравлювати» побачене.
Моя оцінка після першого та кожного наступного перегляду телеп’єси «Три ідеальні подружжя» (1993) стабільно складає 10 балів із 10-ти!
«Як чоловіки про жінок говорили» (1988) — се файна українська сорокахвилинна телевистава у такому сільсько-вишиванчасто-традиційному гумористично-пліткарському стилі. Усі невеличкі історії, незважаючи на проблему, показані в комічному світлі. Жарти, сварки, балачки, життєві ситуації, одяг, житло, їжа і предмети побуту наповнені настояною на тисячолітній історії, обрядах, фольклорі і традиціях Українськістю! Ця постановка є цитатником прислів’їв і крилатих фраз. А головне, головне — це кохання! Музичний супровід також органічно підкреслює відеоряд. Неодноразово стверджував, що фільми-вистави є сильною стороною Українського кінематографу 90-х. Цей спосіб зйомок додає свого атмосферно-сприйняттєвого присмаку при спогляданні гри акторів у театральних або близьких до театрально-сценічних умов і декорацій.
Моя оцінка фільму «Як чоловіки про жінок говорили» (1988) є незмінною із Мого першого знайомства у 1992-му році (Моя 5-та кляса) і складає 10 балів із 10-ти.
Моє знайомство з фільмом «Подарунок на іменини» (1991) відбулося у Вересні 1993-го на УТ-1 і сприйняттєве відлуння шкільної давнини доволі відчутне і тепер. Простий сюжет і водночас неочікувано повчальний. Бруківка, калабані, Ранньоосінній міський пейзаж, красива архітектура з багатими історичними пам'ятками, кам’яні арки, споруди й мости, кінний транспорт, в’язничні ліхтарі та інтер’єр, побут, костюми, що атмосферно підсилені погодою, кольорами-барвами й музичним супроводом, — переконливо передають тогочасну добу. Актори вдало передали образи й характери своїх героїв. Хоча оце «вдало» є сугубо інтуїтивним, позаяк не про всіх героїв є достатньо інформації і тільки з їхніх дій, гри та міміки виникає впевненість, що саме так і повинно бути. Реакція Хлопчика на подарунок Батька викликала щирі сльози і віру в те, що Син піде більш гуманним професійним і виховним шляхом.
Моя оцінка екранізації «Подарунок на іменини» (1991) залишилася незмінною за понад тридцять років із часу першого ... перегляду — 7 балів із 10-ти.
«Марія, Мірабелла» («Maria, Mirabela» (1981)) — напівказковий музичний дитячий фільм, що наповнений красивою мальовничо кольоровою мультиплікацією. Уперше подивився у 1988-му році по Нашому новому ламповому Чорно-білому телевізору на каналі УТ-1, коли навчався у 1-й клясі. Відтоді неодноразово з цікавістю очікував, як тільки бачив у Програмі телепередач УТ-1 між 1988-1994 роками (а після Липня 1994-го Я уже ніколи не бачив цієї стрічки по Телевізору). Особисто Я не відношу цю постановку до клясичних казок через особливість сюжету, де реальне життя двох дівчаток пересікається з мультиплікаційними пригодами. Позаяк Я з раннього дитинства є меломаном — наявність пісень і музичний супровід додавали рейтинґових балів цьому фільму. Юні актриси прекрасно передали різні характери Марії і Мірабелли, в яких масово закохувалися школярі перших-шостих кляс. Пригодницький сюжет, присутність чар, легка загадковість і наповнення добротою та любов'ю залишили багаторічний світлий враженнєвий слід і ... з дитячими фантазіями й асоціяцією з фільмом «Академія пана Ляпки» («Akademia Pana Kleksa» (1983)), який майже паралельно в часі транслював УТ-1. Моя оцінка за картину «Марія, Мірабелла» («Maria, Mirabela» (1981)) є незмінною з 1988-го року і за 10-бальною шкалою складає 7 балів.