Знайдено 14 результатів 
Фільм "Чорний Ворон" розповідає про відчайдушну боротьбу українців у лісах Холодного Яру проти радянських окупантів. Фільм насичений повним переліком кліше - радянці, які напиваються, не мають почуття гідності та поваги, як до інших, так і до самих себе, не мають нічого святого. І на противагу їм українці - доблесні воїни, готові воювати до загину заради ідеї. Скажете, що це все уже було і ми це все вже бачили. Може й так, але трейлер до цього фільму абсолютно правдивий і не обманює, тож ви наперед знаєте, на яке кіно ідете. До того ж фільм знято на основі книги Василя Шкляра "Залишинець", тож при потребі можна почитати і книгу, щоб зрозуміти, що це за фільм. Особисто я надто високих планок не ставив, тож покинув кінотеатр задоволеним. адже непогана гра українських акторів, яких уже починаєш впізнавати, досить динамічний сюжет, голосив Василя Шкляра за кадром і досить непоганий саундтрек від "Океанів". А що ще потрбіно? гайда в кінотеатр!
Не можна стверджувати, що фільмів про Голодомор мало і водночас доводиться про це говорити. Бо з одного боку серед відомих є лише "Голод 33" Янчука, "Гіркі жнива" Джорджа Менделюка та "Ціна правди", але з іншого боку цій сумній сторінці українського народу присвячені аж три стрічки, водночас про діяльність, скажімо "Руської трійці" немає нічого.
Стосовно самого фільму, то можна відзначити чудову гру акторів, гарні знімальні ракурси та дотримання хронології подій. Водночас - надто багато штампів та кліше, які не дозволяють сприймати фільм як серйозне, незаангажоване полотно, відзняте sine ira et studio. Взяти хоча б епізод із випиванням горілки партійними прибічниками. Ну надто вже карикатурно усе виглядає.
Хай там як, але приємно бачити Джозефа Моула, відомим своєю роллю Одісея у нетфліксівській "Трої" у напівукраїнській стрічці.
В український прокат вийшов ще один фільм від компанії "Кінороб", яка подарувала нам досить якісну стрічку "Незламна" і чудове фентезі "Сторожова застава". Ніщо не віщувало біди, адже до зйомок залучені актори, хай не на піку, але все ж світового рівня, два режисери, один з яких шанований в Україні Ахтем Саїтаблаєв, трейлер просто дивовижний, інтерес публіки підігрітий до максимуму, про що свідчив повний зал на третій день прем"єрного тижня.
Але особисто для мене фільм вийшов досить посереднім. У мене ще до перегляду були такі побоювання, бо ж пам"ятав досвід "Хайтарми", коли ніби цікава історія, непогані зйомки, але настільки розмитий сценарій і змазана кінцівка, що по завершенні фільм видається надміру слабким. Другий гучний постріл Саїтаблаєва - "Кіборги". Тут ністільки важко щось оцінювати, наскільки важко говорити на цю тему. І от "Захар Беркут": непогана гра Роберта Патріка та молодших акторів, ботоксне обличч ... я матері Максима і... слабка графіка й затягнений сценарій. Про два останні пункти детальніше.
Графіка починає різати око ще на початку, коли нам показують якісь штучні карпатські гори. Неприємні відчуття не покидають протягом усього фільму, починаючи від надто немної сцени в печері до розмови Митрослави і Максима на фоні розмитих в "ефекті Боке" свічок (обличчя Мирослави аж надто доводить, що за нею - зелений екран) і на кінець знову ті штучні карпатські гори, немов у якійсь комп"ютерній грі. Щоправда, у бочці дьогтю знайшлася і своя ложка меду - батальні сцени на висоті, як і події на річці.
Стосовно сценарію - мені видалося задовго. Публіці у залі - теж. Знайомим, які бачили фільм - так само. Але навіть відійшовши від суб"єктивного сприйняття, складно абстрагуватися від того, що сцену про стосунки брата Максима і його сина показують досить одноманітно десь тричі, непотрібні сцени, де показно як люди сидять і говорять біля багаття - теж показані кілька разів. Одним словом - повтори, повтори, повтори. Здається, у сцені свята Перуна навіть використали двічі ті самі кадри з опудалом. Але може просто здалося. Якщо сценаристи вже й вирішили відійти від основної сюжетної лінії із затопленням Тухлі, то могли б пожертвувати або пришвидшити й інші епізоди повісті Франка. Зробити фільм на 30 хв коротшим і всі залишилися б задоволені. А так...
Коротко підсумовуючи: фільм не надто поганий, трішки кращий за середнячок, "для України" - взагалі непогано, але... навіть у нас були вже кращі фільми, а міжнародну команду запросили, щоб продавати цей фільм в інші країни, а на міжнародномі рівні він може здатися нижче середнього, В-муві, а то й С. Хай там як, зичу Саїтаблаєву нових творчих успіхів, а нашому кінематографу - гриміти на весь світ. Бажано позитивно:)
"Заборонений" - біографічне кіно (байопік) про життя українського поета, дисидента Василя Стуса, який ниткою проходить крізь усе його життя, розповідаючи і про знайомство з Валентиною Попелюх (дружиною), дружбу з художницею Аллою Горською, навчання в аспірантурі, участь у літературних вечорах, танці, акції протесту і зрештою суд та позбавлення волі на чужині. Можна було б дорікати авторам стрічки, що не показали перший арешт Стуса, що змінили імена його катів (як от начальник табору 36 Журавков у фільмі чомусь Журавльов), що висвітлили не всі "важливі" події, але це було б несправедливо, адже полотно вийшло цілісним, змістовним, має іскру, а головне - воно насичене віршами, думками, фразами Василя Семеновича. Такий собі фільм-вірш, а що може бути кращим, коли знімають кіно про поета?
Якщо ж розглядати кіно з "робочої" точки зору, то насамперед впадає в око акторська гра головного персонажа у виконанні Дмитра Ярошенка. У своєму інтерв"ю "Україн ... ській правді" він розповідав, що після кастингу його спершу не затвердили на роль Стуса через акторську гру. І справді, попри неймовірну схожість з Василем Семеновичем, на початках акторові зовсім не віриш. АЛЕ! Це відчуття проходить, чим довше дивишся фільм. Обдумуючи цей дивний казус, дійшов висновку, що актор Дмитро Ярошенко, за плечима якого поки лише театральний стаж і незначний досвід у зйомках фільмів (знімався у стрічці "Брама") чудово відігрує роль борця, протестника, бранця, де треба висловлювати і показувати гнів, страждання, біль, але йому мало віриш, коли він зображує закоханість, любов, ніжність. Тому й така еволюція акторської гри упродовж фільму - адже на початку показують щасливі роки Стуса, а потім його боротьбу та муки. Інші актори відіграли свої ролі непогано. Приємно, що сучасний український кінематограф відроджується і окремих людей уже впізнаєш по інших фільмах. Так поява Віталія Салія одразу ж нагадала виконання його ролі Муравйова у фільмі "Крути". А сцена у "Заборонениному", коли показують зустріч митців у майстерні Горської - то там взагалі одне знайоме обличчя за іншим.
Технічна сторона фільму: візуальна - досить непогана, звукова - далі шкутильгає. Тобто картинка приємна, кольори асоціюються з радянською добою, сподобалися кінохроніки і вживлення в них сучасних кадрів з акторами фільму. Єдине, де трішки усе змилося - коли падав дощ на зоні. Тут трішки не допрацювали ефекти, бо видно, що вода ллється штучно. А ось звуковий трек - це і далі слабка сторона українського кіно. Не така поскудна як у фільмі "Король Данило", не така несинхронізована як у фільмі "Крути" чи "Легенда Карпат", але зі своїми огріхами, які віддають халтурою. Наприклад, усі діалоги російською переозвучили українською, але ось Горська з батьком спілкується російською, про цей клаптик сценарію забули. Чи при пострілах Журавльова (не уточнюю, щоб не спойлерити) - лунає два постріли, у той час, коли показують, що постріл один. Якби він справді вистрілив двічі, то влучив би у себе - на картинці пістолет не вистрілює.
Попри свої незначні мінуси, фільм мені дуже сподобався, я ним пройнявся, сприйняв дуже близько. А головне - не я один. Після перегляду весь зал підвівся і став аплодувати. Аплодував до останніх титрів, тобто добрих 3-5 хвилин. Не вийшов із залу ніхто.Це подарувало незабутню атмосферу, адже кожен удар долонями асоціювався з пострілом в радянське тоталітарне минуле. Згадалася прем"єра фільму "Тіні забутих предків" Параджанова (між іншим, рекомендую подивитися український байопік 2013 року про цього видатного режисера), якій фільм "Заборонений" приносить свою данину.
Хай там як, такий фільм особисто я не можу оцінити негативно, бо емоції викликав у мене сильні, тому для мене 10/10.
Попередження: рецензія містить спойлери
Щойно повернувся з кінотеатру. Тому враження поки свіжі. Одразу ж хочеться подякувати мережі "Кінопалац", що не просто показують фільм, а супроводжують його різними заходами. Так от і сьогодні на сеанс завітала режисерка фільму, виконавиця головної роль та декілька інших персонажів. Була нагода поспілкуватися, з’ясувати для себе цікаві подробиці. А тепер до фільму:
1) В українській сінематографічній критиці побутує думка, що в наших фільмах забагато театральщини. Очевидно, що Олена Дем"яненко підшукала своє вирішення цієї проблеми: набрала неймовірних акторів театру ім. Марії Заньковецької й перетворила весь фільм на виставу, зробивши це настільки вдало, що фільм мало не зазіхає на звання шедевру. Але що чекати від стрічки, в основі якої театральна оперета Ярослава Барнича. Між іншим, знімальна команда на честь фільму перевидала цю оперету малим тиражем і розповсюджує її зараз по бібліотеках України.
2) Стилістика - дуже цікава. Тут і традиційні костюми і протигази, гуцульська ватра і нью-йоркські висотки, вівчарі й прожектори. Одним вловом - карнавал, але витриманий в одному, насиченому стилі.
3) Актори. Як уже казав, багато акторів - з театру ім. марії Заньковецької. Їх характеризувати не буду, бо це мої улюблені актори в цьому театрі - великий Олег Стефан та "львівський Бельмондо" Януш Юхницький. Головна героїня не зовсім, здавалося б, нагадує гуцулку, але сама режисерка сказала, що образ творили на основі фотографії гуцульської дівчини з вівцею, зробленої близько 100 рочків тому. Тому не можна казати про міскаст. Взагалі - усі актори відіграли на повну, їм віриш, вони колоритні, кожен наділений правильними рисами та правильним характером. Дуже приємно, що наш кінематограф набирає обертів і починаєш впізнавати акторів. яких уже нещодавно бачив в інших фільмах. Окрема подяка акторові Олів'є Бонжюру, який вивчив заради фільму сценарій українською мовою й відіграв на рівні.
4) Не можна говорити про мюзикл, не оцінюючи саундтрек - це точно найсильніша сторона фільму. Дуже якісна музика. Знайомі мотиви в цікавому аранжуванні. Dakh Daughters та ДахаБраха роблять своє діло майстерно, неперевершено. Треба видавати окремий саундтрек і відбивати кошти ще й на ньому. Бо відвідувачів фільму він точно не залишить байдужими.
5) Операторська робота - дуже якісна. Щоразу нові ракурси, підходи до зйомки (цікава зйомка догори дригом на початку, переходи під час співу від одного обличчя до іншого, зміщення руки учасниці Дахи Брахи) - усе круто.
6) Українська мова. На відміну від багатьох інших фільмів, тут вона цікава, правильна, колоритна і багата. Особливо тішить гуцульська говірка вівчарів, яка збережена дослівно, але завдяки певнм хирощам зрозуміла широкому колу глядачів. Єдине зауваження - це найвищий ступінь прикметників із словом "самий", але у повсякденному житі так, на жаль, усі говорять, тому ганити за це не будемо.
Я можу дуже багато хвалити фільм, бо він мені сподобався. Але моя оцінка 9/10, і хочу пояснити куди зник той 1 бал. УВАГА - ДАЛІ СПОЙЛЕРИ.
На мою суб"єктивну думку кінцівку фільму треба би було змінити так, щоб був певний патріотичний посил, особливо у наш час, коли ті самі проблеми. Мова про масову еміграцію. Цілий фільм усі мріють про Америку, усі прагнуть туди виїхати, і прості дівчата, і шляхетні довбуші, і прості гуцули-газди, усі-усі марять тою Америкою. І ось під кінець фільму, головний персонаж залишається в селі, натомість усе село радісно втікає до Америки. Навіть жінка, яка нову знайшл свого чоловіків і дочка, яка знайшла батька, ті теж його кидають, бо ж є Америка. Ну, а коли в суді усю справу розрулює американський посол, то вся та ситуація стає ще абсурднішою. Так, з пісні слів не викинеш, як і реалій нашого життя. Але треба було трішки пропагувати те, що треба власними силами розвивати свій рідний край, і що на чужині ти нікому не потрібний, тим паче в Америці, де нема ані такої багатої культури, а ні такої смачної їжі, ані нашх цінностей. Якщо гроші давало держ.кіно, то треба було таки це додади, на мій суб"єктивний погляд. Можна було б це пояснювати оригіналом сценарію, але ж американського посла додали, то можна було б і кінцівку змінити.
Наступним недоліком на мою думку буде образ саої гуцулки Ксені. До акторки питань немає - красива, щира, молода і гарно зіграла. Але от сам образ. Цитую пісню "гуцулка Ксеня": "А гуцулку чорно брову... Він в останній раз прощав". Тобто навіть у пісні гуцулка чорноброва, а тут блондинка. Режисерка пояснила це тим, що бачила саме таку гуцулку на старих фотографіях. Але чи та дівчина зі старих фотографіях говрила без акцента англійською, як це було у фільмі? Чи одягалася так стильно? І чи була настільки обізнаною, щоб обійти усіх юристів, звернутися в посольство США, і ще й одружуватися не в церкві? Не знаю, може я і старовір, але дивний образ гуцулки, який, щрпавда. має право на існування. Кажу ж - тут мій субєктивний погляд.
Ну і нарешті третє, мабуть не настільки важливе - це глибина стосунків між персонажами. Між ними є хімія, розвиток подій, певна мотивація, але, як на мене, бракує глибини - гуцулка та Яро за фільм бачилися 2-3 рази по 10 секунд, він, по суті, навіть не запропонував їй вийти за нього, як вона сама приводить юристів, щоб ті укладали шлюб. Хочеться більшої глибини, але з іншого боку, я не сноб, і розумію, що це мюзикл, де дрімуча драматургія була б зайвою.
Такі ось враження.
Дякую творцям фільму за дуже якісне, автентичне кіно. Бажаю працювати і творити у тому ж дусі, бо серед багатьох українських фільмів, ви показуєте рівень. Так тримати!
Попередження: рецензія містить спойлери
Щось остання/крайня (нехай розсудить Конституційний суд) частина Рокі не зачепила. Або я виріс і вже не вірю у можливість нокаутувати суперника після того, як тобі прилетіло 500 нищівних ударів в голову, або просто фільм вийшов слабким. Проблема в тому, що ці фільми стали кіно-серіалом, але водночас не набули цікавих сюжетрних ходів. Знову зав"язка і бій в кінці фільму, де головний герой перемагає. Ну, якось за сьомим разом така історія не зайшла. усе решта - таке ж як і в Крід 1. Єдине, класно бачити Лундгера. Ну і Київ показали. Але знову ж таки то був КиЄв, і він виглядав якимось радянським. Плюсів до іміджу не додав.
Назвав цей текст "спробою", бо фільм "Крути 1918" так само як складно оцінювати як і фільм "Кіборги", бо дуже часто емоції беруть верх і ти оцінюєш уже не стільки фільм, скільки події, які в ньому показані. Але для мене - це ознака якості. Значить знімальній команді вдалося мене зачепити, вдалося до мене, глядач, достукатися. Але все ж спробую оцінювати об"єктивно
1) Стосовно історичної достовірності. У фільмі латинська фраза "Si vis pacem, para bellum" озвучена як "Сі віс паКем, пара белюм", у той час як за усталеною тоді і зараз на цій території традицією вона б звучала "Сі віс паЦем, пара белюм". Адже саме звідси пішло слово пацифіст, пацифізм тощо. Якщо ВИ досі не зрозуміли, що я насправді іронізую, то поясню - це художнє кіно, відповідно не треба там шукати ніякої історичної достовірності!
2) Гра акторів. Досить непогана. Особливо сподобалося камео міністра культури Нищука. Особливо добре він передав емоції у сцен ... і наприкінці фільму. Талант. Інші актори, особливо молодші - непогано, але ще є куди розвиватися, чого й бажаю, адже в цьому фільмі заявку на звання актора, а не "актора" зробив не один персонаж. Зокрема цікаво буде подивитися за грою Євгена Ламаха у фільмі "Черкаси".
3) Озвучування. Це, мабуть, одна з найслабших сторін фільму. Ну не збігається звук з рухом губ, та й годі. І не тільки губ. Чого варта лише борода Грушевського, яка рухається, коли той "не говорить" і залишається непорушною, коли той "промовляє". Треба над цим працювати. Звісно, усе не так погано, як у "Легенді Карпат", але загалом справді певна штучність відчувається.
4) Саунд-трек. Дуже крутий. Дуже вдало підібрана музика, яка може у потрібний момент підбадьорити, а коли треба - розчулити. У фінальних сценах ридали усім залом. У тому числі завдяки хорошій музиці.
5) Операторська робота. Читав у різних інтерв"ю, що було багато труднощів, у тому числі неприємні сюрпризи приготувала "Укр.залізниця", але загалом картинка ніби не дуже провисає. Щоправда бувають певні косяки із дещо розмитими обличчями і, як на мене, дуже слабо відзнято сам по собі бій. Видається, що зараз так уже робити не можна, навіть попри убогий бюджет. Сцена бою досить слабка. Усе решта - відзнято на досить стабільному, нормальному рівні.
6) Сценарій - на тверду 4/5. Важко знімати фільм про події, коли всі знають, чим все закінчитсья. Але творцям серіалу "Спартак: кров та пісок" якось вдалося розтягти усі ті події аж на декілька сезонів. Тут сценаристи теж використали декілька вдалих ходів, як от кільце, алюзію на сучасні події, любовний трикутник, стосунки батьки-діти. Це все лише збагатило фільм. Хоч після перегляду говорив з людьми, які зі мною ходили в зал і в нас залишилися нерозкритими деякі питання, які пізніше не прочитаєш в історичних хроніках.
Загалом - у залі не було ЖОДНОГО вільного місця. Можливо це через те, що мережа "Кінопалац" запросила історика, який прочитав перед показом невеличку лекцію про ті події, а може через важливість того бою для українців, а може через вдалий трейлер. не знаю, треба буде подивитися на касові збори. Я ж особисто, попри певні неточності і перебільшені очікування, таки рекомендую обов"язково сходити на цей фільм!
Як уже видно з усіх попередніх коментарів - у фільмі крута графіка. Це правда. Класно промальований підводний світ і пустельне королівство. Сюжет ніби теж непоганий. Здається мені, що до коміксів усі вже просто звикли і вони просто в якусь мить перестали вражати. Але цей фільм значно кращий, порівняно з "Чорною пантерою", яку взагалі не міг дивитися.
P.S. Завжди вважав Момоа посереднім "актором". У цьому фільмі він не надав мені причин змінити мою думку.
Дуже слабка екранізація, дуже далека від оригінальної трилогії про Оушена. Найбільший недолік - простота фільму. І це попри дійсно класний акторський склад, який відігрує досить-таки непогано.
В античному театрі була така фішка "Deus ex machina". Це коли сюжет був дуже закручений, і в кінці вистави появлявся механізм (machina) з богом (Deus), який за 2 хв одразу усе вирішував. З ним сперичатися не можна було, бо це ж бог. Тому перипетії сюжету вирішували на раз-два.
Щось подібне і тут. Надто все просто, а як щось важко пояснити з точки зору логіки, то одразу появляється додатковий персонаж, який все вирішує.
Це другий фільм цього реждисера, який я переглянув. У "Червоному" видалася дещо змазана кінцівка, хоча тут, можливо питання не так до режисера. як до сценаристів. Натомість "Позивний Бандерас" - стрічка, яка перевершила мої скептичні очікування. Бо знімати в Україні бойовик - видавалося чимось неможливим. Натомість отримали тверде кіно з досить цікавим сюжетом, де водночас вдалося висвітлити свій погляд на ті події, що теж немаловажливо.
Загалом - вчинки усіх персонажів добре мотивовані, є логіка і більшості з них можна повірити. Окрім, хіба що, головного героя - ну надто вже в нього непорушне лице і якісь надто добрі очі. У сценах сімейної ідилії він виглядав доречно, але повірити, що він безстрашний контр-розвідник - важко. Чого не скажеш, про інших командирів та сепаратистів.
Якби повикидати деякі ну надто вже наївні сцени, то взагалі б фільм вийшов майже ідеальним, динамічним. Між іншим, саунд-стрек теж приємний. Якщо не помиляюся. то музику писав той самий ... композитор, що й у "Червоному". Тобто команда уже спрацьована.
Однимсловом - мій суб"єктивний вердикт - тверда 8 з 10.
П.С. Так, я розглядаю це як художній витівр, не надто прискіпливо приглядаючись до того, що у 2014-му у нас не було стільки новенької техніки та новеньких уні-форм. та й події на частині Донбасу розгорталися дещо жвавіше.
У день прем"єри традиційно пішов підтримувати гривнею українське кіно. І мушу визнати - не пожалкував, хоч і мав суб"єктивні враження після "Живої", що Химич - новий Олесь Янчук (не в найкращому розумінні). Радо повідомляю, що я помилився. Химич - це тепер не Янчук, це тепер Сільвестр Сталлоне та його фільм "Рокі 2", де він був і сценаристом, і режисером, і помагав оператору. Тобто вийшло кіно, яке цілком нормально дивитися. Таким чином Тарас Химич прогресує, і можливо доросте до рівня Клінта Іствуда (бо і той одразу режисер, сценарист і оператор).
Тепер по суті:
1) Сценарій - нормальний. Іноді логіку дій персонажів важко зрозуміти, іноді зміна локацій надто жвава (Київ, Холм, Галич, рим. Хортиця, Сарай...), іноді відчуваєш, що усі персонажі до кінця не розкриті. Але з іншого оку сценарій типовий, має елементи гумору (два друга-вояки), має пафосні фрази, має любовну лінію, гострі повороти. Єдине - кінцівка з Гордієм дуже змазана. Але як говорив режисер & ... quot;Сторожової застави" в інтерв"ю для "Української правди" - зі сценаристами в Україні чи не найбільша біда. Тому більш-менш нормальний сценарій - вже добре.
2) Операторська робота - досить якісна, хоча постійно відчутно нестачу коштів. В баталіях додали слоу-мошн, але порівняно зі спартанцями Зака Снайдера виглядає бідно. Вечірні зйомки іноді "ряблять", сепія. Але колористика витримана майже однакова, гарна. 3-д ефекти досить дешеві. Ну, не було грошей. То й на тому дякую.
3) Звук - акторів переозвучували. Але набагато краще, ніж у "Легенді Карпат". А втім, є недолік - коли Данило говорить з матір"ю - якась його фраза залишилася неозвученою. Тобто ротом актор щось сказав, а звук накласти забули. І в залі постійно потріскувало з колонок. Не знаю, чи це кінотеатр підкачав, чи звук дійсно не всюди рівний. Окрема заслуга фільму - саундтрек. Він дуже доречний і приємний, хоч і нагадує західні зразки.
4) Кастинг - вдалий. Мало дерев"яних акторів, мало театральщини. Особливо сподобалися бояри та вбивця з півночі. Взагалі зовнішність акторів гарно підкреслює закріплену за ними роль.
5) Костюми - круті. Так, вони виглядають новесенькими, чистими, вперше одягненими, непрактичними, але все одно, красиві.
Отже загалом ставлю фільму тверду 7 з 10 і бажаю нашому кіно розвиватися і нарешті стати прибутковим.
Щойно повернувся з кінотеатру.
1) Зал був майже порожнім, і це шкода. Окремо хотілося б сказати, що дивна політика, коли українське кіно у Львові в прокаті всього 1 тиждень, 1 раз на добу, ще й не у всіх кінотеатрах. Так фільми точно не будуть відбивати витрачений на них бюджет.
2) По реакції глядачів бачив, що декого дивувало і насторожувало, а то й нервувало це кіно. Бо фільм не мав гострого сюжету, типового для ігрового кіно. АЛЕ це ж було видно ще з трейлерів. До того ж ви пішли на фільм Лозниці, і перш ніж піти в кіно, то можна було хоча б поцікавитися, що це за фільм і хто його автор.
3) Тепер ad rem. Фільм рівно такий, який нам обіцяє трейлер. Тобто бачимо набір сцен, де актори грають просто нереально якісно, як для нашого кіно. І в тих сценах показують сумні, страшні і жорстокі речі, але водночас відчувається якийсь абсурд усього, що робиться на Донбасі, і від цього абсурду іноді навіть сміятися хочеться. Хоч як можна сміятися, коли йде війна, сміятися з війни. От такі ось ... емоції.
4) Людям, відірваним від реальності, хто міфологізує війну, ідеалізує її, фільм може видатися несправжнім і не сподобатися, бо там не показують українців Донбасу, які хочуть повернутися в Україну, натомість показують малокультурний, бідний народ, яким промили мізки. І виникає питання, чи хочемо ми таких приймати і чи варта? Питання, на яке немає однозначної відповіді. І попри те, що моральна пустка, зображена у фільмі, характерна для всіх країн пост-радянського простору, та й для людств в цілому, все ж Донбас стає символом цього абсурду так само, як Чорнобиль став символом страшної катастрофи.
P.S. Сподіваюся, що цей фільм вистрілить на Оскарі і Україні отримає статуетку. Хоча, тут як повезе...
P.P.S. Цікаве обрамлення фільму - Лозниця показує акторів, що грають долі і долі акторів.
Про фільм Марисі Нікітюк говорили багато. Сама авторка навіть приїздила до мого міста (Львів) на його прем"єру. Трейлери були багатообіцяюючими, однак фільм, хоч і смачний, на мою суб"єктивну думку, вийшов трішки пісним.
Авторка фільму показує нам суцільні проблеми, які належать до нашого будення: тут і нещасливий шлюб, і безробіття, і занепад сіл, і комунальні квартири, і вживання на одній території різних етнічних груп, пліткарство і ще ціла купа всього. Проблема в тому, що для європейця таке кіно може видатися справді цікавим і новим, однак для нас - достатньо подивитися за вікно, і ось тобі фільм "Коли падають дерева" Марисі Нікітюк.
Видається, що знімати депресивне кіно для українців можна - але воно має мати окрім простої констатації проблеми, якусь родзинку, якийсь стержень. Його у фільмі я не побачив.
Водночас: гарна гра акторів (хоч подеколи впадає в око сумнозвісна театральщина, але водночас свою епізодичну роль прекрасно виконав циганський барон ... ), красива графіка (від мальованих хмар і коня око не ріже, справді гарно), місцями дійсно красива зйомка (наприклад - криваво-червоне сонце за гіллям, хоча постійне тремтіння камери подеколи трішки заважає) і цікаво підібрані локації (за сателітарну тарілку на цвинтарі - особистий +)
Тобто фільм заслуговує на існування, але це точно не вершина, на яку здатна піднятися марися нікітюк. У чому побажаємо їй успіху.
Друзі, прикро про це писати, але фільм дуже слабкий. Цього мабуть і слід очікувати від фільму, де дві головні ролі намагаються зіграти співаки. Але спробую обгрунтувати свою думку:
1) Озвучення: мабуть найбільший мінус. бо використали дубляж, тобто фільм озвучували наново після зйомок на студії і тоді накладали на зображенняж. Вийшло так, що актор вже закрив рот, але ще чути, як він дихає, чи кряхтить, чи позіхає тощо - це дуже відволікає, бо вся акторська грає стає штучною.
2) Сюжет - надзвичайно прямолінійний. Я не буду придиратися до якихось історичних подій, бо ж фільм художній, але все ж сюжет однолінійний, простий. нецікавий. Результат - половина залу сиділа в кінотеатрі, але замість фільму дивилиася в екрани мобільних, переписуючись у месенджерах.
3) Операторська робота - теж мінус. Бо зробивши гарну зйомку з квадрокоптера, навіщо її повторювати по 3 а то і 4 рази. Тільки спершу зображення "їде" на гори. потім з гір, потім над горами. Але гори ті самі. Дуже одномані ... тно. Ще було декілька місць, де половину екрану закривала якась гілка, або ж нарізка була надто швидка.
4) Деталі: не пропрацьовані. Зйомка соснового лісу згори - ліс зелений, але млий Довбуш чогось іде серед кленів та дубів, листя яких опало і зжовкло, тобто десь якраз бабине літо, чи ранній листопад. У Довбуша, який живе в лісі постійно чиста сорочка, попрасована. гладенька. Все якесь дуже штучне.
5) Інших мінусів теж багато, це і саундтерк, і міскаст, і мотивація героїв
Висновок: для чого було тце знімати? Ми ж не голівуд, де якщо зняли погано спайдер-мена, через рік знімуть нового, а потім ще нового і ще нового. Довбуш - дуже цікава тема, але враховуючи те, що в нас не так багато можливостей знімати фільми про одних і тих самих персонажів, мубть не варото було це кіно знімати. БО тільки-но завдяки "Кіборгам", "Сторожовій заставі", "Поводирю" чи "Незламній" люди трішки потяглися в кінотеатри на українське кіно, бо воно стало асоціюватися з твердим середнячком, як тобі на. Впевнений, що усі глядачі в залі наступного разу добре подумають, перш ніж купувати квитки на український фільм. Але я куплю:)