Кажете “Хіросіма” і “Мітсубісі” - кажіть “сусі”.

Картинку зроблено в Canva. На ній зображений Хачіко, мочі, сашімі, суші та Фуджіяма, або ж гора Фуджі

Такий собі вступ

Солодкі моті, складні кандзі, пан Кісіда, гора Фудзі, страва сасімі, релігія сінто, доба Муроматі, острів Хонсю, Ітаті Утіха… список можна продовжувати вічно. Що його об’єднує?

1. Всі ці слова японські і позначають певні японські реалії: страви, історію, географічні назви тощо.
2. московитська, бляха, транслітерація.

Простенький приклад: ひろしま、みつびし、すし - це слова, які я вказала в назві статті. Помітили однаковий знак у цих словах? Це знак し /ші/. Чомусь люди звикли казати “Хіросіма”, але “сусі” їм казати дивно, хоча знак, який позначає ці звуки, в японській мові той самий: ひろしま VS すし, тобто оскільки суші (що, до речі, правильно), то, певно, і Хірошіма, і Шікоку, і Міцубіші, і так далі по списку, ні?

У японських словах цей звук більш схожий на /ші/, ніж на /сі/

Якщо ж ми перевіримо ці слова в англійській транслітерації, то також виявиться, що звук /ші/ в японських словах не передається як /сі/. А от в московитів такого повнючо. Зі звуком /джі/, /чі/ і з багатьма іншими - така ж ситуація. Англійською вони передаються як /ji/: Fuji, /chi/: Mochi і так далі.

Щоправда, коли я кажу “англійська” транслітерація, я маю на увазі найбільш поширену транслітерацію Гепберна, адже він її створив саме для не-нейтівів, які вивчають японську, намагаючись якомога краще передати звучання японських слів.

Існує також офіційна система передачі японських слів латиницею, яка називається “Кунрей-шікі”, створена, здається, аж в 19 столітті. Вона нагадує ту, що використовував Поліванов (тобто, московити, але про це пізніше), проте вона не набула широкого визнання, оскільки і англомовний світ, і японський уряд використовують саме ось цю за Гепберном.

Крім того, якщо ми послухаємо японську мову, то, виявиться, що жоден японець не скаже, що його гора називається Фудзі, він їсть сусі і їздить на Мітсубісі, а його прем’єр-міністра звати Кісіда Фуміо.

Багато хто кричить, що: “Ні, там ці звуки - це щось середнє!”, але спробуйте просто послухати і сказати чесно: чи чуєте ви десь у слові “суші” звук “сі”? Ось вам сайтик, де є відео, озвучене японською, і там те “суші” настільки через /ші/, що таким “"розумникам”, певно, вуха пов’януть.

Але ж чисто гіпотетично ми можемо сказати “сусі”?

Так, можемо. Якщо ми говоримо про латиницю. Але, по-перше, чомусь “Кунрей-шікі” не набула такого широкого використання, як Гепберн, а, по-друге, там ми беремо англійську та японську мови. Все. Українська туди не лізе. В англійській мові, та й в латиниці загалом є свої фонетичні правила. Якісь звуки вони можуть передати, а якісь ні.

Якщо ми тікаємо в українську, то логічно ж брати українську, японську і просто порівнювати їх, чи не так? Ми ж створюємо транслітерацію для української, то ж чому би не використовувати весь фонетичний потенціал української мови?

Крім того, наша транслітерація не створювалася за “Кунрей-шікі”. Вона створювалася або на основі московитської транслітерації, або через порівняння московитської і транслітерації Гепберна.

Чи не дивним є той факт, що згадок про українську мову тут зовсім немає? Ми ж ніби як для української створюємо транслітерацію, ні?

Хто такий Поліванов?

По-перше, це московит. Для мене цього факту вже достатньо, але спробую пояснити трохи зрозуміліше для тих, кому “наука поза політикою”.

Поліванов працював для розвитку московитської науки, створив московитську систему транслітерування, порівнявши московитську та японську мови. Якщо ми введемо в ґуґлі “Система Поліванова”, то перша стаття з “Вікіпедії” скаже:

• Система Поліванова — система запису московитською кирилицею фонем або знаків письма японської мови, розроблена московитським мовознавцем Євгенієм Полівановим.

Звісно, що коли людина робить внесок у розвиток власної національної науки, нічого поганого в тому нема, питання зовсім не про це.

Оскільки фонетика японської та московитської значно різнилися, такий звук як “ші”, наприклад, московитською передати не вдавалося. Українці прочитають те “ші” нормально. В московитів же буква /і/, себто “и” трохи “твердіша”, ніж в українській (і в японській), тобто, у них вийде щось типу /ши/ замість “ші”. Так само з “джі”, так само з “чі” та деякими іншими звуками.

Тому він замінив їх: “ші” на “сі”, “джі” на “дзі” і так далі. Тобто обрав ті звуки, які фонетично більше підходять для московитської мови. І ключове слово тут “московитської”.

Чому українці використовують московитську транслітерацію?

Оскільки Радянський союз дуже плідно попрацював над знищенням національних наук тих країн, які входили до його складу, після його розпаду в України, та й в низці інших країн, було мало досліджень, особливо в галузі сходознавства, пов’язаних саме з українською мовою або ж українським поглядом на ту чи іншу проблему.

В СРСР всі народи повинні були працювати на “спільне благо”, себто на благо московії, робити внесок саме в московитську науку, створюючи дослідження саме для московитської мови та відкриваючи університети сходознавства в московії (до речі, якщо не помиляюсь, перший інститут сходознавства в московії був відкритий українцями).

Все це московія робила спеціально, аби зробити себе центром всього, що тільки можна: науки, культури, технологій та ін. Таким чином вона робила всі інші країни залежними від неї. Згадайте оту розкиданість заводів по різних країнах: один виготовляє колеса, один сидіння, інший те все лише збирає.

Отож, коли розпалася та “тюрма народів”, українці залишилися без транслітерації і навіть без якоїсь бази досліджень, на основі якої можна було б ту транслітерацію створити. І ось, чи то за звичкою, чи то тому, що “ну, московитська же всім зрозуміла”, чи то ще чомусь українці почали звертатися саме до московитської науки, і майже всі транслітерації японської, які створювалися, створювалися саме на основі поліванівської транслітерації.

Все б наче й нічого, але українська та московитська мови фонетично досить сильно віддалені одна від одної. Згадайте те саме “ші”, яке московитською прочитається більше як /ши/. Тобто, українська мова мала більше ресурсів для передачі японських слів, адже фонетика нашої мови це дозволяє. А що робилося в нас? Та фактично відбувалась “практика перекладу” московитської транслітерації на українську.

Історія транслітерації японських звуків українською мовою

Перша українська система транслітерації японської була створена в 1944 році українськими емігрантами з Зеленого Клину за допомогою японських науковців. Ця перша система транслітерації мала одну важливу деталь: вона не використовувала московитську систему, а була створена українцями та японцями. Більшість “проблемних” звуків записувалась так, як оце в японській, і так, як воно звучить для звичайного слухача. Винятком були звуки “джі”, “джя”, “джю” та “джьо” і “шьо”, які передавалися як “дзі”, “дзя”, “дзю”, “дзьо” і “шо”.

Передача звуків за системою Діброва-Одинець 1944 р.

Натомість такі “проблемні” звуки, як “"ші”, “чі”, “цу”, “шя”, “шю”, “чя”, “чю” не мали ось того поліванівського “сі”, “ці/ті”, “ся”, “сю”, “тя” і тп.

Цю систему транскрибування в Україні не прийняли. А от вже після 1991 року науковці один за одним створювали свої системи. Їх основою слугувала або московитська, або порівняння Гепберна + московитської, але там постійно фігурувала друга.

Детальніше про це ви можете прочитати в цій статті у “Вікіпедії”: там є і коротка інформація, і порівняльні таблиці з виділеними жирним шрифтом “проблемними” звуками.

У 2009 році японець Накадзава теж намагався створити систему транслітерації на основі порівняння Поліванівської та Гепбернової систем, проте ті самі “ші” чи “чі” він не передавав через “сі” чи “ті”, як це бачимо в Поліванова. Крім того, “шьо” та “чьо” він записував з “ь”, а не як “шо” чи “чо”. Але залишив “дзя”, “дзі”, “дзю”, “дзьо”.

У 1999 році І. П. Бондаренко також створив свою систему. Вона базувалася на системі Поліванова. Там ми бачимо і “сі”, і “ті”, і “сю”, і “дзі”. Проте вже у 2014 році він її вдосконалив, і ми отримали нормальну систему транслітерації “Ґоджюон”, а не Ґодзюон. Ось що каже про це “Вікіпедія”:

• Після досліджень Івахненка та Шпігунова (2008), Комарницької та Комісарова (2012) та Коваленка (2012), Іван Бондаренко вніс правки у свою систему щодо передачі шиплячих приголосних. Нові праці Бондаренка (наприклад: Мацуо Башьо. Стежками півночі (Оку-но хосомічі), 2014 видавалися за оновленою системою.

Іван Петрович викладає у мене зараз японську літературу. Частенько в конспектах лекцій в одному реченні може бути написано “Фудзі”, а через кілька слів “Фуджі”. Як на мене, цей приклад просто прекрасно висвітлює проблему з нашою єдиною системою транслітерації: її нема. Саме тому в день, коли до нас приїхав прем’єр-міністр Японії, одні ЗМІ писали, що то був Кісіда Фуміо, а інші - що це Кішіда. До речі, англомовні ЗМІ теж казали, що це був Кішіда. Хто ж бреше? :)

То в чому ж проблема тих нещасних “Фудзі”, “моті”, “сусі” та “тян”?

По-перше, як я сказала вище, у нас немає єдиної системи транслітерації. Це створює мішанину в голові не лише японістів, але й звичайних людей.

По-друге, люди, які “не в темі”, частенько міксують ті системи, що виглядає безглуздо. Саме тому я кажу, що кажете “Хіросіма” - кажіть “сусі”, тоді хоча б питань не буде щодо того, якою системою ви послуговуєтесь.

По-третє, ось ці всі “сі-кання/ті-кання” банально не відповідають вимові японської мови. Фактично будь-яка людина, яка трохи послухає мовлення японців (бажано не одного) чи подивиться аніме з субтитрами і спробує прислухатися, що там кажуть, а потім почитати субтитри, зрозуміє, що таки фонетичний варіант транслітерації кращий, що те “сі” не збігається з вимовою, і там таки щось ближче до “ші”.

У нас для нормальної передачі японської є всі засоби, то чому б їх не використовувати, особливо, у вивченні цієї мови?

По-четверте, усвідомлення того, що ось та “велика” московитська наука вся така “розвинута”, а в нас “нічого нема” тільки тому, що носії тієї “великої” пожирали нас, що московити винищували фізично наших науковців і робили все, аби ніхто й не думав щось там пробувати досліджувати в царині українського, змушує мене відчувати відразу до того, що ми користуємось транслітерацією, яка пхає до нас московитське, часто не надто враховуючи українське, ніби закидаючи його кудись на задній план. Створюємо систему транслітерації для української? Ок, а що там в московитській? Пробуємо якийсь стиль репу? Ок, а шо там в росні? Це потрібно викидати, друзі, бо меншовартість - то не про нас.

Іншу статтю на цю ж тему можна прочитати тут. Хотіла ще дати посилання на статтю однієї пані, яка більш науково обґрунтовувала свою думку щодо транслітерації японської, але не можу її знайти(.

Зате є відео одного добродія, який наводить приклади деяких слів, сидячи поруч з японцем, який його виправляє, а також детально пояснює проблему московитської системи транслітерації для української мови і для повсякденного життя, розповідає про безлад у гугл-картах та інше:

Власне, відео того добродія. Тут ще японець намагається вимовити слова за Поліванівською системою, але чи виходить у нього? Хм…

То що я можу зробити для покращення стану українського сходознавства та японістики зокрема?

Як я вже й казала, наше сходознавство було знищене (фізично в тому числі) через московитів і їхню “велику” ідею “спільного блага народів СРСР”. Така проблема є не лише в транслітерації японської: деякі мови взагалі не мають хоча би “українізованих” версій транслітерацій. Чи послуговуються вони для цього, наприклад, польською системою транслітерації? А що? Це теж наш сусід! Навряд, звісно. Швидше за все, що це московитська або ж, в кращому разі, латиниця.

“То що, мені створювати систему транслітерації, чи що?”. Зовсім ні. Можна підписувати петиції та хоча би більше дізнаватися про іноземні назви, які ви вимовляєте, особливо, якщо не впевнені. Цим ви хоча би допоможете не поширювати ту саму “поліванівщину”.

Наразі існує петиція щодо закріплення системи Коваленка в якості єдиного стандарту транслітерації японської мови українською. До її завершення залишилося лише 15 днів, а підписів потрібно ще чимало. (!) Потрібну кількість підписів не зібрали, на жаль

Цю систему створив випускник КНУ, який не пішов звичним шляхом заглядання: “А що там у сусіда?”, а порівняв українську фонетику та фонологію з японською, спираючись на найновіші дослідження в цій галузі японістики.

Передача японських знаків за Коваленком. Скрін таблиці з Вікіпедії

Висновки

1. Українська японістика фактично на початковій стадії свого розвитку саме через московитську імперію і неможливість самостійно розвиватися роками.

2. Потрібно нарешті викорінювати ті хворобливі стосунки з наукою країни, яка нас “аб’юзить”, адже якось дивно послуговуватися московитською транслітерацією, коли а) є наша, б) вона не бере до уваги особливості української мови і в) ми й так зазнали надто багато знущань з боку тієї країни, навіщо продовжувати самостійно до неї звертатись?

3. Ви, звісно, можете казати, що їсте сусі та вчите кандзі, відвідали Сікоку і бачили пана Кісіду, але мені, як японістці, це завжди різатиме вухо. Як освічена нація, ми, на мою думку, можемо одразу використовувати правильну вимову, яка і полегшить вивчення японської, і дасть нам використовувати власний потенціал, та й не доведеться потім червоніти перед японцями.

4. Оскільки серед усього того різноманіття транслітерацій немає єдиної, це створює хаос і мішанину, тому пропоную підписати петицію, яка допоможе нам встановити нарешті єдину систему транслітерації та транскрибування для японської мови. (!) Потрібну кількість підписів не зібрали, на жаль

Інші Статті на тему:
• ДЖІ чи ДЗІ? (nihonbu.club)
• Пан Авраменко вчить правильної японської (porokhivnytsya.com.ua)
• Тред в X(Twitter)
• Ще один тред в X(Twitter)
• Система японсько-української практичної транскрипції за Олександром Коваленком. (Wikipedia)