Фільм-вірш про Василя Стуса - Рецензія до фільму «Заборонений» / Censored

"Заборонений" - біографічне кіно (байопік) про життя українського поета, дисидента Василя Стуса, який ниткою проходить крізь усе його життя, розповідаючи і про знайомство з Валентиною Попелюх (дружиною), дружбу з художницею Аллою Горською, навчання в аспірантурі, участь у літературних вечорах, танці, акції протесту і зрештою суд та позбавлення волі на чужині. Можна було б дорікати авторам стрічки, що не показали перший арешт Стуса, що змінили імена його катів (як от начальник табору 36 Журавков у фільмі чомусь Журавльов), що висвітлили не всі "важливі" події, але це було б несправедливо, адже полотно вийшло цілісним, змістовним, має іскру, а головне - воно насичене віршами, думками, фразами Василя Семеновича. Такий собі фільм-вірш, а що може бути кращим, коли знімають кіно про поета?

Якщо ж розглядати кіно з "робочої" точки зору, то насамперед впадає в око акторська гра головного персонажа у виконанні Дмитра Ярошенка. У своєму інтерв"ю "Українській правді" він розповідав, що після кастингу його спершу не затвердили на роль Стуса через акторську гру. І справді, попри неймовірну схожість з Василем Семеновичем, на початках акторові зовсім не віриш. АЛЕ! Це відчуття проходить, чим довше дивишся фільм. Обдумуючи цей дивний казус, дійшов висновку, що актор Дмитро Ярошенко, за плечима якого поки лише театральний стаж і незначний досвід у зйомках фільмів (знімався у стрічці "Брама") чудово відігрує роль борця, протестника, бранця, де треба висловлювати і показувати гнів, страждання, біль, але йому мало віриш, коли він зображує закоханість, любов, ніжність. Тому й така еволюція акторської гри упродовж фільму - адже на початку показують щасливі роки Стуса, а потім його боротьбу та муки. Інші актори відіграли свої ролі непогано. Приємно, що сучасний український кінематограф відроджується і окремих людей уже впізнаєш по інших фільмах. Так поява Віталія Салія одразу ж нагадала виконання його ролі Муравйова у фільмі "Крути". А сцена у "Заборонениному", коли показують зустріч митців у майстерні Горської - то там взагалі одне знайоме обличчя за іншим.

Технічна сторона фільму: візуальна - досить непогана, звукова - далі шкутильгає. Тобто картинка приємна, кольори асоціюються з радянською добою, сподобалися кінохроніки і вживлення в них сучасних кадрів з акторами фільму. Єдине, де трішки усе змилося - коли падав дощ на зоні. Тут трішки не допрацювали ефекти, бо видно, що вода ллється штучно. А ось звуковий трек - це і далі слабка сторона українського кіно. Не така поскудна як у фільмі "Король Данило", не така несинхронізована як у фільмі "Крути" чи "Легенда Карпат", але зі своїми огріхами, які віддають халтурою. Наприклад, усі діалоги російською переозвучили українською, але ось Горська з батьком спілкується російською, про цей клаптик сценарію забули. Чи при пострілах Журавльова (не уточнюю, щоб не спойлерити) - лунає два постріли, у той час, коли показують, що постріл один. Якби він справді вистрілив двічі, то влучив би у себе - на картинці пістолет не вистрілює.

Попри свої незначні мінуси, фільм мені дуже сподобався, я ним пройнявся, сприйняв дуже близько. А головне - не я один. Після перегляду весь зал підвівся і став аплодувати. Аплодував до останніх титрів, тобто добрих 3-5 хвилин. Не вийшов із залу ніхто.Це подарувало незабутню атмосферу, адже кожен удар долонями асоціювався з пострілом в радянське тоталітарне минуле. Згадалася прем"єра фільму "Тіні забутих предків" Параджанова (між іншим, рекомендую подивитися український байопік 2013 року про цього видатного режисера), якій фільм "Заборонений" приносить свою данину.

Хай там як, такий фільм особисто я не можу оцінити негативно, бо емоції викликав у мене сильні, тому для мене 10/10.