Південнокорейський романтично-фентезійний, драматичний фільм 2018 року, який є римейком японського фільму 2004 року, який заснований на однойменному романі Такудзі Ічікави.
Я дивився обидва. Взагалі байдуже який фільм ви подивитесь першим. Це той випадок, коли фільми рівноцінні, і немає сенсу визначати який кращий. Обидва варті перегляду. Але я радив би між ними зробити паузу, а не дивитись одне за одним, адже ремейк зберігає структуру оригіналу, а не переробляє повністю. Ремейк хороший тим, що вони додали власні моменти, які не руйнують структуру оригінальної історії, але й роблять фільм зі своєю родзинкою та злегка зміненими персонажами і він не виглядає копіпастом. Це ідеальний ремейк.
Друга частина фільму має однаковий настрій в обох картинах, що логічно. Перші частини дещо відрізняються. Під час перегляду японського фільму у затишних сценах у мене було відчуття радості і одночасно смутку, адже є розуміння, що буде в кінці, смуток який ніби майорить в далечині, а потім вирина ... ється назовні. В корейському рімейку в першій половині фільму, окрім тієї ж затишної атмосфери, настрій глядача підсилюється комедійними моментами від яких я голосно сміявся. Навіть знаючи вже розв'язку, бо оригінал я дивився першим, творці створили відтягуючий ефект від неминучого даруючи хороший настрій через що смуток з'являється дещо пізніще, щоб потім відправити вас в нокаут. Ремейк привносить щось своє, але не паплюжить історію бережно відтворючи оригінал там де це необхідно і теж має сильну емоційну складову.
Фільм вдало поєднує романтику, фентезі та сімейну драму, досліджуючи теми любові, втрати, надії та цінності часу.
Він є добре зрежисованим та емоційно насиченим фільмом, який пропонує поєднання жанрів та сильну гру акторів, які зображення складні емоції. Особливо я відзначаю Сон Є Чжін, яка є однією з моїх найуюбленіших актрис.
Фільм добре налагоджує зв'язок з аудиторією на емоційному рівні.
Фільм озвучено: Clan Kaizoku.
Попередження: рецензія містить спойлери
Подивився 6 епізодів і покинув. Далі величезні 3 спойлери.
Попри популярність і сильну гру акторів, серіал має серйозні недоліки в логіці сюжету, які псують враження від перегляду.
🧍♀️ 1. Адопція тільки однієї з двійнят
Сценаристи представляють прийомну маму як добру і турботливу жінку, але виникає логічне питання:
Як можна всиновити лише одну дитину з пари двійнят, знаючи про існування іншої?
Це виглядає жорстоко і абсолютно неетично. Навіть якщо вона не знала про другу сестру з самого початку, після того, як правда відкрилася, її реакція була шокуюче холодною і пасивною.
Ця сюжетна лінія зроблена лише для драми, але абсолютно не витримує моральної критики.
🧠 2. Розумна героїня й спроба самогубства — нелогічна мотивація
Сильна учениця, яка зазнає булінгу та несправедливого виключення зі школи, несподівано вирішує покінчити з життям.
Але ж виключення — це, по суті, вихід з токсичного середовища. Чому вона не сприймає це як шанс втекти від знущань і почати нове життя?
Її інтелект та потенціал абсолютно не відповідають її поведінці, і замість логічних дій — ми бачимо штучну мелодраму.
Це слабкий сценарний хід, зроблений лише для запуску історії зі зміною особистості, без справжнього емоційного або логічного підґрунтя.
🤐 3. Чому вона не повідомляє про булінг? Чому не переходить до іншої школи?
Розумна, успішна учениця мовчки терпить тривале цькування і нічого не робить, щоб себе захистити.
У неї чудові оцінки — будь-яка інша школа прийняла б її з радістю. Вона могла б звернутися до вчителів, до поліції, до матері — але не робить нічого.
Сценарій позбавляє героїню елементарної логіки та самоповаги, що суперечить її інтелектуальному образу.
Історія жертви побудована штучно, без реалістичних варіантів дій, які б нормальна, розумна людина точно спробувала.
«Катрусин кінозал» (1972-1988) — це давня дитяча передача на УТ-1, яку Я застав у період Мого дошкільного та першоклясного дитинства (1986-1988-го років). Із першого побаченого етеру Мені дуже полюбився «Катрусин кінозал» і Я з нетерпінням очікував на кожен наступний випуск. Позаяк Мої перші свідомі-пам’ятні кроки життя припали на останнє майжедворіччя «Катрусиного кінозалу» — Я не можу пам’ятати Катрусі з голосом Тетяни Луканіної (Трофімової), Яка працювала з Червня 1972-го по 1984-й, а також зовсім не пригадую Катрусі з голосом Олени Клименко, Яка озвучувала Ляльку з 1984-го по 1988-й, і голосу тітки Катрі (Катерини Лозовенко). Зате, Моя пам’ять досі зберігає найцінніше, побачене дитячими очима і сприйняте дитячою уявою, дитячим розумом, дитячим світобаченням:
1) світлу, добру та затишноутворюючу атмосферу, яку створювали тітка Катря і Катруся своїми бесідами у Кімнатці з листами й малюнками і яка наповнювала всю Нашу хату;
2) щире та доброзичливе обличчя тітки Катрі і Її любов до ... Катрусі й усіх телеглядачів;
3) щасливі сильноемоційні враження, яких вистачало від одного випуску до иншого;
4) візуально-асоціятивні порівняння тітки Катрі з Нашою Сусідкою;
5) оповиту відчуттями-образами чудову-безпечну кімнатно-телевізорну реальність під час перегляду;
6) формування-утвердження Моєї першої барвистої глядацької думки та представлення її Батькам, родичам, сусідам, друзям, одноклясникам.
На жаль, не збереглося жодного телезапису, позаяк передача завжди виходила наживо і Я не маю нагоди більш реалістично повернутися у те далеке Минуле й заново перепрожити усе сказане. Я навіть не пам’ятаю які саме мультфільми показували в передачі «Катрусин кінозал», щоби їхній перегляд повноцінно відродив оту давню-блаженну атмосферу. Скільки разів передивлявся українські мультфільми 60-80-х років, але ніяк не зміг ні згадати, ні уявити Собі, що вони є частиною «Катрусиного кінозалу». Пояснюю це тим, що занадто був малим (5-7 років) і що тітка Катря з Катрусею своїми цікавими розмовами та аврою цілком перекрили мультфільми.
Єдине, що прив’язне до «Катрусиного кінозалу», — це мій улюблений серіял усіх часів і народів «Царівна» (1994), прем’єра якого розпочалася на УТ-1 в кінці Лютого 1995-го (Моя 8-ма кляса) і повторні покази якого неодноразово здійснювали УТ-1, УТ-2 й реґіональний Івано-Франківський телеканал «Галичина» у другій половині 90-х та у 2000-х. Якраз домашні перегляди «Царівни» (особливо прем’єрні) з Мамою і в обох Бабусь частково нагадували саме те домашньо-кімнатне телещастя-гармонію-взаємопереплетення, яке панувало-розливалося під час «Катрусиного кінозалу».
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Прихований шедевр, який провалився в прокаті, який заслуговує хоча б половину тієї відомості, що мають фільми Пак Чан Ука. Хоча відверто кажучи цей фільм можна сміливо ставити в один ряд з фільмами Пак Чан Ука, Кім Чжі Уна, Пон Джун Хо. Цей фільм заслуговує значно більше уваги. Судячи по оцінкам на IMdb, Letterboxd фільм знайшов свого глядача і є неоголошеною в таблоїдах класкою серед поціновувачів корейського кіно. Це є безсумніву один із кращих корейських фільмів 2003 року, але його тоді просто оминули. Я хочу, щоб ви подивились цей фільм перед тим як американці випустять ремейк під назвою "Bugonia", який вийде в прокат 24 жовтня 2025 року.
Можна сказати, що вам пощастило, що я вас повідомив, бо якщо ремейк буде успішним, то навряд хто шукатиме інфу і буде казати, що воу, який оригінальний, класний фільм. Запам'ятайте і передайте іншим, що його б не існувало без "Save the Green Planet!" Дивіться оригінал і не видумуйте.
Сподіваюсь оригінальні творці о ... тримають від прокату або вже отримали кругленьку суму за авторські права, бо вони того заслуговують.
Єдине, що я порадив би не звертати уваги на вказані жанри наукова фантастика, комедія. Фільм дійсно має ці елементи, але в дуже обмеженій кількості. Наукова фантастика тут присутня більше для філософії та змісту, а сам фільм правду кажучи драма, трагедія, трагікомедія, чорна комедія і навіть так, комедії малий відсоток. Це не є мінусом просто, щоб ви знали і не дивились його з розрахунку, що це комедія для відпочинку.
В цілому мені сподобалося! "Супермен" Джеймса Ганна не ідеальний, особливо перша його половина, проте стрічка реально непогана.
Сюжет нормальний, хоча особисто в мене таке відчуття, що його частково порізали, бо у першій половині фільму переходи між сценами аж занадто різкі, ніби між ними чогось не вистачає. Проте вже пізніше усе це діло стає на рейки та історія йде більш цільно.
Історія відбувається через 3 роки після того як Супермен почав геройствувати на планеті Земля та розповідає про його протистояння з Лексом Лютора, архіворогом Супса.
Екшн сцени тут прям кайф, особливо та, де у головній ролі фігурує Містер Теріффік (до речі його скін нещодавно додали у Fortnite, і може я якось його куплю, хоча не факт😁).
Акторський склад та персонажі теж прям класні, особливо Ніколас Голт у ролі Лекса Лютора – він зміг відіграти настільки прикольного та ненависного антагоніста, що мені дуже хотілося розтовкти йому пику під кінець стрічки.
Ну і звичайно ж не забуваємо про Девіда К ... оренсвіта у ролі Супермена/Кларка Кента – він прям реально класно підійшов на цю роль та грає свого персонажа дуже органічно.
Саундтрек також в цілому норм та підкреслює епічність усіх сцен, як бойових, так і більш емоційних.
Ну і час трохи розповісти про те, що мені не сподобалося. Це оця сама рваність першої половини фільму, постановка та операторська робота деяких екшен сцен (в основному вона пов'язана з невдалим використанням ширококутної камери), комп'ютерна графіка, яка на великому екрані виглядає краще, проте все одно не ідеально, а також той факт, що якогось хріна у нас слово "Kaiju" озвучили як "Кайдзю" – що це за фігня?
Проте в цілому, "Супермен" мені знову ж таки зайшов, а від кінцівки я ледь не пустив сльозу. Мені здається, що у Джеймса Гана вийшло хоч не ідеально, проте пристойно почати фільмову частину нового кіно-всесвіту DC.
І я прям чекаю на нові проєкти у цьому всесвіті, особливо той де буде фігурувати напевно мій найулюбленіший персонаж DC – Флеш :)
«Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») (1969-2003…) — одна з найдорогоцінніших перлин УТ-1📺 (Першого Національного) та Моя улюблена дитяча передача всіх часів і народів, що наповнена добром, затишком, любов’ю, радістю, світлою енерґією! «Вечірня казка🎑📖🐈✨» легко, просто, цікаво, захоплююче, зрозуміло та ненав’язливо розповідала як важливо завжди бути на боці Добра, Справедливости і Світла — позаяк вони завжди перемагають Зло й усі лиховісні сили. Ця передача у найкращий спосіб вибудовувала систему цінностей і заповнювала душі й серця нетлінними проміннями Сумління та Правди.
З Раннього дитинства (з 1986-го) пам’ятаю дитячі телепередачі «Вечірня казка🎑📖🐈✨» (в тому числі з дідом Панасом🍎📘🦢), «Катрусин кінозал📽️🎞️🌺🧚🏻♀️» і «Мультфільм на замовлення🍃🐥🌸🦋» на УТ-1📺, а також дитячу радіопередачу «Вечірня колисанка🎶📕🌼🐦» з дідусем Стасом на Українському радіо📻. Хоча був доволі малим, але впізнавана пісня й мультиплікаційна заставка початку «Вечірньої казки🎑📖🐈✨» разом із казками діда П ... анаса теплими-атмосферними спогадами врізалася у пам’ять. Також добре пригадую раптове зникнення діда Панаса з етеру та Мої запитання Батькам коли ж Він знову з’явиться і почне розповідати казки. Хоча дід Панас не повернувся, та це аж ніяк не вплинуло на Мою любов і прив’язаність до улюбленої багатобарвно-різножанрової «Вечірньої казки🎑📖🐈✨». Світ останньої цікаво урізноманітнився в кінці 80-х й упродовж усіх 90-х:
1) це і прекрасні українські мультфільми, багато з яких стали Моїми незабутньо-особливо-ностальґічно-улюбленими: «Дерево і Кішка» (1983), «Двоє справедливих Курчат» (1984), «Як Кошеня і Песик мили підлогу» (1977), «Про Всіх на Світі» (1984), «Капітошка» (1980) + «Повертайся, Капітошко!» (1989), «Гра» (1985), «Жили собі Думки…» (1983), «Нікудишко» (1977), «Різдвяна казка» (1993), «Лис і Дрізд» (1982), «Кривенька Качечка» (1992), «Котик та Півник» (1991), «Лисичка з качалкою» (1977), «Що тут коїться іще!!? (Кіт, який умів складати вірші)» (1988), «Свіччине весілля» (1982), «Вій» (1996), «Чумацький Шлях» (1980), «Тополя» (1996), «Чарівник Ох» (1971), «Як козаки сіль купували» (1975), «Як козаки на весіллі гуляли» (1984), «Ходить Гарбуз по городу» (1997), «Рукавичка» (1996), «Коза-Дереза» (1995), «Велика подорож» (1987), «Іванко та Воронячий цар» (1985), «Івасик-Телесик» (1989), «Старий швець» (1987), «Сонячний коровай» (1981), «Неслухняний Горобець (Біда навчить)» (1970), «Колосок» (1982), «Дострибни до хмаринки» (1988), «Козлик та його горе» (1976), «Цап та Баран» (1994), «Лісова пісня» (1976), «Страшна помста» (1987), «Квітка Папороти» (1979), «Покрово-Покрівонько» (1996), «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» (1984), «Пригоди малюка Гіпопо» (1974), «Щасливий принц» (1990);
2) це і сценізації з Казкарем-Чарівником🌾🐓🌻 (Богданом Бенюком), де було задіяно багато акторів, у тому числі Василь Мазур і Михайло Крамар;
3) це і довга багатосерійна казка-вистава про Бабуню Солодуню, Зиму і тварин🍯❄️🐇;
4) це і казки-вистави🎭📗🐿️, у тому числі з казкарем Володимиром Колядою (Який інколи був одним із героїв);
5) це і музичні програми-казки-п’єски📙🎵🎹🦄, які на піаніно разом із ляльками🦊🐶🐮 виконувала тітка Алла (Алла Мігай);
6) це і казково-пригодницькі випуски⛵🐠🏝️ з Олею та Лесиком (Олексієм Сидоренком, Який у 90-х і на початку 2000-х вів передачу «Мультфільм на замовлення🍃🐥🌸🦋»);
7) инше казкове твориво💫🏰🌳...
А ці чарівні вступні та прикінцеві колискові — це ж були повноцінні мультиплікаційні або лялькові з елементами мультиплікації шедеври — аж серце тьохкає. Можливо помиляюся у їхній хронольоґічній послідовності, але дуже добре пам’ятаю:
1) «На добраніч, діти!🌜🛏️🌲» («Вечірня казка🎑📖🐈✨») зі смугастою-кольоровою Машиною та Іграшками;
2) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з перетворенням уривків Українських народних казок і піснею «Тепле сонечко сідає…» у виконанні Віталія Білоножка;
3) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з Петриківським розписом, Жар Птицею і Її пером на початку й піснею «Тихесенький вечір на Землю спадає» (в академічному жіночому виконанні) з квітами, хмаринками, Сонечком-Квіткою, Зоряно-Місячною Коровою-Небом, Пташкою, Котом, Щукою, Віконцем, за яким Двоє Котів гойдають у Колисці Дитину й побажанням «На добраніч, Діти» (всі три тісно асоціюються з Дошкільням і Початковою школою 1-4-ї кляс в усіх Її дитячих барвах);
4) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з колисковою «Сонько-Дрімко» у виконанні Алли Мігай, де в національно-патріотично-вишиванчастому стилі Діти, Корова, Пес і Кіт на Дворі біля Телевізора, неслухняний малюка-Горобчик не хоче засинати і тут прилітає Сонько-Дрімко й усі солодко засинають (тут уже прив’язка до першої половини 90-х з національно-патріотично-релігійним піднесенням і незабутніми шкільно-пастушими 5-9-ю клясами);
5) «Вечірня казка🎑📖🐈✨» («На добраніч, діти!🌜🛏️🌲») з колисковою-молитвою «Спи, Моє Серце…» у виконанні Лесі Горової на тлі Кімнати з осяйними Зірками й різнокольоровими крапкоскупченнями, Круглим столом, Лампою-Церквою, Вазою, Іграшковим будинком з Напівкулястим крутінням із торочками над ним, Сріблястим Роботом і кольоровими кільцями, Калиною, Дитячими руками, Перлами, Тюллю… (це відносить Мене у другу половину 90-х, у 9-11-кляси і початок студентства в Технікумі).
Упродовж 1986-1998-го, як Чорно-білий ламповий Телевізор був справним, рідко пропускав свою улюблену «Вечірню казку🎑📖🐈✨» — з екрану лилося таке заспокійливо-затишно-життєдайне добро-світло-справедливість. З останньої третини 1998-го, з початком студентства, доступ до Телевізора був обмеженим і «Вечірня казка🎑📖🐈✨» все рідше і рідше тішила Мене. У 2000-х Телевізор знаходився майже за межами досяжности. 2-го Лютого 2003-го (в Неділю) дивився «Вечірню казку🎑📖🐈✨» і «Мультфільм на замовлення🍃🐥🌸🦋» на Першому Національному (колишньому УТ-1📺) — пізніших переглядів не пригадую...
Хоча в Інтернеті є доволі мало повноцінних телезаписів цієї передачі, але «Вечірня казка🎑📖🐈✨» досі живе у десятках українських мультфільмів, які неодноразово показували в її етерах, і в Моїх спогадах.
Рекомендую усім подивитися наявні телезаписи «Вечірньої казки🎑📖🐈✨» разом з українськими мультфільмами 60-90-х та ознайомитися яким було щасливе теледитинство у другій половині 80-х — на початку 2000-х.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Фучжоу (Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля Паґоди)» (1994) — це двосерійна історія кохання, подана в особливий атмосферно-позажанрово-багатожанровий спосіб, що притаманний тільки Українському кінематографу. Химерна притча віддзеркалює Всеукраїнський простір планетарного масштабу, символом якого є Українська традиційна-побілена оселя під стріхою, а основною музичною темою — Українська народна пісня «Чия то долина? Чиї то покоси?» І все це у нерозривному поєднанні-взаємопереплетенні Української магії, Української містики, Українського колориту, східно-азійського бринькання, ковбойського бізнес-брикання, Божественно-красивої природи України, блискучої акторської гри (де кожен персонаж є неповторною яскравою особистістю, незалежно від часо-рольової ваги у фільмі) — справжня Українська кіноперлина з різноемоційними враженнями і роздумами.
Кожна сцена, кадр, учинок, об’єкт дихає унікальністю. А чого тільки вартують назви картин Ботічеллі: «Відпочинок бедуїнів, які дуже втомилися і відпо ... чивають в холодку щоб відпочити від спеки», «Добування Небесного вогню мешканцями острова Мадаґаскар під час величезної бурі з трьохповерхової хмари Блакитним променем молодого Місяця», «Розлючений Римський гладіатор перед змаганням з Левом-людожером, Якого врятували від тяжкої невідомої хвороби іноземні лікарі за ненаші гроші», «Очікуючи вантаж на рейді Хучжоу біля Паґоди» (у фільмі постійно кажуть «Хучжоу») — ну тут хоч стій, хоч падай — і головне з якою інтонацією та якою мімікою се все промовлено!
Описане двогодинне кінодивовижне нашарування є шляхом до мрії — до взаємного кохання, до здійсненої мрії… Не один десяток разів дивився і постійно заново захоплююся.
Рекомендую усім дивитися і пізнавати Україну!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти.
«Кайдашева сім’я» (1993-1996) — це двосерійна постановка, в основу якої лягла однойменна безсмертна повість Івана Нечуя-Левицького. Сюжет цієї кінострічки якийсь мучений вийшов. На Мою думку, так вийшло із двох причин:
1) обидві серії знімалися щонайменше з дворічним розривом у часі й у кінцевих титрах Першої серії пише «Кінець фільму» — хоча закінчення було далеким до закінчення з надзвичайно важким післясмаком. Напевно зйомки фільму наштовхнулися на фінансові проблеми, а ідея зняти продовження виникла пізніше — та це тільки Мої здогади;
2) хоча фільм створювався за мотивами повісти «Кайдашева сім’я» — туди також вплетені окремі сюжетні елементи й образи з таких творів Івана Нечуя-Левицького як: «Дві московки», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Хмари», «Не той став», «На Кожум’яках» (ось чому виникає враження, що не«Кайдашів» Онисько «злизаний» із Голохвостого — а насправді, Михайло Старицький написав свою шедевральну п'єсу «За двома зайцями» на основі цієї міщанської комедії).
Са ... ме тому, у «Кайдашевій сім’ї» (1993-1996) з'являються «зайві» події та герої (Онисько, Варка, Кавун, Рабіненко, працівники Заводу, инші), скорочені, поперемішувані або й зовсім видалені чудові сюжетні перипетії і фрази ориґінальної повісти. Фільм вийшов перебабраним, доволі важким і наче розведений сирою водою та шматками оселедця борщ.
Також присутні ляпи з часом — в житті одних героїв проходить із десяток років, народжуються і зростають діти (Родина Кайдашів), а в инших наче пройшло 2-3 роки (Онисько, Варка, брати і сестри Мелашки).
Вважаю несправедливим відношення кінотворців до «зайвих» героїв Ониська і Варки — якщо вже Їх ввели у вир кіноподій, то потрібно вже якось льоґічно довести глядачам на чому закінчилося Їхнє перебування у фільмі. Особисто для Мене долі Цих Двох персонажів є незрозумілими й сюжетно обірваними, а Я реально переживав за Них!
Се все неґативні моменти.
Серед позитивних варто відзначити:
1) вдалий підбір акторів, які в руслі сюжету-задуму й атмосфери добре справилися зі своїми ролями та створили відповідні кінообрази;
2) хороші костюми, добротні локації, відтворений побут і чудовий фольклорний спів, красива-особлива Українська природа;
3) яскраво підняті одвічні проблеми українців у нездатності організації власної державности і національного ґаздування, а також родинні незгоди;
4) кінцеві закадрові слова Омелька Кайдаша, що знову повернули Мене у щасливу 10-ту клясу на уроки Української літератури, коли Ми читали й аналізували «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького.
Усім раджу подивитися і сформувати власну думку.
Моя оцінка — 6 балів із 10-ти!
Попередження: рецензія містить спойлери
Хоч людство і стало на грань повного зникнення, але навіть у всесвіті ходячих мерців, групи тих, хто вижив, продовжують ворогувати між собою (як, нажаль, і зараз у реальності).
Деріл Діксон показав, яке є життя в Європі після більш ніж десятиліття з початку апокаліпсису; на початку, як і всюди, були страх, хаос та паніка, і вижили ті, хто пристосувався до "нових" реалій.
На жаль, навіть після кінця світу люди продовжували експериментувати та знаходити більш небезпечні варіанти, як вбивати одне одного, і цей серіал показує нам це.
Фінальна сцена останнього епізоду першого сезону також дала натяк на події, які розгортатимуться у серіалі в майбутньому.
Моя особиста оцінка даному спін-офу 10/10
Фільм «Козаки йдуть» (1991) атмосферно-сюжетно передає все те, що Ми вчили у Школі на Історії України й Українській літературі, та саме так, як Я все це уявляв — хоча це були паралельно-взаємопов’язані процеси, бо Я вчився у 90-х і ця кінострічка неодноразово транслювалася тоді на УТ-1 та УТ-2, а відтак із захватом обговорювалася як між Нами-школярами-сусідами, так і на уроках із учителями. Ненависно-нелюдяно-підступно-жорстокі окупанти ляхи й татари. Серце обливалося кров’ю майже до кінця, коли бачив як несправедливо й підло поводяться лихі вороги-окупанти, а щонайгірше самі українці, з українцями. Уже перші секунди-хвилини палаючого Села з ясиром і відповідним журливо-тужливим жіночим односпівом передає глибину трагізму тогочасних українців.
Кожен наступний кадр із козацькою вдачею, знелюднілим через татарські набіги Українським селом, казковою Українською природою і вітряними млинами, Українським весіллям, сімейним побутом, польською підлістю і татарською жорстокістю, коханням, у ... поєднанні з чарівною-вдало-тематичною музикою, — органічно змальовують козацьку драму. Прекрасні локації-декорації-костюми, хороші денні та нічні зйомки, блискуча акторська гра, гармонійно-правдиве поєднання ментальних особливостей українців — поперемінно викликає у Мене злість, сум, радість, печаль, сміх, переживання, гордість, уболівання, віру… Чуйно подані передсмертні видіння козаків. Вкотре уже підкреслюю — не потрібно шукати ідеалів серед зарубіжних акторів і композиторів, позаяк така справжня-рідна Українська врода втілена в героях сієї Української постановки під такі чудові авторські й народні музичні мотиви і піснеспіви.
Обов’язково рекомендую дивитися, позаяк Сам неодноразово переглядав і завжди бачу-відчуваю нову барву-емоцію.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Привіт! Якщо ви цікавитесь кіно, якщо хоча б раз задумувались, як воно створюється, і любите жанр зомбі - вам точно сподобається "Зомбі одним планом" (One Cut of the Dead).
Увага! Молю, дайте йому 38 хвилин вашої уваги. Серйозно. Ви більше витрачаєте часу на гортання стрічки в TikTok чи Instagram. Просто подивіться перші 38 хвилин. А далі буде поворот. Без спойлерів. Без Google. Просто дайте йому шанс.
Я дуже давно тримав цей фільм в обраних. Намагався переглянути кілька разів, але скіпав хвилин через 10–15. Аж поки не отримав підказку - треба трохи потерпіти. І я радий, що дочекався.
Господи Боже, який же це ламповий фільм!
Які приємні враження від перегляду і який теплий осад на душі. Нарешті щось гарне і просте по-людськи. До того ж - смішне.
При мікробюджеті в 27 тисяч доларів фільм зібрав понад 27 мільйонів у прокаті й став культовим. Здавалося б, зомбі - тема вичерпана, там уже нічого не вигадаєш. Але вони змогли. І як змогли! На Rotten Tomatoes 100% свіжості ... . І це той випадок, коли я повністю погоджуюсь з критиками.
Єдиний мінус - досі немає українського перекладу. Але я щиро вірю, що це виправиться. Це кіно однозначно заслуговує на увагу нашого глядача.
Рекомендую.
Попередження: рецензія містить спойлери
Я подивилась третій сезон «Гри в кальмара». Хочу поділитись враженнями. Будуть спойлери, тому це лише для тих, хто вже бачив серіал.
У 2 сезоні спроба Ґі Хуна закінчити гру, вбивши організаторів, зазнає нищівної поразки. Та ще й загинув його друг, загинули майже всі, що пішли за ним, а він залишився живий. Ґі Хун повністю спустошений, морально розбитий. Він з ненавистю спостерігає за №388 Кан Дехо, якого вважає винним в поразці повстання. Здається, наступна гра стає для нього шансом, щоб помститися за поразку. Якщо в першому сезоні ми дізнавались історії гравців, їх мотиви для участі у грі, то в третьому сезоні режисер зосередився на зображенні розвитку персонажів, їхніх внутрішніх конфліктах, емоціях, роздумах. В цьому сезоні глибше дослідження моралі. Чи людина повністю визначається своєю попередньою історією, чи змінюється. Чи реально створити добро, коли ти вбиваєш інших, навіть, коли це негідники. Що робить людину негідником? Як відмова від особистої відповідальності, перенесення відповідальності на групу полегшує шлях до вбивства.
Часті зупинки сюжету для рефлексій над цими питаннями роздратувала багатьох шанувальників серіалу, вихованих на інших традиціях кіно, які хотіли більше видовища ніж роздумів.
"У третьому сезоні ми побачили трансформацію головного героя – його шлях через страждання до нового розуміння себе. Це історія про внутрішню силу та вибір жити, попри все", – говорив режисер Хван Донхьок.
Цікаве протистояння фронтмена Інхо та Ґі Хуна. На питання фронтмена «Чи ти ще віриш людям?» Ґі Хун відповідає самопожертвою заради дитини та словами «Ми не коні, ми – люди». Режисер в інтерв’ю сказав, що сцену падіння вони знімали понад 10 разів, щоб знайти потрібну емоцію. Також цікаво було почути слова І Бьонхона, що він не завжди розумів фронтмена, було багато важких моментів. І це говорить метр корейського кіно.
Здається, Інхо навіть трошки заздрить Ґі Хуну, ставиться до нього з симпатією, здається, він хоче захистити дитину, та, врешті, він теж хотів би вірити людям. Яка прекрасна сцена, де Ґі Хун та Інхо на самоті в його кабінеті. А момент, коли Фронтмен з дитиною на руках такий неймовірно людяний.
Серіал дуже глибокий, не всім вдається пірнути в його глибину. Основна думка серіалу вплетена в сюжет, вона з’являється у вчинках персонажів, які нам здаються нелогічними. Серіал не дає відповіді, серіал ставить питання. Ігри не зупиняться, світ не змінити, але кожен вибирає сам, яким він буде в цьому жорстокому світі.
І це дуже круто, мені це дуже сподобалось. Врешті, я люблю таке азійське кіно.
"Посібник резидентів/ординаторів" є спінофом серіалу "Лікарняний плейлист", який я ще поки не дивився.
"Посібник ординаторів" повністю присвячений акушерству та геніколонії. Такої кількості пологів я не бачив ще ні в одному фільмі чи серіалі. Я вважаю такі к-драми, які розглядають специфіку роботи тих чи інших професій корисними для всіх людей на планеті. В першу чергу це для тих, хто планує чи починає працювати в акушерстві та генікології. Це серіал про буденність, не слід очікувти ніяких хитросплетених сюжетів, але тут є достатньо повчальних моментів. Ця 12-и серійка не для швидкого перегляду за два вечори, це такий собі робочий графік з неквапливими епізодами по 80 хв. Спочатку ви повільно втягуєтесь, а за декілька днів ви такі "Шо уже кінець?"
Це про одних із тих людей, які тримають всю цивилізацію в своїх руках.
"Колібрі" - є напівавтобіографічним і заснований на реальних подіях, зокрема на власному досвіді режисерки та сценаристки Кім Бори. Фільм надихається її особистим досвідом, зокрема обвалом мосту Сонсу 21 жовтня 1994 року, на тлі якого розгортається історія дорослішання Ин Хі.
Автентичність фільму випливає з безпосередньої взаємодії Кім з її власним минулим, що дозволяє їй зобразити епоху та переживання Ин Хі з особистим і близьким дотиком.
Він досліджує теми підліткового віку, сім'ї та суспільних змін у Південній Кореї очима Ин Хі, молодої дівчини, яка намагається знайти своє місце в житті в умовах швидкої модернізації та особистої боротьби.
У фільмі показано обвалення мосту Сонсу, важливу подію в корейській історії, як ключовий сюжетний момент і момент глибокого впливу на персонажів.
Колібрі слугує метафорою для персонажа Ин Хі. Подібно до пташки, вона перелітає з місця на місце, шукаючи моменти радості, зв'язку, любові у світі, який часто здається суво ... рим і байдужим.
Фільм дебютував у конкурсній програмі секції "Нові течії" Пусанського міжнародного кінофестивалю у жовтні 2018 року, де здобув нагороду NETPAC та приз глядацьких симпатій KNN.
Фільм зібрав 59 нагород, серед яких Гран-прі міжнародного журі Generation 14plus за найкращий фільм на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі та нагороду за найкращий міжнародний оповідний фільм на кінофестивалі Tribeca 2019 року.
Фільм мені сподобався, але після прочитаного зрозумів, що він міг бути ще кращим та емоційнішим. Не розумію чому режисер та сценарист Рю Син Ван зробив помилку проігнорувавши деякі реальні моменти. Я ставлю йому завищену оцінку, тому що фільм заснований на реальних подіях.
Дія фільму, заснованого на реальних подіях, розгортається під час повалення режиму Сіада Барре та спроб двох Корей вступити до Організації Об'єднаних Націй наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років. У фільмі показано деталі небезпечної спроби втечі працівників посольств Північної та Південної Кореї, які опинилися в епіцентрі конфлікту.
Кан Шін Сон поділився досвідом приєднання до північнокорейців під час громадянської війни в Сомалі та розчаруванням у фільмі.
Сомалі стало першим місцем роботи Кана на посаді посла. Фактично, саме Кан відкрив посольство Південної Кореї в Могадішо з метою заручитися підтримкою членства Південної Кореї в ООН.
Коли Кан прибув до Могадішо напередодні Різдва 1987 року, с ... хідноафриканська держава вже загрузла в нестабільності. Протягом чотирьох-п'яти років там точилися міжплемінні війни, які переросли у повномасштабну громадянську війну в січні 1991 року, пояснив Кан в інтерв'ю "The Korea Herald" у п'ятницю. "30 грудня 1990 року повстанські сили увійшли до столиці, - сказав Кан.
4 січня 1991 року четверо озброєних грабіжників увірвалися до резиденції посла Південної Кореї, але були відбиті трьома чи чотирма сомалійськими солдатами, яких Кан приставив до охорони резиденції. "Озброєні грабіжники були найстрашнішими, - сказав Кан. "Урядові сили були не в змозі забезпечити громадський порядок".
Після невдалої спроби покинути Могадішо 7 січня південнокорейські дипломати знову вирушили до аеропорту 9 січня.
Однак сталося непорозуміння. "Це був не наш літак. Це був літак італійського посольства", - сказав Кан. В аеропорту Кан побачив, що співробітники посольства Північної Кореї, в тому числі посол Кім Рьон Су, та їхні сім'ї виглядали спустошеними.
Коли Кан запитав, чи збираються вони повертатися до своєї резиденції, один з північнокорейців відповів йому: "Ми помремо, якщо повернемося". Озброєні грабіжники вже вісім разів здійснювали набіги на резиденцію, розповіли Кану. Кан сказав їм, що вони помруть, якщо залишаться в аеропорту. "Ходімо до нас додому. У нас є чотири солдати", - запропонував я", - сказав Кан.
Посол Північної Кореї, замислившись на мить, попросив, щоб за півтори години до них прислали машину.
Північні корейці прийшли з рисом, який вони викопали під землею перед тим, як покинути свою резиденцію, а також з овочами та іншими продуктами харчування. Дружини з обох сторін приготували вечерю. "Це було схоже на сім'ю, - сказав Кан. "Ми намагалися подолати наші труднощі, об'єднавшись, як одна сім'я, - сказав Кан. "Це було понад ідеологіями, державами".
Так почалися чотири дні життя з "іншою стороною" - сімома південнокорейцями і групою з 14 північнокорейців, серед яких було четверо дітей.
За словами Кана, це один з пунктів, в якому фільм відрізняється від того, що насправді сталося в 1991 році. У "Втечі з Могадішо" північнокорейці приходять до резиденції посла Південної Кореї, і посол приймає їх лише після того, як агент Агентства з планування національної безпеки сказав йому, що це може бути удача. "У нашому посольстві не було жодного агента", - сказав Кан. Кан також хотів, щоб громадськість знала, що саме посол Південної Кореї першим запропонував північнокорейцям допомогу.
Про що вони говорили під час першої спільної трапези?
Одразу після приїзду розмови не було. "Зрештою, у нас були сварливі стосунки, а тепер вони опинилися в ситуації, коли вони були нам винні", - сказав Кан. "Вони просто відповідали на наші запитання", - сказав Кан.
Після вечері обидві сторони почали обговорювати свої подальші дії. "Північні корейці не мали своєї думки. Я сказав їм, що піду до італійського посольства, щоб спробувати отримати рятувальний літак", - розповів Кан.
10 січня Кан пішов до посольства Італії, де посол Маріо Сіка після тривалого спілкування зі своїм офісом в Італії повідомив, що літак Червоного Хреста прибуде 12 січня, але на ньому не вистачить місць, оскільки 300 італійців чекають на вивезення з Могадішо.
За словами Кана, Сіка запропонував взяти в літак лише сімох південнокорейців. Кан рішуче відмовився від цієї пропозиції. Кан пригадує, що сказав Сіці: "Це неможливо. Як я можу це зробити?"
Сіка ще раз зателефонував до свого офісу, і через дві години повідомив Кану, що до літака Червоного Хреста приєднаються військові вантажні літаки.
Після того, як рейс було організовано, Кан повернувся до своєї резиденції, а семеро південнокорейців і 14 північнокорейців поїхали до італійського посольства в різних автомобілях, ухиляючись від куль під час вуличних боїв. Дорогою північнокорейський дипломат, який їхав у машині за Каном, був застрелений урядовими військами, які прийняли їх за озброєних повстанців.
Коли машини під'їхали до воріт італійського посольства, Кан підійшов до машини, в яку стріляли. "Його обличчя було білим, у нього йшла кров з носа, а тіло впало назад", - сказав Кан. Охоронці не відразу відкрили ворота, тому Кан схопив південнокорейський прапор і почав несамовито розмахувати ним, підстрибуючи і розмахуючи. "Північнокорейський дипломат, який був вищим, вихопив у мене прапор і почав розмахувати ним", - сказав Кан.
"Я був зворушений. Ми разом розмахували прапором досить довго", - сказав Кан. "Це була сцена, де дипломати (з Півдня і Півночі) зібралися разом під Тхегекгі", - сказав Кан. Реальна сцена відрізняється від сцени у фільмі, де вони розмахують білим прапором.
Увійшовши всередину, італійська медсестра оглянула пораненого і спробувала надати йому допомогу. Але він вже помер, куля пробила йому серце. Тіло поклали в складське приміщення, де зберігалося обладнання для прибирання.
Тіло поховали в саду посольства. "За корейським звичаєм "пунгсу", ми поклали його головою до дому, на Корейський півострів", - сказав Кан. Був насипаний невеликий курган і встановлений дерев'яний знак з ім'ям дипломата. Південнокорейські дипломати зробили все це самотужки, оскільки північнокорейці були занадто приголомшені, щоб щось зробити, за словами Канга. "Північні корейці вклонилися перед могилою. Я зробив це позаду них", - сказав Кан.
Група залишалася на критому майданчику біля головних дверей резиденції італійського посла протягом двох днів. Сіка попросив про двогодинне припинення вогню між повстанцями та урядовою армією 12 січня, щоб евакуйовані могли безпечно дістатися до аеропорту. Шість південнокорейців - один вирішив залишитися в Могадішо - і 13 північнокорейців, а також близько 300 італійців покинули місто на літаку Червоного Хреста і двох італійських військових вантажних літаках.
Після приземлення в Момбасі, Кенія, північнокорейський посол сказав: "Давайте розділимося тут", - згадує Кан. "Я сказав: "Давай поїдемо разом. Залишайтеся в готелі", але він був рішучий у своїй відмові", - сказав Кан. "Мене осяяло, що якщо Північна Корея дізнається, що вони (північнокорейські дипломати) отримували допомогу від Південної Кореї, вони можуть бути покарані", - сказав Кан. "Це була наша остання (взаємодія)", - сказав він.
На запитання про те, що він думає про фільм, який заснований на його романі 2006 року "Втеча", вигаданій розповіді про події 1991 року, Кан відповів: "Я розчарований".
"У фільмі не йдеться про те, як Південна Корея допомагала Північній Кореї з гуманітарних міркувань, - сказав Кан, - а це було найважливіше".