Чи руйнує лакорн "Burnout Syndrome" класичні шаб - Рецензія до фільму «Синдром вигорання» / Burnout Syndrome

Захоплення азійським кіно врешті привело мене до BL-серіалів. Я не фанат цього жанру, не так багато подивилась таких серіалів, та все ж задумалась над цим феноменом - любов'ю жінок до BL.

Що мені подобається... Перше - це рівність стосунків. Немає гендерної складової, нема класичного розподілу ролей та стереотипних очікувань. В таких серіалах менше токсичних сюжетів, вони фокусуються на зародженні почуттів, турботі та взаємній підтримці. Перегляд BL-серіалів є певною зоною комфорту для жінок, бо немає об’єктивізації жінки, яку ми відчуваємо в класичних серіалах. Можна просто насолоджуватись романтикою, або співпереживати в напружених моментах, проте це не проектується на власний, іноді травматичний досвід. Зосередженість на емоційній близькості, на пошуках взаєморозуміння близька та зрозуміла глядачкам. Крім того, в таких серіалах (особливо тайських та корейських) знімаються дуже привабливі актори. Тому візуальна естетика теж на висоті.

«Синдром вигорання» вдало поєднує тему сучасного психологічного виснаження від роботи, тему пошуків себе, свого призначення в цьому світі з класичним любовним трикутником. Він точно сподобається тим, хто втомився від наївних історій про кохання і шукає глибоку, емоційно напружену історію про дорослі стосунки, де кожен із трьох героїв намагається заповнити порожнечу у своїй душі.
Отже, Джіра, молодий бідний художник приходить до бару, де зустрічаються виснажені життям люди, та знайомиться там з програмістом Пхімом, з яким відразу знаходить спільну мову, та який приваблює його. Також Джіра отримує дивну роботу – бути обличчям бізнес-магната Ко, представляти його на бізнес-зустрічах та публічних заходах.

Джіра погоджується на цю авантюру й опиняється в епіцентрі бурхливих подій, розриваючись між двома абсолютно різними чоловіками
• Пхім — ідеальний, турботливий та комфортний хлопець.
• Ко — нестерпний, суворий бос, який водночас розпалює пристрасть та надихає митецьку натуру Джіри.

Ця напружена історія є болючим віддзеркаленням реальності. Замість солодких побачень глядачу пропонують занурення у світ капіталістичного цинізму, хронічної втоми та самотності. Здається, що цей серіал не стільки про любов, як про пошуки себе. Дивна робота, на яку погоджується Джіра — створює шикарну метафору втрати власної ідентичності. Те, що починається як вимушена ділова угода, швидко перетворюється на складне дослідження особистих кордонів і маніпуляцій, супроводжується пристрастю та натхненням, болем та насолодою. Розмови Ко і Джіри схожі на розмови глухого зі сліпим. Один беземоційний, у вчинках керується лише вигодою. Інший, Джіра, сповнений натхнення. Він сам дивується, чому "емоції та мистецтво непередбачувані. Добрі речі не завжди надихають, а погані стають джерелом натхнення" І протистояння двох таких різних людей робить лакорн абсолютно несхожим на інші.
В серіалі немає абсолютно позитивних чи негативних героїв, усі вони мають «сіру» мораль і власні психологічні травми.
Джіра (Ган Аттапхан): Тонка і видатна акторська робота. Його персонаж лише здається беззахисною жертвою, та він теж може маніпулювати оточенням заради натхнення та виживання, він йде за своїм серцем, за своїм покликанням.
Ко (Офф Джумпол): Напевно, найкраща та найсерйозніша роль Оффа за всю його кар'єру. Його Ко — це уособлення холодного капіталізму та соціофобії, під маскою яких ховається сильна вразливість і потреба бути прийнятим. Їхня хімія з Ганом відчувається інтенсивною та справжньою. Те, що починалось, як холодний розрахунок, приводить до глибоких почуттів, до розуміння себе та розуміння неможливості існування без незрозумілого йому художника Джіри.
Пхім (Дью Джірават): Харизматичний айтішник, який з першого погляду здається ідеальним романтичним комфортним. Його любов до Джіри поєднана з сильним бажанням володіти ним.

Режисерка Ануча Буньяватана створила неймовірно красиву картинку. Кожна локація має свою специфіку, підкреслює характер персонажів. Це і чудовий квітковий балкон Джіри з живими квітами і захаращений неймовірно дорогий пентхаус Ко, або мінімалістична квартира Пхіма з неймовірно дорогою акустичною системою та прекрасними видами на вулиці міста. Машини за вікном виглядають футуристично в цьому ракурсі і так гарно... Приглушені інтер'єри використання метафор квітів і вина під час зближення героїв підкреслюють артистичну тематику серіалу. Саундтреки з незалежною музикою ідеально відтворюють меланхолійний настрій. Майже всі композиції, що звучать в лакорні сподобались, продовжую слухати їх в Spotify
Режисерка підвела історію до того, що справжнє кохання — це не про пошук «ідеальної картинки», а щось набагато серйозніше. Фінал не є класичним солодким «хепі-ендом» — він зрілий, складний і фокусується на зціленні героїв від їхнього внутрішнього вигорання.

Фінал вразив мене. Це було неймовірно чуттєво, гарно, правдиво. Чи є майбутнє у стосунків холодного капіталіста Ко та пристрасного художника Джіри? Ніхто не знає відповіді.

Чи руйнує лакорн "Burnout Syndrome" класичні шаблони жанру BL