Гра в кальмара 3 сезон - Рецензія до фільму «Гра в кальмара» / Squid Game

Я подивилась третій сезон «Гри в кальмара». Хочу поділитись враженнями. Будуть спойлери, тому це лише для тих, хто вже бачив серіал.

У 2 сезоні спроба Ґі Хуна закінчити гру, вбивши організаторів, зазнає нищівної поразки. Та ще й загинув його друг, загинули майже всі, що пішли за ним, а він залишився живий. Ґі Хун повністю спустошений, морально розбитий. Він з ненавистю спостерігає за №388 Кан Дехо, якого вважає винним в поразці повстання. Здається, наступна гра стає для нього шансом, щоб помститися за поразку. Якщо в першому сезоні ми дізнавались історії гравців, їх мотиви для участі у грі, то в третьому сезоні режисер зосередився на зображенні розвитку персонажів, їхніх внутрішніх конфліктах, емоціях, роздумах. В цьому сезоні глибше дослідження моралі. Чи людина повністю визначається своєю попередньою історією, чи змінюється. Чи реально створити добро, коли ти вбиваєш інших, навіть, коли це негідники. Що робить людину негідником? Як відмова від особистої відповідальності, перенесення відповідальності на групу полегшує шлях до вбивства.

Часті зупинки сюжету для рефлексій над цими питаннями роздратувала багатьох шанувальників серіалу, вихованих на інших традиціях кіно, які хотіли більше видовища ніж роздумів.
"У третьому сезоні ми побачили трансформацію головного героя – його шлях через страждання до нового розуміння себе. Це історія про внутрішню силу та вибір жити, попри все", – говорив режисер Хван Донхьок.

Цікаве протистояння фронтмена Інхо та Ґі Хуна. На питання фронтмена «Чи ти ще віриш людям?» Ґі Хун відповідає самопожертвою заради дитини та словами «Ми не коні, ми – люди». Режисер в інтерв’ю сказав, що сцену падіння вони знімали понад 10 разів, щоб знайти потрібну емоцію. Також цікаво було почути слова І Бьонхона, що він не завжди розумів фронтмена, було багато важких моментів. І це говорить метр корейського кіно.

Здається, Інхо навіть трошки заздрить Ґі Хуну, ставиться до нього з симпатією, здається, він хоче захистити дитину, та, врешті, він теж хотів би вірити людям. Яка прекрасна сцена, де Ґі Хун та Інхо на самоті в його кабінеті. А момент, коли Фронтмен з дитиною на руках такий неймовірно людяний.

Серіал дуже глибокий, не всім вдається пірнути в його глибину. Основна думка серіалу вплетена в сюжет, вона з’являється у вчинках персонажів, які нам здаються нелогічними. Серіал не дає відповіді, серіал ставить питання. Ігри не зупиняться, світ не змінити, але кожен вибирає сам, яким він буде в цьому жорстокому світі.

І це дуже круто, мені це дуже сподобалось. Врешті, я люблю таке азійське кіно.