7.8
23

Своя людина (1999)

The Insider

16+  •  2 год 37 хв  • 
Країни: США
Жанр: біографія драма трилер
Бюджет: 90 000 000 $
Касові збори в світі: 60 289 912 $
Касові збори в США: 29 089 912 $
Прем'єра в світі:
Прем'єра на DVD: 19 жовтня 2000
Прем'єра на Blu-Ray: 21 червня 2007
Режисер: Майкл Манн
КіноБаза: 7.8 (23)  IMDb: 7.9 (135629)
Моя оцінка:
/10
Є українське озвучення

Код для перегляду рейтингу кінобази Сюжет:

Джеффрі Вайґенда звільняють з поста віце-президента найбільшої тютюнової компанії за те, що він протестує проти використання в тютюновій продукції компонента, що викликає у курців наркотичну залежність. Ловелл Берґмен, продюсер популярного телешоу, дізнається про це і переконує Вайґенда виступити з викривальним інтерв'ю по телебаченню... Це дуже не подобається стовпам тютюнової індустрії, які запевняють у нешкідливості виробленої продукції. Олігархи приймають найсуворіші заходи, щоб інформація не стала надбанням гласності. Від Вайґенда йде дружина, Ловелла Берґмена відправляють у відпустку. Там, де задіяні великі гроші, даремно боротися за справедливість, але Берґмен і Вайґенд не припиняють боротьбу.

Ключові слова:

Газета, Репортер, Інтерв'ю, Шпигун, Дослідження, CBS, Тютюн, CBS News, Тютюнова промисловість, Журналістика, Теорія змови, Інформаторів, Insider, Колумбія системи мовлення (cbs)

Виробничі компанії:

Touchstone Pictures, Spyglass Entertainment, Forward Pass, Kaitz Productions, Mann/Roth Productions

Актори: (Всі 89)

Режисер:
Сценаристи: Марі Бреннер, Ерік Рот, Майкл Манн
Композитори: Пітер Бурк, Ліза Джеррард
Відео: (Всі 1)
The Insider - Trailer - HQ - (1999)
1:27
The Insider - Trailer - HQ - (1999)
Зображення: (Всі 4)

Фільми того ж режисера: (Всі 10)
Рецензії: (Всі 1)
8/10 Тернистий шлях громадянської свідомості

Оскар - 2000, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф:
А в чем сила, брат?
А вот в чем: в деньгах вся сила, брат! Деньги правят миром, и тот сильнее, у кого их больше!

Епіграф №2: Я вот думаю, что сила в правде. У кого правда - тот и сильней.

к/ф "Брат-2"

У рамках спроб вияснити, у чому все ж таки сила, у грошах чи у правді, фільм розповідає нам дві пов’язані між собою історії.

Перша - історія Джеффрі Вайганда, колишнього топ-менеджера тютюнової компанії, поставленого перед дилемою: зберегти видиме благополуччя рідних, але дозволити поставити під загрозу життя та здоров’я мільйонів незнайомих людей, або ж вчинити з точністю до навпаки. Причому у першому випадку на кону стоїть розуміння відповідальності за сім’ю, а в другому - абстрактні поняття совісті та справедливості на фоні усвідомлення того, що можна втратити все, і ніхто навіть не скаже тобі за це “спасибі”. Така доля, вочевидь, чекає кожного, хто стає на слизький і непевний шлях дисидентства та демонстрації громадянської свідомості.

Друга - історія Лоуелла Бергмана, журналіста, який, хоч і не з власної провини, та вперше в житті змушений був випробувати на міцність свої принципові професійні стандарти. Свобода слова, вірність даним обіцянкам, захист інтересів інформатора - все опинилося під загрозою, коли у діло втрутилися сили, потужніші за рядового зривача покривів. І тут на думку мимохідь спадає, що доволі легко дотримуватися стандартів, коли вони створені тобою, залежать лише від тебе і ніхто на них не посягає. А от добитися їх дотримання у випадку, коли, здається, увесь світ хоче протилежного - оце справжній подвиг.

Окремий інтерес становить також сама суть проблеми, описаної у фільмі, і не зовсім досконала розстановка акцентів. По суті сигарета викликає фізіологічне звикання через те, що організм перестає виробляти власний нікотин і починає постійно потребувати “замісної терапії” у вигляді цигарки. Подібна залежність підпадає під визначення наркотичної, і у такому контексті і праведна боротьба головного героя, і заходи, до яких вдаються тютюнові компанії, і наївна довірливість простих обманутих американців, яких “забули попередити”, що сигарети викликають звикання, а отже, є наркотиком, виглядають чимось абсолютно чужорідним, і це трохи знижує градус співчуття до героя і його проблем.

З іншого боку, зрозуміло, що курці готові платити за тютюн, але не за додаткові добавки, які, імовірно, викликають посилення наркотичного ефекту від сигарет. Може, вони платили б і за них, але, живучи у суспільстві, яке зробило право вибору для кожного одним зі своїх кредо, вони хотіли б як мінімум знати про рівень ризику, і якщо іти на нього, то свідомо. Можливо, для нашої країни щось подібне звучить трішки дивно (сигарети все одно викликають звикання, тож яка різниця?). Але, вочевидь, для американців подібний обман був просто шокуючим. І може це і правильно - не адаптуватися, а всіляко боротися проти таких речей.

Із плюсів також: акторська гра, яка піднімає звичайну виробничу драму на рівень “вище середнього”. І Рассел Кроу, який вміє однаково достовірно зображати принципово різні типажі, і Аль Пачино, який не потребує додаткового представлення, викладаються на повну, і спостерігати за їх перформансом - суцільне задоволення.

Із мінусів: по-перше, є певні питання до сценарних ходів. Наприклад, до того, чому Бергман так наполегливо добивався уваги саме Вайганда, коли йому потрібна була всього лиш невелика консультація і він уявлення не мав, якою інформаційною бомбою може стати Джеффрі. Або до того, хто ж розповів про дуже закриту і секретну зустріч Вайганда з журналістом його колишнім боссам, спровокувавши таким чином продвигання сюжету у потрібному напрямку.

По-друге, сам фільм триває 2,5 години і виглядає при цьому доволі затягнутим, особливо його перша половина. Зрозумілим було бажання якомога повніше розкрити емоції персонажів, їх трансформацію, зміну життєвих умов, але деякі сцени виглядають так, неначе покликані просто розтягувати хронометраж. Однак десь із середини динаміка починає стрімко наростати, і навпаки, стає складніше стежити за тим, що відбувається (хоча це якраз, скоріше, не проблема фільму, просто він потребує більш-менш підготовленого, інтелектуально розвиненого або хоча б просто уважного глядача), тож кінокартину не вийде дивитися, паралельно спілкуючись із друзями, тут необхідне повне занурення.

По-третє, дещо дратувала лінія Ліанни Вайганд. Занадто сильно вже вона схожа на типову “дружину героя” із кожного другого фільму. Це як правило зразкова домогосподарка, яка старається “із розумінням ставитися” до чоловіка і займатися дітьми. Часто це взагалі статичний персонаж, який “підтримує” головного героя до кінця, хоч і не завжди вникає у суть його проблем. Якщо ж персонажа наділяють хоч якимось розвитком, для нього є один шлях: перестає розуміти головного героя, потім підтримувати, потім забирає дітей і їде до мами. У підсумку - персонаж не самостійний, потрібен виключно для демонстрації мотивації героя і певного посилення його драми.

Можливо, кіношний образ списаний зі справжньої дружини Джеффрі Вайганда, та і потрібно не забувати, що історія взагалі-то не про неї. Але перекочовування із фільму в фільм одного і того самого типажу, з однаковими репліками, поведінкою і навіть використанням одних і тих самих художніх прийомів (наприклад, дружина сердиться - мовчить і йде на кухню мити посуд, дружина пішла - показують порожню кімнату і акуратно застелене ліжко), відверто кажучи, задовбало.

Резюмую: виробнича драма високого рівня із досконалою акторською грою та високим рівнем достовірності. Певні недоліки картину кардинально не псують, тому я б рекомендувала ознайомитися і зробити власні висновки кожному, незалежно від жанрових уподобань.

P.S: Побачила в цьому фільмі випадковий момент, який не має прямого стосунку до основного сюжету. Один із героїв говорить про своє подружнє життя так: “У нас двоє дітей, один мій, один її, у кожного своє прізвище. Сучасний шлюб”. У іншого за всіма зовнішніми ознаками шлюб явно “традиційний”: він забезпечує сім’ю, вона - домогосподарка. Обидві дружини стикаються із певними проблемами або ризиком їх настання через професійну діяльність своїх чоловіків, їх характери та їх рішення, але реагують по-різному. Там, де одна лиш плаче, будучи жертвою обставин, переживаючи крах, не знаючи, як виправити і зробити так, як було, інша, вочевидь, не знаходиться у повній фінансовій та моральній залежності від чоловіка і непогано розуміє, з якою людиною пов’язала своє життя, тому цілком спокійно реагує на перспективу важкого періоду для сім’ї. Де одна зламається, інша вистоїть саме завдяки своїй самостійності і самодостатності. Не знаю, чи справді це задумувалося як антитеза, але цілком очевидно, який різновид шлюбу за філософією фільму виглядає більш презентабельно. Отакі пироги.

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію

Нещодавно переглянуті:
Своя людина (1999)