Чудово - Рецензія до фільму «Небесний листоноша» / Heaven's Postman

режисер Лі Хьонмін
Фільм особливо доторкнеться тих, хто хоча б раз пережив втрату коханої людини. Бо після смерті того, кого любиш, ніщо вже не може бути як раніше. Так важко розірвати дивні магічні стосунки між живими та померлими Так важко відпустити, подолати жаль і докори сумління, зберігаючи пам’ять.
Ця історія - легенда про червону поштову скриньку, яка може пересилати листи померлим. Хана не змогла забути свого коханого, вона не може пробачити йому зраду, вона надсилає йому листи. Біля скриньки вона зустрічає Джеджуна - «небесного листоношу». Він може подорожувати між світами живих і померлих. Бачити його можуть тільки ті, хто втратив близьку людину та дуже страждає. Джеджун просить Хану допомагати йому, адже він не хоче відправляти на небеса погані листи. Деякі листи настільки зворушують їх, що вони намагаються потішити цих людей. Хана та Джеджун допомагають їм пережити біль. Вже нічого не можна змінити для тих, хто померли, але можна полегшити страждання тих, які ще живуть. Та де межа, яку не можна переступити? Біль глибоко в душі. І час не лікує. Хана та Джеджун не мають відповіді на питання «Чи правильно це – заспокоювати людину брехнею?»
Цей фільм не можна сприймати логічно, на нього потрібно відкритись серцем. «Ми ніколи не знаємо, скільки ще будуть поруч з нами ті, кого ми любимо. Тому потрібно говорити про свою любов».
Фільм дуже красивий. Кожен кадр продуманий до дрібниць. Жовте листя, що спадає з дерев у парку, дві пір’їнки на одязі Джеджуна, прикраси у вигляді вишеньок, що так любить Хана.
Я дуже люблю актрису Хан Хьоджу. І ця її роль одна з улюблених. В цьому фільмі вона зворушливо щира у своїх почуттях та переконаннях. Її сміх, її сльози такі… справжні.
Хан Хьоджу неймовірно яскрава. Іноді актори-партнери здаються такими пересічними поряд з нею. І режисери теж не завжди можуть повністю продемонструвати її талант. Обожнюю цю актрису.
Кім Джеджун талановитий співак. Прислухайтесь до пісні в його виконанні, що звучить у фільмі. У Джеджуна насичений глибокий голос з неповторним тембром. Як актор, він дуже стриманий. Все в глибині його величезних чорних очей.
Недавно в одній з книжок прочитала, що зараз добрі й світлі слова втратили свою цінність, а володарюють слова, які сприяють жорстокості та насильству. Думаю, це стосується і фільмів. Цей фільм світлий і щирий, фільм, який поєднує в собі японську вишуканість і корейську насиченість емоцій.