| Країни: | США Франція Велика Британія Японія |
|---|---|
| Жанр: | біографія драма історичний чорна плівка |
| Бюджет: | 7 000 000 $ |
| Касові збори в світі: | 54 641 191 $ |
| Касові збори в США: | 31 558 003 $ |
| Прем'єра в світі: | 16 вересня 2005 |
| Прем'єра на DVD та/або Блюрей: | 14 березня 2006 |
| Прокатник: | Артхаус Tрафік |
| Режисер: | Джордж Клуні |
1950 рік. Тележурналістика тільки встає на ноги. Фільм розказує про реальний конфлікт між тележурналістом Едвардом Р. Мурроу і сенатором Джозефом МакКарті. Щоб розповісти всю правду народу, Мурроу і його віддана команда, на чолі з продюсером Фредом Френдлі і Джо Вершба, долаючи тиск з боку корпорації і спонсорів, намагаються дізнатися до якої брудної тактики і брехні вдавався МаКарті під час його полювання на комуністичних відьом.
Код для перегляду рейтингу кінобази
Section Eight, Warner Independent Pictures (WIP), Tohokushinsha Film Corporation, 2929 Productions, Participant Media, Davis Films, Section Eight Productions, Redbus Pictures, Participant Productions, Tohokushinsha, Participant, Metropolitan Talent Agency
Режисер: Джордж Клуні
Сценаристи: Джордж Клуні, Ґрант Геслов
Композитор: Джим Папуліс
Оператори: Роберт Елсвіт
Оскар - 2006, "Найкращий фільм", номінант
Фільм дещо відрізняється від більшості кінокартин на подібну тематику, і в цьому водночас його достоїнство і недолік. З одного боку, він містить мінімум пафосу і драматичних поворотів, які зазвичай приваблюють увагу та емоційно чіпляють глядача, та з іншого, це створює відчуття документальності того, що відбувається на екрані. Не всі знають, та у фільмі навіть використані справжні кадри хронік із промовами сенатора Маккарті, у тому числі його виступ на телебаченні у програмі Еда Марроу, і це підвищує рівень достовірності, чого, вочевидь, і намагалися досягти його автори.
Фільм мінімалістичний, розмовний, виконаний буквально у двох-трьох декораціях, через що створює відчуття телевізійного спектаклю. Така манера подачі, вкупі з чорно-білим зображенням, також викликає відчуття, неначе він прийшов до нас прямо з 50-х років. Діалогові сцени також перемежовуються музичними вставками, що немовби звучать у прямому ефірі, даючи можливіст ... ь переварити чергову порцію інформації.
Самі ж діалоги доволі складні, і тримають увагу не емоційно, а тим, що змушують вдумуватися в кожне слово.
Менш із тим, основна тема - боротьба проти порушення прав людини у період маккартизму - піднята доволі-таки прямолінійно та однозначно. З одного боку, тут можна побачити мало не політичну агітку у стилі "Америка - колискова свободи". З іншого - можна не прив'язуватись до країни і кожному для себе подумати, як мають працювати принципи демократії та де їх межа.
Спадало на думку, що однією з причин такого резонансу в пресі і суспільстві став той факт, що насправді комуністична ідеологія в США ніколи не користувалася значною популярністю. На фоні цього сенатор Маккарті і справді перегнув палицю, та ще і додумався транслювати по телебаченню засідання своєї комісії, надавши широкому загалу очевидні та необхідні докази того самого порушення громадянських прав людей, у якому його і звинуватили. Однак все ж цікаво, якої б співали американці, якби над ними нависла реальна загроза комунізму радянського зразка. І річ не тільки в ідеології як такій, а також і в тому, що на той момент ця ідеологія мала цілком визначений центр. Тому адепти ідеології, скоріш за все, були симпатиками Радянського Союзу, а отже, і ворогами власної держави. Одним словом, фільм так і не відповість на питання, де закінчуються права і свободи і починається національна безпека держави. Хоч логічно, що описані у фільмі факти порушення громадянських прав сенатором Маккарті більше споріднюють його з комуністичним лідером, аніж йому самому хотілося б.
Менш із тим, цікаво, що боротьба з маккартизмом - насправді не основна тема фільму. Фоном іде ще цікавіша: вплив телебачення на народні маси. Нам демонструють, як один відомий журналіст схилив чашу вагів у свій бік настільки, що не менш відомий сенатор змушений був припинити свою активну діяльність. Однак з часом інтелектуальне політичне шоу закривають, адже спонсори відмовляються розміщувати в ньому рекламу, віддаючи перевагу більш популярним розважальним шоу. Це і є центральною темою промови головного героя, який, як справжній ідеаліст, стверджує, що телебачення слід використовувати для навчання та освіти, а не для розваги і відволікання. Але він так і залишиться непочутим. Капіталістична Америка користувалася ним для заробляння грошей, комуністичний СРСР - використав би для пропаганди. Виходить, що розумні та освічені люди, яких могло б створювати телебачення, насправді не потрібні за жодного політичного устрою, а попит та пропозиція - іноді ще гірший ворог, ніж пропаганда та порушення громадянських свобод.
Із мінусів: Лінія героя Роберта Дауні-молодшого із його специфікою особистого життя, як на мене, тут просто не потрібна. У ній нема нічого поганого, та вона лиш розтягує хронометраж і не має стосунку до основного сюжету, та при цьому не створює і додаткового, за яким цікаво було б спостерігати. Як мінімум, від відсутності цієї лінії фільм, як на мене, нічого б не втратив.
Резюмую: фільм не документальний, але він явно претендує на документальність, тож, як на мене, дивитися його варто у першу чергу людям, які зацікавлені темою і хочуть використати його у якості одного з джерел, щоб розібратися у перипетіях політичної ситуації в США 50-х років, або ж навпаки, бути достатньо підкованим у темі для того, щоб досконально його зрозуміти.
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
Добраніч, та нехай щастить (фільм, 2005)
