Капоте (2005)

Lilia Omelianenko 5 квітня 2020, 18:47

Попередження: рецензія містить спойлери

Показати рецензію

Оскар - 2006, "Найкращий фільм", номінант

Самозакоханий, бо талановитий (а талановитий, бо самозакоханий) письменник Труман Капоте знаходить сюжет для нового роману у газетній замітці про жорстоке вбивство сім’ї фермера у Канзасі. Філіп Сеймур Гофман зображує його як манірного чоловіка, який явно у захваті від самого себе, та і взагалі досить-таки нарцисичний. Так, нарциси - істоти холодні і не сприйнятливі до чужих емоцій, Капоте ж - письменник, для якого відчувати своїх героїв просто необхідно. Як він вирішує цю проблему? Схоже на те, що він сам щиро вірить у те, що добре розуміє інших, та насправді вони - лиш витвір його письменницької уяви, через яку він пропускає реальність.

Однак при створенні свого “документального роману” Капоте все ж прагне максимально зрозуміти свого героя, яким є Перрі Сміт - на перший погляд тихий і милий хлопчина. Труман прагне написати книгу про холоднокровне убивство, та занадто вже великий контраст між фактами і особистістю злочинця, який виглядає людяним і вразливим. Цьому необхідно знайти пояснення, і Труман, немов доскіпливий дослідник, впевнений у силі власного інтелекту, все глибше занурюється у пошук причини цієї невідповідності.

На відміну від Трумана, який на перший погляд здається хитрим, та насправді доволі простий і щирий у всьому що робить, будь то прагнення бути душею компанії, неувага до близьких людей чи возведення у культ власних переживань, Перрі Сміт видається просто приємним хлопцем, та насправді виявляється людиною з подвійним дном. Ми до кінця не розуміємо, хто він: розумний та інтелігентний парубок, що зв’язався “з поганою компанією” чи психопат, маніпулятивна сутність якого здатна розкусити будь-кого краще, ніж письменницький інтелект Капоте.

Попервах ми спостерігаємо за спілкуванням цієї пари як за своєрідною грою. Капоте прагне лиш одного - написати роман, і для цього йому потрібно, щоб підозрювані хоч ще деякий час лишалися живими. Його не цікавлять ні побоювання детектива, що через його письменницькі амбіції злочинець може уникнути покарання. Ще менше його цікавлять надії самих злочинців на те саме. Він майстерно прикидається другом, говорить те, що від нього хочуть почути, хоч насправді йому, за великим рахунком, все одно. Перрі Сміт же намагається використати допомогу і увагу до нього Трумана на свою користь.

Ситуація змінюється і стає більш різноплановою, коли чи то Труман починає бачити у Перрі Сміті самого себе, чи то Перрі вдається переконати знаменитого письменника у їх схожості. Одного разу Капоте говорить “Це неначе ми з Перрі виросли в одному домі, і одного разу він встав і вийшов через задні двері, у той час як я вийшов через передні”, і цим визначає проростання особистого емоційного інтересу у даній ситуації.
Нарцисичний Труман не може не співчувати комусь схожому на себе, так само, як не може не отримувати садистського задоволення, десь в глибині душі, від розуміння того, наскільки він потрібен Перрі. І чим дужче Труман поринає у ці стосунки, тим більш необ’єктивним і вразливим він стає.

Спостерігаючи за ситуацією очима Трумана, ми, як глядачі, самі починаємо сумніватися. Коли Перрі висловлює надію на те, що книга знаменитого письменника допоможе йому викрутитися із ситуації, в яку він потрапив, ми відчуваємо якісь діаметрально протилежні речі. Ми думаємо: а може, цей хлопець невинний? Може він сам нікого не вбивав? Чи навпаки, він просто намагається маніпулювати єдиним другом, який у нього є?

Мабуть, щось подібне відчуває і Труман, якому настільки некомфортно від цього полемічного ставлення до свого “друга”, що він прагне хоч трохи дистанціюватися, але робота над книгою не дає йому такої змоги. Він здається нам мало не чудовиськом, коли не хоче більше допомагати Перрі та його товаришу і бажає, щоб їх якомога скоріше стратили. В цьому яскраво проявляється його нарцисична сутність, у якій його літературне творіння - це щось набагато вище та більше, ніж життя двох ординарних людей, і, отримавши від них все, що було потрібно, він готовий мало не палицями погнати їх на страту. Одначе, здається, що водночас тут діє ще одна причина: суперечливе ставлення Трумана до Перрі заводить його у когнітивний дисонанс, який сам по собі - штука доволі неприємна, і Труман з усіх сил намагається виборсатися з цієї зони дискомофорту.

Що відчуває Труман, коли чує правдиву розповідь про ніч убивства? Складно сказати. Здається, що до цього він на підсвідомому рівні шукав виправдання своїй симпатії до убивці і, навіть незважаючи на промовисту назву, яку він вибрав для свого роману, все ж трохи вірив у те, що Перрі був лише співучасником, або що все це вийшло якось випадково. Правда розставляє все на свої місця, остаточно занурюючи Трумана у вибуховий коктейль із сорому та почуття провини одночасно перед Перрі, перед собою і навіть, імовірно, перед суспільством.

Схоже, що саме в цей момент Труман остаточно втрачає об’єктивність, перетворюючись із гравця на об’єкт гри, а Перрі остаточно утверджується у ролі переслідувача. Не отримавши бажаного, він все ж витискає із ситуації максимум, до останнього гріючись у променях уваги популярного письменника. Труман же навряд чи відчуває наприкінці те жадане полегшення, на яке він так сподівався, адже його тяга до когось, схожого на нього самого, виявляється сильнішою за будь-які моральні принципи, виплекані суспільством.

Хто знає, чи справді стала ця книга творінням, що повільно вбивало автора протягом наступних 20 років. Чи може все ж убивцею його став алкоголізм, який, очевидно, проявлявся і до того, а все пережите Труман забув, як страшний сон? Важко сказати, але факт лишається фактом: книга “З холодним серцем” стала останнім завершеним твором Трумана Капоте.

P.S. До даного фільму можна намалювати ще з десяток різних трактовок. Любителі тонких психологічних ігор, вперед!