«Печера Золотої троянди 5» («Fantaghirò-5» («La Gr - Рецензія до фільму «Печера Золотої троянди 5» / The Cave of the Golden Rose 5

«Печера Золотої троянди 5🌱🐌🐌🍎🐟⛵💞» («Fantaghirò-5» («La Grotta della Rosa d’Oro 5») (1996)) — п’ята частина відомої італійської казкової телесаґи, яку Студія «1+1» транслювала в кінці Квітня 1998-го року й на початку Травня 1998-го року (Моя 11-та кляса).
П’ята частина показала як у багатосерійному кіномистецтві можна красиво сюжетно-візуально-локаційно-музично-атмосферно розвернутися в абсолютно новому-свіжому напрямі й отак упевнено-переконливо «обрізати» всі зв’язки з попередніми подіями та персонажами, залишивши тільки головну лінію. На Мою думку, Золотогривий🐴 (світле відлуння романтичних і героїчних пригод) і Чорна Чаклунка♠️ (кумедно-темно-магічний відгомін і Вона як завжди добряче потішила своєю личиною—рухами-мімікою-інтонацією) — це останній спалений міст зі світлими й темними перилами, який з’єднував минуле Фантаґаро з Її теперішнім Світом вічного миру. Остання Квітка бажання🌱 і Мимосуди🐌🐌 (Які викачали з Фантаґаро всі почуття до Батька-короля, Кетрін, Кароліни, Ромуальдо, Тарабаса, Кселесії, Чорної Чаклунки, Рідної землі та всього иншого) — це красиве символічне прощання Фантаґаро з тугою за Її колишнім Світом. Невдала та по-своєму жорстока спроба Астерії (Міхаела Мей — Michaela May) в образі Чорної Чаклунки здійснити давню жіночу мрію бути щасливою у взаємному коханні (схиляю голову перед Чарівним Дзеркалом та його шедеврально-гостро-переченим діалогом з Астерією🤣😆😂) — це черговий блискучий крок і доказ того, що не варто нічого колишнього-далекого-недосяжного тягнути в Теперішнє. Приємно відзначити, що всі персонажі П’ятої частини зовсім нікого не нагадують з попередніх історій.
Астерія — Моя улюблена героїня та Душа П’ятої частини. Її зовнішність, одяг, вдача, вміння спілкуватися з дітьми, оптимізм, учинки, бажання, почуття гумору є взірцем простої доброї людини, яка свідомо та несвідомо помиляється і визнає всі свої хиби.
Сподобалось фруктоовочеподібне🍌🥭🥕🥬🍊🌶️🍋🥦🍆🍐🍅🥔🥒🧅 військо Безіменного — візуальне кровожерне розмаїття, що є льоґічною передумовою перетворення їжі на людожерів🐟🍎🐠🍏🐡 (оцінив цю гострозубу ідею зображення Зла). Сарсуто — віддзеркалення Моєї власної нетерплячої любови до мармоляди (повидла, яке готували Моя Мама, Тітка й бабусі, а також у великих шестилітрових бляшаних банках, яке привозив з роботи Батько). Я б на місці Сарсуто так само не витерпів і двома руками жер би ту смакоту з казана🍯🙃😆🤣 (як у Селі іще гарячу мармоляду за нагоди крав ложкою з баніка (кастрюлі) — завжди їв і досі їм повидло ложкою та без хліба).
Як приємно було дивитись на справедливу кончину Безіменного — чергової вдалої форми Зла, яка сповна відчула біль, якого завдавала иншим. Естетично-моторошно виглядав у небі Корабель⛵ (Летюче Царство) Безіменного.
Арієс (Люка Венантіні — Luca Venantini) — вільний, жвавий, простий, безпосередній, спритний зі справжнім-відчутним чоловічим характером з батьківським інстинктом. Арієс усім своїм єством, походженням і зовнішністю ідеально підходить Фантаґаро. Їхнє знайомство, діалоги та стосунки дихали блаженною гармонією єднання половинок, які довго прямували одна до одної крізь світи Часопростору. Нарешті Фантаґаро зустріла-покохала і буде щасливою у Світі вічного миру. Я щасливий за Них Обох, а пара «Фантаґаро + Арієс💞» одразу ж поповнили Мій список найкрасивіших кінопар. Їхньою тріумфально-музично-проривною піснею-мелодією🎶🎵 є «L’amore mio Per sempre», що звучить у такт справжнього нового і такого необхідного для щастя та життя Фантаґаро й Арієса. Ця пісня також є сутнісно-атмосферним славнем-символом «Печери Золотої троянди 5🌱🐌🐌🍎🐟⛵💞» («Fantaghirò-5» («La Grotta della Rosa d’Oro 5») (1996)).
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти❗
Моє «за кадром»:
Хочу сказати, що казка-пентальоґія «Печера Золотої троянди🏰🌾🗡️👑🍂🍃🍋🐴🦢♠️🦅🍄🥔🥕💗🌋👥🌺🌻🦜🔮🌱🐌🐌🍎🐟⛵💞» («Fantaghirò» («La Grotta della Rosa d’Oro») (1991, 1992, 1993, 1994, 1996)) іще під час першого перегляду в Березні-Травні 1998-го року глибоко вкоренилася-розчинилася в Мені й одразу ж після завершення дивовижно-тісно і сильно-ностальґічно прив’язалася до Травня-Червня 1998-го року (завершення Моєї 11-ї кляси й улюбленої Школи). Мої власні враження-роздуми-фантазії виникали-розвивалися і під час перегляду, і в тижневих проміжках між серіями, і після завершення трансляції. Більшість висвітлені в усіх п’яти спогадах-рецензіях, а окремі хочу додати тут.
Активне обговорення цієї Казки розпочалося одразу ж після 1-ї серії. Добре пам’ятаю як 2-го Березня 1998-го року, в Понеділок, Моя Одноклясниця у Школі несхвально-роздратовано сказала: «…вже таке дурне і навіть каміння говорить!» Мене, чесно кажучи, інколи дратувала Фантаґаро і деякі з героїв, але розчарування в Казці не було — Я чекав на неї і хотів продовження та щасливого закінчення! Частково Мої очікування здійснилися...
У Березні-Червні 1998-го року до цієї казкової саґи асоціятивно прив’язалися дві пісні: Haddaway — «What about me» і «Bad Boys Blue» — «You’re a woman». Окремо з Білою Чаклункою асоціюються композиції гурту «Фантом 2» — «Там, де птахи» і гурту «Spice Girls» — «Viva Forever», які Я бачу у мальовничій Травнево-Червнево-Липневій природі🍀🌸🦋🌺🐦☘️🌤️🌧️🌼🦢🌾🕊️. Разом із тим, до казки-пентальоґії ностальґічно прив’язалися художні-бібліотечні книжки: В.Шекспір — «Вибрані твори» («Венеціанський купець», «Дванадцята ніч», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло») з темно-зеленою палітуркою, серія «Шкільна бібліотека»: Й.В.Ґьоте — «Твори» (Вірші, «Фауст») з салатовою палітуркою, Ж.Б.Мольєр — «Твори» («Тартюф», «Дон Жуан, або Камінний Гість», «Мізантроп», «Міщанин-шляхтич») з кукурудзяною палітуркою, Ф.Шіллер — «Твори» («Руссо», «До радости», «Нурець», «Лицар Тогенбурґ», «Дума про дзвона», «Розбійники», «Підступність і кохання», «Вільгельм Телль») зі світло-бордовою палітуркою. Моя Довга кімната і Хатний Льох також є асоціятивною частиною «Печери Золотої троянди🏰🌾🗡️👑🍂🍃🍋🐴🦢♠️🦅🍄🥔🥕💗🌋👥🌺🌻🦜🔮🌱🐌🐌🍎🐟⛵💞» («Fantaghirò» («La Grotta della Rosa d’Oro») (1991, 1992, 1993, 1994, 1996)). У Червні 2021-го року до списку асоціяцій доєдналась «Літанія до Пресвятого Серця Ісуса» у виконанні хору «Inspiratum».
Іще в Березні 1998-го року Мене сильно вразив факт втрати Білою Чаклункою сили та Її зникнення з Казки під сим приводом. Я аналізував-обговорював цей образливо-несправедливий факт зі Своїм Першим сусідом і Другом і навесні 1998-го та в Серпні 1999-го. Ми Обоє добре чули, що Студія «1+1» у Березні 1998-го року переклала-озвучила цей уривок як те, що Біла Чаклунка пішла жити в Село, щоби набратися сил (і в Серпневому повторі 1999-го року Ми знову до цього повернулися). Уже у 2000-х К-1 переклав, що Біла Чаклунка втратила свої сили та пішла жити в Село. В Липні 2026-го року отримав переклад ориґінальної італійської версії — Біла Чаклунка втратила сили й оселилась у Селі. Та в Мене надія, що сили поволі повернулися до Білої Чаклунки й Вона знову стала Хранителькою Лісу в Королівстві Старого короля та Його доньок і зятів Кетрін та Катальдо, Кароліни й Івальдо та Їхніх дітей.
Инший Герой, Який став Моїм ідеалом і за Якого вболівав упродовж усієї Казки — Ромуальдо. Факт залишається фактом — Ромуальдо так і не був одружений із Фантаґаро і після Її переміщення до Світу вічного миру Він самотужки опікувався малолітньою принцесою Есмеральдою. Я гадаю, що Ромуальдо з Есмеральдою, після безуспішних пошуків Фантаґаро (ниточки привели до Чорної Королеви і Її Фруктоовочевого В’язня) — залишився у Спільному Королівстві, де виховував Есмеральду в любові до Природи, провідуючи Білу Чаклунку в Її Лісі й Королеву ельфів у Її володіннях. Ромуальдо таки зустрів Своє щире і справжнє Кохання та був щасливим. Коли Есмеральда виросла — відправилася у Своє Королівство (можливо вийшла заміж за Парсела, а може за Когось Иншого).
Гадаю, в Тарабаса з Анжелікою все гарно склалося в Її Королівстві.
Єдина впевнена радість — усе велике магічне зло знищене, між усіма королівствами панує мир і злагода, а всі причетні до чарів зайняті своїми стихіями та захистом Природи.
Кінець🎭🧶

«Печера Золотої троянди 5» («Fantaghirò-5» («La Grotta della Rosa d’Oro 5») (1996))