6/10 Що занадто, то не здраво

Оскар - 2006, "Найкращий фільм", номінант

Фільм дещо відрізняється від більшості кінокартин на подібну тематику, і в цьому водночас його достоїнство і недолік. З одного боку, він містить мінімум пафосу і драматичних поворотів, які зазвичай приваблюють увагу та емоційно чіпляють глядача, та з іншого, це створює відчуття документальності того, що відбувається на екрані. Не всі знають, та у фільмі навіть використані справжні кадри хронік із промовами сенатора Маккарті, у тому числі його виступ на телебаченні у програмі Еда Марроу, і це підвищує рівень достовірності, чого, вочевидь, і намагалися досягти його автори.

Фільм мінімалістичний, розмовний, виконаний буквально у двох-трьох декораціях, через що створює відчуття телевізійного спектаклю. Така манера подачі, вкупі з чорно-білим зображенням, також викликає відчуття, неначе він прийшов до нас прямо з 50-х років. Діалогові сцени також перемежовуються музичними вставками, що немовби звучать у прямому ефірі, даючи можливість переварити чергову порцію інформації.
Самі ж діалоги доволі складні, і тримають увагу не емоційно, а тим, що змушують вдумуватися в кожне слово.

Менш із тим, основна тема - боротьба проти порушення прав людини у період маккартизму - піднята доволі-таки прямолінійно та однозначно. З одного боку, тут можна побачити мало не політичну агітку у стилі "Америка - колискова свободи". З іншого - можна не прив'язуватись до країни і кожному для себе подумати, як мають працювати принципи демократії та де їх межа.

Спадало на думку, що однією з причин такого резонансу в пресі і суспільстві став той факт, що насправді комуністична ідеологія в США ніколи не користувалася значною популярністю. На фоні цього сенатор Маккарті і справді перегнув палицю, та ще і додумався транслювати по телебаченню засідання своєї комісії, надавши широкому загалу очевидні та необхідні докази того самого порушення громадянських прав людей, у якому його і звинуватили. Однак все ж цікаво, якої б співали американці, якби над ними нависла реальна загроза комунізму радянського зразка. І річ не тільки в ідеології як такій, а також і в тому, що на той момент ця ідеологія мала цілком визначений центр. Тому адепти ідеології, скоріш за все, були симпатиками Радянського Союзу, а отже, і ворогами власної держави. Одним словом, фільм так і не відповість на питання, де закінчуються права і свободи і починається національна безпека держави. Хоч логічно, що описані у фільмі факти порушення громадянських прав сенатором Маккарті більше споріднюють його з комуністичним лідером, аніж йому самому хотілося б.

Менш із тим, цікаво, що боротьба з маккартизмом - насправді не основна тема фільму. Фоном іде ще цікавіша: вплив телебачення на народні маси. Нам демонструють, як один відомий журналіст схилив чашу вагів у свій бік настільки, що не менш відомий сенатор змушений був припинити свою активну діяльність. Однак з часом інтелектуальне політичне шоу закривають, адже спонсори відмовляються розміщувати в ньому рекламу, віддаючи перевагу більш популярним розважальним шоу. Це і є центральною темою промови головного героя, який, як справжній ідеаліст, стверджує, що телебачення слід використовувати для навчання та освіти, а не для розваги і відволікання. Але він так і залишиться непочутим. Капіталістична Америка користувалася ним для заробляння грошей, комуністичний СРСР - використав би для пропаганди. Виходить, що розумні та освічені люди, яких могло б створювати телебачення, насправді не потрібні за жодного політичного устрою, а попит та пропозиція - іноді ще гірший ворог, ніж пропаганда та порушення громадянських свобод.

Із мінусів: Лінія героя Роберта Дауні-молодшого із його специфікою особистого життя, як на мене, тут просто не потрібна. У ній нема нічого поганого, та вона лиш розтягує хронометраж і не має стосунку до основного сюжету, та при цьому не створює і додаткового, за яким цікаво було б спостерігати. Як мінімум, від відсутності цієї лінії фільм, як на мене, нічого б не втратив.

Резюмую: фільм не документальний, але він явно претендує на документальність, тож, як на мене, дивитися його варто у першу чергу людям, які зацікавлені темою і хочуть використати його у якості одного з джерел, щоб розібратися у перипетіях політичної ситуації в США 50-х років, або ж навпаки, бути достатньо підкованим у темі для того, щоб досконально його зрозуміти.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: