7.4
25

Чарівна країна (2004)

Finding Neverland

12+  •  1 год 46 хв  • 
Країни: США Велика Британія
Жанр: біографія драма сімейний
Бюджет: 25 000 000 $
Касові збори в світі: 116 766 556 $
Касові збори в США: 51 680 613 $
Прем'єра в світі:
Режисер: Марк Фостер
КіноБаза: 7.4 (25)  IMDb: 7.8 (176467)
Моя оцінка:
/10
oscar
1 оскар, детальніше
Є українське озвучення

Код для перегляду рейтингу кінобази Сюжет:

Письменник-невдаха Джеймс Метью Баррі не підкоряється законам консервативного Лондона і стає другом самотній вдові, а також названим батьком її чотирьом маленьким синам. Нова сім'я дарує натхнення: письменник створює дитячого героя Пітера Піна й чудову казку про малюків, які не хочуть дорослішати...

Ключові слова:

Пірат Хлопець Шотландія Дружба Дитина Вдова Час Автор Хвороби Віра Успіх Втрати чоловіка Одномісний Лондон, Англія Цінуємо наше дітям міжнародне Костюм Дитинство пам'яті Дитина відносини батько Натхнення Шлюб кризи

Виробничі компанії:

Miramax Films, Miramax, Film Colony

Актори: (Всі 66)
Джонні Депп
Sir James Matthew Barrie
Кейт Вінслет
Sylvia Llewelyn Davies
Джулі Крісті
Mrs. Emma du Maurier
Рада Мітчелл
Mary Ansell Barrie
Фредді Гаймор
Peter Llewelyn Davies
Джо Просперо
Jack Llewelyn Davies
Нік Рауд
George Llewelyn Davies
Люк Спилл
Michael Llewelyn Davies
Єн Гарт
Sir Arthur Conan Doyle
Макензі Крук
Mr. Jaspers - Usher
Олівер Фокс
Gilbert Cannan
Енгус Барнетт
'Nana' / Mr. Reilly
Matt Green
'John'
Кетрін Різ
'Michael Darling'

Режисер:
Сценаристи: Аллан Ні, Девід Мегі
Композитор: Ян А.П. Качмарек
Відео: (Всі 1)
Finding Neverland Trailer [HQ]
2:58
Finding Neverland Trailer [HQ]
Зображення: (Всі 19)

Рекомендації: (Всі 16)
Фільми того ж режисера: (Всі 10)
Рецензії: (Всі 1)
5/10 Безпосередність чи інфантильність?

Оскар - 2005, "Найкращий фільм", номінант

А чому Чарівна країна? Локалізатори вирішили мабуть, що у наших широтах не всі в темі, тож назва “Ніландія”, "Ніделяндія", "Небувалія" або “Неможлива країна”, буде і менш благозвучною, і ніяких асоціацій не викличе. Та все ж постійно слухати, як письменник називає свою вигадану країну Чарівною країною, немовби не здатен придумати їй цікавіше ім’я - воно якось дивно…

Джеймс Баррі - автор всесвітньо відомої казки “Пітер Пен” про хлопчика, який не хотів дорослішати. Логічно припустити, що у ній багато автобіографічного, тому її треба розглядати у прямому зв’язку з особистістю самого Баррі. Слід зазначити, що, мабуть, неприязнь до цієї казки “збивала” мені і враження від самого фільму. Хлопчики у ній відстоюють своє право ніколи не виростати і завжди залишатися дітьми, але для цього їм потрібна мама. Нею стає для них дівчинка Венді, яка начебто тікала з дому в пошуках пригод, а в якості пригоди отримала щодення приготу ... вання їжі, прання, пришивання гудзиків, стеження за тим, щоб її “дітки” вчасно причісувалися і чистили зуби. Так, Венді не проти, але це тому, що такою її створив письменник, а не тому, що “дочки-матері” - це єдина гра, яка подобається дівчаткам. Тож виходить цікавий посил: хлопці мають право лишатися дітьми хоч до старості, тоді як маленька дівчинка повинна одразу подорослішати і бути 'мамою', причому роль мами зводиться до виключно побутового обслуговування, ніякої іншої функції вона, по суті, не несе. І якщо Пітера Пена автор казки писав явно із самого себе і частково із дітей родини Девісів, яких ми бачимо у фільмі, то Венді, очевидно, виросла із характерних для його часу уявлень про те, яку роль слід відводити дівчинці, і з урахуванням цього дана казка у наш час виглядає істотно застарілою (як, у принципі, і багато інших казок).

Одначе Джеймс Баррі не те щоб хотів назавжди лишитися дитиною. Його тонку душу, мабуть, зачіпали всі ті “дорослі” правила пристойності та незрозумілі ритуали, які зв’язували по руках і ногах його щирість та безпосередність. Імовірно, Джеймсу Баррі більше підійшло б 21 століття, де можна вдень бути офісним працівником, вночі геймером, а у відпустці бігати по лісу з дерев’яними мечами, і більшість людей це давно вже не дивує. Але на його долю випав кінець 19 - початок 20 століття, та ще і в манірній Британії.

Таким він зображений і в фільмі. Мрійливий, спокійний, заглиблений у власні фантазії, та при цьому він іноді, здається, щиро не розуміє, що поганого він робить, які суспільні “правила пристойності” порушує і які дивні думки рояться у головах членів вищого світу, що за цим спостерігають. Вочевидь, саме тому у фільмі його знайомство з родиною Ллуелін Девісів показали так, як показали, адже насправді воно відбулося у 1898 році, коли батько сімейства, Артур, був ще живий, і дві родини тісно приятелювали багато років. Навіть п'єса Пітер Пен була написана у 1904 році ще за життя Артура, тож надихався Баррі, вочевидь, тільки теплими стосунками у родині Девісів і нічим іншим.

Тож Джеймс Баррі у фільмі все ж не виглядає дитиною, він зображений як цілком дорослий чоловік із хорошою фантазією, якому цікаво спілкуватися з дітьми і який їх любить, а раз власних не має, то тягнеться до чужих. Одначе в один момент автори неначе перекреслюють свого наскрізь позитивного героя несподіваним зізнанням: він кохає Сильвію Ллуелін-Девіс. По-перше, чому це подається так, наче з його поведінки апріорі мало б бути зрозуміло? Протягом усього фільму не було жодного натяку на романтику, стосунки були цілком дружніми, і на тобі! І в один момент нетривіальний герой, який не розуміє, чому оточення засуджує його цілком чисті помисли, перетворюється на звичайного чоловіка, який захотів піти наліво, будучи нещасливим у шлюбі. І магія щезає, адже таких історій на світі доволі багато.

І якщо бажання дружньо спілкуватися з дітьми апріорі не може створювати ніяких зобов’язань, то поява у рівнянні кохання все міняє. Якщо ти одну жінку любиш, а іншу ні, чому ти не вирішиш це питання як годиться? Але ні, у цьому фільмі жінки самі вирішують всі проблеми. Дружина розбирається зі своєю подальшою долею, а мати Сильвії приймає важливе рішення щодо Джеймса і дітей, і виглядає так, наче вона вмовляє його на це рішення пристати, хоч ініціатива подібного мала б виходити від нього, і не інакше. Здається, перед нам воістину Пітер Пен у найгіршому сенсі цього слова, але фільм його за це ніяк не засуджує, фільм все стерпить.

Тож як можна ставитися до кінокартини, яка покликана оспівувати дитячу щирість та безспосередність, а натомість чомусь толерує інфантилізм у дорослих? Як на мене, доволі негативно, адже дитяча безпосередність і доросла відповідальність в одній людині - аж ніяк не неможливе явище.

Джонні Депп у цьому фільмі грає добре, як і скрізь, але він не до кінця асоціюється з образом, який створює. Не будучи загримованим під чергового фріка, Депп є привабливим чоловіком. Навіть дуже привабливим. Чоловік з такою зовнішністю мало асоціюється з мрійником, якого діти цікавлять більше за жінок, і Джонні з цим нічого зробити не може, як би він не грав.

Сама ж історія - це зразок байопіку у найбільш тривіальній його формі, коли протягом усього фільму немає майже ніякої сюжетної інтриги і заздалегідь зрозуміло, що буде далі, а розвиток дії фіксується однотипними ситуаціями та діалогами, тож стежити за нею, як на мене, загалом доволі нудно.

Резюмую: фільм із назвою Чарівна країна мав би створювати відчуття хоч якоїсь казковості, але чомусь створює відчуття чогось дивного, але не дивовижного, як і сама казка "Пітер Пен". Немовби навколо картонні декорації, але вони так і не оживають. Неначе це мені обіцяли пригоду, а натомість привели у світлицю і поставили прати речі та пришивати гудзики. З іншого боку, імовірно, моя оцінка доволі упереджена, а фільм у будь-якому випадку знайде свою аудиторію.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію

Нещодавно переглянуті: