Доктор Смалець
модератор
Знайдено 86 результатів 
Форма: Судова драма з зірковими акторами, динамічним сюжетом і цікавими діалогами.
Вміст: Замовний пропагандистський фільм, спрямований на скасування Другої поправки до Конституції США, яка гарантує право громадян на вільне зберігання та носіння вогнепальної зброї. Стане останньою фазою примусового перетворення вільних людей на стадо овець.
Фільм починається зі сцени, де в лісі біля вогнища сидять хлопчик з мамою, яка розповідає йому таку історію. Священник Никодим вирішив зібрати армію бідняків, щоб звільнити святу землю Єрусалим. Йому вдалося переконати селян та інших нещасних іти за ним до Гробу Христа. Біля сотні послідовників кілька місяців йшли за Никодимом, але їжі у них залишалось все менше. Наступила сувора холодна зима, і люди почали вмирати з голоду. Лише небагато з них дійшли до лісу. У лісі тоді водились величезні вовки, але Никодима це не лякало, бо уві сні він бачив ангела, який йому вказав цей шлях. Раптом втомлений Никодим побачив юну дівчину. Еврика! - подумав кмітливий Никодим. Це ж м'ясо, яким можна нагодувати голодних пілігримів... Дівчина благала Священника відпустити її. - Мовчи, жінко! Ти виконаєш божу волю! Молися про спасіння!...
Далі я вже не дивився, бо стало гидко і соромно за авторів фільму, хоча, з іншого боку, я вдячний їм за те, що вони вже на четвертій хвилині дали зрозуміти, ким во ... ни є і на яку фігню хочуть змарнувати мій час.
Попередження: рецензія містить спойлери
Двогодинна нудятина про дев'ятиденне ЗНО для душ, які прагнуть отримати тіло. Це тільки індуїсти, намагаючись уникнути сумної долі стати після смерті баобабом, хибно вважають, що іспити і заліки здаються у земному житті. Бразільський режисер Едсон Ода думає, що якраз земне життя є головним призом для одного з десяти кандидатів-душ. Невідомо, звідки прибуває така колосальна кількість безтілесних душ, якщо 90% цих мігрантів доводиться тупо знищувати через брак підходящих тіл серед семимільярдного населення планети, де щохвилини народжується півтори сотні немовлят.
Проводить тестування і одноосібно приймає остаточне рішення похмурий темношкірий здоровань Вілл, що у попередньому (земному) житті, як згодом з'ясовується, був актором. Очевидно, що поганим актором, бо нового тіла він не заслужив, але зате отримав відповідальну роботу по відбору найдостойніших. Хто йому давав рекомендацію на цю посаду, у фільмі замовчується, але видно, що сумніви у начальства були, бо для підстраховки до Вілла приставлений жовтошкірий напарник Кіо, який не має права втручатись, але зобов'язаний доповідати нагору про помилки Вілла. Зрештою, Вілл таки допустив грубу помилку, чого і слід було очікувати при такому недбалому формуванні тестів низькокваліфікованим персоналом.
Що ж, тепер мені ясно, чому ми тут, на Землі, ніяк не виберемо собі достойного кандидата з тої купи непотребу, що нам сюди згори звалюють. Пічалько...
Попередження: рецензія містить спойлери
Минулись ті дивні часи, коли християнські священники були добропорядними людьми і несли парафіянам Слово Боже. Тепер вони стали убивцями, гвалтівниками і педофілами. Принаймні, так їх зображає нинішній Голлівуд, який і раніше дозволяв собі плювати на почуття віруючих, але робив це нишком та епізодично. Сьогодні антихристиянська пропаганда не має жодних обмежень і плює собі, скільки хоче, причому, з переконливою художньою правдивістю. Саме через беззаперечні художні достоїнства серіалу не піднімається рука відразу поставити йому одиницю, яку він чесно заслужив. Після цілої купи викривальних стрічок про католицьку педофілію (які вже набили глядачам добрячу оскомину) персонаж священника-вампіра став певним "свіжачком" (принаймні - для мене, бо я подібне лайно рідко додивляюсь до кінця).
Однак, у цьому випадку по перших двох епізодах я навіть не підозрював, у якого монстра згодом перетвориться цей "харизматичний молодий священник". Але виявилось, що це був лише такий затасканий драматургічний прийом: показати, що за гіменце ховається у розмальованій гарними хрестиками обгортці. В принципі, я у цій рецензії намагаюсь зробити те саме з серіалом "Опівнічна меса", себто, розгорнути обгортку. Я нікого не агітую ігнорувати цей фільм, бо він справді дуже цікавий. Подивіться його, але не їжте закладені у ньому "родзинки". Це тільки моя суб'єктивна порада, бо хтось інший може побачити там зовсім інші сенси, з огляду на велику кількість псевдофілософської і псевдорелігійної балаканини. Але почувши нібито знайому цитату з Біблії, не полінуйтесь перевірити, звідки сценаристи її висмикнули: з Нового Заповіту (який, до речі, теж містить численні вставки і фальсифікації, давно визнані християнськими богословами) чи вони взагалі цитують не Ісуса Христа, а старозавітних "пророків", котрим їхній кровожерливий і мстивий бог наказував то сина рідного зарізати, то спекти і з'їсти хліба, присмаченого людськими фекаліями (це не жарт, див. Єзекиїл 4.12–15).
Прикметно, що для чергового глуму над баранячою тупістю релігійних фанатиків завжди вибирається тільки вчення Христа (у якому головною ідеєю є Любов і Милосердя), і ніколи не зачіпається жодна з інших світових релігій: ні буддизм (якому такий кінопасквіль був би просто по цимбалах), ні мусульманство (бо страшно - вони таких жартів не люблять), ні тим більше іудаїзм (самі здогадайтесь, чому). Тож залишається або ескплуатувати канібальські теми міфічних амазонських шаманів, або замовляти черговий блокбастер з життя католицької громади, де завжди відбуваються якісь цікаві і страшні речі. Що мене найбільше в цьому шокує, то це дивна терплячість і бездіяльність побожної італійської мафії.
Прикро, але перша частина великого враження на мене не справила. Лише через півгодини перестала дратувати монотонно трагічна пика і повна відсутність чоловічої мускулатури у головного рятувальника Всесвіту. І ще цікаво, про що цей Шаламе так напружено і однаково думає у всіх своїх фільмах? Невже кожен раз про щось інше?)) Зате з лиця Хав'єра Бардема на одному з кадрів можна було легко зчитати: "Боже, що я тут роблю?" Здається, це був єдиний кумедний момент за весь фільм, та й то мабуть тільки для мене. Інші персонажі нічим не запам'ятались, на жаль. Не маю нічого проти атмосферності, масштабності і т.п., але для мене фільм виявився нуднуватим: я чомусь впевнений, що вдруге його переглядати мені ніколи не захочеться. Порівнюючи з попереднім майже бездоганним Blade Runner'ом, Вільньов зробив крок назад, як на мене (або ж надто високими були допрем'єрні очікування). Можливо, він так розганяється, щоб підняти планку у наступній частині саги.
Фільм про Алехандра Ходоровського виявився досить цікавим, і я навіть додивився його до кінця. Причина дуже проста: режисер цього фільму - не Ходоровський. Бо з тою нудятиною, що натворив кінорежисер Ходоровський, я зміг так-сяк ознайомитись лише завдяки кнопці перемотки. А тут з'ясувалось, що й сам Ходоровський, попри звичну самозакоханість великого художника, може бути цікавим оповідачем, якщо тільки не давати йому кінокамеру в руки. Але найбільше пощастило Френку Герберту: мало хто захотів би читати його "Дюну", переглянувши перед цим екранізацію Ходоровського, якби вона, не дай боже, існувала. Втім, Алехандро у цій документалці й сам зізнається, що "Дюну" не читав, коли прийняв рішення її екранізувати. І справді: навіщо воно йому? Він жеж, трясця, великий режисер, а не великий читач! А всі оригінальні ідеї для фільму можна легко взяти прямо в себе з голови. Мабуть, якраз цього найбільше і злякались мудрі голівудські євреї, вчасно відмовившись фінансувати г ... енія авангарду. Грошей не дали, але деякими ідеями потім скористалися. Таке буває...
Попередження: рецензія містить спойлери
Флешфорвард у фінальній частині мене спантеличив і я пригадав собі, як мене розлютила "Остання спокуса Христа" Мартіна Скорсезе. Я так само вже збирався поставити фільмові одиницю, що у моїй шкалі оцінок означає категоричне несприйняття позиції авторів фільму попри його високий художній рівень. Але сталося так, що головний герой зрештою вчиняє правильно, через що мої оцінки обидвох фільмів так різко підскочили догори, що аж самому стало смішно, як по-дитячому я вдруге купився на ординарний сюжетний трюк.
Девід Ловері - дуже цікавий режисер, якому вдається до кінця утримувати увагу глядача, незважаючи на повільний розвиток сюжету та фатальну відсутність будь-якої харизми на розгубленому циганському обличчі племінника короля Артура. Зрештою, і білолиций король Артур представляє жалюгідне видовище слабої, немічної людини, причому, не тільки тілом, але й духом... Що ж, до такого трактування історії ми вже почали звикати, бо такий нині тренд і мейнстрім: нема і ніколи не було ніяких відважних лицарів і правителів, а є лише мізерні нікчемні істоти, що панічно бояться смерті і намагаються відволікати себе від цих жахливих думок пияцтвом та розпустою. Тож краще сидіти і не рипатись даремно.
Але з якогось дива наш переляканий лицар Ґавейн таки наважується на призначений для нього сценарієм і легендою подвиг, хоча впродовж фільму усі переконували його нізащо не вчиняти це незґрабне самогубство. А якби Ґавейн жив у наш час, то відразу би викинув ту дурну сокиру на смітник, бо сьогодні кожному лицарю достеменно відомо, що справжні герої бувають лише у коміксах.
Зелений лицар для мене символізує всесвітній процес глобального розпаду і гниття: купа гною, покрита зверху красивим смарагдовим мохом. Цей зелена пліснява нікому голови не рубає, бо їй це не треба. Вона просто починає їсти те, що перестає ворушитись. Більшість завмерлих біля екранів істот не помічають, як перетворюються на зелений мох...
Вже на 25-й хвилині, коли головна дійова особа без попередження почала дзюрити на морську гальку, можна було вимкнути цей "байопік" і ніколи більше не звертатись до творчості Френсіса Лі. Але я на це не спромігся, бо у ролі Мері Еннінг знялась актриса, яка мені цікава у всіх ролях, до чого б її не примушували режисери-постановщики. Отже, і після цієї роботи я не розлюбив Кейт Уінслет, але фільмові поставив заслужену одиницю за черговий шаблонний підхід до непересічної історичної особистості. Бо все, що цікавило режисера-сценариста, це нічим не обґрунтовані домисли про нетрадиційну орієнтацію та сексуальний зв'язок двох британських вчених. Ну, хіба ж могли дві жінки наприкінці 19 ст. мати чисто дружні стосунки через їхню спільну захопленість палеонтологією? Та не могли, це ж смішно! От, якби ці вчені були принаймні різностатевими, то я би ще повірив у гіпотетичну можливість їхнього незлягання.))
PS «Світ використав мене занадто жорстоко й, боюся, це зробило мене надто ... підозріливою до кожного» - писала в одному з листів Мері Еннінг, яка при житті не була згадана офіційно в жодній науковій праці, і яку 2010 року Королівське товариство зарахувало до числа десяти британських жінок, які найбільше вплинули на історію розвитку науки. Що ж, сумно, але схоже, що у 2020 році бідолашну жінку використали ще раз...
Копіювання великого Гічкока нічим хорошим для Браяна Де Пальми не закінчилось. Окрім голої дупці молодої Мелані Гріффіт, тут взагалі нема на що дивитись. Мабуть після "Обличчя зі шрамом" натхнення і фантазії у режисера уже не вистачило на щось путнє, і він тимчасово скотився до трешу. Місцями смішно, але переважно тупенько, хоча й з усілякими "прихованими" алюзіями, щоб сподобатись кінокритикам та рафінованим поціновувачам.
PS Цікаво також було побачити Віґґо Мортенсена в масовці: він сидів десь секунд зо п'ять поруч з головним персонажем (Крейг Уоссон) - у черзі на кастинг акторів! 😊 Тепер вже ніхто й не згадає, ким був той Крейг Уоссон...
Ця соціальна драма знята в стилі Майка Лі, тобто, дуже реалістично - як для Франції, звичайно. Бо, при всій повазі до великого французького народу, важко уявити собі в Україні настільки гнилуватий колективчик, щоб майже кожен погодився з хазяїном викинути на вулицю свою співробітницю за одноразову хазяйську подачку розміром 1000 євро (навіть без поправки на вартість споживчого кошика там і тут). Переглядаючи нові і старі французькі фільми, вже не вперше і не вдесяте переконуюсь, що час минає, а основні життєві цінності у них не змінились: на першому місці - гроші, на другому - їдло, на третьому - лямур. Цікаво, що вони цього не приховують і зовсім не соромляться, а просто в очі кажуть тій бідній жінці: - Вибач, Сандра, але я не можу...
Серіал не завершений, як написано в анотації, а закритий - через 3 місяці після прем'єри. Цей месія був занадто небезпечним: недарма за ним ганялися всі спецслужби. Він, як годиться, ходив по воді і оживляв мертвих, але до самого кінця перегляду ви не будете певні, що це не фокуси. І ніхто вас у цьому не збирається переконувати. Та й взагалі, дорогі віряни, ніхто вам не допоможе, окрім вас самих. Хочеш бути месією - будь ним! Піднімай задницю з дивана і починай щось робити з усім цим лайном навколо! Другого сезону не буде. Тільки дивися, нічого не поламай, адже Бог все бачить, хоча і безмежно довіряє своїм дітям.
Один з найкращих британських кримінальних серіалів останніх років. Приквел іншого популярного серіалу "Інспектор Морс" (33 епізоди, 1987—2000 р.р.), який теж варто переглянути. Кожна серія - повнометражний півторагодинний фільм про розслідування вбивств у Оксфорді в 1960-х роках, екранізація романів Коліна Декстера. Цікавий сюжет, небанальний англійський гумор, фактурні актори. У кожному епізоді багато нових красивих жінок (по-справжньому красивих), а також не менше 2-3 небіжчиків, замордованих переважно в нетрадиційний спосіб. Для звукового супроводу використано популярну класичну музику, яку полюбляє головний герой. Якщо для перегляду ще й запастися пів-пляшкою доброго віскі (бо персонажі будуть постійно вас на це провокувати😊), то вам гарантовано 30 незіпсованих вечорів (із яких 23 епізоди - у професійній українській озвучці).
Попередження: рецензія містить спойлери
На жаль, встиг подивитись тільки перші 35 хвилин цього видатного фільму, що отримав три Оскари. Незабутнє враження на мене справили два епізоди: звільнення сечового міхура головної героїні посеред пустельного засніженого поля на самому початку картини (0:03:00) та сцена випорожнення кишківника тої самої персонажки у власному трейлері відразу після гри на флейті (0:35:40). Що було далі, не знаю, бо моя чутлива кіноманська натура не витримала такого несамовито драматичного розвитку сюжету.
Офіційний слоган цього серіалу «His scandal. Her story» для наших глядачів я би замінив на афоризм, озвучений В. Гафтом у старому рад. фільмі "Гараж": "Вовремя предать ето нє предать, а предвідеть". Здається, це головний принцип, яким керуються персонажі серіалу вдома та на роботі. При цьому вважається, що десь всередині у них є "червоні лінії", через які вони ніколи не переступлять. Така собі внутрішня ілюзія, щоб не почувати себе гівном. Ці люди працюють у великій адвокатській конторі. Найбільші прибутки компанія отримує від "найбрудніших" клієнтів: крупного наркоділера, багатія-психопата, магната-шахрая у цифрових технологіях тощо.
Серіал цікавий, з харизматичними акторами і досить тонким гумором - я без особливих зусиль, не кваплячись, передивився на карантині всі 7 сезонів, попри деякі сюжетні повтори.
Те, що відбувається останні 10-15 років в країні Свободи, відбиває бажання туди емігрувати - тож рекомендую до перегляду тим, хто має та ... кі плани. Описаний Джорджем Орвеллом в антиутопії "1984" перевернутий світ віртуальної справедливості поступово стає реальністю вже не тільки в комуністичних зоопарках, але й у "вільних" країнах, де тепер законослухняний громадянин може бути покараний системою за думкозлочин: тюремним ув'язненням або (якщо пощастить) грошовим штрафом і втратою роботи. І не сподівайтесь, що темний колір шкіри допоможе вам уникнути відповідальності за випадково сказане в колі друзів слово на букву Н.
Якщо вам сподобається The Good Wife, наполегливо рекомендую подивитись спін-оф The Good Fight (2017-2020) з майже тими самими акторами і президентом Дональдом Трампом в контексті. Окремі події нагадують вже навіть не абсурд, а легкий канабісний сюр - хоча й досить переконливий, як на мене.
Попередження: рецензія містить спойлери
Найбільшою несподіванкою для мене стало те, що в цьому міні-серіалі від Netflix я не побачив жодної сцени з траханням або каканням персонажів. Це неймовірно! Просто свято якесь!