Незвичайний фільм з пречудовими візуальними смаколиками та цікавим музичним супроводом. Попри те, що більшість чоловічих персонажів схожі на жінок, а головний герой після тижневої сплячки перетворюється на головну героїню. Я сам шокований тим, що мені це сподобалось, але що поробиш - така вже велика сила мистецтва, хе-хе.

Я теж вважаю апріорі, що у всьому винні москалі. Але "лаври" основоположника педофілії - забагато для такого бумагомаратєля, як набоков. Якби не було попиту, не появлялись би тут і там всілякі різнокольорові лоліти. Всередині ледь не кожного добропорядного громадянина сидить маленький чортик, що нашіптує йому на вушко скуштувати те, чого він ніколи навіть не нюхав. Доки цей плід в соціумі табуйований, потенційний маніяк-педолюб його не чіпає, тому що боїться або встидається. Але після того, як було з'їджене перше яблуко, людство тільки те і робить, що намагається порушити всі закони, а набивши собі ґулі та вдосталь наївшись лайна, створює нові правила, потім знову їх порушує... ну, і так далі.

У більшості цивілізованих ісламських країн віднедавна появились офіційні закони про так зване повноліття, що дозволяє брати шлюб з 18 років. Але класичне ісламське право такого обмеження не передбачає, тому ці закони не дуже суворі, і на практиці дозволяються винятки, а орієнтиром є статеве дозрівання або ж рішення батьків чи опікуна. Тобто, шлюбні (а отже і статеві) стосунки дорослого чоловіка з 12-річною дівчинкою не вважаються у них педофілією або взагалі чимось екстраординарним. Принаймні, вони не намагаються це приховувати, як у благопристойній Європі, де офіційні показники дитячого сексуального насильства та інцестів вважаються нібито найнижчими. Зате боротьба за права дітей там досягла вже такого градусу, що стало небезпечним публічно демонструвати прояви емоцій до них, ризикуючи отримати підозру в педофілії. Завдяки голівудським фільмам усі католицькі священники автоматично стали прихованими педофілами, хоча диму без вогню не буває, і навіть Ватікану довелося визнати, що проблема існує. Про Африку я взагалі мовчу - можете самі знайти в інтернеті відповідну статистику.

На фоні цих жахіть, якийсь унилий набоков - лише один з багатьох тисяч трудяг, що виробляють різнокольорові фігові листочки як для масового, так і для елітного споживача сумнівних розваг. Я не впевнений, що він її написав з усвідомленою метою заробити гроші на порнографії, бо навіть на порнографію вона не тягне. Як на мене, книга доволі нудна, і я її не дочитав до кінця. Так само, я не зміг додивитися до кінця і фільм - ще той старий, Стенлі Кубрика, а цей, з Джеремі Айронсом не захотілось і пробувати. Не тому, що я, святий і божий, взагалі не цікавлюсь суспільно-огидними речами, а тому що в кожному з нас, на щастя, сидять різні чортики з великим асортиментом спокус, завдяки чому ми ще досі не повбивали одне одного.

У грудні 2023 року Бела Тарр разом із 50 іншими режисерами підписав відкритого листа, опублікованого в Libération , з вимогою припинення вогню та вбивств мирних жителів під час вторгнення Ізраїлю в сектор Газа у 2023 році.

Жодних публічних заяв та відкритих листів з вимогою припинення вогню та вбивств мирних жителів під час російського вторгнення в Україну у 2022 році, чи хоча би ставлення Бели Тарра до російської агресії знайти не вдалося.

"Першим відчуває біду кінь, який перестає їсти" - Пам'ятаєте, як у "Меланхолії" Трієра коні теж першими відчули, що відбувається? До речі, ці два фільми на одну тему вийшли майже одночасно. А прізвища обох режисерів складаються з тих самих літер. І вони такі чутливі обоє... майже, як ті коні.))

Ну, звичайно, набравши таких акторів: 1) дуже легко зацікавити пересічного глядача, 2) дуже важко зіпсувати невибагливий сюжет (втім, у наші невибагливі часи, добре, що він взагалі є, той сюжет.)
Гадаю, що творці фільму (з огляду на гіпертрофовану расову толерантність сучасних британців) сильно ризикували, не запросивши до акторського ансамблю жодного індуса. На щастя, цей ганебний недолік трохи компенсується широким спектром гендерної різноманітності персонажів. А чим я був по-справжньому шокований, то це повною відсутністю будь-яких оголених, еротичних та інтимно-унітазних сцен (медично обґрунтоване блювання штучно заплідненої лесбіянки не зараховується).
Попри всі ці контроверсійні ознаки, а також завдяки лаконічному хронометражу, рекомендую до перегляду, бо ця камерна вистава доволі весела, місцями - навіть смішна.

Погоджуюсь. Ксав'є Долан набагато симпатичніший, ніж П'єр Паоло Пазоліні. Хоча мене не затащило від жодного з них. Ну, але нехай собі будуть...))

У Харкові ще кажуть "кацапьйо")). Почув це слово в 2014-му, спілкуючись з колегою по роботі, російськомовним на той час.

Ви про "дубляж накладений поверх оригінальної мови акторів"?
А хіба це не те саме, що "багатоголосий закадровий"?

Так, з неї стирчать московські ріжки, це очевидно. Маємо бути пильними, але корисну інформацію можна витягати з будь-якого ресурсу, відповідно її фільтруючи.
Ви маєте на увазі нові рецензії на фільми, які в 90х озвучувалися українською?

Після перших сцен стало ясно, що цей фільм знімала жінка, а потоки жіночої свідомості рідко мене вражають - мабуть через недостатній рівень емпатії в організмі і зазвичай неймовірну для спокійного сприйняття кількість хаотичних подій і діалогів. Тож повторну спробу перегляду я зробив лише завдяки тривалому відключенню електрики, на своєму кишеньковому телевізорі. І хоча ППС - не найцікавіша для мене тема, але мені сподобалось, бо знято з гумором і дуже переконливо психологічно. Така собі екстремальна жіноча істерика у виконанні Дженніфер Лоуренс від шотландської режисерки Лінн Ремсі.

Якщо комусь цікава думка пересічного білого чоловіка, то мені теж приємніше дивитися на представниць своєї раси. Азійки, можливо, когось приваблюють покірністю і вправністю у дечому, але їхні короткі кривуваті ноги і пласкі фігури майже без випуклостей... це дуже сумно. Натомість, люди негроїдної раси можуть мати бездоганно пропорційне тіло і неперевершену грацію рухів, але... даруйте, доведеться звикати до трохи іншого запаху тіла (не знаю, чому про це не прийнято говорити, бо цілком можливо, що у них аналогічні відчуття до білих).

Втім, для кіно це несуттєво, і я з великим ентузіазмом спостерігаю на екрані одних і других, при умові, що на тому екрані відбувається щось цікаве, окрім поцілунків та інших фізіологічних явищ.

Маєш рацію, було б доречніше видалити тебе разом з твоїм блювотним коментарем.

Це все читати просто смішно. І статтю, і коментарі до неї. Ви що, справді вважаєте кожне розцяцьковане азійське мило якимось новим культурним феноменом?
Мене особливо потішила фраза "Раніше таку «справжню» атмосферу мав і західний контент".
А-ха-ха! Та звісно, що мав! І таку, і багато інших атмосфер - і всі вони були на диво "справжніми", причому, кожна нова "атмосфера" відрізнялась від попередньої, бо кіно, як і будь-яке інше мистецтво, розвивається і має свої злети і падіння.
Ні для кого не секрет, що десь з 2000-го року західний кінематограф перебуває в занепаді. Голівуд - у більшій мірі, європейське кіно - у меншій. Причин багато, але зводити все до формули, що це азійський кінематограф переміг західний у якомусь культурному змаганні... Як колись казали старі люди в тирнеті, "пацталом" або "ржунімаґу".
Автор статті взагалі дивився якісь старі голівудські фільми? Там була саме така "справжня" і "комфортна" атмосфера (з неодмінним геппі-ендом і перемогою добра), яку зараз мавпують корейці. Звичайно, на сучасному технічному рівні, зі своїми національними брязкальцями і бльостками. Просто їхнє кіно зараз майже на самому початку шляху, але по суті, це одне і те саме, і тому ми з них так "уміляємось", як та стара баба, що подивилась на свою онуку і згадала, як дівкою була.

Станіслав Лем теж плювався, коли побачив, і здається, порвав усі контакти з Тарковським чи щось таке... Але там є гарна сцена з дефростацією юної наташі бондарчук...))

PS Все-таки дуже шкода, що тут досі нема Вашої критичної статті або деталізованої рецензії про Тарковського, можна навіть з лихослів'ям.))

Колись Гнат Хоткевич дуже дивувався надмірній чемності гуцулів з їхніми багатослівними перепрошеннями, але швидко з'ясував причину такої ввічливості. Кожний гуцул мав на плечі бартку, тож за любе криве слово, що зачіпало його гідність, хам міг легко отримати блискавичну відповідь гострим залізом по тім'ячку...
Припускаю, що мало хто наважувався тоді матюкатися на людях...))