Доволі нудна психологічна драма з нецікавими персонажами і недолугими еротичними вставками. Серхі Лопес хоча й не позбавлений жагучого каталонського темпераменту, але як герой-коханець виглядає не надто спокусливо, через трохи замалий зріст та злегка заокруглений живіт, особливо, в оголених сценах. Трилером це кіно назвати важко: нема "тривожного занепокоєння" і "саспенсу", натоміть превалює нетерпляче очікування кінця фільму. Втім, дещо нове можна дізнатись про японців, зокрема, коли Йоші пояснює Девіду, чому насправді Мідорі наклала на себе руки.

Дотепно.😊

Кошеня. "Зазвичай кацапня говорить матюками, а в Україні - говорять без матюків".
Ось. В цьому і полягає принципова різниця. Українці просто розмовляють, хоча при потребі можуть і матюкатись. Кацап матом розмовляє, бо він, по-перше, інакше не вміє, а по-друге, інший кацап без мата його не зрозуміє. Втім, дехто вже і у нас без мата не може втямити, що у фільмі відбувається. Сумно...

Гадаю, кожна людина має право матюкатись, так само, як кожна людина має право не чути матюків, які їй пхають без її дозволу у вуха не тільки з екрану, але й просто на вулиці, під час прогулянки з дітьми, аматори "живої народної мови", нахабно порушуючи її особистий простір. Невже ніяк не можна забезпечити ці права одним і другим? Адже існують окремі столики для курців і вже навіть окремі вагони для жінок. Чому на кацапському рутрекері обов'язково є застереження про ненормативну лексику, а на рідній Толоці може бути, але не обов'язково?

Яке мені діло, даруйте за офтоп, хто з ким і яким способом кохається, ящо це відбувається за взаємною згодою. Чия свиняча справа, як я сам це роблю у себе вдома за зачиненими дверима і заштореними вікнами? Але чому по вулицях мого міста мають ходити парадами якісь дивні люди з кольоровими ганчірками і оголеними дупами і вимагати захистити їхні права? Хіба я когось з них персонально образив чи щось їм заборонив? Тоді позивайтесь на мене, персонально, в суд, а не займатесь пропагандою і популяризацією серед молоді моделі поведінки, яка погіршує і без того катастрофічну демографічну ситуацію в країні!

Як на мене, то всі перелічені явища є проявами неповаги до співгромадян. Простіше кажучи, звичайним хамством.

Michal Motryn. Так, даруйте, моє питання було недоречним: я забув, що на кінобазі заборонена нецензурна лексика і навіть написав розлогий коментар з прикладами, який теж довелось стерти.
Ні, я зовсім не мораліст. Я теж іноді матюкаюсь, але подумки або пошепки. Вголос - дуже рідко (вже забув, коли востаннє), у присутності жінок або дітей - ніколи.
Як і Ви, я теж не можу дивитись фільми з кацапською озвучкою. Але українську озвучку з матюками я так само не можу дивитись, бо вона у мене стійко асоціюється з кацапами. Попри незаперечний факт, доведений британськими ученими, що всі московитські матюки мають українське походження. Марно також переконувати мене сумнівним аргументом, що грубий мат є виправданим у дубляжі, якщо в оригіналі 150 разів звучить слово f..ck, що це такий тон і задум великого твору. Водночас, я зможу перетерпіти, якщо замість цього надважливого емоційного слова у нашому дубляжі 150 разів повториться слово, яке кацапи не вживають або вживають дуже рідко, і яке означає буквально жінку, що пішла неправильним, кривим шляхом. Але ні перше англійське, ні друге українське слово не додають мені до сприйняття фільму НІЧОГО. Якби на їхньому місці стояло "чорт", "дідько", "холєра", "шляґ-би-трафив" тощо, виглядало б значно краще, принаймні якось різноманітно.

Michal Motryn пише: "Всі говорять з матюками"
Що, справді? Може, Ви хотіли сказати, що всі Ваші знайомі, родичі і друзі говорять з матюками?
А звідки Ви, якщо не секрет?

"Справа не в тому, що вам здається правильним чи логічним. Справа в тому, як є насправді".
А до чого тут ігрове кіно? Воно завжди створювало якусь ілюзію, а кінотеатри так і називались - "ілюзіонами". Головне, щоб мені було цікаво дивитись на те, що відбувається на екрані. Якою б реалістичною не виглядала картинка, все одно ця кіношна реальність умовна. Добитись цього умовного "реалізму" або навіть "гіперреалізму" можна різними способами. Найпростіші з них - показати крупні плани якоїсь гидоти, наприклад, понівеченого людського тіла (бажано ще живого) з повзаючими по ранах хробаками. Найдешевші - роздягнути акторів, змусити їх випорожнюватись в кадрі, і матюкатись, матюкатись...

Michal Motryn, як на мене, обидва варіанти недоречні.
Якби когось розірвало у мене на очах, я не питав би Фреда, що відбувається, бо він бачив те ж саме, що і я. Якби ж я прийшов трохи пізніше, то просто запитав би його, що сталося? Навіть, якщо труп сильно розчленований, чортихатись і матюкатись у присутності покійника - моветон і погана прикмета.))

Якого додаткового кайфу чи сенсу матюки додають глядачеві у сприйнятті фільму, особисто я не розумію. Навіть, якщо вони наперед задумані. Мені це нагадує момент злягання (вже анекдотичний), коли жінка просить партнера називати її брудною хвойдою - для гостроти відчуттів, так би мовити. Ну, добре, між коханцями це дійсно іноді трапляється: такі собі брутальні рольові ігри, які окрім них, більше ніхто не бачить.

Та, мабуть, I am too old for this shit (я занадто старий для цього лайна), бо у мене з кінематографом склалися трохи інші стосунки, якісь більш романтичні чи що...

S3M4RiL, цікаво, чому ви в своїх коментарях не вживаєте матюків, якщо вони вам так подобаються? Тут начебто всі дорослі, ми б зрозуміли...))

Що потрібно знати перед переглядом Дюни, або після, якщо ви не читали книги?
(Олексій Соболев, https://www.facebook.com/oleksii.sobolev/posts/4231480476921503)

Півторагодинна перманентна балаканина з випивонами і перепихонами (але більше - розповідями про ці нехитрі розваги), присмачена недолугими генітально-сортирними жартами та псевдооригінальними думками, що натякають на багатий внутрішній світ персонажів: маленького балакучого єврея і довгоногої кралі, яка його слухає, відкривши рота. Один з найнудніших жанрів малобюджетного кіно. Започаткований ще в минулому тисячолітті славнозвісним нью-йоркським інтелектуалом Вуді Алленом. Як не дивно, але обидва вони (і жанр, і Вуді Аллен) ще досі живі і, дякувати б-гу, продовжують подригувати лапками і навіть деколи отримувати всілякі глобуси, оскари і лаврові гілки...

Добротний олдскульний детектив Брюса Робінсона, режисера культової британської трагікомедії Withnail & I (1987). Дуже атмосферний фільм, в міру ліричний. 22-річна Ума Турман виглядає зворушливо і цнотливо, ще зовсім не схожа на свої майбутні епічні ролі у Pulp Fiction та Kill Bill, тільки у "погляді" її сліпого персонажа іноді проблискує щось таке фамм-фатальне. Шкода, що цей режисер зняв тільки 4 фільми.

Фільм якраз непоганий. А от яскраво-барвистий посуд знаменитої дизайнерки Clarice Cliff я б собі не купив би. І задарма теж не взяв би. Виглядає він, звичайно, набагато веселіше ніж, до прикладу, зловісний чорний квадрат Малєвича, але її художня безпомічність для мене така ж очевидна.

Чого досі не вистачало шведському кінематографу, так це гопників. Щоправда, автохтонних не змогли віднайти, тому повідбирали з іммігрантів, причому, не тільки акторів, але й режисера зі сценаристом. Що ж, вийшло досить переконливо: ось така вона, сучасна Швеція, на наш превеликий жаль...

Маячня, яка не налазить на голову, дуже сильно мене дратувала десь аж до середини фільму, тому дивився одним оком, в фоновому режимі, паралельно займаючись якимись справами. Поки до мене не дійшло, що це чорна комедія, тільки трохи незвична, бо зроблена в Новій Зеландії, а вони там взагалі догори ногами ходять, і гумор, як з'ясувалось, теж місцями трохи дивний.

Не детектив, не трилер і навіть не драма, як сказано в графі "жанр". Малобюджетний артгауз невідомого режисера, з незірковими акторами і загадковим сюжетом. Комусь мабуть сподобається (там є до біса прихованих сенсів, хе-хе), а інші скажуть, що не вдуплились. Картинка приємна: багато пейзажів і натюрмортів, фекально-генітальна еротика відсутня, гендерно-расові теми не зачеплені. Не шкодую, що переглянув.