Це, мабуть, єдиний з відомих мені фільмів, де матюки в українській озвучці справді обґрунтовані сюжетом, себто, синдромом Туретта. А головний герой, на мою думку, є чудовою ілюстрацією до узагальненого психологічного портрету частини вітчизняних перекладачів: - От, не хочу матюкатися, але мушу, бо не можу це контролювати.
Воно, бачте, само вилазить і "не залежить від бажання", як співав незабутній Тризубий Стас...

Прочитавши черговий змістовний коментар про те, що такий-то фільм, в принципі, можна подивитися, але тільки один раз, маю конструктивну пропозицію. Нехай кожен користувач, що пише подібні коментарі, додатково створить відповідний авторський список, наприклад: «Фільми на один раз (Микола-69)». Оскільки є технічна можливість коментувати кожний список, було би дуже цікаво почитати думки інших аналогічних коментаторів: чи погоджуються вони з рішенням Миколи, чи все-таки рекомендують окремі фільми з цього списку до повторного перегляду.

Якщо мою ідею підтримає шановна спільнота, то згодом можна буде на підставі цих авторських списків створити узагальнюючий єдиний рейтинг фільмів "на один раз". Це ж чудовий універсальний критерій оцінки, який дозволяє не заморочуватися з іменами акторів, режисерів, лауреатів фестивалів, країною виробництва тощо. Навіть жанр не має ніякого значення - уявляєте, як буде зручно!

І тут відразу виникає логічне запитання: якщо є фільми на один раз, то чому не може бути фільмів для перегляду два, три, чотири і більше разів? «Фільми на три рази (Оксана Г.)» і так далі.

Я глибоко переконаний, що такі списки фільмів потрібні людям, і найбільш активні і продвинуті користувачі мають взятися, нарешті, за їх створення. Може, тоді вони ці змістовні коментарі перестануть писати, як гадаєте?...

Після шедевра Мілоша Формана, не думаю, що я зможу дивитися якогось іншого Амадеуса.

Не ведіться на низький рейтинг і негативні відгуки, художній рівень фільму досить високий, на мою думку. Цікавий сценарій, прочитавши який, Сіґурні Вівер погодилась на участь, хоча спочатку не хотіла. Небанальний чорний гумор. Загалом, набагато краще, ніж наприклад, Чужий: Заповіт (2017) від самого Рідлі Скотта. Рекомендую розширену версію (Special Edition) тривалістю 01:56:08, з озвучкою ТО Цікава Ідея (2024).

А чому "Час монстрів", а не "Мисливець за головами"? Чергове копіювання російської назви. А-а, ясно: назву виправлено у 2020-му, коли ще ракети на голову не падали, і ще не до всіх дійшло.

Повчальна історія про те, які жахливі речі можуть трапитися з "безнадійний романтиком"-розтелепою, що ніяк не наважиться освідчитися дівчині, у яку закоханий, але не впевнений у цьому і продовжує гальмувати. А в цей час підступні альфа-самці і альфа-самиці не сплять і не ловлять ґав. Як співає Віктор Морозов у одній зі своїх батярських пісень, ♪ Той зриває квітку, хто ї не садив ♪

Дякую за розуміння. Сподіваюсь, що тепер ірландці не образяться і не матимуть до нашої Кінобази жодних претензій))

Це все зрозуміло, озвучка від каналу Г+Г не могла мати іншої назви. Фільм не мав українського кінопрокату і відповідного дистриб'ютора, а телеканал придбав телевізійні права на показ (можна здогадатися у кого) з фіксованою спотвореною назвою. Цікаво, що буде, коли інший телеканал завтра замовить свою українську озвучку і правильно перекладе назву фільму? Це дозволить нам називати ячмінь ячменем?))

Була така дуже відома книжка "Над прірвою у житі", що багато разів перевидавалася українською мовою. Видається вона й зараз, тільки з правильною назвою "Ловець у житі". Погодьтеся, що стояти над урвищем і сидіти у засідці - різні мізансцени, які викликають майже протилежні відчуття. Дуже багато залежить від назви: як ви яхту назвете, так вона і попливе.

Не розумію, яка нам користь буде від того, що на цьому фільмі залишиться московська мітка?

Взагалі-то, BARLEY - це ячмінь, а не верес. Але знову скопіювали російську назву, навіяну баладою Р.Л. Стівенсона "Heather Ale" (у перекладі С.Маршака "Вересковый мед"), хоча там йдеться про визвольну боротьбу шотландців, а не ірландців. Вочевидь, в очах кацапів шотландці відрізняються від ірландців так само, як папуаси від ескімосів. Так той "верес" і пішов гуляти по всіх вікіпедіях і релізах. Тут і "гойдати" не дуже пасує, бо асоціюється з гойдалкою, тобто, з потужним рухом. Більше підходить колиска, яку рухають плавно - так, як вітер траву.

Насправді, The Wind That Shakes the Barley - ірландська балада, написана Робертом Дваєром Джойсом (1836–1883), дія якої відбувається під час повстання 1798 року в Ірландії, та звучить на початку фільму.
Згадки про ячмінь у пісні пов'язані з тим, що повстанці часто носили ячмінь або овес у кишенях як провізію в поході. Ці зерна ячменю проростали у місцях масових захоронень замордованих англійцями повстанців і служили своєрідними позначеннями цих могил. Для ірландських націоналістів ячмінь, що проростає щовесни, символізує безперервний ірландський опір британському правлінню.

Формально, лишень один персонаж, дівуля-німфоманка Торіко є розумово відсталою, але враження таке, що всі інші - теж частково прибацані. Тригодинний язичницький дурдом відокремленої забобонної громади на екзотичному острові. Як на мене, фільм не дуже цікавий, але й не нудний, тож переглянув його повністю, хоча й в три заходи.

З усіх живих режисерів-лауреатів всіляких золотих галузок, тайський Джо виявився для мене найнецікавішим. Два його фільми, які я намагався переглянути, були такими нудними, що навіть не дратували.

Так і має бути, все - у відповідності з авторським задумом. Типове дегенеративне мистецтво неймовірного Яна Шванкмаєра.

Шикарна комедія-сюр. Інформація про українське аудіо додає кумедності, бо жодних реплік у цьому фільмі нема, тож і переклад не потрібний. Геніальне озвучення студії Кінота складається з короткого оголошення про назву фільму та імена режисера і головних акторів. Було би ще смішніше, якби вони повідомили, скільки гривень встигли зібрати за озвучку.

Цікавий, хоча й телевізійний, але досить міцний пеплум від англійського режисера Френка Роддема («Quadrophenia», 1979), з хорошими британськими акторами (у їхній компанії навіть голівудський секс-бой Біллі Зейн майже не дратує). Адаптація історичного роману Маргарет Джордж «Спогади Клеопатри» (1997). Фільм пізнавальний, у ньому відчувається дух епохи, причому, його можна дивитися разом з дітьми, не почуваючись незручно, а це вже великий плюс і велика рідкість у наш час.

Незвичайний фільм з пречудовими візуальними смаколиками та цікавим музичним супроводом. Попри те, що більшість чоловічих персонажів схожі на жінок, а головний герой після тижневої сплячки перетворюється на головну героїню. Я сам шокований тим, що мені це сподобалось, але що поробиш - така вже велика сила мистецтва, хе-хе.