Попередження: рецензія містить спойлери
Джерело: https://web.archive.org/web/20121208044631/http://kinokolo.ua/argument/2222/
Володимир Войтенко, АК
Події у знаменитій стрічці класика американського кіна Стенлі Креймера
«Корабель дурнів / Ship of Fools (1965), що в програмі вночі з 25 на 26 листопада 2012 о 00:20, розгортаються на початку 1930-х років. Місце дії – пасажирський лайнер, що пливе під веселу музику з Мексики до Німеччини. Він ущерть заповнений різними людьми. Що це за корабель, що це за люди? Є питання, є і відповіді.
Отже, ці люди на „кораблі дурнів” постають певним символом людського суспільства, що страждає від пороків та ницих пристрастей. І саме це, на думку авторів, зрештою стане причиною приходу до влади Гітлера. Саме так – у літературній першооснові, в однойменному романі американської письменниці Енн Поттер. Ну і, власне, в його екранізації – у фільмі Стенлі Креймера.
Взагалі ж, образ „Корабля дурнів” у світовій культурі досить давній. Ця назва, зокрема, відсилає нас до двох знакових творів європейської літератури й мистецтва. Передусім, це сатирична поема німецького письменника Себастьяна Бранта, що була видрукувана наприкінці 15 століття і зажила правдивої слави та великої популярности. Ну і, звісно, йдеться про картину знаменитого голландського художника Ієронімуса Босха, написану невдовзі по тому, і яка нині експонується в Луврі. І це алегорії суспільного корабля, що прямує в Пекло.
Заокеанські кінознавці вважають, що Стенлі Креймер був найзнаменитішим, як вони кажуть, меседж-режисером двох повоєнних десятиліть американського кінематографа. Він є одним з тієї плеяди кінематографістів, які були налаштовані своїми фільмами не розважати глядачів, а змінювати світ. Сказати б, ідеться про кіномистецтво соціального послання. Фільми обов’язково спрямовувалися проти чогось – проти фашизму, расизму, антисемітизму, нетерпимости тощо. І це робилося щиро, поза будь-яким державним анґажементом. Тому стрічки Креймера та його однодумців не назвеш пропаґандою, хоча їх часто і небезпідставно звинувачували у дидактичності й тенденційності.
Що ж до кіношляху Стенлі Креймера, то його кар’єра – це хрестоматійне втілення американської мрії: розпочинав підсобним працівником на студії, потім був клерком, помічником сценариста, під час війни фільмував антифашистські пропаґандистські стрічки, а по війні вже продюсував і знімав велике кіно самостійно.
Повертаючись до фільму Креймера «Корабель дурнів», у якому, зокрема, головні жіночі ролі виконують неперевершені Вів’єн Лі і Сімона Сіньйоре, варто зауважити, що він залишається одним з найвиразніших художніх, мистецьких свідчень про ХХ століття.
Для такого свідчення про жорстоку добу, виявляється, не обов’язково нагромаджувати гори трупів на екрані. Варто лиш показати, як люди в доброму гуморі прямують до могили. Втім, Себастьян Брант, Ієронімус Босх, Стенлі Креймер – вони не так вели про минуле, як застерігали сучасників перед майбутнім, що є сумою наших повсякденних вчинків. Отже, це своєрідні мистецькі листи-попередження, адресовані нам з вами.
Попередження: рецензія містить спойлери
АРҐУМЕНТ-КІНО: джерело https://web.archive.org/web/20121208044654/http://kinokolo.ua/argument/2227/
«Життя, гірше від звичайного», Денні Бойл
У програмі з 9 на 10 грудня, о 23:55, демонструватиметься фільм одного з найзнаменитіших британських кінорежисерів Денні Бойла «Життя, гірше від звичайного», що створений спільно з американцями. У головних ролях – улюблений актор Бойла, також британець – Юен Макґреґор, з яким Бойл разом прославився вікопомним фільмом «На голці», а також знана американська акторка Кемерон Діаз.
Роберт – простий прибиральник-невдаха, що мріє написати «знаменитий американський бульвариний роман». Після того, як його викидають з роботи, Роберт бере в заручниці доньку свого боса, котра є, сказати б, рафінованою представницею «золотої молоді». І тут розпочинається і розгортається комедійно-пригодницьке роуд-муві, подорожнє кіно, з музичними номерами.
Стосовно поворотів сюжету, то це ще далеко не все. Пригода з нашими героями потрапляє до кола інтересів певних небесних сил. Взагалі, в Раю, що він скидається на поліційний околоток, чимало проблем з огляду на земні події – чоловіки й жінки не тримаються купи, надто багато розлучень. Треба щось робити. На землю відправляються двійко відповідальних за людські контакти янголів – незвичних, як на пересічну людську уяву, бо постають в іпостасі найманих убивць. Що відбуватиметься далі – важко собі уявити, бо чого немає в цій стрічці, то це очевидности дій та подій. Хоча повороти сюжету прості, попри деяку загадковість, створювана напруга триматиме до останнього. Вдаватись до подробиць немає змісту. Краще просто подивитися кіно.
Денні Бойл знаменитий не тільки культовою стрічкою «На голці». Безумовно, більшість кіноманів гарно пам’ятають хоча б такі його картини, як «Пляж», «28 днів потому», «Мільйонер з нетрів». А от «Життя, гірше від звичайного», що побачило світ одразу ж після тріумфу «На голці», не мало аж такого успіху що в глядачів, а що в критиків. І дарма.
Це надзвичайно вправна, сказати б, елеґантна гра жанрами і з жанрами – суміш комедії, мелодрами, фантастики й трилера. Це, власне, сміливий – з відомим «чорним відтінком», – але по-своєму добрий гумор. Це грайлива постмодерністська стилістика, за допомоги якої режисер вочевидь тихо іронізує над типовими мелодраматичними штампами і кліше… Одне слово, це такий кінофеєрверк від Денні Бойла, про творчість якого йтиметься у спеціальному сюжеті.
Насамкінець додам: «Життя, краще від звичайного», попри всі особливості сюжету, можна назвати доброю романтичною казкою для тих, хто вірить, що шлюби скріплюються на небесах.
АРҐУМЕНТ-КІНО
В чорному-чорному Нью-Йорку, на чорному-чорному Стейтен-Айленді, в чорному-чорному особняку чотири вампіра жартують чорні-чорні жарти.
Мабуть 6 років тому, коли, на основі півторагодинного фільму, почали знімати цей серіал, ніхто не очікував, що він буде настільки популярний, що вийде 6 сезонів. Серіал унікальний - старі, консервативні, егоїстичні та самозакохані вампіри виявилися чудовою ідеєю для купи жартів. Тут мало дійства, здебільшого розмовний гумор, в деяких перекладах з матом, багато чорних та вульгарних жартів - вас ніколи не цікавило сексуальне життя вампірів? На жаль поступово старіючі актори погано підходять для ролі безсмертних істот та ще й у режисера додалось в роботу кілька більш відомих франшиз. Зараз трохи сумно що серіал закінчився, але це була найідеальніша кінцівка, яку лише міг уявити собі мій малий людський мозок.
Польське кіно має дуже хороші традиції, має своїх видатних митців, має свій стиль.
Думаю, людям старшого покоління цей серіал сподобається більше ніж молодим, бо прекрасно показана атмосфера Польщі перед впровадженням воєнного стану в 1981 році. Відтворення деталей настільки досконале, що в деяких моментах мені ставало моторошно. Але майже відразу було смішно саме через це занадто досконале відтворення деталей.
Отже, зарозумілий дослідник UFO з Варшави зустрічає в маленькому містечку аматора, який вважає, що позаземні істоти зараз живуть під водою та мають портали, через які виходять на поверхню.
Саме в цей час селянин з глухого села зустрів дивних істот. І закрутилось...
І тут вже все - міліція, телебачення, служба безпеки, партійний секретар, вчені, навіть дівчина-підліток - всі займаються цим питанням, всі шукають доказів існування позаземних істот.
Та ще й скрізь звучить "Солідарність, Солідарність"...
Тут занадто багато всього, щоб серіал став легким ... і зрозумілим. Все таке справжнє. І дошки між новими будинками, бо асфальту ще нема, і шапка, яку не любить знімати головний герой, і гіпнотизер на телебаченні (привіт Кашпіровський), партійний секретар, у якого вдома ліжко з водяним матрацом і шуба для дружини куплена за рублі. І ще багато, багато всього. Але ж можна дивитись і не смакуючи деталі. Історія цікава, смішна, актори грають чудово. Їх герої такі впізнавальні, вони ходять поряд і зараз.
То чи була ця зустріч з інопланетянами? Чи це все вигадка?
А шоколадна голова Лєніна на вечірці для партійної верхівки напевне була смачна...
Довго відкладав перегляд “Атаки титанів”, бо, чесно кажучи, думав, що це просто чергове популярне аніме, яке всі розхвалюють без міри. Але коли нарешті сів дивитись — не зміг відірватися.
Найсильніше вразила атмосфера — постійне відчуття тривоги, небезпеки, ніби от-от щось станеться. Персонажі — це окрема тема. Вони не просто “типові герої”, у кожного своя історія, мотивація, внутрішні демони. Особливо зачепили Ерін, Мікаса та Армін — їхня дружба й боротьба за виживання виглядають дуже чесно, без надуманого пафосу. А найбільше вразив Леві — холоднокровний, неймовірно сильний, але водночас здатний на глибокі переживання й відданість. Він став моїм фаворитом серед усіх персонажів.
Що ще сподобалося — сюжетні повороти. Серйозно, навіть якщо намагатись передбачити, що станеться далі, — не вгадаєш. А ще — крута музика, яка додає драйву під час битв.
З мінусів — іноді темп історії трохи провисає, а у третьому сезоні є моменти, де все стає надто заплутаним, але загальне враження це н ... е псує.
Єдине, що хочеться попередити — історія непроста, емоційно напружена й змушує задуматися над багатьма речами: хто друг, хто ворог, що таке свобода, як далеко готовий зайти заради інших. Це точно не легкий перегляд, але воно того варте.
«Коан — явище специфічне для дзен-буддизму. Мета коана — надати певного психологічного імпульсу для досягнення просвітлення або розуміння вчення. Ні мораль, ні релігія майже ніколи не мають відношення до суті будь-якого окремо взятого коана».
Я ніяк не могла озвучити собі, чим є цей фільм. Абсолютно інший менталітет, інший світогляд у всьому.
Про цей фільм так не скажеш. Буденність зображення ситуацій абсолютної жорстокості, (показують тільки результат, а не процес), з розмовами про те, що голова мерця повинна бути на Північ, а на ніч потрібно прослухати молитву – це такий чорний гумор, що викликає вже не сміх, а мурашки по тілу.
Головний герой – німий. Але що змінилось би довкола нього, якби він говорив? З сестрою та дівчинкою він порозумівся і без слів. Чи мав би він що сказати, чи хтось хотів би його почути?
Безліч значущих деталей, які волають до нас.
Ні, щоб аж так... І це в Кореї мейнстрим, це для всіх?
Фінал. Фото, де всі головні герої посміх ... аються... Імпульс для просвітлення?
Фільм шедевральний. Як їм вдається так знімати, так грати?
Актора Ю Аіна особливо люблю з фільму «Спалення». Тут він знову на висоті. За роль в цьому фільмі став переможцем номінації «Кращий актор» премії Baeksang Arts Awards 백상예술대상, яку іноді називають корейською версією Золотого глобусу. А сам фільм був номінантом на кращий фільм.
Netflix разом з корейцями створили захопливий, видовищний фільм. Сюжет такий. Сеул, серпень 1988 року. Країна готується до Олімпійських ігор. На команду відчайдушних перегонників, викритих у дрібному криміналі, виходить амбітний прокурор. В обмін на свободу та візи до Америки він пропонує хлопцям допомогти йому викрити впливових корупціонерів, які відмивають величезні суми грошей. Але хлопцям потрібно виграти змагання на вакансію водіїв з перевезення готівки. Фільм знятий абсолютно в корейському стилі. Там є все – видовищні автомобільні перегони, харизматичні відчайдухи - перегонник та його друзі, дуже смішні їх конкуренти, що намагаються бути крутими, а також антураж 1988 року – музика, одяг, автомобілі, атмосфера свята. Майже всю першу частину фільму посміхалась від задоволення.
А які актори… Ю Аін один з найкращих, попри судовий процес та інші негаразди. Дивилась з ним інтерв’ю, де він казав, що може зіграти кого завгодно. І так є. Згадаймо тільки останні ролі – пропові ... дник Ю Джинсу в серіалі «Поклик пекла», німий Теін у фільмі «Без звуку», Джону в зомбі фільмі «# Живий» та Джонсу з фільму «Спалення». У цьому фільмі – відчайдушний авантюрист, дотепний хлопець, віртуозний водій, вірний друг. Яка прекрасна у нього міміка в цьому фільмі. Також його друзі – зовсім юний механік Джунгі (актор О Сону), водій таксі Покнам, харизматичний діджей Джон (актор Го Кьонпьо, що знову опинився в 1988, як у серіалі «Назад в 1988»), та сестра Донука Юнхі (Пак Джухьон), що дасть фору хлопцям у відчайдушності та любові до перегонів на мотоциклах, дуже смішний в червоному спортивному костюмі друг-конкурент Гальчі, якого зіграв співак Міно.
І все закрутилось. Розумію, що сюжет схожий на інші фільми про відчайдухів, та все ж видовище чудове. Атмосфера 1988 року у всьому, трюки на автомобілях, харизматичні персонажі, цікаві повороти сюжету. Дві години пролетіли непомітно. Перепади настрою фільму зашкалюють – то страшно, то смішно, то неймовірно захопливо. І все відразу, все в шаленому темпі. Мені сподобалось.
Події фільму розгортаються у 1980-1990-х роках. Вони засновані на реальних фактах з життя двох видатних корейських гравців у Ґо. В Кореї цю гру називають бадук.
Два вундеркінди Чо Хунхьон, який став професійним гравцем у 9 років та його учень, якого він на піку своєї кар’єри побачив на аматорських змаганнях, І Чанхо. Він став професіоналом в 11. Обидва найтитулованіші корейські гравці за всю історію.
Чекала цього фільму, бо люблю корейські фільми про гравців в Ґо та дуже хотіла побачити нові ролі І Бьонхона та Ю Аіна. Адже саме в таких фільмах, де багато сцен психологічного протистояння, де мало дій, але багато емоцій чудово проявляються певні риси акторської гри. Люблю дивитись, як актори мовчать в кадрі… Багато корейських акторів уміють досконало мовчати. Коли є лише порух очей, легкі жести, легкі зміни на обличчі. Тиха інтенсивність думок та почуттів. Напруження неймовірне.
Цікавий шлях стосунків видатних гравців. Глибока повага та довіра І Чанхо до свого вчителя ... переростає в драматичне протистояння з ним, як з суперником. Емоційно витримати таке дуже важко. Це протистояння змінює їх життя.
Чудові діалоги та напоумлення з фільму.
«Вчитель — це не той, хто дає відповіді, а той, хто відкриває шлях»
«Ґо – битва проти самого себе»
«Ґо шукає відповіді там, де їх немає».
Чудова режисерська робота. Напруга фільму зростає досить повільно, але у фіналі стає неймовірно сильною. Кожна сцена виписана продумано, органічно підкреслює задум режисера. Адже важко показати шлях, що проходять і вчитель, і учень. Амбіції та самотність, мужність та відповідальність – це риси вчителя. Але чи будуть сили прийняти поразку від учня? Теплота та гумор деяких сцен фільму дозволяє побачити нам іншу сторону життя людей, для яких гра та перемога понад усе.
Операторська робота теж на висоті. Дошка для гри виглядає, як поле бою. Ми бачимо її в різних ракурсах, під різними кутами зору. Чудово підібране освітлення, майстерно використовуються великі плани. Камені для гри виглядають якось загадково.
Фільм буде цікавий тим, хто любить неспішне кіно з роздумами та підтекстами, кому цікаві фільми на спортивну тематику.
Хворий і цікавий жахастик, в якому йдеться про психологічні травми жінки, яка переживала їх від самого дитинства. Спочатку було відчуття чогось містичного, але містики тут немає, все дуже навіть реальне, що ще більше жахає під кінець фільму, адже повна картина всього, що відбулось, нам відкривається лише під кінець. Фільм досить своєрідний, варто переглянути.
Задум фільму досить цікавий – подорож до ядра Землі і спроба його знову "запустити". Те, що відбувається під земною корою, а тим більше у земному ядрі, є більшою загадкою, ніж космос. І ця тема досить мало розкрита у фільмах sci-fi, адже здебільшого домінує або дослідження космосу з прибульцями або якісь біо- генетико- дослідження.
"Земне ядро. Кидок у пекло" (досить епічна, майже фентезійна назва) побіжно пояснює будову земної кори та роль ядра у формуванні магнітного поля Землі і як воно нас захищає від космічної радіації. Власне, все у цьому фільмі якесь побіжне. Досить недолуге приземлення спейс-шаттла (яке відношення шаттл має до земного ядра, зрозумієте переглядаючи фільм), дуже стереотипова поведінка агентів секретних спецслужб та вояків армії США, хакера Сноуден wannabe, і звісно ж того самого генія-вигнанця, про якого всі давно забули, але без якого врятувати світ не вдасться.
Тож всі персонажі у зборі, кожен вносить щось своє у місію до ядра Землі і ... ось вона починається. Все йде, як по маслу (дослівно, адже корабель розтинає земну кору, як гарячий ніж масло). Але потім починаються деякі негаразди, які дуже слабо розіграні, як і любовна тема...
Вже десь ближче до кінця фільму я очікував на якихось лепреконів у земному ядрі, але вони не зʼявились. І добре, бо фільм і так сповнений моментів, від яких тільки розводиш руками (а що, так можна було?).
4/10. Дуже цікавий і навіть захопливий задум, але побіжність сюжету все нівелює. Варто переглянути, якщо втомились від космічних тем.
Саме так, без OnlyFans цей фільм не мав би жодного сенсу, але ще два десятиліття тому все було зовсім інакше. Фільм "Сусідка" знятий в епоху, коли соціальні мережі були у зародковому стані, фільми переглядали на касетах VHS, спілкувалися безпосередньо дзвінком у двері, а не миттєвими повідомленнями. Але це лише технічний фон цього фільму.
Щодо сюжету, то тут все досить клішовано – американський коледж, випускний рік, цнотливий головний герой, друг-ботанік і друг-збоченець, спокуслива красуня-блондинка та її темна історія життя. Все ніби клішовано, але вже на початку сюжет розвивається досить цікавим чином. Ми ніби знаємо, чим все має закінчитись, але тут є багато несподіванок і навіть досить смішних і водночас не вульгарних моментів.
Фільм "Сусідка" знятий у часи, коли правила політкоректності ще не були написані для деяких розділів суспільних відносин, тому з перспективи 2025 року його переглядати ще цікавіше. І що є трохи дивним, але "The girl next door ... " з немалою кількістю оголених циць і дуп можна переглянути на Netflix.
Фільм для травневого настрою, як раз коли наближається час випускних :D
Термінатор вже не зупиняє повсталих машин, а лише абʼюзерів, які за допомогою роботів задовольняють свої низькі потреби. Дивно, що фільм є в категорії жахів. Як на мене, то це комедійний трилер з елементами романтики. З бюджетом в 10 мільйонів доларів впорались дуже добре. Завершення трохи розчарувало.
Попередження: рецензія містить спойлери
Гарне кіно. Далі спойлери.
Враховуючи, що фентезійна частина дуже сильно перетинається з подіями реального світу, то я роблю висновок що Офелія активно допомагала повстанцям. Щонайменш викрала ключ та якось приймала участь в нападі на склад. В зв'язку з чим питання, хто вигравав роль фавна? Хто був тим самим казкарем, за вказівками якого діяла дівчина?
Перша відповідь, яка спадає на думку, що це була Мерседес. І в такому випадку, це все виглядає зовсім по іншому. Тобто жінка, яка можливо симпатизувала комуністам (у мисливців знаходили агітацію), запримітив захоплення дівчини феями та казками, скористалась цим, та під виглядом гри змусила дівчину виконувати різні доручення. Можливо, що хвороба та смерть матері Офелії, теж є наслідком обману - дівчині дали якісь ліки та "магічні корінці" для того щоб мати одужала.
За великим рахунком, Мерседес було наплювати на долю падчерки капітана, але була потреба захистити брата та повстанців. Ось і вийшло, що Офелія шукала у оточуючих любові та підтримки, а отримала лише красиву казку та смерть.
Цей серіал розповідає про трьох успішних жінок, які працюють на радіо. Одній трошки за 30, іншій за 40, а третій -трошки за 50. Бу Херьон пощастило з чоловіком. Харизматичний адвокат без пам'яті закохався в неї, бо вона віртуозно грала на барабанах. Лі Шиін заміжня за професором, який домігся кар'єрного зростання завдяки її підтримці. Вона пише сценарії та протягом 30 років дбає про чоловіка-професора та двох дітей, зовсім забуваючи про особисті бажання. Третя дама Са Пійон робить все, щоб зберегти сімейну ідилію. Спокійне стабільне життя трьох подружніх пар раптом (а чи раптом?) дає тріщину.
Цей серіал буде цікавий тим, хто тривалий, а може й не дуже час живуть в шлюбі. Тільки вони зможуть насолодитись майстерно виписаними деталями подружнього життя. Деякі деталі комічні, коли дружина думає, що забруднить рукава нічної сорочки, бо її старий чоловік просить почухати спину. Але страждання від того, що не можеш заснути, бо поруч хропе чоловік, вже не здаються так ... ими кумедними. Але у чоловіків теж є свої негаразди. Сімейне життя без прикрас.
Половина серіалу (я подивилась 1-й сезон), присвячена чоловічим зрадам, та як на це реагують дружини та діти. Таке враження, що чоловіки зраджують в будь-якому віці, після будь-якого стажу шлюбу. Чоловіки зраджують жінок, які гарні, але не піклуються про них, вони зраджують дуже гарних, амбітних люблячих дружин. Вони зраджують тих, які присвятили їм життя, варили щодня свіжі обіди, доглядали дітей і працювали, працювали, працювали.
Друга половина серіалу показує, як і чому чоловіки почали зраджувати. Перед нами майстерно виписані сцени подружнього життя. Відстороненість авторів серіалу при чудовій акторській грі дозволяє пережити щось своє. Може деякі емоції героїв здаються надмірними, але вони відгукуються в серці. Були моменти, що викликали сльози, бо вони були занадто схожими з тим, що я пережила, і відчувала, або, навпаки, занадто несхожими з моїм подружнім життям.
Здається, те, що бачимо, досить болюче і непривабливе. Але це існує. Невірність — це жахливе слово, жахливий вчинок для однієї людини, але це смак свободи для іншої. Чоловіки й жінки по-різному дивляться на стосунки. Люди намагаються виправдовувати свої вчинки, або приховувати зради. Наприклад, професор Пак говорить, що неможливо 30 років прожити з однією жінкою. Він хоче свободи та нових почуттів. Навіть сльози дітей не можуть зупинити його.
Але чи жінки лише жертви? І чи страшне відчуття самотності виправдовує бажання пригорнутись до чужого чоловіка?
Мені подобається, що серіал неспішний. Прекрасна гра акторів в досить повільному темпі, історія, яку ми переживаємо разом з героями, показує нам наскільки крихким може бути шлюб, наскільки ненависними та відчайдушними можуть бути люди. Ми не можемо контролювати почуття, але можемо контролювати вчинки. Емоційні труднощі співжиття в шлюбі відтворені на прикладі не лише трьох пар головних героїв, але і їх батьків. І це ще один цікавий досвід.
Хочеться навіть зацитувати слова героїв, але вирвані з контексту, вони не прозвучать так сильно. Отже, є що дивитись, є в що вслухатись, є над чим думати.
Ніжні саундтреки серіалу створюють відповідний настрій та посилюють емоції.
Я думала, що 16 серій, то все. Але є ще два сезони.
Світ примар (2001) - дуже тихе, меланхолійне кіно. Без криків і драми, але чіпляє майже одразу. Про цинічну дівчину, яка після школи зависає між дитинством і дорослим життям. Та її подружку, яка швидше адаптується і знаходить роботу та підшукує собі житло.
Світ навколо героїні Тори Берч здається фальшивим, всюди зрада, нічого не хочеться. І ніби нічого особливого не відбувається, але фільм дуже чесний. Спокійний, сумний і цікавий. Подивився - і якось тихо стало всередині.
Рекомендую