Попередження: рецензія містить спойлери
Джерело: https://localhistory.org.ua/rubrics/video/premiera-filmu-natalka-poltavka-u-niu-iorku/
Павло Артимишин: На Різдво 1936 року в кінотеатрі "Венеція" на 7-ій авеню Нью-Йорка зал був ущерть заповнений. Ба більше, ще чотири тисячі охочих побачити прем’єру так і не змогли потрапити до глядацької зали і з холу закладу їх довелося вивести поліції. Утім ажіотаж був прогнозованим — на кіноекрані "перша українська говоряча фільма" за мотивами п’єси Івана Котляревського та опери Миколи Лисенка "Наталка Полтавка".
Режисером був американець (виходець із Австро-Угорської імперії) Едґар Улмер. Це, вочевидь, теж підігрівало інтерес до новинки — два роки перед цим, 1934-го, його фільм "Чорний кіт" став найуспішнішою стрічкою сезону кінокомпанії "Universal". А очолив знімальний процес Василь Авраменко — український балетмейстер, який переїхав до Америки. Ідеологічної "пікантності" додавав той факт, що по інший бік Атлантики такий же фільм готував ще один українець — Іван Кавалерідзе. Але знімав його в радянських умовах…
І ось перед публікою на великому екрані — сюжет української літературної класики. Присмачений сценами із українськими піснями та танцями (кому, як не Авраменку було знати, як найкраще їх подати глядачам). А тлом для зображення краєвидів українського села XVIII — XIX століття стала… американська ферма біля Нью-Джерсі.
На відміну від більшості фільмів Джекі Чана, які поєднували екшн та комедію, цей фільм є серйозним від перших до останніх титрів. "Поліцейська історія" - теж серйозний фільм, але в сценах між дією все ж були комедійні моменти, пов'язані з його дівчиною або з його босом, начальником відділу.
Під час перегляду "Кримінальної історії" на вашому обличчі не буде навіть найменшого натяку на посмішку. А сам фільм починається з того, що головний герой відвідує психотерапевта після нещодавньої масштабної перестрілки з бандитами на вулицях міста за його участі.
Фільм присвячений пам'яті жертв викрадень, які загинули або так і не були знайдені, а також поліцейським, які загинули під час виконання служби та розлідування цих справ.
У Джекі Чана багато фільмів, тому я, мабуть, не бачив цього фільму в дитинстві або бачив його лише один раз, тому що деякі моменти здаються мені знайомими. Його точно не показували по нашому телебаченню, тому що він не доступний онла ... йн українською мовою. Можливо, я дивився його на DVD рос мовою. Я був здивований, коли в кінці фільму в титрах було сказано, що фільм заснований на реальних подіях, пов'язаних з викраденням китайського бізнесмена Тедді Ванга у 1990 році.
Тедді Ванг народився в Шанхаї, Китай, у родині веньчжурців, син власника лакофарбового та хімічного бізнесу Ванг Дін Шіна. У дитинстві він грався з Кунг Ю Сам (Ніна Ван). У 1948 році, коли їй було 11, а йому 15, вони відновили дружбу, а в 1955 році одружилися. Ванги переїхали до Гонконгу, і їхній бізнес перетворився на Chinachem Group, з часом ставши однією з найбільших і найпотужніших компаній на цій території завдяки своєму прибутковому фармацевтичному підрозділу.
Ванга викрали 12 квітня 1983 року, коли викрали його Mercedes-Benz. Його вивезли і прикували до ліжка на вісім днів, поки Ніна Ванг не заплатила викуп у розмірі 33 мільйони гонконгських доларів.
Ванга знову викрали 10 квітня 1990 року, коли він виходив з Жокей-клубу в Гонконзі. Його викрадачі вимагали 60 мільйонів гонконгських доларів. Його дружина Ніна заплатила частину з них у розмірі 34 мільйонів доларів, але Ванга так і не повернули. Кілька ймовірних викрадачів були спіймані і заявили, що 56-річний Ван був викинутий в море з сампану 13 квітня. Його тіло так і не було знайдено, і він був оголошений юридично мертвим в 1999 році. Заповіт Ванга був оскаржений Ніною, кінцевим головним бенефіціаром. За словами особистого помічника Ніни, вона отримувала телефонні дзвінки від Тедді аж до 2000 року.
По суті "Crime Story" є останнім фільмом, який зображає останні дні справжнього міста-фортеці Kowloon. Фільм частково знятий у безлюдному Kowloon Walled City і включає реальні сцени вибухів будівель.
У січні 1987 року британський колоніальний уряд оголосив про плани знести обнесене стіною місто. Після важкого процесу виселення і передачі де-юре суверенітету над анклавом від Китаю до Британії, знесення почалося в березні 1993 року і було завершено в квітні 1994 року. Парк Коулунського обнесеного мурами міста був відкритий у грудні 1995 року і займає територію колишнього обнесеного мурами міста. Тут збереглися деякі історичні артефакти з обнесеного мурами міста, в тому числі будівля ямен та залишки південних воріт.
Рекомендую гонкогзький бойовик з елементами уся 2024 року "Twilight of the Warriors: Walled In", який відтворює місто-фортецю Kowloon. У титрах будуть додаткові сцени, які змальовують побут міста.
Японський романтичний фільм за мотивами манги "Kowloon Generic Romance" події, якого відбуваються у місті-фортеці Коулун вийде в серпні 2025 року, а реліз аніме-серіалу відбувся в квітні і зараз виходить в українському озвученні.
Рекомендую до перегляду відео про Kowloon Walled City на You Tube каналі DamiLee, яка все детально розповість: https://youtu.be/hoNclh1K_zY?si=kmYcAUwtr5QSJOng
Її сторінки також є в соцмережах інстаграм, Тік Ток та інші. У неї взагалі цікавий контент про архітекткру, дизайн і т.д., як реальних споруд, так і вигаданих з фільмів та серіалів, наприклад, "Дюна", "Бункер".
Ось ще відео з каналу South China Morning Post: https://youtu.be/g1wSj9X2igA?si=tbbM6Wav_WmzwsB6
Також ви можете знайти архівні кадри в You Tube за назвою "Exploring Kowloon Walled City in an Afternoon - Vlog (1991) by Suenn Ho.
Раджу ознайомитись з цими термінами саме на англомовних вікіпедіях, ну й на карті зрозумієте, що як і до чого. Kowloon Walled City, Kowloon City, New Territories, Hong Kong Island, Hong Kong.
Новина про вихід другої частини "Аудитора" викликала у мене водночас і зацікавлення, і настороженість. У кінематографі дуже часто продовження не дотягує до встановленої попереднім фільмом планки. На жаль, "Аудитор 2" не став приємним виключенням.
Якщо перший фільм підкупав своєю нестандартною зав'язкою, цікавим сюжетом, розвитком і взаємодією головного героя з іншими людьми, то фільм другий здався мені абсолютно банальним, клішованим бойовичком. Так, у "Аудиторі" теж вистачало типових для цього жанру кліше - можна згадати перестрілку і драматичну зустріч братів. Але, як я вже зазначив, сюжет компенсовував ці недоліки.
В "Аудиторі 2" сюжет здається відверто висмоктаним з пальця і абсолютно недолугим. Самого Аудитора повністю затьмарює його надмірно імпульсивний (а часом і відверто психований) брат. Реалізм і логіка теж кульгають на обидві ноги. Інколи я запитував себе: це все ще "Аудитор", чи вже якийсь черговий "Джон Вік ... "?
Висновок: сиквел вийшов геть слабеньким і необов'язковим. Автори однозначно могли написати кращий сценарій, але вирішили не заморочуватись. Так, це не настільки огидна картина, що її хочеться якнайшвидше вимкнути і стерти з пам'яті. Але і якоїсь цінності в ній абсолютно немає. Я відношу цей фільм до категорії "на один раз" - подивився і забув.
Попередження: рецензія містить спойлери
Увага. спойлери!
Велетенський летючий корабель США, який коштував трильйони доларів - літає безперешкодно по всьому світу, навіть над ворожими країнами. На висоті лише кількох кілометрів. Розміром з гору. І кошмарить роботів та простих людей синім сканером, що вишукує цілі а потім уражає їх ракетами (сам цей сканер ще той крінж). Цікаво, що ракети мають швидкість десь трохи більше за швидкість авто - а все тому, щоб показати красивим кадром як вони летять.
Найцікавіше, що жодне ППО світу не може збити цього велетня) Ну як, це в сюжеті зовсім не пояснюється. Нажаль, ми українці вже добре знаємось на таких речах. І тому дивитись на це було дико. Навіть в боях з "терористами" - не було зроблено жодного пострілу у відповідь. Таку ціль фактично на малій висоті можна було б спокійно пошкодити звичайними засобами ще з 2 світової війни. Оскільки по сюжету не показано чи мав корабель якийсь захист. А якби і мав, всі ми знаємо що не буває 100% захисту в будь якій війні. А особливо коли корабель тупо нависає над ціллю так близько.
Це великий мінус фільму, тому що на цьому кораблі зав'язан сюжет! Нам прямим текстом кажуть - "Якщо Номад паде - ми програємо цю війну". What?! Підозрюю, все це було зроблено з єдиною метою - щоб головний герой в кінці фільму вручну заклав вибухівку і героїчно підірвав її знищивши велетня.
Окей, відкинемо всі ці хлопчачі претензії до технічних деталей. Але ж в цілому сюжет ОК? Ні, це не так. Саме через це я впевнений фільм провалився в прокаті. Він намагається бути драматично - Аватаром, а виходить беззмістовна розповідь про хороших і поганих, з нотками якогось дивного роуд муві. Коротше кажучи якщо від першої третини фільму я навіть отримав задоволення - від краєвидів, від технологій, бачення авторами нового світу і тд. То чим далі, тим діри в сюжеті ставали дедалі більшими аж поки у фіналі не стали розміром з Чорну діру.
Дуже шкода, а міг би бути гарний фантастичний фільм. Я все одно не жалкую про витрачений час. Тому що фантастичними фільмами нас не так часто балують.
Якщо ви любите фантастичні фільми - рекомендую до перегляду. Як симпатична картинка на вечір - цілком підходяще кіно.
"Спустошення" – це зухвалий та жорсткий бойовик, який не дає глядачеві перепочити. Том Гарді в ролі втомленого детектива, який потрапляє у вир кримінального світу, щоб врятувати викраденого сина політика, демонструє потужну та переконливу гру. Режисер Гарет Еванс знову доводить свою майстерність у постановці напружених та кривавих екшн-сцен.
Фільм вирізняється стильною операторською роботою та динамічним монтажем, що підсилює відчуття хаосу та безладу, відображеного в назві. Однак, деякі критики відзначають, що сюжет може здатися дещо прямолінійним, а окремі персонажі – недостатньо розкритими. Попри це, шанувальникам кримінальних трилерів та брутальних бойовиків "Спустошення", ймовірно, припаде до смаку завдяки своїй інтенсивності та харизмі Тома Гарді.
Загалом, "Спустошення" – це екшн-орієнтоване кіно, яке робить ставку на візуальну складову та безкомпромісну жорстокість, а не на глибокий сюжет. Якщо ви шукаєте адреналіновий бойовик на вечір, цей фільм може стати непоганим вибором.
Брутальний, темний і кривавий бойовик від режисера фільму Рейд.
Havoc (2025) занурює в темну атмосферу зіпсованого міста з першої ж хвилини. Тут усе пронизано корупцією і напругою, подекуди навіть нагадуючи "Сім" Фінчера - брудні вулички, тісні коридори, маленькі кімнати з мотлохом. Повітря ніби пахне потом, кров'ю і безнадією.
Маємо простий сюжет - продажні копи, японська мафія, наркотики, зрада, кров і любов - усе замішано у диявольському шейкері. Драма тут скоріше фоном: головне м'ясо подано гарячим - жорсткі сутички, криваві бійки, холодна зброя.
Том Харді - серце цього хаосу. Брудний, змучений, інтуїтивний. Він не просто б'ється - він виживає, зубами чіпляючись за кожен крок. Його герой - поліцейський, затиснутий між мафією, продажною поліцією і власною совістю. Харді стікає потом і кров'ю так, що екран, здається, тріщить.
Режисура Гарета Еванса тримає напругу на максимумі. Бойові сцени - це шалена поезія насильства: хаотична, сирувата, а ... ле влучна. Екшену багато, він ллється хвилею за хвилею. Особливо в другій половині фільму, коли починається справжнє пекло.
Операторська робота - двояка. Іноді тряска камери, особливо у сценах переслідувань, більше шкодить, ніж допомагає. Але інколи все сходиться і Havoc вибухає ядерною сумішшю з пострілів і бризків крові.
Сюжет навряд чи здивує, деякі моменти зроблені поспіхом, а драматичні лінії могли б бути глибшими. Проте завдяки божевільній бойовій хореографії, щирій жорстокості і фірмовій депресивній атмосфері Еванса, фільм працює як ковток свіжого повітря для тих, хто втомився від глянцевого екшену.
Havoc не відкриває нових глибин, але заряд адреналіну забезпечений повністю. Це брудний, в'язкий, безжальний бойовик. Рекомендую всім, хто кайфував від Рейду 1, 2 або шукає фільм, де кулаки говорять голосніше за слова.
Режисер Сіон Соно вже написав сценарій фільму, коли 11 березня 2011 року в Японії стався землетрус і цунамі Тохоку. Після цієї катастрофи він вирішив переписати сценарій, щоб адаптувати фільм до цього стихійного лиха.
"Хімідзу" мав бути таким самим, як манґа 2001 року. Початкова версія сценарію була ближчою до свого джерела, але, як і більша частина Японії, вона була радикально змінена катастрофою 11 березня 2011 року. Землетрус і цунамі Тохоку були катастрофічними.
"Хімідзу" - це вид кротів, що мешкає в Японії. Суміда хоче бути таким, ховаючись від звичайного, нудного життя. У нього немає ні мрій, ні бажань, ні життєвих планів, ні цілей. Це 14-річний хлопчик без майбутнього, але з добрим серцем. Поруч з його халупою живуть люди, які залишилися без даху над головою через стихійне лихо. У своїх наметах вони тримаються на загальному доброму настрої і доброті Суміда. Це хороші люди в його житті на відміну від батьків. Його батько пішов, але періодично повертаєть ... ся за грошима і б'є Суміду за зухвалу поведінку. Мати також не любить його і залишає наодинці з халупою та човнами.
Кейко Чазава, дівчина, яка одержима Сумідою. Вона буквально переслідує його, а її стіни обклеєні його словами. Як і Суміду, її батьки ненавидять її, а розкриття "подарунку" матері - одна з найбільш тривожних і гнітючих картин. Отже, вони споріднені душі, і Кейко любить Суміду, але вона його дратує, але з часом Суміда до неї звикає.
І Суміда, і Чазава мають по 14 років, їх виштовхнули у доросле життя задовго до їхнього віку, і невігластво юності відіграє головну роль у їхніх рішеннях. Суміда постійно думає про самогубство, оскільки бачить лише один вихід зі свого становища. Чазава дещо врівноваженіша, але її зазвичай бадьорий настрій дещо пом'якшується схильністю розплакатися в будь-яку мить.
Варто зазначити, що Фумі Нікайдо чудово вміє плакати, і її гра в цілому вражає, особливо враховуючи той факт, що їй тоді було 16 років. Шота Сометані також чудовий, хоча його персонаж дає йому трохи менше простору для того, щоб похизуватися своїми вміннями.
З одного боку тут за допомогою персонажів говориться про травму країни в наслідок катастрофи. З іншого боку, він показує, як двоє героїв, що мають проблеми, по-різному з ними справляються. Один з них замикається, а інший шукає свободи не показуючи свої переживання ретранслюючи їх в хорошу еннергію, щоб витягнути іншого з темної ями, тим самим запобігаючи своєму падінню в неї. Дехто також трактує одну з ліній, як зобрадення того, як можуть з'являтись серійні вбивці.
На мою думку, любов і одержимість Кейко до Суміди не зовсім можна назвати токсичною, вона не є маньячкою чи сталкершою, яка переслідує улюбленця школи, яким Суміда не є, та не вважає його своєю річчю. Хоча слова на стінах це дивно, але зважаючи на її ситупцію в сім'ї, це порятунок. Так, вона сталкерша, але позитивна сталкерша...це звучить так тупо, але я спробую пояснити. Суміда був тією єдиною людиною, яка була промінчиком світла в її житті, хоча він зовсім не мав до неї ніякого інтересу. Це цікаво, адже виходить, що вона хапалась не за того, хто б їй допоміг і веселив, а за того, кому потрібна допомога. Мотивуючи Суміду до життя та прагнучи звільнити його від темряви давало їй самій енергію та мотивацію для власного життя.
Часто кажуть, щоб відволіктись від чогось негативного потрібно чимось зайнятись. Її одержимість Сумідою, ніби свого роду заняття, яке робило її щасливою в намаганні відволіктись від своїх проблем. Я не психолог, але це виглядає так, що вона хапалась і тягнула Суміду з темряви, щоб самій туди не потрапити. Бо хто як не вона? Якщо вона не витагне людину, яка сповнює її життя сенсом, то хто витягне її? По факту її любов та одержимість врятували життя Суміді, як і її саму давши їм обом надію. Напевно одержимість має декілька різних ступенів. Її одержимість разом із закоханістю це щось, що напевне переживає багато підлітків, але це не та маніакальна одержимість якоюсь красивою харизматичною, успішною в багатьох сенсах людиною та всезагальним улюбленцем.
Я впевнений, що багато людей хотіли б мати на своєму боці таку людину як Кейко з її неймовірною підтримкою та вірою. Так, вона була нав'язливо для роздратованого Суміди і, як то прийнято казати мабуть порушила якісь кордони, але в перспективі це було на краще.
Думаю основний зміст тут продовжувати жити попри все, навіть попри скоєні помилки за які слід нести відповідальність.
Якщо говорити в контексті травми нації від трагедії, то слід рухатись далі всім гуртом попри втрати і рани.
Фільм закінчується надією. "Хімідзу" був створений лише через кілька місяців після цунамі, але його віра в те, що все може і буде краще, посилає потужний і важливий меседж.
Десь в Амазон...
- Давайте зробимо мультсеріал по типу "Любов, смерть і роботи" і в ньому прорекламуємо наші ігри.
- А де ж ми візьмемо на нього гроші?
- Запросимо інші ігрові видавництва, які теж забажають прорекламувати свої ігри.
- Але для того щоб вийти на той же рівень потрібно купу гарних сценаристів.
- На пару епізодів знайдемо, в інших зробимо акцент на екшн. В нас сидить без діла цілий відділ 3D дизайнерів.
- Якщо не буде гарних історій, то хто ж буде це дивитися?
- Геймери, їх вже привчили споживати низькосортні ігри в дочасному доступі, їм сподобається.
- Це виглядає як бізнес-план. До праці!
Дякую за цей фільм. В ньому прекрасно все, починаючи від акторської гри мастодонтів, теплою і затишною атмосферою, гарною картинкою кадру, особливо природи, чарівним музичним супроводом і надзвичайно чудовими і живо прописаними персонажами. Отож не оминайте це кіно і нагородіть себе насолодою на цей вечір.
Одразу "обмовка", навіть за ці 12 серій виникає питання "а чи варто". Але в цілому, щось "за кадром" може бути, тому 6,55/10
Якщо трохи більш детально - ГГ імба з перших же хвилин (хоч кажуть те і не явно), від алхімії тут тільки кілька "магічних дій" (це не оті пробірки та досліди) на всі серії, посилань на "минуле" - буде доволі мало, тобто помітка "ісекай" фактично ні на що не впливає.
Світ буквально чорно-білий, тобто є оці "добрі", а оці "злі" - ніякого "сірого", навіть живуть вони окремо (відчуття якоїсь дитячої казки). Але, теоретично, враховуючи "поверхневий огляд" що нам дали - має бути ще щось "інше", проте зовсім не гарантовано.
Другорядні персонажі - вони просто є. Так, вони різні, так ми "чуємо" що у них є якась предисторія, проте її нам не розкривають - через що не має відчуття "пов'язаності". Чи більше в оригіналі, або наступном ... у сезоні (якщо він буде) - мені невідомо.
Сам сюжет - доволі неоригінальний, хоча певні моменти ще можуть і "реалізувати" (але це знову припущення).
Окремим пунктом, доволі суб'єктивна річ - "туалетний гумор", не розумію навіщо він тут і чому саме в такому форматі.
Якщо так не заглиблюватися в "негатив" - більшість часу це просто повсякденка про незамисловаті дії (крафт-полювання), які не є "важкими" і відповідно можна просто "витратити трохи часу" (відволіктись), тому з певною надією на оригінал/продовження залишаю саме таку оцінку.
"Tampopo/Кульбабка" - японський фільм Дзюзо Ітамі 1985 року справді кидає виклик жанру. Іноді його називають першим "рамен-вестерном" обігруючи термін "спагеті-вестерн", водночас створюючи комедійно-драматичну оповідь, яка занурюється у стосунки між людьми, Японією, їжею та культурою.
Глибокий досвід виникає під час перегляду фільму "Тампопо", який оспівує акт їжі, перетворюючи кіно на засіб, що пробуджує всі почуття, включно зі смаком, з незліченними сценами, які стимулюють апетит глядачів, чи то візуально, чи то за допомогою звуку.
З одного боку, "Тампопо" показує, як головна героїня на Тампопо, яку зіграла Нобуко Міямото за допомогою пари водіїв вантажівки Ґоро та Ґуна навчається готувати найкращий рамен у місті, але Ітамі також досліджує традиції та важливість кулінарної майстерності в Японії, запрошуючи своїх глядачів долучитися до мистецтва гастрономії.
Один з рецензорів за яким я слідкую написав, що у фільмі "Опівночі" (2021) менше переслідувань. І я такий про що цей хлопець пише, але як тільки я почав перегляд я зрозумів.
Цей фільм треба було назвати "Переслідувач", принаймні першій половині фільму ця назва підходить. Сценарій таке собі. Я не знайомий з оригінальним тайванським фільмом, щоб порівнювати, але цей рімейк сам по собі поганий. Хімії немає ніякої. Фільм не викликає емоцій.
І взагалі наскільки реально те, що дорослі люди скажуть, що вони не хочуть плавати в басейні з людьми, які мають вади слуху, бо можуть захворіти на це? Ну принципі такі можуть бути, але це прям якісь вийнятки. Якщо автори хотіли розкрити таку соціальну тему, то вони її явно не розкрили. Сцени з пришилепкуватими жіночками та сцени, де Йон Джу затулив вуха затичками для вух замало, хоча друга все ж має сенс. В драмі "Скажи, що кохаєш мене/Tell Me That You Love Me (2023) ця тема розкрита набагато більше, до того ж там справ ... ді є романтика.
Є декілька маленьких плюсів.
Це власне фінальна сцена з другом та сестрою головного героя та героїні відповідно, яка з'являєтьсч після перших декількох титрів.
Діалог Йо Рим з її матір'ю в якому мати пояснила різницю між підтримкою та жалістю. Що жертвуючи собою заради інших може бути для них тягарем.
І цитата батька Йон Джуна: " У світі багато людей, які вміють говорити, але викликають роздратування".
Ну й маленький твіст в історії.
Якщо ви хочете подивитись дійсно хороші ремейки, то подивіться "Be With You" 2018 року, який є рімейком на однойменний японський фільм 2004 року та "Soulmate/Споріднені душі" 2023 року, який є адаптацією китайського фільму 2016 року чи "A Moment to Remember" 2004 року, заснований на японській телевізійній драмі 2001 року "Pure Soul". Фільм також став хітом в Японії, побивши попередні рекорди південнокорейських фільмів, випущених там в прокат.
Мікі 17 наче й непогане кіно, проте воно може легко розчарувати. На жаль, фільм не розвиває свою концепцію. У першій половині нам показали саме те, що було в трейлерах, але щойно історія доходить до моменту, де концепція мала б розвинутися, автори повністю забивають на неї та зосереджуються лише на сатирі, алегоріях і власних меседжах. Сатира — це добре, але коли вона перешкоджає основній концепції, то все ж щось не так. Утім, Мікі 17 поганим фільмом не назвеш, і для, щонайменше, одного перегляду це цілком хороше кіно.
P.S. Після перегляду фільму рекомендую звернути увагу на The Outer Worlds: The Company We Keep. Ідея там дуже схожа.
«Схід місяця» – нове творіння Wit Studio, творців перших сезонів «Атаки титанів» і «Саги про Вінланд».
Режисер Масаші Коїдзука
Дія відбувається в майбутньому, коли Місяць вже колонізований. На Землі панує спокій та процвітання. Керує світом штучний інтелект Сапієнтія. Злочинців та непокірних висилають на Місяць. Вони в певний момент повстали і хочуть незалежності.
На Місяць відправляється спецзагін з Землі, щоб знайти та ліквідувати голову опору. Один з членів загону Джек є головним героєм цього аніме. Він має особисті мотиви помсти людям Місяця, бо під час теракту, загинули його батьки.
Не завжди аніме захоплює мене з перших кадрів. Часто буває, що довго розкручується сюжет. З цим аніме не так. Захопилась з перших хвилин перегляду. Неймовірної краси картинка і захопливий початок сюжету відразу привернули увагу. А потім вже не могла відірватись.
Під час перегляду фільму або аніме підсвідомо починаєш групувати героїв на «добрих» і «злих», «своїх» та «чужих». І наскільки ... цікаво буває, коли визначитись дуже важко. «Схід Місяця» саме такий загадковий. Звичні уявлення про добро і зло перестають працювати.
Джек завжди вірив, що живе у правильно влаштованому світі. Але реальність Місяця його вражає і викликає сумніви щодо доцільності того, у що він вірив, чому служив.
Японці майже завжди занурюються у глибини світобудови. Можна не зчитувати цього, аніме теж буде дуже цікавим. Але для шукачів прихованих сенсів та смислів поживи для розуму теж буде багато.
Не можна не відзначити краси цього аніме. Як неймовірно все зображено, які чудові кольори, це просто шаленство кольорів, шаленство зображень. Реальність Місяця вражає. Майстерність творців захоплює.
Звідки стільки фантазії закрутити сюжет так, що практично до фіналу тримає в напрузі? І після перегляду залишається калейдоскоп думок, почуттів, трактувань. І в кожного буде щось своє.
Незабаром багато святкових днів. Саме час, щоб подивитись щось веселе, або ліричне.
Почнемо з веселого. Комедія, яку можна подивитись в колі друзів. Це ж корейці знімали, намішали всього.
Це бойовик-комедія. Але гумор не тупий і не вульгарний. Фільм досить видовищний, багато елементів, притаманних бойовикам.
Дивитися краще з субтитрами, тому що мімішний Кім Йонкван – це неймовірно. Та його мімішність чудово поєднується з силою та витривалістю. Не варто псувати задоволення беземоційним перекладом. Кім Йонкван та актриса Лі Сонбін в ролі китайського спецагента створили чудову екранну пару.
Не знаю, чому в корейських фільмах поліція завжди недолуга. Але тут ще й спецслужби виглядають не найкраще. І це були самі серйозні моменти в фільмі. Все інше комедія, що переходить у фарс.
Фільм хороший, бо
Прекрасні, харизматичні актори.
Бойові сцени дуже реалістичні, без будь-яких чарівних польотів у повітрі.
Дуже багато по-справжньому веселих моментів.
Чудове музичн ... е оформлення.