Почну рецензію з кінця – цей фільм виявився повним розчаруванням для мене. Дивно, що на IMDB він має навіть досить високу оцінку – 4.6. Початок стрічки обіцяє багато – цікаво все-таки подивитись на гібрида Чужого та Хижака. Також нам подаються декілька сюжетних ліній, які дуже швидко тухнуть вже до середини фільму. Щодо Хижака – до технічної сторони зауваг немає, тут повна класика з мінімальними нововведеннями. А от щодо Чужого фільм повністю розчаровує. Замініть інопланетного ксеноморфа якимось маніяком у масці і ось ціле провінційне містечко вже налякане, а половина його мешканців вбита. Гібридність Чужого з Хижаком ніяк не розкрита, фільм дратує своєю темрявою та дощем, сцена з вагітною жінкою виглядає гротескною, ніби покликаною нажахати глядача або викликати відразу, але все це виглядає уродливо-комічно, майже як пародія на Чужого.
Ну а військові діють "в лоб". Як я зрозумів, фінальна сцена має бути таким собі посиланням на якесь продовження типу "Чужий проти Хиж ... ака 3", але його досі не зняли.
Не рекомендую до перегляду цей фільм. Може розчарувати.
Через призму комедії та кумедних відсилок на відомі фільми нам дали сумну реальність. "Fast & Feel Love" - це "Форсаж" для тих, хто замість спорткарів має кредити, рахунки за світло та розбите серце. Це один із найоригінальніших тайських фільмів останніх років, який примудряється бути водночас дуже смішним і по-справжньому сумним.
Фільм має відсилки на такі фільми як "Паразити" Пон Джун Хо. Музика, монтаж і навіть ракурси камери копіюють знамениту сцену з "Паразитів". Назва та стиль шрифту на постері відсилає на (Форсаж/Fast & Furious) "Fast & Feel Love". Увесь фільм пародіює пафос "Форсажу" , слова про сім'ю, а кінцівка фільму візуально та емоційно відсилає до фіналу "Форсажу 7", де герої Домініка Торетто та Браяна О'Коннера роз'їжджаються на перехресті в різні боки, це символізує остаточне розставання Као та Джей. Вони поважають один одного, але їхні шляхи тепер лежать у різних напрямк ... ах. Це робить фінал комедії несподівано сумним і глибоким. Також відсилки на "Темного лицаря", "Месників", "Зоряні війни". Дівчинка, яка тренує Као, сидячи на плечах наче майстер Йода поводиться як мудрий і суворий наставник. Відсилки до "Форсажу", "Паразитів" та "Зоряних війн" це не просто жарти, це спосіб показати світ очима головного героя. Для нього побут це війна, а розставання це епічна драма.
Найглибший і найсумніший шар цього фільму тема часу. Якщо на поверхні це комедія про стаканчики, то всередині — це філософська драма про «крадіжку життя». Час - це найлютіший ворог і найдорожча інвестиція, що розкривається через два паралельні світи героїв.
Час як інструмент. Для Као час — це ворог, якого він намагається приборкати. Його життя вимірюється тисячними частками секунди. Він настільки зациклений на тому, щоб «перемогти» час у грі, що стає його рабом у реальності. Він не помічає, як минають роки, як старіє мама, як Джей втрачає блиск в очах. Для нього час - це цифри на моніторі.
Час як життя. Для Джей час - це ресурс, який вона буквально дарувала Као протягом 10 років. І тут виникає той самий момент «гри в одні ворота». Вона інвестувала свій молодий вік у його успіх. Вона "купувала" йому час для тренувань, забираючи на себе всі побутові справи.
В результаті у нього є світовий рекорд і навички, а у неї - порожнеча. Вона усвідомлює, що він не просто користувався її допомогою, він "з'їв" її найкращі роки, не давши нічого натомість.
Час неможливо повернути. Це найболючіша думка фільму. Као думає, що якщо він навчиться мити посуд або лагодити насос (тобто "виросте"), то він "відпрацює" борг. Але фінал фільму (та сама відсилка до Форсажу) жорстоко показує: час - це не гроші, його не можна повернути з відсотками. Джей не може отримати свої 10 років назад, тому вона йде.
Фільм ніби каже нам: найстрашніша поразка - це не програти чемпіонат на 0.001 секунди, а усвідомити в 30 років, що ти витратив час не на тих людей або не на ті речі.
Саме тому фінал такий гіркий. Це не класичний хепі-енд, де герої обіймаються. Це дорослий фінал про те, що час це єдина валюта, яку ми витрачаємо безповоротно. Це навіть показують на прикладі того як у жінок з віком зменшується кількість яйцеклітин. Це один із найбільш реалістичних і водночас жорстких моментів у фільмі. Режисер вставив цю інформацію про біологічний годинник Джей не заради "просвіти", а щоб показати різну ціну часу для чоловіка та жінки в цих стосунках.
Для Као час - це циклічність. Він може тренуватися сьогодні, завтра, через рік. Його "стаканчики" нікуди не зникнуть, він може покращувати рекорд до сивини. Для Джей час - це лінійність і незворотність. Сцена з яйцеклітинами та візитом до лікаря підкреслює
біологічний дедлайн: поки Као грається у "вічну дитину", час буквально витікає з тіла Джей. Для неї кожен рік, проведений у прислуговуванні йому, - це не просто втрачений час, це втрачена можливість стати матір'ю (якщо вона цього хотіла) або просто мати вибір у майбутньому.
Жорстока асиметрія: Као у 30 років - це "перспективний хлопець", який тільки починає дорослішати. Джей у 30 років у суспільстві часто сприймається як людина, яка вже "запізнюється". Фільм чесно показує, що Као, по суті, споживав її молодість, щоб підживлювати свій інфантилізм. Так, він не робив це спеціально він просто не усвідомлював, бо не встиг подорослішати через їхню домовленість, коли вони зійшлись.
Їхня домовленість була пасткою для обох.
У стосунках Као та Джей сталася класична помилка "поділу ролей", яка виглядала як ідеальна угода, але насправді зупинила розвиток Као як особистості.
Джей стала його "коконом": Вона взяла на себе весь зовнішній світ (рахунки, прибирання, їжу, насос), щоб він міг жити в стерильному вакуумі. Вона думала, що допомагає йому досягти мети, але насправді вона калічила його соціально, знову ж таки не спеціально, а несвідомо через їхню домовленість.
Као залишився "кімнатною рослиною" через те, що йому не потрібно було стикатися з труднощами, у нього не було стимулу дорослішати. Дорослішання — це завжди реакція на опір середовища. Коли Джей прибрала весь опір, Као просто законсервувався у тому віці, коли вони зійшлись
Коли домовленість розпалася, виявилося, що Као — це 30-річний чоловік з навичками дитини. Він не встиг пройти природні етапи дорослішання, бо Джей занадто довго його оберігала. Виходить, що їхнє "кохання" було формою спільної деградації: вона виснажувалася, стаючи йому матір'ю, а він ставав дедалі більш безпорадним.
В іронії фільму Као починає дорослішати тільки тоді, коли втрачає все. Це дуже жорстокий урок, коли іноді турбота іншої людини може заважати нам стати тими, ким ми маємо бути. А медичний факт у фільмі робить егоїзм Као майже злочинним. Він не просто не допомагав по дому він тривав її у стані "очікування", поки її біологічний час працював проти неї. Джей пішла не тому, що вона зла, а тому, що в неї більше немає часу, щоб дарувати його комусь іншому. Вона нарешті почала витрачати його на себе.
Као зрозумів цінність Джей лише через порожнечу, тоді, коли вона зникла з його кадру. Коли він нарешті навчився функціонувати як дорослий (купувати їжу, прибирати, платити рахунки), до нього дійшло, що ці дії не просто побут. Це був час і зусилля людини, яка його кохала. Його фінальний ривок у спідстекінгу був спробою повернути її через свій успіх, але...
Світовий рекорд діє як поразка. Найсильніший момент фільму це коли він таки б’є світовий рекорд. В будь-якому іншому кіно це був би момент тріумфу. Але тут ми бачимо, що це порожнеча. Він стоїть зі своїми цифрами на екрані, і вони йому більше не потрібні, бо він усвідомив, що ці секунди не варті років самотності. Він виграв гру, але програв життя.
У фінальній сцені, коли вони з Джей роз’їжджаються в різні боки (відсилка до «Форсажу»), Као виглядає дорослим. Він самостійний, він вміє жити в реальному світі. Але він залишився самотнім зі своїми секундами. Він навчився функціонувати, але він втрачив єдину людину, яка бачила в ньому не машину для стаканчиків, а просто Као.
Као подорослішав, але це дорослішання через втрату. Він зрозумів, що бути "найшвидшим" - це безглуздо, якщо тобі немає до кого поспішати. Тепер він знає ціну часу, але цей час тепер належить лише йому одному. Це його особиста в'язниця, яку він побудував власними руками.
На початку фільму ми думаємо, що фільм буде про те, що треба йти до своїх мрій, типу все можливо. Але дивлячись на фінал можна зробити висновок, що вчителька була права. Хороша перспективна професія може виявитись кращим інвестором як в гаманець так і стосунки, щастя. А чи всі досягають своїх мрій? А чи всі хто досягнули щасливі та успішні в усіх сферах? Це незручна правда, яку фільм підсовує нам під кінець. На початку ми сприймаємо вчительку як типову дорослу зануду, яка душить мрію дитини. Але через 10 років виявляється, що її прагматизм мав під собою залізобетонний фундамент.
Стабільна робота - це не просто про гроші, це про повагу до часу іншої людини.
Ось чому вчителька, за великим рахунком, виявилася правою в контексті стосунків.
Ресурсний баланс: Якби у Као була робота з хорошим доходом, він міг би найняти клінінг, замовити їжу або полагодити той насос за гроші. Тоді Джей не довелося б бути його обслугою. Вона могла б бути його партнеркою, а не менеджером з виживання.
Соціалізація: Робота змушує людину взаємодіяти з іншими, вирішувати конфлікти й брати відповідальність. Це і є процес дорослішання. Као ж обрав шлях фрілансера-самітника, де він відповідав лише перед секундоміром.
Спільне майбутнє: Коли вчителька каже про стабільність, вона має на увазі можливість побудувати щось спільне. На "стаканчиках" не збудуєш дім і не виростиш дитину (згадуючи ту саму сцену про яйцеклітини). Його мрія була егоїстичною, бо вона не передбачала місця для когось іншого.
Але є одна велика іронія. Якби Као послухав вчительку і став "нормальним", він би не став чемпіоном світу. І фільм ставить нас перед жорстоким вибором:
Бути геніальним у чомусь одному, але стати соціальним інвалідом і втратити кохану людину.
Бути "середнім", стабільним і надійним партнером, але назавжди поховати свій талант.
Режисер використав комедію як троянського коня, він заманив глядача жартами про стаканчики та пародіями на блокбастери, а потім, коли ми розслабилися, встромив ніж глибокої екзистенційної драми прямо в серце.
Ця "сумна реальність" працює на кількох рівнях.
Ми всі Као: У сучасному світі нас привчають бути ефективними, швидкими, досягати "рекордів" у кар'єрі чи хобі. Фільм показує, що ця гонитва за продуктивністю робить нас функціональними інвалідами в реальних стосунках.
Трагедія непомітності: Найстрашніше не те, що Као був егоїстом, а те, що він щиро не вважав себе таким. Він просто не бачив жертви іншої людини. І фільм каже нам: "Озирнися, можливо, хтось поруч прямо зараз витрачає своє життя на те, щоб ти міг просто "грати в стаканчики'".
Неможливість відкату: У комедіях ми звикли до того, що герой вибачається, дарує квіти, і все стає як раніше. Тут ні. Джей йде назавжди. Це доросла правда: пошкодження, завдані часом, неможливо виправити магічним жестом. Коли в кінці ми бачимо Као, який нарешті навчився сам виживати в побуті, нам не хочеться за нього радіти. Навпаки, стає дуже сумно, бо ми бачимо самотню людину, яка навчилася бути дорослою в порожньому будинку. Це дзеркало для багатьох із нас.
Що ви так його возвеличуєте? Складається враження, що вся "Смерічка" трималася виключно на Яремчуку. Зінкеви, Дутківський, Ісаак, інші виконавці просто паразитували на ньому. Так, він талант, але якби не партнери - він лишився б ніким! Правда ще за життя він так і прагнув показати себе і інших! Саме його заслуга, що "Смерічка" перстала існувати і першим з неї пішов Василь Зінкевич, з яким Яремчук співав дуєтом, але вважав саме себе зіркою першої величини!
З цікавістю подивився постановку «Жив пес Сірко» (2025), бо люблю музичні фільми та вболіваю за Українське кіно. Я не все зрозумів — напевно не дозрів, а може перезрів для такого сюжету.
Найбільше сподобалася прекрасна сільська ПізньоОсіння локація пісні «Шовковиця» (Іван Люленов та Артем Дамницький).
Я у захваті від Юлії Юріної та ансамблю «Ґвара».
Сподобалася Катерина Павленко, Яка ідеально підійшла на цю роль і гарно зіграла. Я спершу подумав, що це Сусанна Карпенко.
Було кілька комічних епізодів і дотепних жартів, але льоґічної цілісности й Різдвяної атмосфери Я не побачив, не відчув.
Можливо комусь більше сподобається, ніж Мені.
Щиро бажаю Українському кінематографу багато якісних художніх, документальних і музичних фільмів та серіялів.
Моя оцінка — 5 балів із 10-ти!
(На жаль) Не часто таке буває, що дивлюсь фільм за один раз. Якщо це не похід в кінотеатр, звісно ж.
Фільм Одна битва за іншою\One Battle After Another (2025) - це один з тих рідких випадків, що подивився за раз. А він йде десь дві години та сорок хвилин 😎
А все тому, що було дуже цікаво куди історія піде та яка ще дурка (в кращому сенсі цього слову) буде далі творитись 😂
За відчуттями фільм мені нагадав Усі страхи Бо . Не сюжетно чи жанрово чи ще щось. А саме оцим от відчуттям що тобі дуже цікаво от ЩО далі ЩЕ трапиться на екрані ? В Усі страхи Бо був, умовно кажучи, псіходел з сенсом. А тут це.. ну, може типу саркастична комедія з сенсом ? Напевно якось так можу охарактеризувати його.
Я навіть не збирався прямо зара дивитись, тільки почати та поставити на паузу. Але фільм захопив мене повністю 😇
Окрім гарних акторів з гарною акторською грою , тут ще є дуже приємний візуал та монтаж. Не дивився що там було за лаштунками , але майже впевнений що графіки тут приблизно не б ... уло. Якщо не все, то багато сцен знімались внатураху. Задній план не розмивали постійно (щоб скрити якісь огріхи) заради кінематографічної картинки. Освітлення навмисно "брудне" інколи, без ідеального освітлення (тобто з усіма цими тінями на обличчях, як приклад) . Деякі сцени тримали подовше , без постійних катів щосекунди.
Буквально очам приємно було.
Плюс цікавий саундтрек, який місцями майже зливався в якусь какофонію . І він також на диво довго міг фоном "шуміти" . Через це частина сцен здавались довшими та напруженішими .
Окремий кайф - комедійні елементи. Не прямо комедія, а саме елементи. Якісь дрібнички в назвах наприклад. Абсурдні речі, абсурдні назви, абсурдні ситуації. Ааа як же інколи це було гарно ахахахах . І все це з серйозним обличчям та режисурою 🔫
Я фільмом залишився задоволений . Не знаю які були відгуки в пресі та серед глядачів, я навмисно нічого не читав та не дивився. Тому може фільм сприйняв краще\гірше , аніж "треба" було ґґґґ
Другий сезон психологічно тонко і навіть віртуозно показує особистість психопата-вбивці модельєра Джанні Версаче.
Серіал затягує і гіпнотизує. Тим, що як ми бачимо, злочин це щось неминуче для психопатичної особистості. І тим, що помінятися ця особистість абсолютно не здатна.
І це рок, фатум. Це неминучість ланцюга трагічних подій, неминучість трагедії як для злочинця, так і для жертви.
Мінус є і він трохи поза межами фільму. Мінус в тому, що насправді все було не так як показано. Цього дурника підставили.
Проте все одно серіал просто ідеальний. Захоплюючий, моторошний, хвилюючий, вражаючий, якісний і психологічний.
Я стала шанувальницею режисера Раяна Мерфі.
«Війна очима тварин💥🐄🌲🐇❄️🌽🐈🏚🌾🐐🩸» (2025) — кривава, чуйна, щемлива й безперервно сльозоточива Українська трагедія в розрізі кількох окремих історій об’єднаних Війною. Здається, що вже не вистачає сліз плакати і сил дивитися — а Українські тварини і люди через це пройшли, щодня проходять, помирають, втрачають...🙏🏻🙏🏻🪔🕯➕🕯🪔🙏🏻🙏🏻
Тварини (незалежно від того дикі вони чи свійські) все розуміють, відчувають, передчувають, бояться, віддано люблять, знімають стрес і є підтримкою та водночас потребують розуміння, охорони, допомоги й порятунку від людей. І в цій правдивій картині змальовані сцени ставлення людей до тварин🎨💣🐺🩺🖌
Біда, трагедія, жахіття в Україні та мільйони нещасних, беззахисних, убитих, заморених, покалічених, знедолених диких і свійських тварин. Ця стрічка показала тільки дещицю того, що насправді коїлось і досі спливає кров’ю, болем, безпомічними криками та невпинними потоками сліз тварин і людей в Україні🙏🏻💙💛🙏🏻 Це непрощенний гріх московитів і нескінченні прокльони їм та всім ... їхнім поколінням допоки життя на Землі та у Потойбіччі‼️‼️‼️
Найсильніше вразила кінооповідь про Хлопчика й Корову. На розрив Серця короткометражний фільм про Бабусю з Козою. До глибини Душі зачепила кінорозповідь про Жінку з «Синочком». Страхи пробирали під час перегляду постановки про Кролика. Зі страхом усвідомлюю (і кінцеві титри є тому доказом), що реальність стократ гірша🖤💔🖤💔🖤💔
Єдине, що трохи заспокоювало під час перегляду — це віра у краще життя Тих, кому пощастило вижити на тлі Божественно красивої Української Природи-Казки🌤🌳🐦🌻🍒🐝
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Антарктида🐧🧊🐋🌱❄️💙💛🐧» (2025) — це якісний повнометражний Український документальний фільм-подорож.
З «Антарктидою» вперше познайомився у Кінотеатрі📽🎞 й дивився майже не дихаючи. Зізнаюся — Я великий шанувальник документального кіно, особливо про Природу. Багатенько їх передивився і скажу, що «Антарктида» це не тільки про Природу і кожен її кадр однаково важливий і значимий! Це не просто фільм-подорож🚢🏘, а фільм-енциклопедія📖 з патріотичним відтінком💙💛
Гарно прописаний насичений сюжет, сотні красивих кадрів, масиви науково-пізнавальної та просто цікавої інформації📚 (географічної, зоольоґічної, ботанічної, метеорольоґічної, кригознавчої, історичної, кулінарної, иншої…), вдалий атмосферо-утворюючий та атмосферо-підсилюючий музичний супровід🎶 і дуже вдалі змістовні, мудрі та кмітливі жарти, фрази й роздуми.
Кожен наступний раз перегляду «Антарктиди» усе сильніше закохував. Фільм зроблений з любов’ю і це відчувається. Кидається у вічі обережність та відсутність екстриму й напруження. П ... ерегляд протікає легко й невимушено. Разом із тим, Автор ненав’язливо зачіпляє і важкі теми — але це реальність України. І навіть мирна Антарктика на краю Світу просочилася нею…
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
«Ти — Космос✨🛰🪐💕💿🎄🎶📀🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊» (2025) — це Українська космічна кіноновація. Мені настільки сподобалася, що Я двічі ходив до Кінотеатру📺🎞📽 й отримав неабияке задоволення від перегляду.
Спершу зроблю акцент на крикливо неґативних аспектах:
1. Багато матюків. Хоча окремі, здавалося б, влучно-комічні, але Я не люблю ці погані слова, позаяк вони несуть чорну-згубну енерґетику та забруднюють життєвий простір.
2. Суржик із московизмами. Розумію, що прославлений на Увесь Усесвіт Хмельницький, здебільшого, так і розмовляє — але тут показане Майбутнє (2100-й рік, виходячи з фрази про 150-річне використання Планетою ядерної енерґії) й особисто Мені хочеться в Майбутньому почути милозвучну-багату-розкішну літературну Українську мову.
Все решта — візуально гарно-переконливо, майстерно, послідовно продумано. Українці вміло поєднали трагічні, фантастичні, драматичні, чорногуморні, комічні, святкові й романтичні відтінки, а також чуйно-мелодійно показали сенс Життя — Кохання💕. Гармонійно переп ... летено різні жанри, що створює природну строкатість Життя. Варто відзначити, наскільки виразно в погляді-міміці головного героя Андрія інколи гостровідчутним є усвідомлення приречености. Мені через це сумно, досі сумно... і гірко...
Своєрідної атмосфери додають платівки💿🎶📀 і клясичні (в сенсі вічні та непідвладні часу) композиції Української естради. Й загалом — до дрібниць-мурашок сильний і вдалий музичний супровід, який цілком співзвучний із зовнішнім і внутрішнім емоційним станом. На жаль, Я не побачив у титрах назви всіх композицій (напружені мотиви з важкими думками Андрія).
Приємнобарвний, легкий і невимушений мультиплікаційно-інформаційний вступ із перших секунд одночасно закохує погляд та увагу. Космос — казково красивий (і тут варто сотню разів зупинитися на органічно-символічному пісневидовищі «Поділля, Поділля»), а Юпітер — особлива любов. Чудові декорації і блискуче прописані ролі. Сподобався Робот Макс — от хочу саме такого Друга!
Цей чудовий-щемливий Український Космічний трагікомічно-романтичний фільм справив сильні враження різкими емоційними перепадами💖✨🌸🦋🍁❄️. Кінцівка — вершина щирого кохання та синівської любови, що цілком заслуговує Оскара. Сльози текли рівчаками під композицію-сценізацію «Кохання Моє💕🎶🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊🕊» — на цей унікальний витвір мистецтва можна споглядати до нескінченности.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
В основі серіалу роман Ґреґорі Девіда Робертса, а в основу роману покладено реальні події з життя автора. Можна по-різному ставитися до автора та його вчинків, але це точно захоплива історія, яка сподобалась мільйонам.
Далі здебільшого буде порівняння серіалу з книгою та мої враження від перегляду, тому можливі спойлери - але не до серіалу, а саме до роману. Бо жодні спойлери не в змозі зіпсувати серіал ще більше, ніж його вже зіпсували творці. Якщо у вас є бажання прочитати роман, то почніть читати його просто зараз, замість спойлерів в цій рецензії.
Під час читання, десь на середині книги, я дізнався про існування серіалу. Подивився на акторів та кадри - хто кого грає. Більшість персонажів була схожа на тих, що виникли в моїй уяві, тому далі, під час читання, я вже згадував їх. Навіть Чарлі Ганнем чимось схожий на автора та головного героя - його фото легко знайти. Я б сказав, що підбір акторів - це те, що дійсно вдалося.
Мене засмутило, що другий сезон вже скасовано, і я чо ... мусь думав, що на це були політичні причини, бо далі потрібно було знімати війну в Афганістані, а серіал вийшов у 2022 році. Я все ж мав надію насолодитися хоча б частиною цієї історії в кіноваріанті та почав перегляд майже одразу після того, як дочитав книгу.
Перші кілька епізодів були схожі на оригінал. От тільки в романі розповідь ведеться від першої особи, читач усі події переживає одночасно з головним героєм, а в серіалі історія розповідається з різних перспектив. І вже в другому епізоді відкриваються таємниці, які в романі читачеві та головному герою стають відомі ближче до кінця.
Схоже, що після зйомок кількох епізодів відбулися тестові покази, рейтинги були невдалі, команду сценаристів замінили або дали їм повну свободу дій. Це моє припущення, тому що ближче до середини сезону починається зовсім інша історія.
Частина персонажів взагалі відсутня в серіал. Лізу та Уллу об'єднали в одного персонажа, хоча кожна з них мала окрему та важливу роль в історії. Карла двічі наважилась сказати "люблю", з Кавіти зробили якогось репортера - злодія. В серіалі головний герой не потрапляє в індійську в'язницю на Артур-роуд, а саме це можна назвати переломним моментом. Відсутня навіть поїздка в село до батьків Прабакера - саме там головний герой вивчив мови, і саме там йому дали ім'я Шантарам. Замість цього додали непотрібного детектива - австралійця, злопам'ятного хлопця, сумку з нарко-грошима та політичні скандали.
Кілька останніх епізодів дивився вже на автопілоті - немає жодного сенсу вникати в безглуздий сюжет, що навигадували сценаристи - адаптатори. Історія повністю зіпсована. Як знущання виглядав напис у кінці - To be continued. Про що там далі знімати? Кому це може бути потрібно?
Попередження: рецензія містить спойлери
Так багато питань, так мало відповідей. Звідки дар? Як після п'ятирічної коми людина просинається, маше руками, хватає іншу людину, але при цьому м'язи погано працюють. Навіщо ці відносини між головними героями? Що стається у світі, коли люди, які мають загинути, залишаються живими?
Після перегляду серіалу "Доктор хто", такі фільми здаються не смішними комедіями
Сімейна драма, де розуміння одне одного загубилося за нагромадженням проблем. В центрі сюжету Марія - дуже стомлена жінка, яка перебуває у цейтноті. Все летить шкереберть і чоловік не витримує. Образи та страх все втратити як відро холодної води. Марія знаходиться в невигідному положенні - вона хоче "втримати вітер", зберегти того, хто давно перегорів у стосунках. Це свого роду терапія і усвідомлення власної особистості та вчинків.
Чоловік не може бути щасливим та впевненим коли його постійно звинувачують та маніпулюють ним на власний розсуд.
У стосунках винні двоє, але фільм фокусується саме на Марії та її переосмисленні. На жаль, не все можна повернути, але можна переосмислити поведінково-наслідковий процес. Добре, якщо отриманий важкий досвід зможе піти на користь. Іноді люди просто втомлюються і забувають натискати на гальма.
Це кіно не для всіх. Жорстоке і дивне, смішне і цинічне, жалісливе і безжальне одночасно.
На що здатна людина, коли її заганяють в кут і, коли немає "жодного вибору". Чи може чудовий працівник, відданий своїй справі, який щиро любить свою родину, вбити людину?
Що мені дуже сподобалось.
Сюжет. Сюжет, що набирає обертів з кожною новою сценою, що не дасть розслабитись ні на хвилину. Корейцям притаманно змішувати жанри, але Пак Чханук настільки віртуозно поєднав драму, чорну комедію і трилер, що вони злились в одну абсолютно неймовірну оповідь, яка не відпускає навіть після закінчення фільму.
Віртуозна режисура Пак Чханука. Все досконало. Чудовий візуал, неймовірні кольори, що контрастують між собою, то захоплюють, то лякають. Сміливе використання світла, що засліплює, тому пригнічує та підсилює візуальний ефект. У фільмі досконало підібрана музика, звучання віолончелі, одного з найліричніших музичних інструментів, голосу душі, використано зовсім в неочікуваних с ... итуаціях. Навіть глибина і сила звуку музики грають свою роль. Віртуозний монтаж підсилює враження від картини.
Режисер змушує нас дивуватись, сміятись, жахатись одночасно. Ми хочемо пожаліти головного героя, але одночасно шкода інших персонажів. У той момент, коли чекаєш дуже страшного, ситуація стає комічною. А, коли, здається, щось зрозумів, режисер приголомшує, майже збиває з ніг. Напруга дуже зростає, фільм настільки затягує в себе, що у фіналі лякають навіть корки на дорогах та гучні машини на фабриці, відчуваєш себе таким малим, таким безсилим.
Гра акторів. Навіть у самих епізодичних ролях грають метри корейського кіно. І Бьонхон чудовий актор. В одній і тій же сцені він змусить нас сміятись, тривожитись за нього, співчувати його безпорадності злитись через його вчинки і, головне, він змусить нас багато думати, тому що деякі сцени мають багато інтерпретацій, спантеличують своїм сюрреалізмом, вражають відвертістю та оголеністю емоцій та почуттів. Чи така велика різниця між Мансу на початку фільму та у фіналі? І сам фільм, напевне, виглядає таким страшним, бо резонує з нашими страхами? Це не голлівудський абстрактний жахастик, що лоскоче нерви. Тут щось глибше, що стосується кожного.
Його дружину грає актриса Сон Єджин. Її життя розкривається перед нами поступово, ми розуміємо і співчуваємо їй. Вона мати й дружина, що намагається втримати світ, що руйнується, зберегти свою родину за будь-яку ціну. Саме так, закрити очі, забути, переконати себе, переступити через себе і жити далі.
Всі сюжетні лінії з усіма іншими персонажами вписані досконало. Вони всі потрібні, вони всі розкривають та поглиблюють основну тему фільму, ким є одна конкретна людина в жорстокому світі. Чи залишається особою, чи лише її роллю в суспільстві, її функцією.
Ще про метафори. В корейських фільмах дощ завжди символізує початок чогось нового. У цьому кіно сильний дощ є двічі. Але що нового з'являється в житті героїв після дощу?
Але чому цей фільм не для всіх? Не всім подобається так глибоко занурюватись у проблеми, так боляче копирсатись у важкому чужому досвіді, який може непокоїти схожістю з власними прихованими почуттями.
Корейське кіно практично відсутнє в українських кінотеатрах, тому виглядає незвичним, незрозумілим. Актори грають інакше, мають інакший вигляд. Інший культурний фон. Незвичне часто відштовхує.
Але цей фільм, досконалий та довершений, вартий вашої уваги. Іноді дуже потрібно пірнути в глибину
Попередження: рецензія містить спойлери
Талант - це сукупність факторів, - люди які тебе оточують на шляху, обставини та здатність шалено працювати. Іноді зусилля вартують того і немає причин жаліти, а іноді - навпаки.
Фільм умовно можна поділити на відносини сестер, конкуренцію, співи та усвідомлення. Те, що здається неочікованим кар'єрним зростом може вплинути на подальше життя. Можливо це фільм про помилки, про жагу та наслідки. Чи це про реальність, що ніби вовк, який хитрим поглядом дивиться на стадо овець. В будь-якому випадку це глибока драма, яка, напевне, зовсім непоодинока у реальному житті.
А далі СПОЙЛЕР. Це також фільм і про педофілію, яка вже не вперше. Згадайте сцену, де одна з сестер хвора лежить у ліжку, а мати нашого "генія" приходить з термометром та бачить його кофтину. Матір розуміє, що син підібрався надто близько і опускає очі. Тобто я побачив мовчазне розчарування. Що чекає молоду дівчину, яка раптом усвідомила, що її лише використали? Чи вдарить це по амбіціям і яке ставлення буде до чоловіків? Які наслідки цього хвилинного сексу, який залишиться в пам'яті "жертви" на довгі роки. Дитина проти вовка, ягнятко проти вовка.
Черговий тайський фільм виявився досить гарним.
Подорожі в часі завжди є цікавими для глядачів, бо історія країни оживає і промовляє словами сучасників. Промовляє не лише словами героїв, але й усім, що їх оточує. Хочеться відразу процитувати одного з персонажів "події ті самі, але історія різна, бо розповідають різні люди".
Спочатку фільм був цікавий своєю екзотикою, але оповідь захопила мене. Головні герої були яскравими, щирими, а місцевий колорит додавав красу сюжету. Чоловіки, які віддані своїй країні та вірні своєму коханню, завжди викликають захоплення.
У фільмі нема великих битв, або грандіозних ефектних сцен, та він захоплює простотою своєї історії.
Після перегляду такого кіно залишаються дуже приємні емоції.
Хоча іноді сцени здавались дещо наївними, але відсутність стандартних голлівудських кліше гріє душу.
Фільм сповнений любов'ю до своєї країни, історії, мови та звичаїв. Мені це дуже сподобалось.
І хай тут була героїзація та міфологізація м ... инулого, але вона щира і викликає повагу до минулого.
Мені б хотілось, щоб такі фільми знімали про події з нашої історії.