Простенький, стандартний сюжет, хоч ідея з роботами прикольна. Потішно було спостерігати, не більше. І то, не через самі жарти, а через гру акторів (вони то старались на славу), особливо за дуетом двух лиходіїв. Єдине, як на мене підкачав третій акт, дуже довго була сцена погоні. Настільки довго, що мені набридло і я вже перематувала фільм.
Постановка та режисура на висоті, давно такого задоволення від картини не отримувала. Прайс тут відривається на повну, достатньо різний і кожну свою секунду цікавий. Вбивства тут окремий вид задоволення. Незалежно від того знайомий глядач з творами Шекспіра чи ні, сцени помсти досить потішні як на мене, криваві та не обділені самобутності, незалежно від того на що спираються.
Подобається мені коли у фільмах присутня доля театральності, та і сучасним жахам не вистачає того нахабства яке було тоді.
Примітивний сюжет (але то ще ок, зважаючи на вік картини), відсутність цікавих візуальних рішень (крім пару моментів) та камерність робить фільм далеко не найкращим представником фантастики того часу. Оператор то там то сям грається з різким приближенням камери. Мені подобається Бава, як режисер, але це не найкраща його робота, картина просто норм.
+бал поставила тільки через хорошу ідею кінцівки.
Цей фільм треба дивитися всім, і дітям у школах на уроках історії також.
Він дуже реалістичний. Він трагічний, але це як антична трагедія. Тут не потрібно було щось вигадувати, чи нагнітати, проста розповідь про те, що було, сама по собі цікава, жахлива, печальна.
Автори фільму справились мабуть краще, ніж ми могли б, хоча фільм американський.
Це було несподівано, я чекала чого завгодно, блокбастера, поспіху, спецефектів, але не реалістичного серйозного смислового кіно.
Дуже сподобалась картинка, я побачила як наяву 80-ті роки, коли я була дитиною. Отак все і виглядало, сірість, нудьга, якась безвихідь - така була атмосфера життя радянських людей.
Я навіть не пригадаю зараз фільму, де так точно показана обстановка 80-х років. Як правило її сильно прикрашають у фільмах.
Про саму чорнобильську аварію я, мушу визнати, не знала нічого. Тому жадібно, затамувавши подих, ловила кожне слово серіалу, а жодного зайвого слова там нема.
Фільми такого похмурого типу я дивлюся під настрій, ... коли мені самій сумно, і чомусь стає легше.
Серіал мені надзвичайно сподобався. Я навіть забула, що він американський, повністю занурилася в дію.
Деякі історики підкреслюють, що не показали як українські чиновники сперечалися з Кремлем. Так, до цього фільму не помішає глянути ще документальні.
Але правду кажучи, у 80-ті роки справді народи Союзу не сварилися, допомагали і співчували. Горбачов виділив усі засоби, кошти, все необхідне для ліквідації, тоді ще кошти були, а у 90-х наприклад, уже злидні.
Єдине, що покоробило, це пісня Чорний ворон у фільмі. Це мало не єдина російська народна пісня, яка взагалі існує! А українських печальних пісень є тьма тьменна, і от маєте, ту взяли!
І навіть це у стилі 80-х, коли русифікація процвітала на всю силу.
Серіал настільки мене вразив, що можливо, буду переглядати його повторно.
І беру до уваги прізвище режисера.
А щодо причин трагедії... Добре пам'ятаю радянське безалаберне ставлення до роботи, так і було, у кожному випуску журналу "Перець" карикатури на бракоробів та бюрократів, а толку.
Причина, яку підкреслює серіал, це брехня. Брехня вчених в інструкції, брехня партійних тузів, брехня на процесі, і всюди.
Брехня як тепер очевидно, це притаманна російському суспільству риса, у якій вони мабуть перші в світі.
Добре, що Радянський Союз розпався, це була унила тюряга!
Хто не вірить, подивіться цей серіал, він надзвичайно правдивий. І цим вражає найбільше.
Ну власне, як і в назві рецензії - це суто суміш фільмів/серіалів. Чергова спроба "ородинити" цей світ супергероїв і зробити їх "домашніми" (і ця тенденція зараз іде і в "конкурента" - DC). Чи варто те було аж на стільки "запускати"? Як на мене - ні. Воно увібрало в собі більше поганого, ніж доброго. Особливо від вартових (так, я той - кому вони з їх "гумором по галактиці" не сподобались).
Ще варто звернути увагу на те, що це важко сприйняти повноцінно без серіалу Локі (про що нам ще явно скаже сцена після титрів, яких тут дві) - всі оці варіанти, мультивсесвіти там більше "освічені" ніж в фільмах.
Якщо ж перейти до "самостійної" оцінки фільму - питань, особисто у мене, буде не менше.
З одного боку, ми десь віддалено, почуємо про необхідність допомоги людям, втрату роботи/житла через "усім відомі події", з іншого боку нас знову зіштовхнуть з "усім, у т.ч героям плювати". Але це тільки поч ... аток. Потім, ми все ж дійдемо до квантоманії, яка (суб'єктивно) взагалі стирає грань між "реальним" і "трохи іншим" вимірами життя. Усе що буде тут показано - так чи інакше, уже було в інших всесвітах (книги, ігри і т.д). І це не схоже на банальне "копіювання", воно тут скоріше просто для галочки. Бо що ми отримуємо "в сумі"? Весь всесвіт, в принципі, однаковий. Ніяких "нюансів" від нового виміру не буде. Він просто "трохи інший", тільки зовнішньо і способом "доставки".
Ну добре, відійдемо від "антуражу" - персонажі та сюжет. Чи мають вони якусь глобальну "взаємодію", щось справді нове? Ні, це знову про копіювання того що було. І виправдань цьому знову не буде. Просто буде зле зло і добре добро. І чергова боротьба добра щоб знищити зло, бо зло апріорі є про зло. Так, навіть якщо те добро вбиває, викрадає, катує і далі по списку - воно все одно добре. І не забудьте ж що у нас рейтинг 12+, зобразіть то відповідно для ~8+, щоб не ризикувати (той же MODOK, скоріше рівень старих м/ф про черепах, і то там можна насильства більше зобразити). Це не рівень навіть уже старих серіалів/фільмів 00х в цьому плані.
Ну і фінал, звісно, з "тотальною" перемогою добра. Хоча, якщо зрозуміти "деталі", в одну мить така "перемога" бути не може. Це щось більш дитяче, казкове, навіть уже не для підлітків. Ну і окрема "згадка сім'ї" тут, м'яко кажучи, доволі дивна. Тим паче з урахуванням того, що половину фільму наша мураха нам озвучує про своє безробіття, звільнення з в'язниці і т.д.
І тільки на відсилках до Локі, бажання побачити "весь зв'язок" з ним, отих найперших проблемах "простих людей", в цілому непогану "кінематографічність" (суто з точки зору певних деталей графіки - хоча тут мова не про розвиток, а просто "хоч тут не зіпсували") фільм отримує свої 5,35/10.
Відмічу одразу, не фан франшизи, але й не "поверхнево" знайомий - десь більше, десь менше.
Якщо не відірватися від "відомого" (принаймні для мене) - одразу ж постає багато питань, і це при тому що я бачив попередні "фільми" (теж анімаційні), що теоретично має щось давати. Якщо ж намагатися зв'язати це з іграми - питань буде теж не мало. Якщо ж це відкинути - а просто дивитися "з нуля" - не вистачає зав'язки. Але упустимо цей момент і підемо трохи далі.
Чи вдалося їм відобразити "зомбі", як не типових болванчиків? Так. Чи змогли вони, все ж, у певний розвиток "локального" сюжету? В принципі теж так. Анімація? У мене, який не любить окремо це оцінювати, деякі моменти викликали великі питання. Взаємодія персонажів/самі вони по собі - зроблені гарно, бо є звідки "копати". Але оці спокійні "взаємодії" дуже явно виражені в фінальних ~ 10% фільму, а до них питань виникло ще більше.
Тобто...Тут з ... нову будуть типові шаблони про "зло не зовсім зло", босфайт, монологи ГЗ/ГГ коли можна було багато чого зробити (і це враховуючи що до того нам неодноразово показали що вони не бояться діяти), в принципі юзлесність "другорядних" персонажів, у т.ч бездіяльність влади як такової.
Тож кому я можу порадити філь: хто знайомий з франшизою, у т.ч ігровою (при чому не тільки "номерною") - хоче побачити кучу відсилок до тих подій, при цьому не зациклюючись на питаннях "було не так" чи "хочу не так". 6,75/10
Якщо вам раптом захотілося переглянути фільм про ліфт — так-так, ліфт! — тоді The Shaft (2001) саме для вас. Тут на вас чекає справжня зірка кіноекрану — Наомі Воттс, яка додає цьому «шедевру» дещицю шарму. Також можна милуватися дощовим Нью-Йорком, як бонус до основної страви.
Фільм, до речі, є рімейком нідерландського хіта 1983 року De lift. Але не поспішайте радіти — це не той випадок, коли рімейк перевершує оригінал. У одному з найвідоміших хмарочосів щось явно не так з ліфтами: то охоронцеві голову відірве, то іграшку зчавить, а то й заодно підвищить народжуваність. Початок фільму майже обіцяє інтригу — або ліфтами керує нечиста сила, і варто викликати екзорциста, або тут замішані американські політики й секретні досліди.
Але коли вже доходиш до середини, розумієш, що головну таємницю фільму розкрито, і вся ця ліфтова сага плавно перетворюється на цирк із заявами президента США, терористичною загрозою та ПЗРК Stinger, який чудесним чином опиняється в потрібний момент у потрі ... бних руках.
Раджу подивитися, якщо ви палкий шанувальник Наомі Воттс або, що ще більш вірогідно, спеціально шукаєте фільми про ліфти. Так, таке буває! В усіх інших випадках — обходьте стороною цей проект, і краще обирайте щось із величезної колекції якісних фільмів кінця 90-х — початку 2000-х.
Недалеке майбутнє. Людство колонізує сусідні планети. До краю сонячної системи відправлено експедицію для пошуку інопланетного розуму на чолі з легендарним першовідкривачем Кліффордом Макбрайдом. Зв'язок з екіпажем зникає, космічний корабель зникає з радарів. Але раптом через багато років з точки зникнення починають виходити величезні викиди енергії, що загрожують людству. Син Кліффорда Макбрайда Рой, першокласний астронавт з визначними результатами професійного тестування, погоджується на місію пов'язану з усуненням небезпечних наслідків експедиції на чолі якої стояв його батько.
Кінокартина "До зірок" є дивним, неоднозначним продуктом. Отримавши позитивні відгуки критиків, вона чомусь залишила байдужими більшість глядачів, а деяких навіть розчарованими. Багато хто очікував від фільму нового "Інтерстеллера" або хоча б "Прибуття", а в результаті вийшло щось середнє між "На висоті" (2018) та "Перша людина" (2018).
Сама ма ... ркетингова кампанія фільму позиціонувала його як блокбастер: космічні погоні, сюжетна інтрига в трейлері, відомі актори в головних ролях (Томмі Лі та Бред Пітт), борди із зображеннями захоплюючого екшну. Це призвело до помилкових та завищених очікувань. Чекати слід було б вдумливої, медитативної картини на кшталт “На висоті”. Хоча й повноцінного арт-хауса із фільму “До зірок” теж не вийшло. Деякі екшн-сцени та події дійсно намагалися ліпити з фільму супер-героїчну фантастику. У результаті кінокартина просідала то в один, то в інший бік, не видаючи достатньої драми та атмосфери з одного боку і стаючи надто нудною та скупою на події з іншого.
Фільм "До зірок" зроблений дуже професійно. Тут якісна операторська робота, чудово опрацьовані сцени та гарний акторський склад. Проблема кінокартини полягає в сюжеті та формі оповіді. Фабула, в основі якої лежить розповідь про самотність, пошуки сенсу та його набуття, не знаходить відповідної глибини в методах вираження. У фільмі гостро відчувається брак драми, історія сприймається надто відсторонено, і хоча це й надає йому певного шарму та атмосфери, в результаті такий підхід робить його поверховим і нереалістичним, що стає причиною глядацької зневіри. Сама ж розповідь у фільмі “До зірок” лінійна і побудована так, ніби глядач грає у казуальну гру, скрізь супроводжуючи героя, але без можливості змінювати перебіг подій.
У результаті фільм "До зірок" вийшов недостатньо глибоким, йому не вистачає емоційності та реалізму. Але, безумовно, такі фільми мають право на життя — якісно поставлені, з чудовою грою акторів та акцентом на сценарій, вони цілком компенсують інші свої недоліки. Однак до таких фільмів слід підходити особливим чином і не чекати від них того, чим вони не є насправді.
Тіло Готема болісно-худорляве і вигинається під тягарем виживання. З дитинства його утискають і заковують у ланцюги, не дають права показувати справжню сутність. Він завжди повинен радіти та посміхатися. Розкладаючись, у своїх випорожненнях і гріхах, покинуте і безрідне місто повстає. Його тіло розгинається і випростується, згинаючи кінцівки в хитромудрому танці, він вимагає жертви, він сміється нервовим сміхом, що зривається в плач. Готем одягає нав'язану йому маску клоуна, перевтілюючись у Джокера.
Тодд Філліпс, автор посередніх фільмів, робить щось неймовірне: він створює реалістичну картину життя одного з головних антигероїв, він створює апологію Джокера. Музика, робота оператора та декорації у вигляді Готема покликані підкреслити становлення та народження головного героя фільму у потужному виконанні Фенікса Хоакіна.
Хоакін вживається в роль Джокера, скинувши кілограми ваги, настільки правдоподібно, що справді починаєш вірити та співпереживати персонажу. Актор тонко віді ... грає мімікою та пантомімікою, видає зловісний болісний сміх, його гра змінюється разом із психічними змінами головного героя. Джокер у виконанні Фенікса Хоакіна із лиходія темного Готема перетворюється на людину, вчинки якої цілком виправдані і якому починаєш співпереживати, відчуваючи з ним емоційний зв'язок.
Важливим у фільмі “Джокер” є відображення та інтерпретація понять добра та зла. Вони тут не є категоричними протилежностями із шаблонізованими представниками типу антагоніста та протагоніста. Головний герой фільму оживає на очах глядача, втілюючи власне розуміння справедливості. Таж сама ситуація і з найвищим шаром суспільства, в їхньому розумінні такі як Джокер та решта народу — бруд, зло. А порядок є лише тоді, коли всі роблять те, що вони вважають правильним.
Тодд Філліпс винахідливо пов'язує історію Джокера із сімейством Вейнів, саме вони в образі кандидата в мери Томаса Вейна, втілюють у собі владу Готема. Влада не бажає помічати проблеми зубожілого населення, відгороджуючись від нього високими стінами і дозволяючи собі “бенкетувати під час чуми”. Зв'язок Джокера з Вейнами швидкоплинний, але глибоко болючий і яскраво відбиває ієрархію міського співтовариства. Всі посилання режисера до світу Бетмена виглядають як данина традиції і першоджерелу походження головного героя фільму. Вони сприймаються як “великодки” для посвячених, але разом з тим відіграють важливу роль у цілісності оповідання.
"Джокер" є високоякісною кінокартиною, яка послідовно висловлює закладену в неї ідею. Вона не намагається загравати з популярними у сучасному медіапросторі трендами, такими як данина ЛГБТК+, кольору шкіри, ЗОЖ чи драма рейтингу 6+. "Джокера", можна назвати незалежною реальністю від справжньої дійсності з її відреченням від справжньої проблематики. У “Джокері” вилазять назовні гріхи сучасного суспільства: кітч, стратифікація, соціальна нерівність, паразитування влади, соціальна та психологічна безвихідь. Все це накопичується і перетворюється на гігантський фурункул, що зрештою лопається й виливається гноєм, виражаючись в остаточній вакханалії та урочистості повсталого народу, втілюючись у Артура Флека зі сценічним ім'ям Джокер.
Фільм Тодда Філліпса наповнений тривожною і похмурою атмосферою, але при цьому від нього неможливо відвести погляд, він естетичний та неперевершений у своїй потворності та жорстокості. При цьому жорстокість у ньому очікувана та виправдана, і є своєрідною урочистістю справедливості, а головний антигерой постає народним месником, народним героєм.
Художній фільм "Ікло" - арт-хаус, що отримав нагороду в номінації "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю в 2009 році. Кінокартина є першою в авангардній трійці грецького режисера Йорґоса Лантімоса (володаря Оскара за фільм “Фаворитка” 2018 року): «Ікло», «Лобстер» та «Убивство священного оленя».
Батько сімейства разом із дружиною виховують своїх дітей у особливих умовах. Вони обмежили їх від реального світу і вигадали міфи, що обґрунтовують ці обмеження. Картина Йоргоса Лантімоса — модель замкнутої тоталітарної системи, де панує група диктаторів, яка керує підлеглими та контролює всі аспекти їх існування: від уявлень про дійсність до статевих відносин.
"Земля за границею двору – небезпечна, на неї не можна ступати, можна пересуватися лише автомобілем."
"Вийти за межі двору можна лише дорослій особі — коли у неї випадає верхнє або нижнє ікло. Коли ікло знову виросте, особа може навчитися керувати автомобілем."
"Літаки можуть пада ... ти з неба у вигляді маленької іграшки."
"Коти - це жахливі істоти, що пожирають людей. Якщо вони потрапляють у двір, вони поводяться мирно, але це брехня."
"Зомбі - це маленька жовта квітка."
"Море – це крісло."
"Піхва – це яскраве світло. Наприклад «Піхва згасла, і кімната поринула у пітьму».
"У басейні іноді водиться риба."
У фільмі “Ікло” режисер замовчує контекст того, що відбувається. У глядача виникає гостре відчуття нестачі інформації та необхідності передісторії. Перед глядачем розгортається життя та побут обмеженої спільноти, і пів фільму можна лише здогадуватися, що взагалі відбувається на екрані. Такий прийом має подвійний ефект — необізнаного та нетерплячого глядача він відштовхує, а того, хто продовжує дивитися, навпаки, занурює у розповідь. Хоча повністю перейнятися і почати співпереживати головним героям навряд чи вдасться. Виникають здивування та ненависть. Здивування тому, як вдало автор фільму зображує народження ритуалів, сприйняття недомовленості та абсурдної логіки. Ненависть до батька та матері, які створили жахливу та огидну систему існування. Йоргос Лантімос маніпулює почуттями аж до фіналу твору. У фіналі глядач зазнає "мистецького" болю — страждає його сприйняття та очікування, коли його тісно занурюють у реальність кінокартини.
Про фільм "Ікло" складно говорити, не розкриваючи його сюжет. Через своєрідність побудови картини будь-який детальний опис буде спойлером. Весь сюжет складається з таких частин: міфологічні епістеми, ритуальні дії, перехід від правди до брехні — з однієї дійсності в іншу. Наприклад, одного разу глава сімейства повертається додому, порізавши перед цим собі одяг і обливши червоною рідиною, тим самим показуючи, що на нього напали, і що у зовнішньому світі небезпечно.
"Ікло" - фільм незвичайний. Тут немає сюжету у його традиційному розумінні. Тут немає початку та немає кінця. Все, що відбувається, тлумачиться через розмови та події. “Ікло” є моделлю реальності, зображенням формування поглядів на дійсність, і навіть зображенням тоталітарного політичного устрою, коли передумови уявлень про навколишнє походять від чийогось наміру. Але чи не є сама дійсність такою ж спотвореною реальністю, де наші уявлення такі ж помилкові, а поведінка ритуалізована та безглузда, як і уявлення та поведінка головних героїв фільму?
«Ікло» — фільм для тих, кому подобаються експерименти в кіно, хто не боїться замислюватись та розмірковувати під час перегляду. Це не розважальне кіно, і через недомовленість і форму оповіді, «Ікло» залишає багато простору для інтерпретацій, що підійде не кожному глядачеві.
"Гончаки" - це історія про двох молодих боксерів, які потрапляють у світ лихварів і опиняються в павутинні кримінальних схем. Метою наших героїв буде здолати безжального лихваря, який полює на людей, що опинилися у фінансовій скруті.
Стандартний, аж до передбачуваності, сюжет про боротьбу за справедливість. Щодо передбачуваності я маю на увазі загальний концепт сюжетної арки, де наші герої так чи інакше переможуть поганців, але не не всі події між точкою А та Б передбачувані.
Швидкий розвиток подій завдяки спрощеному і зручному сценарію.
Добре поставлений екшн, який вирізняється вірністю боксерському стилю. Це додає певної відмінності від інших бойовиків, адже переважно в проєктах такого жанру в різні епохи 80-і, 90-і, 2000-і та сьогоденні, головні персонажі володіють різними бойовими мистецтвами або є якимись агентами чи кілерами, а боксерів у більшості випадків ми бачимо лиш на ринзі. Навіть якщо в сюжеті присутній кримінал все зводиться до того, щоб в кінці вийти на ... ринг.
Тут немає ніяких несподіваних бойових мистецтв. Жодних несподіваних прийомів, яких ви не очікували б від боксера. Це таке собі поєднання старих класичних сюжетів, де поганцям надирають зади, але головні герої боксери.
І в цьому плані нас не обманули. Нам чітко демонструють і акцентують увагу на тому, що серіал про боксерів. Операторська робота, яка виконана на високому рівні, все це нам демонструє під час численних масштабних бойових сцен. Камері вдається чудово зафіксувати силу та швидкість бійців. Оскільки ці два досвідчені боксери часто стикаються з набагато більшою кількістю суперників, ніж вони самі, камера намагається зафіксувати кожне ухилення, блок, джеб, аперкот, хук які змушують ворогів відлітати.
Не знаю чи ці хлопці колись займались боксом, але на тренуваннях, що передували зйомкам вони виклались добре. Немає ніких сумнівів, що персонажі, яких вони зіграли боксери від самих п'ят і до вух.
Було кілька дуже незначних недоліків. Як от погоня, де краще було би зробити так, щоб одне з двох авто перевернулось, щоб була причина покинути його, а не пхало мікроавтрбус, який загородив дорогу в тунелі, тим паче, що між стіною тунелю та мікроавтрбусом могло влізти що найменше 75-80% корпусу Мустанґа. Тобто можна було протиснутись і розвернути ніс мікроавтрбуса, а не газувати в центр, як наслідок авто просто перевернулось на бік, а Мустанґ перегрівся і електроніка сказала дасвідос я вимикаю авто. Але то таке.
У кінці ці невеликі недоліки перекрились введенням в сюжет лучниці. А лучниці покращують мій настрій будь-то історичний сетинг чи сучасний😎😁.
Продовжено на 2 сезон, але цей сезон повністю завершений, тож не переймайтесь. В другому сезоні буде вже інша історія.
"Тунель" — це якісний представник жанру мок'юментарі (псевдодокументалістика), який був профінансований завдяки краудфандингу. На створення фільму було зібрано 135 000 доларів, причому кожен бажаючий міг придбати один кадр за один долар. Цей новаторський підхід дозволив творцям реалізувати проект, а сам реліз відбувся безкоштовно через BitTorrent у той же день, коли фільм вийшов на DVD, з обмеженим показом онлайн та в австралійських кінотеатрах.
Акторський склад підібрано майстерно — гра акторів настільки переконлива, що глядачі відчувають себе, ніби дивляться справжній документальний фільм. Актори часто імпровізували під час зйомок, що додало картині ще більшої реалістичності.
Фільм детально показує, як нібито відбувалася підготовка до зйомок: інтерв’ю з людьми, робота в студії, а вже потім — занурення в тунелі. Самі тунелі у фільмі — це метро і службові приміщення, де подекуди є світло, але здебільшого панує темрява. Це не містичний хорор, а більше схожий на Desc ... ent, але значно простіший, оскільки тут головний акцент зроблено на документальній частині, а не на екшені, а бюджет фільму був дуже скромним.
Такий підхід до створення фільму може стати натхненням для кінематографістів в Україні. У нас також є талановиті люди, і достатньо цікавих локацій для зйомок подібного кіно. Ідей для сюжетів можна знайти навіть на каналі Супер Сус.
Критики порівнюють "Тунель" з такими фільмами, як "Відьма з Блер" або "[REC]", а також можна додати As Above, So Below про підземелля Парижа. Загалом, австралійський фільм "Тунель" є вдалим прикладом незалежного кіно, яке, попри свої недоліки, привернуло увагу критиків та глядачів завдяки своїй атмосфері, оригінальності та нестандартному підходу до кіновиробництва і розповсюдження.
Слешер, аля П'ятниця 13 на мінімалках. Ідея з тим, що за 90% фільму глядач спостерігає збоку маніяка, прикольна сама по собі (особливо при копійочному бюджеті), але це ж саме і губить фільм, так як за ходінням туди-сюди швидко набридає споглядати. Сюжет дурний, швидка зв'язка, персонажі максимально не цікаві.
Якби зробили трешачок або короткоментражку, то фільм би від цього врази виграв, бо відчувається штучно розтягнутим.
Такий собі трешачок стилізований під фільми жахів 70-80-их років (хоч дійство і відбувається в сучасності). Коли він двигається в цьому напрямку виглядає все і цікаво і кумедно, але як тільки починається щось серйозне відбуватись по сюжету, то інтерес одразу падає.
Відчувається, що у режисера досвіду не так багато, бо якось трохи скуто. Чи то може через вікові обмеження або малий бюджет, але все одно.
Цікавий експіріенс, можливо навіть коли перегляну картину.
Злочинці, які з'являться в фільмі трішки пізніше після зав'язки схоже безголові і глухі і сліпі. Коли в буквально в кількох метрах від них людина ховається в снігу а вони її не бачать, або бігає кругами то з будинку то в будинок то в гараж і так кілька разів а вони це не чують і не бачать. А також у вищезгаданому снігу, на морозі без взуття в спідньому вона бігає, лежить, повзає в ньому як Термінатор і навіть нічого не відморозила собі. Що ж. Є питання до сценаристів.