marvin2008

Огидний фільм

Огидний фільм про те як українська дівчина продається якомусь "афро-французу". Нудить від таких кінострічок. Загострена толерантність, тупі хохли, виховані "європейці" в ролі афро-французів... Це поразка, а не фільм. А тепер давайте мінуси за цей мій допис.

Оцінка: 1

marvin2008

Варто переглянути!

Кінострічка варта уваги. Всі сцени взяті з реальних подій, котрі відбулися в регіоні упродовж останніх років, особливо в роках 2014/2015. Деякі сцени у фільмі занадто затягнуті, інші навіть шокують, від яких аж кров застигає. Не буду створювати засвіт (спойлер), але деякі сцени дуже атмосферні, котрі хочеться переглянути ще раз. Сподобалася гра акторів і загальне індустріальне оточення у кінострічці. Не сподобалась ось така річ: все-таки фільм навіть не натякає хто є головним ворогом України. Під час перегляду складається враження, що саме Україна винна у всіх тих злиднях та суспільній катастрофі.

Фільм також нагадує всім тим, хто вже призабув про війну, що вона далі триває, що всі ті шокуючі речі відбувалися і можуть навіть повторитися, можливо вже у іншій формі. Загалом - фільм вартий уваги!

P.S. Сподіваюся після перемоги Україна відправить у минуле огидне окреслення "Донбас" і поверне регіону історичну назву - Донщина, Сіверщина, Приазов'я та інші.

Оцінка: 7

Andrey Chernov

Скажене Весілля

Так дратує прихована реклама, а в іншому фільм смішний. Ходили на нього з друзями в кінотеатр всім сподобалося)

Оцінка: 9

IxI_JOKER_IxI

Що знову?))

Скільки вже раз перезнімали цей фільм?)))
На цей раз США)
Акторський склад звісно БОМБЕЗНИЙ, але це та сама історія)

Оцінка:

Denys Zhelepa

Show must go on...

Я не відношу себе до палких фанатів гурту Queen, але до їх музику, особливо деякі хіти, я обожнюю. Їх музика поєднує в собі непоєднуючі речі і при кінцевому результаті виглядає неймовірно сміливо і оригінально. Тому фільм я чекав і мої очікування справдилися!
Так у фільму є недоліки у вигляді стандартного для байопіка сюжету і поверхневого розкриття персонажів, але його плюси перекреслюють усі мінуси. Історія Фредді Меркьюрі чипляє, цікаво спостерігати за його життєвим шляхом і тими помилками які він робить і потім шкодує по це. Також цей образ був би не таким без актора Рамі Малека який був просто неймовірним в цьому образі, я був в захваті від того настільки точно були передані всі манери Фредді Меркьюрі, починаючи від зовнішнього вигляду і закінчуючи його витівками на концертах і в житті. Окрім Малека можна похвалити всіх акторів, які грали інших музикантів гурту, їх образи змальовані наче під копірку, неймовірна точність. І звичайно ж картинка фільму на висоті, все зроблено неймовірно якісно, і в сумі з неперевершеними піснями гурту Queen викликає неймовірні емоції, особливо кінцівка з виступом на Вемблі в Лондоні, це було найкраще що я бачив в фільмах цього року!
І підводячи підсумок можу сказати що Богемна рапсодія є поки що найкращим фільмом 2018 року, завдяки шикарній акторській грі, немовірному аудіовізуальному ряду і чудовій історії. Дивитись всім а особливо прихильникам дійсно хорошої музики. Приємного перегляду.

Оцінка: 10

enje

А вам не здається, що головний герой, схожий на нашого гаранта?

Люди кажуть, що фільм зібрав велику касу в кінотеатрах, більше 40 млн. грн., то наче й непогано як для провалу.

Оцінка:

Svyatoslav Zubchenko

Свіжі враження від перегляду

Щойно повернувся з кінотеатру.
1) Зал був майже порожнім, і це шкода. Окремо хотілося б сказати, що дивна політика, коли українське кіно у Львові в прокаті всього 1 тиждень, 1 раз на добу, ще й не у всіх кінотеатрах. Так фільми точно не будуть відбивати витрачений на них бюджет.
2) По реакції глядачів бачив, що декого дивувало і насторожувало, а то й нервувало це кіно. Бо фільм не мав гострого сюжету, типового для ігрового кіно. АЛЕ це ж було видно ще з трейлерів. До того ж ви пішли на фільм Лозниці, і перш ніж піти в кіно, то можна було хоча б поцікавитися, що це за фільм і хто його автор.
3) Тепер ad rem. Фільм рівно такий, який нам обіцяє трейлер. Тобто бачимо набір сцен, де актори грають просто нереально якісно, як для нашого кіно. І в тих сценах показують сумні, страшні і жорстокі речі, але водночас відчувається якийсь абсурд усього, що робиться на Донбасі, і від цього абсурду іноді навіть сміятися хочеться. Хоч як можна сміятися, коли йде війна, сміятися з війни. От такі ось емоції.
4) Людям, відірваним від реальності, хто міфологізує війну, ідеалізує її, фільм може видатися несправжнім і не сподобатися, бо там не показують українців Донбасу, які хочуть повернутися в Україну, натомість показують малокультурний, бідний народ, яким промили мізки. І виникає питання, чи хочемо ми таких приймати і чи варта? Питання, на яке немає однозначної відповіді. І попри те, що моральна пустка, зображена у фільмі, характерна для всіх країн пост-радянського простору, та й для людств в цілому, все ж Донбас стає символом цього абсурду так само, як Чорнобиль став символом страшної катастрофи.

P.S. Сподіваюся, що цей фільм вистрілить на Оскарі і Україні отримає статуетку. Хоча, тут як повезе...
P.P.S. Цікаве обрамлення фільму - Лозниця показує акторів, що грають долі і долі акторів.

Оцінка: 7

xD

Не дивно, що комедіянтів гнали в шию

Прохідний фільм, навіть за мірками зоряних війн, які просто висмоктують гроші.
Перша частина фільму - треш з тупими, несмішними приколами від режисерів-комедіянтів.
В другій половині видно, що Рон Говард уже став у керма і почались старі-добрі зоряні війни.

Гарно сценарій написали, що Хан Соло обхитрив Бекета та як Кіра (подружка соло) залишилась для влади.

Але двійко режисерів так напаскудили, що вище 5 не можна поставити.

1 бал за першу частину фільму + 9 за другу / 2 = 5

Зоряні війни у гонитві за грошима їх значно знизили. Думаю їм це піде на користь, як і нам, глядачам.

Оцінка: 5

Артем Прокопенко

Не кіно, а збірна солянка рекламодавців для збору бабла

Все описано в темі. Провал з претензією на комедію. Таке враження, що спочатку ідея полягала в тому, щоб просто зібрати гроші з Розетки. Тільки це і смішить.

Оцінка: 2

Lilia Omelianenko

Ідіот небезпечніший за бандита

Оскар - 1997, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Великолепный план, Уолтер. Просто офигенный, если я правильно понял. Надёжный, блин, как швейцарские часы!” (с) к/ф "Великий Лебовскі"

Є такий собі Карло Чіполла, італійський професор, який свого часу доклав руку до дослідження людської дурості. У рамках своїх висновків він умовно поділив усіх людей на 4 великі групи. Є розумники - це люди, дії яких зазвичай приносять вигоду і їм, і оточуючим, або принаймі останнім не шкодять. Є альтруїсти, або простаки, які в силу свого характеру в першу чергу думають про те, щоб добре було іншим, навіть на шкоду собі. Є бандити - ці завжди діють виключно у власних інтересах, навіть якщо для цього треба зачіпати інтереси інших. І є ідіоти - це такі люди, які і собі, і людям завжди тільки шкодять. Навіть якщо вони мали добрі наміри. Навіть якщо вони начебто все продумали. Навіть якщо це був “найнадійніший план на світі”. Така в них доля. Просто думати - це абсолютно не їхнє.

Власне, фільм “Фарго” саме про це. Якщо один ідіот раптом вирішить, що він здатен продумати і реалізувати “круту схему” - тікайте! А краще - тікайте швидко і далеко, бо постраждають всі, хто опиниться поряд. І справді, як можна додуматися до того, щоб вигадати план, у якому особисто ти сам не контролюєш жодного аспекту? Не регулюєш перебіг подій, не маєш впливу на випадкових ненадійних людей, задіяних у твоєму плані, не можеш спинити їх ні силою, ні погрозами, ні авторитетом, ні вмовляннями? Питання без відповіді...

Саме тому і напрошується висновок, що дурень небезпечніший за бандита. Адже логіка бандита принаймі хоч трохи прогнозована: він піде на все задля власної вигоди, на ще більше задля самозахисту і ні перед чим не зупиниться. Логіка ж дурника - це нескінченний випадковий креативний хаос.

І річ навіть не в тому, що якби головний герой продумав свій план краще, то він би обов’язково спрацював. Просто імовірність спрацьовування такого плану взагалі доволі низька через велику кількість можливих випадковостей із непередбачуваним результатом. Це навіть не покер, це рулетка, у якій ти поставив на зеро. І таким чином Коени, імплементуючи свій улюблений “принцип невизначеності”, який фігурує у більшості їх творінь, перетворюють кримінальну драму на філософську притчу, мораль якої буде озвучена вустами поліцейської Мардж: “Як так? Я просто не розумію…”

Із плюсів: Персонажі шикарні, прекрасно виписані і прекрасно зіграні. За ними цікаво спостерігати і вони настільки достовірно виглядають, що і правда можна повірити, що це реальна історія від початку і до кінця. Кожен мабуть знайде тут когось “по серцю”. Особисто я розриваюся між дурником-лузером Джеррі з очами побитої собаки і балакучим, майже тарантинівським бандюком Карлом. Бо якщо із Джеррі все зрозуміло із самого початку і лишається тільки дивуватися, скажімо так, масштабам думки, то Карл - така собі суміш “бандита” і “ідіота”. І в кінці-кінців, саме його “ідіотична” частина, виражена здатністю розбалакувати зайве і надмірною дріб’язковістю, які затіняють собою елементарне для бандита вміння думати хоч на один крок наперед, вирішує його долю. Ну і не можна не згадати розумницю Мардж, яка у своєму “делікатному” стані трохи повільна і розмірена, нікуди не поспішає, і саме тому, мабуть, скрізь і встигає.

Неквапливий темп також грає фільму на руку, створюючи специфічну атмосферу, занурюючи нас у замети і зимовий полон, даючи можливість пропустити через себе кожен діалог і кожну подію і відчути неминуче наближення трагічної розв’язки. А оскільки всі герої, судячи із прізвищ, емігранти із скандинавських країн або їх нащадки, якими, як кажуть, переповнений північний штат Мінесота, засніжені рівнини виглядають максимально доречно, перекликаючись із пейзажами батьківщими. В той же час, розмірена оповідь починає виглядати оммажем скандинавському стилю кінотворення.

Саме атмосфера, мабуть, наскільки надихала і задавала тон, що кінець-кінцем через багато років спонукала кінопродюсерів на запуск серіального проекту із абсолютно іншими героями, але зі збереженням назви і відтворенням саме того атмосферного занурення, яке виникає у процесі перегляду оригінальної кінокартини.

Із мінусів: У принципі, лінія поліцейської Мардж Гандерсон із її спокійним прогнозованим щасливим сімейним життям виглядає як антитеза до основної лінії з її хаосом і невизначеністю. Так само історію з однокласником Мардж можна трактувати як один із багатьох імпульсів, які вчергове змусять героїню похитати головою і сказати “Я просто не розумію…” Тим не менш, під час перегляду складно відігнати від себе думку про те, що і без цих епізодів, які змушують трохи провисати основну дію, фільм не став би гіршим і продовжував би доносити до глядача саме ту думку, яку і збирався.

Резюмую: фільм прекрасний, але слід заздалегідь вибудувати в собі правильні очікування. Це однозначно не екшн, не чорногуморний бойовик у стилі Тарантіно і навіть не коенівська трагікомедія. Це просто повільно-тягуча реалістична історія про те, що всяке на світі буває.

Оцінка: 10

Lilia Omelianenko

Дуже якісна односерійна мильна опера, що виправдовує свою назву

Оскар - 1997, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Тайное всегда становится явным” (с) імовірно, народне

Ефект “підглядання у шпаринку за сусідями” завжди був характерним для жанру мильної опери. Сусіди можуть бути багатими чи бідними, вести життя цікаве і насичене, або ж не дуже, але при цьому ти, як глядач, бачиш все як є, від розмов сюжетно важливих до балачок цілком побутових, маєш багато часу на споглядання, а кіномонтажу неначе не існує в природі.

Подібний ефект під час перегляду даної кінокартини спочатку трохи тривожить, і тривога посилюється, коли починається історія із “загубленими дітьми”, яка теж неначе перекочувала із умовної “Санта-Барбари”. Тим не менш, ближче до кінця маховик дії розкручується, приковуючи увагу глядача, затягуючи у вир подій і приводячи, кінець-кінцем, до логічного завершення.

З першого погляду здається, що таємниці, які спливають ближче до кінця, і брехня, що їх прикриває, не настільки вже і фатальні. Але потім стає зрозуміло, що це з точки зору досвідченого любителя кінематографу, який вже неодноразово “переживав” убивства, катування, зраду, домагання з інцестом і насильницьку смерть улюбленої собачки. В очах же персонажів з їх багаторічною рутиною подібні таємниці - немов грім серед ясного неба, і розуміння цього факту викликає максимальне співпереживання, так само, як правдивість та щирість емоцій і подій, яка зазвичай для “мильної опери” не характерна.

І вже постфактум стає зрозумілим певний символізм, закладений у професіях деяких героїв. Адже у той час як одні покликані постійно створювати фотоілюзію, на лиш одну мить витягаючи на поверхню глибоко заховане, інші у прямому сенсі допомагають людям поглянути на світ, що їх оточує, без прикрас і розмитої пелени.

Із плюсів: Коли в кіно втілюється типаж із життя, але типаж багатогранний, а не виписаний однією-двома базовими рисами, це вказує на справді талановиту сценарну роботу. Коли такий типаж втілюється за допомогою чудової акторської гри, він буквально оживає на екрані. Ну і останній штрих до портрету створює на диво вдалий дубляж.

Ще один бонус сценарію - експозиція, грамотно вплетена в діалоги персонажів. Насправді не кожна кінокартина може цим похвалитися. Так, часто сценаристи задля донесення до глядача важливої сюжетної інформації вибудовують діалоги, які абсолютно не потрібні з точки зору банальної життєвої логіки (наприклад, коли персонажі розповідають одне одному інформацію, яка у реальній ситуації давно була б їм обом відома, але вона невідома глядачеві, тож її необхідно озвучити). Іноді роблять ще “краще” - віддають експозицію на поталу закадровому голосу. У даному ж фільмі діалоги зберігають максимальний реалізм: люди невимушено спілкуються про те, що їм давно відомо, а ти напружуєш мозок і намагаєшся із цих діалогів виловити крихти фактів, які допомогли б тобі скласти цілісну картину того, що відбувається. Такий прийом додатково посилює названий раніше ефект “шпаринки”.

Із мінусів: картина довго набирає обороти, перш ніж запустити основний сюжетний твіст. Цей факт, вкупі із неквапливістю загальної дії може трохи дратувати під час перегляду. Але тут слід також зазначити, що поціновувачам виключно драйвового сюжету і нелюбителям “балаканини” її перегляд взагалі не рекомендовано, так що цей мінус доволі умовний.

Також слід зазначити, що роздратування на адресу деяких персонажів під час перегляду було настільки сильним, що умовний хеппі-енд навіть залишив певне невдоволення, але це доволі суб’єктивно. Можливо, автори якраз і хотіли нам сказати, що лиш одного елементу у сімейній системі не вистачало для досягнення нею балансу, який у підсумку ощасливив би всіх, і ось такий елемент нарешті з’явився.

Оцінка: 7

Lilia Omelianenko

Грецькі міфи у форматі трилогії Толстого

Оскар - 1997, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Бойтесь своих желаний, они имеют свойство сбываться…” (с) М. Булгаков, “Мастер и Маргарита”

Саме так, фільм композиційно чимось нагадує відому автобіографічну трилогію Льва Миколайовича, тільки нам скоріше демонструють “Дитинство”, “Юність” та “Зрілість” головного героя, при цьому смислове наповнення явно відсилає нас до грецької міфології. Вказані частини не зовсім рівномірні за хронометражем, складно говорити і про зовсім чіткий поділ, та все ж виконання ролі головного героя трьома різними акторами у різному віці підкреслює початок нової частини і перехід на новий рівень конфлікту.

Перша частина являє собою почасти міф про Пігмаліона, адже батько головного героя працює для сина чи то різцем скульптора, чи то тисково-температурним приладом, під дією якого тільки зі звичайного вугілля і утворюються алмази. Природньо, що сина при цьому він по-своєму любить. Однак сюди напрошується і міф про Кроноса - адже батько сімейства, будучи людиною деспотичною, метафорично “пожирає” своїх дітей і будь-які прояви самостійності у них, боячись, що вони рано чи пізно виростуть, стануть морально незалежними і скинуть його із батьківського престолу у Тартар самотності.

У рамках другої частини внаслідок розвитку конфліктів "кроносіанство" виходить на перший план, а пігмаліонство татка сімейства безславно завершується, що цілком логічно, бо коли алмаз вже готовий, продовжувати піддавати його тиску - марна трата часу і ресурсів. Його б ювелірам віддати, щоб із алмазу зробили діамант… У цьому місці оповідь також поступово набуває рис міфу про Ікара, у якому батько-Дедал попереджатиме про необхідність триматися середини і не летіти до сонця, але чи може в рамках конфлікту послухати його Ікар? Аж ніяк, він уже піймав відчуття польоту, у своїх думках він навіть, імовірно, потроху почав перетворюватися на Нарциса, і немилосердне сонце обов’язково попалить йому крила.

Третя частина - це скоріше розповідь-постскриптум про Ікара, що дивом вижив, або ж про його загробне життя, а також про наслідки використання неправильного температурного режиму під час обробки алмазів.

Отака грецька трагедія. Любіть своїх дітей.

Із плюсів: безумовно, відзначена Оскаром акторська гра і сценарій, привітний для кожного, хто хоч трохи захоплюється популярною психологією, вихованням дітей або пошуками прихованих паралелей.

Із мінусів: хоч начебто фільм за всіма ознаками має подобатися, але він чи то викликає відчуття якогось дежавю, чи то епізод кульмінації настає занадто рано, і тому кінокартина просто перестає підтримувати інтерес глядача. Історія дійшла до точки, співчуваємо… а ще хвилин 40 дивитися, про що? Адже решта історії - не про розвиток або деградацію, скоріше про пристосування і пошук свого місця у нових обставинах, та й по всьому. Складається таке враження, що авторам просто хотілося бачити у фільмі більше Джеффрі Раша і його геніальної акторської гри в епізодах, які у сенсі загальної концепції кінокартини вже мало на що впливали.

Також слід зазначити, що є інформація, що насправді батько прототипа головного героя не був таким уже і тираном, а хвороба сина була скоріше вродженою, плюс отримала поштовх для розвитку у вигляді сильного стресу. У зв’язку з цим сестра прототипа головного героя лишилася невдоволеною фільмом. З іншого боку, сам герой начебто не протестував і навіть проводив консультації. Правда, він людина не надто здорова, так що...

Загалом, кіновиробників почасти можна зрозуміти, адже без ключового персонажа батька-тирана сценарій втратив би своє основне ядро, а фільм перетворився б на історію абсолютно беззмістовну. І взагалі, можна у художньому фільмі до реальних подій не прив’язуватися, і при цьому отримати свою порцію задоволення. Однак сумніви у достовірності історії, заявленої як біографічна, особисто мені враження все ж трохи псують.

Резюмую: може статися, що вдячний глядач побачить у кінокартині абсолютно іншу концепцію: першу половину із дитинством та юністю він сприйме як зав’язку, а решту - як основний сюжет, який полягає у спробі дослідження внутрішнього світу зламаного генія. Думаю, оцінка такого глядача буде набагато вищою за мою.

Оцінка: 6

Lilia Omelianenko

Том Круз і Корпоративно-Сімейні Цінності

Оскар - 1997, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Пріоритетним принципом роботи нашої компанії є принцип індивідуального підходу до кожного окремого клієнта” (с) із головної сторінки сайту кожної першої компанії

Епіграф № 2: “Нічого особистого, Джеррі, просто бізнес” (с) не зовсім “Хрещений батько”

Спершу про хороше. Комедійна складова картини досягається доволі легко і невимушено, не стільки словесними жартами, скільки потраплянням героїв у певні ненадумані життєві ситуації і комічним їх обігруванням. І саме тому, що фільм не ставить собі за основну мету бути комедією, він почасти нею і стає.

Також радує серце акторська гра. Здається, що хлопці та дівчата заздалегідь були проінформовані про потенційні номінації на “Оскар”, бо свої ролі вони не грають, а просто-таки проживають, відчувають, насолоджуються кожною написаною для них фразою. Том Круз переконливо зображує тверезого “продажника”, тверезого ловеласа, нетверезого ловеласа, тверезого мораліста - усе як книга пише. Зельвегер неначе готується до ролі Бріджит Джонс, тільки поки що худенької і менш підкреслено-комічної. К’юба Гудінг-молодший так взагалі відверто запалює на пару із виконавицею ролі його дружини Реджиною Кінг.

Із таким рівнем виконавицького професіоналізму дуже дивною видається наявність неймовірної кількості мінусів або просто сумнівних моментів, які переважно стосуються самої ідеї, її сценарної реалізації, персонажів, а також посилу фільму.

Підемо по пунктах. Це кіно зняте про людину певної професії, яка поступово розуміє, що вона щось робить не так, і пробує робити по-іншому. Та можливо через те, що професія героя - лише тло, сценаристи у деякі деталі не вдаються, а деякі змальовують доволі схематично. Складається враження, що насправді авторам не важливо, про кого знімати, головне - донести ідею того, як “злочинно” заробляються гроші на клієнтах. Є бездушна корпорація, що штампує прибутки і є правдоруб, який пропонує, щоб клієнтів було менше, відповідно менше грошей, зате індивідуальний підхід. Він страждає за правду, але завдяки своїй правоті, а також вірі у нього близьких людей досягає успіху в піку бездушній корпорації. Все.

Що тут поганого? Те, що спроба заглибитись у деталі самому викликає масу запитань без відповідей. От наприклад, чому відсутність індивідуального підходу - це так страшно? Так, спортсмени завдяки роботі агентів отримують вигідні контракти і рекламні угоди, що дозволяє їм заробляти, і вони начебто не протестують. При цьому велика організація, імовірно, здається і власникам клубів, і рекламним компаніям більш надійним посередником, аніж поодинокий агент. Природньо припустити, що вона має надійні зв’язки в усіх необхідних сферах, завдяки чому працює злагоджено, як єдиний організм, і тому більш ефективно. І той факт, що головний герой фактично лишається без клієнтів після своїх пропозицій говорить про те, що самі спортсмени у більшості своїй роботою компанії задоволені.

Але фільм старається абстрагуватися від цих нюансів, замість цього показуючи нам спортсмена, що вкотре лежить у лікарні зі струсом. Його маленький син хоче, щоб його татко був здоровий, а злий агент не хоче заборонити його таткові отримувати струси мозку. Серце стискається.Тільки от агент що, його на поле виганяв особисто? Дбати про здоров’я гравця начебто робота самого гравця, його тренера і медиків, хіба ні?

Йдемо далі. Джеррі дуже старається вибити для клієнта гарний контракт, але в нього нічого не виходить. Чому? Бо, виявляється, клієнту треба “грати серцем”, а не думати про гроші. Я от, наївна, думала, що гарний контракт у гравця буде тоді, коли він цінний для клубу, а цінний він тоді, коли результативний. Коли є чим аргументувати, агент може вибити кращі умови, і обов’язково це робитиме, бо він суми контракту напряму залежать його комісійні. Коли аргументувати нема чим - маємо те, що маємо.

Але фільм покаже нам звичайне рядове тренерське рішення із перекиданням гравця на інший фланг і чомусь подасть його як вказану “гру серцем”, а контракт - як велику перемогу, яка насправді була цілком закономірною у світлі здобуття вирішальних очок у вирішальному матчі,.

Тож що у підсумку хорошого зробив Джеррі із його новою манерою роботи? Відсотків на 80 - те саме, що зробив би інший агент із підходом не достатньо індивідуальним, відсотків на 20 - робив мотиваційну роботу за тренера, який, справедливості ради, мав би поділитися із ним зарплатнею.

Ще одна проблема кінокартини - стандартизовані персонажі. Так, актори їх зображають класно. Але будемо відвертими: Том Круз у оскароносному “Людині дощу”, номінованому “Кілька хороших хлопців”, класичному “Топ Ган” зображував точнісінько такий самий типаж:

- харизматичний красунчик, ловелас (або колишній ловелас), користується загальною дружбою і популярністю, багато спілкується з людьми і часто має відповідну для цього професію;

- значною мірою самозакоханий, не зовсім правильний і чистий на руку (викрадення брата у “Людині дощу”, вироблені схеми домовленостей із прокурором у “Хлопцях”, заробляння грошей у “Магуайері”, постійні порушення правил безпеки у “Топ Гані”)

- переживає часткове переродження, відкриває у собі чесність, принциповість і любов до сімейних цінностей.

Так, вкотре спостерігати за тим самим персонажем у різних інтерпретаціях із часом набридає.

Решта персонажів не відстають: якщо мати-одиначка - то з комплексами, якщо старша сестра - то моралізатор, якщо темношкірий хлопець - обов’язково гіперактивний, якщо його дружина - стервозна негритянка, що за словом у кишеню не полізе. Ну а якщо корпорація - то самі знаєте...

І окрема претензія до любовної лінії, яка розвивається із того факту, що героїня спершу загорілася ідеями героя, приписала їм доброчесність і моральну вищість. І якщо поставити потрібність вказаних ідей під сумнів, то вона із обгрунтованого сюжетного ходу перетворюється на типову історію із кожної першої романтичної комедії. (такої, де зазвичай "за каноном" очікуються аплодисменти від “аудиторії” під час публічного примирення закоханої пари).

Можливо, я просто нічого не розумію у роботі спортивних агентів, але у тім-то і річ, що фільм не має бути спеціалізованою картиною для тих, хто в темі. Він має сприйматися легко і водночас пояснювати достатньо, щоб кожен дилетант міг зрозуміти, що відбувається, а не плавати у сценарній воді. Та замість цього маємо схематизм персонажів і сюжетних деталей, а замість чіткої вибудуваної драматургії - купку вивірених роками кнопочок, на які тиснуть, щоб викликати у глядача емоційний відгук.

Резюмую: Все написане вище - враження виключно особисті, хоча певне здивування номінацією на Оскар у категорії "Найкращий фільм" все ж лишилося... Тим не менш, якщо сприймати фільм як веселу розважалочку без претензій на один раз із набором сімейних цінностей - цілком можна і подивитись...

Оцінка: 4

Svyatoslav Zubchenko

Міні-рецензія на фільм "Коли падають дерева"

Про фільм Марисі Нікітюк говорили багато. Сама авторка навіть приїздила до мого міста (Львів) на його прем"єру. Трейлери були багатообіцяюючими, однак фільм, хоч і смачний, на мою суб"єктивну думку, вийшов трішки пісним.

Авторка фільму показує нам суцільні проблеми, які належать до нашого будення: тут і нещасливий шлюб, і безробіття, і занепад сіл, і комунальні квартири, і вживання на одній території різних етнічних груп, пліткарство і ще ціла купа всього. Проблема в тому, що для європейця таке кіно може видатися справді цікавим і новим, однак для нас - достатньо подивитися за вікно, і ось тобі фільм "Коли падають дерева" Марисі Нікітюк.

Видається, що знімати депресивне кіно для українців можна - але воно має мати окрім простої констатації проблеми, якусь родзинку, якийсь стержень. Його у фільмі я не побачив.

Водночас: гарна гра акторів (хоч подеколи впадає в око сумнозвісна театральщина, але водночас свою епізодичну роль прекрасно виконав циганський барон), красива графіка (від мальованих хмар і коня око не ріже, справді гарно), місцями дійсно красива зйомка (наприклад - криваво-червоне сонце за гіллям, хоча постійне тремтіння камери подеколи трішки заважає) і цікаво підібрані локації (за сателітарну тарілку на цвинтарі - особистий +)

Тобто фільм заслуговує на існування, але це точно не вершина, на яку здатна піднятися марися нікітюк. У чому побажаємо їй успіху.

Оцінка: 6

xD

Чесний огляда на щоденник Петлюри

Двоякі відчуття. Класно коли титри українською і фільм наший але він виявився для мене заслабким.
Головний актор дуже в'ялий чи так було задумано.

Що не сподобалось:
1. Багато акторів переграють як в театрі. Хоча москалів та отаманів добре зіграли.
2. Більша частина фільму пахне совком та нафталіном. Фільм хоч і про старі часи, але робити його методами минулого століття дуже незвично.
3. Бійки, війска - ну це взагалі слабенько. Коли показали справжні кадри - ось там дійсно вражаюче. А те, що вони засняли ну просто таке =/. І правду казав чувак що "золоті" плівки зіпсувались.
4. Гра дочки Петлюри. Ну так натянуто, що далі уже нікуди.
5. Фільм пронизаний скиглянням та якимсь відстороненням, навіть у сценах, де він згадує минуле.

Сподобалось:
1. Суд добре показали
2. Показали суть москалів, яка не змінилась і нині.
3. Убивця добре зіграв психа та й москалів зіграли без театральщини.

Найбільше не сподобався сам запах совка і нафталіну, яким просякнутий фільм. Можна ж було зробити без цього.
Але все ж, добре що вийшов фільм, трохи дізнались про історію Петлюри.

Оцінка: 6

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Квітень 11–14)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії