7/10 З тобою ніколи не трапиться те, що з твоїм дядьком

Попередження: рецензія містить спойлери

Не можу пригадати жодної ролі Джорджа Клуні, яка викликала б у мене якісь надмірні емоції. Схоже, що він теж не особливо переймається, "вживаючись" у чергову головну роль. Завжди спокійний, врівноважений, елегантний, розумний... мабуть більше нічого й не потрібно, щоб подобатись жінкам. Але трохи замало, як на мене, щоб вважатись зіркою першої величини і головною принадою для перегляду фільму. Принадою є те, що Джордж Клуні знає, з ким працювати, тому фільми з його участю рідко бувають провальними.

Я не дуже зосереджено дивився "Майкла Клейтона", відволікаючись на каву, тому не зміг, на жаль, перейнятись "атмосферою" фільму, про яку багато пишуть у відгуках, та глибиною діалогів дорогих адвокатів. По-моєму, нічого нового в цих діалогах нема: будь-кому, від прибиральника до президента, доводиться часто виконувати роботу, від якої він би дуже хотів відмовитись, але не може, бо сім'я, діти, старість попереду і таке інше.

Зацікавила лірична сцена з трьома кіньми на горі: що б це могло означати, якусь алегорію? В одній рецензії прочитав, що позаяк цим прекрасним створінням не потрібні гроші, то вони не дурять і не вбивають одне одного, і Клейтон, зрозумівши це, вирішив змінити своє життя і піти наперекір системі. Та нічого подібного! Він просто зробив те, що робив завжди - добре все прорахував і вибрав оптимальний варіант. По-перше, він врятував своє матеріальне становище, взявши позику у роботодавця. По-друге, він як досвідчений гравець в покер, вирішив по-крупному підставити хімічну корпорацію, використавши зв'язки з поліцією, зовсім не тому, що несподівано став кришталево чесним, і не тому, що аж так сильно прагнув помститися за смерть свого друга. Клейтон розуміє, що вбити його корпорації тепер вигідніше і надійніше, ніж відкупитися. Якщо ж повісити на Карен організацію убивства і оприлюднити секретні матеріали про отруйні речовини, фізичне знищення Клейтона втратить актуальність, і він отримає максимально можливу у цій ситуації захищеність. Звичайно, для власного сумління цей варіант теж дуже приємний, але це лише бонус у правильному розрахунку.

Якщо повернутись до коней і уважно до них придивитись (а Клейтон саме так і зробив), то вони зовсім не схожі на прекрасних вільних створінь. Це - безпородні робочі коняки у вуздечках. У них взагалі нема жодного вибору, їх лише тимчасово випустили трохи попастись. Якщо їм на голову "кожен день виливати лайно", вони нічого не зможуть вдіяти - на відміну від Майкла Клейтона і його правильно вихованого синочка.

9/10 БоДжек - не те що спочатку здається

Дивився серіал у 2 етапи. Перші 2 сезони раніше (мабуть коли був озвучений 2 сезон, не і не згадаю) багато часу тому і решту зараз.
Спочатку серіал мені здався цікавим, кумедним та незвичним. Мельтик не на 13+, а для більш старшу аудиторію. Навіть проподив деякі паралері із Californication із Девідом Духовни. Далі можна спостерігати як персонажі розвиваються, змінюються, робиться все більш "дорослішим". І це подобається найбільше. Бачиш які в них проблеми, як вони з тини живуть, їх вирішують і потрапляють у нові. Сподобалась як показана дружба, що можна вилізти з тієї дупи в якій ти є чи вирадково залізти в нову.
Найбільше содобалась кінцівка. Останні 2 сезони. В кінці більше розумієш, що серіал показую наслідки зловживання алкоголю, наркотиків і частково егоїзму/зіркової хвороби. В кінці 5 початку 6 сезону вже бачив закінчення серіалу. Частково в кінці показали пої сподівання. Проте все не так.
Серіал мені дуже содобав.

6/10 Режисер занадто драматизував

Як це часто буває, режисери, що роблять фільми по історії настільки драматизують, що перекручують історію.
Раян Ґослінг весь фільм сумний навіть після успішного виконання завдань. Хоч на справжніх фото видно, що насправді Ніл був радісним і святкував на місяці.

Фільм про грандіозну світову подію, показали занадто драматично та скупо.

Потяг
Потяг (1959)
Night Train
10/10 Чорно-біла досконалість Єжи Кавалеровича

Дивлячись такі фільми, наче потрапляєш у якийсь інший час. Потяг безперервно рухається, в коридорах юрмляться пасажири і відбувається багато подій, але при цьому тебе нічого не дратує, нема ніякої метушні. Час спливає не надто швидко, і не надто повільно, а саме так, як треба. Ти встигаєш насолодитись деталями, тихою музикою і відтінками чорно-білого світу, але вони не встигають тобі набриднути. Після них залишається спокій і відчуття досконалості. У цьому світі нібито нема нічого аж такого важливого, але нема й нічого зайвого. Хочеться помахати на прощання рукою всім пасажирам, у яких попереду багато цікавих пригод. Окрім спійманого убивці, звичайно. Останній кадр: у вікні вагона розгорнута газета з ледь помітним заголовком Ziemniaki, що польською означає картоплю. Це єдина деталь, яка нагадує, що події відбуваються в повоєнній соціалістичній Польщі, а глядачів після виходу з кінотеатру чекають весняно-польові роботи на своїх городах.

7/10 Якісний жахастик

На диво крутезний жахастик з Геркулесом (Кевін сорбо) в головний ролі.

Трохи намудрили в кінці, але сама ідея класна та й актори добре виконали свої ролі.

2/10 Перевірив чи фільм дійсно поганий. Так це просто жах

Перевірив чи фільм дійсно поганий. Так це просто жах:

цей мюзикл важко адаптувати під фільм, бо там нема нормальної історії;
пісні в мюзиклі дуже недуже;
виконання пісень слабеньке;
рішення зробити з людей котів за допомогою графіки просто жах;
декорації і масштаб дійства не відрізняється від театрального.

Маючи всі можливості фільму та графіки спустити майже 100 млн на це не вкладається в голові.

3 з 3 користувачів вважає цю рецензію корисною
Бобер
Бобер (2011)
The Beaver
9/10 Не в пирогах щастя

Так, напевно, вона саме така, справжня депресія. На межі божевілля. Дуже страшно.
Коли ця біда трапляється з такими матеріально забезпеченими і процвітаючими людьми, як персонаж Мела Гібсона, невдахи дивуються: то у мене, мовляв, депресія, а цей просто з жиру біситься. Насправді неважливо: досяг ти своєї життєвої мети і бажаного соціального статусу чи залишився на дні. Головна помилка полягає в тому, що ти прийняв нав'язані правила і втягнувся в чужу гру, витративши на це дорогоцінний час свого життя. Те, що навколо тебе всі роблять те ж саме, тебе не виправдає і не врятує. Прислухайся до самого себе. Та частинка Бога, яка знаходиться у тебе всередині, з самого початку інкарнації тихо тобі підказує: не в пирогах щастя, хлопчику, а в чомусь зовсім іншому ...

9/10 Роуд-муві на старій газонокосарці

Інколи навіть такі розумники, як Девід Лінч, щоб остаточно не втопитись у потоці своїх фантазій, мусять хапатись за своє справжнє коріння, повертатись до тієї Америки, яку вже повернути, мабуть, не вдасться. А символом цієї справжньої, вчорашньої Америки є не великі цицьки, не гангстери, не кейси з баксами, а простий впертий хлопець на тракторі, який робить свою справу. А ще в кукурудзяному штаті Айова - дуже красиві пейзажі, схожі на наші. І люди там переважно розумні, добрі і чуйні. Але чомусь не дуже щасливі. Нема дитячого сміху - в кадрі майже самі літні люди. І все решта постаріло, зносилось і стало майже непридатним - люди, будинки і навіть газонокосарки.
Загалом, окрім газонокосарок, все досить знайоме, на жаль...

7/10 Про двох самотніх чоловіків без грошей у Нью-Йорку...

Був би я Дастіном Гофманом, не грав би я бомжів. Не цікаві мені бомжі: ні київські, ні нью-йоркські. Чомусь не шкода мені їх і допомагати їм зовсім не хочеться. А зображати їх в кіно нескладно, адже інших внутрішніх мотивацій, окрім їжі та випивки, у них нема, тому Станіславський з Лі Страсбергом тут не перепрацювались.
Був би я Джоном Войтом, не грав би я альфонсів. Огидні вони якісь.
Фільм досить цікавий для перегляду, але якийсь порожній. За що йому дали трьох Оскарів і одного Глобуса, я так і не здогадався.

9/10 Чим би дитя не бавилось

Фільм Яна Шванкмаєра про сексуальні та інші збочення дуже смішний і не викликає жодних негативних емоцій. Гадаю, головною причиною того, що безліч людей таємно займаються подібними речами, бувають не патології і дитячі психічні травми, а гострий нереалізований потяг людини до Гри, адже безліч проблем звалюються на нас через надто серйозне ставлення до життя. Якщо витрачати щоденно хоча б годинку на справи, які не мають практичного значення (наприклад, написання позитивного відгуку на переглянутий фільм), наступного дня матимете гарний настрій, хороший апетит і правильний обмін речовин у вашому організмі. Перевірено МОЗ і британськими вченими.

Якось в Анатолії
Якось в Анатолії (2011)
Once Upon a Time in Anatolia
8/10 Післясмак

Цікава тема ця турецька самотність Нурі Більге Джейлана. Вона у нього, звісно, не голівудська, але й не європейська, та й на медитації Андрія Тарковського теж не схожа, хоча вплив відчувається. Нема зайвого інтелектуалізму і жодних істерик. Всі тримають себе в руках і на дистанції. І тим не менше,
чомусь добре відчувається глибина прірви - аж холодком віє. Але не могильним, якимось іншим...

10/10 Краще не рипатись...

Якби існувало постійне омолодження, це був би такий же трагікомічний процес, як і постійне старіння, яке ми зараз маємо. Тобто, зі щоденним очікуванням неминучого кінця. Кажуть, що неможливо відчути повноцінний смак життя, якщо за лівим плечем у тебе не стоїть зашкірена весела дама з косою. Через це безсмертні боги нам люто заздрять, бо нездатні насолодитись своїм безрозмірним, але таким прісним і жалюгідним життям.
Різновидність гіпотетичного "кінця" тут великої ролі не грає, хоча усвідомлювати перспективу перетворення у сперматозоїд трохи приємніше, аніж уявляти себе їжею для хробаків. Гарним заспокоєнням може бути правильно обрана релігія - відновлення зв'язку з Творцем із перспективою реінкарнації в нове тіло. Щоправда, перед цим метемпсихозом майже назавжди стирається накопичена непосильним трудом індивідуальна пам'ять про весь цей джаз. Ну, що поробиш - така процедура, кого любиш - забувай. Гра закінчена, гра починається. До речі, латиною ludo - гра, а це значить, що люд ... ина має гратись, тож насолоджуйтесь процесом, а для більшої насолоди пам'ятаймо про more.))

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
6/10 А молодість не вернеться... не вернеться вона

Попередження: рецензія містить спойлери

Оскар - 2009, "Найкращий фільм", номінант

“Загадкова історія Бенджаміна Баттона” - це коротенька оповідь Ф.С. Фіцджеральда, наскрізною темою якого є гіперболізована проблематика взаємодії з суспільством людини, що кардинально відрізняється від інших, і так званою “пристойності”, яка доходить до абсурду. Взяти хоча б епізод бесіди книжного Бенджаміна з дружиною, що прекрасно ілюструє собою і те, і інше:

“Невимушено, як йому здавалось, щоб розрядити обстановку, Бенджамін поділився:
- Усі кажуть, що я як ніколи молодо виглядаю.
Дружина зиркнула на нього.
-Ти вважаєш, що цим слід хизуватись? – гмикнула вона.
-Я не хизуюсь – відповів.
Хільдегарда знову гмикнула.
-Точно.
А за хвилину додала:
-Невже у тебе не лишилось гідності це припинити?
-Як?
-Не збираюсь сперечатись з тобою – відмовила вона. – Є правильно і не правильно. Якщо тобі хочеться відрізнятись від інших, зупинити тебе я не можу, та подумай чи це розсудливо.
-Хільдегардо, я нічого не можу вдіяти.
-Можеш. Просто ти дуже непоступливий і хочеш відрізнятись від інших. Ти таким був та залишишся назавжди. Задумайся, якби інші такими були на що би був схожим світ?”

Паралельно оповідання досліджує з усіх боків сам феномен “зворотнього життя”, показаного значною мірою як розумова та фізична деградація, втрата набутих знань та досвіду і розчинення в порожнечі. А що ж від цього залишилося в екранізації?

Якщо першоджерело через свій дещо іронічний тон і наскрізь фантастичний підхід виглядає як одна велика чи то метафора, чи то притча, в якій повністю “перекручена” людина намагається вписатися в повністю звичайне життя, то кінокартина заявляється як драма/мелодрама з елементами магічного реалізму, а тому намагається пояснити глядачеві те, що в оповіданні було просто фактом, хоч і дивовижним. А спроби пояснення запускають ланцюжок суто технічних питань (і я зараз не про спецефекти та грим Бреда Пітта - до них якраз питань ніяких нема)… Чому Бенджамін народжується немовлям із старечими зморшками, а помирає також немовлям, тільки вже звичайним? Адже щоб витримувався принцип “життя навпаки”, він мав би народитися дорослим старим дідом відповідного зросту, статури, звичок і знань, як це було в книзі. Або ж тоді вже померти двометровим немовлям. Або ось іще таке: герой виглядає як старий, тіло в нього старе, але душа і мозок у нього дитячі. Отже, коли він покидає рідний дім у віці 17 років, він має тіло 68-річного чоловіка. Але як він витримує значні фізичні навантаження, які передбачає робота матроса на судні, і звідки в нього, пробачте, потенція 17-річного хлопця, яку він, судячи з контексту, демонструє в одному з епізодів?

Відійшовши від питань, пов’язаних з дотриманням фільмом правил, означених у ньому самому, я виявила, що він також став черговим учасником рубрики “Голівуд зневажає калькулятори”. Ось нам говорять самі герої, що у певний момент часу Бенджаміну 49 років, а Дейзі - 42. Значить, коли Бенджаміну було 17, і він покидав рідний дім, Дейзі мало бути 10. Але у той момент нам показували дівчину років 16, та і сам Бенджамін говорив про неї, що “Дейзі перестала бути дівчинкою, і стала дівчиною”. Не ранувато, дядьку, у 10-то років? Схожа дивовижа нас очікує і після повернення Бенджаміна додому. У цей момент йому 26, а коли він приїздить до Дейзі в гості до Нью-Йорка, їй 23. Значить, або Бенджамін чекав 4 роки, щоб поїхати нарешті у гості до дівчини, яку перед цим водив на побачення, або Дейзі має звичку заглядати в гості до мами Бенджаміна раз на 4 роки...

Якщо вимкнути “режим зануди” і спробувати просто сприймати фільм як він є, можна помітити дещо іншу розстановку смислових акцентів у порівнянні з книгою. Почасти вона виникла через те, що у фільмі героя дещо осучаснили, перемістивши дату його народження з 1860 на 1918 рік, адже поняття про “правила пристойності” із часом все ж схильні змінюватися. Життя екранного Бенджаміна теж навряд чи тягне на звичайне, адже, не будучи скованим правилами та обмеженнями, характерними для інших, він намагається максимально адаптувати своє життя до власної специфіки, тож проблема вливання в суспільство в нього по суті і не стоїть. Тож якщо оригінальне оповідання констатує фактичну неможливість нормального життя, якщо ти істотно відрізняєшся від інших, то фільм, будучи знятим майже через 100 років після написання оповідання, немов би святкує досягнення часу, наглядно демонструючи, що в сучасному суспільстві свою інакшість можна і треба використовувати.

Однак, граючись з даною ідеєю, фільм випускає з поля зору те, що труднощі в головного героя не виникають навіть там, де мусили б. Він психічно здоровий, ніхто не намагається здати його в лікарню на досліди, і, за великим рахунком, єдина проблема, що хоч якось нашого героя тривожить, пов’язана з коханням, і це зводить фільм, що міг би бути дуже і дуже багатогранним, до звичайної, хоч і не зовсім банальної, мелодрами.

Завдяки специфічному розвитку головного героя автори обігрують у новий спосіб класичні мелодраматичні сюжети, надаючи їм двозначного звучання. Ось історія про курортний роман, яка водночас є оповіддю про перший досвід молодого хлопця із зрілою жінкою. Ось історія про невзаємне кохання, що водночас сприймається як спроба юної дівчини задля цікавості звабити старшого за неї чоловіка. Ось історія про те, що є люди, що можуть провести разом все життя, а є ті, кому судилося бути разом лише в короткотривалій точці перетину, ілюстрована максимально буквальним способом. Ну і, насамкінець, історія про те, що деякі речі - вічні, як от, наприклад, кохання, або оповіді старого чоловіка про те, як його сім разів била блискавка.

Яку ж ідею можна винести з цієї тригодинної мелодраматичної оповіді? Була спроба сформулювати думку про те, що в такому “житті навиворіт” є своя логіка. Адже коли ти молодий душею, нічого ще не знаєш і не вмієш, маєш купу дурної енергії в голові, то немічне тіло не дасть тобі натворити дурниць. А от коли ти вже здобув мудрість та життєвий досвід, тоді з цим багажем ти можеш нарешті пожити в повну силу. Але ще більше мені подобається думка про те, що у старості та раннього дитинства, виявляється, більше спільного, ніж ми думаємо. Невміння нормально ходити, говорити, самостійно себе обслуговувати, та і деградація на шляху до смерті не омине нікого, ні звичайного стариганя, ні Бенджаміна Баттона. І в цьому процесі немає нічого привабливого, хоч як би ти при цьому не виглядав.

Ну і, якщо вже ми заговорили про вигляд, то саме він і є в цьому фільмі головним рушієм всього. Бенджамін, переживаючи постійну невідповідність між зовнішністю та внутрішнім станом душі, обирає собі за кохану людину, для якої зовнішнє - це один з головних аспектів її професії, а значить, становить важливу частину її сутності. Не приймаючи в собі цю невідповідність, не знаючи, що з нею робити, він тягнеться до людини, яка ще менше здатна прийняти його, ніж він сам. Нездатність бачити внутрішнє за фасадом зовнішнього - одна з проблем людства, і навряд чи вона колись буде вирішена.

Насамкінець скажу, що автори істотно полегшили собі роботу, крупним помолом показавши останні десяток років життя головного героя і швиденько загнавши його в старечий маразм. А я б із задоволенням подивилася на 5-річного хлопчика, що згадує, як він у молодості служив матросом і мав по дівчині в кожному порту. Це було б веселенько… Але що ж поробиш, закони жанру...

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Серіал « Рим »

Історія - це картина , яку пишуть життям . Історію творять великі люди : королі , імператори , консули . На історію можуть впливати і малі люди , від рішення здавалося б мізерної людини картина історії змінить свої кольори.
Картина Риму - кривава . Боротьба за владу , громадянська війна , змова , зрада , дружба , кохання , народження , смерть - усе заради політики та республіки .
У фільмі описані усі прошарки римського населення . Найвидатніші постаті історії - Гай Юлій Цезар , Цицерон ,Помпей , Клеопатра уособлюють так званий вищий світ , золото тогочасного суспільства . Саме у їхніх руках опиняються долі римського народу . З іншого боку життя простих людей . Луцій Ворен та Тіт Пуло - легіонери , життя яких відкриває для глядача широку панораму простого римського населення , де бідність , насильство та смерть , здавалося б , звичайні речі. Але все ж у такому жорстокому світі завжди існуватиме справжня вірність ,дружба, кохання та милосердя .

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
9/10 Серіал «Рим»

Почнемо з того, що це масштабний історичний драматичний серіал, який був створений для каналів BBC, HBO та RAI (для Великобританії, США та Італії відповідно). Спочатку позиціонувався, як міні-серіал. Проте після того, як керівництво HBO ознайомилось зі сценарієм першої серії, було вирішено випустити повноцінний дванадцятисерійний сезон з бюджетом більше 100 мільйонів доларів. Це вже доволі вражає.
Більшість епізодів було знято на кіностудії, що знаходиться на околицях Риму. Там же відтворили численні споруди дренього міста.
Незважаючи на те, що по зрозумілим причинам він не претендував на звання якогось найкращого серіалу всіх часів і народів, «Рим» всеж отримав високі оцінки на різноманітних сервісах, які спеціалізуються на систематизації та оцінці всіх представителів кінематографічного мистецтва. На одному з найвідоміших таких сервісів, а саме IMDB, оцінка, сформована відгуками глядачів, становить 8.7/10, що є насправді надзвичайно високим показником.
Сюжет першо ... го сезону серіалу крутиться навколо Юлія Цезаря (Кіаран Хайндс), описуючи історію його життя, а саме період від приходження до влади аж до смерті. Вникати в деталі сюжету немає жодного змісту, адже нам всім чудово відома історія, яка змінила наш світ, вплинувши на всі аспекти життя людей.
Сам серіал отримав численні нагороди за найкращі візуальні ефекти, найкращі костюми, найкращий музичний супровід і навіть за найкращі зачіски (Online Film & Television Association 2007, Primetime Emmy Awards 2006 та 2007).
Що ж до моєї суб’єктивної оцінки? Серіал насправді припав мені до душі своєю тематикою, адже ця епоха є одною з найцікавіших за всю історію людства. Це чудово, що можливість створити екранізацію такої історії опинилась в руках настільки талановитих режисерів та компанії загалом, що вже давно зарекомендувала своє ім’я, як та, що створює виключно якісні продукти.
Я із захопленням спостерігала за всіма подіями хоча вже і знала розвиток більшості з них (спасибі викладачу з латини). Мені серіал трохи нагадав «Гру Престолів». І чесно кажучи, він сподобався мені більше, ніж перші сезони відомого на весь світ творіння Мартіна. Також хочу зазначити, що «Рим» дуже затягує. І він є причиною як моїх безсонних ночей, так і надсилань домашніх завдань за одну хвилину до дедлайну. Осилила обидва сезони за декілька днів, не могла відірватися. Тепер доведеться не відриватися від заповнення зошита з історії зарубіжної літератури… але, як на мене, воно було того варте.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Нещодавно переглянуті: