Весна, літо, осінь, зима... і знову весна (2003)

Доктор Смалець 19 січня 2026, 11:54

Попередження: рецензія містить спойлери

Показати рецензію

МУЧИВ ХЛОПЧИК ЖАБКУ, А ПОТІМ ДІВЧИНКУ ВБИВ...

Виявляється, що здатність бачити і тонко відчувати навколишню красу може цілком органічно поєднуватись в людині з безглуздою для нас, європейців, жорстокістю і насиллям. І далеко не тільки в дитячих забавах, як у цьому фільмі, а в багатьох проявах культури, як масової, так і традиційної, наприклад, японське мистецтво шибарі, більшість аніме хентай, або такі делікатеси азійської кухні, як смажена живою риба, поїдання сирого мозку живої мавпочки тощо.

Що ж там за дзен такий відбувається в голові тих "пробуджених" чи ще "сплячих" учнів та вчителів монастирських, що вони так над бідними тваринками знущаються? Ну, якщо нерозумна дитинка рибці камінчик прив'язує, то таке... у нас діти на селі теж колись жаб надували, поки інтернет не появився. Але коли сивочолий чернець годинами мучить старого втомленого кота, використовуючи його хвіст замість пензля (хоча тих пензликів у нього - купа), щоб записати ієрогліфами фрагмент буддійської сутри... Хоч плач, хоч смійся. Може, це така витончена метафора про неминучість земних страждань? Бо не тільки кіт, але й чернець мучиться, утримуючи однією рукою роздратованого кота, а другою - імпровізований живий пензель. М-да-а, що б ти не робив з жабами і котами, а вирватися з колеса Сансари не так-то просто.

Деяку ясність щодо мотивації вчинків головного персонажа вносить сакральна фраза вчителя "Хіть породжує жагу володіння. І вона ж породжує прагнення вбивства". На мою думку, це сумнівна теза, бо прямого причинно-наслідкового зв'язку тут нема, адже хлопчик убив дівчинку (вірніше, уже чоловік - жінку) не в любовному шалі, а після того, як вона його зрадила з іншим чоловіком. Тим не менше, двадцять років навчання у наймудрішого, зі щоденними тренуваннями тіла і духу, пішли коту під хвіст, бо хлопець не зміг контролювати свою поведінку і загримів у в'язницю за вбивство коханої дружини.

Можна було би покепкувати очима недолугого європейця і над іншими епізодами фільму (практично над усіма, хе-хе), але чат GPT роз'яснив мені, що в жодному разі не можна тут нічого сприймати буквально, бо все це - символи, символи, символи... Причому, дуже непрості, щоб їх можна було збагнути з першого разу. І навіть, якщо колись тобі вдасться щось таке зрозуміти в своєму нікчемному житті, буддійська теза фільму каже, що "просвітлення не гарантується ні роками, ні близькістю до вчителя, воно завжди крихке й особисте".

Себто, можна це потрактувати так, що здобута тобою досконалість розсипається в пух, і ти перетворюєшся назад у злобну і мстиву тварюку. Тоді для чого мені це чуже язичницьке вчення? Для чого ця дорóга, якщо вона не веде до храму? (цитуючи один непоганий грузинський фільм).

Гадаєте, мені не сподобався фільм? Навпаки, він дуже гарний і досконалий, справжній шедевр. Саме через це він такий небезпечний. Не варто показувати його дітям та християнам зі слабкою вірою або нестійкою психікою.

Можете закидати мене камінням, але переглядаючи (часто зі щирим задоволенням) азійські фільми, я ловлю себе на думці, що загадкова азійська краса чимось нагадує мені "загадкову російську душу", якою так захоплюються європейські інтелектуали.

may4444 1 березня 2025, 19:17

Великий Кім Кі Дук і один з його найкращих фільмів! Захват, захват без слів!
Це не претензійна оригінальність, як деяке андеграундне кіно, це справжній шедевр, справжня оригінальність, справжні почуття.
Те, до чого хтось із режисерів не в змозі дійти за ціле творче життя, дається Кіму легко, як дихання.
Одна з основ філософії даосизму, це прагнення до природності. І саме природність так добре вміють показувати режисери Азії.
Просто ріка, просто хижка, просто монах, просто навчання, просто доля, - все показано таким прекрасним і справжнім. Без намагань прикрасити, та чомусь зовсім не нудно.
Ми часто забуваємо, що життя прекрасне. Кім показує красу цього світу так, що щемить серце.
Фільм сподобається тим, хто вміє тонко відчувати і не дуже цікавиться екшеном в кіно.
Він як ковток свіжого повітря, справжній, простий, геніальний.
І будьте готові до того, що у цього режисера всі персонажі мовчать майже увесь фільм. І це надзвичайно!

Doramyeon 3 жовтня 2023, 21:28

Історія молодого буддиського монаха та його вчителя, які живуть у маленькому плавучому монастирі в глибоко ізольованій долині, оточені лише природою та її дарами.

Фільм поділений на п'ять частин, які відповідають порам року в назві, що підкреслює тему вічної повторюваності. Протягом п'яти розділів життя молодого ченця, показують його духовні та мирські виклики в кожній порі року.
Сам режисер сказав, що "мав намір зобразити радість, гнів, смуток і задоволення нашого життя через чотири пори року". У кожному з сегментів ми спостерігаємо не лише те, як ці почуття приходять і відходять, але й те, як вони переплітаються між собою.

Буддиські теми та духовні символи вплетені у фільм не лише через самих персонажів та світ, у якому вони живуть, але й через циклічну структуру оповіді, духовні мотиви та візуальні метафори.

Попри брак слів у фільмі, є деякі цитати, що дають вагу та суть. Небагатий на діалоги, фільм часто покладається на міміку та мову тіла, щоб переда ... ти те, що відбувається між персонажами, і робить це без особливих зусиль. Це зворушливий, злегка меланхолійний фільм про подвійність: дитинство таїть у собі як невинність, так і жорстокість, монастир, у якому усамітнюються ченці, є водночас і раєм, і в'язницею, знаряддя смерті стає знаряддям покаяння. Народження, життя, смерть, відродження. Цикл, що постійно повторюється, постає перед нами водночас ясним і наближається до чогось справді і глибоко трансцендентного. Читати далі