Весна, літо, осінь, зима... і знову весна (2003)

may4444 1 березня 2025, 19:17

Великий Кім Кі Дук і один з його найкращих фільмів! Захват, захват без слів!
Це не претензійна оригінальність, як деяке андеграундне кіно, це справжній шедевр, справжня оригінальність, справжні почуття.
Те, до чого хтось із режисерів не в змозі дійти за ціле творче життя, дається Кіму легко, як дихання.
Одна з основ філософії даосизму, це прагнення до природності. І саме природність так добре вміють показувати режисери Азії.
Просто ріка, просто хижка, просто монах, просто навчання, просто доля, - все показано таким прекрасним і справжнім. Без намагань прикрасити, та чомусь зовсім не нудно.
Ми часто забуваємо, що життя прекрасне. Кім показує красу цього світу так, що щемить серце.
Фільм сподобається тим, хто вміє тонко відчувати і не дуже цікавиться екшеном в кіно.
Він як ковток свіжого повітря, справжній, простий, геніальний.
І будьте готові до того, що у цього режисера всі персонажі мовчать майже увесь фільм. І це надзвичайно!

Doramyeon 3 жовтня 2023, 21:28

Історія молодого буддиського монаха та його вчителя, які живуть у маленькому плавучому монастирі в глибоко ізольованій долині, оточені лише природою та її дарами.

Фільм поділений на п'ять частин, які відповідають порам року в назві, що підкреслює тему вічної повторюваності. Протягом п'яти розділів життя молодого ченця, показують його духовні та мирські виклики в кожній порі року.
Сам режисер сказав, що "мав намір зобразити радість, гнів, смуток і задоволення нашого життя через чотири пори року". У кожному з сегментів ми спостерігаємо не лише те, як ці почуття приходять і відходять, але й те, як вони переплітаються між собою.

Буддиські теми та духовні символи вплетені у фільм не лише через самих персонажів та світ, у якому вони живуть, але й через циклічну структуру оповіді, духовні мотиви та візуальні метафори.

Попри брак слів у фільмі, є деякі цитати, що дають вагу та суть. Небагатий на діалоги, фільм часто покладається на міміку та мову тіла, щоб переда ... ти те, що відбувається між персонажами, і робить це без особливих зусиль. Це зворушливий, злегка меланхолійний фільм про подвійність: дитинство таїть у собі як невинність, так і жорстокість, монастир, у якому усамітнюються ченці, є водночас і раєм, і в'язницею, знаряддя смерті стає знаряддям покаяння. Народження, життя, смерть, відродження. Цикл, що постійно повторюється, постає перед нами водночас ясним і наближається до чогось справді і глибоко трансцендентного. Читати далі