Екранізація «За двома зайцями» (1961) — се нетлінне кіноувіковічнення однойменної комедії корифея Українського театру Михайла Старицького. Постановка наскільки сильна і глибока, що завжди заново цікава. Кожен кард є ґрандіозною сукупною ювелірною роботою сценариста, режисера, операторів, художників, костюмерів, ґримерів, декораторів, композитора та блискуче підібраних акторів. Кожна деталь і річ, кожне слово і нота, кожен погляд і рух, міміка й інтонація якісно продумані та змістовні. Немає нічого зайвого і все варте уваги, абсолютно все, позаяк ця повчальна міщанська історія наповнена не тільки довершеним Українським гумором, але також характеризується чітким соціяльним і національним забарвленням.
Щоби відчути й зрозуміти усю фундаментальність і багатошаровість картини «За двома зайцями» — потрібно не один раз уважно передивитися. Кожен перегляд розкриває новий відтінок і цікаву грань, а сміх і регіт завжди буде однаковим — наче вперше! Масштабність роботи весь час переосмислюється ... у бік підвищення цінности стрічки завдяки насиченій кольоровій палітрі, пісням, десяткам крилатих фраз, Українській ідентичності, правдивому перевтіленню акторів, вирізняльному розмаїттю персонажів і чудовим локаціям.
«За двома зайцями» ніколи не буває забагато! Хоча УТ-1, УТ-2, «Галичина», Студія «1+1», «Культура», TV-4 й инші канали неодноразово транслювали цей фільм — Серце і Душа завжди раділи та очікували. Кожна трансляція, в залежності від часу та умов показу, обростала новими світлими спогадами, емоціями, асоціяціями, враженнями та обговореннями. І так триває уже четвертий десяток років. І буде тривати допоки Мого земного життя — адже улюблене з першого погляду сяє до останнього.
Особлива вдячність за чергову ідеальну у моєму сприйнятті пару «Галя (Наталя Наум) + Степан (Анатолій Юрченко)».
Хочу додати ностальґічну прив’язку до Української літератури в 10-й клясі — саме тоді Ми ґрунтовно вивчали творчість Михайла Старицького й аналізували його безсмертну п’єсу «За двома зайцями».
Однозначно рекомендую всім до багаторазового перегляду — се того варте!
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Екранізація «По-модньому» (1992) — це легка клясична Українська музична комедія з чудовим традиційним Українським гумором у стилі автора однойменної п’єси Михайла Старицького (у тому числі з влучним висміюванням голохвостовщини-мартинобурульщини-миномазайлівщини), різножанровими Українськими піснями й Українською ідентичністю!
Тут усе таке рідне, знайоме, дороге, щире і природне. Вкотре переконуєшся, що не потрібно насаджувати колоритній-неповторній Українській культурі, загалом, та Українському кінематографу, зокрема, чужорідні елементи. А яке красиве Українське село — хати під стріхою, щебетання пташок, тин, зелень, традиційний вишиваний одяг, побут і господарство, поле і млин, дитяча щирість і безпосередність, музики та народні інструменти, кохання і духовність, атмосфера — аж Душа співає від цього блаженного споглядання. Талановиті українські актори і вродлива українська молодь додають візуального, естетичного та враженнєво-сприйняттєвого задоволення.
Телефільм «По-модньому» под ... арував ціле море щасливих спогадів та яскравих асоціяцій, пов’язаних із Різдвяною прем’єрою 1993-го року на УТ-1 (Моя 6-та кляса), Великоднім показом 1996-го року (Моя 9-та кляса), а також з иншими трансляціями на УТ-1, УТ-2, «Галичині», «Культурі» й TV-4. І це завжди було таке світле й безтурботне телесвято.
Рекомендую усім переглянути, посміятися, порадіти і відпочити від важких думок.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Назва "Trigger, Курок або Спусковий гачок" з огляду на сюжет ймовірно, має подвійне значення. Хоча вона стосується буквального акту пострілу з пістолета в серіалі, який обертається навколо нелегальної вогнепальної зброї, вона також натякає на потенціал насильства та наслідки неконтрольованого використання зброї в суспільстві.
Драма досліджує наслідки раптової доступності зброї у суспільстві, яке до неї не звикло. Крім того, назву можна інтерпретувати як "спусковий гачок" для соціальних змін або дискусії про небезпеку насильства.
Це також може бути метафора чогось, що ініціює низку подій, емоційну реакцію або одкровення, яке змінює хід історії або життя персонажів.
На сленгу "тригер" зазвичай означає, що хтось образився, засмутився або пережив сильну емоційну реакцію, часто через минулу травму або щось, що вони вважають особливо чутливим, щось що дратує або викликає лють. Часто можна почути "це мене тригерить" тобто дратує, не подобаєт ... ься. "Тригерить" використовують, щоб описати чиюсь сильну негативну реакцію на щось, яка може перерости до емоційного зриву, виплеску гніву подібного до натискання курка, після якого вилітає куля.
Термін "тригер" також використоаують у психології і означає стимул, який викликає сильну емоційну або фізичну реакцію, особливо у людей з такими станами, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
Виконавець головної ролі Кім Нам Гіль підкреслив, що серіал не має на меті прославляти насильство, а радше досліджує вплив зброї та потенціал стриманості і ненасильницьких рішень.
Хоча цей серіал досліджує дещо інші теми, його можна додати до списку таких серіалів, як "Гра в кальмарв" та "Шоу 8".
Другий фільм збільшує масштаб сказаного у першому. Я б ніколи не здогадався про тонкощі та політичні алегорії, які були тут показані зображаючи відносини між КНР і Гонконгом, якби не профіль Jessica Yeung на який я натрапив у Letterboxd. Вона викладає та досліджує гонконзьке, тайванське та східноазійське кіно в Університеті Lingnan (Гонконг), раджу підписатись. Інший користувач Sean Gilmam припускає, що одночасно окрім політичного коментаря це може бути алегорія на гонконзьку кіноіндустрію.
Якщо просто поверхнево дивитись на цей фільм без знання цих інтерпритацій, то це якісний гангстерський фільм про те, до чого призводить жадібність, виконаний по всім канонам жанру, який сміливо можна відносити до класики. Так, тут немає великої кількості екшену, яким можуть похвалитись інші фільми, але особливість цього фільму це те, як політичне послання вплетене в сюжет здавалось би "просто ганстерських" фільмів Джонні То.
До речі фільм був заборонений у материковому Китаї. Заборо ... на, як повідомляється, була пов'язана із зображенням у фільмі гонконзьких тріад та їхніх корупційних стосунків із владою материкового Китаю, насильством, що було визнано китайською цензурою несприятливим, а рекламні матеріали були вилучені та знищені, згідно з даними SFMOMA. Але справжня неоголошена причина в зображені відносин Гонконгу з КНР та його майбутнього через персонажів.
На відміну від другого перший фільм був у прокаті на материку, але за словами Джонні То, він не мав наміру робити версію фільму для материкового Китаю. Проте продюсерська компанія створила змінену версію під назвою Longcheng Suiyue (кит. 龙城岁月; піньїнь: Lóngchéng Suìyuè; букв. "Часи в місті драконів"). За словами Гіларі Хе, ця версія має "десять основних скорочень або змін". У цій версії додано агента правоохоронних органів під прикриттям, в той час як сцена, що розкриває, що член мафії використовується центральним урядом КНР як кріт, була видалена. В одній зі сцен вилучено згадку про пологовий туризм у Гонконзі, коли батьки з материкового Китаю народжують дітей у Гонконзі, щоб їхні діти стали постійними мешканцями Гонконгу. У цій версії всі злочинці піддаються арешту, а також з'являється сцена, де старші дають уроки молоді про те, як уникати контактів з мафією.
Bring Her Back - фільм жахів від Денні та Майкла Філіппу, австралійських кінорежисерів-близнюків, ютуберів та каскадерів. Вони починали з комедійних відео жахів на YouTube, а у 2023 році гучно дебютували з повнометражним надприродним хоррором Talk to Me, прем’єра якого відбулася на «Санденсі».
У центрі сюжету - зворушлива сім’я. Зведені брат і сестра. Тендітні, беззахисні, залишені наодинці зі своїм горем після втрати батька. Особливо вразлива сестра - дівчинка з вадами здоров’я. Акторка, яка зіграла Пайпер, незряча і в реальному житті. Це робить кожну сцену з її участю проникливою і чесною. Відчувається, що емоції й реакції не награні, а виходять з особистого досвіду.
Я навіть призупинив перегляд десь на 15-й хвилині та повернувся лише через кілька тижнів. Бо зрозумів: легкого перегляду не буде, щось погане й незворотнє неминуче.
Чим більше діти обживаються в новому домі, тим сильніше згущується повітря. Аж доки воно не стає в’язким, наче вода в тому самому басейні. І навіть ... маючи великий досвід у трилерах і жахах, у кількох сценах (особливо з Оллі) в голові виривалося: “Дідько!”. Не лише через сцени самокаліцтва - там є й інші моменти, що пробирають до кісток.
Запам’яталася сцена після поховання, де нова “мати” одразу втягнула дітей у хворобливу, майже святкову атмосферу. Це показує її схиблену природу і чорне нутро. На тлі грає музика, звучить дитячий сміх і запальні танці. Забуваєш язика в роті від цієї ненормальності.
Фінал - не відкритий, і за це окрема подяка творцям. Він зрозумілий і завершений. Останній кадр змушує співчувати монстру, водночас він страшний і прекрасний.
Відмічу сильні перформанси Гокінс, Вонг та Барратт. Вони піднімають планку фільму ще вище. Та й увесь акторський склад підібраний точно. Моторошний розвиток персонажу Оллі теж не залишить вас байдужими. Навіть тітонька з поліції тут на своєму місці.
Поверни її мені - це сучасний шедевр жахів і свято для фанатів жанру. Тут розкривається глибина тем про неосяжне горе та руйнівну природу незакритих травм. А також про любов і пожертву.
Якщо вам сподобався цей фільм, раджу звернути увагу на Чорний телефон (The Black Phone), де також у центрі історії брат і сестра, а напружена атмосфера тримає до останнього кадру. А ще на Спадковість (Hereditary, 2018) - за потойбічну складову і високу якість виконання.
Однозначно рекомендую до перегляду.
Неповнолітня дівчина Деніз вважає, що її батька викрали іншопланетяни, вона востаннє бачила його тоді, коли він вирушив у гори в гонитві за НЛО. З тої пори Деніз вважає, що її батько не загинув, а живий десь там. І пошук батька стає головною метою її життя.
На допомогу їй приходить UFO Sweden - група ентузіастів, яка полює за невідомим. Це крихітна спільнота диваків, які щиро вірять у позаземне життя, прибульців і НЛО. Разом вони поринають у карколомні пригоди, викрадення урядових даних, у переслідування НЛО (буквально!).
Але що якщо пошуки ведуть не туди? Якщо батько дійсно просто згинув у горах у марних пошуках невідомого? Якщо у найточніші розрахунки закралася помилка?
Саме це і повинна з'ясувати Деніз, навіть якщо уся поліція Швеції, урядові служби, світ і здоровий глузд виступає проти неї.
Це гарний фільм про найголовніший пошук свого життя, і фантастична частина тут слугує лише фоном, щоб підкреслити важливість пошуку своєї родини.
"Вибори" - це чітке зображення кримінального світу без жодної романтизації. Фільм має навіть політичний підтекст щодо демократії в Гонконзі, який у 1997 перейшов під юрисдикцію КНР. Хоча Гонконг зберігає високий ступінь автономії в більшості питань, за винятком оборони та зовнішніх відносин, він є частиною КНР, порядок визначається принципом "одна країна, дві системи", але існує тиск з боку КНР особливо якщо згадати не такі далекі події 2020 року та закон про національну безпеку. Побоювання щодо майбутнього Гонконгу можна побачити у інших кримінальних фільмах "Подвійна рокіровка 2", "A Better Tomorow 3".
Фільм "Вибори" широко інтерпретується як критика демократії, зокрема через призму гонконзьких тріадних суспільств. Фільм використовує боротьбу за владу в суспільстві Во Шин, вигаданій гонконзькій тріаді, як алегорію складнощів і викликів демократичних процесів як у самому Гонконзі, так і в ширшому політичному контексті.
Адже якщо ... так задуматись у кого "більший камінь" то й і виграє. Так, звісно можуть бути вийнятки, але досить часто в багатьох країнах це або вплив, зв'язки гроші, перетягування когось на свій бік, маніпуляції та добре продумані рекламні кампанії, адже політичні кампанії це свого роду добре пропрацьований психологічний маркетинг.
Але перейдімо до кримінального світу, який схожий на політичний, але з більш радикальними методами усунення конкурентів.
Фільм розпочинається з того, що в Тріаді розпочинаються вибори нового голови. Ми чуємо про давні традиції та "демократичні" вибори, але водночас ми бачимо й розуміємо, що це лиш слова, які не підкріплені нічим. Всі ці байки про честь, братерство, традиції це пустий звук і позерство. У кого "більший камінь", той і бере верх. На кожну рибину знайдеться більша.
Чи дійсно існує легенда про походження Тріад, яку нам показали у фільмі.
Так, існує легенда, що Тріади, походять від китайського таємного товариства, яке було засноване повстанцями, які мали на меті повалити династію Цін і відновити династію Мін. Ця легенда пов'язана з ідеєю антицінських настроїв та лояльності до династії Мін.
Багато ханьців (китайців) обурювалися маньчжурськими правителями і прагнули відновлення ханьської династії.
Вважається, що Тяньдіхуей, також відоме як Товариство Неба і Землі або Тріади, виникло в цей період.
Хоча легенда широко відома, деякі історики пропонують альтернативні погляди на походження Тріад, припускаючи, що вони не були зосереджені виключно на реставрації династії Мін.
Легенда про те, що тріади є нащадками повстанців, які прагнули відновити династію Мін, є поширеною, але це здебільшого легенда, а не історично точне відображення їхнього походження. Хоча деякі ранні таємні товариства, які вплинули на тріади, дійсно виступали проти династії Цін і прагнули відновити династію Мін.
Але це лиш вплив для створеня легенди, бо як ви собі уявляєте, щоб нащадки доблесних повстанців вирішили стати бандитами, які займаються вимаганням, відмиванням грошей, торгівлею наркотою, проституцією і т.д.
Абсолютне кіно. Цей фільм - одна з найкращих подій в історії бойовиків. Золота ера гонконзького кінематографа, яка задала тенденції для бойовиків по всьому світу на багато десятиліть вперед. Джон Ву подарував світові класику про вбивцю і поліцейського з елементами романтики і трагедії. Чоу Юн-Фат, Денні Лі, Саллі Є, Джон Ву - ці імена повинен знати кожен кіноман.
Упродовж цілого фільму мене не полишало відчуття, що я переглядаю театральну виставу, а не фільм. Театральну виставу, в якій актори власне і готуються до знімання у фільмі. Деякі сцени та діалоги аж надто напружені. Суперечливо, але тільки сцени битв та двобоїв знімають це напруження. Потім герої повертаються до своїх піднесених пафосних тонів.
Головними героями є фактично два тандеми – Ахіллес і Агамемнон та Гектор і Паріс. Якщо перші між собою протистоять, адже бойові вміння першого рівняються титанам, а амбіції другого богам, то у випадку других один має постійно захищати іншого. Паріс лише робить проблеми, а старший брат Гектор має його захищати. Сцена, коли Паріс хапається за коліна Гектора є дуже сильною. Інша справа з Ахіллесом. Він майже сам по собі, але все ж має виконувати накази Агамемнона. Ахіллес не має страху, він кидає виклик самому Геліосу та іншим богам, що там вже казати про якогось смертного Агамемнона. Але він має гонор та відчуття справедливості. Ахіллес не боїт ... ься смерті, він навпаки її жадає і вважає, що смерть це людська перевага над безсмертними богами. Помирає ж він, як і в "Іліаді". Гектор має високе почуття обовʼязку та служіння Трої, він не бунтівник, але сумління врешті зводить його у двобої з Ахіллесом.
Може скластись враження, що війна почалась через Єлену, але на жаль жіночі ролі (окрім досить цікавої Брісеїди) у фільмі досить другорядні.
8/10. Персонаж Одіссея досить другорядний і мотиви взяти коня в Трою теж досить не переконливі.
Легенди про короля Артура сягають темних століть і овіяні багатьма мітами. Один з таких мітів, що його лицарі є сарматського походження. У фільмі Сарматія показана на мапі Європи в районі Північного Причорноморʼя, якраз на теренах сьогоднішніх Запорізької та Донецької областей.
Власне звідси римляни і вербують сарматську кінноту. Творці стрічки намагались відтворити сарматський степ і побут тих же сарматів, тому помістили їх в свого роду монгольсько-тюркські юрти. Для західного глядача зайде, адже для пересічного західного європейця десь на схід за Віслою починається Тартарія, яка тягнеться до Корейського півострова. Але цей епізод триває всього декілька хвилин і у фільмі до нього більше не повертаються, хоча лицарі весь час мріють про повернення домів.
Один із лицарів постійно вигукує бойовий клич "Русь!". Дослівно. Несподівано. Виявляється, це сарматський клич роксоланів. Про це у фільмі немає ніякого пояснення, тому знову ж таки для пересічного західного глядача можу ... ть виникнути відповідні асоціації – сармати десь на сході, вигукують "русь!", значить це предки "russians"... Можливо, я задалеко заходжу у цій рецензії, але 20 років тому, коли фільм вийшов у прокат, про Україну і про наші історичні назви ніхто нічого не чув.
Римляни у фільмі виконують другорядну роль. Вони принесли на британські острови християнство, але новою вірою наші сармати нехтують і навіть насміхаються. Здебільшого християни показані, як боязкі та забобонні. Лише сам Артур є гідним християнином. Також римляни залишили після себе інфраструктуру (замок Камелот, стіна Адріана), якою користуються і сармати, і місцеве автохтонне населення піктів і навіть загарбники сакси.
Сакси тут головні антагоністи – влаштовують вторгнення, як справжні німці (закреслено)... даруйте...германці. Мотиви їхнього вторгнення не пояснені, зате мотиви Артура та його лицарів відомі одразу – захистити Батьківщину. Римляни втікають, сармати обʼєднуються з піктами і захищають свою нову Батьківщину. Сакси переможені. А де були в цей час англи, які і дали назву одній із країн в Британії? Чому злими загарбниками показані лише сакси?
Музичний супровід одноманітний і вже під кінець фільму досить набридає. Акторський склад досить цікавий і ви впізнаєте багато зірок кіно.
До фільму можна чіплятись за багато речей. Для глядача тут бракує хоча б якихось історичних пояснень, а завершення фільму і вигук Артура про Британію складає враження, що Артур є королем не з легенд темних століть, а з 17 століття, який мав би розмахувати прапором Union Jack і вигукнути Rule, Brittania!
5/10 і то з великою натяжкою. Це фільм-пригода, легенда про легенду.
Історія, яка відбувається, коли над головами людей з'являється червона лінія, також відома як лінія S, між людьми, які вступають у сексуальні стосунки незалежно від часу та місця.
Серіал досліджує наслідки розкриття цих таємниць, часто призводячи до трагічних наслідків.
Хоча серіал має певні сильні моменти та стильний вигляд, він страждає від нерівномірного темпу та плутаного фіналу. Хоча такі моменти які не дають відповілей на те, хто та жінка і таке інше, особисто для мене немає ніякого значення, адже суть зовсім в іншому, а лінії, окуляри і жінка - це просто фентезійні елементи. Єдине, на що я хотів би отримати відповідь це на те - чому той хлопець загинув? Бо мав з'язок з тією, хто має можливість бачити лінії з народження?
Деякі сюжетні повороти були дійсно неочікуваними.
Загалом, "S Line" - це серіал з цікавою задумкою, але з втраченим потенціалом. 6 серій мало. Чому не 10? Я не сценарист, не режисер, навіть не уявляю як можна було б побудувати цю ... історію, але точно можу сказати, що це могло бути чимось більшим, глибшим. Але дайте йому шанс, просто не завищуючи очікувань. На мить в четвертому епізоді мені здалось, що віддалено це зачіпає теми, які досліджував Кім Кі Дук у своїх фільмах.
Приєднуюсь до всіх попередніх рецензій і коментарів. Від себе ще додам, що зміг його додивитися десь з 4 спроби. З другої треті фільм більше затягує своїм екшеном, але на початку якось туго йде.
З плюсів - дійсно непогано поставлені екшн сцени. Є кілька нових ракурсів, в цілому виглядає гарно. Не рівень Extraction, але дуже наближено. Місцями екшн нагадує кадри з сюжетної частини Call of Duty - занадто епічні і безглузді (штурм героїінею Ани де Армас укріпленого палацу в лоб з гранатометом в руках).
Головний мінус, як сказала Анастасія - це карикатурний злодій з вусиками. Ну ніяк не сприймаєш його всерйоз. Натомість індус-бойовик - і виглядає достойно та ще й виявився "порядною" людиною. Ну це стандарти Netflix, нічого не поробиш)
В цілому, якщо хоронометраж в дві з гаком години вас не лякає - раджу до перегляду.
Адама Сендлера дуже люблять і поважають в США. Фанати його обожнюють не лише як коміка, а й як людину. Про нього кажуть що він добрий, щедрий та вірний друзям. Його фільми це наче тусовка друзів - він часто знімає тих самих акторів, платить їм нормальні гроші.
Фільм "для своїх". Знятий у знайомому форматі де все працює не завдяки новизні а внутрішнім приколам, камео друзів-акторів і ностальгії за 90-ми. А для глядача який виріс на його гуморі цього достатньо.
Але якщо не бути в цій тусовці прихильників Сендлера - фільм виглядає дуже примітивним. Зроблений за лекалами старий комедій, де кожен поворот сюжету передбачуваний наперед з вірогідністю 99,9%.
Любителям актора цей фільм обов'язково сподобається, а також тим хто полюбляє схожі комедії. Всім іншим можна пройти повз.
Переглядав з французьким дубляжем з українськими субтитрами. Ну як фільм про Наполеона можна дивитись якоюсь іншою мовою, а тим більше англійською? І хоча стрічка показує все те, що ми знаємо про Наполеона зі шкільної програми всесвітньої історії (Французька революція, Єгипет, Аустерліц, Бородіно, Ватерлоо, Корсика тощо), головний наголос тут не на битвах, палацах, зброї та політиці, а саме на особистих поразках та перемогах головного героя. Так, мені на початку фільму наприклад бракувало опису політичних перепитій в кожній з показаних країн, пояснення, чому такі і такі суспільно-політичні процеси відбуваються в самій тогочасній Франції, якої Європи прагнув Наполеон тощо, але вже зовсім скоро я усвідомив, що дивлюсь не бойовик і не детальну історичну документалку, а скоріше драму про чоловіка, який служінням Франції йде на особисті зречення, на духовні та фізичні випробування. Хоча баталій тут достатньо і зображені вони досить цікаво. Окремий акцент зроблений на артилерії, яку Бонапарт ... вміло використовував для здобуття перемог. Щодо загальних декорацій, то мене не полишало враження, що я дивлюся театральну виставу. Музичний супровід розкішний, особливо для сцен на Корсиці. Костюми армій наполеонівської епохи це теж окремий вид мистецтва, хоча щодо їхньої історичності важко щось сказати. Московські вояки зображені, як якісь всевдо-татаро-козаки, що дуже контрастує з царем, який нічим не відрізняється від інших європейських монархів.
Чи прагнув Наполеон влади? Безумовно. Але зверніть увагу на його коронування. Чи марнував він свої батальйони у битвах на теренах Європи? Можливо. Але зверніть увагу, як його зустріла 5-та армія після його повернення з Корсики. Чи покинув він свою законну дружину Жозефіну задля молодшої? Так. Але зверніть увагу, якими словами (словом) Наполеон завершує своє життя. Цей фільм-драма скоріше про особисте життя Наполеона. Ставлю 8/10 для режисерської версії з французьким дубляжем і українськими субтитрами.
"Доля Лі Хана" - шпигунська класика від режисера Кінга Ху 1973 року відома поєднанням екшену, інтриги та гумору, дія якого відбувається в трактирі часів династії Юань (династія монгольського походження).
Фільм може похвалитись заплутаним сюжетом, сильними жіночими персонажами і фірмовий стилем Уся, що включає стрибки, які кидають виклик гравітації, та стилізовану бойову хореографію.
Фільм розповідає про групу китайських шпигунів, які керують трактиром і водночас таємно планують повернути вкрадену карту тактичних планів повстанських сил у монгольського барона Лі Хана, щоб врятувати повстання.
Жінки в трактирі, спочатку представлені як офіціантки, виявляються досвідченими бійцями, які беруть ситуацію під свій контроль.
"Доля Лі Хана" вдало поєднує в собі елементи бойових мистецтв, шпигунського трилера і навіть комедії, що робить його багатогранним кінематографічним досвідом.
Після перегляду мені спало на думку, а чи не надихався Тарантіно фільмами Кінга ... Ху, коли створював "Мерзенну вісімку", бо значна частина сюжету фільмів "The Fate of Lee Khan" (1973), "Dragon Inn" (1967) і його рімейк (1992), "Випий зі мною" (1966) відбуваються в трактирі.
І як вияснилось це дійсно так, Квентін Тарантіно називав фільми Кінга Ху, зокрема "Dragon Inn", джерелом натхнення для "Мерзенної вісімки". І "Dragon Inn", і "Мерзенна вісімка" використовують одне закрите місце - трактир у "Dragon Inn" та галантерейний магазин у "Мерзенній вісімці" - як центральне місце, де напруга та конфлікт загострюються.