Знайдено 117 результатів 
Гра актора Сакагучі Кентаро завжди дуже природна і ніжна. Я так і не зібралась написати про серіал "За межею прощання", була дуже зворушена. У фільми "Паради" його роль теж дуже щемлива.
Чхве Хон — корейська студентка, яка навчається в Японії. Вона зустрічає Аокі Джунго, і вони закохуються одне в одного. Але щаслива закоханість закінчується розлукою. Через п'ять років Хон і Джунго зустрічаються в Кореї, де Сасе Хікарі (псевдонім Джунго) представляє свій роман «Що буде після кохання?», який вийшов корейською у видавництві, де працює Хон.
Напевне, це була доленосна зустріч. Але історія дуже тривожна і сумна. Навіть радісні сцени серед сакур у цвітінні, щемливі та тужливі. Навіть у щасливих стосунках багато непорозуміння, багато самотності й не лише через мовний бар'єр та культурні відмінності.
Хоча й кажуть, що щасливим парам не обов'язково багато спілкуватись, що вони відчувають і розуміють без слів, цей серіал хоче показати зовс ... ім інше. Тільки багато спілкуючись, можна залишатись у тривалих стосунках.
Цікаво, що Джунго, як автора книги, декілька разів питають, "що буде після кохання?".
Операторська робота чудова. Кольори серіалу, локації, освітлення - все гармонійно підкреслює настрій серій, робить серіал візуально дуже привабливим. Фільми режисера Мун Хьонсона цінують саме за естетику та увагу до деталей.
Я знову дивилась з субтитрами. Мені дуже сподобались назви серій, вони створювали відповідний настрій для перегляду.
Цікаво, що в серіалі багато разів згадується корейський поет Юн Донджу. Мені подобалось, як Хон читає його вірші, а Джунго повторює за нею.
Музика чудова, тиха і ніжна.
Отже, це романтична тривожна мелодрама для дорослих, сповнена тривоги, роздумів про кохання, про стосунки. Не залишить байдужими гра акторів. Зачарує ніжність Сакагучі Кентаро, щирість актриси І Сейон, турботливість та вірність Хон Джохьона, та безнадійність почуттів Накамури Анни.
Яка ж сумна ця історія, де сплелись сімейні таємниці, інтриги, боротьба за владу і гроші. Як важко жити у світі, де людське життя нічого не варте…
Син багатого купця з Чосону Хонран зник у віці 8 років. Через 12 років він повертається, але нічого не пам’ятає. Мати відразу прийняла його, а зведена сестра Джеі не вірить йому. А ще є названий син Муджін, який уже мав би стати спадкоємцем… Як складеться доля цих трьох?
Є серіали, в які тебе затягує, як у вир. І спочатку опираєшся цьому, шукаєш недоліки сюжету, не дивишся надто жорстокі сцени, закриваєшся перед чужим болем, бо свого достатньо. Але в якийсь момент серіал перемагає.
І тоді настає повне занурення. Починаєш жити в тому уявному світі, чуєш, як шумить загадковий темний ліс, вслухаєшся в магічну потойбічну музику. І хіба жіноче серце не затріпоче від погляду Хонрана?
Як же актору І Джеуку личить цей костюм.
Який він гарний у бойових сценах…
Який сумний його голос, коли говорить про своє самотнє життя.
Він прекр ... асний у кожній сцені. Йому віриш, співчуваєш, захоплюєшся. Здавалось, його не можна було полюбити ще більше після «Алхімії душ». Виявилось, можна.
Йому навіть не потрібно говорити. У ньому є такий біль, здається, він не вірить, що він справжній, що він є, що він хтось… Про себе він каже, що він Ніхто.
Але коли він з Джеі, коли вони просто дивляться одне на одного, ніби світ зупиняється. Двоє людей, які хочуть врятувати одне одного, які хочуть бути врятованими.
Джеі сильна лише тому, що у неї немає вибору. Вона тримається гордо на людях, але коли сама, коли страждає… У мене увесь час стояв клубок в горлі, коли бачила її. Знаю таких людей… Хіба можна повірити комусь, коли у тебе нема нічого і нікого. Лише ворожість та байдужість поряд.
Ні, є Муджін. Його біль такий тихий, що його важко помітити. Завжди прислужує комусь, завжди очікує неприємностей. А яке болюче його кохання, кохання до тієї, що бачить в ньому лише брата. А Муджін не може дозволити собі лють, відчай, він просто страждає. Той відчайдушний, мовчазний вид кохання, яке вбиває. Актор Чон Гарам стриманий і такий правдивий.
Принц Ханпьон (І Джеук). О, зовсім не чекала такої ролі від нього. Принц Ханпьон, за лагідною посмішкою якого прихований демон. Для мене це було зовсім неочікувано і приголомшливо.
Здається, я лише хвалю серіал. Але не все так чудово. Є провали в сценарії, є надмірна жорстокість. Але це ж, на мій погляд, хтось цього не помітить.
Я не знаю, якими словами описати моє захоплення музикою серіалу. Без музики він був би іншим. Композитор Кім Тесон сам занурився в містичний світ і потягнув нас за собою. А там вже все – ліси, світлячки, коштовності, вишуканий одяг, загадкова біла людина, таємниці та інтриги.
Але мене затягнуло не цим. Довгі погляди, невисловлена ніжність, мовчання про саме потаємне. Непереборне почуття, що захоплює всупереч розуму. Страх втратити дорогу людину, відчайдушна боротьба у безнадійній ситуації. І все так сильно, так щиро.
Я дозволила затягнути себе, відкрила своє серце. Тепер там є любий Хонран.
У серіалі розповідається історія літньої жінки, Хесук, яка прожила важке життя зі своїм чоловіком, якого любила і піклувалась про нього до самої смерті. Хоча чоловік довгі десятиліття був прикутим до ліжка, він теж любив її, старався підтримати та завжди захоплювався її красою, кажучи: «Ти була гарною у свої двадцять-тридцять, а тепер ти найкрасивіша у вісімдесят!»
Коли Хесук була на порозі раю, вона згадала слова чоловіка і сказала: «Я просто хочу потрапити до сюди у своєму справжньому віці». Але вона зустріла свого чоловіка у його 30-річному віці. Це було для неї страшенним шоком і початком нового подружнього життя. Велика різниця у віці приводить до безлічі комічних та сумних ситуацій.
Цікава історія відносин Хесук зі священником. Його небажання прив’язуватись до когось, щоб не втрачати нікого, переростає в глибоку ніжну дружбу та взаємну підтримку. А який чудовий вигляд мають страви, що їх готує Хесук для священника. Картинка настільки візуально досконала, що хочетьс ... я все скуштувати.
Емоційна глибина серіалу вражає. Зворушлива, добре прописана історія, яскраві персонажі приводять не тільки до співпереживання, але й до роздумів про своє життя. І це допомагає зрозуміти не лише вчинки героїв, але й краще пізнати себе. Пізнання відбувається і на емоційному, і на розумовому рівні.
З кожним епізодом серіалу ми глибше занурюємося в життєвий досвід героїв, у їх минуле, в їх травми, в їх радості. Образи раю та пекла дуже символічні, багато рис повсякдення раю схоже на звичайне життя на землі, відтворюючи його з гумором та іронією. Тому посмішка досить часто з’являється на обличчі. Але і сльози теж були, бо якісь моменти дуже влучно відтворювали життєві ситуації. Крім того, в серіалі багато роздумів про кармічні зв’язки, про переродження для вдосконалення та змін, про те, що жодна людина в нашому житті не випадкова.
Не можу сказати, що мені все сподобалось в цьому серіалі. Але не так часто можна подивитись серіали про абсолютно звичайних людей, таких, що живуть поряд, живуть своїм нелегким життям. І виникає питання, а що буде там, що буде після такого звичайного життя?
Цікаво, що в раю є також собаки, що чекають своїх господарів. Актори, що грають собачок, неймовірні. Це чудово, смішно і сумно одночасно.
Хотілось би ще звернути увагу на красу цього серіалу. Часто прогулянки в раю показані в настільки теплих, хочеться написати, просочених любов’ю кадрах, що серце завмирає від насолоди. Музика легка, гармонійна, змінюється відповідно настрою серіалу.
Колись батько вчив мене перевіряти зір, дивлячись на зірку Міцар в сузір’ї Великої Ведмедиці. Якщо поруч видно маленький Алькор, то зір нормальний. Думаю, такі фільми, як перевірка стану душі. Чи здатна вона в цьому гігантському кіносвіті з титанами, з дивною формою води, серед дюн, на межі світів ще реагувати на малесенькі порухи, на півтони, чи почує стримане зітхання, чи відчує чужий, прихований біль?
Фільм починається так буденно. Чоловік проводжає дружину, яка їде у відрядження. Він каже, що хоче більше працювати з дому, щоб не витрачати час на дорогу, більше бути з нею. Та раптом вона спокійним, буденним голосом повідомляє, що йде від нього. Невже тільки у мене перехопило подих? Машина їде в тунелі, коли виїжджає на світло вона питає.
- Ти справишся?
- Не знаю. Напевно.
І знову темно.
Вона повертається з відрядження і збирає речі. На вулиці злива. В їх великому будинку напівтемрява. Він на кухні акуратно пакує сервіз.
- Навіщо?
- Адже це твій улюблений.
В ... она не може зачинити балконні двері. Він показує, як це краще зробити й каже:
- Наступного разу, коли будеш зачиняти, то зроби так.
Ніяковіють, замовкають…
Він знову розпакував чашки, щоб зробити їй каву, яку вона любить.
Здається, що їх нерви абсолютно оголені, маленький дотик приносить неймовірні страждання. Та вона ж любить його. Як дбайливо витирає йому мокре волосся. А потім стільки тривоги через маленьку подряпину на руці. Як ніжно тримає його руку. У них так багато спільного, вони такі близькі. Здається, що підглядаєш за ними, все таке реальне, знайоме.
Сусіди зайшли шукати зникле кошеня. Їх звичайні питання видаються нетактовними. «Скільки років ви одружені? Одружились по любові? Чи маєте дітей? О, ну так, без дітей жити краще, жити для себе, без турбот».
- Чому ти не сваришся? Чому не кричиш?, - питає вона.
А так буває, просто нема сил, просто все в житті завмерло, померло.
І знову питання: «Ти зможеш прожити?».
В кадрі тільки Хьон Бін та Ім Суджон. Я відразу шукала фільм з субтитрами. Бо треба слухати їх голоси.
Важко написати про тріпотіння розгубленої душі. Хто захоче дивитись такий фільм? Особливо зараз, в цей час? Фільм, де не слідкуєш за сюжетом, де просто перебуваєш поруч, прислухаєшся до зітхання, хочеш зазирнути в очі.
Навкруги все так голосно. Може, тому в фільмі так вражає тиша?
( До речі, корейська назва фільму "Люблю тебе, не люблю тебе" більше йому підходить).
Може, у когось теж є потреба перевірити чутливість своєї душі, саме зараз, саме в цей час.
Напевне, я багато спілкуюсь з людьми, які так голосно і так енергійно говорять про те, як погано все навкруги. Чи можу ще чути тишу?
Фільм надовго залишається в пам’яті, в душі. Щось було знайоме, щось схоже по відчуттях.
Холодного зимового дня Санмін (Чон Дойон) просить у Кіхона (Гон Ю) прикурити. Двоє незнайомців залишили своїх дітей на місці збору для дитячого табору в Гельсінкі. Чоловік і жінка вирішують провести своїх дітей до табору. На зворотному шляху сніжна буря змушує їх провести вечір у готелі. Вранці вони йдуть лісом і знаходять затишну сауну. Захоплені непереборною пристрастю, вони проводять ніч разом Наступного дня вони їдуть, не знаючи імен одне одного, і розлучаються.
Санмін має сина-аутиста. Сім'я Кіхона також не ідеальна: донька страждає на депресію, а дружина — психічно нестабільна…
Це фільм, в якому немає антагоніста. Це фільм не про події, а про почуття. І те, як приголомшливо актори втілили досить звичайну історію, робить фільм класикою корейського кінематографа, зразком для наслідування та об’єктом захоплення численних глядачів. Глядачі ловлять кожен погляд героїв цього досить мовчазного фільму, бо відчувають їх сильний потяг одне до одного, відчуваю ... ть їхню тугу... Невинність та вразливість Кіхона викликає глибоке співчуття. Навіть похмурість буденних днів, сумна музика ніби готують нас до сумного фіналу.
Так хотілось би думати, що "можливо, вони пізніше будуть разом". Але порожнеча, з якою Санмін залишається на холодній дорозі, сльози Кіхона, який розривається між коханням та обов’язком, майже не дають шансів на такий фінал.
Чудовий фільм з прекрасною грою акторів, ніжними саундтреками та сумною історією. Можна побачити світ очима глибоких людей чужої культури та відчути щось дуже глибоке та болюче у власній душі.
Польське кіно має дуже хороші традиції, має своїх видатних митців, має свій стиль.
Думаю, людям старшого покоління цей серіал сподобається більше ніж молодим, бо прекрасно показана атмосфера Польщі перед впровадженням воєнного стану в 1981 році. Відтворення деталей настільки досконале, що в деяких моментах мені ставало моторошно. Але майже відразу було смішно саме через це занадто досконале відтворення деталей.
Отже, зарозумілий дослідник UFO з Варшави зустрічає в маленькому містечку аматора, який вважає, що позаземні істоти зараз живуть під водою та мають портали, через які виходять на поверхню.
Саме в цей час селянин з глухого села зустрів дивних істот. І закрутилось...
І тут вже все - міліція, телебачення, служба безпеки, партійний секретар, вчені, навіть дівчина-підліток - всі займаються цим питанням, всі шукають доказів існування позаземних істот.
Та ще й скрізь звучить "Солідарність, Солідарність"...
Тут занадто багато всього, щоб серіал став легким ... і зрозумілим. Все таке справжнє. І дошки між новими будинками, бо асфальту ще нема, і шапка, яку не любить знімати головний герой, і гіпнотизер на телебаченні (привіт Кашпіровський), партійний секретар, у якого вдома ліжко з водяним матрацом і шуба для дружини куплена за рублі. І ще багато, багато всього. Але ж можна дивитись і не смакуючи деталі. Історія цікава, смішна, актори грають чудово. Їх герої такі впізнавальні, вони ходять поряд і зараз.
То чи була ця зустріч з інопланетянами? Чи це все вигадка?
А шоколадна голова Лєніна на вечірці для партійної верхівки напевне була смачна...
«Коан — явище специфічне для дзен-буддизму. Мета коана — надати певного психологічного імпульсу для досягнення просвітлення або розуміння вчення. Ні мораль, ні релігія майже ніколи не мають відношення до суті будь-якого окремо взятого коана».
Я ніяк не могла озвучити собі, чим є цей фільм. Абсолютно інший менталітет, інший світогляд у всьому.
Про цей фільм так не скажеш. Буденність зображення ситуацій абсолютної жорстокості, (показують тільки результат, а не процес), з розмовами про те, що голова мерця повинна бути на Північ, а на ніч потрібно прослухати молитву – це такий чорний гумор, що викликає вже не сміх, а мурашки по тілу.
Головний герой – німий. Але що змінилось би довкола нього, якби він говорив? З сестрою та дівчинкою він порозумівся і без слів. Чи мав би він що сказати, чи хтось хотів би його почути?
Безліч значущих деталей, які волають до нас.
Ні, щоб аж так... І це в Кореї мейнстрим, це для всіх?
Фінал. Фото, де всі головні герої посміх ... аються... Імпульс для просвітлення?
Фільм шедевральний. Як їм вдається так знімати, так грати?
Актора Ю Аіна особливо люблю з фільму «Спалення». Тут він знову на висоті. За роль в цьому фільмі став переможцем номінації «Кращий актор» премії Baeksang Arts Awards 백상예술대상, яку іноді називають корейською версією Золотого глобусу. А сам фільм був номінантом на кращий фільм.
Netflix разом з корейцями створили захопливий, видовищний фільм. Сюжет такий. Сеул, серпень 1988 року. Країна готується до Олімпійських ігор. На команду відчайдушних перегонників, викритих у дрібному криміналі, виходить амбітний прокурор. В обмін на свободу та візи до Америки він пропонує хлопцям допомогти йому викрити впливових корупціонерів, які відмивають величезні суми грошей. Але хлопцям потрібно виграти змагання на вакансію водіїв з перевезення готівки. Фільм знятий абсолютно в корейському стилі. Там є все – видовищні автомобільні перегони, харизматичні відчайдухи - перегонник та його друзі, дуже смішні їх конкуренти, що намагаються бути крутими, а також антураж 1988 року – музика, одяг, автомобілі, атмосфера свята. Майже всю першу частину фільму посміхалась від задоволення.
А які актори… Ю Аін один з найкращих, попри судовий процес та інші негаразди. Дивилась з ним інтерв’ю, де він казав, що може зіграти кого завгодно. І так є. Згадаймо тільки останні ролі – пропові ... дник Ю Джинсу в серіалі «Поклик пекла», німий Теін у фільмі «Без звуку», Джону в зомбі фільмі «# Живий» та Джонсу з фільму «Спалення». У цьому фільмі – відчайдушний авантюрист, дотепний хлопець, віртуозний водій, вірний друг. Яка прекрасна у нього міміка в цьому фільмі. Також його друзі – зовсім юний механік Джунгі (актор О Сону), водій таксі Покнам, харизматичний діджей Джон (актор Го Кьонпьо, що знову опинився в 1988, як у серіалі «Назад в 1988»), та сестра Донука Юнхі (Пак Джухьон), що дасть фору хлопцям у відчайдушності та любові до перегонів на мотоциклах, дуже смішний в червоному спортивному костюмі друг-конкурент Гальчі, якого зіграв співак Міно.
І все закрутилось. Розумію, що сюжет схожий на інші фільми про відчайдухів, та все ж видовище чудове. Атмосфера 1988 року у всьому, трюки на автомобілях, харизматичні персонажі, цікаві повороти сюжету. Дві години пролетіли непомітно. Перепади настрою фільму зашкалюють – то страшно, то смішно, то неймовірно захопливо. І все відразу, все в шаленому темпі. Мені сподобалось.
Події фільму розгортаються у 1980-1990-х роках. Вони засновані на реальних фактах з життя двох видатних корейських гравців у Ґо. В Кореї цю гру називають бадук.
Два вундеркінди Чо Хунхьон, який став професійним гравцем у 9 років та його учень, якого він на піку своєї кар’єри побачив на аматорських змаганнях, І Чанхо. Він став професіоналом в 11. Обидва найтитулованіші корейські гравці за всю історію.
Чекала цього фільму, бо люблю корейські фільми про гравців в Ґо та дуже хотіла побачити нові ролі І Бьонхона та Ю Аіна. Адже саме в таких фільмах, де багато сцен психологічного протистояння, де мало дій, але багато емоцій чудово проявляються певні риси акторської гри. Люблю дивитись, як актори мовчать в кадрі… Багато корейських акторів уміють досконало мовчати. Коли є лише порух очей, легкі жести, легкі зміни на обличчі. Тиха інтенсивність думок та почуттів. Напруження неймовірне.
Цікавий шлях стосунків видатних гравців. Глибока повага та довіра І Чанхо до свого вчителя ... переростає в драматичне протистояння з ним, як з суперником. Емоційно витримати таке дуже важко. Це протистояння змінює їх життя.
Чудові діалоги та напоумлення з фільму.
«Вчитель — це не той, хто дає відповіді, а той, хто відкриває шлях»
«Ґо – битва проти самого себе»
«Ґо шукає відповіді там, де їх немає».
Чудова режисерська робота. Напруга фільму зростає досить повільно, але у фіналі стає неймовірно сильною. Кожна сцена виписана продумано, органічно підкреслює задум режисера. Адже важко показати шлях, що проходять і вчитель, і учень. Амбіції та самотність, мужність та відповідальність – це риси вчителя. Але чи будуть сили прийняти поразку від учня? Теплота та гумор деяких сцен фільму дозволяє побачити нам іншу сторону життя людей, для яких гра та перемога понад усе.
Операторська робота теж на висоті. Дошка для гри виглядає, як поле бою. Ми бачимо її в різних ракурсах, під різними кутами зору. Чудово підібране освітлення, майстерно використовуються великі плани. Камені для гри виглядають якось загадково.
Фільм буде цікавий тим, хто любить неспішне кіно з роздумами та підтекстами, кому цікаві фільми на спортивну тематику.
Цей серіал розповідає про трьох успішних жінок, які працюють на радіо. Одній трошки за 30, іншій за 40, а третій -трошки за 50. Бу Херьон пощастило з чоловіком. Харизматичний адвокат без пам'яті закохався в неї, бо вона віртуозно грала на барабанах. Лі Шиін заміжня за професором, який домігся кар'єрного зростання завдяки її підтримці. Вона пише сценарії та протягом 30 років дбає про чоловіка-професора та двох дітей, зовсім забуваючи про особисті бажання. Третя дама Са Пійон робить все, щоб зберегти сімейну ідилію. Спокійне стабільне життя трьох подружніх пар раптом (а чи раптом?) дає тріщину.
Цей серіал буде цікавий тим, хто тривалий, а може й не дуже час живуть в шлюбі. Тільки вони зможуть насолодитись майстерно виписаними деталями подружнього життя. Деякі деталі комічні, коли дружина думає, що забруднить рукава нічної сорочки, бо її старий чоловік просить почухати спину. Але страждання від того, що не можеш заснути, бо поруч хропе чоловік, вже не здаються так ... ими кумедними. Але у чоловіків теж є свої негаразди. Сімейне життя без прикрас.
Половина серіалу (я подивилась 1-й сезон), присвячена чоловічим зрадам, та як на це реагують дружини та діти. Таке враження, що чоловіки зраджують в будь-якому віці, після будь-якого стажу шлюбу. Чоловіки зраджують жінок, які гарні, але не піклуються про них, вони зраджують дуже гарних, амбітних люблячих дружин. Вони зраджують тих, які присвятили їм життя, варили щодня свіжі обіди, доглядали дітей і працювали, працювали, працювали.
Друга половина серіалу показує, як і чому чоловіки почали зраджувати. Перед нами майстерно виписані сцени подружнього життя. Відстороненість авторів серіалу при чудовій акторській грі дозволяє пережити щось своє. Може деякі емоції героїв здаються надмірними, але вони відгукуються в серці. Були моменти, що викликали сльози, бо вони були занадто схожими з тим, що я пережила, і відчувала, або, навпаки, занадто несхожими з моїм подружнім життям.
Здається, те, що бачимо, досить болюче і непривабливе. Але це існує. Невірність — це жахливе слово, жахливий вчинок для однієї людини, але це смак свободи для іншої. Чоловіки й жінки по-різному дивляться на стосунки. Люди намагаються виправдовувати свої вчинки, або приховувати зради. Наприклад, професор Пак говорить, що неможливо 30 років прожити з однією жінкою. Він хоче свободи та нових почуттів. Навіть сльози дітей не можуть зупинити його.
Але чи жінки лише жертви? І чи страшне відчуття самотності виправдовує бажання пригорнутись до чужого чоловіка?
Мені подобається, що серіал неспішний. Прекрасна гра акторів в досить повільному темпі, історія, яку ми переживаємо разом з героями, показує нам наскільки крихким може бути шлюб, наскільки ненависними та відчайдушними можуть бути люди. Ми не можемо контролювати почуття, але можемо контролювати вчинки. Емоційні труднощі співжиття в шлюбі відтворені на прикладі не лише трьох пар головних героїв, але і їх батьків. І це ще один цікавий досвід.
Хочеться навіть зацитувати слова героїв, але вирвані з контексту, вони не прозвучать так сильно. Отже, є що дивитись, є в що вслухатись, є над чим думати.
Ніжні саундтреки серіалу створюють відповідний настрій та посилюють емоції.
Я думала, що 16 серій, то все. Але є ще два сезони.
«Схід місяця» – нове творіння Wit Studio, творців перших сезонів «Атаки титанів» і «Саги про Вінланд».
Режисер Масаші Коїдзука
Дія відбувається в майбутньому, коли Місяць вже колонізований. На Землі панує спокій та процвітання. Керує світом штучний інтелект Сапієнтія. Злочинців та непокірних висилають на Місяць. Вони в певний момент повстали і хочуть незалежності.
На Місяць відправляється спецзагін з Землі, щоб знайти та ліквідувати голову опору. Один з членів загону Джек є головним героєм цього аніме. Він має особисті мотиви помсти людям Місяця, бо під час теракту, загинули його батьки.
Не завжди аніме захоплює мене з перших кадрів. Часто буває, що довго розкручується сюжет. З цим аніме не так. Захопилась з перших хвилин перегляду. Неймовірної краси картинка і захопливий початок сюжету відразу привернули увагу. А потім вже не могла відірватись.
Під час перегляду фільму або аніме підсвідомо починаєш групувати героїв на «добрих» і «злих», «своїх» та «чужих». І наскільки ... цікаво буває, коли визначитись дуже важко. «Схід Місяця» саме такий загадковий. Звичні уявлення про добро і зло перестають працювати.
Джек завжди вірив, що живе у правильно влаштованому світі. Але реальність Місяця його вражає і викликає сумніви щодо доцільності того, у що він вірив, чому служив.
Японці майже завжди занурюються у глибини світобудови. Можна не зчитувати цього, аніме теж буде дуже цікавим. Але для шукачів прихованих сенсів та смислів поживи для розуму теж буде багато.
Не можна не відзначити краси цього аніме. Як неймовірно все зображено, які чудові кольори, це просто шаленство кольорів, шаленство зображень. Реальність Місяця вражає. Майстерність творців захоплює.
Звідки стільки фантазії закрутити сюжет так, що практично до фіналу тримає в напрузі? І після перегляду залишається калейдоскоп думок, почуттів, трактувань. І в кожного буде щось своє.
Незабаром багато святкових днів. Саме час, щоб подивитись щось веселе, або ліричне.
Почнемо з веселого. Комедія, яку можна подивитись в колі друзів. Це ж корейці знімали, намішали всього.
Це бойовик-комедія. Але гумор не тупий і не вульгарний. Фільм досить видовищний, багато елементів, притаманних бойовикам.
Дивитися краще з субтитрами, тому що мімішний Кім Йонкван – це неймовірно. Та його мімішність чудово поєднується з силою та витривалістю. Не варто псувати задоволення беземоційним перекладом. Кім Йонкван та актриса Лі Сонбін в ролі китайського спецагента створили чудову екранну пару.
Не знаю, чому в корейських фільмах поліція завжди недолуга. Але тут ще й спецслужби виглядають не найкраще. І це були самі серйозні моменти в фільмі. Все інше комедія, що переходить у фарс.
Фільм хороший, бо
Прекрасні, харизматичні актори.
Бойові сцени дуже реалістичні, без будь-яких чарівних польотів у повітрі.
Дуже багато по-справжньому веселих моментів.
Чудове музичн ... е оформлення.
Це найкасовіший фільм в корейському прокаті 2019 року, він навіть обігнав оскароносних «Паразитів». Я почала посміхатись вже з перших кадрів, настільки смішними були поліціянти, що намагались арештувати банду наркодилерів. Злочинець розповідає невдасі поліціянту, як би він мав його арештувати. А той каже, що не має грошей зробити це круто. Перші 10 хвилин фільму навіть не комедія, а фарс, апогеєм якого стали загублені кайданки, потрощені 16 автомобілів та втікач. І це тільки початок.
Південнокорейські режисери вміють грамотно і послідовно разом зі сценаристами розгорнути сюжетну лінію на неповні дві години хронометражу, не перетворивши добру його частину на розтягнуте і нецікаве видовище, залишивши лише 10-15 цікавих хвилин в кінці фільму. Тут буде цікаво, і дуже смішно майже увесь час.
Для більш зручного спостереження за бандою поліціянти вирішують відкрити курячий ресторанчик. Корейці обожнюють смажену курку, тому успіх ресторанчика закономірний, якщо буде гарний рецепт ... . Та ресторанчик стає настільки успішним, що його навіть хочуть показати по телебаченню. Повстає питання, а може покинути роботу в поліції та продовжувати бізнес.
У цьому фільмі все чудово. П'ятірка не упереджених поліціянтів намагаються розібратися у своєму призначенні, вони постійно перебувають в хаотичному русі, вони або зазнають повного фіаско, або злітають нагору при досягненні своїх цілей. Режисер І Бьонхон вдало використовує кумедні деталі. Пакет Gucci то з брудною білизною, то зі справжньою сумкою набитою грошима. Актори грають з почуттям, з серйозними обличчями в неймовірно смішних ситуаціях. Вони також лупцюють один одного на екрані на повну, не шкодуючи ні своїх сил, ні свого супротивника. Взагалі, корейці вміють ставити бійки на екрані без перегравання, але достатньо цікаво для кримінального фільму.
Назвати деякі епізоди дурістю акторів і режисерським пустощам неможливо, комедійний жанр цілком все виправдовує.
Композитор, що створював музику, вдало підкреслив події на екрані, не залишивши глядачу можливість розслабитись під час перегляду. Робота оператора бездоганна. Яскрава, якісна картинка демонструє глядачеві все до дрібниць, та ще іноді в дуже комічних ракурсах.
Отже, коли вам захочеться розважитись, коли буде або сумно, або нудно, то перегляньте цей фільм, тим паче він уже з чудовим українським озвученням.
Після семи років пошуків роботи, після втрати грошей, Чхве Ідже охоплює відчай і безнадія. Він вирішив, що «Смерть - це лише засіб припинити біль, який я відчуваю…» та вчинив самогубство.
Біля воріт пекла він зустрів дивну сутність, яка називає себе Смертю і призначає йому покарання за самогубство. Він, Ідже має померти 12 разів у різних тілах.
Режисер Ха Бьонхун створив крутий коктейль із фентезі, трилера, бойовика, драми та детективу. Навіть чорний гумор теж присутній. Видовищні бойові сцени змінюються переслідуваннями, катастрофами з якісно зробленим спецефектам, сцени неймовірної жорстокості різко змінюються тихими романтичними сценами.
Здається, різні життя, різні перевтілення, та вони всі пов’язані між собою, іноді якимось дрібницями, а іноді болісними зв’язками. Сюжет дуже цікавий. Може, деякі персонажі не до кінця розкриті, але ж це мінісеріал, формат такий. Зло в серіалі зображене, як в очевидному його прояві: злочин, корупція, убивство, так і в менш оче ... видних проявах: здобування грошей за будь-яку ціну, або надмірна увага до себе та нехтування іншими людьми. «Ви дбаєте про скалку на своєму пальці, а не про ніж, в чужому серці».
Візуально серіал досить цікавий, іноді неймовірно прекрасний. Використовуються і чорно-білі, і кольорові кадри. Кожна серія має свою колірну гамму. Оператор проявив себе не тільки при зніманні екшн сцен, але й у романтиці, використовуючи різні світлофільтри, що підсилюють кольори, та, відповідно, наші емоції. Міняється також музичний супровід, адже й перевтілення Ідже дуже різні. Є серії романтичні, є дуже жорстокі.
З кожним перевтіленням для Ідже дуже болючим стає усвідомлення того, як сильно він змусив страждати самих близьких йому людей. «Коли я зник із цього світу, моя смерть залишилася позаду з тими, хто любив мене». Ми всі невипадкові у цьому світі, наші долі пов’язані. Поліціянт, що був епізодичним персонажем в одній з перших серій, стає головним персонажем в одній з останніх серій. Актори, що грали перевтілення Ідже, ніби отримували його частинку. Це було зіграно неймовірно. Щось сприймалось майже на підсвідомому рівні.
Цей серіал колосально мотивує цінувати життя. Адже можеш щось змінити, лише тоді, коли живий. П
Розумію, що мій погляд на фільми, мої уподобання дуже змінились за роки захоплення корейським та японським кінематографом. Мені важко розповідати про свої враження людям, які далекі від цього. А ще важче розповідати про фільми, які є абсолютно авторським продуктом без будь-якого натяку на масовість. Сказати, що цей фільм не для всіх, буде неправильно, тому що безліч людей живуть звичайним, простим життям.
Важко побачити красу буденності особливо нам, особливо зараз.
А про що фільм?
Головний герой Хіраяма працює прибиральником туалетів в Токіо. Щодня він їздить з роботи на роботу своїм мікроавтобусом, слухаючи рок 1970-х на стареньких аудіокасетах: The Animals, The Velvet Underground та інш. Кожен його день однаковий – зранку робота, перерва на споглядання та фотографування дерева, потім лазня, обід, книжкова крамниця зі старими книжками, читання книжки перед сном, сон. Але все у нього так гарно виходить. Здається, що він радіє і дивується кожному дню. І дощ, і сонце, і похм ... уре небо - все добре. У своїй мікроквартирі він вирощує в горщиках не кімнатні рослини, а дерева. Він фотографує дерево на стареньку «мильницю» на плівку, він насолоджується грою світла, шурхотом листя, вітром, що грається кроною дерева. Він з насолодою миється в лазні, він насолоджується їжею. Хіраяма дуже мовчазний. Слова йому не особливо й потрібні.
Ритм життя порушується, коли до нього приїхала племінниця Ніко, що втекла з дому. Ніко подобається жити у Хіраями, вона відчувала тепло і радість життя, якого не вистачає у власній сім'ї.
Про такий фільм важко писати, як важко писати про музику, чи про живопис, бо головне тут не зміст, головне не візуальні ефекти, не фантазії про життя на інших планетах. Хіраяма живе поряд з нами, а таке враження, що на іншій планеті.
І неможливо відірвати очей. На щастя, я змогла подивитись фільм у «Жовтні», на великому екрані. Дуже люблю актора Кодзі Якусьо. Тому радію, що він отримав нагороду Каннського фестивалю за кращу чоловічу роль. Його посмішка крізь сльози неймовірна.
Фільм був в прокаті. Дивина, адже японське і корейське кіно не потрапляє до українських кінотеатрів. На жаль.
Чому Хіраяма щасливий і спокійний? Після титрів є фінальний кадр із поясненням слова «Komorebi», яке є лише в японській мові. Його можна перекласти як «сонячне світло, що просочується крізь дерева». Цей фільм Вім Віндерс присвятив великому японському режисерові Ясудзіро Одзу.