Знайдено 117 результатів 
«Ласкаво просимо в Тонгмакголь /Welcome to Dongmakgol
/웰컴 투 동막골» 2005 р режисер Пак Кванхьон
В сучасній історії Кореї є дуже сумна дата 25 червня 1950 року – початок Корейської війни, 70 років тому.
Напевне, це найдобріший фільм про війну. Звучить трохи парадоксально, але так є. Цікаво, що він став блокбастером в Кореї у 2005 році, а режисеру Пак Кванхьону було тоді лише 27 років і це його режисерський дебют.
Як можна було зняти такий неймовірний фільм? Адже режисеру вдалось витримати баланс і не перетворити фільм на казково міфічне видовище, або мелодраму, або пафосне послання миру та прозріння і навернення ворожих сторін.
Фільм настільки візуально досконалий, що іноді хочеться зупинити перегляд, щоб подивитись на метеликів, посміятись над кумедним виглядом героїв в селянському одязі, помилуватись пейзажами, або ідеально скомпонованими кадрами. А якою візуальною насолодою є зображення боротьби з кабаном.
Дія відбувається в 1950 році, в маленькому вигаданому ... селі Тонгмакголь, що лежить на віддаленій горі, і не зачеплене війною. Випадок приводить туди представників трьох бойових сил: американського пілота Ніла Сміта, літак якого розбився в горах, трьох північнокорейців, що відступають, - командира Рі, солдатів Чана і Со, та двох південнокорейських вояків – лейтенанта Пе, та солдата Муна. Жителі села не розуміють, що відбувається. «Війна? Хто ж напав? Японці чи китайці?» Селяни добродушні, живуть звичайними турботами, а вояки весь час конфліктують. Це зображено досить комічно. Та все ж спільна праця разом з селянами перетворює ворогів на друзів. В якийсь момент вони стали звичайними чоловіками, які працюють, відпочивають. Але що потім?
- Командире, куди ми потім підемо?
- Нам нікуди йти.
Так, їм нікуди йти, вони будуть захищати це село.
Чи може бути щасливий фінал в цій історії?
Хотілось би підкреслити безпристрасність режисера в зображенні головних героїв. І цей погляд без штампів неймовірно приваблює. Акторський склад чудовий. Джун Джейон в ролі офіцера Народної армії сподобався мені своєю внутрішньою силою. Актор Сін Хогьон, який мене безмежно здивував у фільмі «Врятувати зелену планету», роль лейтенанта Пе грає з великим внутрішнім надривом. Але дух перехоплює, коли на його обличчі з’являється посмішка.
І, звичайно, дівчина-квітка Йоіль. Шкода, що ми не можемо оцінити чудову місцеву говірку, якою вона спілкується з вояками.
Можна шукати недоліки, історичні неточності, але творці фільму створили неймовірну стрічку про абсурдність Корейської війни. Після перегляду фільму крім смутку, але якогось невловимо світлого, з’являється надія.
І це вражає.
«Скандалісти» режисер Кан Хьончоль
В таку пору року хочеться чогось теплого, душевного.
З самого початку почала посміхатись, тому що титри з’являються на різних предметах і це виглядає дуже комічно. Візуальна сторона картини просто неймовірна. Чудовий теплий жовтий колір повторюється в різних варіаціях.
Але фільм теплий не лише візуально, він наповнений душевним теплом. В Кореї цей фільм став справжнім хітом. Тому що прагнення простих людських цінностей – сім’ї та дітей десь дуже глибоко є у кожного. Режисерові вдалось зняти дуже світлий фільм, наповнений безліччю комічних ситуацій. Актори були чудові. Актору Чха Техьону вдалося показати глибину свого непростого персонажа, перетворення парубка у взірцевого сім'янина було вірогідним. Пак Бойон не тільки гарненька з чудовим голосом, але і дуже талановита актриса. А маленький Хван Сокхьон настільки милий, що навіть лише присутністю в кадрі додавав багато позитиву, я вже не кажу про те, що з роллю він справи ... вся бездоганно.
Я розумію, що у мене занадто багато дифірамбів цьому фільму, але важко втриматись. Не так вже часто кінематографісти радують нас такими добрими, такими світлими фільмами.
«Один день з моїм сином (Мій син)»
Неймовірна кінострічка. Давно вже не дивилась фільм, який аж так сильно западає в душу. Може тому, що тема така - батько та син.
В житті може бути фатальна ситуація, яка змінює все. Вбивство. Довічне ув’язнення. Кожен день однаковий. І кожного дня Кан Сік просинається з очима, мокрими від сліз.
«Скільки ще болю в моєму серці. Сама велика мука, для тих у кого довічне, що нам нема чого чекати. Це тортури, від них страждають». Кан Сік намагається дізнатись у священника, куди він попаде після смерті. Але той не може йому це пояснити. Яка безодня болю в очах.
І от після 15 років ув’язнення йому дають можливість поїхати додому зустрітись з матір'ю та сином. У нього буде один день з сином, якого він залишив трирічним хлопчиком. Він навіть не уявляє, що його чекає вдома. Витриманий в похмурих тонах фільм, в якому майже нема за що зачепитись поглядом, заставляє нас максимально зосередитись на двох людях – батькові та синові.
... Ми спостерігаємо, як батько та син намагаються наблизитись один до одного, як вони прагнуть цього, і як це важко. Ми чуємо їх думки. Ох, як часто ми говоримо не те, що хочемо. Ми слідкуємо за поглядами. Гра акторів, особливо Чха Синвона геніально проста і безмежно зворушлива. Зупиніть внутрішнього критика, дивіться, вдивляйтесь. Дивіться, щоб цінувати тих, хто з вами поруч.
«Ти любиш мене? Люби мене, поки ти не помреш, поки я не помру», - говорить син батькові.
І сцена прощання. Син бере батька за руку. Не тільки сину потрібно триматись за руку батька, але і батьку так потрібно відчути синову руку у своїй руці. Але батько починає навіть не плакати, він починаєте ридати...
А потім.
Згорблені плечі.
Все закінчилось, попереду тягар безнадії.
Але це ще не фінал. І останні сцени в тюрмі показують нам, що життя змінилось. Сенс є.
Після такого фільму не хочеться скиглити, хочеться жити. Це Кіно з великої літери – просте і геніальне.
«Мападо», режисер Чу Чанмін
Ви пам’ятаєте, коли сміялись до сліз? Я – вчора.
Подивилась цю неймовірно смішну комедію.
Характер народу проявляється і в тому, як і з чого вони сміються. Адже сміхова культура у кожного народу своя. Ясна річ, те, що смішно корейцям, не обов’язково смішно нам. І все ж, і все ж…
Сюжет фільму такий. Дівчина втікає з лотерейним білетом, виграш по якому 16 мільйонів. Шукають її нечистий на руку поліціант та помічник боса невеличкої банди. Вони поплили на маленький острів, щоб знайти дівчину та забрати виграшний білет. Але на цьому острові живуть тільки 5 самотніх жінок, скажемо так, не зовсім немолодих. Поява двох чоловіків змінила їх життя та створила безліч кумедних ситуацій. Події на екрані настільки неочікувані та кумедні, що втриматись від сміху неможливо. Всі жіночки неймовірно прості, щирі. Їх емоції, їх жарти дуже смішні. Але, щоб ми зовсім не надірвали собі животи, режисер розповість трошки сумних історій, в комедії по ... винна бути дрібка драми. Та моралізувати режисер не буде. Такий собі погляд з любов’ю на життя простих людей на маленькому острові. Проте, коли ми вже насміємось донесхочу,
режисер приготує нам ще маленький чудовий сюрпризик в кінці фільму.
Дивіться і насолоджуйтесь.
«Війна квітів 2/Tazza: The Hidden Card/타짜-신의 손»
режисер Кан Хьончоль
В корейському прокаті називався "Картяр. Рука бога"
Мені подобаються чудові фільми з Челентано, в яких він грає роль картярського шулера. Але в цьому фільмі все зовсім не так. Якщо в західних фільмах красень-герой до кінця залишається героєм, навіть якщо програє, то в цьому фільмі за програш в карти не тільки калічать, але й нирку можуть вирізати, і руку відрубати недбайливому шулеру. З жінками теж особливо не церемоняться.
Дві з половиною години пролетіли неймовірно швидко. Бо в житті картярів, де на кону величезні гроші є все: погоні, бійки, підстави, стеження, обман, зрада. Друзі та родичі стають ворогами, вороги - союзниками. І чим все це закінчиться абсолютно невідомо. Чого тільки варта лише фінальна гра в фільмі.
Але чому «Війна квітів»? В Кореї дуже поширена картярська гра хватху, що перекладається «битва квітів». Колода складається з 48 карт з дуже яскравими і ... привабливими картинками, на яких головним чином зображені різні квіти. Картинки не повторюються, бо творці карт мали надзвичайно вишуканий смак та уяву. Але життя гравців в карти не таке привабливе, як картинки в колоді.
Фільм неймовірно чудовий. Знятий досить реалістично, але з характерною, притаманною цьому режисеру, іронією. Герої вигравали, програвали й знову вигравали. Всі відчули смак перемоги та спустошення й біль поразки. Були смішні моменти, але і дуже жорстокі події. Напруга залишається практично до останнього кадру.
Ще про акторів. Я вперше бачила Чхве Синхьона (T.O.P.) в фільмі, до цього знала його тільки як співака. Ця роль саме його. Який він чудово брутальний, який уважний погляд, яка постава… До речі, його гра в другому сезоні "Гри в кальмара" підтверджує, що майстерність свою він не втратив.
Актриси теж чудові. Лі Хані та Син Сигьон в цьому фільмі такі різні, такі харизматичні. Всі необхідні за сюжетом герої запам’ятовуються, бо мають тільки їм притаманні погляди, посмішки, дрібні пантомімічні рухи. У фільмі жодного зайвого кадру.
Рекомендую цей фільм всім, хто хоче пережити шквал емоцій, спостерігаючи за психологічними та іншими трюками професійних картярів.
«Щасливий ключ / 키 오브 라이프 / 럭키» Режисер Лі Гебьок
Ну не скажу, що це дуже класна комедія, але в деяких моментах я сміялась до сліз.
Молодий актор вирішив звести рахунки з життям, але перед цим захотів помитися в бані. А кілер, що теж був в бані, падає, б'ється головою і втрачає пам'ять! Цією ситуацією скористався актор, забирає ключик від його шафки. Так вони помінялися ролями. І це створило безліч кумедних ситуацій.
Хочеться відзначити особливо гру актора Ю Хеджина. Його кілерська зовнішність настільки не збігатися з тим, що він говорить, що втриматись від сміху було неможливо. Він кумедно виглядав на екрані, так дивувався своїм же вчинкам.
- Що ти можеш робити? - питає його дівчина.
- Я чомусь чудово володію ножем.
І почав працювати в ресторані. Він гарно вирізує квіти з овочів, та нарізає салати.
- Коли ви тримаєте ніж, у вас така мила посмішка, каже йому дівчина.
Актор Лі Джун, звісно красень, але він програв Ю Хеджину. В цьому фільмі ... виглядав простаком. Хоча, може для комедії це й нормально. А як же кумедно показаний процес знімання серіалів, особливо посилання на дуже відомі та касові фільми. Думаю, знавцям корейських фільмів це сподобається. Смішно також те, що бажання глядачів – закон. Герой, який загинув від бандитської кулі, похований живцем, з'їдений хижаком і т.п., воскресне на радість тим, хто біля екрана.
На мій погляд, не все було чудово в цьому фільмі, але, щоб підняти собі настрій, посміятись і забути про погане, то згодиться
«Ідеально знайомі незнайомці/» режисер Лі Джегю
Наближається час новорічних вечірок та зустрічей з друзями. А чи добре ви їх знаєте?
Цей фільм про зустріч дуже близьких друзів. Рімейк італійського фільму 2016 року «Ідеальні незнайомці» (Perfetti sconosciuti) режисера Паоло Дженовезе. Я бачила італійський фільм. Мені дуже сподобалась ідея, та не дуже захопила гра акторів. Корейська версія зацікавила в першу чергу саме акторами. І, хоча я вже знала сюжет, корейський фільм не розчарував.
Отже, друзі, що знають один одного понад 30 років збираються разом з дружинами, щоб відсвяткувати новосілля. Вони радіють зустрічі, хочуть спілкуватись. Досить смішним було порівняння жінок та чоловіків з андроїдами та айфонами. А потім прозвучало «Я боюсь людей, які не можуть показати свій телефон». А далі ще більше. «Покладімо телефони на стіл, та будемо читати повідомлення для всіх, а під час розмов включати гучний зв’язок», - ця ідея здавалась смішною, адже вони все знають один про од ... ного. Виявилось, що ні.
Хоча дія фільму відбувається в невеликому просторі, фільм знятий досить красиво. Емоції зашкалюють. Це рімейк, але інше культурне середовище, інші відтінки, реакції персонажів, чудова гра акторів роблять фільм яскравим, цікавим таким, що інтригує. У фільмі багато цікавих спостережень за життям подружніх пар та відносинами давніх друзів, де не все говориться щиро, де буденність з’їдає почуття, а прискіпування та критика вибивають з рівноваги. Можна оцінити, порівняти зі своєю поведінкою в сім’ї та з друзями.
Корейцям фільм дуже сподобався, він став третім за кількістю глядачів серед корейських фільмів 2018 року.
«Кожен має три обличчя. Перше ви показуєте світові, друге – близьким та друзям. Третє ви не покажете нікому».
Хочеться дивитись щось добре і радісне. Натрапила на таке кіно.
Кажуть, є дві категорії людей: ті, що люблять собак і ті, що не люблять. В цьому фільмі собаки такі ж повноцінні герої, як і люди. Вся дія відбувається навколо ветеринарної клініки, якою завідує Джийон. Вона самотня і свою любов дарує собакам. Але орендодавець не поділяє її любові до собак, хоча, може, йому лише так здається…
Декілька зворушливих історій про людей, яких поєднує між собою ця маленька ветеринарна клініка. Хоча, ні - їх поєднує любов до собак, чи собача любов до людей…
Не хочу навіть багато писати про цей фільм. Бо це дві години тихої щемливої радості, споглядання звичайного життя з простими радощами й турботами. Поруч з собаками люди стають добрішими. І, хай іноді цей фільм здається занадто добрим, та, може саме такого прагне змучена тривогами душа.
У мене був хороший вечір з фільмом «Собачі дні»
«Кундо: Епоха загрози/»
2014 рік, режисер Юн Джонбін
Цей фільм мене дуже здивував. З одного боку - чудові краєвиди, цікаве фільмування, незвичайні майстерні бої на мечах. З другого - бідні села, бруд і розруха, обірвані селяни, свавілля влади, повні трупів рови.... Звичаї теж грубі. Жарти теж. Все ж простим людям не до реверансів. На перший погляд – це фільм про селянське повстання, про робінгудів з Кореї.
В основі цієї стрічки протистояння двох людей – розбійника і багатого лиходія. Можна пожаліти розбійника Доль Мучі, що втратив сестру і матір, з якими жив в любові. Але шкода й багатого жорстокого Чоюна, якого не любили ні його мати кісен, ні батько. Чоюн запитує батька чому той створив з нього чудовисько ... Але він не зміг вбити брата і захистив племінника.
Хто ж лиходій в цій історії? Може, час, в якому жили герої? Важкий, несправедливий час.
Кан Донвон в ролі Чоюна прекрасний. Витончений, блідий, з тонкими рисами обличчя. Віртуозне ... володіння мечем в стрімких сутичках то у квітучому саду, то в містичних бамбукових заростях, шовкові тканини майорять серед дерев. Це виглядає приголомшливо. Перемогти його не можна. Актора Ха Джону в ролі розбійника Доль Мучі важко впізнати. Він перетворився на головоріза, якому ніби й хочеться співчувати, але важко.
Так, він буде своїми методами воювати з несправедливістю цього світу, разом зі своїми друзяками летіти щодуху по рудому степу назустріч сонцю.
Фільм з чудовими постановками бійок, монтажем, кольорами. Видовище неймовірне. Музика фільму робить його вестерном на тлі Кореї 19 сторіччя. Але після перегляду фільму відчуваєш глибину, яку не відразу можна осягнути.
«Що це воля неба чи рішучість Лотоса. Народитись в такій каламутній воді й бути таким незаплямованим і чистим», - ці слова Чоюна, коли він тримав на руках племінника, його поведінка у фіналі історії, не дають забути фільм, викликають неспокій, та роздуми.
Інша назва серіалу «Без крові».
Це трилер, дія якого розгортається в епоху, коли м’ясо виробляється за допомогою генної інженерії. BF (Blood Free) — компанія, що виробляє таке м’ясо та інші продукти.
Генеральна директорка BF, Юн Джею змушена протистояти силам, що хочуть захопити її компанію та присвоїти сучасні технології. Проти її досліджень виступають прості фермери, а сама вона отримує погрози. Звичайно, на такі високі технології претендує також і влада. Бо великі гроші завжди поруч з політикою. Дія відбувається в недалекому майбутньому, тому футуристичність офісу виглядає дуже органічно і технології такого вже недалекого майбутнього, той самий ШІ видаються теж доречними. Дослідження конфлікту між людством і технологіями спонукає до роздумів про екологічні та етичні проблеми.
- "Першокласні технології завжди використовують для створення зброї. Люди вкладають гроші й технології, щоб вбивати інших.
-Якщо є технології для вбивства, то мають бути й технології для ... порятунку життя.
-Люди живляться війнами так само як і м’ясом".
Але це трилер. Він досить новаторський для світу дорам, бо пропонує переконливе поєднання саспенсу, драми та наукової фантастики Серіал чудово вибудований з погляду розвитку сюжету та головних персонажів. Сюжет не провисає, навпаки. Психологічне протистояння головних героїв тримає в напрузі не менше, ніж сцени переслідувань, замахів на життя, бійок. Майстерно використовуються флешбеки, які не лише доповнюють історії головних героїв, але й інтригують. .
Серіал – це кінематографічна досконалість. Кінематограф візуально приголомшливий, доповнює заплутаність сюжету та покращує загальні враження від перегляду. Кожна сцена ретельно розроблена. Операторська робота досконала. Чудові ракурси знімання, гарні локації, зміна планів, використання фільтрів для глибини або прозорості світла.
І, звичайно, прекрасні актори. Хан Хьоджу - перша в моєму рейтингу корейських актрис. Вона може зіграти все. Вона чудово тримає паузу в кадрі, вона прекрасна в великих планах. Погляд її очей показує невимовну таємницю життя. Актриса так говорила про свою героїню «Вона персонаж, який не виражає емоцій до такої міри, що стає незрозуміло, зла вона чи добра».
Актор Чу Джіхун в ролі У Чеуна, як завжди, досконалий. Його вчинки, його сила та витривалість вражають. Його суворість та закритість від інших приваблює. Його надійність та відданість близьким людям захоплює. Актор чудовий як в сценах з важким психологічним тиском, так і в екшн сценах.
Вперше Чу Джіхун вразив мене своєю грою у фільмі «Серійні вбивства» (Dark Figure of Crime), 2018, де він зіграв маніяка, якому вдається приховати свої злочини. Його герой жахливий у своїх вчинках та поведінці. Фільм знятий за реальними подіями, тому стає ще страшнішим.
Рекомендую переглянути цей серіал всі тим, хто шукає щось нетипове, новаторське. Серіал кидає виклик традиційним умовностям і запрошує глядачів у світ досліджень і відкриттів, боротьби за кращу долю людей та боротьби за владу і гроші. Зі своїм зірковим акторським складом, заплутаним сюжетом і кінематографічним блиском «Без крові» обіцяє незабутні враження від перегляду для тих, які шукають щось справді надзвичайне.
Давно вже я не дивилась 10 серій за два дні.
"Шпигун пішов на Північ".
Цей фільм мав великий успіх у глядачів, номінувався на найкращий фільм року у всіх головних корейських кінопреміях і став лауреатом Сеульської премії. Режисер був визнаний кращим за версією кінопремії «Голубий дракон».
Фільм знятий на підставі реальної історії південнокорейського розвідника, який отримав завдання зібрати максимум інформації про розробку ядерної зброї в КНДР. Життя мільйонів людей залежало від одного чоловіка, котрий сам опинився під загрозою викриття.
Режисура цього фільму просто філігранна, все міняється, перетікає з однієї сцени в іншу і тримає в постійній напрузі. Переглядаючи фільм, звертайте увагу на деталі. Взагалі, щоб оцінити корейські фільми, потрібно навчитись помічати дрібниці, навчитись слідкувати за порухами, жестами, словами. Такі фільми цікаво переглядати декілька разів, знаходячи все нові нюанси. Фільм тримає в напрузі, бо є чудова гра акторів, майстерні декорації, незвичне освітлення. Музика ... фільму буває занадто зловісною.
У фільмі грають метри корейського кіно. Хван Джонмін показав розвідника, який чудово володіє собою, миттєво оцінює ситуацію, рішуче діє. Чудовий Лі Сонмін у ролі досвідченого північнокорейського чиновника дуже високого рівня, формою життя якого став жорсткий скептицизм. А який жорстокий на невблаганний Чу Джіхун у ролі керівника розвідки Північної Кореї.
Фільм «Шпигун пішов на Північ» переконливо зображає партнерство двох професіоналів. Їх відносини почались з недовіри, тривоги, взаємної підозри, кожен служить своїй країні, але цінує професіоналізм іншого. І ці такі непевні відносини переростають у справжню дружбу. Перед нами повстає трагедія людей, які стали пішаками в сюрреалістичній політичній грі на шахівниці історії, де грають сильні світу цього.
Цей фільм показує нам, наскільки дивними та фактично незнайомими є відносини Північ-Південь Кореї. Досить недвозначно демонструється життя в Північній Кореї, але і не ідеалізується Південна Корея. Іноді картини життя КНДР викликають безмежний жах, бо занадто нагадують СРСР. Застілля на кухні, тихі розмови, страх. Яке це все знайоме і який має страшний вигляд, коли усвідомлюєш, що це відбувається за тисячі кілометрів від нас.
Мені здається цей фільм вартий перегляду.
«Чому Ви мені довіряєте?
Бо не маю вибору».
Цей фільм ще має назву «Серійні вбивства». Режисер фільму Кім Тхегюн
Сюжет цього жорстокого психологічного фільму, що заснований на реальних подіях, які відбулись у 2010 році, одразу захоплює та інтригує. Отже, детектив, що працює в нарковідділі поліції, через свого інформатора організовує зустріч з чоловіком, який зізнається в тяжких злочинах. В цей момент його заарештували за підозрою у вбивстві дівчини. Він телефонує детективу з тюрми та повідомляє, що здійснив ще 6 вбивств. Але він починає маніпулювати детективом, інформацію дає неповну, та ще й вимагає за неї гроші й різні подарунки. Детективу наказують припинити розслідування, але він вперто продовжує шукати докази.
Що найбільше вражає в цьому фільмі - це неймовірна, просто геніальна гра актора Чу Джіхуна в ролі серійного вбивці Кан Тео. Для мене - це сама сильна його роль. Давно вже подивилась цей фільм, та забути його не можу. Його постава, вираз обличчя, жести настільки виразні, правдоподібні, що поч ... инаєш ненавидіти його персонаж. Актор Кім Юнсок в образі детектива зовсім інший. Він продумує всі свої кроки наперед, він намагається заловити вбивцю на помилках. У фільмі багато розмов детектива та злочинця. Вони несуть велике смислове навантаження та потримають в напрузі глядачів. Психологічна дуель між злочинцем та поліціянтом не залишить вас байдужими.
Напругу фільму підсилює музика, що відповідає його характеру. А думка про те, що фільм знятий на підставі реальних подій, не дозволяє відсторонитись і сприймати все лише як вигадку сценариста.
Можу порадити цей фільм любителям психологічного та інтелектуального протистояння.
Іноді хочеться подивитись кіно, у якому будуть красиві актори, хороша музика, щоб було то смішно, то сумно, щоб була таємниця і було страшно. Але досконало змішати всі жанри, поєднати те, що неможливо поєднати зможуть лише корейці. Тому, запрошую подивитись фільм «Кондитерська Антік». Цей фільм здивує, зачарує, потішить, насмішить, налякає. Актори підібрані чудові. Кім Джеук грає геніального кондитера, фатального гея, перед яким не може встояти жоден чоловік. В цьому фільмі актор дійсно виглядає фатально, бо якщо актор одночасно модель, то це дуже додає йому шарму. Він так проникливо дивиться в камеру, його рухи граціозні, навіть костюм кондитера на ньому, як фрак. Господар кондитерської (актор Чу Джихун) походить з аристократичної родини. Актор теж за сумісництвом модель, тому костюми сидять на ньому досконало. Комічно та досить мило виглядає співробітник кондитерської, боксер в минулому (актор Ю Аін), любов до солодкого затьмарює всі інші його почуття. З таким акторським скла ... дом відірвати погляд від екрана неможливо. Актори чудово взаємодіють між собою, неймовірно органічні у своїх ролях. А ще, в кожного з них є свої секрети в минулому, які не дають їм спокійно жити. Та ще таємниця самої крамниці, яку відкриває людина, що не терпить солодкого.
Але й це не все. В картині є також музичні номери та тонкий, неймовірно елегантний стьоб. Не розумію, чому його не помічають деякі глядачі та вважають такі сцени провальними. А це так незвично та цікаво.
Для справжніх гурманів кіномистецтва – цей фільм буде, як торт.
І, як каже один з героїв фільму, «Хіба можна бути нещасним, коли смакуєш торт».
Дуже люблю фільми, де грає Чу Джіхун. Це неймовірний актор. Він буде чудовий в кожній ролі.
Цей серіал захопив відразу. Можна шукати схожість з деякими американськими серіалами на таку ж тему, але сюжети важко придумати зовсім нові. Тут вже цікаво не лише, що показують, а як показують.
Отже, в університетській клініці з'являється новий лікар, який очолює місцевий травмпункт. Це хірург із винятковим досвідом, отриманим у гарячих точках, але його методи роботи та спілкування вносять хаос в роботу клініки. Майже всі лікарі та керівництво виступають проти нього. Та, здається, йому до того байдуже. Адже головне для нього - порятунок людей.
Як приємно дивитись серіал, в якому головний герой сильний, цілеспрямований чоловік, який вміє досягати своїх цілей. Йому довіряєш, в нього віриш.
Його команда досить харизматична. Лікар-помічник та медсестра - яскраві персонажі зі своїми цікавими характерами.
Слідкувати за подіями неймовірно цікаво. Не було бажання пришвидшити перегля ... д, або щось пропустити.
Хороший, напружений серіал, вартий того, щоб витратити на нього час.
На вулиці пішов сніг, звідусіль погані новини. Напевне, це ескапізм, втеча від реальності, але я знову передивилась майже всю цю дораму. Перегляд нової дорами – це завжди лотерея. Іноді актори чудові, ніби й сюжет цікавий, але вже після декількох серій стає нудно. Тому, люблю передивлятись те, що сподобалось раніше. Чому ж ця дорама така приємна? В ній є глибина, глибина почуттів. Іноді навіть гарні актори не можуть створити чудову екранну пару. Але акторам Чхве Ушіку та Кім Дамі це вдалося. Коли вони поряд на екрані, здається, навіть повітря наелектризоване. Вони такі органічні в кадрі, коли поруч, коли дивляться один на одного і, коли не дивляться. Чудові локації, кольори, музика. Багато прекрасних пісень, що створюють відповідний настрій.
У шкільні роки Чхве Ун і Кук Йонсу знялися в документарному серіалі, що став вірусними. Після того вони стали зустрічатися, але їхні шляхи розійшлися. Пройшло 10 років Чхве Ун став успішним художником, а Кук Йонсу успішно працює в компанії «R ... un». Шляхи Чхве Ун та Кук Йонсу знову зійшлися, вони разом працюють над проєктом та знову знімаються в документальному серіалі. Чи залишились почуття між ними, чи вони просто давні знайомі?
Цікавим є поєднання документальних кадрів з сучасністю персонажів, знімання нового фільму, та новий розвиток відносин. Сподобалось, що герої розкриваються дуже поволі, багато таємниць сценаристи приберегли до другої половини дорами. Історії розповідаються різними персонажами - Чхве Вуном, Гук Йонсу та Кім Джівун, що забезпечує максимальне занурення в розповідь та емоції кожного героя. Ми можемо уявити їх як людей, що насправді існують, бо вони мають і сильні, і слабкі сторони. Кожен має свою мету, свої прагнення.
Ця дорама може здаватись досить простою, але чудово та реалістично відображає стосунки в парі, показує, як важко іноді зберегти гармонію. Адже відносини - то не лише радість.
А, головне, теплий, злегка меланхолійний характер дорами дає можливість трошки відпочити від сьогодення, посміхнутись тим, хто поруч і … жити далі.