Знайдено 110 результатів 
Хочеться дивитись щось добре і радісне. Натрапила на таке кіно.
Кажуть, є дві категорії людей: ті, що люблять собак і ті, що не люблять. В цьому фільмі собаки такі ж повноцінні герої, як і люди. Вся дія відбувається навколо ветеринарної клініки, якою завідує Джийон. Вона самотня і свою любов дарує собакам. Але орендодавець не поділяє її любові до собак, хоча, може, йому лише так здається…
Декілька зворушливих історій про людей, яких поєднує між собою ця маленька ветеринарна клініка. Хоча, ні - їх поєднує любов до собак, чи собача любов до людей…
Не хочу навіть багато писати про цей фільм. Бо це дві години тихої щемливої радості, споглядання звичайного життя з простими радощами й турботами. Поруч з собаками люди стають добрішими. І, хай іноді цей фільм здається занадто добрим, та, може саме такого прагне змучена тривогами душа.
У мене був хороший вечір з фільмом «Собачі дні»
«Кундо: Епоха загрози/»
2014 рік, режисер Юн Джонбін
Цей фільм мене дуже здивував. З одного боку - чудові краєвиди, цікаве фільмування, незвичайні майстерні бої на мечах. З другого - бідні села, бруд і розруха, обірвані селяни, свавілля влади, повні трупів рови.... Звичаї теж грубі. Жарти теж. Все ж простим людям не до реверансів. На перший погляд – це фільм про селянське повстання, про робінгудів з Кореї.
В основі цієї стрічки протистояння двох людей – розбійника і багатого лиходія. Можна пожаліти розбійника Доль Мучі, що втратив сестру і матір, з якими жив в любові. Але шкода й багатого жорстокого Чоюна, якого не любили ні його мати кісен, ні батько. Чоюн запитує батька чому той створив з нього чудовисько ... Але він не зміг вбити брата і захистив племінника.
Хто ж лиходій в цій історії? Може, час, в якому жили герої? Важкий, несправедливий час.
Кан Донвон в ролі Чоюна прекрасний. Витончений, блідий, з тонкими рисами обличчя. Віртуозне ... володіння мечем в стрімких сутичках то у квітучому саду, то в містичних бамбукових заростях, шовкові тканини майорять серед дерев. Це виглядає приголомшливо. Перемогти його не можна. Актора Ха Джону в ролі розбійника Доль Мучі важко впізнати. Він перетворився на головоріза, якому ніби й хочеться співчувати, але важко.
Так, він буде своїми методами воювати з несправедливістю цього світу, разом зі своїми друзяками летіти щодуху по рудому степу назустріч сонцю.
Фільм з чудовими постановками бійок, монтажем, кольорами. Видовище неймовірне. Музика фільму робить його вестерном на тлі Кореї 19 сторіччя. Але після перегляду фільму відчуваєш глибину, яку не відразу можна осягнути.
«Що це воля неба чи рішучість Лотоса. Народитись в такій каламутній воді й бути таким незаплямованим і чистим», - ці слова Чоюна, коли він тримав на руках племінника, його поведінка у фіналі історії, не дають забути фільм, викликають неспокій, та роздуми.
Інша назва серіалу «Без крові».
Це трилер, дія якого розгортається в епоху, коли м’ясо виробляється за допомогою генної інженерії. BF (Blood Free) — компанія, що виробляє таке м’ясо та інші продукти.
Генеральна директорка BF, Юн Джею змушена протистояти силам, що хочуть захопити її компанію та присвоїти сучасні технології. Проти її досліджень виступають прості фермери, а сама вона отримує погрози. Звичайно, на такі високі технології претендує також і влада. Бо великі гроші завжди поруч з політикою. Дія відбувається в недалекому майбутньому, тому футуристичність офісу виглядає дуже органічно і технології такого вже недалекого майбутнього, той самий ШІ видаються теж доречними. Дослідження конфлікту між людством і технологіями спонукає до роздумів про екологічні та етичні проблеми.
- "Першокласні технології завжди використовують для створення зброї. Люди вкладають гроші й технології, щоб вбивати інших.
-Якщо є технології для вбивства, то мають бути й технології для ... порятунку життя.
-Люди живляться війнами так само як і м’ясом".
Але це трилер. Він досить новаторський для світу дорам, бо пропонує переконливе поєднання саспенсу, драми та наукової фантастики Серіал чудово вибудований з погляду розвитку сюжету та головних персонажів. Сюжет не провисає, навпаки. Психологічне протистояння головних героїв тримає в напрузі не менше, ніж сцени переслідувань, замахів на життя, бійок. Майстерно використовуються флешбеки, які не лише доповнюють історії головних героїв, але й інтригують. .
Серіал – це кінематографічна досконалість. Кінематограф візуально приголомшливий, доповнює заплутаність сюжету та покращує загальні враження від перегляду. Кожна сцена ретельно розроблена. Операторська робота досконала. Чудові ракурси знімання, гарні локації, зміна планів, використання фільтрів для глибини або прозорості світла.
І, звичайно, прекрасні актори. Хан Хьоджу - перша в моєму рейтингу корейських актрис. Вона може зіграти все. Вона чудово тримає паузу в кадрі, вона прекрасна в великих планах. Погляд її очей показує невимовну таємницю життя. Актриса так говорила про свою героїню «Вона персонаж, який не виражає емоцій до такої міри, що стає незрозуміло, зла вона чи добра».
Актор Чу Джіхун в ролі У Чеуна, як завжди, досконалий. Його вчинки, його сила та витривалість вражають. Його суворість та закритість від інших приваблює. Його надійність та відданість близьким людям захоплює. Актор чудовий як в сценах з важким психологічним тиском, так і в екшн сценах.
Вперше Чу Джіхун вразив мене своєю грою у фільмі «Серійні вбивства» (Dark Figure of Crime), 2018, де він зіграв маніяка, якому вдається приховати свої злочини. Його герой жахливий у своїх вчинках та поведінці. Фільм знятий за реальними подіями, тому стає ще страшнішим.
Рекомендую переглянути цей серіал всі тим, хто шукає щось нетипове, новаторське. Серіал кидає виклик традиційним умовностям і запрошує глядачів у світ досліджень і відкриттів, боротьби за кращу долю людей та боротьби за владу і гроші. Зі своїм зірковим акторським складом, заплутаним сюжетом і кінематографічним блиском «Без крові» обіцяє незабутні враження від перегляду для тих, які шукають щось справді надзвичайне.
Давно вже я не дивилась 10 серій за два дні.
"Шпигун пішов на Північ".
Цей фільм мав великий успіх у глядачів, номінувався на найкращий фільм року у всіх головних корейських кінопреміях і став лауреатом Сеульської премії. Режисер був визнаний кращим за версією кінопремії «Голубий дракон».
Фільм знятий на підставі реальної історії південнокорейського розвідника, який отримав завдання зібрати максимум інформації про розробку ядерної зброї в КНДР. Життя мільйонів людей залежало від одного чоловіка, котрий сам опинився під загрозою викриття.
Режисура цього фільму просто філігранна, все міняється, перетікає з однієї сцени в іншу і тримає в постійній напрузі. Переглядаючи фільм, звертайте увагу на деталі. Взагалі, щоб оцінити корейські фільми, потрібно навчитись помічати дрібниці, навчитись слідкувати за порухами, жестами, словами. Такі фільми цікаво переглядати декілька разів, знаходячи все нові нюанси. Фільм тримає в напрузі, бо є чудова гра акторів, майстерні декорації, незвичне освітлення. Музика ... фільму буває занадто зловісною.
У фільмі грають метри корейського кіно. Хван Джонмін показав розвідника, який чудово володіє собою, миттєво оцінює ситуацію, рішуче діє. Чудовий Лі Сонмін у ролі досвідченого північнокорейського чиновника дуже високого рівня, формою життя якого став жорсткий скептицизм. А який жорстокий на невблаганний Чу Джіхун у ролі керівника розвідки Північної Кореї.
Фільм «Шпигун пішов на Північ» переконливо зображає партнерство двох професіоналів. Їх відносини почались з недовіри, тривоги, взаємної підозри, кожен служить своїй країні, але цінує професіоналізм іншого. І ці такі непевні відносини переростають у справжню дружбу. Перед нами повстає трагедія людей, які стали пішаками в сюрреалістичній політичній грі на шахівниці історії, де грають сильні світу цього.
Цей фільм показує нам, наскільки дивними та фактично незнайомими є відносини Північ-Південь Кореї. Досить недвозначно демонструється життя в Північній Кореї, але і не ідеалізується Південна Корея. Іноді картини життя КНДР викликають безмежний жах, бо занадто нагадують СРСР. Застілля на кухні, тихі розмови, страх. Яке це все знайоме і який має страшний вигляд, коли усвідомлюєш, що це відбувається за тисячі кілометрів від нас.
Мені здається цей фільм вартий перегляду.
«Чому Ви мені довіряєте?
Бо не маю вибору».
Цей фільм ще має назву «Серійні вбивства». Режисер фільму Кім Тхегюн
Сюжет цього жорстокого психологічного фільму, що заснований на реальних подіях, які відбулись у 2010 році, одразу захоплює та інтригує. Отже, детектив, що працює в нарковідділі поліції, через свого інформатора організовує зустріч з чоловіком, який зізнається в тяжких злочинах. В цей момент його заарештували за підозрою у вбивстві дівчини. Він телефонує детективу з тюрми та повідомляє, що здійснив ще 6 вбивств. Але він починає маніпулювати детективом, інформацію дає неповну, та ще й вимагає за неї гроші й різні подарунки. Детективу наказують припинити розслідування, але він вперто продовжує шукати докази.
Що найбільше вражає в цьому фільмі - це неймовірна, просто геніальна гра актора Чу Джіхуна в ролі серійного вбивці Кан Тео. Для мене - це сама сильна його роль. Давно вже подивилась цей фільм, та забути його не можу. Його постава, вираз обличчя, жести настільки виразні, правдоподібні, що поч ... инаєш ненавидіти його персонаж. Актор Кім Юнсок в образі детектива зовсім інший. Він продумує всі свої кроки наперед, він намагається заловити вбивцю на помилках. У фільмі багато розмов детектива та злочинця. Вони несуть велике смислове навантаження та потримають в напрузі глядачів. Психологічна дуель між злочинцем та поліціянтом не залишить вас байдужими.
Напругу фільму підсилює музика, що відповідає його характеру. А думка про те, що фільм знятий на підставі реальних подій, не дозволяє відсторонитись і сприймати все лише як вигадку сценариста.
Можу порадити цей фільм любителям психологічного та інтелектуального протистояння.
Іноді хочеться подивитись кіно, у якому будуть красиві актори, хороша музика, щоб було то смішно, то сумно, щоб була таємниця і було страшно. Але досконало змішати всі жанри, поєднати те, що неможливо поєднати зможуть лише корейці. Тому, запрошую подивитись фільм «Кондитерська Антік». Цей фільм здивує, зачарує, потішить, насмішить, налякає. Актори підібрані чудові. Кім Джеук грає геніального кондитера, фатального гея, перед яким не може встояти жоден чоловік. В цьому фільмі актор дійсно виглядає фатально, бо якщо актор одночасно модель, то це дуже додає йому шарму. Він так проникливо дивиться в камеру, його рухи граціозні, навіть костюм кондитера на ньому, як фрак. Господар кондитерської (актор Чу Джихун) походить з аристократичної родини. Актор теж за сумісництвом модель, тому костюми сидять на ньому досконало. Комічно та досить мило виглядає співробітник кондитерської, боксер в минулому (актор Ю Аін), любов до солодкого затьмарює всі інші його почуття. З таким акторським скла ... дом відірвати погляд від екрана неможливо. Актори чудово взаємодіють між собою, неймовірно органічні у своїх ролях. А ще, в кожного з них є свої секрети в минулому, які не дають їм спокійно жити. Та ще таємниця самої крамниці, яку відкриває людина, що не терпить солодкого.
Але й це не все. В картині є також музичні номери та тонкий, неймовірно елегантний стьоб. Не розумію, чому його не помічають деякі глядачі та вважають такі сцени провальними. А це так незвично та цікаво.
Для справжніх гурманів кіномистецтва – цей фільм буде, як торт.
І, як каже один з героїв фільму, «Хіба можна бути нещасним, коли смакуєш торт».
Дуже люблю фільми, де грає Чу Джіхун. Це неймовірний актор. Він буде чудовий в кожній ролі.
Цей серіал захопив відразу. Можна шукати схожість з деякими американськими серіалами на таку ж тему, але сюжети важко придумати зовсім нові. Тут вже цікаво не лише, що показують, а як показують.
Отже, в університетській клініці з'являється новий лікар, який очолює місцевий травмпункт. Це хірург із винятковим досвідом, отриманим у гарячих точках, але його методи роботи та спілкування вносять хаос в роботу клініки. Майже всі лікарі та керівництво виступають проти нього. Та, здається, йому до того байдуже. Адже головне для нього - порятунок людей.
Як приємно дивитись серіал, в якому головний герой сильний, цілеспрямований чоловік, який вміє досягати своїх цілей. Йому довіряєш, в нього віриш.
Його команда досить харизматична. Лікар-помічник та медсестра - яскраві персонажі зі своїми цікавими характерами.
Слідкувати за подіями неймовірно цікаво. Не було бажання пришвидшити перегля ... д, або щось пропустити.
Хороший, напружений серіал, вартий того, щоб витратити на нього час.
На вулиці пішов сніг, звідусіль погані новини. Напевне, це ескапізм, втеча від реальності, але я знову передивилась майже всю цю дораму. Перегляд нової дорами – це завжди лотерея. Іноді актори чудові, ніби й сюжет цікавий, але вже після декількох серій стає нудно. Тому, люблю передивлятись те, що сподобалось раніше. Чому ж ця дорама така приємна? В ній є глибина, глибина почуттів. Іноді навіть гарні актори не можуть створити чудову екранну пару. Але акторам Чхве Ушіку та Кім Дамі це вдалося. Коли вони поряд на екрані, здається, навіть повітря наелектризоване. Вони такі органічні в кадрі, коли поруч, коли дивляться один на одного і, коли не дивляться. Чудові локації, кольори, музика. Багато прекрасних пісень, що створюють відповідний настрій.
У шкільні роки Чхве Ун і Кук Йонсу знялися в документарному серіалі, що став вірусними. Після того вони стали зустрічатися, але їхні шляхи розійшлися. Пройшло 10 років Чхве Ун став успішним художником, а Кук Йонсу успішно працює в компанії «R ... un». Шляхи Чхве Ун та Кук Йонсу знову зійшлися, вони разом працюють над проєктом та знову знімаються в документальному серіалі. Чи залишились почуття між ними, чи вони просто давні знайомі?
Цікавим є поєднання документальних кадрів з сучасністю персонажів, знімання нового фільму, та новий розвиток відносин. Сподобалось, що герої розкриваються дуже поволі, багато таємниць сценаристи приберегли до другої половини дорами. Історії розповідаються різними персонажами - Чхве Вуном, Гук Йонсу та Кім Джівун, що забезпечує максимальне занурення в розповідь та емоції кожного героя. Ми можемо уявити їх як людей, що насправді існують, бо вони мають і сильні, і слабкі сторони. Кожен має свою мету, свої прагнення.
Ця дорама може здаватись досить простою, але чудово та реалістично відображає стосунки в парі, показує, як важко іноді зберегти гармонію. Адже відносини - то не лише радість.
А, головне, теплий, злегка меланхолійний характер дорами дає можливість трошки відпочити від сьогодення, посміхнутись тим, хто поруч і … жити далі.
Попередження: рецензія містить спойлери
Цей допис для тих, хто вже подивився цей фільм. В ньому буде багато спойлерів.
Новий фільм корейського режисера заснований на книзі Едварда Ештона «Мікі 7», у якій розповідається про субститута Мікі, відправленого в експедицію на планету Ніфльгейм.
До речі, перший фільм Пон Джунхо з відносно щасливим фіналом.
Отже, Мікі разом зі своїм другом Тімо записуються в експедицію, щоб сховатися від божевільного кредитора. Експедицію очолює провальний політик, який хоче збудувати нове королівство під зірками.
Багато людей намагаються потрапити на корабель. Цікаво, що люди в черзі не підіймаються, не йдуть горизонтально, а саме, спускаються. Пон Джунхо нічого не показує просто так. По своїй соціальній драбині вони йдуть ще нижче? Це показують також умови життя кораблі. Огидна синтетична їжа, огидні однакові костюми, темні похмурі каюти. Щоб не було настільки похмуро, режисер розбавляє все досить специфічним гумором. У важливих та страшних ситуаціях відвертає увагу прищиком на обличчі Мікі, дикими соусами, що їх готує Ільфа, збереженням перського килима, коли Мікі в агонії. Лікар, який проводить нелюдські досліди виглядає зовсім тупим, Кеннет Маршалл захоплений створенням шоу. Повна маячня.
Ще режисер використовує поєднання несумісності закадрового тексту, зображення та музики. Або в кадрі декілька подій – шоу Маршалла, суперечка Мікі17 з Мікі18 та суперечка Наші та Кай.
Мікі використовують в дослідах іноді просто з цікавості, бо його ж знову можна надрукувати. Мені довго стояла в очах його мертва рука, що летить за ілюмінатором, а люди сидять в цей час і спокійно розмовляють.
Планета здається непридатною для життя. «Хто ступить першим на планету, замерзне і здохне». І це саме він, Мікі вдихнув повітря з вірусом і помер, потім знову, потім знову. Процес скидання в утилізатор і створення нового Мікі виглядає занадто буденно. Одного разу його скинули туди ще живим.
Коли люди винайшли клонування, вони зіткнулись з багатьма проблемами. «Людство не готове до правових та етичних наслідків впровадження друку людей». Таким було резюме пресконференції на тему клонування, бо один з вчених скоїв декілька злочинів, проте мав алібі, бо зробив собі клона. Але ж послухайте, як озвучені проблеми та провини.
-Вони спільники, чи один діяв за наказом іншого?
-Це окремі злочини чи провина лежить на одній людині?
І абсолютне безглузде питання – тюремну їжу їм ділити на двох чи кожному окрема порція?
Копіювання руйнує закони, тому людський принтер відправили в космос, щоб використати субститута для освоєння планети. А чи готове людство до зустрічі з представниками інших цивілізацій?
Мікі 17 не міг зрозуміти, що щипавки (так назвали місцевих жителів) врятували його. Адже люди завжди його знищували. Сама думка про те, що хтось може його рятувати здається йому неймовірною. І відразу ж, в наступній сцені фільму, його друг Тімо, якого він рятував, якому довіряв, прийшов його вбити, щоб зберегти своє життя.
Цікава взаємодія Мікі 17 та Мікі 18. Наскільки вони однакові й наскільки різні.
Маршалл та Ільфа жорстокі та байдужі не лише до тих, хто прилетів з ними. Мешканці планети для них комахи, яких потрібно знищити. На це дуже важко дивитись. Взагалі, Маршалл в цьому фільмі виглядає тупим, егоїстичним лідером, оточеним підлабузниками. Здавалось, таке може бути лише в кіно…
Жорстока сатира на суспільний устрій. Як і в інших фільмах Пон Джунхо нормальними можуть бути лише конкретні люди, а всі представники влади або нездари, або відверті покидьки. Тому з'являються думки про конфронтацію в суспільстві, відсутність справедливості.
«Мікі17» – це перший фільм Пон Джунхо зі щасливим фіналом. Але чому після перегляду фільму неспокій? Чому важко повірити в такий фінал? Адже це ті самі люди, що радісно вітали Маршалла. Чому недоречним виглядає червоний бант на приладі для знищення принтера? Ми дивимось, як суд над Мікі та Нашею перетворюється на політичну боротьбу між прихильниками та противниками Маршалла.
У фіналі фільму у Мікі зникає номер, але з’являється його прізвище.
Що є корейського в цьому фільмі крім режисера? Монтажер Ян Джинмон, що давно працює з Пон Джунхо та композитор Чон Джеіль, що написав теж музику для «Паразитів» та серіалу «Гра в кальмара». Та ще актор Стівен Йон корейського походження. Я дуже люблю його у фільмі «Спалення», а в «Мінарі» щось він мене не вразив.
Фільм дивний. Пон Джунхо не знімає просто. Та все ж є можливість подивитись щось трохи корейське в кінотеатрі, а не на моніторі …
Режисер Пак Чханук – яскрава зірка корейського кінематографа. Його фільми настільки незвичайні, що про них важко писати. Думаю, про «Олдбой» чули всі, хто хоч трошки цікавиться корейським кіно. Режисер у своїй трилогії про помсту досліджував тему насильства. Його думки вражають «Це одна з наймогутніших сил у житті. ЗМІ, вчителі і батьки завжди вчать, що світом керує любов, співчуття і розуміння. Замовчування про важливі речі врешті те ж саме, що й брехня».
Отже, Лі Кимджа 13 років провела у в’язниці за злочин, який не вчинила. Всі ці роки вона виношувала план помсти. В ній дивним чином поєднується ангельське обличчя, співчуття до інших, добрі справи та щось відверто відьомське. Цікаво, що англійська назва фільму говорить про помсту, а корейська перекладається, як «Добра пані Кимджа».
Кожен кадр цього фільму пронизує фаталістичний погляд режисера на світ. «Я завжди прагнув не дати себе обдурити фразами ніби «якщо у тебе є воля, то можна досягти всього… Життя складається ... не так, як ти припускаєш».
Багато хто порівнює «Співчуття пані Помста» з іншими фільмами трилогії. Та мені здається, що порівнюючи його з іншими, ми втрачаємо гостроту сприйняття. Режисер хотів дослідити та показати помсту, як відплату, здійснену людиною, що прагне врятувати свою душу. Гнів та насильство у фільмі стали витонченими, стильними, бо головна героїня – жінка. Все настільки підкреслено красиво. Максимальна насиченість кольорів та емоцій, чудова барокова музика Вівальді, та ще й вишукані торти, які вміє приготувати Кимджа. Ще вражає особлива манера зйомки – поступове згасання насиченості кольорів, аж до чорно-білого фіналу. Це фільм про жіночу помсту, тому він нелогічний. Перепади емоційних станів актрис просто зашкалюють. Особливо вражає актриса Лі Йон-е. Вона – наївна школярка, безжальна месниця, турботлива матір – все неймовірно правдиво і сильно. Лишається тільки милуватися і жахатися.
Але і це ще не все. Режисер іноді перетворює трагедію на фарс. Глядач з подивом спостерігає за тим, що відбувається. І раптом спадає на думку, що люди, одержимі помстою, стають морально хворими, що помста не рятує душу.
Але від того ми ще більше співчуваємо Кимджа.
Фільм з тих, що перевертають душу.
Декілька днів тому закінчила дивитись 2 сезон, перед тим передивилась знову 1-й. Не так часто трапляються в кінематографі настільки глибокі люди, як Йон Санхо. Він створює абсолютно неймовірні фільми, «Створює» - це саме те слово, адже сценарії до своїх фільмів та серіалу «Поклик пекла» написані теж ним. Думаю, що ви бачили, або чули про фільми «Поїзд в Пусан», «Півострів» (о, диво, був у нашому прокаті), та менш відомі, але теж прекрасні фільми «Телекінез» та «Jung_E». Його фільми не лише видовищні, динамічні, таємничі, страшні, але й мають глибокі приховані смисли, які відкриваються не всім і не відразу. Іноді варто передивитись фільм, щоб зануритись в його глибину, щоб смакувати те, що не було поміченим при першому перегляді, коли головними були цікавий сюжет, карколомні зміни в долях героїв, неймовірне фільмування. Але це передмова.
Отже, 2 сезон «Поклик пекла» на Netflix.
Буває так, що продовження серіалу стає нецікавим. Режисер хоче «виплисти» коштом попереднього успіху. Та Й ... он Санхо не такий. 2 сезон став ще більш переконливим, в ньому богословські та психологічні теми глибоко занурені в темний фантазійний світ. Три потойбічні істоти продовжують з’являтись приреченим людям, та жорстоко вбивати їх. Жахливим є також те, що релігійна організація «Нова істина» розшукує таких людей і проводить трансляцію смертей в прямому ефірі.
Події 2 сезону починаються через 8 років. За цей час світ перетворився на антиутопію, наповнену параноєю, змовами, групами, що жадають влади та релігійними фанатиками. Анархісти «Стрілоголові» пропонують свій шлях очищення від гріхів. Їх лідер Вітряк кидає виклик керівнику «Нової істини».
І вже з першої серії ми знову побачимо смерть Чонсу, він 20 років чекав свого вироку, сповнений страху. Чому він мав померти, адже він ніколи не грішив? Щоб помститись світу, він створив новий релігійний культ, основна ідея якого, що в пекло потрапляють лише грішники. Він хотів, щоб люди, як і він, боялись гріха, боялись приховати свій або чужий гріх, щоб вони жили в страху очікування болю. Чонсу ставить детектива перед важким моральним вибором. І приходить думка, що кожен відповідає за те, що відбувається у світі. Цей сезон підвищує ставки, бо занурюється у таємницю феномена воскресіння, розширює динаміку персонажів. Вони шокують і вражають своєю трансформацією. Ті, що здавались безкорисливо добрими, теж починають жадати влади. Спостерігати за цим неймовірно цікаво. Та й сам лідер Чонсу після воскресіння перетворюється на одного з тих монстрів, яким він жахав людство, не використав свій шанс змінити себе і свою долю.
В цьому сезоні ми краще пізнаємо історію героїв 1 сезону, вони розкриваються, стають глибшими й цікавішими. Ми відчуваємо глибоку емпатію до персонажів, які нам подобаються, емоції під час перегляду зашкалюють. Але цей серіал спонукає до глибоких роздумів і цим теж захоплює. Хочеться передивитись деякі моменти, щоб зчитати закладені там сенси. Цікавий образ Лі Сокьон – старшої секретарки президента, яка розробляє карколомні плани маніпуляції релігійними організаціями, а люди для неї лише пішаки на шаховій дошці.
Рекомендую переглянути цей серіал 1 і 2 сезони. Не проґавте шанс зустрітись з чимось дуже цікавим і глибоким.
Південнокорейський кримінальний бойовик 2024 року, сценарист і режисер О Синук у головних ролях Чон Дойон , Джі Чанук і Лім Джійон. Він вийшов у прокат 7 серпня 2024 року.
Офіцер поліції Суйон вже чекала переїзду в нову квартиру, але потрапляє в неочікуваний корупційний скандал і погоджується за велику винагороду взяти провину за злочини. Через два роки, у день її звільнення, Суйон зустрічають люди, яких вона раніше не знала. Вона відчуває, що ситуація погіршилась і починає шукати Енді, чоловіка, який пообіцяв їй компенсацію. Вона не може довіряти нікому, крім себе. На що вона готова, щоб повернути собі гроші та квартиру?
Це сюжет. А тепер хочеться написати, що я не рекомендую дивитись цей фільм тим, хто любить бойовики з супергероями, характер яких загартовується у випробуваннях, не рекомендую дивитись тим, хто любить багато бійок та іншого насильства в кадрі, не рекомендую тим, хто звик, що лиходії – це лиходії – безжальні сильні світу цього.
Так, корейці мене здивували. Н ... астільки все нестандартно, нетипово. І для багатьох цей фільм стане якимось прикрим непорозумінням та втратою часу. Але, але, але...
Вже початок фільму показує нам зламану морально жінку, у якої нема нікого і нічого за душею, лише шрами на тілі. Її виклик могутнім лиходіям від відчаю – їй просто нема на що жити. Та й лиходії якісь дивні. Чого вартий красень Джі Чанук у ролі боягузливого, жорстокого та іноді дуже простакуватого хлопця.
Суйон у прекрасному виконанні актриси Чон Дойон така непередбачувана, така хаотична. Я в захваті від ролей Чон Дойон. Яка вона прекрасна в ролі професійної вбивці у фільмі «Боксун має померти», який вийшов минулого року, і абсолютно інша драматична роль у серіалі «Загублені» 2021 року, або сильна і слабка одночасно в комедійному серіалі «Прискорений курс романтики» 2023 року.
Фільм «Револьвер» вже виграв 1 премію на цьогорічному Buil Film Awards.
Отже, протягом майже двох годин доведеться стежити за хаотичними діями героїні та її друзів чи ворогів. Розв'язка непередбачувана, вона порушує всі аксіоми жанру. Хоча і жанр визначити важко. Дуже схоже навіть на нуар. Детективний складник фільму видався дещо слабким. Та вся акторська та режисерська плутанина була дуже оригінальною та захопливою.
А чого варта музика до фільму. Використання хабанери з опери Бізе «Кармен» було … дуже неочікуваним. Та й вся музика фільму занадто грайлива, як для кримінального бойовика. Було враження, що я вже відчувала щось подібне. Так, музику до фільму написав композитор Чон Йонук, який багато працював з Пак Чхануком. Коментарі зайві.
Тому я однозначно рекомендую «Револьвер» любителям нестандартних бойовиків, де історія та внутрішній голос героїв важливіші за жанрові стереотипи.
Фільм став найпопулярнішим і найкасовішим фільмом усіх часів у Південній Кореї з 17,6 мільйонами переглядів і світовими зборами в 138,3 мільйона доларів США.
Я вже декілька разів передивлялась цей фільм. Він надихає, надає сили.
В історії Кореї було дуже багато трагічних подій. Одна з них японське вторгнення - Імджінська війна - наприкінці 16 сторіччя. І саме битва у протоці Мьоннян 1597 року вважається однією з найвидатніших морських перемог легендарного адмірала І Сунсіна. Він виграв битву з 12 кораблями проти японського флоту, чисельність якого перевищувала флот Чосону в десятки разів. Тому героїзація та міфологізація минулого в цьому фільмі мають велике підґрунтя.
Початок фільму та майже всі події до битви відбуваються в темряві. Це не лише темрява в природі, а темрява жаху, що переповнює людей, жаху неминучої смерті, яка вже зовсім поряд. Як жах можна обернути у відвагу?
Чи вірив хтось в перемогу 12 кораблів проти 300 ? Звичайно, ні. В перемогу не вірив ніхто. Всі ... боялись. Навіть самі віддані йому капітани боялись смерті, боялись поразки. А він, І Сунсін?
Він вбиває дезертира… Розробляє план битви. Але в ревінні течії чує «плач мертвого воїна». Вночі прокидається, бо чує голоси друзів, що загинули. Вони просять помститися за них. Чи вірить беззастережно в перемогу? Адже сину він каже, що помре у цій битві. Що на душі у великого адмірала? Переконлива акторська гра метра корейського кіно Чхве Мінсіка дозволяє нам побачити живу людину, а не легенду.
Адмірал наказав спалити всі будівлі, що були на березі. «Ми повинні померти в морі. Намагаючись вижити, ви кличете смерть», - говорив він своїм воїнам.
Зображення морської битви вражає. Атаки, тарани кораблів, залпи гармат, стріли лучників та битви на пвлубаз кораблів, взятих на абордаж – все виглядає неймовірно. Захопливі сцени морської битви поєднуються зі зворушливими сценами самопожертви та вірності простих воїнів.
Це перший фільм трилогії про легендарного адмірала І Сунсіна. Режисер Кім Ханмін у 2022 зняв фільм «Битва за острів Хансан», а у 2023 – «Битва в Норіанській протоці».
Сценарій аніме написаний за мотивами однойменного фентезійного роману англійської письменниці Діани Вінн Джонс. Але Міядзакі дещо переробив сюжет та змінив характери персонажів.
Сюжет розгортається у казковому світі, котрий дечим нагадує Європу XIX століття. Вісімнадцятирічна Софі, осиротіла капелюшниця, зустрічається з Хаулом, відомим чарівником. Він рятує дівчину від двох солдатів, які переслідували її. Ця подія привертає увагу Відьми Пустирищ, яка накладає на Софі закляття. Воно перетворює дівчину у 90-літню бабусю, якій ніхто не вірить. Ця подія змусила Софі покинути рідний дім та вирушити на пошуки Відьми, щоби зняти закляття.
Краще не кохати, бо тоді й не втратиш кохання. Коли Софі стає старенькою, вона повторює це, як мантру. «Добре, що старі вже нічого не втрачають»
Хаул дуже цікавий персонаж. Він неймовірно привабливий з вишуканими манерами, цікавий. Але чи це реальний Хаул, чи образ, який він сам створив? Його перетворення на чудовисько не раптові, він бореться зі злом ... , втрачає силу, йому важко повернутись в образ красеня. Яка його внутрішня мотивація? Чому він це робить? Адже він не має серця. Ідеальний образ Хаула, який він сам створив для себе, зникає. Навіть колір волосся стає чорний, а не білий.
Те саме з Софі. Коли вона висловлює своє кохання, коли щиро допомагає іншим, коли радісна і відверта, вона знову стає молодою дівчиною. Проблема Софі в тому, що вона сама не вірить у свою привабливість, не вірить, що може бути коханою.
У фільмі багато сюжетних поворотів, багато персонажів зі своїми історіями. Думаю, у кожного глядача є свої струни душі, на яких зіграє чарівник Міядзакі. Як можна було створити щось настільки неймовірне? Це третій фільм Міядзакі, який я подивилась. Чомусь мене зовсім не зачепив оскароносний «Віднесені привидами», але зачарував цей.
У фільмі дуже сильні антивоєнні мотиви. Мені важко про це писати, бо в кожного своя межа сприйняття війни на екрані, коли вона є в житті. Навіть, коли це аніме, навіть коли літаки з бомбами мають мультяшний вигляд – це страшно і сумно. Дуже зворушують слова Хаула коханій Софі «Я так довго тікав від війни, але тепер маю кого захищати». Проте його стрімке перетворення на відважного воїна більше схоже на лють, що майже знищила його самого.
Цікаво показана тема старості. Якщо молода Софі хвилювалась, як вона виглядає, була невпевнена в собі, то бабуся Софі робить те, що для неї важливе, що вважає правильним і потрібним.
Але це все про сюжет та про героїв, але як можна описати красу цього аніме? Не відірвати очей. Та ще й музика прекрасна.
Мене давно дивує, чому в японських фільмах стільки емпатії? Чи вони стають такими через життя у світі неймовірної конкуренції? Чи вони від природи такі? І як це поєднується з минулим, з жорстокістю 2-ї світової війни? Я не можу цього зрозуміти.
Я вмикаю комп’ютер, Netflix і занурююсь в дуже близький мені світ. Може, не дуже близький ментально, але абсолютно мій по емоціях, почуттях, відчуттях.
Мінако приходить до тями на всипаному розтрощеними будинками пляжі після катастрофічного цунамі. Вона починає шукати свого сина, але розуміє, що живі люди її не бачать. Чоловік, на ім'я Акіра знайомить її з групою людей, що знаходяться між світами живих і мертвих. Вони дуже сильно прив'язані до тих, кого любили, тому не можуть покинути їх. В цій дивній групі є письменник Акіра, якудза Шорі та кінопродюсер Майкл. Щомісяця відбуваються великі паради, де такі самі неупокоєні душі шукають своїх близьких.
У фільмі чудово передані глибокі емоції, пов’язані з втратою близь ... ких людей. Непохитна любов Мінако до сина та любов інших душ до своїх рідних глибоко резонують з глядачами.
Потойбічне життя зображено дуже чутливо та делікатно. Щомісячні паради, де померлі шукають живих, є водночас приголомшливими візуально та спонукають до роздумів, створюють настрій для рефлексії над своїми невирішеними стосунками з померлими. Чи існує зв’язок між нами й тими, кого вже немає поряд, але кого ми так сильно любили?
У мене немає слів, щоб описати красу парадів, показаних у фільмі. Було відчуття, ніби дивлюсь на це здалеку та одночасно перебуваю поряд з ними. Використання легких ліхтариків, неймовірної глибини синього кольору справляє просто магічне враження.
Персонажі фільму переконливі. Кожен герой у фільмі, від Мінако до інших жителів проміжного світу, має свою унікальну історію та мотивацію. Це додає глибини та складності розповіді. Актори чудові. Вони вміють дивитись, вони вміють мовчати, вони вміють посміхнутись кутиком уст, а їх очі такі лагідні.
Цей фільм сподобається глядачам, які люблять емоційні драми з елементами надприродного та яким цікаво досліджувати глибокі та чутливі теми, яким цікаві роздуми про потойбічне життя.
Але любителям американських фільмів зі зрозумілим швидким сюжетом, логічним фіналом та якісними спецефектами навряд чи він сподобається. Кожному своє.