Магія серіалу спрацювала. - Рецензія до фільму «Любий Хон Ране» / Dear Hongrang

Яка ж сумна ця історія, де сплелись сімейні таємниці, інтриги, боротьба за владу і гроші. Як важко жити у світі, де людське життя нічого не варте…
Син багатого купця з Чосону Хонран зник у віці 8 років. Через 12 років він повертається, але нічого не пам’ятає. Мати відразу прийняла його, а зведена сестра Джеі не вірить йому. А ще є названий син Муджін, який уже мав би стати спадкоємцем… Як складеться доля цих трьох?

Є серіали, в які тебе затягує, як у вир. І спочатку опираєшся цьому, шукаєш недоліки сюжету, не дивишся надто жорстокі сцени, закриваєшся перед чужим болем, бо свого достатньо. Але в якийсь момент серіал перемагає.
І тоді настає повне занурення. Починаєш жити в тому уявному світі, чуєш, як шумить загадковий темний ліс, вслухаєшся в магічну потойбічну музику. І хіба жіноче серце не затріпоче від погляду Хонрана?

Як же актору І Джеуку личить цей костюм.
Який він гарний у бойових сценах…
Який сумний його голос, коли говорить про своє самотнє життя.
Він прекрасний у кожній сцені. Йому віриш, співчуваєш, захоплюєшся. Здавалось, його не можна було полюбити ще більше після «Алхімії душ». Виявилось, можна.
Йому навіть не потрібно говорити. У ньому є такий біль, здається, він не вірить, що він справжній, що він є, що він хтось… Про себе він каже, що він Ніхто.
Але коли він з Джеі, коли вони просто дивляться одне на одного, ніби світ зупиняється. Двоє людей, які хочуть врятувати одне одного, які хочуть бути врятованими.

Джеі сильна лише тому, що у неї немає вибору. Вона тримається гордо на людях, але коли сама, коли страждає… У мене увесь час стояв клубок в горлі, коли бачила її. Знаю таких людей… Хіба можна повірити комусь, коли у тебе нема нічого і нікого. Лише ворожість та байдужість поряд.

Ні, є Муджін. Його біль такий тихий, що його важко помітити. Завжди прислужує комусь, завжди очікує неприємностей. А яке болюче його кохання, кохання до тієї, що бачить в ньому лише брата. А Муджін не може дозволити собі лють, відчай, він просто страждає. Той відчайдушний, мовчазний вид кохання, яке вбиває. Актор Чон Гарам стриманий і такий правдивий.

Принц Ханпьон (І Джеук). О, зовсім не чекала такої ролі від нього. Принц Ханпьон, за лагідною посмішкою якого прихований демон. Для мене це було зовсім неочікувано і приголомшливо.

Здається, я лише хвалю серіал. Але не все так чудово. Є провали в сценарії, є надмірна жорстокість. Але це ж, на мій погляд, хтось цього не помітить.

Я не знаю, якими словами описати моє захоплення музикою серіалу. Без музики він був би іншим. Композитор Кім Тесон сам занурився в містичний світ і потягнув нас за собою. А там вже все – ліси, світлячки, коштовності, вишуканий одяг, загадкова біла людина, таємниці та інтриги.

Але мене затягнуло не цим. Довгі погляди, невисловлена ніжність, мовчання про саме потаємне. Непереборне почуття, що захоплює всупереч розуму. Страх втратити дорогу людину, відчайдушна боротьба у безнадійній ситуації. І все так сильно, так щиро.

Я дозволила затягнути себе, відкрила своє серце. Тепер там є любий Хонран.