Знайдено 110 результатів 
Інопланетяни-японці знову здивували фільмом про звичайну - незвичайну дівчину.
Абсолютно поетичний фільм про життя маленького японського містечка, в якому з'являється лагідна та просто дівчина.
Тіхіро живе, як пташка. Радіє сонячному світлу і теплій морській воді. Вона посміхається усім, вона живе одним днем, "бо треба просто пливти, не сильно думати, не борсатись, намагаючись вижити".
Вона самотня, її життя - це безодня самотності, вона "порожня всередині", але така відкрита і щира. Тому до неї тягнуться люди. Вона відкрита для всіх.
Фільм дуже теплий не лише тому, що в ньому багато сонячних днів, в ньому багато людського тепла.
"Всі люди з різних планет, тому не розуміють один одного", - сказав їй колись один клієнт. За свої 28 років вона лише двічі зустріла рідних собі людей.
Ми майже нічого про неї не знаємо, але про кого з тих, що поруч з нами ми знаємо багато? А навіть, якщо знаємо, то чи розуміємо?
2 години тихого фільму про ж ... ителів маленького японського селища, які переживають важкі моменти життя.
Але їм пощастило, бо поруч з ними була Тіхіро.
І після перегляду фільму розумієш, що в пам'яті залишиться і цей маленький хлопчик, і дві школярки, і сліпа жінка, і подруга.
А ще в пам'яті залишиться світла посмішка Тіхіро...
Може, варто так жити?
Звичайно, я не могла пропустити серіал, в якому грають мої любчики.
Люблю Актора Шун Огурі у всіх його ролях. Бо серед багатьох японських красенів він, досить звичайний зовні, виділяється своєю абсолютною харизмою та щирістю. Ці самі риси має чудова корейська актриса Хан Хьоджу - безмежна щирість.
Вони зіграли двох людей з величезними психологічними проблемами, які виявляють, що їм комфортно в товаристві один одного і це відкриття поступово змінює їх.
Вкотре дивуюсь, як японці по вінця наповнюють свої серіали добром. Добро і повага у всьому. Повага до традицій, повага один до одного, любов та терпіння у відносинах. Якби ми всі вміли жити так, світ став би набагато добрішим. Як гарно показаний побут героїв, їх повсякдення. Кожен день, кожен вчинок має свій час і свій сенс. Навіть, коли є зрада, навіть тоді є надія. Не лише гроші правлять світом.
Але цей серіал зовсім не пересолоджене варення, ні це історія про витривалість на шляху до мрії, це історія про труднощі на цьому ... шляху, це історія про взаємну довіру і підтримку. Чудова парочка невротиків через непорозуміння, через перешкоди йдуть до мети та, виявилось, що цей шлях є шляхом до щастя.
А ще це дуже гарно. Гарне шоколадне кафе, цукерки. Красива природа, красиві люди. Звучить багато гарної музики.
Цей серіал трошки допоможе пережити холод осені.
Його творці подарують вам посмішку і тепло серця.
Чудова корейська комедія. Сучасні фільми не завжди можуть здивувати оригінальністю сюжету. Здається, що може бути нового та оригінального в сюжеті з пограбуванням банку. Але корейці й тут здивували.
Містом прокочується ланцюг пограбувань банків, і новий начальник поліції вирішує влаштувати показові навчання зі знешкодження уявного грабіжника, проте він помилився з вибором поліціянта на роль грабіжника, бо поставив занадто принципового та занадто розумного офіцера До Мана. І "пограбування" вийшло просто ідеальним, виявивши цілий ряд помилок в діях поліції та спецпідрозділів.
Але це лише сюжет. Сам фільм неймовірно смішний і чудовий. Це комедія найвищого ґатунку, але без грубощів та різних непристойних ситуацій, що вживають інші кіномитці, щоб розсмішити глядачів. У фільмі безліч смішних моментів, відмінно написані, розумні діалоги, хороша гра акторів. Особливо хочеться відзначити актора Джу Джейона. Його принципова азійська дисципліна, готовність виконати наказ на ... чальства, довести його до абсурдної досконалості, приводить до безлічі комічних моментів. Чого вартий його серйозний вигляд при розмовах з начальством. До Ман не буде так просто здаватися поліції, тому що у нього є наказ, бо він досконало виконує завдання - грабує банк. Поліція та спецпризначенці виглядають повними невігласами, бо вони розраховували на свою крутість, хотіли зробити все швиденько і зняти на камери, стати героями новин.
Але й глядачі будуть ошукані декілька разів. Періодично з'являється думка, що "це все - серйозно"
Але на людині з'являється табличка "убитий" .
Фух, це комедія.
Рекомендую всім, хто любить фільми про пограбування, кому хочеться чогось дуже оригінального.
Я не так давно почала познайомилась з тайським кінематографом.
Здавалось, все буде схоже, як у корейців, але ні... Все зовсім інше.
Візуально виглядає приголомшливо. Всі барви веселки, яскраві насичені кольори, яскраві костюми незвичних фасонів. Важко зрозуміти чи це кіч, чи справді так одягаються.
Темперамент тайських акторів теж зашкалює. Це досить незвично, але інтригує.
Історія досить цікава і повчальна, з дрібками гумору і смутку, розкиданими руками майстра.
Цікаве спостереження щодо іноземців, що відвідують тайські музеї без поваги до місцевих традицій, звичаїв. Безкультурні та нахабні. Напевне, так є.
Що сподобалось найбільше - це погляд з любов'ю на всю цю ситуацію, не засудження, а співчуття і розуміння. І у всьому любов.
Напевне, мені сподобалось.
Є фільми, або серіали настільки сильні, що не відпускають довгий час після перегляду, спливають в пам’яті думками та емоціями.
Це детективний серіал, історія розслідування вбивства виховательки дитячого притулку. Поліція приховала цей злочин. Але двоє хлопчиків з притулку поклялись, що знайдуть і покарають убивць. Головні герої – поліціянт Рюдзакі Ікуо та якудза Данно Тацуя, саме вони будуть шукати вбивць. Чим більше таємниць минулого вони розкривають, тим важчими стають рішення, які вони повинні прийняти. Як далеко можна піти заради помсти? Розкривати сюжетну лінію не буду, бо інтрига залишається до останньої серії. Хочу написати про враження.
Акторська гра досконала. Ви запам’ятаєте, як змінюється погляд Ікуо, коли він скидає маску простачка-поліцейського. На його місці з'являлася зовсім інша людина – сильна, впевнена в собі, жорстка, рішуча. Яка сила емоцій у погляді. Я ніколи раніше не зустрічала людину з такими очима. Цим очам віриш.
Одержимість, сила маю ... ть темний відтінок. Майже всі значущі події відбуваються вночі, а сцени дитинства головних героїв завжди яскраві та сонячні.
Візуально досконалі кадри стишеної розмови в ресторані, де прекрасний вид нічного Токіо не зменшують сум’яття душі. Холоднокровний, зібраний, розумний, незрозумілий, стильний Данно Тацуя. Який він справжній – не знає ніхто. Його очі безмежно сумні. І музика... Сцени, де Тацуя на самоті курить, розбивають серце глибиною його туги. Відчуваєш, ніби присутній в самих потаємних моментах його життя. А картинки, що відображені в склі окулярів. Так делікатно…
Це інша культура, де відчувається змістовний лаконізм кожної сцени, властивий саме японському кінематографу. Моменти життя головних героїв, розповідають не менше, ніж їх монологи. Наприклад, кімната поліціянта Рюдзакі Ікуо – зовсім порожня, без тих дрібниць, що з'являються в будинку, якщо в ньому живуть. Тут – нічого. Він свідомо викреслив себе із життя.
Потрібно також вгамувати внутрішнього критика, який зневажливо нашіптує, що є межа людської витривалості, що в реальному житті так не буває. Звичайно, не буває. Але тільки так можна відчути неймовірну жагу помсти, що стала сенсом і метою життя Ікуо і Тацуя.
Інші персонажі теж глибокі, бо життя кожного з них ставить дражливі питання. На що здатен батько, щоб врятувати життя дитини? На що здатна людина, яка відчуває себе втаємниченою у велику мету, де життя окремих людей не має ціни? І, навіть, якщо зрозумілі мотиви, то чи вистачить снаги пробачити? Вбивство для відновлення справедливості та вбивство зі злими намірами відрізняються?
На це кіно потрібно відкритись. Змінивши кут зору, сформований вихованням та нашою культурною традицією, можна побачити щось нове.
Для мене один з самих сильних серіалів, що я бачила.
Так, ми живемо в жорстокому світі, живемо у світі, яким керують люди, що мають владу і гроші. Вони вирішують нашу долю, вони керують нашим життям. Їх не цікавить доля конкретної людини.
Але. Саме в цьому світі народжується кохання. Кохання, яке не має права на існування, бо хіба може закохатись дівчина, яка скоро помре? Хіба може покохати чоловік, який не вірить в кохання?
Спочатку занадто сумно, занадто песимістично, занадто болить. Здається, події на екрані відбуваються протягом багатьох років, але насправді лише кілька місяців. Може, тому що для головної героїні кожен прожитий день – це подарунок. І той хто полюбить її теж навчиться жити так. «Я маю лише один день. Я маю лише сьогодні. Буду сприймати це, як подарунок і жити, жити, жити повним життям». Люди не усвідомлюють наскільки цінним є сьогодення.
Те, що починалось дуже повільно і меланхолійно, змінилось після сцени зізнання перед знімальною групою. Але в момент надзвичайної напруги починає тихо падат ... и сніг. Шанувальники корейського кіно знають символіку першого снігу – початок чогось нового і незвичайного, того, що змінить долю героїв. Зміниться доля всіх тих, хто поряд з дівчиною, яка так відчайдушно хоче жити, яка не хоче маніпулювання, яка хоче бути чесною. Не можна красти чужу мрію. У світі, де всім керують гроші й влада кохання змінює людей, дає надію, приносить втіху.
Кожен з нас живе непевним життям. Не знаємо свого майбутнього, не впевнені в завтрашньому дні. Потрібно цінувати кожен подарований день. І, може, саме такий серіал потрібен нам саме зараз. Насолоджуйтесь цим повільним, глибоким серіалом. Вдивляйтесь, вслухайтесь, співпереживайте. Воно того варте.
Ще про акторську гру. Обожнюю актора Намгун Міна. В кожному серіалі він сильно змінюється. Моя улюблена роль це шеф Кім з однойменного серіалу. Там він експресивний, дотепний, яскравий. Рекомендую подивитись. Цікаво, що актор має низький глибокий голос. В мелодрамах він на висоті - красунчик та ще й з таким голосом. Шкода, що не знайшла серіал з субтитрами.
Актриса Чон Йобін неймовірна. Посмішка крізь сльози. Усвідомлення неминучої смерті, очікування прощання… Все так правдиво, так чесно…
Чи зникає кохання, коли хтось помирає? Якщо воно було справжнім, то воно має жити…
Давно вже не дивилась серіал так уважно, з таким болем, з таким виснаженням. Почуваюсь одночасно вдячною, але й повністю спустошеною.
Отже, серіал про двох подруг, про жіночу дружбу.
Жіноча дружба – це справді дивне явище. Розповісти про неї дуже важко, бо завжди є суперництво, завжди є заздрість, завжди є непорозуміння. Близькі подруги іноді завдають сильного болю, але й не можуть відпустити одна одну. Хто таке пережив, той зрозуміє.
Нечасто трапляється, щоб художній твір розмив межу між реальністю та історією, але цей точно зміг! В цій дорамі жодна секунда не відчувається витраченою даремно. Кожна репліка має вагу. І, коли здається, що не витримаєш цього болю, згадуєш свої 20 років, свій біль, свій відчай. Відданість Инджон межує з самознищенням, а нездійснене життя Санйон демонструє фатальність долі.
Емоції інші, ніж в багатьох корейських дорамах, багато діалогів, роздумів. Серіал досить суворий, може, тому в ньому настільки ніжна та лагідна музика, бо інакше не даси ... собі ради. Здається, всі персонажі лише підсилювали напругу та важкість. І тому такими чарівними були сцени на природі, або прогулянки містом. Чудові кольори вечірнього міста приносили полегшення душі.
Вважаю, що серіал буде цікавий тим, хто пережив щось подібне, хто вміє і хоче заглянути глибше у жіночу душу, хто любить акторську гру на надриві, на межі.
Цікаво, що корейською мовою серіал називається просто «Инджун та Санйон»
Обожнюю дивитись серіали з дуже полярними оцінками. Це завжди ознака непересічності.
Отже, за сюжетом в Південній Кореї, де забороняється вогнепальна зброя, де навіть банди вживають лише ножі, раптом з’являється велика кількість нелегальної зброї.
З першої ж сцени «КУРОК» вражає якістю виробництва. Кінематографія чудова, сучасна та атмосферна. Місто в серіалі виглядає холодним та ворожим до людей, що підкреслює напругу та тривогу. Кожен епізод знятий дуже ретельно, з чудовими композиціями.
Екшн сцени жорстокі та реалістичні. Гучні постріли, відчай, крики поранених, наростання страху – це все так реалістично. Звук, монтаж, темп дій – все ефектно, якісно.
Драма не романтизує насильство — вона показує його жахливу непередбачуваність. Звичайні люди раптово опиняються в ситуаціях життя і смерті. «Курок» досліджує, як вони реагують. Одні чіпляються за свої цінності, інші впадають у агресію, зумовлену страхом, і багато хто починає сумніватися, що насправді означає «справедл ... ивість». Напруга не лише фізична, а й глибоко психологічна та етична. Основна концепція така: чи варто дозволяти звичайним людям карати злочинців, коли система дає збій?
Та в центрі дорами є протистояння двох людей – Лі До та Мун Бека, поліціянта та продавця зброї.
Лі До (в чудовому виконанні актора Кім Намгиля) колишній військовий снайпер, який вирішив стати поліціянтом, щоб боротись зі злом силою закону. Він, переобтяжений минулими травмами, дав собі слово, не брати до рук зброю.
Навпроти нього Мун Бек, якого не можна вважати просто лиходієм, абсолютним втіленням зла. Актор Кім Йонкван вразив своєю грою. Психопат з трагічною передісторією та неймовірною харизмою. Їхні спільні сцени напружені, філософські та емоційно заряджені.
Але не лише вони. «Курок» показує нам людей, живих людей, які стали «монстрами», які почали вбивати. Ми не погоджуємось з їх вибором, але ми їх розуміємо. І в цьому теж сила цього серіалу. Кожна дія людини має свою причину, незалежно від того, чи була вона змушена, чи керована помстою, гонитвою за метою, чи тоне у відчаї. Але як тільки дія зроблена, настає лише швидкоплинна мить полегшення... а потім тягар усього цього осідає важким болем на серці.
Що ще вразило. Серіал – це ніби дзеркало, де ми бачимо сучасне суспільство, перевантажене насильством на роботі, в школі, в публічному просторі. Суспільство, в якому неймовірно важко виживати, якщо ти слабкий. Дебати щодо контролю над зброєю, мітинги прихильників та опонентів володіння зброєю, провал роботи уряду, паніка, що наростає. Здається, це не зовсім вигадка, а можливий сценарій розвитку суспільства.
«Курок» — це набагато більше, ніж просто захопливий кримінальний серіал. Це соціальна драма, що спонукає до роздумів, яка здається надто реальною. Вона досліджує, як швидко люди можуть змінюватися, коли настає страх — наскільки тонка межа між порядком і хаосом.
Розумію, чому багато низьких оцінок, бо глядачі звикають до бойовиків, де супергерой буде боротись з абсолютним злом і добро переможе. Думати під час перегляду екшн фільмів ніби й непотрібно.
Моя рецензія розділена на 2 частини, бо так дивилась цей серіал.
Це історія про зло, що існує на острові Чеджу, та трьох людей, які борються з ним.
Серіал захопив. 6 серій продивилась з шаленою швидкістю. Навіть там, де сюжет дещо провисав, дивитись було цікаво. Дивилась, як містичну казку. Все сприяє цьому. Дуже гарні краєвиди острова Чеджу - загадковий темний ліс, океан, кам’яні фігури. Чудово вибрані ракурси знімання ще більше підкреслюють інтригу та нагнітають страх. Музика теж підкреслює гнітючу атмосферу серіалу.
Хороша акторська гра. Актор Кім Намгіль чудово витримує свій образ напівдемона, напівлюдини Пана. Ми не можемо зрозуміти, який він. Він сам не знає себе до кінця. Це дуже інтригує.
Актрису Лі Дахі я не бачила в інших проєктах. Але тут мені її гра сподобалась. Її помічник зауважив, що вона не бачить увесь світ, живе, ніби в криниці. Так живуть багаті люди, бо мають таку можливість. Актриса відтворює саме такий персонаж, самозадоволеної, не уваж ... ної до потреб інших людей молодої жінки.
Ча Ину в ролі католицького священника – то все ж якось дивно. Мені він здавався зовсім хлопчаком, навіть, коли за сюжетом мав бути сильним та дорослим. Здається, його роль не до кінця продумана, хоча, може в другій частині розкриється більше. Але ж він такий красунчик, що хай грає, що хоче і як хоче.
Шкода, що в першій частині так мало актора Сон Джуна. Ми тільки трошки побачили його загадкового персонажа Гунтана. Буду чекати другу частину, щоб побачити, яка частина його душі буде сильнішою – демонська чи людська.
Цікава була історія зі школяркою. Іноді можна зробити такі помилки, після яких повернутись назад вже неможливо. Потрібно вчитись контролювати свої емоції, щоб зопалу не причинитись до ще більшого зла.
2 частина.
Сподобалось, дуже сподобалось, неймовірно сподобалось продовження.
Флешбеки в минуле пояснили мотиви вчинків.
Гармонійно виглядають зйомки натури, може й покращені чудовою фототехнікою, фільтрами, візуальними ефектами та комп’ютерна графіка. Це було неймовірно прекрасно, це було доречно і не справляло враження надмірного затягування часу.
Акторська гра була феноменальною. Кім Намгіль чудовий актор. Його очі, його емоції, його любов – все таке правдиве. І хімія з актрисою Лі Дахі в ролі Міхо теж чудова. «Острів» — це не роман, але це історія кохання. Історія, з багатьма сюжетами, але один з них - безумовна любов. Глибока, позачасова, божественна любов. Пан і Міхо були глибоко пов'язані, навіть всупереч тому, що вона спочатку не знала, ким він був. Це історія набагато глибша, ніж здається. В ній є і чарівна перлина в душі та шматок, що потрапив в око Пану, в ній є слабкість, яку він відчуває, коли поруч з нею. Багато метафор для багатьох глибоких речей.
Священник та його Віра. Гра Ча Ину стала більш змістовна, в ньому відчувається внутрішня сила, яка була не дуже помітною в першій частині. Надзвичайно доречні слова Святого Письма, шкода лише, що не використали для цього канонічні переклади, бо звучало б більш переконливо. (Але то вже для тих, хто дуже глибоко копає).
Та все ж моїм фаворитом в цій частині є Сон Джун в ролі Ґунгтана. Ґунгтан тримає в серці помсту. Його переповнює гнів до Пана, який зберігає у своєму серці любов, надію та прощення. Сказати, що їх обох позбавили людських емоцій, було б абсолютною брехнею, оскільки помста є Ґунгтана людською емоцією. Помста, як мета відновити справедливість, покарати за зло, що вчинили невинним хлопчикам ті, які вважають себе сильними цього світу та володарями людського життя. Ґунгтан – це не абсолютне зло, як у фільмах про маніяків. Його таким зробили інші люди. І як же чудово, неймовірно прекрасно це показав актор Сон Джун. Яка глибина внутрішнього страждання, які сильні емоції. Як правдиво та потужно актор передає нам, що зло нищить не тільки всіх навкруги Ґунгтана, але і його самого.
Музика неймовірна. Музика робить серіал ще більш чудовим. Саундтрек абсолютно дивовижний. Музика була саме такою, яка повинна була бути, або тихою, або дуже потужною, як в останньому поєдинку серіалу. Одна й та сама пісня звучала кожного разу, коли Пан був у кадрі. Це було чудово.
І знову ж повторююсь - це один з кращих зразків саме корейського кінематографа. Саме корейці з їх історією, з їх принципами життя могли створити такий серіал. Пишу це не для того, щоб принизити інші культури, а щоб підкреслити саме відмінність, яку потрібно враховувати.
А може, просто потрібно любити? Любити ці нюанси гри акторів, ці напівпосмішки, ці приховані погляди й малопомітні жести, любити їх очі, що говорять більше будь-яких слів. Та й слова, слова, в які потрібно вслухатись. Бо там неймовірно багато інформації для роздумів. Цей фільм має багато прихованих змислів, тому він цікавий людям різного рівня сприйняття.
Це ніби цікава фентезі-історія про демонів, що живуть поряд і з якими потрібно боротись. Але на іншому рівні – це глибока філософська притча про призначення людини, про владу, про особисту відповідальність, про закон причини та наслідків. Як кажуть: «Хто може осягнути, хай осягне». Тож відкритий фінал, фінал, де зло не переможене остаточно, де боротьба триває, такий фінал ставить нові питання та спонукає до пошуку сенсу людського буття, до бажання зрозуміти, що робить людину людиною.
Як можна, використавши історію Європи після Другої світової війни, створити настільки сильний психологічний трилер, в якому кожна з 74 серій тримає в напруженні, а фінал перевершує всі очікування?
Звичайно, це аніме такого формату, що сподобається не всім. Але й сам жанр аніме дуже специфічний. Персонажі завжди злегка утрирувані, бо це не актори, але саме це дозволяє створювати ефекти, які недоступні кіно. Якщо в кіно ми спостерігаємо за грою акторів, то в аніме головними стають дії, думки, ідеї. І це захопливо.
Так, «Монстр» аніме не з простих. Воно ставить певні вимоги до глядача. Велика кількість діалогів, скупа, сіро-чорна картинка, багато сцен з їжею та повільними розмовами можуть здаватись монотонними та нудними. Але цього не відбувається, бо крім сюжету, який прописаний майже досконало і пропуск навіть однієї серії, приведе до глобальних втрат сприйняття, ми бачимо розвиток персонажів, вони змінюються на наших очах, вони переконливі, вони цікаві.
І, врешті, фін ... ал, неймовірний фінал цього аніме. Основна думка вибухнула в фіналі, хоча декому він здається нелогічним і відкритим. В цьому аніме головною є не фізична боротьба Йохана і лікаря Тенми, а духовна, боротьба світоглядів та сенсів буття. І саме це робить «Монстр» таким глибоким, підіймає його на дуже високий рівень.
Можна писати багато, але у кожного буде своє сприйняття і не хочу нав’язувати свою думку. Це аніме варто дивитись, якщо ви готові й це ваш формат. А це ви зрозумієте вже з перших, може, десяти серій. Я дивилась довго, хотілось відпочивати після 5-6 серій, бо було занадто багато думок і емоцій
Отже, минули два тижні з Ergo Proxy. Я була у відпустці й щовечора дивилась декілька серій цього дивного аніме. В інтернеті дуже багато різних тлумачень, пояснень, але для мене це лише свідчення його глибини, тому кожен глядач бачить те, що він готовий побачити, ставить собі питання, які вже готовий був поставити.
Хочу написати про свої враження і роздуми. Абсолютно не претендую на якусь універсальність.
Аніме затягує в себе з перших кадрів, з перших звуків опенінга Kiri у виконанні гурту Monoral, з перших слів. Ще ніколи не хвалила озвучення, але СТУДІЯ КАЧУР виконала його прекрасно. І дивна музика Paranoid Android гурту Radiohead в фіналі кожної серії не дає вимкнути перегляд, та почати дивитись іншу серію.
Приємний сон. Камінням краще бути,
Коли панують сором і нещастя.
Не бачити, не чути – це є щастя.
Мовчи, благаю, дай мені заснути. (Мікеланджело Буонарроті)
Дія серіалу розгортається в постапокаліптичному майбутньому. Життя на забрудненій Землі можл ... иве лише в містах під захисними куполами. Одне з них – Ромдо. Його жителі - люди та авторейви (кіборги-андроїди). Місто здається раєм. Адже люди можуть жити безпечно, насолоджуватись та споживати, споживати… «Життя легше, коли його не обтяжує гаманець». Кожна нова людина створюється штучно та виростає для досягнення конкретної мети, має свою роль в суспільстві через «raison d'être» (сенс існування). Керують містом Радники.
Ідилія безтурботності порушуються вбивствами у місті. Дівчина-інспектор з Бюро розслідувань Ріел Мейєр та її партнер-авторейв Іггі повинні виявити змову, пов’язану з гуманоїдним видом, відомим як Проксі, що є об’єктом секретних урядових експериментів. Пролити світло на ці таємниці може лише іммігрант, на ім'я Вінсент Лоу.
В місті також лютує епідемія Cogito, що призводить до появи в авторейвів відчуттів та сум’яття душі. О як чудово це показано тінями авторейвів у молитовній позі. І, звичайно, згадується вислів Cogito ergo sum. Але якось ми чуємо слова "Я думаю, ти існуєш"...
Вінсент Лоу тікає від переслідування за межі купола разом з інфікованим авторейвом Піно, що виглядає, як маленька дівчинка. Там він знаходить інше життя. Щоб згадати своє минуле, зрозуміти себе, своє призначення в цьому світі, він вирушає до Моска, міста, де він народився. Ріел Мейєр згодом приєднується до нього, бо хоче розгадати таємницю Проксі. Вінсент, Ріел та навіть Піно, поступово змінюються. Зміни відбуваються не лише через переживання труднощів подорожі, але й у снах, видіннях. Адже це теж частина реальності. Випробування навчають нас. Ми відчуваємо це у своїй самотності.
Пошук сенсу, пошук себе, показаний як рух уперед. Під час подорожі герої зустрічають багато типів людей. Одні втікають від проблем, інші воюють, захищають минуле ціною великих жертв. Є ті, що живуть в отруєному світі, але не мають сил покинути свій світ і поступово вимирають. Є ті, що шукають щастя у веселощах та розвагах. Як з’являються такі різні світи?
Перегляд аніме відбувається ніби в різних площинах. Іноді здається, що це потік свідомості авторів, якому вони навіть не намагаються надати логіки та конкретики. Вони занурюють глядача в цей потік. І ти, або пливеш, віддаєшся цьому потоку, або просто зупиняєш перегляд, коли несила терпіти чужий вплив на свідомість та підсвідомість. І це не лише темні похмурі кольори, бо мозок вже просто вимагає світла, бо його вже дратують та непокоять яскраві кадри, які все ж іноді вигулькують в аніме. Душа вимагає тиші, бо музика, то гнітюча, то вимоглива, то ніжна з містичними медитативними нотами, та ще й з григоріанським хоралом. Мозок намагається зрозуміти, слідкувати за сюжетом. Але межа між розумінням і нерозумінням розмивається. І вже просто пливеш в цьому потоці, споглядаєш, відчуваєш…
Раптом розумієш чи відчуваєш натяки на печеру Платона. Ідеї та терміни гностицизму переважають у світосприйнятті головних персонажів. А ще дуже багато Юнга. Кожен має Тінь. Кожен має свою реальність. Як можна вважати, що я це я. Як сформувалось моє бачення реальності? Колективне підсвідоме. Як воно впливає на нас, як формує.
В цьому аніме якось особливо звернула увагу на очі головних героїв. Вигляд очей Вінсента Лоу змінювався від серії до серії. Адже, коли він хотів бути лише взірцевим громадянином, він не хотів бачити нічого лишнього, його очі були малими. Потім вони ставали більшими, відкритими на життя, в очах з’явились емоції.
Очі жителів Ромдо теж майже нічого не показують, вони виглядають малими й… ніякими, адже беземоційність головна риса, притаманна жителям міста.
Очі Піно – широко відкриті, блискучі, вологі. Коли вона потрапляє в Країну посмішок, лише її посмішка була щирою.
Очі людей в печері – це очі мертвих, живих лише зовні людей.
А промінь очей Проксі, синій або білий, владний, сильний, йому не може противитись ніхто. Проксі перевертень, який хоче любові. Створив псевдо людей, бо хоче любові.
Яким буде майбутнє цього світу? Чи будуть жити в ньому ці псевдолюди чи повернуться ті, що покинули планету. Що буде з Проксі?
Куди прямують герої після руйнування Ромдо?
Так багато чого ще хотілось написати. Але це аніме для мене не лише, як погляд на долю людства. Побачила багато суто свого. Задумалась про відносини між близькими людьми, що можуть руйнувати та дуже боліти. Порадували, посмішки Піно, її безпосередність. Пробудилось щось так далеко сховане від чужих очей… Та повстало ще щось притлумлене та відправлене глибоко в підсвідомість…
То чи раджу я дивитись Ergo Proxy?
Звичайно, потрібно почати дивитись, а потім… потім самі відчуєте, чи воно вам треба те аніме…
Після дуже яскравої ролі репера з рожевим волоссям у 2 сезоні "Гри в кальмара" актор Чхве Синьон (최승현) завоював серця тих глядачів, які раніше не бачили його в кіно. Але я дуже люблю його творчість, як актора і як співака (T.O.P) з гурту Big Bang.
Пропоную подивитись цей фільм про шпигунів з Північної Кореї, що живуть у Південній.
Знову будуть колоритні персонажі, реалістичні сцени бійок – все, як в інших фільмах на цю тему. Такі фільми завжди напружені, видовищні, хоча нам важко оцінити, наскільки ця тема болюча для корейців.
Але цей фільм запам'ятався саме прекрасною грою актора Чхве Синхьона.
Я дуже люблю фільми, в яких мало слів. Тоді промовляє погляд актора, його постава, тоді промовляє музика, промовляє видовищний кадр, цікавий монтаж. Неймовірна самотність Мьонхуна, його вразливість, неприкаяність викликає глибоке співчуття. Чи може він вижити в цьому жорстокому світі? Хоча в нього треноване тіло, та дуже зранена душа.
В ... ін повинен вбивати, щоб врятувати молодшу сестру. Неможливо забути вираз його обличчя, коли бабуся – шпигунка напоумляє його повернутись в Північну Корею, забути все страшне, що він бачив та жити спокійним життям 20-річного хлопця. Хіба це можливо?
Чудовий діалог наприкінці фільму.
Нема надмірного пафосу, є образа і неприйняття.
Але різко окреслена межа, яку переступити неможливо.
Фінал фільму надав йому довершеності, поставив потрібні акценти.
Як мало іноді від нас залежить...
Як пише Вікіпедія, фільм «Врятувати зелену планету» - один з найбільш унікальних і оригінальних фільмів в історії корейського кіно. А як вам взагалі визначення жанру цього фільму - науково-фантастична комедія-трилер?
Головний герой фільму – чоловік, який вважає, що інопланетяни з Андромеди збираються напасти на Землю і, що він єдиний, хто може її захистити. Зі своєю дівчиною, яка виглядає абсолютною дитиною за розумовими здібностями, він викрадає директора потужної фармацевтичної фірми, який, на його думку, насправді істота з позаземної цивілізації, і який здатний зв'язатися з Андромедіанським принцем під час наступного затемнення.
Після ув'язнення чоловіка в підвалі свого будинку, Бйонг Гу починає катувати його. Ув'язнений намагається звільнитись, або якось послати про себе звістку. Крім того, викраденого розшукує поліція.
Це відверто-брутальний фільм, де гумор дуже «чорний», на межі сприйняття. Але цей фільм «затягує» в себе, бо це абсолютне н ... еймовірне видовище.
Сцени, коли здається, що головний герой переступає останню межу людяності, змінюються в документальні кадри злочинів і прибулець звинувачує все людство. Це кардинально змінює тональність фільму і надає йому зовсім іншого змісту. Історія життя Бйонг Гу вражає і вона стає звинуваченням суспільним порядкам.
Актор Шин Хагюн в цьому фільмі просто неперевершений. Його міміка чудова - то безмежно щира посмішка, то сильне здивування, абсолютна впевненість у своїй місії й відчай, коли його не розуміють. Це потрібно бачити.
Буде американський ремейк? Ну-ну...
Світле майбутнє (Непереможений)
А ви бачили романтичне кримінальне кіно? Звучить трохи дивно. "Світле майбутнє" - гонконзький блокбастер 1986 року режисера Джона Ву. Він розповідає про двох братів – мафіозі та поліціянта. Фільм був надзвичайно успішним в Азії, другий у 100 кращих китайських фільмів. Тому режисер Сон Хесон дуже ризикував, коли вирішив зняти римейк цього фільму. Він зібрав просто зірковий склад акторів. Братів мафіозі та поліціянта - грають Джу Джинму та Кім Канву. Актор Сон Синхон зіграв шляхетного гангстера та вірного друга. Головного негідника зіграв Джо Хансон. Сюжет фільму хоча й близький до оригіналу, та став більш трагічним, відчай та страждання героїв значно посилені в порівнянні з оригіналом.
Цей фільм мені сподобався з перших кадрів. Так фільми знімають тільки в Азії. В кримінальному кіно найкраще розкривається талант акторів, тому що тут є що грати, є що показати. Сон Синхо чудовий в ролі успішного мафіозі з елегантними манерам ... и в шикарному одязі.
А жест, коли він надягає чорні окуляри на закривавлене обличчя виглядає неймовірно круто. Навіть, коли доля перестала йому посміхатись, він залишається вірним собі.
Це фільм і про дружбу, і про зраду, і про братерську любов. До речі, ця тема дуже часто зустрічається в корейському кінематографі. І такі історії майже завжди зворушливі, відносини між братами можуть бути ворожими, але потім відкривається справжня любов.
Кім Хьок не втрачав надії знайти свого молодшого брата, втраченого під час втечі з Північної Кореї. Але зустріч не принесла їм радості. Кім Чоль здається надто жорстоким до старшого брата, та його розповідь про життя в Північній Кореї, про людське м'ясо проливає світло на те, що йому прийшлось пережити, звідки в нього така образа і така жага помсти.
А яка чудова історія боязливого підлабузника, що стає нахабним злодієм. Зіграно чудово. Тут вже потрібно уважно спостерігати за символами, підказками. Зрадницький вогник в його очах, коли він їде в машині з Кім Хьоком. Його ненависть до тих, з ким починав, до тих кого зрадив. Страх перетворився на впевненість, покірний погляд на зловтішну посмішку. Чудова акторська гра.
Заради прекрасно зіграних ролей, чудових акторів, цікавої режисерської роботи, відмінного сценарію, дивної музики дивитися обов'язково.
Комерційний успіх фільму «Світле майбутнє» в Азії був грандіозним. В Японії він був навіть більшим, ніж в Кореї. Цікаво, що сам Джон Ву сказав, що «у цього фільму є свій характер і своя душа»
Це фільм про те, що мир нетривкий, що відносини Північної та Південної Кореї непрості.
Це фільм про корейський півострів, де точаться великі геополітичні ігри Китаю, Японії та США.
У кожного свій інтерес, кожен відстоює інтереси виключно своєї країни.
Офіцер Ом Чхольу, отримав незвичайний наказ від свого начальника генерала Лі. Він повинен поїхати в економічну зону Кесонгу, де китайці будують фабрику і вбити двох офіцерів-зрадників. Але північнокорейським розвідникам вдалось викрасти зброю з бази США в Південній Кореї. Вони запустили ракетну установку. В центрі Кесонгу було вбито багато людей, але замах на лідера КНДР не вдався, бо Ом Чольу зміг вивезти його в Південну Корею, коли почалась паніка серед китайців.
«Сталевий дощ» - важкий фільм, але в його сюжеті так спритно перемішані правда та вигадка, що дивитись неймовірно цікаво. Досить сказати лише про те, що Ом Чольу прийшлось прийняти допомогу секретаря з безпеки Південної Кореї Квак Чольу, щоб зупинити ядерний конфлік ... т та війну між двома країнами.
Чи зможуть вони співпрацювати, чи вдасться їм перебороти недовіру, яка накопичилась за десятиліття роздільності на півострові?
Цікаво, що їх імена звучать однаково, але описані різними китайськими ієрогліфами і мають різні тлумаченя.
«Сталевий дощ» - це фільм з закрученим сюжетом, в ньому багато посилань на сучасну геополітичну ситуацію, ці посилання настільки актуальні, що навіюють страх. І хіба могла я уявити, переглядаючи цей фільм, що війна прийде в Україну?
Подивіться, фільм 2017 року, протистояння між КНДР та США тоді досягло свого апогею.
Це ніби один з варіантів розвитку подій.
Сильною стороною цього фільму є прекрасні актори. Особливо двоє з них – Квак Довон, що грає змученого за час роботи в керівництві країни політика та Чон Усон – південнокорейський офіцер. Перший буває то зовсім кумедним, то дуже відповідальним і серйозним. Чон Усон в цьому фільмі, справжній герой бойовика, який дуже переживає за долю своєї країни. Він витривалий та мужній, але іноді виглядає розгубленим в спілкуванні зі своїм південнокорейським партнером. Чон Усон прекрасно передає емоції свого героя, думаю, що це одна з кращих його ролей в кіно.