Doramyeon
модератор
Знайдено 194 результати 
Це відгук на перший та другий сезони. Відгук на перший писався давно, коли ще не було другого сезону, а про існування кінобази я тоді не знав. Це перші враження, які тоді виникли. Суб'єктивна думка.
Після несподіваної сімейної трагедії Ча Хьон Су залишає свій будинок і переїжджає у квартиру. Незабаром після цього монстри починають намагатися знищити людство. Люди з квартир опиняються в пастці всередині будівлі, розуміючи, що монстри ховаються скрізь назовні. Хьон Су та інші мешканці закриваються всередині будівлі в надії вижити якнайдовше.
Більшість голлівудських виживалок з чудовиськами чи зомбі можуть бути видовищними, страхітливими в цьому їхній основний козир, але зміст там страждає. Графіка, темні закутки та музика тримають тебе в напрузі та це все. Суть таких фільмів дійти з точки А в точку Б з періодичними сутичками монстрів, або їх уникнення ховаючись від них більшу частину хронометражу.
В чому ж привабливість і відмінність корейської 10 серійної дорами? Якщо кор ... отко: "Не монстрами єдиними".
Здавалося б корейці не видумують чогось революційного в цьому жанрі, але їхні історії цікаво дивитись. Рецепт простий, якого здавалося б мали дотримуватись усі кінороби: сценарій, діалоги, пророблені персонажі та найголовніший інгредієнт, який це все зв'яже й заради якого це все робилось - ідея. Ідея тут не точка А і Б, а психологія і філософія. Увага приділяється саме людям та їхнім історіям, які допомагають зрозуміти їхню поведінку. Персонажі не статичні, а поступово розвиваються відкриваючи двері до своєї сутності. Страждання, біль їхнього минулого і страх, який позбавляє надії зараз перетворюється у розпач. Основним випробовуванням буде не впадати у відчай, який відкриває найпотаємніші бажання не завжди хороші та імпульсивні.
Не боятись смерті та хотіти померти - це різні речі. Можливо це і є відповідь
Не втрачати жагу до життя, не впадати у відчай, боротись з темрявою всередині себе, адже найтонший промінчик світла здатен розігнати її.
Глядачі похвалили його за «високоякісні візуальні ефекти» та «глибокі людські зв’язки між персонажами». Однак багато хто критикував саундтрек, який, на їхню думку, не вписується в історію. Не знаю, що там кому не вписується, можливо, музика не стандартна для такого жанру, але мені сподобалась. Деяким глядачам не сподобалась відсутність монстрів в останніх епізодах сезону.
З цього приводу режисер І Ин Бок сказав, що «знає, що деякі глядачі чекали більше крові, але він сподівається, що вони зрозуміють, чому монстри були відсутні в деяких частинах нашої драми». Мені такі претензії не зрозумілі, адже ідея, концепт, суть зовсім не в тому. Я вважаю, що в останніх епізодах можна спостерігати завершеність змісту: "Не тіло, а душа є людиною. Дім і родина це не обов'язково кровна спорідненість".
P.S. "Завершеність змісту" я тоді подумав, що кінцівка відкрита.
У другому сезоні "Милий дім" намагається показати не лише те, що не можна довіряти окремим людям, коли настає відчай, але й те, що не можна довіряти навіть системам, створеним для того, щоб забезпечити безпеку.
Люди в серіалі стають справжньою небезпекою. Їхнє насильство та упередження призводять до ненависті та не меншої шкоди, а інколи гіршої за все, що можуть зробити монстри. Чи то підозрілість до інших, як ми бачили в першому сезоні, чи то абсолютна манія, що приходить з необмеженою владою. Особливо це стосується першої серії, де ми бачимо жорстокість військових, як мало вони думають про людей, незважаючи на те, що стверджують, що захищають людство, і як кожен, хто не носить уніформу, став робочою силою та м'ясом для битви, в якій вони просто хочуть вижити. Очевидно, що новий фокус цього сезону не лише продовження теми загальної нелюдськості людини, а й те, як ця бездушність пронизує системи управління та захисту. Поведінка деяких персонажів жахлива, так, ніби страх бути вбитим монстром або стати монстром не перетворив їх на найнеприємніших людей, а просто дав їм привід розкрити те, ким вони були весь цей час.
Іноді "Милий дім" перебірливий щодо того, до яких монстрів він хоче викликати симпатію, а які явно призначені для того, щоб бути небезпечними.
Тут образи монстрів часто є відображенням життєвої позиції людини або обставин її загибелі, і вони занадто конкретні, щоб підтримувати таку широку ідею.
Спочатку я думав описувати сцени, дії, фрази, які мені не сподобались, але це могло б відлякати потенційних глядачів, які взагалі не починали дивитись серіал, бо вінивартий уваги. У другому сезоні деякі сцени опускаються до рівня тупості. Наприклад, піти шукати ліки для своєї дівчини самому, замість того, щоб сказати командиру, "заїдьмо до лікарні", тим паче, що вони роблять рейди саме для пошуку їжі, ліків та інших припасів. Чи, наприклад, потерпілій потрібен додатковий кисень через отруєння димом, після знайденого в здоровенній лікарні кисневого балона, який виявився пустим, персонажі кажуть, що все скінчено. У здоровенній лікарні мають бути ще кисневі балони. Я розумію, що так розвивається сюжет, але можна було б обіграти по іншому або зробити взагалі інші сцени.
Слід розуміти, що другий сезон, де персонажів випускають у відкритий світ це уява сценаристів, окрім, як мені сказали, деяких моментів, бо я не знайомий з першоджерелом. Можливо в третьому сезоні вони візьмуть, щось з кінцівки вебтуну.
Як на мене, сезон вийшов слабшим за попередній, але все ж він відкриває нові подробиці та є своєрідним містком до фінального сезону. Попри нові подробиці та сюжетні повороти, сам сезон з його відкритим світом став у деяких моментах менш загрозливим, ніж в закритому будинку, де від гуркоту в кожному закутку було лячно, кожен поверх будинку був полем битви, а монстри ззовні намагались проникнути в середину. Чи то дечкі персонажі стали більш безстрашними. У 2 сезоні були моменти, де монстри збігалися зграєю, але складалось враження, що це було для того, щоб ми не забували, що світ довкола сповнений небезпек. Головна битва має відбутись у фінальному сезоні.
Якщо так подумати, я не можу сильно сварити цей сезон. Основне невдоволення деякими моментами припали власне на фінальні 7-8 епізоди. Сезон пролітає швидко, перші 4 епізоди взагалі минають із швидкістю одного. Це добре, але якщо перший сезон мав швидкий темп, за рахунок ефекту повного занурення та напруги, купи подій, міксуючи це зі спокійними сценами, щоб дати відпочинок, то другий вас звісно затягує, але якоїсь особливої напруги наче й немає окрім декількох моментів. Напевно через те, що постійно щось відбувається, але різкого стрибка в занепокоєння немає, бо в стан спокою ми теж не попадаємо. У 6 епізоді дії чоловіка та дівчини, що мешкають у трейлері доволі дивні, то вони спихають у яму Чан Йона, який намагається витягти Ин Ю, то потім їх рятують. Хоча судячи з побаченого нам натякають, що вони промишляють канібалізмом. Можливо їм легше було розправитись з тими, хто загинув попавши в пастку, а не вбиті власноруч. А вони вціліли, тож їх напевно вирішили врятувати. Врятувати, а потім зв'язати, щоб сказати, що відпустимо завтра. І взагалі, як вони їх зв'язали, ящо сили були рівні, кількість вогнепальної зброї однакова, а по бойовим навичкам впевнений, що Чан Йон і Ин Ю були куди вправнішими? Але це залишилось за кадром.
Якщо до візуальних ефектів у першому сезоні не було притензій, то CGI в цьому сезоні були місцями поганими, а місцями вражаючими та правдоподібними. Це дивно, бо каскадерські трюки виглядають надзвичайно добре, а монстри являються однією з фішок серіалу.
Хоча другий сезон не такий досконалий, як перший, він вартий уваги і налаштовує на подальший перегляд, тому цю історію не хочеться закидати на цьому етапі, коли до фіналу залишився один крок.
"Чи можемо ми знову сяяти?"
"Привіт! І знову доброго ранку!"
"Щоденна доза сонця" - це серіал, який досліджує світ всередині психіатричної палати та історії людей, з якими стикається Чон Да Ин, яка щойно стала медсестрою у психіатричному відділенні лікарні. Режисер І Чже Гю, творець зомбі-сенсації "Усі ми мертві", який є 4-м найпопулярнішим неангломовним серіалом Netflix за весь час, знову співпрацює з Netflix у цій зворушливій людській драмі. Актриса Пак Бо Йон повертається в ролі Чон Да Ин, яка переживає особистісний та професійний ріст, незважаючи на труднощі на роботі після переведення з відділення внутрішньої медицини у відділення психічного здоров'я, і глибоко піклується про своїх пацієнтів. До речі нагадую вам про ще одну цьогорічну роль Пак Бо Йон у фільмі "Бетонна утопія", що вийшов 9 серпня 2023 року, який я рекомендую до перегляду. Допис є на сторінці.
Психіатрична допомога є проблемою в усьому світі. У Південній ... Кореї висока кількість самогубств, тому тема психічного здоров'я є дуже важливою. І такі серіали, як "Щоденна доза сонця", є ключем до початку цих розмов, навіть якщо ця тема сильно стигматизована.
Серіал обережно підходить до зображення психічних захворювань. У "Щоденній дозі сонця" нам допомагає те, що ми не просто сприймаємо інформацію через сприйняття Да Ин. Сценаристи ведуть нас у внутрішні світи пацієнтів, яких ми бачимо. Зображаючи причини, наслідки, а подекуди використовуючи
візуальні ефекти, щоб глядачу було легше уявити внутрішній стан пацієнта.
Доброта у сфері охорони здоров'я - це палиця з двома кінцями. Якщо ви віддаєте занадто багато себе, це може не тільки зламати вас, але й вплинути на людей навколо вас. На прикладі Да Ин ми бачимо це. Додайте до цього соціальну ієрархію, природно притаманну корейській культурі, та додаткову ієрархію, що існує в лікарні між медсестрами та лікарями, і ми побачимо, як добрі наміри Да Ин на практиці не завжди дають бажані результати.
Саме тут нам нагадують, що лікарі - це люди. Медсестри - теж люди. Сюжет не розповідав лиш про історії пацієнтів та головної героїні. Розповідь показала життя всіх персонажів по обидві сторони, не розмежовуючи, а ще й поєднавши проводячи паралелі, показавши, що ніхто від того не застрахований і що уніформа, освіта, навички не робить тих, людей іншими, захищеними чи невразливими.
Але, так само як доброта може викликати проблеми, "Щоденна доза сонця" нагадує нам, що доброта необхідна для того, щоб нагадати всім про людяність пацієнта. Завдяки Да Ин, її колеги згадують, що колись вони теж були більш привітними. Вони теж підходили до пацієнтів по-іншому. Вона нагадує їм про їхню власну людяність у цьому процесі.
Дорама приправлена кумедними моментами і навіть романтичною лінією, що ніяк не заважає, а навпаки гармонійно вплетено в сюжет, і не дає проєкту стати похмурим, що не відповідало б назві. Іншими словами це та сама дорама зі списку тих самих, що у невелику кількість епізодів вплітає додаткові історії, які водночас є невіддільною частиною головного сюжету, що формують суцільну картину.
Кожна серія серіалу "Щоденна доза сонця" пропонує нам, а також Да Ин можливість дізнатися більше про світ психіатрії та її пацієнтів. Акторка Пак Бо Ен та її героїня Да Ен завдяки своїй щирій натурі допомагають зробити цю подорож більш приємною. Завдяки своєму збалансованому тону - не надто похмурому, але й не надто легковажному - та чесному підходу до початку розмови про психічні захворювання і про те, що ми не так вже й відрізняємося від пацієнтів, яких бачимо, "Щоденна доза сонця" дає багато приводів для надії та пізнання.
На подібну тему, але не про лікарів рекомендую вам дораму "Любов до божевілля/Божевільні одне від одного/Mad for Each Other" (2021).
Слід зазначити для повноти картини, що в свій час я дивився перший сезон і він мені сподобався. Чи варто було робити другий сезон для історії, яка цілком була завершена? Я так не думаю. Так, дорама була заснована на вебтуні, але не сказано чітко, що другий сезон є екранізацією продовження вебтуна, можливо, він мав продовження, але чи підходило це для екранізації? Чи вебтуна далі не було? Не знаю деталей, але ці 12 епізодів, були доволі дивними. Особисто я не можу рекомендувати.
Під час фільмування другої половини першого сезону сценаристка Йо Чі На покинула проєкт після завершення роботи над сценарієм 12 серії через «розбіжності в поглядах на сценарій подальших серій та фіналу», тому сценарій до 13 серії написав режисер Ю Сон Дон, а з 14 по 16 серію сценарій писала сценаристка Кім Се Бом. Це призвело до того, що в останніх епізодах було трішки водички, але на загальне сприйняття серіалу це не вплинуло. Після завершення першого сезону серіалу з високими рейтингами, де остання серія ... набрала 11% за середньою кількістю переглядів глядачів за AGB Nielsen, ceріал було продовжено на другий сезон. Другий сезон писала повністю Кім Се Бом.
Як на мене, вона не справилась. Повторюсь, що я не знаю чи це була адаптація з вебтуна, чи сценарій написаний з нуля. На сценаристові все не завершується, були ж ті, хто дав зелене світло, тому я не ставлю під сумнів її здібності, бо інколи сценарій треба змінювати, редагувати, але студія сказала ок. Попри тривалість у всього 12 епізодів історія здалась мені затягнутою. Історія проста і лінійна. Я не маю на увазі, що прості та лінійні історії не працюють, але в порівнянні з першим сезоном це мінус.
Те, що для головних персонажів було загадкою для глядача відомо з самого початку. На відміну від першого сезону, де була повноцінна детективна складова. Окрім того, що герої ловили злих духів, вони розслідували справу, яка була пов'язана з особою в яку вселився злий дух. Як виявилось чоловік скоїв замовне вбивство батьків головного героя, коли той був малим. Але нора виявилась куди глибшою. Батьки були поліцейськими та розслідували справу до якої були причетні політики.
Ще однією слабкою стороною другого сезону є його наповненість. У першому сезоні зрозуміло, що всі персонажі мали свою власну історію, вони були прописані та розкрились впродовж історії. Згодом також вияснилось, що минуле життя усіх персонажів так чи інакше перетиналось, натякаючи, що їхня зустріч написана долею і це рано чи пізно мало статися. Ми спостерігали усі стадії від знайомства, непорозуміння до міцної дружби. Со Мун, який раптово отримав силу, намагався розвивати та контролювати її, розбирався з купами хуліганів, які не давали спокою ні йому, ні його друзям. Були кумедні моменти, які були дійсно кумедні, а не аби було. Що стосується екшену. Переважно це були бої поки противник не буде знесилений чи вирублений повністю. Другий сезон в екшен сценах почався обнадійливо, але в другій половині занадто часто використовуються "джедайські" здібності. З кожним переміщенням супротивника по кімнаті і хапання його за шию в кожній сутичці почало набридати.
Хорошою складовою цього сезону є гра акторів, що зіграли антагоністів.
Дивитись чи не дивитись вам вирішувати. Можливо краще залишити в пам'яті саме 16 серійну дораму. Я особисто розділяю цю історію і не зважаючи на другий сезон, буду рекомендувати "Феноменальні чутки 1" до перегляду. Сцена з авто в останньому епізоді першого сезону дивна, але загалом на історію це не впливає, вона цікава та індивідуальна з певним переосмисленням потойбіччя, вибудови вигаданого світу з власними правилами. Вона підійде для любителів тем містики, фентезі, бойовиків, супергероїки, детективів, трилерів, екзорцистів, духів. Мікс, який чудово працює, а от другий сезон я рекомендувати не можу, хоча багатьом наче сподобалось, але якщо подивитись на середні рейтинги глядачів у Південній Кореї, то він майже у два рази менший за попередній сезон. (2.379/1.433).Напевно він більше зайшов західній аудиторії, якщо дивитись на коментарі та оцінки на my drama list, imdb, всіляких стрімінгових платформах.
Дивився цей фільм в дитинстві. Вирішив переглянути.
Це чудовий представник жанру. Більше того один з кращих, а по візуальній складовій кращий, бо давайте чесно, в 20 столітті фільмів на таку тему багато, але так знімати не було можливості. Порівнювати фільм з "Піратами Карибського моря" злочин, бо це казка, фантастика, пригоди. ПКМ - це чудовий атракціон з комедією, мейнстрімним саундтреком, де кораблі являються скоріше аксесуаром, сюжет не зациклюється на морських реалістичних боях. "Володар морів" спрямований на реалізм, передачу тієї атмосфери морських баталій та подорожей морями та океанами. Це чудовий фільм і він вартий вашої уваги. Я впевнений, що ви такого фільму більше не зустрінете. І в мене питання до Голлівуду: "Чому?" "Чому не зробити ще фільмів з вітрильними кораблями з сьогодгішніми можливостями?" За 20 років, знову ж таки не беремо до уваги "Піратів Карибського моря" не було нічого. В усіх підбірках, про морські батал ... ії, які я знаходив були фільми 20 століття і парочка британських до 2003 року з поганими специфектами, хоча про сюжетну складову нічого не скажу, бо не дивився. І в усіх цих підбірках був "Володар морів: На краю світу". Після 2003 все, що було про море та вітрильні кораблі це ПКМ. Це чудова фоаншиза, але про піратів і фентезі, а саме отаких фільмів, як "Володар морів" після 2003 року випуску в списках не було. Я розумію
рімейки Білосніжок, це "прикольно", але якже круте кіно?
Цікаві факти та інформація.
1806 рік. У Європі бушують наполеонівські війни. На борту британського корабля «Сюрприз» — життя, порушене цими подіями. Судном командує капітан Джек Обрі. Капітан Джек Обрі отримує завдання нейтралізувати французький фреґат, котрий значно перевершує його власний корабель за розмірами та чисельністю екіпажу. Після першої поразки у бою погоня за невловимим противником стає особистою справою капітана, примушує його обігнути мис Горн і приводить на Галапагоські острови...
Фільм знятий за мотивами серії романів Патріка О'Браяна про капітана Джека Обрі та доктора Стівена Метьюріна.
Перший в історії фільм, який знімався на Ґалапаґоських островах.
У процесі зйомок використовувалося приблизно 2000 костюмів.
Знімальний процес тривав близько 100 днів на студії Баха в Мексиці, і тільки 10 днів у морі. В той же період Disney знімали «Піратів Карибського моря» і тільки тому що Universal схаменулись першими, то вони орендували павільйон з найбільшим знімальним басейном в Голлівуді, де знімалися «Титанік» і «Перл-Харбор».
Для зйомок фільму використовувалося два кораблі, один з яких, «Троянда», був точною копією фреґата «Раптовий». Другий корабель був точною копією «Троянди», він стояв у декораціях на кіностудії в Мексиці.
Фільм знятий за мотивами романів Патріка О'Брайана про Обрі-Матурина, але не збігається з подіями жодного з романів. Автор відштовхувався від реальних подій Наполеонівських війн, як він описує у вступі до першого роману "Майстер і командир". Були запропоновані різні думки щодо того, який капітан Королівського флоту найбільше відповідає вигаданому персонажу Обрі. Девід Кордінглі, пишучи для The Daily Telegraph, безсоромно пропонує капітана лорда Томаса Кокрейна, 10-го графа Дандональда, думка, з якою погоджується Королівський військово-морський музей, принаймні щодо натхнення для персонажа капітана в першому романі "Майстер і командир".
Хоча жоден історичний англійський капітан не є повною відповідністю Обрі, подвиги двох морських капітанів, як кажуть, надихнули події в романах, вищезгаданого капітана лорда Томаса Кокрана, і капітана Вільяма Вулсі. Кокран використовував хитрість, встановлюючи світло на плаваючу бочку вночі, щоб уникнути захоплення. Вулсі, перебуваючи на борту HMS Papillon, замаскував корабель під своїм командуванням під комерційне судно; виявивши інформацію про те, що корабель-ізгой знаходиться на іншій стороні невеликого острова, він обігнув острів і захопив іспанське судно 15 квітня 1805 року.
У 2005 році Вейр, коли його запитали, чи зніматиме він сиквел, відповів, що вважає це "малоймовірним", а після інтернет-чуток про протилежне, заявив: "Я думаю, що хоча фільм добре пройшов у прокаті, він не згенерував того швидкого доходу, який провокує сиквел". У 2007 році фільм був включений до списку "13 невдалих спроб запуску кінофраншиз" клубом A.V., зазначивши, що "це, безумовно, один з найбільш захоплюючих дебютних залпів в історії неіснуючих серіалів, а романи Обрі-Матурін залишаються невикористаним кінематографічним ґрунтом".
Кінокритик Скотт Тобіас написав позитивну ретроспективну статтю про цей фільм у 2019 році, нарікаючи на те, що "Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини", ще один морський фільм, який також вийшов у 2003 році, спричинив низку фантастичних фільмів про піратів Карибського моря, але на сиквел з капітаном Джеком Обрі, глибоко вкорінений в історичні факти наполеонівських воєн, епохи вітрильників та епохи Великих географічних відкриттів, попиту не було.
Влітку 2020 року сайт Vulture зазначив, що "фільм дозрів для переоцінки". У січні 2021 року Кроу публічно захистив фільм від критики.
У червні 2021 року стало відомо, що студія 20th Century Studios розробляє другий фільм, приквел, заснований лише на першому романі, сценарій до якого написав Патрік Несс.
Фільм отримав два оскари з десяти номінацій:
Найкраща робота оператора;
Найкращий монтаж звуку.
Також був переможцем у чотирьох із восьми номінованих категорій на Британській академії 2004: Найкращі костюми; Найкращий звук; Найкраща робота художника-постановника;
Премія імені Девіда Ліна за досягнення в режисурі (Пітер Вір).
Фільм розповідає про контрактних працівників роздрібного магазину, які борються за свої права проти компанії після несправедливого звільнення.
Фільм значною мірою натхненний інцидентом 2007 року, коли Homever, мережа супермаркетів, що належить E-Land Group, звільнила тимчасових працівників, переважно жінок, і замінила їх аутсорсинговими працівниками, щоб обійти новий закон, який вимагає надання працівникам статусу штатних працівників через певний період. Звільнені працівники та профспілки страйкували перед супермаркетом протягом 512 днів, поки питання не було вирішено, а деякі працівники були поновлені на роботі.
Режисер Бу Чжі Йон також вивчав тяжке становище нерегулярного персоналу з прибирання у великих університетах Кореї, включаючи Хонгіка та Йонсея.
Фільм частково мотивований суперечкою між працівниками роздрібної мережі та компанією, але він не має з цим прямого зв'язку", - сказав Бу журналістам на прес-прем'єрі.
"Я дослідив кожен випадок бороть ... би тимчасових працівників проти роботодавця в Кореї. Це важлива соціальна проблема, над якою ми повинні думати разом".
Сун Хі, досвідчена касирка та мати двох дітей, працює у великому роздрібному супермаркеті разом з Хе Мі, матір'ю-одиначкою. Обидві дружать із Сун-Рі, прибиральницею, яка наближається до пенсійного віку, і всі вони - тимчасові працівники. Сун Хі - зразкова працівниця, яка старанно працює, вірячи, що коли її підвищать до постійного працівника, вона зможе забезпечити більше для своїх дітей. Однак їхній корпоративний роботодавець несподівано повідомляє, що всіх тимчасових працівників буде звільнено. Зіткнувшись із цим неправомірним звільненням, Сун Хі, Хе Мі, Сун Рі та інші працівниці, такі як наївна аджума Ок Сун і двадцятирічна Мі Джин, вирішують оголосити страйк.
Попри гнітючу атмосферу деяких сцен, "Чужа помста" сприймається легко, тому навіть чутливі глядачі отримають позитивні враження від перегляду. Вона сміливо зображує актуальні соціальні виклики, з якими стикається молодь. Дорама також не цурається показувати непрацюючу систему правосуддя і те, як вона впливає на жертв, що відчайдушно шукають справедливості.
Історія починається з того, що Ок Чан Мі, спортсменка зі стрільби старших класів, починає розслідувати самогубство свого брата-близнюка, підозрюючи, що його хтось убив. Зневірившись знайти відповіді, вона переводиться до школи брата, щоб зловити винуватця і помститися.
У новій школі вона знайомиться з Джі Су Хон, з історією якого ви ознайомитесь власне під час перегляду. Між Чан Мі та Су Хон виникає зв'язок, і вони об'єднуються, щоб допомагати і захищати одна одну.
Звірства проти школярів, що відбуваються протягом усього серіалу, спонукають головних героїв до помсти за себе та інших. Це віддзеркалення реа ... льних проблем, які виникають через неефективність правової системи і через те, що жертви часто залишаються беззахисними. Бідним відмовляють у правосудді, тоді як багаті підривають правду своїми грошима.
Серіал з вами грається у "відгадай хто". З розвитком сюжету з'являється все більше і більше підозр щодо особи вбивці, що робить кожного можливим підозрюваним, але це не триватиме в притул до останньої серії. Вас повільно підведуть до цього. Різким поворотом буде не те, хто, а навіщо, чому, як, коли. Іншими словами послідовність дій та мотивів.
Тривалість епізодів 60 хв, це з урахуванням вступних роликів та титрів. Серії пролітають доволі швидко. За один вечір ви не встигнете кліпнути, як вже будете на 5 серії. Були деякі кумедні моменти, які б можна було зробити по іншому, але вони не впливають на сюжет, тож терпимо. Доволі непоганий проєкт. Є українські субтитри, 12 серій з хорошим темпом, тож не знаю чого ви ще чекаєте.
Південнокорейський нео-нуарний екш-драматичний фільм. Його можна зустріти у багатьох у різних підбірках південнокорейського кіно. Він не намагається бути оригінальним, але попри кліше йому вдається бути особливим та мати власний шарм. Напевно в тому і була суть не вигадувати велосипед, а припіднести історію цікаво.
Сон У вже багато років управляє дорогим рестораном і вірно служить впливовому пану Кану, який очолює велике мафіозне угруповання. Кан доручає Сон У доглянути за його коханкою Хі Су та з'ясувати, чи не зраджує йому набагато молодша обраниця. Більше того, Сон У має "розібратися з нею", якщо це виявляться правдою.
Усі досвідчені кіномани знають, що якщо старий посилає молодого, вірного, перспективного у кримінальному світі хлопа охороняти свою кохану, то молодий хлопець закохається в дівчину, тим самим ставлячи під загрозу свою вірність наставникові. Поворот полягає в тому, що Сон У не зовсім розуміє, що з ним відбувається, коли зустрічає Хі Су. Коли вияс ... нилось, що Хі Су має коханця, Сон У приймає непритаманне рішення, заборонити їм бачитися, щоб вони ніколи більше не зустрічалися, на що Хі Су відповіла, що ж це тоді за кохання, щоб просто відмовитись від нього. Також з цього можна зрозуміти, що дівчина з паном Каном була не з доброї волі.
Сон У виглядає розгубленим, ніби вражений існуванням такої речі, як кохання, і водночас вражений нездатністю зрозуміти чи відчути його.
Ця раптова емоція, яку неможливо описати, але яка почала керувати ним, хвилювати серце, і розум. Це може бути кохання, а може бути просто перше усвідомлення самотності в його житті.
Може здатися, що тут описується якась романтика, але ні, це кривавий бойовик, який при наявності великої кількості насильства, на мою думку, буде цікавим абсолютно всім. Тож рекомендую в незалежності від ваших вподобань.
Не будемо заглибоюватись в сюжет, але після того, що з ним сталося, мотивацією подальших дій героя, є те, що покарання не відповідає злочину, помста та привнесення в світ хоч трішки справедливості.
Фільм, "Гірко-солодкий присмак життя" має ефективний драматичний і філософський нахил, заснований на меланхолії, що виникає внаслідок нереалізації найпотаємніших бажань героя. Образ байдужості та самовпевненості, він не передає того, що у нього всередині, і не розуміє цього сам. Лише після того, як життя, яке він вважав ідеальним, було поставлене під сумнів, коли було вже запізно, до нього прийшло справжнє розуміння своїх почуттів до Хі Су та життя, яке він вів.
Фільм не є продовженням першої частини, тому ви можете не дотримуватись чіткої послідовності.
Через 4 роки після подій попереднього фільму детектив Ма Сок До вирушає до В'єтнаму, щоб екстрадувати підозрюваного, але натрапляє на сліл іншої серйозної справи.
Сюжет фільму ґрунтується на реальній історії Юн Чхоль-вана, зниклого південнокорейського солдата, який був підозрюваним у справі про серійні викрадення та вбивства, що відбувалися на Філіппінах між 2008 та 2012 роками, жертвами яких стали ще кілька корейців, що зникли безвісти. На відміну від фільму, в якому винні були покарані, реальний інцидент не був повністю розкритий через непідтверджену кількість жертв і невизначеність остаточної долі Юна. Реальні фігуранти справи були засуджені до довічного ув'язнення лише за декілька з усіх скоєних ними вбивств.
Ма Дон Сок водночас природно залякує і природно смішний. У кожній сцені він володіє харизмою, яка посилюється завдяки тому, як його персонаж контролює ситуацію і з ... якою повагою або страхом люди, з якими він взаємодіє, ставляться до нього. Він поєднує силу та гумор, і цілком привабливий в обох сценах.
Сон Сок Ку чудово зіграв безжалісного лиходія Кан Хе Суна, який, незважаючи на свій невеликий зріст, знищує всіх на своєму шляху.
Що стосується бойової хореографії, то очевидно, що кожна сцена, була продумана, щоб не лише зафіксувати акторів, які виконують трюки, але й ефективно використовувати простір.
У "Кримінальному місті 2" глядачі отримують добре збалансований фільм, який жорстко фокусується на екшені і присипаний комедійними моментами, а також харизматичних протагоніста та антагоніста.
Фільм заснований на реальній історії про «Інцидент Хеуксапа» між 2004-2007 роками. У 2007 році детективи заарештували 32 людини, які входили до злочинної групи Yanbian Heuksapa (Чорне суспільство) після того, як діяли в районі Гарібон-дон. Група складалася з етнічних корейців, які прибули з Яньбянь, Китай.
Ідея зняти захоплюючий кримінальний бойовик виникла між режисером Кан Юн Соном і актором головної ролі Ма Дон Соком за чаркою. Їм знадобилося 4 роки для дослідження історії, написання сценарію та його створення. Однак зйомки в Гарібонг-донг зустріли певний опір з боку жителів, оскільки вони хвилювалися, що зображення поширить спотворене уявлення про місто.
Гарібон-дон також був фоном для фільмів «Жовте море» та «Новий світ». Обидва фільми були про гангстерів з Яньбяня. Комітет, який представляє жителів Гарібон-дон, сказав: "У минулому багато фільмів неправильно зображували Гарібон-дон як місце, де кишить організована злочинність, поширюючи таке неправильне сприйняття. Імід ... ж зараз покращується, і такий фільм не варто випускати в такій ситуації".
Юн Ге Сан уперше грає роль лиходія, і йому довелося повністю переосмислити себе з ніг до голови, щоб зіграти злісного гангстера. Юн набрав 5 кг ваги, відростив довге волосся та засмагнув, щоб виглядати інакше, ніж його попередні м’які персонажі. Окрім візуальної трансформації, йому довелося вивчити яньбянський акцент, орудувати ножем і битися як гангстер. Він місяць тренувався з командою каскадерів, щоб набрати форму та ефективно битися з ножем на екрані.
Дані факти були взяті зі статті блогу
https://tiffanyyong.com/
@tiffanyyongwt4242
Зрозуміло, що фільм дещо перебільшив можливості антагоністів, адже в реальності вони б не провернули стільки справ у трьох, але це бойовик, а не документальний фільм.
Сценарист і режисер Кан Юн Сон гарно попрацював і заслуговує похвали, бо після перегляду я вияснив, що це його дебютна робота і це вражає. Простежуються автентичні деталі, адже події відбуваються у 2004. Автор уникає відполірованих бойових сцен, натомість вони хаотичні, прості, без зайвих віртуозностей, що дає раелізму і робить з нього чудовий екшн старої школи. Також фільму додає родзинки харизматичний Ма Дон Сок.
Це гідний представник екшн-кримінального жанру.
Як випливає з назви, "Дорослі не знають" - це підліткова драма про дорослішання, що заглиблюється в життя підлітків-правопорушників з точки зору молодої дівчини, яка намагається позбутися небажаної вагітності. У фільмі порушується питання про те, що дорослість нав'язується дітям перед обличчям суспільства, яке не захищає, а диктує, залишаючи їх виживати наодинці, якщо вони не відповідають блискучому стандарту, якого від них очікують дорослі.
Се Чжін - сирота, схильна до суїциду, над нею жорстоко знущаються, але вона приймає кожен удар із щирою посмішкою. Кинувши школу і приєднавшись до банди правопорушників після того, як вирішила знайти спосіб зробити аборт. Се Чжін добровільно ставить себе і своїх друзів під удар, займаючись неповнолітньою проституцією і крадучи, щоб вижити і наблизитися (принаймні фінансово) до своєї мети.
У фільмі відбувається осквернення ідеї тіла як храму - тіло розглядається як засіб для досягнення мети. Се Чжін використовує своє тіло як посуд ... ину, інструмент задоволення, потім як тимчасове житло для дитини, якої вона не хоче, і водночас як посудину, за допомогою якої вона може заробити гроші, необхідні для проведення процедури аборту. Ця ідея пропонується поряд з ідеєю національної байдужості до корейської молоді: чого варті діти, якщо їх переслідують за те, що вони вдаються до крайніх заходів для вирішення проблем (таких як небажана вагітність Се Чжін, а також колективна безпритульність і відсутність сім'ї), на які вони не отримують допомоги. Паралельно з такою недбалістю до тіла як концепції та недбалістю до таких дітей, як Се Чжін, ми бачимо критику лицемірного суспільства, яке замовчує дуже дорослі проблеми, з якими стикаються діти, вимагаючи від них беззаперечного дотримання дуже консервативного зразка, створеного під впливом християнської релігії.
Незважаючи на політичний підтекст фільму, його сильна сторона полягає в правдивому зображенні підліткової вірності. Сестра Се Чжін спокійно і непорушно стоїть поруч, поки вона опівночі їздить по дорогах з командою, яка не на жарт розійшлася. Незважаючи на те, що всі акторські роботи були неймовірними, хімія І Ю Мі та Ан Хі Йон безпомилково відчутна в ролях Се Чжін та її супутницю Чжу Йон. Фільм не цурається зображення насильства та саморуйнівних тенденцій, і актори грають відверто, виконуючи насильство один над одним і над власними тілами. У багатьох випадках, коли такі перформанси можуть здатися надто надуманими, вони привносять реальність і грубість, заземлюючи фільм своїми зображеннями безглуздого шаленого бажання знайти щастя.
Сюжет відчувається дещо незавершеним у просторі. У фільмі відсутній контекст стосунків, наприклад, стосунків Се Чжін з батьком її дитини, а також експозиція, яка б розкривала точну природу її сімейної ситуації. Сама передумова зрозуміла і проста, але те, як події ведуть одна за одною, здається уривчастим і неспровокованим, і через те, що Се Чжін здається такою апатичною і такою непослідовною, окремі фрагменти фільму (в тому числі вагітність) здаються довільними і такими, яких легко можна було б уникнути.
Се Чжін досить своєрідний персонаж. Її невинність здається абсолютно неприродною, до такої міри, що важко зрозуміти, чому вона така. Хоча її поведінка може бути результатом потрясіння в її житті, оскільки ми розуміємо, що батьків поруч немає, але нам не розповідать деталей. Тож її сміх, який постійно нас спантеличує, ніби єдине, що у неї залишилось, щоб почуватись живою. Її суїцидальні нахили, нерозбірливість у зв'язках, що призводить до стосунків з людьми, які, здається, просто експлуатують її, як підкреслюють обидва її перші коханці, той факт, що вона не розуміє наслідків вагітності в такому віці, - все це створює доволі нелогічний портрет. Те, що такий персонаж є центром оповіді, створює найбільш значущу проблему для фільму, оскільки і її вчинки, часом здаються досить незрозумілими. Так, допомоги від деректора школи зрозуміло, що не дочекаєшся, бо як відомо його син причетний до цього, але вона нікуди більше не зверталася почавши шукати допомоги у сумнівних осіб, аргументуючи, що це її останній шанс і вона змушена так жити через таких, як поліцейський, який по факту нічого поганого їй не сказав, бо вона реально поводились по дурному. А в кінці вона приходить до притулку для підлітків, хоча можна було зробити це відразу. В цьому фільмі немає ні виправдання, ні осуду, але все ж у кінці ми співчуваємо головній героїні. Те, що система в цілому слабо зацікавлена вирішенню, як причинами так і наслідками такого життя підлітків, окрім, як зробити з них робочу силу - це факт.
Водночас пригоди Се Чжін та її друзів також слугують чіткій меті - критикувати всі основні інституції, що формують світ дорослих. Школа, батьки, релігія - усі вони отримують свою частку, причому переважна більшість дорослих у фільмі представлені як люди, що бажають експлуатувати молодь заради власної, часто підлої вигоди. Водночас критика стосується і самих молодих людей, які, здається, блукають без мети у власному житті, відчуваючи розчарування від того, що не мають жодних орієнтирів у своєму житті, що врешті-решт призводить до насильства, причому іноді вони є як жертвами, так і злочинцями.
Хоча фільм залишає бажати кращого з точки зору темпу, кінцевий продукт досить бурхливий. Цей фільм може бути важким для перегляду, після нього залишається заспокійливе світло. Слідом за молодою дівчиною, яка проходить через вичавлювання вагітності і виходить з неї самотньою, але вільною, висновок фільму щонайменше неоднозначний, а в кращому випадку - терапевтичний.
До чого точно не виникає питань в цьому проєкті, так це до саундтреків, картинки, кольорової гами, операторської роботи та катань на лонгборді.
Є українські субтитри на https://doramy.world/
Фільм заснований на однойменній серії японської манги Дайсуке Ігарасі, яка була вперше опублікована у 2002 році та екранізована у 2014 та 2015 роках у вигляді двох фільмів з якими я вам рекомендую ознайомитись.
Стрічка, здається, має на меті висвітлити одну з проблем корейського суспільства: важкий стрес, якому піддаються ті, хто живе насамперед у мегаполісах, що випливає з нестійких рівнів конкурентоспроможності та соціального кар’єризму, до яких дійшло суспільство цієї країни.
Історія молодої дівчини, яка повертається до будинку свого дитинства, у традиційне корейське село, після того, як виїхала у велике місто в гонитві за тим, що виявилося недосяжною мрією
Повернення до витоків і втеча від хаосу міста, в якому вона зазнала важких розчарувань, є для неї перш за все способом відновити контроль над своїм минулим, передусім у зв’язку з розривом, спричиненим залишенням її матір'ю, про яку вона має лише спорадичні новини, і спробою через саме минуле перезапустити своє життя ... .
У рідному місті вона возз’єднується з двома своїми друзями дитинства. Че Ха це та, що ніколи не залишала село і працює у банку в містечку поряд, ненавидячи це та мріючи втекти, тоді як Ин Сук, після періоду життя та роботи в місті, визначився і вирішив будувати своє майбутнє як фермер у селі. Вони представляють два обличчя та дві протилежні реакції на одне й те саме сільське виховання, а Хе Вон поки десь посередині.
Фільм про переоцінку пріоритетів і потреб.
Байдуже хто ти, чим займаєшся та де живеш. Ця захоплююча дорама, яка затягує з першої серії саме те, що тобі потрібно. Неповторна атмосфера, чудові актори, хороший сценарій, цікавий сюжет, круті діалоги. Основна історія, як мотузка, що складається з декількох волокон, замотана в клубок, який поступово розмотується. Окрім основної лінії на долю головних героїв, через свій рід зайнятості, випадають детективні квести зі спогадів неупокоєних духів, які вони бачать після кожного проведеного ритуалу екзорцизму. Ідеально підібраний баланс між драмою, містикою, фантастикою, трилером та дрібкою комедії. Хоч комедії тут найменше, але саме стільки скільки потрібно, як вершків на торті.
Є українські субтитри на https://doramy.world/ та на Bambooua.
Балерина - південнокорейський трилер 2023 року, знятий молодим режисером та сценаристом початківцем І Чхун Хьоном з Чо Чун Со у головній ролі. Це їхня друга співпраця після фільму Дзвінок (2020), що, як на мене, був доволі хорошим дебютом.
Фільм розповідає про помсту колишньої тілоохоронниці за подругу, яку не змогла захистити, бо не знала всієї правди про її життя. Мін Хо була балериною. Одного дня вона наклала на себе руки написавши в записці, щоб Ок Чжу помстилася за неї. Сюжет досить простий від точки А до точки Б без твістів чи додаткових сюжетних ліній. Ми нічого не знаємо про подругу головної героїні на початку фільму. Їхні знайомство та дружба виринає в пам'яті Ок Джу протягом усього фільму.
"Балерина" не соромиться бути жорстокою деякі сцени змушують примружитись. Фільм не великий за хронометражем, але має декілька хороших екшн-сцен з цікавими моментами.
У фільмі немає нічого такого, чого б ми не бачили раніше, але він використовує добре поставлені бо ... йові сцени, з потрібною кількістю зброї та ножів. Чо Чун Со чудово справляється зі своїми завданнями і виглядає досить вправною у стрільбі та бойових мистецтвах. Вона переконує глядачів в тому, що стояти на її шляху не слід.
"Балерина" дає чітко нам зрозуміти з чим стикнулася подруга Ок Джу, але вона не заглиблюється у звірства, скоєні над дівчатами. Можливо, режисер не хотів робити фільм темнішим, ніж він є насправді. Однак, натяків достатньо.
Тепер про те, чого мені не вистачило. Можливо, потрібно було створити більше драми. Показати з якими саме внутрішніми переживаннями Мін Хі допомогла справитись Ок Джу, адже ми не знаємо чому вона покинула роботу тілоохоронця.
Сцена з засідкою в її квартирі. Нам показали лиш віддалено з іншої кімнати, що на неї напали відбулась коротка сутичка. Це могла бути ще одна крута екшн-сцена з що найменше чотирма суперниками.
Сцена бійки в ліфті з трьома бандюганами залишилась за кадром. Як на мене, слід було її реалізувати через зйомку зверху, а також з боків з невеликою камерою на штативі рухаючи її по колу. Бійка була б не довгою, бо вона не очікувана для опонентів, але це було б ефектно з точки зору використання мінімальної площі.
Фінальна сцена з купою бандитів могла бути трішки довшою. У головної героїні мали б бути ознаки того, що вона пережила важкий бій у вигляді синців, порізів. Це не критично і звучить як придирання, але все ж. Вважатимемо, що цей поєдинок був не найважчим для неї.
Чи може "Балерина" стати поруч з культовими трилерами про помсту? Правду кажучи, ні.
Але для перегляду на вечір цілком нормальний екшончик.
Фільм вийшов на екрани у 1999 році, але насправді був знятий у 1997-1998 роках, тож минуло вже близько 26 років. "Ширі" - південнокорейський шпигунський бойовик, який здійняв хвилю в корейській кіноіндустрії, коли вийшов на екрани. Це був блокбастер, нечуваний для Південної Кореї того часу, і кажуть, що в перестрілці в центрі міста було використано кілька справжніх автомобілів.
Період з 1997 року в історії кінематографа Південної Кореї називається «ренесансом». А почався він після азійської фінансової кризи 1997 року. Тоді багато чеболів скоротили свою присутність в індустрії. Проте на той час вони (точніше їх фінансова допомога) вже відчутно допомогли національному кінематографу: по-перше, конгломерати перетворили індустрію у прибутковий бізнес і повернули глядачів у кінотеатри, а головне – зробили все, щоб почали з'являтися молоді та креативні режисери. Так зване нове корейське кіно почалося наприкінці 1990-х, коли на екранах з'явилися блокбастери та жанрові фі ... льми. Одним із перших великих успіхів став фільм «Ширі», який назвали на честь прісноводної корейської рибки. Це психологічний трилер про протистояння південнокорейських спецагентів і снайперки з КНДР. Картина зібрала біля екранів 6,5 мільйонів глядачів (кажуть близько 7 млн.) і встановила новий рекорд, випередивши «Титанік», який подивилося 4,3 мільйони людей.
Це був величезний касовий успіх, незважаючи на те, що в 1999 році Корея страждала від кризи МВФ. Завдяки цьому актори, які знімалися у фільмі за невеликий гонорар, згодом отримали заохочення у вигляді доплат залежно від ситуації.
Це класичний корейський шпигунський бойовик 90-х років, який дійсно змінив корейську кіноіндустрію. Він показав корейській кіноіндустрії, що можна заробляти гроші, і корейська кіноіндустрія почала інвестувати все більше і більше.
З часів "Ширі" якість корейських фільмів покращилася, тому значення цього фільму досить велике. Якщо ви подивитеся його зараз, він може здатися вам старим та очевидним, але непогано подивитися фільм, який змінив корейську кіноіндустрію.
Історія молодого буддиського монаха та його вчителя, які живуть у маленькому плавучому монастирі в глибоко ізольованій долині, оточені лише природою та її дарами.
Фільм поділений на п'ять частин, які відповідають порам року в назві, що підкреслює тему вічної повторюваності. Протягом п'яти розділів життя молодого ченця, показують його духовні та мирські виклики в кожній порі року.
Сам режисер сказав, що "мав намір зобразити радість, гнів, смуток і задоволення нашого життя через чотири пори року". У кожному з сегментів ми спостерігаємо не лише те, як ці почуття приходять і відходять, але й те, як вони переплітаються між собою.
Буддиські теми та духовні символи вплетені у фільм не лише через самих персонажів та світ, у якому вони живуть, але й через циклічну структуру оповіді, духовні мотиви та візуальні метафори.
Попри брак слів у фільмі, є деякі цитати, що дають вагу та суть. Небагатий на діалоги, фільм часто покладається на міміку та мову тіла, щоб переда ... ти те, що відбувається між персонажами, і робить це без особливих зусиль. Це зворушливий, злегка меланхолійний фільм про подвійність: дитинство таїть у собі як невинність, так і жорстокість, монастир, у якому усамітнюються ченці, є водночас і раєм, і в'язницею, знаряддя смерті стає знаряддям покаяння. Народження, життя, смерть, відродження. Цикл, що постійно повторюється, постає перед нами водночас ясним і наближається до чогось справді і глибоко трансцендентного.