Знайдено 60 результатів 
Якщо ви знайомі з біографією Боба Марлі, то це не той фільм від якого ви отримаєте захват на всі 100. Точніше задоволення буде переважно лиш від музики інакше і бути не може, бо це класика.
А от фільм вийшов слабким. На мою думку, якщо вже знімати фільм про таку легендарну людину, то робити це достойно.
Стрічка показує нам лиш момент з життя Марлі, запис альбому "Exodus", який став кульмінацією його кар'єри і трішки виступів. Протягом фільму розкидано декілька флешбеків про його юність, але вони скупі та мало що дають глядачам, хоча один момент мене змусив щиро сміятись.
Я розумію, що можна заґуґлити, але хотілося б більше деталей в біографічному фільмі.
В кінці титрів нам кажуть, що Бобу Марлі вдалось примирити лідерів двох партій. У мене питання. А чому це було не показати у фільмі? Та й взагалі чому не показати весь шлях музиканта до самого кінця? Це була би дійсно драма. Тривалість фільму всього півтори години, якщо заокруглити на декілька хвилин та відк ... инути титри.
Чомусь творцям "Просто з Комптона/Голос вулиць" 2015 не завадило зробити фільм на дві з половиною години, це при тому, що люди знаючі скажуть, що там зображені далеко не всі події того періоду, але атмосферу вдалось передати, а додатково можна підчитати інфу. Але там був зображений шлях.
Вікіпедія мені пише, що фільм засновано на життєписі реґґі-співака та автора пісень Боба Марлі, від його підйому до слави та смерті в 1981 році. Цього там не було. Лиш один період з декількома флешбеками.
Найбільшим плюсом фільму, хоча це не плюс фільму, а плюс творчості Боба Марлі - його музика. Вона була всюди навіть там де він не співав. Чи погано це? Звісно, що ні. Його музика прекрасна її повинні слухати всі та всюди. Навіть якщо ви не поліглот, ви можете не переживати щодо змісту його текстів.
Тільки з поваги до Боба Марлі я поставлю таку оцінку. Мені здається творці віднеслись до роботи несерйозно.
Але це не означає, що фільм не треба дивитись. Для перегляду на вечір підійде, щоб насолодитись хорошою музикою.
Якщо з якоїсь причини ви ще не знайомі з творчістю співака, то саме нагода для вас зробити це.
Також не буде зайвим ознайомитись з документальним фільмом "Боб Марлі" 2012 року.
Що таке шедевр ? Це "Шьоґун". Що таке естетика? Це "Шьоґун".
Серіал в якому хочеться розчинитися, до якого хочеться
доторкнутись. Серіал, який хочеться обійняти, відчути, понюхати. Серіал у який хочеться залізти і бути там, попити чайку, який було б чудово дивитися в 5D, 20D, який загодно D, звісно окрім кривавих сцен та землетрусів їх можна й в 2D.
Вистава була добре зіграна і добре написана. Творці постарались, щоб втілити цих персонажів і цю неймовірну історію в життя. І їм це вдалося.
Вдало підібрані актори. Кожен з них досконало втілив свою роль та особистість свого персонажа. І таким чином вони дали життя новелі та подорожі, яка затягує і не відпускає вас.
Для відтворення Японії тієї епохи було приділено увагу деталям починаючи від жестів та манери говорити, наприклад, те як Фудзі бере пістолі у Джона загорнувши долоні в рукава чи те, як Маріко граційно при повороті чи розвороті, ніби вказуює напрямок своїм вбранням, а потім сівши охайно розправля ... є загорнутий край одягу, який насмілився не так лягти.
Клопітка праця над костюми та декораціями.
Для тих, хто очікує масштабних баталій варто зазначити, що не слід очікувати тут екшн епопею в стилі "Трої" чи "Останнього самурая". Так, тут присутні декілька екшн сцен, але суть серіалу була в іншому, коли ви переглянете його повністю, то зрозумієте в чому. Тому поодинока критика деяких глядачів, що все добре, але мало екшену взагалі недоречна.
Сприймайте відгук як рекомендацію, не чипляйтесь до слова шедевр, це моє сприйняття. Просто чіпляючись до епітетів, тримаючи їх в голові та чекати чогось такого, чого людству не було відомо до цього, не є правильним. У мене позитивна думка сформувалась ще на етапі перегляду трейлера. Я лиш рекомендую. Відкиньте зайві думки, рослабтесь і отримуйте задоволення від перегляду.
Особисто мені серіал дуже, дуже, дуже сподобався, для мене це один з найулюбленіших серіалів, тому не сприймаю негативну щодо нього від слова зовсім.
Більшості серіал сподобався, як тим хто читав книгу та знайомий з серіалом 1980 року, так і тим хто не знав про них.
Я не був знайомий ні з тим, ні іншим, хоча дивлячись на постер серіалу, можливо таки в дитинстві щось бачив.
Але є маленька частка людей, яка негативно відзивається про серіал, на кшталт, книга краще, серіал 1980 року краще. Я не про тих, хто робить дві оцінки порівнюючи з книгою і окремо оцініючи від неї, а про тих, хто дуже занижує оцінки їх мало, але на різних ресурсах вони трапляються. І це несправедливо по відношенню до тієї праці, яка була пророблена над серіалом, щоб хтось поставив занадто низьку оцінку.
Хочеться сказати таким людям, що тільки те як реагує Фудзі-сама в будь-якій для неї незрозумілій ситуаці, її погляд у же 10/10, мене це смішило. І, до речі, попри серйозність серіалу, були моменти, які змушували мене сміятись, і були поставлені у вдало підібрані моменти.
От давайте на чистоту. Це не сиквели, приквели чи рімейки, якихось фільмів, які зараз виходять щороку. З моменту виходу того серіалу минуло 44 роки. Вже не одне покоління виросло. Що було поганого в тому, щоб цю історію екранізувати зараз? Адже завдяки інтернету та стрімінговим сервісам значно більше людей подивилось цей серіал, дізнались про книгу та першу екранізацію. Так, звісно серіал 1980 року зараз можна знайти і подивитись, але чи багато б його шукали, чи збільшилося б зацікавленість цією книгою, якби не серіал 2024 року? Мені здається це був вдалий час для нього. Я навіть радий, що його зняли саме зараз, а не в попередні десятиліття. І ще один момент це технологічний, не думаю, що є сенс розповідати про більші бюджети, кращий візуал.
"Крик/Виття" - південнокорейський містично-хорорний трилер, автором сценарію та режисером якого є На Хон Джин. У головних ролях Квак Ду Вон, Хван Джон Мін та Чон У Хі. Фільм розповідає про поліцейського Чона Ґу, який розслідує серію загадкових смертей у віддаленому лісовому селі Ґоксон.
Фільм поєднує в собі теми християнства, шаманізму, зомбі, трохи комедії, трохи таємниць, ще більше крові та багато матеріалу для роздумів, що зосереджується на сім'ї, добрі і злі та довірі.
Режисерові добре вдається тримати глядачів у здогадках щодо того, що станеться далі.
Безумовно, не те, що відбувається у фільмі, робить його особливим, а те, як ця історія знята і зображена.
Операторська робота та кольорова гамма чудово відображає тривожну атмосферу.
Всі актори чудові та справились зі своїми персонажами на відмінно, починаючи від найстарших до найменшої актриси, Кім Хван Хі, яка зіграла доньку Чон Ґу. Це далеко не перший фільм в якому я мав змогу оцінити гру Хван Джон ... Міна та Чон У Хі.
Не шукайте опис і не вчитуйтесь у сюжет, а просто подивіться фільм. Фільм - це аудіовізуальний твір в який треба занурюватись під час перегляду, а не оповідання. Не треба читати весь опис стрічки це не матиме сенсу.
Також рекомендую до перегляду такі роботи режисера, як "Переслідувач" (2008), "Жовте море" (2010).
"Крик" (2016) та "Переслідувач" (2008) є в українському озвученні від творчого об'єднання Цікава Ідея.
"Жовте море" - південнокорейський гостросюжетний трилер від режисера та сценариста культової стрічки "Переслілувач".
У своєму другому фільмі На Хон Чжін знову об'єднався з головними акторами свого дебютного фільму Ха Чжон У та Кім Юн Соком, які в "Жовтому морі" помінялись амплуа і грають кардинально інших персонажів. Вже тільки по цим двом фільмам та перевтіленням акторів можна зробити висновок, щодо їхньої майстерності.
Ґу Нам - таксист з корейської автономної префектури Яньбянь у провінції Цзілінь на північному сході Китаю, який постійно програє в азартні ігри, намагаючись заробити достатньо грошей, щоб розплатитися з лихварями, які профінансували переїзд його дружини до Південної Кореї. Одного дня ватажок кримінального угруповання пропонує йому роботу, що дозволить сплатити борг, і він таємно переправляється до Сеула, де має виконати справу. У нього є тиждень на виконання контракту, і під час перебування на півострові він намагатиметься розш ... укати свою дружину, від якої не має жодних звісток відтоді, як вона поїхала.
Фільм розділений на кілька частин, кожна з яких підвищує ставки порівняно з попередньою.
Протягом більшої частини стрічки Ґу Нам перебуває в русі або в бігах. Від самого початку він стає здобиччю та об'єктом для використання. На початку фільму є сцена з бродячими собаками, і це ніби є порявняння з персонажем, який ніде не є своїм. Він чинить опір, керуючись лише найпростішими інстинктами виживання. Більша частина дії відбувається в човнах, автобусах, автомобілях, портах і на дорогах, і Ґу Нам постійно перебуває в небезпеці.
На Хон Чжін зберіг більшість елементів, які справили враження у його дебютній стрічці, включивши в неї сильних персонажів, відчай і агонію, а також вражаючі бойові сцени.
Останні найбільше виграють завдяки вражаючій операторській роботі, яка також майстерно представляє оточення як у Китаї, так і в Кореї, та швидкому монтажу, що дозволяє фільму зберігати дуже правильний темп, який сповільнюється або прискорюється відповідно до відсутності або наявності екшн-сцен.
"Жовте море" починається як груба драма і трилер, а потім перетворюється на фільм-саспенс у другому розділі, але потім стає безкомпромісним і динамічним бойовиком від якого перехоплює подих.
Хоча фільм не здобув такого касового успіху, як попередня робота режисера, але це все ж крутий фільм, який є класикою жанру.
Що мені потрібно було від цього фільму? Колаб. Так, це все. Я не будував собі ніяких очікувань якби довго його не чекав. Отримав я більше, бо того, що побачив не очікував.
Мені фільм сподобався. Я занурився в нього і сидів з привідкритим ротом, бо мені елементарно було цікаво. Те, що я побачив у фільмі не можна назвати грандіозним, але це все ще хороший фільм для того, щоб зробити свій вечір чудовим.
Варто зазначити, що фільм зроблений для корейської аудиторії, тому рівень сприйняття у них буде вищий.
Додам нижче трішки інформації.
На перший погляд, новий фільм "Ексгумація" може здатися типовим окультним трилером про ексгумацію могил. Однак при ближчому розгляді режисер Чан Чже Хьон повідомляє, що фільм містить глибший шар символізму, слугуючи метафоричними розкопками, що заглиблюються в історичні рани, завдані японським імперіалізмом на Корейському півострові.
Термін "памьо/파묘", що є корейською назвою фільму, означає акт ексгумації для переселення аб ... о кремації. Ця практика має глибокі традиції і вважається, що вона виправляє нещастя, які, згідно з принципами фен-шуй, спричиняються неправильним розташуванням могил предків.
Натхнення для "Ексгумації" прийшло до Чже Хьона несподівано, коли він випадково став свідком ексгумації могили.
Щоб зняти фільм, Чан Чже Хьон провів широке дослідження, особисто спостерігаючи за більш ніж 15 ексгумаціями та шукаючи інсайтів у майстрів фен-шуй, гробарів і шаманів. Завдяки цьому захоплюючому процесу він задумав переплести наратив із колоніальною історією Кореї, запропонувавши таким чином тематичну ексгумацію колективної травми нації.
Перший натяк на тему фільму "Ексгумація" з'являється у першій сцені, коли стюардеса приймає шаманку Хва Рім за японку звернувшись до неї японською, що є мікроагресією, яка несе в собі невисловлені обсяги.
Цю драму я подивився недавно, тож на другий сезон мені доведеться чекати значно менше, адже продовження вийде вже цього року.
Я не дивився ніяких трейлерів, не читав короткого змісту, навіть дивлячись на постер думав, що тут буде щось, на кшталт, бойовика з монстрами, на зразок проєктів з динозаврами, зомбі і таке інше.
Те, що я побачив, особисто для мене було кращим за те, що я очікував. Завжди цікаво подивитись на споконвічні дилеми обіграні в інших сетингах, що намагаються порушити питання моралі, соціуму, релігії. І розумієш, що люди постійно топчаться на одному місці не можуть вибратись з цих протирічь, жорстокості, насилля, ненависті. Не можеш збагнути чому вони не можуть жити спокійно, чому завжди піддаються якомусь впливу і гризуть одне одного. Можливо різниця розвитку мозку з тваринами у 1% замало? Можливо, якби різниця була від 2 до 5% ми б жили в гармонії?
Звичайно, велетенські демони, що чинять насильство, страшна річ. Але справжній шок походить від того, як реа ... гують люди.
Деякі беруть правосуддя у свої руки, вдаючись до насильства, начебто натхненного Божими покараннями. Інші звертаються до культу Джин Су в пошуках сенсу і порятунку. Треті чинять зло, наприклад, викрадення людини та її побиття, і сприймають його як морально правильне, аргументуючи тим, що це грішники, але по-факту це рандомні люди, які ні в чому не винні. Четверті перетворили культ в релігію, щоб здобути абсолютну владу.
Ми бачимо, як суспільство зі страхом і радістю замикається в собі.
В хорошому сенсі цього слова, але в загальному я не був готовий до того, що побачив. Не те щоб я не бачив чогось подібного, просто думав, що це буде якийсь екшн.
На мою думку, проєкт вартий перегляду.
З акторським складом знайомий вже не вперше, всі класні як завжди.
Фінальна сцена заінтригувала, тому чекаю другий сезон, який має пролити більше світла.
Мені сподобалась влучна цитата таксиста в кінці 6 епізоду, яку я не раз задавав сам собі в схожому формулювані ще до перегляду цієї драми.
"Я мало що знаю про Бога та мені й байдуже, але я знаю одне - цей світ належить людям. Ми повинні самі вирішувати свої проблеми. Хіба не так, пані Мін?"
"Гість" - південнокорейський телесеріал 2018 року про екзорцизм і шаманізм, головні ролі в якому виконали Кім Дон Ук, Кім Чже Ук і Чон Ин Че.
Історія про таксиста, який походить з давнього роду шаманів і має екстрасенсорні здібності, католицького священика і поліціянтку детектива. Після перегляду першої серії ви зрозумієте, чому кожен з них обирає ці професії.
Долі персонажів тісно пов'язані між собою, що робить сюжет цікавішим.
Актори, що грають трьох головних героїв, демонструють дуже правдоподібну гру, яка чудово поєднується з їхніми індивідуальними характерами. Актори другого плану заслуговують окремої уваги їх можна назвати акторами другого плану лиш через менший хронометраж в кадрі, але відіграли вони на всі 100 і зробили великий вклад в атмосферу серіалу.
На тему екзорцизму і всіляких містичних штук знімали доволі багато фільмів та серіалів, але вони виходять не так часто, а з того що є, вагому частку контенту, принаймні половину, як правило доводиться ... відсіювати, а деякі з них є перлинами.
Ця 16 серійна драма та сама перлина. Як ви могли зрозуміти вона мені сподобалась.
Історія цікава все підведено, заведено, підігнано до фіналу. Оці всі кольорові гамми, операторські роботи все в традиціях жанру.
Ця драма дасть вам трилер, містику, горор, детектив, хороший сюжет і сильну жіночу роль. Все це супроводжується крутим саундтреком.
Не важливо чи дивились ви коли-небудь південнокорейські серіали, але якщо ви шукаєте щось з такою тематикою він вам підійде.
Коментарі авторів драми:
"Драма спробувала поглянути на проблеми нашого суспільства з іншого ракурсу. Ми хотіли поглянути на це з точки зору того, що все погане починається в головах людей".
"Як каже стара приказка, немає нічого страшнішого людей, тому що я вважаю, що проблема в нас самих. Ми створили цю драму з надією, що глядачі знайдуть спокій у своїх серцях так само, як вони називали Юн Хва Пьона - той, що несе мир".
Усе почалося у 2017 році з фільму "The Outlaws" відомого як "Кримінальне місто" з Ма Дон Соком у ролі детектива Ма Сок До в головній ролі. Ідея стрічки з'явилась за бесідою між Ма Дон Соком, який окрім головної ролі виступив співпродюсером та Кан Юн Соном режисером та сценаристом фільму.
Як для дебютної роботи Кан Юн Сона фільм вийшов доволі успішним та опинився на 5 місці серед найкасовіших за 2017 рік. Минуло п'ять років, перш ніж вийшов другий фільм "The Roundup" ("Кримінальне місто 2"), який став найкасовішим фільмом 2022 року в Південній Кореї. Сценаристи та режисер картини вже інші. Фільм відрізняється від першого додаючи більше комедійності, але на екшн складову це ніяк не вплинуло її стало навіть більше. Також цікавим фактом є те, що обидва фільми заснованні на реальних подіях.
Переходимо до третьої частини. Попри те, що фільм не дав нічого нового йому вдалось посісти 2 сходинку найкасовіших 2023-го з декількох факторів: в ... есело провести час та Ма Дон Сок.
Це прикольний комедійний попкорн бойовик в якому інші злодії, інші злочини, який по структурі розповіді не відрізняється від другої частини, але він був менш жорстокий та кривавий. Хороший екшн, але, як на мене, трішки слабший за попередню частину.
24 квітня 2024 вийде четвертий фільм уже з іншим режисером, тому сподіваюсь, що фільм матиме якусь відмінність. Нещодавно Ма Дон Сок пояснив значну частину успіху цих фільмів їхнім відчуттям екшену. Якщо перші два фільми були гостросюжетними, а третій - технічно орієнтованим, то новий фільм буде важчим і лаконічнішим за своїми фізичними ударами.
Хтось скаже, що це конвеєр, але у франшизах немає нічого поганого. В Голлівуді франшизи про копів були звичним ділом навіть у минулому столітті, до прикладу, "Поліцейський з Беверлі Гіллз", до речі цього року вийде 4 фільм, який буде грати на нашій ностальгії, "Смертельна зброя", як виявилось після 26 років має вийти 5 остання частина, яка знаходилась на стадії розробки ще з 2007 року. Щодо азійських проєктів, то тут можна згадати франшизу Джекі Чана з 5 фільмів "Поліцейської історії".
Тому немає нічого поганого в тому, що Ма Дон Сок будує собі власну поліцейську екшн-франшизу.
Фільм заснований на серії реальних історій, розміщених Хо Сік Кімом в Інтернеті, що описують його стосунки з дівчиною. Пізніше вони перетворилися на бестселер, а фільм знятий за мотивами цієї книги.
Хоча зухвалі дівчата існують вже давно, в Азії цей термін був популяризований завдяки фільму: "Моє зухвале дівчисько".
Щойно фільм вийшов на екрани у 2001 році, він одразу ж справив величезний вплив на Азію. Фільм не лише зробив термін "зухвала" відомим по всій Азії, але й запустив кар'єру Чон Чжі Хьон на нові висоти.
Слід зазначити, що більш ніж двадцять років тому світ був іншим, і дещо, тоді виглядало зовсім інакше. Коли я дивився вперше я зовсім не зважав на сучасні тенденції, мені було просто весело. Через деякий час при повторному перегляді щось тай промайнуло в думках, що деякі моменти романтизуються, але це не змінило мого відношення до фільму. Та й поведінка головної героїні була зумовлена певними подіями, а в фіналі ми все ж бачемо розвиток персонаж ... а. Одночасно з тим "Моє зухвале дівчисько" зачіпає багато тем і дуже добре їх пов'язує.
Якщо ви сидите на різноманітних пабліках, де вам не конструктивно роз'яснюють, а лиш заливають під тиском, що все навколо токсичне і ви засуджуєте фільм 2001 року, виливаючи на нього таку ж саму токсичність та агресію, бо він не співпадає з тим, що вам сказав "психолог" з інстаграм, то це може бути проблемою.
До речі американці вирізають з свої старих фільмів сцени, які не притаманні сучасним тенденціям. І це якась дичина. А якщо через 10 років знову все поніяється? Камон це ж історія навіщо таке робити?
Повернемось до "Моє зухвале дівчисько". Це класика. Ймовірно, якби він вийшов зараз, деякі моменти не пройшли б у критиків, але не в мене та інших, це видно з того, що люди різного віку обожнюють цей фільм і зараз, і не дивляться його через сучасний фільтр тенденцій. Це називається адекватним зрілим переглядом. Коли я його подивився, перша думка, яка у мене промайнула, це те, що фільм є неймовірним ковтком свіжого повітря і такого зараз не знімають.
Сьогодні, якщо хтось згадує про корейську комедію, то, швидше за все, йдеться про "Моє зухвале дівчисько". Якщо ні, то, ймовірно, він певним чином був натхненний ним, або, можливо, проклав свій шлях. Фільм варто подивитися навіть, якщо розглядати його з суто культурної та освітньої точки зору, оскільки це один із фільмів, що ознаменував корейську "нову хвилю" кіно, але також і тому, що це справді гарний фільм, тож просто розслабтесь і насолоджуйтесь.
Цей фільм сподобається майже будь-якому хлопцю, навіть якщо йому не подобаються романтичні фільми. Саундтрек до цього фільму вважається класикою.
Фільм був дуже успішним у Південній Кореї, де він став найкасовішою комедією всіх часів і увійшов до п'ятірки найкасовіших фільмів усіх часів. Коли "Моє зухвале дівчисько" вийшов на екрани Східної Азії, він став блокбастером у регіоні, ставши хітом у Японії, Тайвані та Гонконгу. Успіх фільму в Азії порівнювали з успіхом "Титаніка". Його DVD-реліз також привернув увагу великої міжнародної культової аудиторії, особливо в Китаї, Південно-Східній Азії та деяких частинах Південної Азії. Фільм "Моє зухвале дівчисько" став міжнародним проривом для корейського кіно і відіграв ключову роль у поширенні "корейської хвилі".
Фільм породив міжнародну медіа-франшизу, що складається з ремейків і телевізійних адаптацій у різних країнах. Існують японська, американська, індійська, китайська, непальська, литовська, індонезійська та філіппінська версії. Зрозуміло, що вам треба дивитись тільки оригінал, бо сенсу дивитись ті рімейки немає, хіба тільки якщо ви родом з тих країн.
У 2016 році вийшов сиквел, спільна робота Південної Кореї та Китаю. Це жахливе продовження, яке краще не дивитися і не зрозуміло для чого воно було. Добре, що актори з оригінального фільму до того відношення не мають. Я одразу вас попередив, щоб не було такого, що ви десь на просторах інтернету знайшли і такі: "О, сиквел". Існує лиш один фільм крапка 🙂.
Фільм є з українськими субтитрами від Bambooua. Подивитись можна на сайті Bambooua. Можете додати перегляд чи вподобайку на Нетфлікс, якщо є можливість.
Один з моїх улюблених фільмів, як заголом, так і в жанрі романтики, романтичної комедії.
Одразу можу сказати, що драма не збирається покадрово слідувати аніме-серіалу, що є екранізацією манги, від слова зовсім. Чи погано це? Ні. Сприймайте це як події, які відбуваються в одному всесвіті - персонажі оригінального аніме в Японії, а персонажі дорами в Південній Кореї. В першоджерелі говоролилось, що це відбувалось по всьому світу, що також сказано й в серіалі.
Хоча в описі до серіалу не зазначалося, що він є спінофом, але в кінці 6 епізоду нам показують камео, на ім'я Шінічі, що прибув з Японії. Тим хто знайомий з аніме не складно було здогадатись, що Шінічі Ідзумі є головним героєм "Паразита" (Parasyte -the maxim-), тобто після цієї сцени "Паразит: Сірі" можна вважати одночасно і продовженням, і спінофом манґи та аніме.
Фінальна сцена відкриває багато цікавих сюжетних можливостей для потенційного 2-го сезону, таких як з'ясування того, що сталося з Шінічі після подій манґи.
Існує ймовірність того, що анонс неминучий, але, зрештою, він ... повністю залежатиме від кількості глядачів і попиту фанатів на другий сезон, тому не думаю, що сценарій був заготовлений на перед.
Додати головне камео, було точно усвідомленим рішенням Netflix, щоб при нагоді дати зелене світло другому сезону серіалу.
Хочу зазначити, що тут не буде глибокого занурення у фундаментальні теми людства, філософії, як це було в аніме від першого до останнього епізоду. Основна ставка тут на екшн. Так, будуть деякі висловлювання, але лиш поверхнево. Чи погано це? Не думаю. Якщо глядач вже знайомий з аніме-серіалом, то навіщо йому знову слухати то й же зміст тільки від інших персонажів, з іншим бекґраундом? Це було б копією. Але ж це не рімейк і не екранізація. А для глядача, якому це в новинку, це нагода ознайомиться з аніме, яке я однозначно рекомендую до перегляду.
З чого починати перегляд вирішувати вам, але, як на мене, зацінити потрібно обидві історії.
"Запальний священик" - це одна з найпопулярніших драм, що вийшли в ефір у 2019 році. Кім Нам Ґіль отримав численні нагороди за зображення священика, який має проблеми з управлінням гнівом. У серіалі також були відсилки на інші фільми та драми, зокрема на Mr. Sunshine, Reply 1988, Nameless Gangster: Rules of the Time, Разом з богами: Два світи, Зоряні війни, Матриця, Володар перснів.
Після загадкової смерті літнього священика агент НРС, який став священиком, намагається притягнути винних до відповідальності. На нього чекає кумедна подорож у пошуках гангстерів і корумпованих чиновників у місті. Подорож стає не такою гладкою, коли корумпований прокурор міста відмовляється співпрацювати.
Можна було б подумати, що сюжет у 20 серій затягнеться, але цього не сталося, і натомість ми маємо достатньо часу, щоб спостерігати за розвитком персонажів і звикнути до місця дії та сюжету.
Своєрідний підхід оповіді, де двоє з трьох головних героїв є трохи лиходіями на початку, тому ц ... ей розвиток персонажів влучив у ціль ще краще, коли історія розвивалася.
Чудовий акторський склад.
Сюжет простий, але з кількома сюжетними поворотами, які зробили його більш захоплюючим і напруженим. Історія розвивалася дуже добре, і завдяки поєднанню серйозного та комедійного сюжету, ніколи не відчувалося, що вона затягується або поспішає з подіями.
Це ідеальний баланс комедії, екшену та детективу.
"Хороший, поганий, дивний" - південнокорейський вестерн-бойовик 2008 року режисера Кім Джи Уна з Сон Кан Хо, І Бьон Хуном та Чон У Соном у головних ролях. Фільм натхненний італійським спагеті-вестерном 1966 року "The Good, Bad and Ugly".
Всіляким хейтерам, які навіть не дивились фільм або ж дивились з поганим настроєм чи, так би мовити, з несприйняттям, бо не про ковбоїв, не розуміючи, що жанр вестерн давно вийшов за рамки "лиш про ковбоїв" і має навіть під жанри, скажу, що револьвери, гвинтівки, коні існували не тільки на теренах диких степів Америки.
Маньчжурія була такою ж дикою місциною, як і Дикий Захід Сполучених Штатів, де панувало беззаконня. І тут все історично обґрунтовано. Там проживав корінний народ маньчжурів (чжурчженів), там шукали прихистку корейці, які тікали від японського гніту, корейська армія, китайці та японські війська, які з часом окупували регіон та бандити.
Я довго відкладав цей фільм, а після його перегляду було лиш одне ... питання: "Чому я не подивився його раніше?". Тепер для мене це один з найулюбленіших фільмів, як в жанрі вестерн, так і в загальному. Каст топовий. А перлиною цієї трійці, яка притягує і задає тон всій епопеї це Сон Кан Хо. Вкотре переконуюсь наскільки він крутий. Також круте перевтілення І Бьон Хона. Ну й Чон У Сон як завжди красень.
Класика😎.
"Мене звуть Ро Ківан" - драматичний фільм 2024 року написаний та знятий режисеркою Кім Хі Джін з Сон Джун Кі та Чхве Сон Ен у головних ролях. За мотивами роману 2019 року "I Met Loh Kiwan", який розповідає історію північнокорейського перебіжчика Ківана, який шукає статусу біженця в Бельгії і зустрічає Марі, яка не має бажання жити.
Сон Чун Ґі у ролі Ро Ківана, відчайдушного чоловіка, який опинився в незнайомій європейській країні Бельгії, не маючи нічого, окрім надії на отримання статусу біженця. Чхве Сон Ин грає Марі, громадянку Бельгії та колишню корейську спортсменку зі стрільби.
Зворушлива історія двох людей, яких підштовхнули до краю: чоловіка, який чіпляється за життя, і жінки, яка не має сенсу жити. Проте їх незбагненним чином тягне одне до одного, і вони виявляють, що дарують одне одному новий сенс життя.
"Мене звуть Ро Ківан" - це подорож чоловіка, який прагне повернути своє місце в житті, щоб жити під власним ім'ям.
Фільм найкр ... ащий тоді, коли він зосереджений на головному сюжеті, головних стосунках, коли один із персонажів емоційно зростає, а це більша частина фільму. Рушійною силою сюжету є лінія Ро Ківана. Однак, лінія Марі побудована дещо гірше.
Картині не зовсім вдається вирівняти всі сюжетні лінії на один рівень, але вона досягає успіху завдяки своєму центральному сюжету та романтиці.
Фільм є дебютом Кім Хі Джін, як режисерки та сценаристки. Хтось буде критикувати фільм за те, що він не дав конкретики, на кшталт, КНДР погано, дискримінація погано, що немає чіткого посилу цих тем. А він і немав бути таким. З чого ви взяли, що всі фільми, де розповідають історію пов'язану з політикою соціальними проблемами, тупістю та жорстокістю людей, повинні вам розжовувати те, що й так всі знають? При тому, що фільм є не тільки драмою, а й романтичним.
Фільм в першу чергу заснований на романі й розповідає про людей, які пережили життєві потрясіння та допомогли один одному знайти сенс. Я думаю фільм заслуговує трішки більше любові, ніж отримав. Він створювався таким, яким він є, без усього того, що хтось собі там хотів чи понапридумував.
Я розумію, що коментатори це "професійні режисери та сценаристи", які багато, що зняли самі й у них, що не фільм, то шедевр. Але фільм нормальний, хороший для перегляду. Багатьом він сподобається, а тим хто тільки починає дивитись кіно, це може бути фільмом їхнього дитинства.
Оцінку ставив завищену, бо хтось занизить.
Південнокорейський фільм від японського режисера та сценариста. Хірокадзу Корееда поїхав до Південної Кореї, щоб розповісти цю історію, частково тому, що в цій країні частіше використовують те, що називається «бейбі-бокси».
Але є підозри, що це також для того, щоб попрацювати з Сон Кан Хо.
Стрічка торкається багатьох тем, таких як аборти, домашнє насильство, покинуті діти, безпліддя, усиновлення, але не стосується безпосередньо, не розглядаючи кожне питання детально залишаючи простір для роздумів.
Фільм про людей, які не помітні для суспільства, які є його продуктом, а за своєю суттю сприймаються ним осудливо. Здавалося б, що люди, які готові продати немовля як найдорожче є безперечно аморальними, але якщо детально розібрати це й термін вони не зовсім туди вписуються, тому що як мінімум такі люди не розрізняли б понять добра і зла від слова зовсім. Корееда ніколи не засуджує своїх героїв, але представляє їхні недоліки. Він розуміє, що люди, які роблять неймовірне, часто опиняют ... ься перед такими рішеннями на життєвому шляху, який вони ніколи не планували. Вони часто просто вибирають кращу розвилку на важкому шляху. Автор знаходить спосіб зробити їхні рішення справжніми та зрозумілими.
Мун Со Йон молода мати, яка залишає дитину біля бейбі-боксу, що знаходиться при церкві, де доглядають за дітьми. Уже з цього моменту в фільмі розпочинається дискусія: чи то держава потурає розповсюдженню безвідповідальних матерів, чи цим жінкам непотрібно було народжувати, чи органи зі справ опіки не виконують свою справу, чи будь-які інші органи, які мали б надавати допомогу таким жінкам. Со Йон хотіла цю дитину, але біологічний батько примушував її до аборту, вона все-таки родила в надії, що все зміниться, але ні. Згодом за дівчиною та немовлям почала полювати мафія, питанням часу було коли до її розшуку приєднається поліція. Вона вирішує залишити дитину розуміючи, що у неї зараз немає можливості доглядати за нею, також невідомо що з нею зробить мафія, ну й на додачу, щоб бути менш помітною для поліції.
Одночасно з тим дівчина вагається чи заслуговує дитя такого життя, залишаючи дитину не в боксі, а на холодній землі віддаючи її долі. Зрештою вона розуміє, що вчинила неправильно, принаймні не їй вирішувати, коли зупиниться життя того, кому вона його дала та повертається, щоб забрати, чи просто переконатись, що з ним все добре, але її дитини там не було.
Дон Су працівник церкви на неповний робочий день разом зі своїм спільником Сан Хьоном продають дітей з бейбі-боксу. Дон Су розуміючи, що з поверненням матері все може ускладнитись, розкриває їй усі карти. З одного боку це не законно. З іншого, що краще, те, що дитина матиме сім'ю чи з більшою ймовірністю зростатиме в дитячому будинку? Але й благодійністю це не назвеш. Основний мотив для Сан Хьона це гроші, адже у нього багато боргів, а також він мріяв повернутись в сім'ю до колишньої та своєї доньки.
Дон Су гроші теж потрібні, але його мотив більше пов'язаний з його минулим.
Мун Со Йон вирішує співпрацювати, бо дитині вона все одно дати нічого не може, а так хоч сім'ю матиме, а гроші не будуть зайвими, щоб переховуватись. Вона зумисне намагається не прив'язуватись до дитини, але видно, що їй це дається важко.
Дон Су ненавидів таких, як Со Йон і зокрема її також, бо був покинутим немовлям, але ця подорож змінила його. Він сказав Со Йон, що коли дивиться на неї йому стає легше, розуміючи через що могла проходити його мати, більше не засуджуючи її, думаючи, що у неї була вагома причина кинути його. На що дівчина відповіла, що він не зобов'язаний її пробачати та не скасовує того факту, що вона була жахливою матір'ю, підсумовуючи це на своєму прикладі, говорячи, що її син ніколи не пробачить її. Дон Су зауважив Со Йон, що вона це зробила, бажаючи позбавити дитину ярлика сина вбивці. Мун Со Йон сказала: "Все ж таки я його покинула".
Коли ж на Мун Со Йон все-таки вийшла поліція, мати зробила найкращий вибір і для дитини, і для себе, який тільки міг бути.
Розповідь немає на меті показати, що правильно, а що не правильно, не намагається донести своє бачення, немає наміченого вектора, не звинувачує когось конкретно. Цей фільм є дискурсом, що залишає порушенні питання висіти в повітрі, зображаючи людей, які хочуть сміятись, відчувати, але живуть життям, яке не обирали.
Ця майстерна драма має майже неможливу витонченість і співчуття Корееди в кожній сцені, ще більше демонструючи його здатність розповідати емоційно чисту історію, не перетворюючи її на мелодраму.
Фінал, логічний, реалістичний та одночасно відкритий, який наштовхує на додаткові роздуми.
Я не збирався дивитись цю драму, принаймні чітких планів з додаванням у вочлист не було, але на перегляд мене навштовхнув відгук колеги по вподобанням @Krevetka.
У мене не було ніяких очікувань щодо серіалу, тож і розчарувань також не було.
Але знаєте після першого епізоду мене затягнуло. Я здогадався навколо чого буде обертатись сюжет, але мені потрібні були деталі, було цікаво як це влаштовано та ким.
Фінал для мене не був занадто несподіваним, мені просто були потрібні підтвердження щодо моїх припущень. А от з визначенням хто мафія, комісар, лікар було складно.
Коли нам глядачам вже розкрили мафію, то персонажі у фінальних епізодах пропустили головну деталь - у кого був мотив позбутися хуліганів.
Також мені незрозуміло мовчання Мі Ни, яку підозрювали в тому, що вона мафія, коли вона окрім того, щоб заперечувати могла на додачу сказати, що Да Бом також був з ними, коли забрали ключі у Кьон Джу. Тоді на нього підозри впали б раніше.
Але дивлячись на те, як все ро ... згортається далі саме так воно й потрібно було. Прописати за сценарієм відсутність логічної репліки у персонажа, щоб сюжет не обірвався швидше, а завершився так як задумано.
Хоча не факт, що ця фраза щось змінила б, бо він просто міг сказати те ж саме, що й Мі На, що Со Мі ним маніпулювала.
"Настала ніч" - це цілком вдале поєднання трилера, містики, жаху, помсти.
Серіал складається лише 12 серій тривалістю 30 хвилин, окрім останньої, що має 40 хвилин. До того ж є українські субтитри.
В цілому нормально, можна дивитись.