Doramyeon
модератор
Знайдено 213 результати 
Байдуже хто ти, чим займаєшся та де живеш. Ця захоплююча дорама, яка затягує з першої серії саме те, що тобі потрібно. Неповторна атмосфера, чудові актори, хороший сценарій, цікавий сюжет, круті діалоги. Основна історія, як мотузка, що складається з декількох волокон, замотана в клубок, який поступово розмотується. Окрім основної лінії на долю головних героїв, через свій рід зайнятості, випадають детективні квести зі спогадів неупокоєних духів, які вони бачать після кожного проведеного ритуалу екзорцизму. Ідеально підібраний баланс між драмою, містикою, фантастикою, трилером та дрібкою комедії. Хоч комедії тут найменше, але саме стільки скільки потрібно, як вершків на торті.
Є українські субтитри на https://doramy.world/ та на Bambooua.
Балерина - південнокорейський трилер 2023 року, знятий молодим режисером та сценаристом початківцем І Чхун Хьоном з Чо Чун Со у головній ролі. Це їхня друга співпраця після фільму Дзвінок (2020), що, як на мене, був доволі хорошим дебютом.
Фільм розповідає про помсту колишньої тілоохоронниці за подругу, яку не змогла захистити, бо не знала всієї правди про її життя. Мін Хо була балериною. Одного дня вона наклала на себе руки написавши в записці, щоб Ок Чжу помстилася за неї. Сюжет досить простий від точки А до точки Б без твістів чи додаткових сюжетних ліній. Ми нічого не знаємо про подругу головної героїні на початку фільму. Їхні знайомство та дружба виринає в пам'яті Ок Джу протягом усього фільму.
"Балерина" не соромиться бути жорстокою деякі сцени змушують примружитись. Фільм не великий за хронометражем, але має декілька хороших екшн-сцен з цікавими моментами.
У фільмі немає нічого такого, чого б ми не бачили раніше, але він використовує добре поставлені бо ... йові сцени, з потрібною кількістю зброї та ножів. Чо Чун Со чудово справляється зі своїми завданнями і виглядає досить вправною у стрільбі та бойових мистецтвах. Вона переконує глядачів в тому, що стояти на її шляху не слід.
"Балерина" дає чітко нам зрозуміти з чим стикнулася подруга Ок Джу, але вона не заглиблюється у звірства, скоєні над дівчатами. Можливо, режисер не хотів робити фільм темнішим, ніж він є насправді. Однак, натяків достатньо.
Тепер про те, чого мені не вистачило. Можливо, потрібно було створити більше драми. Показати з якими саме внутрішніми переживаннями Мін Хі допомогла справитись Ок Джу, адже ми не знаємо чому вона покинула роботу тілоохоронця.
Сцена з засідкою в її квартирі. Нам показали лиш віддалено з іншої кімнати, що на неї напали відбулась коротка сутичка. Це могла бути ще одна крута екшн-сцена з що найменше чотирма суперниками.
Сцена бійки в ліфті з трьома бандюганами залишилась за кадром. Як на мене, слід було її реалізувати через зйомку зверху, а також з боків з невеликою камерою на штативі рухаючи її по колу. Бійка була б не довгою, бо вона не очікувана для опонентів, але це було б ефектно з точки зору використання мінімальної площі.
Фінальна сцена з купою бандитів могла бути трішки довшою. У головної героїні мали б бути ознаки того, що вона пережила важкий бій у вигляді синців, порізів. Це не критично і звучить як придирання, але все ж. Вважатимемо, що цей поєдинок був не найважчим для неї.
Чи може "Балерина" стати поруч з культовими трилерами про помсту? Правду кажучи, ні.
Але для перегляду на вечір цілком нормальний екшончик.
Фільм вийшов на екрани у 1999 році, але насправді був знятий у 1997-1998 роках, тож минуло вже близько 26 років. "Ширі" - південнокорейський шпигунський бойовик, який здійняв хвилю в корейській кіноіндустрії, коли вийшов на екрани. Це був блокбастер, нечуваний для Південної Кореї того часу, і кажуть, що в перестрілці в центрі міста було використано кілька справжніх автомобілів.
Період з 1997 року в історії кінематографа Південної Кореї називається «ренесансом». А почався він після азійської фінансової кризи 1997 року. Тоді багато чеболів скоротили свою присутність в індустрії. Проте на той час вони (точніше їх фінансова допомога) вже відчутно допомогли національному кінематографу: по-перше, конгломерати перетворили індустрію у прибутковий бізнес і повернули глядачів у кінотеатри, а головне – зробили все, щоб почали з'являтися молоді та креативні режисери. Так зване нове корейське кіно почалося наприкінці 1990-х, коли на екранах з'явилися блокбастери та жанрові фі ... льми. Одним із перших великих успіхів став фільм «Ширі», який назвали на честь прісноводної корейської рибки. Це психологічний трилер про протистояння південнокорейських спецагентів і снайперки з КНДР. Картина зібрала біля екранів 6,5 мільйонів глядачів (кажуть близько 7 млн.) і встановила новий рекорд, випередивши «Титанік», який подивилося 4,3 мільйони людей.
Це був величезний касовий успіх, незважаючи на те, що в 1999 році Корея страждала від кризи МВФ. Завдяки цьому актори, які знімалися у фільмі за невеликий гонорар, згодом отримали заохочення у вигляді доплат залежно від ситуації.
Це класичний корейський шпигунський бойовик 90-х років, який дійсно змінив корейську кіноіндустрію. Він показав корейській кіноіндустрії, що можна заробляти гроші, і корейська кіноіндустрія почала інвестувати все більше і більше.
З часів "Ширі" якість корейських фільмів покращилася, тому значення цього фільму досить велике. Якщо ви подивитеся його зараз, він може здатися вам старим та очевидним, але непогано подивитися фільм, який змінив корейську кіноіндустрію.
Історія молодого буддиського монаха та його вчителя, які живуть у маленькому плавучому монастирі в глибоко ізольованій долині, оточені лише природою та її дарами.
Фільм поділений на п'ять частин, які відповідають порам року в назві, що підкреслює тему вічної повторюваності. Протягом п'яти розділів життя молодого ченця, показують його духовні та мирські виклики в кожній порі року.
Сам режисер сказав, що "мав намір зобразити радість, гнів, смуток і задоволення нашого життя через чотири пори року". У кожному з сегментів ми спостерігаємо не лише те, як ці почуття приходять і відходять, але й те, як вони переплітаються між собою.
Буддиські теми та духовні символи вплетені у фільм не лише через самих персонажів та світ, у якому вони живуть, але й через циклічну структуру оповіді, духовні мотиви та візуальні метафори.
Попри брак слів у фільмі, є деякі цитати, що дають вагу та суть. Небагатий на діалоги, фільм часто покладається на міміку та мову тіла, щоб переда ... ти те, що відбувається між персонажами, і робить це без особливих зусиль. Це зворушливий, злегка меланхолійний фільм про подвійність: дитинство таїть у собі як невинність, так і жорстокість, монастир, у якому усамітнюються ченці, є водночас і раєм, і в'язницею, знаряддя смерті стає знаряддям покаяння. Народження, життя, смерть, відродження. Цикл, що постійно повторюється, постає перед нами водночас ясним і наближається до чогось справді і глибоко трансцендентного.
Попередження: рецензія містить спойлери
"М'ятна цукерка" - південнокорейська драма режисера І Чан Дона. Прем'єра фільму відбулася на Пусанському міжнародному кінофестивалі 14 жовтня 1999 року. Стрічка стала лауреатом трьох нагород МКФ у Карлових Варах і премії «Великий дзвін» у категорії Найкращий фільм року.
Це історія чоловіка, чий неспокійний досвід не дає йому спокою. Фільм вимагає від глядача неабиякої концентрації та емоційної енергії; деякі сцени засмучують, а інші дають нам лише натяки на красу: нерозкритий потенціал, що дрімає всередині нашого героя.
Історія фактично починається з самогубства Йон Хо, а потім сегментами рухається назад у часі, щоб представити причини, які привели його до цього екстремального вчинку.
Сюжет демонструє життя Йон Хо останніх 20 років досліджуючи, ким він зрештою стає і ким був, як події змінили його самого і про що він мріяв, коли був ще юнаком. Багато епізодів з життя нашого героя перегукуються з історією Південної Кореї: служба в армії, що припала на період повсатання в Кванджу, де Йон Хо був травмований інцидентом зі стріляниною.
Посилення контролю над країною з боку військового уряду у 1980-х роках віддзеркалюється у тому, що Йон Хо втрачає свою невинність і стає дедалі більш цинічним під час роботи жорстоким поліцейським, втрата грошей у невдалому бізнесі наприкінці 1990-х років віддзеркалює азійську фінансову кризу. Крім того, історія про перше кохання Йон Хо, Сун Ім, яка палко кохала його, також розкривається по ходу розповіді, доводячи, який вплив вона мала на нього.
Життя Йон Хо уособлює боротьбу між історіографією та психоаналізом. Незважаючи на його відчайдушне бажання відійти від минулого, мнемонічні сліди беруть гору над психоаналітичними аспектами його життя. Ці мнемонічні сліди включають потяг, камеру, м'ятні цукерки, а також Сун Ім, що призвело до того, що психоаналіз його життя здобув перемогу над історіографією. Взаємозв'язок між історіографією та психоаналізом можна побачити в історизмі та прогресизмі, де Йон Хо вирішує озирнутися на своє минуле замість того, щоб дивитися виключно в майбутнє, щоб рухатися вперед. Основні травматичні події, які були нав'язані йому історично, настільки вкоренилися в його житті, що він не міг просто рухатися далі. Отримання травми, руйнація маскулінності, наказ вбивати невинних цивільних і необхідність відповідати стандартам інших солдатів відображались пізніше в житті у допитах студентів-протестувальників, через яких він опинився в такій ситуації. Ця тема продовжується в тому, як він поводиться з жінками в подальшому житті, об'єктивуючи і жорстоко поводячись зі своєю дружиною Хон Джа і, врешті-решт, втрачаючи єдиний зв'язок зі своєю невинністю, Сун Ім. Те, що відбувається на початку фільму, який стане кінцем життя Йон Хо, - це остаточне приниження і плач за втраченою невинністю, де його особиста історія пов'язана з історією країни. Однак, нарешті, рефлексія над своїм минулим дозволила йому прийняти те, що сталося, і нарешті просунутися в майбутнє. На жаль, це сталося за кілька хвилин до самогубства, коли він повернувся обличчям до потяга. Потяг - це символ, який веде фільм у зворотній хронології, а його крик про повернення в минуле означає трагічно запізніле усвідомлення значення минулого для його життя.
М'ятні цукерки є символом невинності. Символом того життя, яке у нього було до армії і до подій у Кванджу, коли він ще не був цинічним та жорстоким. Символ втрачених та відкинутих мрій.
Зрештою, "М'ятна цукерка" - це потужна драма, дослідження таких питань, як доля, час і пам'ять, і того, як вони формують наше життя. Рекомендовано для перегляду кіноманам.
Історія про ресторан, в якому відьма готує страви, що виконують бажання. Клієнтами цього закладу є люди у розпачі, життя яких іде шкереберть, але вони хочуть змінити його, навіть якщо їм доведеться продати власну душу. Це атмосферна 8-ми серійна дорама з прекрасним сюжетом та чудовими акторами. Сон Чжі Хьо у ролі власниці ресторану була неперевершена. Своїм образом вона створювала антураж, містичність, чарівність, загалом, все те, що потрібно було серіалу.
Основна крутість цієї дорами - це її моральна цінність.
Сюжет заснований на однойменному оповіданні Ку Сан Хі, яка виграла Головний приз на третьому конкурсі оповідань Kyobo Book Centre.
Тепер трішки об'єктивніше. Зрозуміло, що першотвір більший і вочевидь сценарист адаптував не так круто як могло би бути.
Драма мала інтригуючий початок, але напевно в процесі щось втратила. Концепт хороший, але обігрується це поверхнево. Не те, щоб це погано просто вона має ефект такої собі казки, а могла б бути масштабнішою.
"Ве ... чаря відьми" працює завдяки тому, що вона коротка, всього 8 епізодів по 40 хвилин, вле також відчувається, що чогось не вистачає, коли сценарист поспіхом намагається з'єднати всі крапки над "і", надати контекст мотивації персонажів і завершити все це.
"Вечеря відьми" - далеко не найкраща фентезі-драма, але дивитися її все одно цікаво. Якщо вам подобаються фентезійні теми, щось з чаклунством, чи для Гелловін-добірки, то це вам теж сподобається.
Я б, мабуть, порекомендував цю драму людям, що не дуже прискіпливі.
Цей роман про подорожі в часі не мав великого успіху в 2000 році, продавши менше чверті мільйона квитків у Сеулі (його випередив не лише схожий за тематикою "Дітто", але й не зовсім дружня до глядачів "Брехня"), але відтоді він розвинув віддану фан-базу а-ля "Десь у часі" і набув статусу малої класики серед шанувальників корейського кінематографу.
Декорації для фільму знімали на острові Сукмодо регіону Канхва та на острові Удо на Чеджу.
Компанія Warner Brothers придбала права на американський ремейк "Будинок біля озера". Фільм вийшов на екрани 16 червня 2006 року. Щоб відсилати до оригінального фільму, "Il Mare" було використано як назву ресторану, де мають зустрітися Кейт і Алекс.
Історія починається з того, що Ин Чжу виїжджає з будинку на березі моря під назвою "Il Mare". Виїжджаючи, вона залишає різдвяну листівку в поштовій скриньці з проханням до наступного мешканця пересилати їй пошту. Студент-архітектор Сон Хьо ... н отримує її листівку, але спантеличений, оскільки він перший мешканець "Il Mare", а листівка датована двома роками пізніше. Після низки листувань, Ин Чжу та Сон Хьон розуміють, що вони живуть з різницею у 2 роки: Ин Чжу у 1999 році, а Сон Хьон у 1997 році. Після деяких тестувань, Ин Чжу і Сон Хьон виявляють, що поштова скринька в "Il Mare" уможливлює їхнє спілкування, і вони можуть передавати через неї предмети і живі істоти.
"Il Mare" неодмінно випробує терпіння фантастів, які ламають голову над тим, як вигадати правдоподібне вирішення часового парадоксу. Слід віддати належне сценарію, який зумів впорядкувати драму завдяки деяким творчим штрихам. Це була натхненна ідея скоротити "часовий розрив" лише до двох років, між 1997 і 1999 роками, і навмисно обмежити контакт між романтичними героями до архаїчних засобів обміну листами та іншими артефактами, дозволяючи персонажам (і глядачам) насолоджуватися спокусливою перспективою стосунків на відстані без емоційних гойдалок телефонних балачок.
Фільм ефективно використовує незвичайний науково-фантастичний підхід до часового порталу у вигляді поштової скриньки, щоб освіжити заїжджену романтичну притчу про неможливе кохання. Таємнича поштова скринька ніколи не пояснюється, власне, у фільмі навіть не робиться спроби це зробити, оскільки казка чудово працює так, як вона є. Скриньку можна прочитати як символ випадковості та несподіванки, а розбіжність у часі посилює болісне відчуття туги. Романтичні фільми сповнені нещасливих стосунків на відстані, проте небагато з них показують розрив часового континууму. Неможливість зустрітися в реальному часі створює справді пекучу напругу і поступово стає тією магнітною силою, яка притягує глядача.
Тема самотності нерозривно пов'язана з романтичною оповіддю. Ин Чжу самотня у великому місті, попри те, що оточена людьми. Сон Хьон теж самотній вдома, на роботі і, нарешті, самотній через те, що батько рано покинув їх із матір'ю, щоби зробити кар'єру.
Він дізнається, що саме самотність була рушійною силою батькового проекту "Il Mare". Пізніше Сон Хьон дізнається, що це був подарунок батька, який звернувся до сина єдиною емоційною мовою, яку він знав, - побудувавши будинок. І цей будинок тепер є свідченням його помилок і його любові. Не всі люблять однаково - ось урок, який слід винести з цієї історії, і Сон Хьон зрозумів його надто пізно, вже після смерті батька.
Хто б там що не фиркав у бік цього фільму, але він чудовий. Був холодно прийнятий, але з часом став свого роду класикою.
Що таке щастя? Пропоную вам самим з'ясувати переглянувши цю шикарну дораму.
Дівчина, на ім'я Юн Се Бом нарешті отримує свою власну квартиру про яку так довго мріяла у новому житловому комплексі.
Але згодом через спалах невідомого вірусу, від якого люди скаженіють, комплекс огороджують стіною і закривають на карантин. Жителі зачиняють будівлю, щоб унеможливити проникнення заражених. Уже з самого початку навіть всупереч зовнішній небезпеці, між жителями різного соціального статусу і достатку починаються конфлікти. Наростає боротьба за виживання, поширюється страх і недовіра один до одного. Це не просто жахастик з тупим мочиловом. Так це трилер, але сюжет не акцентує увагу на кривавості, окрім деяких моментів, а поступово розкриває увесь задум, який вкладений у назву дорами. Історія дуже актуальна і реалістична, адже зображає наше суспільство, яке схиблене на матеріальному. Лицемірство, жадібність, підступність, заздрість, зверхність, жорстокість усе це блукає будівлею разом ... із загрозою зараження, яка відгородила жителів будинку від зовнішнього світу. На фоні дослідження й пошуків ліків проти хвороби, розповідь зосереджується на розкриті персонажів і чи зможуть вони співпрацювати в екстремальній ситуації.
Як далеко можуть зайти люди без моральних принципів?
Від них можна очікувати будь-чого. І тоді постає питання: "Хто ж тоді справжній монстр і чи обов'язково заразитись, щоб ним стати?" Також з часом виявляється, що в сюжет вплетені елементи детективу. І без любовної лінії не обійшлось, адже для того, щоб отримати квартиру, держслужбовцям потрібно бути одруженими. Юн Се Бом зробила пропозицію фіктивного шлюбу детективу Чон І Хьону, який був закоханий у неї в школі. Що ж таке щастя? Чи всі його віднайдуть? Як пара головних героїв буде протистояти одночасно зовнішній і внутрішній загрозі? Відповіді на ці та інші питання ви можете дізнатись подивившись цю чудову дораму з 12 серій.
Хороший сюжет, мораль та посил загорнутий у несподіваний, здавалося б, для цього жанр. Максимально реалістична атмосфера, що демонструє наші реалії. Команда сценаристів створила унікальних персонажів, що запам'ятовуються. Також хочу зазначити, що в драмі шикарні саундтреки.
Чудовий, прекрасний, захоплюючий, потужний, цікавий серіал з 8 серій про дівчину, яка приєднується до кримінальної організації та проникає в поліцію як таємний агент, щоб дізнатися правду про смерть свого батька.
Хороший сюжет і атмосфера,
гра акторів на висоті. Акторський склад був підібраний гармонійно.
Історія одразу затягує і не на мить не відпускає. Однією із головних складових бойовиків є власне бойові сцени. І тут з цим усе добре.
Головна героїня є таким собі південнокорейським жіночим варіантом Джона Віка у ролі Кіану Рівза чи Джекі Чана зі своєю "Поліцейською історією". Хан Со Хі виклалась на повну, тренувалась наполегливо. Без травм не обходилось, але вона продовжувала. Для входження в образ майстра з ножового бою постійно носила із собою справжній ніж. Бойові сцени знімали без ривків і танців з камерою. Використовувались загальні плани, плавні довгі обходи камери навколо акторів і зйомки з різних кутів, що дало можливість продемонструвати вміння і навички, як ... і актриса отримала під час тренувань у школі каскадерства. За словами Хан Со Хі, вона вирішила взяти участь у цій дорамі, бо хотіла випробувати свої сили. Порівнюючи цю роль з її попередніми роботами можна впевнено сказати, що вона різнопланова актриса, яка може вживатись у різні амплуа. Разом з екшеном серіал гармонійно поєднує драму, детектив, нуар і трилер.
Атмосферний, якісний саундтрек з першої серії задає правильний настрій своїм унікальним звучанням, яке надає прекрасне відчуття присутності в цій історії. Дуже якісний проєкт, який демонструє наскільки різноманітними можуть бути південнокорейські дорами.
Одним словом я у захваті. Ця дорама прямим рейсом відправилась у мій список улюблених фільмів і серіалів, які я коли-небудь бачив.
Трішки цікавих фактів.
Для своєї ролі у драмі «Моє ім'я» Хан Со Хі пройшла інтенсивну фізичну підготовку та вправи для бойовиків.
Со Хі довелося багато готуватися до своєї ролі, як фізично, так і емоційно. Вона не лише продемонструвала свій потенціал як затребуваної (і нагородженої) актриси, але й свою відданість акторській майстерності. Усі учасники акторського складу відвідували школу бойовиків протягом двох місяців, але Со Хі пройшла інтенсивне навчання за місяць до них. Вона згадала про це під час прес-конференції шоу, де додала: «Я багато займалася спортом і їла те, що хотіла, тому я набрала 10 кілограмів від ваги, яку мала під час зйомок «Світ Подружжя».
Акторський склад аплодував зусиллям Со Хі над цим проектом, включаючи режисера Кім Джин Мін. Перед її кастингом він запитав її, хоче вона роль чи ні. Він вказав на ризики, пов’язані з цим, коли вона погодиться, включно з отриманням травм через екшен-сцени. Режисер також розповів Со Хі, що це буде чудова можливість для неї показати свій широкий акторський спектр. Побачивши її чудову гру в "Моє Ім'я", режисер Кім Джин Мін подякував Хан Со Хі за те, що вона зробила все найкраще.
Вона розповіла, що ці звички залишилися з нею навіть після закінчення драми, сказавши: "«Моє ім’я» безумовно сильно вплинуло на моє життя. У минулому я зосереджувалася на дієтах, орієнтованих на харчування, а не на фізичні вправи, але цього разу я дізнався, що тренування можуть бути способом зняття стресу. Після цього я зрозуміла, що мені потрібно займатися спортом, і мій світогляд повністю змінився".
Акторка, зізнавалась, що їй було складно грати емоційно виснажливі ролі. "Були часи, коли мій розум і тіло ставали нестабільними, тому що я грала багато персонажів, які виражають і вивільняють свої емоції в одному вимірі, а не приховують їх".
Пізніше в інтерв'ю Хан поділилася, що, незважаючи на те, як важко їй дається кожен проект, вона намагається відкинути свої емоції після завершення зйомок. "Я ніколи не плакала під час фінальних зйомок, навіть якщо мені було дуже важко", - сказала вона. "Я намагаюся швидко від цього позбутися".
Щодо Пак Хі Сун, який грає голову картелю Тончхон, він же Чой Му Джин, він згадав, що дивився багато класичного нуару, як-от «Хрещений батько », щоб зобразити внутрішню роботу боса. Це на додаток до інтенсивного навчання, яке він пройшов, на відміну від його минулих проектів, де йому доводилося виконувати фізичні вправи лише протягом місяця.
Актори драми «Моє Ім'я» освоїли сферу бойовиків, щоб зробити свою гру реалістичнішою та переконливішою — і це лише одна з багатьох причин, чому вам варто переглянути всі вісім епізодів.
Фільм відокремлює героїв від глядача і не дозволяє глядачеві співпереживати. Можна описати це, як спостереження на відстані. Ми спокійно дивимось, як Рю та Йон Мі викрадають дівчинку, бо розуміємо, що насправді вони не збираються робити нічого поганого, але все що відбувається далі шокує, але водночас задає спокійний темп. Ви ніби спокійно спантеличені чи спантеличені спокійно. Я не знаю як це правильно сформулювати.
Сцена, де точка сюжета є найбільш екстремальною, це сцена вбивства в кінці фільму, але навіть в одному із кульмінаційних моментів фільму, камера не допускає жодного емоційного хвилювання чи залученості.
Ще одна особливість фільму полягає в тому, що він має мало словесних пояснень. Пак Чан Ук сказав: "Я не думаю, що робота гарна лише тому, що вона багато говорить". Таким чином картина передає сенс глядачам через дії персонажів та загальну атмосферу, а не через будь-які другорядні пояснення.
У стрічці через персонажів можна чітко прочитати перспективу кл ... асової боротьби Рю, тимчасовий робітник, якого звільнили після того, як він працював у поганих умовах, і його дівчина Йон Мі агітує на вулицях міста за розпуск конгломератів.
Зрештою, режисер найбільше хотів сказати про іронію помсти, а не про зло та недоліки капіталістичного суспільства, яке розглядаються через перспективу класової боротьби. Це зображення життя, де злочинці стають жертвами, а жертви стають злочинцями, а різниця між добром і злом інколи нечітка, і вони сплутані разом.
Причина, чому цей фільм страшний, полягає в тому, що всі ці речі були зроблені не з образи чи злого наміру. Це історія звичайних людей, які вважали, що жили "гарно", а не з поганим характером чи психопатів.
Цей фільм, який показує, як далеко може зайти звичайна людина, вчиняючи дії без зайвих роздумів. Абсурдна кінцівка з добрими намірами.
Оригінальна корейська назва означає «Помста — моя» (복수는 나의 것), але для міжнародного прокату назва була змінена, щоб фільм не плутали з японської картиною з аналогічною назвою.
Сценарій фільму було написано за 20 годин безперервної роботи.
Пірати та скарби, тема не нова, але завжди цікава. Погодьтесь є щось, що захоплює в мандрівках на вітрильних кораблях, які супроводжуються епічними баталіями.
Фільм не ідеальний, з цим важко не погодитись. Сюжет не суперовий зі своїми проблемами, або ж просто щось попало під ніж під час виробництва. Творці явно не намагалися зробити щось культове. Вони робили це зі своїми приколами та шармом. В деяких моментах він може виглядати дитячим, але годі вам, це ж просто кумедний пригодницький атракціон для перегляду усією родиною, тому не треба очікувати від нього нових рекордів у світі кіно.
Що стосується CGI з бюджетом фільму в 17 млн доларів, то тут не все так однозначно. Є моменти де це виглядає дивно, але ти не прискіпуєшся посилаючись на вайб фільму, а є красиві сцени з візуальними ефектами та декораціями, з пристойною графікою, що круто виглядає.
Однак до чого тут дійсно питань немає так це до екшену. Над хореографією старанно попрацювали, сцени поєдинків дійсно виглядають зах ... оплююче.
Що тут ще виглядає захоплююче, то це Хан Хьо Чжу, яка підійшла до фільмування зі всією віддачею, адже трюки робила сама. Вона безперечно є родзинкою цього фільму. Їй дуже пасують ролі рішучих, наполегливих, хоробрих персонажів.
Щодо коментарів на зразок: "О, пародія на Піратів карибського моря. Захотіли своїх піратів". Почнемо з того, що це духовне продовження фільму «Пірати» 2014 року. Духовне продовження або духовний спадкоємець - це вигаданий твір, подібний до іншого попереднього твору або безпосередньо натхненний ним, але (на відміну від традиційного приквела чи сиквела) явно не продовжує лінійку франшизи свого попередника, і, таким чином, є лише наступником «по духу». Якщо ви переглянете і той фільм, то ви там точно не побачите ніяких копій чи рімейків. Також хочу зазначити, що таке явище, як піратство, існує з давніх-давен в усіх куточках світу рівно з того моменту, як почали будувати перші кораблі. Тобто воно не зародилось в Карибському басейні 17-18 ст. Просто цей період являється розквітом піратства, він є найбільш впізнаваним та розпіареним.
Бок Сун живе подвійним життям - вона і мати доньки-підлітка, і легендарна професійна кілерка з найкращого кілерського агентства "МК". Опинившись між місією вбити когось і місією виховати когось, Бок Сун відмовляється виконувати доручену місію і вступає в неминучу боротьбу.
Виконавиця головної ролі Чон До Йон, є переконливою. Вона балансує між абсолютною холодністю та цілковитою відкритістю. Вмикаючи та вимикаючи емпатію, вона холодна, коли спілкується з колегами фірми, але зі своєю донькою чи підопічною, вона відкрита та проявляє почуття. Цікаво, що в сценах у яких на Бок Сун не нападають зненацька, вона уявляє варіанти гіпотетичних боїв. Перед усім це зроблено не заради приколу і якихось елементів кінематографічності. У цьому є суть. Ідея в тому, що перш за все вона усвідомлює, що головне не просто закінчити роботу, а насамперед їй потрібно повернутись додому до своєї доньки.
Сцени бою хороші, але не такі вже й довгі або часті. Я розраховував на куди більшу кількість с ... упротивників.
Через персонажа доньки Бок Сун, Чже Йон, можливо, з подачі Нетфлікс, а можливо без нього, хотіли пропхнути ідею приймай себе таким як є, але головне не це. Більшість "прогресивних" глядачів на боці цього персонажа. Але донька демонструє тривожну схильність до насильства в школі, яку, здається, ніхто не сприймає серйозно, попри те, що вона ледь не вбила однокласника. Ніби це нормально, бо якийсь там хлопець, звичайний балабол, шантажував її фотографією, де вона цілується з дівчиною. Вибачте, але там не було жорстоких знущань чи причини, щоб не втримати себе в руках і завдати удар ножицями, який міг призвести до летального результату.
Акторка, Есом, окрім того, що вона приваблива і сексуальна демонструє неабияку харизму, але, здається, не має уявлення, що робити зі своєю героїнею. Вона зробила все, що могла згідно сюжету, який нам показали, чуттєво відіграючи жінку, що закохана в Ча Мін Ґю, що в свою чергу закоханий в Бок Сун. Сюжет трішки дивний, бо мене вибило з колії те, що героїня Есом, Ча Мін Хі виявилась сестрою голови Ча. Не розумію для чого це було, хіба для того, щоб ми здивувались.
Хороший фільм на вечір з доволі якісними сценами бою та красивою картинкою, але для рекомендацій людям, які знайомляться з південнокорейським кіно, як першу стрічку, приклад, зразок чи до обов'язкового перегляду, то ні. Можете дивитись нудно не буде. Попри не дуже велику кількість екшену час проходить швидко. Як фільм для стрімінгового сервісу непогано.
"Покоївка" 2010 року - це рімейк фільму 1960 року, який став великим хітом у Південній Кореї. Вирішив переглянути фільм, бо дивився оригінал.
Рімейк має поверхневу спорідненість з оригіналом, він має інший початок, інше місце дії, інших персонажів, інші мотивації, інший моральний нахил, іншу психосексуальну динаміку, іншу середину і вкрай відмінний кінець.
У двох словах, цей рімейк розповідає про соціальну прірву між вищим класом і нижчими класами, де до хатньої робітниці ставляться в кращому випадку як до сексуального об'єкта, в гіршому - як до істоти, що не має права на життя, нечистого дна, презирливого непотребу.
Цікаві факти.
Ранній варіант сценарію був написаний Кім Су Хьон, але після того, як режисер Ім Сан Су так сильно відредагував сценарій, що Кім вважала його повністю власною роботою, вона вирішила покинути проект і публічно висловила своє незадоволення. Хоча фільм включає деякі ключові елементи оригіналу, "Покоївки" Кім Ґі Юна 1960 року, Ім ... сказав, що намагався ніколи не згадувати про нього під час зйомок, щоб створити сучасний і оригінальний твір. Одна з головних відмінностей між версіями полягає в тому, що дія оригінального фільму відбувається в середовищі середнього класу, тоді як ремейк - в екстремальному середовищі вищого класу.
Ім заявив, що дизайн будинку відображає "традиційний європейський стиль життя", яким насолоджувалися заможні люди по всьому світу в 2010-х роках, і що "особисто я сумніваюся, що це життя, яким вони справді насолоджуються, чи не є воно більше для показухи". У кадрах з висоти пташиного польоту, які час від часу використовуються у фільмі, велика витіювата люстра є спостерігачем, який дивиться зверхньо на буржуазну сім'ю, в якій працює Ин Ї. Вона також відіграє роль у драматичному і трагічному фіналі героїні фільму. Ця люстра в усіх своїх деталях насправді є копією роботи 2008 року "Пісня Діоніса", створеної художником (Bae Young-whan). Рішення включити люстру в "Покоївку" було цілком свідомим.
На перший погляд, світильник виглядає як елегантний витвір у стилі модерн, але придивившись уважніше, виявляється, що його зелені скляні шматочки насправді є гострими осколками розбитих пляшок з-під вина та соджу. Так само і члени висококласної сім'ї у фільмі виглядають елегантно на перший погляд, але насправді вони є досить егоїстичними і жорстокими.
Щодо початкової сцени самогубства, Ім заявив, що метою було показати наслідки самогубства в Кореї, і що глядачі не знають про обставини першого самогубства, як і у випадку з головним героєм, оскільки представники широкої громадськості дізнаються про самогубства, а потім живуть далі, не замислюючись над обставинами самогубства.
Ім заявив, що стосовно сцени на дні народження: "Я хотів, щоб глядачі задалися питанням, чи може Намі дійсно зцілитися після такої події?" Він додав, що продюсер фільму безуспішно вимагав її видалення і що "навколо цієї останньої сцени було багато суперечок", але що фільм "був би так собі", якби фінальну сцену було видалено.
У фільмі є дві сцени, в яких показано великий шрам, або опік, на верхній частині стегна Чон До Йон. Режисер Ім Сан Су сказав: "У Чон До Йо дійсно є шрам, і перед початком зйомок вона розповіла мені про нього, бо знала, що у фільмі буде багато сцен з оголеною натурою. У мене не було жодних проблем чи питань під час зйомок, але під час зйомок я відчув, що шрам дуже добре поєднується з ідеєю фільму, тож це правда, що в кількох сценах я зосередив увагу саме на ньому. Ми могли б стерти його за допомогою комп'ютерної графіки, але я поговорив про це з Чон До Йон, і ми обидва погодилися, що він настільки добре вписується у фільм, що його варто залишити".
Дія фільму "Тигр" розгортається навколо гори Джирісан в окупованій Японією Кореї у 1925 році. Чон Ман Док, колись легендарний мисливець, живе там зі своїм сином-підлітком Сок І. Він покінчив х мисливством і став пияком, на превеликий сором для Сока, який хоче переїхати до сусіднього міста й одружитися зі своєю коханою, адже йому вже виповнилося 16 років. Поки розгортається ця сімейна драма, ми стежимо за пошуками японського генерал-губернатора, який хоче вбити всіх корейських тигрів, щоб зробити послання людям. У цьому є певний символізм, адже тигр є національною твариною Кореї. Група мисливців найняті, щоб позбутися тигрів у Джирісані, де залишився останній з них - страшний "Володар гір". Поки жорстокий Гу Кьон намагається вистежити тигра, він просить допомоги у Ман Дока, який колись полював з ним, але старий чоловік відмовляється. Крім страху за безпеку сина, Ман Док, схоже, має тісний особистий зв'язок з тигром, який утримує його від полювання на нього.
... Вище наведений синопсис є спрощеним і висвітлює багато з того, що відбувається в першій годині, до моменту, коли друга (і краща) половина фільму потрапляє у фокус уваги, саме на цьому, по суті, і тримається оповідь. Великий тигр протистоїть могутності Японської імперії, а Чун виступає в ролі неохочого учасника, доки не виковує свій власний шлях.
Сценарій переповнений метафорами та кульмінаційними моментами, часто занурюється в антропоморфізм та фантастику, намагаючись при цьому зберегти відчуття історичної достовірності.
І, звісно ж, тигр. Команда візуальних ефектів зробила чудову роботу, щоб оживити тигра.
У фільмах про боротьбу людини з природою глядач завжди був на боці людини. Герой мав перемогти природу або принаймні здолати "ворога", хоча перемога або виживання часто приходили з новознайденою повагою до Матері-Природи. У фільмі "Тигр" наведено безліч не надто втішних прикладів неповаги людства до планети та її мешканців: трофеї непотрібних вбивств, шкури, винищення лісів, величезна кількість людей, яку залучають для упіймання тигра, що має лише одне добре око!
У фільмі є два головні герої. Один - мисливець, а інший - власне тигр. Ми бачимо і розуміємо, чому цей тигр не любить людей, він ненавидить людей, і це легко зрозуміти. Люди у фільмі - поганці, тигр - жертва. Такий ракурс нечасто зустрінеш.
Також трохи нереально, що стільки мисливців і солдатів не можуть вбити тигра. Вони весь час панікують, їм ніколи не вдається влучити в тигра окрім фінальних сцен, але цей фільм і не спрямований на стовідсотковий реалізм.
Чудова музика до фільму, якв стає болючою і зворушливою під кінець фільму. Кінцівка також була такою, як і повинна бути. Деякі екшн-сцени особливо захоплюючі, і все це чудово знято з дизайном у стилі епохи. Деяка драматургія також досить ефективна.
Цей фільм вартий уваги.
У Чжін - молодий реставратор антикваріату з унікальною проблемою. Ще з підліткового віку він прокидається кожного дня зовсім іншою людиною. Про це знають лише його мати та найкращий друг, і він живе своїм життям, не зав'язуючи нових знайомств, продаючи свої вироби онлайн. Одного дня він зустрічає І Су, дівчину, яка працює в магазині меблів, закохується і не може більше терпіти свій стан.
У фільмі відносна легкість у створенні комічних ситуацій, хоча в цьому плані він напрочуд стриманий. Здебільшого фільм уникає комедійності концентруючись на мелодрамі.
Є моменти на які ти не звертаєш уваги під час перегляду. У Чжін переїжджає до Чеської Республіки, але немає жодної згадки про те, що він робить з паспортом і чи він у нього взагалі є. Можливо він в'їхав у країну нелегально.
Хан Хьо Чжу вдалося збалансувати свою героїню з такою великою кількістю колег акторів. Тому не є дивними номінації за найкращу жіночу роль, які вона отримала за цей фільм на Grand Bell Awards, Blue ... Dragon Film Awards та Baeksang Arts Awards.
Мелодії, зіграні тут за допомогою гітари та фортепіано, були влучними. Це дійсно додало елементу романтики до стосунків між У Чжин та І Су.
У дечому фільм міг би бути кращим, навіть якщо б він був трохи більшим, але я думаю фільм не мав за мету розкривати усі соціальні проблеми, з якими міг би стикатися головний герой відповідно до зовнішності, віку та статті.
Фільм зосереджується насамперед на романтиці та пов'язаних з нею труднощах між У Джин та І Су.
Цей фільм має свою унікальність. Як чоловік, який щодня перетворюється на зовсім іншу людину, може мати постійні стосунки з коханням всього свого життя? Фільм зосереджується на боротьбі У Чжіна чиє життя перевернулося з ніг на голову, коли він вирішив ризикнути закохатися, незважаючи на свій стан. Основна увага була прикута не лише до стосунків, але й до різних акторів/актрис, які зображували одного й того ж персонажа.
До монтажу, операторської роботи взагалі немає питань.
Заголом це красивий, приємний для перегляду романтичний фільм.