Doramyeon
модератор
Знайдено 213 результати 
У цьому поколінні культури знайомств люди не мають терпіння для кохання. Маючи безліч варіантів, люди стрибають від одних стосунків до інших, тому що бояться зобов'язань і емоційно не готові до них. А дехто навіть не розуміє, що це, зводячи все лиш до сексу та матеріального, змінюючи партнерів, як пакетик чаю, називаючи це "пошком кращих варіантів". Але у фільмі розповідається про історію кохання, щоб нагадати нам, що справжнє кохання вимагає відданості: одна людина готова чекати вічно, щоб провести решту своїх днів із людиною, яку вони люблять.
Фільм розповідає про двох людей із 90-х років, які зберігають своє кохання протягом десяти років, і дає зрозуміти, якими були поняття та важливість кохання та як вони змінювалися протягом десятиліть.
У 90-х роках разом з рештою світу Південна Корея також переживала економічний розвиток. У ті часи, коли мобільні телефони чи Інтернет не були частиною повсякденного життя людей, отримати роботу на повний робочий день для багать ... ох було найбільшою життєвою метою, хоча зараз в деякій мірі теж в залежності від країни. Мі Су - старшокласниця, яка працює неповний робочий день у пекарні своєї покійної матері. Після смерті її матері Юн Джа, подруга її матері, опікується пекарнею та Мі Су. Вони задоволені тим, що роблять.Приготування хліба – найприємніший спогад Мі Су про її маму.
Хьон У перебуває на випробувальному терміні після звільнення з колонії для неповнолітніх. Він відбуває покарання за злочин, якого не скоював, але йому завжди доведеться носити ярлик злочинця, і це обтяжує його найбільше.
Оскільки він не може повернутися до своєї родини, він кидає середню школу та влаштовується на неповний робочий день у пекарні Мі Су. Мі Су та Юн Джа не запитують його про його злочин, тому що вони бачать його серйозні зусилля жити нормальним життям. Не маючи кровних родичів, які могли б їх підтримати, між ними виникає особливий зв'язок. Мі Су та Хьон У вступають у стосунки, яким вдається розвиватися за несподіваних обставин.
Життя Хьон У ніколи не було колишнім після того, як він потрапив до центру для неповнолітніх. Він був там через своїх друзів, які всіляко погано на нього впливали. Вийшовши з умовного терміну, він намагався триматися подалі від них, але вони все одно знайшли його. Знову через друзів йому доводиться повертатися до центру для неповнолітніх. Не маючи джерела зв’язку, Мі Су та Юн Джа ніколи не дізнаються, чому Хьон У не повернувся до пекарні.
Дія фільму розгортається протягом 10 років і демонструє мінливі життя головних героїв. Коли ви виходите в реальний світ, ніколи не знаєте, як обернеться життя. Історія фільму в основному зосереджена на Хеон Ву, який невпевнений у собі та соромиться свого минулого. Він лише хоче втекти від цього, і його щасливою втечею є Мі Су.
Тут немає ніякої легкої чи легковажної романтики, якщо ви очікуєте на неї. Протягом більшої частини фільму Хьон У і Мі Су живуть власним життям. І лише час від часу вони знаходять одне одного, ніби налаштовуючись на радіо частоту.
Скоріш за все якби ця історія відбувалася в наш час, головні герої розірвали б свої стосунки набагато раніше, через відсутність спілкування, а не чекали б одне одного десять років. Що дивно, враховуючи, що для цього є всі необхідні дивайси.
Технології змінили спосіб нашої взаємодії, і цей фільм показує найкращі моменти кохання та ті часи. Фільм не є супер захоплюючим, але якщо ви хочете пережити історію кохання, яка сталася до того, як на нас напала цифрова романтика, то цей фільм може стати гідним для перегляду.
Особисто я оцінюю цей фільм у 10/10 й мені не шкода такої оцінки, навіть якщо вона завищена.
Мені подобається знаходити фільми, які не обговорюють з таким же ентузіазмом, як франшизні блокбастери відомих режисерів лиш тому, що вони відомі, хоча їхній витвір всього лиш атракціон для заробітку. Фільми, які не номінувались на оскар, не відвідували канські кінофестивалі, які для більшості невідомі.
Та я б взагалі його міг не побачити, якби не сайт СВІТ ДОРАМ.
Парадоксально, що фільми, які для мас, в хорошому розумінні цього слова, цією ж масою залишаються непомітні. Люди тікаючи від реальності, радо подивляться намальований фільм про вигадану планету з романтизацією війни, а ні ж мелодраму думаючи, що там просто соплі, а по факту може розкриватись соціальна тема, що близька багатьом.
Це не означає, що всі фільми зі списків, номінацій бездарні, ні безумовно там більшість культових картин, які я також дивлюсь, але інколи туди потрапляє переоцінений проєкт, що не несуть кінематографічн ... ості. Я ж говорю про ті, що працюють не по принципу реклама, бюджет, шоу, а актор, камера, історія, яка не є новою, але майстерно показує її по новому і має бути поміченою, навіть якщо вона не тягне на оскар, але заслуговує на те, щоб її побачило більше людей. Щось вийшов величенький вступ, якого я не планував.
Фільм "Кисло-солодко" розпочинається, як романтична комедія, але перетворюється на суворо реалістичну драму про пару, яка не може знайти час одне для одного через роботу.
Да Ин працює медсестрою по контракту (тимчасовий працівник). Її хлопець Чжан Хьок інженер, який дізнався, що його відправляють по контракту у велику компанію в Сеулі, він розцінює це як шанс для пари в цілому. Я підозрюю, що у Да Ин вже тоді промайнула думка, що їхні стосунки на відстані в майбутньому переживатимуть не найкращі часи. З часом Чжан Хьок вже не міг фізично кожного дня повертатись до Інчхона, тож через цю нову роботу двоє закоханих починають бачати одне одного все рідше.
Назва фільму відображає протилежні "смаки" стосунків, які ідуть вслід один за одним. Кохання на ранніх стадіях стосунків солодке, але якщо щось йде не так, воно може мати кислий смак. "Кисло-солодкий" показує, як робота та культура продуктивності негативно впливає на стосунки. І загалом виходить, що цей кислий смак спричинений більше зовнішніми чинниками, як от роботою, яка перетворює людей на рабів, вичавлює з них всі соки, постійний стрес, що робить людей дратівливими. Наприклад, у "сміттєво-лампочковій" сцені видно, що пара говорить логічні речі одне одному, але через тон з яким вони це говорять, ніби виплескуючи негативну енергію від втоми, яку вони тримають на роботі це виглядає, як докір на який вони реагують ще гостріше у відповідь. Треба визнати, що саме Да Ин намагалась найбільше зберегти стосунки на те вказують її дії та слова.
У фільм, який зосереджується переважно на любовній драмі, емоцій головних героїв могло б бути більше. Але мене вже емоційно накрило, коли нічого не почалось, але було розуміння куди все прямує.
Напевно деякі сцени були вирізані, хоча хронометраж дозволяв, але творці, можливо, не хотіли, щоб здалось затягнуто. Видно, що задумом було показати, що автори думають про культуру праці у своїй країні. Зміна з легкого початку до більш напружених тем викликає захоплення. Дуже класно побудований сюжет.
У світі стає все більше людей, які довіряють цьому прямокутничку абсолютно все своє життя до найменших дрібниць, створюючи таку собі віртуальну копію себе від соціальних мереж до роботи, тож втрата цього девайсу не аби як вганяє в паніку.
Зловмисник, що знайшов смартфон видає себе за іншу особу, каже, що зустрітись не може, а у телефона ненароком був пошкоджений екран, тож він залишив його в майстерні та оплатив ремонт. На Мі здивована таким вчинком, але вона вдячна за те, що її життя повернулося до ладу.
Без її відома працівник встановив програмне забезпечення за допомогою якого відстежує її повсякденне життя. Він повністю має доступ до її смартфона соцмережі, чати, камера, мікрофон. Водночас місцевий поліційний детектив розслідує справу серійного вбивці.
Фільм не винаходить чогось нового в жанрі, натомість вдало використовує класичні фішки переслідування в трилерах, але за допомогою технологій. Суть в тому, а чи не занадто багато ми покладаємось на те, що можна використати ... проти нас? Враховуючи, що це перший фільм 35 річного Кім Те Чжуна, який повністю зрежисований та написаний ним, вийшло доволі добре. Детективна лінія йде на фоні основного сюжету, що разом з фіналом достатньо, щоб зрозуміти методику злочинця. Теоретично я розумію, що можна було обіграти все складніше, хоча уявлення немає як. Але з іншого боку приймаючи той факт, що режисер та за сумісництвом сценарист немає досвіду, тож вести детективну лінію такої ж сили, як і трилерну він навряд чи зміг. І ми могли б отримати не трилер-детектив, а кашу.
Особисто мені було цікаво та не нудно. Не казатиму, що дивіться обов'язково, бо розумію, що це не шедевр і хоч на сторінці суб'єктивно моя думка, але все ж дописи виглядають як рекомендації. Фільм можна дивитись, якщо ви хочете подивитись. Розчарувань не буде, якщо ви не сподіваєтесь на новий хіт усіх часів. До того ж є українські субтитри та озвучення, що робить вибір легшим.
Єдине, що на мою думку здивувало так це те, що На Мі при заповненні анкети для ремонту смартфона в графі пароль, хоч і задумалась, але все ж написала його навіть не запитавши навіщо. Адже справа майстра замінити дисплей, а вона б уже перевіряла як він працює. Це можна було б обіграти по-іншому, але можна списати на те, що люди довірливі та й напевно подумати не могла, що хтось буде щось туди завантажувати або мала розповсюджену думку: "Ой, та кому воно треба". Окрім цієї дивної сцени хороших моментів більше.