Читець (2008)

Lilia Omelianenko 13 липня 2020, 14:22

Оскар - 2009, "Найкращий фільм", номінант

У “Загадковій історії Бенджаміна Баттона”, про яку я вже раніше писала, була помітною ідея про те, що деякі люди з тих чи інших причин не можуть бути разом усе життя, а пересікаються в одній конкретній точці перетину. Для імплементації даної ідеї авторам довелося знімати фантастичну мелодраму тривалістю в три години. А от фільм “Читець”, дякувати Богу, обійшовся без зайвих мерехлюндій, зображуючи у певному сенсі те ж саме. Адже де ще 15-річному хлопцеві та самотній жінці віком під 40 відшукати задоволення інтимних потреб, як не в обіймах одне одного? Особливо коли мова йде про 50-ті роки: суспільство точно не схвалить, але, підозрюю, що і за домагання не посадять. І яка ймовірність того, що ця точка перетину переросте у тривалу спільну лінію (спойлер: зазвичай, мінімальна)?

А поки глядач роздумує на тему, чи це все про любов, чи все ж про банальний статевий потяг, фільм робить парочку розворотів, про які слід говорити дуже обере ... жно, щоб не заспойлити. Адже, на диво, хороші сюжетні твісти можуть бути присутніми навіть у картині подібного жанру, для якого вони, начебто, не зовсім і характерні, і при цьому можуть повністю міняти тематику та сприйняття картини, а також, традиційно, підіймати ряд питань.

Що ти будеш робити, коли дізнаєшся, що людина, яку ти колись любив і, можливо, досі любиш, зробила щось справді страшне? Виправдаєш її? Спробуєш зрозуміти? Не захочеш мати з нею нічого спільного? “Правильної” відповіді автори не дають, але явно дають зрозуміти, що кохання - таки дуже цікава штука, явно позбавлена найменшого натяку на логіку…

Звідки беруться “хороші організатори” та “виконавці, що не задають зайвих питань”? Можливо, це система їх творить, промиваючи мізки з самого дитинства, відбиваючи будь-яке вміння критично мислити, забиваючи постулатами природну людську емпатію? Може, вони народжуються такими і просто отримують хороший вихід для своїх природних схильностей? Може, для деяких людей слідування правилам - це свого роду релігія? Або ж вони від природи мають обмежений інтелект, що не дає їм оцінювати ситуацію з різних боків? І чи здатна така людина піднятися над собою, буквально стрибнувши вище голови?

І, як не парадоксально, така інтелектуальна обмеженість, яка призводить до кристальної чесності та послідовності у виконанні завдань, забезпечила людині кар’єру в помороченій системі, але повністю не вписалася у систему нормальну. Немов відомий усім Енді Дюфрейн, людина постраждала через звичку говорити чітко, правдиво і по ділу, не виявляючи зайвих емоцій і не маючи звички їх публічно демонструвати, а подібна лінія, вочевидь, не викликає в інших ні співчуття, ні довіри. “Будь хитрішою” - колись говорила мені мама, і була абсолютно права. Люди хочуть бачити те, що хочуть бачити, а аж ніяк не твою внутрішню, чітку та збалансовану правду.

На виході один сивочолий професор скаже своїм студентам "Ми говоримо не про те, що правильно, а про те, що законно", а покажуть нам цілком протилежне: як особисті симпатії та антипатії затьмарюють тверезий погляд на справу та необхідність достатньої доказової бази. Чи можливо взагалі відпустити емоції у справі, яка особисто тебе обурює до глибини душі? В теорії - начебто так, а на практиці, мабуть, це може вийти хіба що в такої інтелектуально та емоційно обмеженої людини, яку нам показали.

Менш із тим, як скаже все той же професор, покоління дітей має переосмислювати помилки покоління батьків, інакше який тоді сенс… хай навіть це робиться не завжди правильно та однозначно. А люди, які люблять фразу “це просто моя робота”, повинні б іноді підніматися над собою, дивитися в суть речей і прогнозувати наслідки власної поведінки у сфері своєї відповідальності, бо на те нам і дана свідомість. І навіть якщо дане твердження не прикриває собою якихось справді страшних речей, це ще не привід користуватися ним направо і наліво.

Головною зіркою фільму є, звісно ж, Кейт Вінслет, в усіх численних проявах її героїні. Хтозна, загримували її для ролі чи навпаки, не нанесли грим, але ця втомлена та виснажена жінка мало чим нагадує молоду леді з Титаніка. Командирські замашки, ніжна любов до читання як способу втекти у вигаданий світ від власного невдалого життя, зовнішні прояви та внутрішні конфлікти - все це вона передає так, як потрібно. Одне лиш дивно: як на мене, подібна поведінка вкупі з її зовнішнім виглядом - це дещо настільки підкреслено несексуальне, що навіть до кінця і не ясно, що в ній знайшов такий юний і привабливий хлопець, хай навіть і в очевидному юнацькому спермотоксикозі. Залишається хіба що зводити очі в молитві до пана Фройда, щоб він роз'яснив нам, темним, як працює цей дивний Едіпів комплекс…

Чи сподобається фільм конкретно вам - залежить від багатьох факторів, зокрема від того, чи очікуєте ви на основний сюжетний твіст. Для мене, наприклад, він став певною несподіванкою, адже я ні анотацію до фільму не читала, ні в принципі не очікувала на наявність хоч якихось різких поворотів у явній оскарівській драмі, тож отримала три в одному: захопливий сюжет, драму стосунків і набір морально-етичних питань, на які немає аж зовсім готових та однозначних відповідей. Читати далі