Гладіатор. рецензія

"Генерал ставший рабом, раб ставший гладіатором, гладіатор врятувавший імперію…"

Світ 'Гладіатора' - строго чорно-білий. Є позитивний персонаж, Максимус, носій, відповідно, суто позитивних якостей: хоробрий, розумний, шляхетний,загалом – ідеал романтизму. І є у нього антагоніст, Коммод, він же стандартний голлівудський лиходій - злісний, жалюгідний, підступний, жорстокий,і не надто розумний,оскільки вмудряється програти в стовідсотково виграшній для себе ситуації. І між ними двома жінка,що виступає в ролі трофея і звісно любить протагоніста. Як ми бачимо,сюжет являється доволі шаблонним та клішованим,навіть душевна травма антагоніста,яка начебто мала б додати йому мотивації та неоднозначності виглядає доволі банальною. Здається,що режисер намагався зіграти на почуттях жалю та одночасно ненависті до Коммода. Драма головного героя проста: він став жертвою обставин,з яким не захотів миритись. Драма Коммода складніша: син імператора, вихований у палаці, оточений численною прислугою і вчителями, але позбавлений того, що щедро отримують від народження навіть діти з найбідніших сімей: батьківську увагу і любов. Цікаво спостерігати те,як фільм про помсту головного героя виявляється також фільмом про помсту антагоніста. Подальші вчинки Коммода- помста за те, що його не любили таким, яким він є. Він мстить Максимусу за те, що той зайняв його місце при імператору, він мстить сестрі за те, що вона любила батьківського генерала, він готовий помститися всьому світу за свою самотність і страждання на самоті,проте,як відомо зло породжує зло, і в результаті Максимус,якому так хотів помститися Коммод сам звершив свою помсту над ним.

Зате, немає жодних претензій до акторської гри. Актори, як у головній, так і в другорядній ролі, заслуговують на похвалу. Рассел Кроу, який зіграв роль Максимуса, впорався дуже добре,проте Хоакін Фенікс привертає всю увагу своєю похмурою харизмою,що потім повториться в «Джокері». Великою перевагою американського виробництва є чудовий саундтрек та спецефекти. Бойові сцени доволі реалістичні та криваві. Захоплююча музика Ганса Ціммера ідеально вписується в показані сцени. Прикраси також виглядають реалістично. Костюми чудово відображають епоху. Недарма "Гладіатор" отримав цілих п'ять "Оскарів" у наступних категоріях: найкращий фільм, найкращий провідний актор, найкращі спецефекти, найкращі костюми, найкращий звук.
Загалом,фільм не справив на мене великого враження,він сповнений пафосу та наївності,а головний герой моментами занадто ідеальний. Аж надто все побудовано по стандартній та простій схемі,де є абсолютне добро і абсолютне зло. Хоча,як зарекомедував себе Рідлі Скотт в «Той,що біжить по лезу» він вміє показати всю неоднозначність ситуації.Тут в нього це не вийшло,або вийшло дуже слабо.Мабуть,ця історія цього просто не потребує,і цинікам не варто його дивитись. Раджу до перегляду,коли хочеться трішки помріяти про шляхетних лицарів і ненадовго відчути силу ідеалізму.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: