Running Man - таке шоу існує в Південній Кореї вже з 2010 року. Цього року це шоу з'явилось і в Таїланді. У мене зараз період пізнання тайського кіно та телебачення, тому оминути його не могла. Знайшла в Ютубі і дивлюсь з субтитрами.
Коли починаю іноді говорити, що захоплююсь корейськими чи японськими фільмами, то часто чую, що азіати всі однакові, розрізнити неможливо. З семи постійних учасників шоу - я знала лише одного по серіалам, які дивилась. Я вже не кажу про трьох гостей на кожному шоу. Але я захопилась, я чекаю суботу, щоб побачити новий епізод. Шоу дуже смішне, ігри, в які грають учасники, турніри та забіги з переслідуванням бувають настільки кумедними, що неможливо втриматись від сміху. І після шести переглянутих серій у мене вже з'явились любимчики, яким бажаю перемоги.
Тайці справді дивні люди. Інша культура поведінки відчувається у всьому, навіть в шоу на ТБ. Вони щирі, вони якось дуже радісно посміхаються, вони якось кумедно дивуються. Вони радіють ... один за одного, але й хочуть перемогти.
Так, це ескапізм, так, це комфорт ТБ, так, там багато прихованої та явної реклами, але я хочу відпочити після тижня праці,
після тривог, після проблем, після обов'язків.
Пам'ятаєте, коли ви дуже сильно сміялись, а потім посміхались, згадуючи щось?
У мене це було сьогодні.
Я вже бачила цей фільм раніше. Як і всі фільми режисера Ганеке, він дуже глибокий, дуже важкий для сприйняття.
Важко дивитись фільми, де нема чітких відповдей, де кожна сцена. кожен кадр ставлять питання, викликають неспокій і біль.
Що є милосердям, а що є злом? Яка межа у любові? Що буде далі?
Гра акторів настільки глибока, що віриш їм безумовно, беззастережно. Занурення в життя цієї старої пари, коли переглядаєш фільм в кінотеатрі, відчувається майже не фізичному рівні. Ефект присутності неймовірний. І не можна відмахнутись від питання, а що я зробила би в такій ситуації. Але відповідь лише така "Збережи Боже від такого життя і такого вибору".
Я чудово пам'ятаю фільм, хоча дивилась його давно, може на якомусь фестивалі французьких фільмів. Чи раджу дивитись його? Обов'язково. Такі фільми - то перлини в морі кінематографу. Не можна пропустити нагоду побачити його в кінотеатрі.
Наталя Волос: "Фільм "Кисневий голод" молодого й талановитого режисера Андрія Дончика, поставлений за сценарієм, який він написав спільно з Юрієм Андруховичем, випущений українсько-канадською кінолабораторією “Кобзантернешнел корпорейшен енд кобза джоінт вентуре" 1991 року. Оскільки фільм вийшов у Канаді, він не дістав широкого обговорення в українській пресі, проте викликав велику зацікавленість у західного глядача. 1993 року його демонструвало навіть америанське телебачення. Субтитри англійською мовою роблять доступним його для англомовної аудиторії.
Головна ідея фільму – деформація людської свідомості в умовах імперії Зла. Фільм порушує проблему виживання в "табірній системі" (в цьому разі – армії, що фактично те саме), показує, як може протистояти мертвій машині все найкраще, з дитинства закладене в людині. Фільм побудовано на постійних сутичках і суперечностях цих двох систем, боротьбі живого і механічного з одночасним дотриманням розвитку сюжету. ... Можна сказати, ця боротьба і спричиняє подальший хід подій.
Дія відбувається наприкінці 80-х років в одному з підрозділів Радянської армії, де за "демократичних" часів перебудови панують безвідповідальність, ненависть одне до ОДНОГО, бюрократизм і дух смерті. Смерть – не тільки у зброї, яка в солдатських руках. Завдання вижити постає перед кожним новим набором хлопців, які через рік автоматично змінюють свою прислужницьку роль на протилежну – і вже вони “діди", загроза для новоприбулих. Драма в тому, що, в принципі, кожний з них сам по собі непогана людина: кожний мріє про домівку, хоче знову повернутися до
свого попереднього “я" і забути про цей суцільний "рай".
Це дуже доцільний і об'єктивний фільм про суть радянського феномену. Скажімо, строк повернення додому солдата Бойка залежить від того, наскільки швидко він перестріляє всіх собак навколо. Після піврічного невисипання вартові вночі викликають жалість у глядача і серед цих нещасних людей не спить лише Лєнін – його погруддя з гострою борідкою, що
впевнено виступає вперед, (незмінний атрибут усіх військових частин) нагадує про себе й у фільмі. Взагалі, дотепна зображальна мова фільму вдало передає відразливі сторони радянської дійсності. Не тільки тому, що сама тема фільму
красномовна. Фільм набирає потужної експресивності завдяки яскравим звуковим та зображальним ефектам.
Андрій Дончик певною мірою ризикував, підбираючи для такого глибоко філософського фільму молодих акторів. Але вони виконали своє завдання, можливо, тому, що самі пройшли цю школу. В цілому і ситуація, і події, і стосунки – все виглялає дуже природньо. Філософський аспект піднятих проблем і зображення
реальних подій вдало гармоніюють між собою. Виразність, послідовність розповіді робить фільм доступним широкій аудиторії глядачів.
Звичайно, для колишньої радянської аудиторії цей фільм зайвий раз завдасть болю від споглядання тієї хвороби, якою вона була невиліковно хвора надто довгий час і ще раз підтвердить правильність її нового вибору. Західному ж глядачеві простот необхідно переглянути цей фільм,
щоб ніколи не забувати, що таке справжне Зло і задуматися ще раз про сенс свого життя.
Найголовніше, що навіть у такому "чорному" кольорі фільм не викликає відрази до життя. Навпаки, після його перегляду починаєш розуміти цінність
і справжню красу життя. Напевне, у
цьому і проявляється його мистецька
сила – він виховує людяність.
Джерело: часопис Кіно-Театр. 1995. № 1, Наталя Волос «В умовах кисневого голоду» стор.55
рубрика: Фільм без глядача (рубрика включає відгуки на українські фільми останніх років, які фактично не з'являлися ні в кінотеатрах, ні на телеекранах)
https://ekmair.ukma.edu.ua/items/522ae064-eefa-41fb-9d46-1c5bcc3bd4a6
Захотілось подивитись щось веселе. Згадала про цей фільм. З радістю передивилась його. Режисер та одночасно сценарист Хван Донхьок, якого ми знаємо за серіалом "Гра в кальмара", може веселитись сам та ще й нас звеселити.
Цікава історія про чарівне повернення в молодість, про здійснення мрії, а потім знову повернення в реальність. Так, звичайна бабуся з важким характером, (яку чудово грає актриса На Мунхі), знову стає молодою. У неї з’явився шанс втілити мрії молодості та допомогти своєму онуку. Дуже цікаво дивитися, як молоденька дівчина повторює міміку, ходу, манеру мови і жести старої, як при цьому сприймає залицяння чоловіків. Речі, які сказала б чи зробила старша людина, виглядають дуже смішно, коли їх робить молода людина. Шім Ингьон добре зобразила молоду жінку, що має вигляд старої. Спостерігати за її ходою було кумедно, і мені особливо сподобалася її невишукана сільська манера. Реакції, які вона отримує на свої ексцентричні відповіді та вчинки, були дуже кум ... едними.
Мені був цікавий життєвий шлях О Малсун та його усвідомлення. Дуже щемливо це було під час виконання пісень. Пісня про дощ надовго стала улюбленою.
О Малсун з теплотою і ніжністю ставиться до сина і онука, але мучить невістку... Дуже смішно ревнує її до онука. До речі, в телефоні контакт онука записаний, як "Мій малюк". Чудовий, неймовірний друг головної героїні, якого грає актор Пак Інхван. Його залицяння такі милі і щирі. Будь-який справжній шанувальник корейських дорам буде потішений камео, що з'явиться у фіналі... Ця сцена мене розсмішила і потішила.
Цей фільм сповнений добротою. Якщо придивитись уважно, то фільм не просто комедія. Він ставить перед нами питання про старість, про пошуки свого місця в житті, про нетерпимість в родині, про здійснення мрій та життєві пріорітети. Але всі сцени зняті дуже цікаво і красиво, діалоги та ситуації кумедні, а тому дивитись фільм дуже легко.
В цьому фільмі дуже гарні пісні. Вони не відпускають, захоплюють душу. Особливо перша пісня про дощ, сумна, але така глибока і лірична. Музику до фільму написав композитор МоГи (모그)
Це один з тих фільмів, що зігріє серце та підніме настрій.
Режисер Кім Джонкван знімає кіно, схоже на картини видатних художників. Це майже завжди цікавий епізод з життя, з прекрасно вибудованими та неймовірно знятими сценами.
Чому люди ходять в картинні галереї, довго стоять біля картини, яка сподобалась, відходять, знову підходять, щось уважно розглядають? Через деякий час повертаються, щоб ще раз поглянути. У вас так було? Колись давно, в Ермітажі, я побачила картину Анрі Матісса «Розмова» (La Conversation). Не знаю, що так вразило мене в цій картині. Вдивлялась в постаті чоловіка і жінки, в насичений синій колір, вслухалась, бо. здавалось, почую про що вони розмовляють. Картина просто причарувала мене.
Такі ж почуття викликав цей фільм. Чотири розмови в кафе, чотири пари людей, що дивляться один одному в очі, підбирають слова, намагаються приховати хвилювання. У кожної пари своя історія, своя причина для зустрічі, своя важка розмова. Цей фільм, ці розмови практично в реальному часі, ці жести, які показують розгубленіст ... ь, або байдужість. Ці погляди, які так багато говорять, ця невловима ніжність, сором'язливість, а іноді прихована глузливість. Вже знаю, що цей фільм я буду передивлятись, вдивлятись, як в ту картину Матісса.
Цим фільмом хочеться милуватись, слідкувати за зміною кадрів, за їх перетіканням, насолоджуватись зміною ракурсу, масштабуванням. Ми дивимось то крізь скло, то з кафе, то спостерігаємо відображення в дзеркалі. Прекрасно.
І не можна відірвати погляд від квітки на столі, яка змінюється, яка зникає. Розмови замовкають. Залишаються почуття.
Шкода, що не знайшла фільм з титрами, а чужі голоси дратували.
І музика, тиха загадкова музика. Вона нагадала іншого француза - Еріка Саті.
Так дивно. Корейське кіно , а пам'яті спливають французи...
Чому люди не прислухаються до своїх почуттів?-питає героїня фільму.
А дійсно – чому?
Іноді з’являється меланхолійний настрій, тоді не хочеться дивитись щось шумне динамічне. Хочеться сумного, але теплого і спокійного. Хай сумного, але не безнадійного. Фільм «Жозе» виявився саме таким.
Вже з перших кадрів зачарував меланхолійною атмосферою і незвичною картинкою. Потім зрозуміла, схоже на фільм «Стіл». Такі ж незвичайні ракурси звичайних речей. Режисер Кім Джонкван не зраджує собі. Знову у нього чуттєва, тиха замальовка з життя. Це про такі історії кажуть «тихий смуток».
Потрібні нам люди з’являються в певний час, у певному місці.
Іноді ці люди з нами на все життя.
Іноді час і простір розділяють нас.
Але вони були в житті, вони впливали на нас, а ми змінювали їх.
І, навіть, якщо зараз вони вже не з нами, яке ж то щастя, що колись вони були поруч.
Яке ж то щастя знати, що вони є, згадувати про них і, попри все, сподіватись на зустріч...
Вони зустрілись випадково. Студент, що шукає свій шлях та дівчина-інвалід, що живе у книжках, ілюзіях, на ... зиває себе Жозе. Їх історія проста, але дуже зворушлива. Але ж чому так сильно чіпляє, може згадується щось своє? Так хочеться знову поглянути їм в очі, послухати про що вони говорять. Їх зустріч була не випадковою, вона багато дала кожному з них. Хоча фільм досить сумний, але не викликає почуття безнадії, бо почуття головних героїв такі щирі, такі світлі. Вони не зникнуть назавжди.
Чудово зіграли Нам Джухьок (남주혁 ) та Хан Джимін ( 한지민). Вони виглядали дуже гармонійно. Актор Нам Джухьок став більш зрілим. О, яка ж чудова сцена, коли він випадково зустрічає Жозе у фіналі фільму. Стільки почуттів на обличчі.
Якщо ви шукаєте хорошу жорстку і незабутню британську кримінальну драму, «Прикуп» 2009 року — це саме те, що потрібно. Чотирисерійний міні-серіал за романом Мартіни Коул, став справжньою перлиною жанру. Завдяки блискучій грі Тома Харді, який видав екстремум чоловічої харизми. Таким блиском міг похвалитися хіба що Марлон Брандо.
У центрі історії — Фредді Джексон, щойно звільнений з в’язниці гангстер, який повертається до сімейного бізнесу в Іст-Енді. Харді тут просто неймовірний, і це одна з його найкращих ролей, його брутальна присутність перетворює традиційну кримінальну драму на щось надзвичайно захопливе. Він робить персонажа водночас огидним і магнетичним — ти його ненавидиш, але не можеш відірватися.
Серіал не гламуризує злочинне життя — навпаки, він показує його у всій огидності, жорстокості та моральній спустошеності. Це сімейна сага, яка точно не робить кримінальний спосіб життя привабливим.
Водночас серіал знятий стильно: насичена колірна гама, динамічна режисура Девіда Др ... урі та добре прописані діалоги роблять перегляд динамічним і візуально приємним, навіть попри всю темряву.
Особливо приємно, що «Прикуп» не перетворюється на черговий шаблонний гангстерський сюжет. Він фокусується на стосунках і владі всередині сім’ї та тому, як один токсичний персонаж руйнує все навколо. Підтримують Харді чудові актори: Кірстон Верінг, Браян Кокс, Шон Еванс та Шарлотта Райлі — всі вони на висоті.
"Прикуп" — це трохи більше трьох годин чистого британського кримінального напруження, яке затягує з першої серії і не відпускає до фіналу. Він не ідеальний (деякі сюжетні повороти передбачувані, а фінал міг би бути сильнішим), але завдяки центральній ролі Харді та загальній атмосфері стає одним із найкращих недооцінених міні-серіалів свого часу.
Якщо ви фанат класичних британських гангстерських історій, обов’язково подивіться. Гаряче рекомендую.
Це класика британського кримінального жанру, яку варто переглянути навіть у 2026-му.
Жанр: Складно однозначно визначити. Щось типу "Драма" + [соціальна сатира, сімейна драма, комедія, мелодрама, соціальна драма, кримінал, особиста драма, пригоди]
Сюжет: Події відбуваються у вигаданому світі, який дуже схожий на наш. Те що нами сприймається, як маргінальність та теорії змови, в фільмі реалізовано, як реально існуючі впливові громадські рухи та організації. Є ліво радикальний рух за повну свободу і справедливість для простих людей, який намагається змінити систему в будь-який спосіб. І є право радикальний рух з консервативними поглядами, який хоче зберегти владу, гроші та досягти расової чистоти. Протистояння цих ідеологій відбувається десь на території США.
Головний герой Пет Келхун (Леонардо Ді Капріо) є учасником ультралівої революційної фракції "Франція 75". Його оппонент військовий Стівен Джей Локджо (Шон Пенн), який очолює боротьбу з потоками мігрантів. Також є одна з впливових радикальних активісток Перфідія Беверлі Гіллз (Теяна Тейлор), в ... яку закохані обидва героя фільму.
Взаємодія суспільно-політичних та особистих факторів створюють абсурдну історію, де персонажів кидає із однієї крайнощі в іншу на грані смерті.
Враження: Це один з тих фільмів, де автор каже: "Я вам розкажу прикольну історію, а ви вже там самі розбирайтесь про що вона" :) Я впевнений, що кожен, хто подивився фільм, дасть свою відповідь на питання "про що кіно?".
Пол Томас Андерсон зробив багатошарову історію з багатьма інгредієнтами. Мені реально важко визначити для цього фільму певний жанр. Та і сюжет описати складно :) П'ять раз переписував, щоб без спойлерів і передати основний задум. І все одно вийшло кострубато, але я хз як це описати. Тут треба тільки дивитись власними очима.
В цілому фільм мені здався теплим, якісним, ламповим і цікавим. Зроблено талановито. Андерсону вдалось змішати авторське кіно та комерційне розважальне, сучасну реальність та вигадане безглуздя, соціальну кризу та особисті почуття, серйозність та гумор. І вийшло все дуже органічно і гладенько.
Гарно підібрані актори, які чудово відіграли свої образи. Я давно не бачив на екрані Шона Пенна. І тут він взагалі не схожий сам на себе. З віком він сильно змінився. Але свого персонажа створив дуже прикольно. Це скоріше за все номінація на Оскар.
Жанр: фантастичний екшен з елементами комедії
Сюжет: Події переважно відбуваються на планеті Генна, де зустрічаються головні герої. Це представник хижого виду яутджа Дек (Димитріус Шустер-Колоаматанґі) та синтетичний андроїд Тія (Ель Феннінг). Вони об'єднуються, бо мають одну мету - впіймати дуже небезпечну істоту Каліск.
Хижаку Деку потрібен цей трофей, щоб повернутись до свого клану. А синтетику Теї потрібно виконати місію від свого власника - корпорації "Вейланд-Ютані". Але ця колаба все змінить.
Враження: Чудовий фантастичний екшен, мені сподобався. І виявився дещо несподіваним, тому що фільм зробив кілька відчутних кроків в сторону від жанру класичного "Хижака" - фантастичного трилеру, який побудований на протистоянні людини та яутджа.
Я знаю про існування розширеного всесвіту "Хижака" (книги, ігри, комікси, анімація), де напевно багато чого показано, але я буду опиратися тільки на досвід перегляду фільмів цієї серії.
Цей новий фор ... мат помітно відрізняється від попереднього фільму "Здобич" (Prey)(2022), який добре передав вайб першого оригінального "Хижака". В "Диких землях" все інакше і думаю вірянам церкви Святого Канону він може не зайти.
Тут є невелика драматична лінія. Але вона проста, як в кінокоміксах, і стосується базових проявів людяності. Цікаво, що в фільмі немає жодного персонажу людини :) і про людяність нам розкажуть інопланетяни та андроїди :))
В фільм додали гумор, він дозований та помірний, але виважений та приємний. Хижак навіть спробує жартувати :)
Персонажів пропрацювали більше ніж зазвичай. Їх наділили персональними рисами, характерами та емоціями. Особливо це буде відчуватися на Хижаку, який завжди мовчазна машина для вбивства. В "Диких землях" Хижак багато розмовляє :)
Непоганий CGI для небезпечної планети. Оригінальна ворожа флора і фауна.
Можу сказати, що якщо вам сподобався трейлер, що анонсує фільм, то можете сміливо дивитись. Але пам'ятайте, що це буде легке розважальне кіно.
З недоліків, якщо їх можна так назвати. Скоріше те, що мене напрягало.
Хижак весь фільм говорить на своїй мові яутджа. А це означає пів фільму читати субтитри :( я не люблю субтитри. Але розумію, що можливо автори не захотіли робити таку різку "розвіртуалізацію" Хижака. Це могло зруйнувати його сталий образ.
На останок ще одне враження. Можливо воно виникло тільки у мене. Після перегляду відчувався легкий післясмак, наче я подивився якусь архівну чернетку руки Джеймса Ганна :) на основі якої згодом зняли всім відомих "Вартових галактики" :))
Жанр: Фантастичний екшен з елементами трилера-виживача
Сюжет: Головний герой - сержант американської армії (Алан Рітчсон) що потрапляє під ворожий удар під час служби в Афганістані. Він зазнає серйозних фізичних та психологічних травм. Щоб закрити гештальт він подає заявку на вступ до підрозділу елітних рейнджерів, який вимагає проходження суворового виснажливого відбору.
Під час виконання атестаційного завдання підрозділ головного героя натрапляє на робота-винищувача невідомого походження.
Враження: Вторинність у всьому. Вайб першого Хижака з Арнольдом Шварценеггером додає приємні нотки. Трохи цікаво спостерігати за роботом, за всім іншим - ні. Для підлітків, яким подобаються бойові роботи, буде норм.
Моя оцінка:
Сценарій, ідея - 7/10
Режисерська робота - 6/10
Акторська робота - 4/10
Операторська работа, CGI - 6.8/10
Спец.ефекти, костюми, грим, музика - 6.3/10
Жанр: Кримінальна драма з елементами екшена та психологічного трилера
Сюжет: Зухвалий і розумний грабіжник Майк (Кріс Гемсворт) викрадає ювелірні коштовності вздовж 101-ї траси Лос-Анджелеса незалишаючи жодних слідів. Детектив Лу (Марк Руффало) єдиний хто бачить зв'язок між його злочинами. Страхова агентка Шерон (Голлі Беррі) займається страхуванням коштовностей, які викрадає Майк, якого не може впіймати Лу. Три сюжетні лінії кожного персонажа поступово переплітаються до моменту головного пограбування, де кожен з них повинен зробити головний вибір свого життя.
Враження: Фільм непоганий, мені скоріше сподобався. Не було відчуття втрачего часу, хоча кіно триває 2 години 15 хв. Але чогось не вистачало. Все зроблено по класиці: на акторській грі, сюжетних поворотах, очікуванні сюжетного розвитку, психологічному протистоянні. Мінімум ефектів та видовищних сцен. Все доволі стандартно, але сприймалось органічно. Думаю під кінець все ж варто було додати динаміки. Хто очікує кримінал ... ьний екшен з погонями та перестрілками буде розчарований. Вони є, але дозовані і без надмірного напруження. Можна дивитись разом зі своєю парою.
Всі актори зіграли нормально, не викликали у мене зауважень. У Кріса Гемсворта цікавий нетиповий образ, щось середнє між Джейсомом Стейтамом та Райяном Гослінгом. Персонажі Марка Руффало, Голлі Беррі та Баррі Кіогана виглядали органічно.
Загалом вийшло таке лампове кіно зі зрозумілим сюжетом та майже передбачуваними поворотами. Такий міцний фільм без претензій на унікальність.
Моя оцінка:
Сценарій, ідея - 7/10
Режисерська робота - 8/10
Акторська робота - 9.5/10
Операторська работа, CGI - 7/10
Спец.ефекти, костюми, грим, музика - 6/10
Жанр: Комедійні пригоди з елементами наукової фантастики
Сюжет: Одного вечора в фастфуд ресторан заходит дивний чоловік жебракуватого вигляду (Сем Роквелл) та заявляє, що людство у небезпеці. А він прийшов з майбутнього щоб зупинити Штучний Інтелект, який призведе до загибелі половини населення планети. Для перемоги над ШІ йому потрібна команда з відвідувачів ресторану. Не дивлячись на все це безумство команда збирається і відправляється виконувати завдання "вуличного божевільного". Далі вас чекатимуть 2 години пригод і чим все це закінчилось.
Враження: Незвичний, прикольний і веселий фільм. За моїми особистими відчуттями це схоже на те, якби взяли Джека-Горобця з "Пиратів карибського моря" та відправили в "Матрицю" замість Нео. І зняли би це все в стилі пародії/сатири на серіал "Чорне дзеркало". Звучить дивно :) виглядає так само :)
Фільм здається дивним, якщо намагатися усвідомити все що там демонструється та впіймати один єдиний задум ... . Я невпевнений, що там взагалі є задум :) Я, чесно кажучи, не все зрозумів :) На мій погляд варто розслабитись і спостерігати за подіями, там їх достатньо і вони більш-менш цікаві.
Особлива повага сценаристу Меттью Робінсону, який зміг наситити розповідь сюжетними поворотами до останньої хвилини.
Половина комедійності побудована на головному герої. Йому прописали гарні діалоги та репліки. Йому зробили забавний вигляд. І Сем Роквелл чудово його реалізував.
Друга половина комедійності побудована навколо нових технологій на базі ШІ та всіє поточної метушні, пов'язаної з цим. І таке враження, що Гор Вербінскі стібеться з усіх учасників ШІ-революції - і над тими, хто бачить в ШІ нову технологічну еру розвитку людства, і над тими, хто бачить тотальну загрозу ШІ і повний занепад людства. Подібний ефект був після виходу "Одна битва за іншою", коли і ліві і праві вважали, що фільм насміхається тільки над ними.
Коротше фільм можна і варто дивитись, але яку реакцію він у вас викличе передбачити важко.
Моя оцінка:
Сценарій, ідея - 9/10
Режисерська робота - 8/10
Акторська робота - 7.5/10
Операторська работа, CGI - 7/10
Спец.ефекти, костюми, грим, музика - 6.5/10
Жанр: Кримінальна драма
Сюжет: Томас Шелбі (Кілліан Мерфі), голова кримінальної організації "Гострі картузи", відійшов від справ. Через важкий емоційний та психологічний стан, він усамітнився в своєму маєтку і намагається переусвідомити свої втрати та помилки. Щоб імперія "Гострих картузів" не розвалилася за кермо стає позашлюбний син Томаса - Дюк Шелбі (Баррі Кеоган). Правління молодого Дюка Шелбі призводить до більшого хаосу, а співпраця з новим ворогом (Тім Рот), який представляє нацистську Німеччину, ставить під загрозу всю Британію та її циганську спільноту. Перед Томасом Шелбі постає новий виклик - виправити всі помилки сина та врятувати країну.
Враження: Серіал "Гострі картузи" мені дуже зайшов і були сподівання, що фільм буде не гірше. Але очікування не справдились - фільм , як на мене, вийшов не вдалим :(
Хоча наче і акторський склад гарний (Кілліан Мерфі, Тім Рот, Баррі Кеоган, Ребекка Фергюсон, + актори другого плану з серіала), і сюже ... т більш менш нормальний, і атмосфера "Гострих картузів" збережена, а по факту виглядало все дивно і місцями крінжово.
Склалось таке враження, що від початку був готовий сценарій на ще один фінальний сезон "Картузів", але Нетфлікс дав грошей тільки на фільм. Стівен Найт (Steven Knight), автор та сценарист серіалу "Гострі картузи", замість того, щоб переписати сценарій під фільм, просто скоротив існуючий сценарій по хронометражу. Принаймні фільм так і виглядає, що повноцінні епізоди серіалу стиснули по 10 хв кожний, а потім послідовно склеїли разом. І це відчувається при перегляді - сюжетну лінію трясе, прогалини в історії, новим персонажам не вистачає часу розкритися.
По факту замість фільму створили рекап на фінальний сезон серіалу. І це дивні відчуття - дивитись переказ сезону, який ніколи не знімали. Треба було або робити ще один сезон, не хай і скорочений, або взагалі не продовжувати.
Тим хто не дивився серіал не витрачайте час на фільм. Він і так сам по собі не дуже, а нерозуміння зв'язку з серіалом тільки поглибить ваше незадоволення. Для тих, хто дивився серіал це буде приємним ностальгічним зануренням в атмосферу "Гострих картузів", не більше.
Моя оцінка:
Сценарій, ідея - 5.0/10
Режисерська робота - 6.0/10
Акторська робота - 7.5/10
Операторська работа, CGI - 7.3/10
Спец.ефекти, костюми, грим, музика - 8.2/10
Це історія про весільну суєту, яку загорнули в обгортку психологічного трилера та містики. Творці взяли знайомий кожному сюжет про передвесільний мандраж, розбірки з рідними та пошуки каблучок, але приправили це хоррор-естетикою: прокляттями, кров’ю з очей і густим саспенсом.
Серіал досліджує цікаві теми: чи існують споріднені душі? Як сім’я партнера впливає на ваше життя? І як зрозуміти, що поруч твоя людина, поки не стало пізно?
Головна героїня Рейчел - справжній магніт картини. Акторка Каміла Морроне (яку ви могли бачити в стрічці Мармелад -2024) своєю зовнішністю дуже нагадує Дуа Ліпу. Вона переконлива в ролі дівчини, яка відчуває, що «щось не так» ще з перших кадрів. Її нареченого грає Адам ДіМарко, відомий за другим сезоном «Білого лотоса». Поруч із ними - важковаговики кіно: Дженніфер Джейсон Лі (зірка «Мерзенної вісімки» Тарантіно) та Тед Левайн. Останній найбільш відомий своєю культовою роллю моторошного серійного вбивці Буффало Білла в «Мовчанні ягнят».
Музичний с ... упровід загалом сподобався - інколи трапляється дуже влучна музика, що додає атмосфери.
Окремо хочу відмітити особливості українського перекладу на Netflix: коли актори переходять на шепіт, розібрати, що вони кажуть, стає майже неможливо. Особливо це стосується жіночого голоса - звук просто зливається, тож доводиться вмикати субтитри.
Початок серіалу хоч і повільний, але інтригує - перші три-чотири серії тримають це відчуття лиха, що насувається. Але потім стається «обман очікувань». Я дуже чекав на ще один великий сюжетний поворот, подібний до того, що був на початку, але натомість історія стала занадто передбачуваною і просто скотилася до сімейної драми. Серії 6,7 я вже дивився на швидкості 1.5x.
Цей проект точно сподобається молодим закоханим парам, які тільки планують спільне майбутнє. А от людям, які вже давно в шлюбі, усе це може здатися максимально поверхневим і навіть наївним.
Будьте готові, що під кінець замість вибухового твісту ви отримаєте скоріше повчальну історію про те, чому іноді краще не одружуватися.
Доступно в 4K https://youtu.be/pCpW4TmieIU?si=C4Ua9wRGVPEze2dD
В налаштуваннях оберіть автосаби.
Єдине, що мені не сподобалось у цьому фільмі це песимістичний фінал самої героїні та ніби незавершена помста, але і це можна пояснити, тому наводжу знайдену інформацію, яка допоможе з цим розібратись.
Це той самий випадок, коли глядач хоче справедливості, а режисер дає трагедію в дусі Шекспіра.
Концепція «Очищення вогнем». У традиційному корейському фольклорі та в шаманізмі, вогонь — це не просто руйнація, а очищення. Героїня спалює хатину (місце, де зазвичай помирали хворі або ізгої), щоб знищити саму пам'ять про приниження. Для неї втеча означала б нести цей бруд із собою в інше місто, а самоспалення — це радикальний спосіб «піти чистою».
Те, що вона залишає одного з ворогів в живих, — це найсильніший психологічний хід І Ду Йона. Вона залишає його не через жаль, а як свідка. Хтось має залишитися, щоб розповісти іншим про те, що сталося, і жити з цим тягарем та страхом. ... Це «жива помста», яка часом може бути гірша за смерть.
Соціальний фаталізм. І Ду Йон у своїх фільмах 80-х часто показував, що система настільки сильна, що навіть успішна помста не дає герою права на життя в цьому суспільстві. Героїня — одиначка проти всього світу. Її смерть — це не поразка, а відмова грати за правилами світу, де її зґвалтували та позбавили батька.
«The Hut» це чиста безвихідь. Це фільм про те, як люди стають звірами в замкненому просторі. Те, що ми обурюємся тим, що вона могла втекти, — це погляд сучасної людини, яка цінує життя вище за все. Але І Ду Йон, як майстер історичної драми, хотів показати саме ту систему, де жінка відчуває, що її життя закінчилося в момент наруги, і єдине, що їй залишається — це яскраве, нищівне фінальне «прощавай».
Можливо саме така несправедливість фіналу робить цей фільм таким, що неможливо забути навіть через багато років.
Якщо ви дивились фільми в яких присутня тема шаманізму як от Exhuma (2024), The Wailing (2016), то вам точно слід додати фільм The Hut (1981) у свій список. Фільм можна подивитись в 4К на You Tube Korean Classic Film. Це канал Корейського кіноархіву, який викладає у вільний доступ відреставровані фільми минулого століття. Якщо вводячи назву фільму в стрічці пошуку You Tube ви його не знайдете, то просто перейдіть на сам канал і пошукайте. Реліз фільму підписаний 1980 роком, це той самий фільм. В субтитрах вибирайте мову перекладу, якщо немає, натисніть авто субтитри. Не переживайте переклад якісний, є тільки незначні похибки.
P.S. Основні аспекти спалювання як засобу очищення в корейському фольклорі.
Soji (спалювання паперу): поширений ритуал, під час якого спалюють білий папір і випускають його в повітря, що символізує знищення неприємностей, гріхів або невдач.
Gut Rituals: У шаманських церемоніях, таких як Sikkim gut (ритуал очищення), часто використовують вогонь для очищення простору, а цілителі або шамани виступають посередниками, щоб вигнати зло.
Bullnori: традиційний обряд, покликаний привернути удачу, благополуччя та захист за допомогою сили вогню.
Символічне знищення (Symbolic Destruction): У шаманських традиціях вогонь розглядається як засіб очищення тіла та розуму, а також як посередник, що допомагає духам перейти в інший світ.