Краса в емоціях та деталях

Soya 2 квітня 2026, 0:13

Режисер Кім Джонкван знімає кіно, схоже на картини видатних художників. Це майже завжди цікавий епізод з життя, з прекрасно вибудованими та неймовірно знятими сценами.

Чому люди ходять в картинні галереї, довго стоять біля картини, яка сподобалась, відходять, знову підходять, щось уважно розглядають? Через деякий час повертаються, щоб ще раз поглянути. У вас так було? Колись давно, в Ермітажі, я побачила картину Анрі Матісса «Розмова» (La Conversation). Не знаю, що так вразило мене в цій картині. Вдивлялась в постаті чоловіка і жінки, в насичений синій колір, вслухалась, бо. здавалось, почую про що вони розмовляють. Картина просто причарувала мене.
Такі ж почуття викликав цей фільм. Чотири розмови в кафе, чотири пари людей, що дивляться один одному в очі, підбирають слова, намагаються приховати хвилювання. У кожної пари своя історія, своя причина для зустрічі, своя важка розмова. Цей фільм, ці розмови практично в реальному часі, ці жести, які показують розгубленість, або байдужість. Ці погляди, які так багато говорять, ця невловима ніжність, сором'язливість, а іноді прихована глузливість. Вже знаю, що цей фільм я буду передивлятись, вдивлятись, як в ту картину Матісса.

Цим фільмом хочеться милуватись, слідкувати за зміною кадрів, за їх перетіканням, насолоджуватись зміною ракурсу, масштабуванням. Ми дивимось то крізь скло, то з кафе, то спостерігаємо відображення в дзеркалі. Прекрасно.
І не можна відірвати погляд від квітки на столі, яка змінюється, яка зникає. Розмови замовкають. Залишаються почуття.
Шкода, що не знайшла фільм з титрами, а чужі голоси дратували.

І музика, тиха загадкова музика. Вона нагадала іншого француза - Еріка Саті.
Так дивно. Корейське кіно , а пам'яті спливають французи...

Чому люди не прислухаються до своїх почуттів?-питає героїня фільму.
А дійсно – чому?

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною

Коментарі: