| Країни: | Південна Корея |
|---|---|
| Жанр: | драма комедія |
| Мова оригіналу: | корейська |
| Прем'єра в світі: | 24 серпня 2017 |
| Режисер: | Jong-kwan Kim |
Події розгортаються протягом одного дня в затишному кафе Сеула, де за столиками зустрічаються різні люди зі своїм минулим. Чотири історії жінок переплітаються через розмови з колишніми коханими, випадковими знайомими та майбутніми партнерами. Кожна зустріч відкриває приховані емоції, сумніви й спогади, що змінюють героїв. Через діалоги та мовчання поступово розкриваються їхні справжні почуття. Фільм показує крихкість стосунків, силу моменту та значення слів, сказаних або прихованих за звичайним столом.
Код для перегляду рейтингу кінобази
M-Line Distribution, ATNINE FILM, Vol Media
Режисер: Jong-kwan Kim
Сценарист: Jong-kwan Kim
Композитор: Narae Kim
Оператори: Ji-yong Kim, Seung-Hun Lee
Режисер Кім Джонкван знімає кіно, схоже на картини видатних художників. Це майже завжди цікавий епізод з життя, з прекрасно вибудованими та неймовірно знятими сценами.
Чому люди ходять в картинні галереї, довго стоять біля картини, яка сподобалась, відходять, знову підходять, щось уважно розглядають? Через деякий час повертаються, щоб ще раз поглянути. У вас так було? Колись давно, в Ермітажі, я побачила картину Анрі Матісса «Розмова» (La Conversation). Не знаю, що так вразило мене в цій картині. Вдивлялась в постаті чоловіка і жінки, в насичений синій колір, вслухалась, бо. здавалось, почую про що вони розмовляють. Картина просто причарувала мене.
Такі ж почуття викликав цей фільм. Чотири розмови в кафе, чотири пари людей, що дивляться один одному в очі, підбирають слова, намагаються приховати хвилювання. У кожної пари своя історія, своя причина для зустрічі, своя важка розмова. Цей фільм, ці розмови практично в реальному часі, ці жести, які показують розгубленіст ... ь, або байдужість. Ці погляди, які так багато говорять, ця невловима ніжність, сором'язливість, а іноді прихована глузливість. Вже знаю, що цей фільм я буду передивлятись, вдивлятись, як в ту картину Матісса.
Цим фільмом хочеться милуватись, слідкувати за зміною кадрів, за їх перетіканням, насолоджуватись зміною ракурсу, масштабуванням. Ми дивимось то крізь скло, то з кафе, то спостерігаємо відображення в дзеркалі. Прекрасно.
І не можна відірвати погляд від квітки на столі, яка змінюється, яка зникає. Розмови замовкають. Залишаються почуття.
Шкода, що не знайшла фільм з титрами, а чужі голоси дратували.
І музика, тиха загадкова музика. Вона нагадала іншого француза - Еріка Саті.
Так дивно. Корейське кіно , а пам'яті спливають французи...
Чому люди не прислухаються до своїх почуттів?-питає героїня фільму.
А дійсно – чому?
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
The Table (2016 film)
