7.5
11

Кисневий голод (1992)

Oxygen Starvation

16+  •  1 год 32 хв  • 
Країни: Україна
Жанр: драма воєнний
Прем'єра в Україні: 1 січня 1992
Прем'єра в світі: 10 листопада 1992
Режисер: Андрій Дончик
КіноБаза: 7.5 (11)  IMDb: 6.8 (216)
0
1
0
2
0
3
0
4
0
5
1
6
5
7
4
8
0
9
1
10
Моя оцінка:
/10
Є українське аудіо
Сюжет:

Про нестатутні, жорстокі стосунки у совковій армії. На цьому матеріалі автори простежують ситуацію протистояння особистості і тоталітарної системи. Солдат Роман Білик уперто не бажає визнавати чинними нелюдські закони, які ігнорують його людську та національну гідність. Зрештою, це приводить до трагедії.

Код для перегляду рейтингу кінобази
Актори: (Всі 12)

Режисер:
Сценаристи: Юрій Андрухович, Андрій Дончик
Оператори: Ihor Krupnov
Відео: (Всі 1)
Oxygen Starvation * Кисневий Голод * Кобза Inc. фільм з 1991р
Зображення: (Всі 2)

Цікаві факти: (Всі 3)

Один з перших українських фільмів часів відновлення Незалежності, «Кисневий голод» – це дебютний і єдиний фільм режисера Андрія Дончика. Випускник Університету імені Карпенко-Карого, Дончик до того, як зняти цю стрічку, встиг попрацювати на знімальному майданчику «Солом’яних дзвонів» (1987) Юрія Іллєнка та зняти короткометражний фільм «Загибель богів» (1988), який взяв участь у престижному фестивалі в Клермон-Ферран (Франція). Сценарій «Кисневого голоду» на запрошення режисера написав тоді ще молодий письменник Юрій Андрухович. В його основу було покладено спогади Андруховича та Дончика про їхній власний досвід служби в армії. На те, щоб зняти фільм знадобилося біля трьох років. Спочатку через цензурні зауваження до сценарію, а потім й через чисельні фінансові проблеми.


«Кисневий голод» – один з перших українських фільмів, знятих на приватні кошти. Серед його інвесторів – заснована українськими емігрантами в Канаді компанія «Кобза» (ця компанія також фінансувала стрічку «Лебедине озеро. Зона» (1990) Юрія Іллєнка) та український рибоколгосп. Останній виділив на фільмування мільйон карбованців, сподіваючись отримати чималий прибуток від прокату. Проте, коли стрічку було зафільмовано, прокат повністю провалився, а фільм так і не дійшов до свого глядача в Україні. У 1992 році «Кисневий голод» було показано на Венеційському кінофестивалі в програмі «Тиждень критики», де він здобув нагороду асоціації італійських кінокритиків. Згодом картину Андрія Дончика було показано на десятках інших світових фестивалів.


Головну роль у фільмі виконав актор Тарас Денисенко. Роль його противника дісталася Олексію Горбунову, актору, який в 90-х встиг зіграти в десятках українських стрічок (зазвичай негативних персонажів), ставши таким чином одним з найбільш пізнаваних облич молодого українського кіна цього десятиліття. Також у фільмі знявся російський актор Алєксандр Міронов, який згодом зіграє головну роль у «Цвітінні кульбаби» (1992) Олександра Ігнатуши.

Фільми того ж режисера: (Всі 4)
Mono
Mono
Zhazhda ekstrima
Zhazhda ekstrima
Рецензії: (Всі 1)

Наталя Волос: "Фільм "Кисневий голод" молодого й талановитого режисера Андрія Дончика, поставлений за сценарієм, який він написав спільно з Юрієм Андруховичем, випущений українсько-канадською кінолабораторією “Кобзантернешнел корпорейшен енд кобза джоінт вентуре" 1991 року. Оскільки фільм вийшов у Канаді, він не дістав широкого обговорення в українській пресі, проте викликав велику зацікавленість у західного глядача. 1993 року його демонструвало навіть америанське телебачення. Субтитри англійською мовою роблять доступним його для англомовної аудиторії.

Головна ідея фільму – деформація людської свідомості в умовах імперії Зла. Фільм порушує проблему виживання в "табірній системі" (в цьому разі – армії, що фактично те саме), показує, як може протистояти мертвій машині все найкраще, з дитинства закладене в людині. Фільм побудовано на постійних сутичках і суперечностях цих двох систем, боротьбі живого і механічного з одночасним дотриманням розвитку сюжету. ... Можна сказати, ця боротьба і спричиняє подальший хід подій.

Дія відбувається наприкінці 80-х років в одному з підрозділів Радянської армії, де за "демократичних" часів перебудови панують безвідповідальність, ненависть одне до ОДНОГО, бюрократизм і дух смерті. Смерть – не тільки у зброї, яка в солдатських руках. Завдання вижити постає перед кожним новим набором хлопців, які через рік автоматично змінюють свою прислужницьку роль на протилежну – і вже вони “діди", загроза для новоприбулих. Драма в тому, що, в принципі, кожний з них сам по собі непогана людина: кожний мріє про домівку, хоче знову повернутися до
свого попереднього “я" і забути про цей суцільний "рай".

Це дуже доцільний і об'єктивний фільм про суть радянського феномену. Скажімо, строк повернення додому солдата Бойка залежить від того, наскільки швидко він перестріляє всіх собак навколо. Після піврічного невисипання вартові вночі викликають жалість у глядача і серед цих нещасних людей не спить лише Лєнін – його погруддя з гострою борідкою, що
впевнено виступає вперед, (незмінний атрибут усіх військових частин) нагадує про себе й у фільмі. Взагалі, дотепна зображальна мова фільму вдало передає відразливі сторони радянської дійсності. Не тільки тому, що сама тема фільму
красномовна. Фільм набирає потужної експресивності завдяки яскравим звуковим та зображальним ефектам.

Андрій Дончик певною мірою ризикував, підбираючи для такого глибоко філософського фільму молодих акторів. Але вони виконали своє завдання, можливо, тому, що самі пройшли цю школу. В цілому і ситуація, і події, і стосунки – все виглялає дуже природньо. Філософський аспект піднятих проблем і зображення
реальних подій вдало гармоніюють між собою. Виразність, послідовність розповіді робить фільм доступним широкій аудиторії глядачів.

Звичайно, для колишньої радянської аудиторії цей фільм зайвий раз завдасть болю від споглядання тієї хвороби, якою вона була невиліковно хвора надто довгий час і ще раз підтвердить правильність її нового вибору. Західному ж глядачеві простот необхідно переглянути цей фільм,
щоб ніколи не забувати, що таке справжне Зло і задуматися ще раз про сенс свого життя.

Найголовніше, що навіть у такому "чорному" кольорі фільм не викликає відрази до життя. Навпаки, після його перегляду починаєш розуміти цінність
і справжню красу життя. Напевне, у
цьому і проявляється його мистецька
сила – він виховує людяність.

Джерело: часопис Кіно-Театр. 1995. № 1, Наталя Волос «В умовах кисневого голоду» стор.55
рубрика: Фільм без глядача (рубрика включає відгуки на українські фільми останніх років, які фактично не з'являлися ні в кінотеатрах, ні на телеекранах)

https://ekmair.ukma.edu.ua/items/522ae064-eefa-41fb-9d46-1c5bcc3bd4a6

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментувати

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію


Коментарі:
schebetykivan 8/10
8/10
Дуже правдоподібне кіно про радянську армію (дідівщина, нац.нерівність, тощо).
Кіно якісне і з важливою темою, сю жетом. Один з кращих у 1991 році.
Рекомендую.
2  
Bezvidkhodko
Дякую за відгук. Додав рецензію з часопису кінотеатр за 1995 рік
1  
schebetykivan 8/10
І Вам дякую. Маю підбірку цих журналів. Недооцінений, шкода, що він маловідомий. Це найдавніший український журнал про кіно та театр, що досі виходить. Малим не знав про цей журнал і читав про кіно все російськомовне(
2  
Bezvidkhodko
Ну з одного боку вони самі сприяють свой незнанності. Їхній сайт раніше був на домені Kiev, там були статті, не всі, але щось було. років 5-8 вони переїхали на інший сайт, і як завше – жодних дзеркал зі старого сайту на новий немає, ґуґл таке не шанує. На новому сайті архів тіки до 2020. Хоча на elib є аж з 1996 року. І до 2022 у них забагато посилань було на московське кіно. Шрифт на обкладинці останні кілька років – це просто несмак. І до речі, ніде немає текстових статей з 1995 до 2020 лише pdf я на ту рецензію хвилин 40 витратив, витягаючи і редагуючи текст з педеефки. натомість у московитів, куди не плюнь – купа статей, рецензій з журналів практично на будь-який фільм.
1  

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Обговорення (форум)
Нещодавно переглянуті: