Люблю таке кіно

Soya 1 квітня 2026, 23:57

Іноді з’являється меланхолійний настрій, тоді не хочеться дивитись щось шумне динамічне. Хочеться сумного, але теплого і спокійного. Хай сумного, але не безнадійного. Фільм «Жозе» виявився саме таким.
Вже з перших кадрів зачарував меланхолійною атмосферою і незвичною картинкою. Потім зрозуміла, схоже на фільм «Стіл». Такі ж незвичайні ракурси звичайних речей. Режисер Кім Джонкван не зраджує собі. Знову у нього чуттєва, тиха замальовка з життя. Це про такі історії кажуть «тихий смуток».
Потрібні нам люди з’являються в певний час, у певному місці.
Іноді ці люди з нами на все життя.
Іноді час і простір розділяють нас.
Але вони були в житті, вони впливали на нас, а ми змінювали їх.
І, навіть, якщо зараз вони вже не з нами, яке ж то щастя, що колись вони були поруч.
Яке ж то щастя знати, що вони є, згадувати про них і, попри все, сподіватись на зустріч...

Вони зустрілись випадково. Студент, що шукає свій шлях та дівчина-інвалід, що живе у книжках, ілюзіях, називає себе Жозе. Їх історія проста, але дуже зворушлива. Але ж чому так сильно чіпляє, може згадується щось своє? Так хочеться знову поглянути їм в очі, послухати про що вони говорять. Їх зустріч була не випадковою, вона багато дала кожному з них. Хоча фільм досить сумний, але не викликає почуття безнадії, бо почуття головних героїв такі щирі, такі світлі. Вони не зникнуть назавжди.
Чудово зіграли Нам Джухьок (남주혁 ) та Хан Джимін ( 한지민). Вони виглядали дуже гармонійно. Актор Нам Джухьок став більш зрілим. О, яка ж чудова сцена, коли він випадково зустрічає Жозе у фіналі фільму. Стільки почуттів на обличчі.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною

Коментарі: