Попередження: рецензія містить спойлери
Фільм про новий вид розумних істот.
Хотіли придумать щось особливе але не придумали чим наповнити. В сюжеті чогось не вистачає. Таке враження, що є тільки основна лінія. Із страшного тільки спів зозулі, реально діє на психіку.
А так діалоги нормальні, актори теж. Задумка сподобалась, можна зняти серіал)
Таємний посил: немає
Гарна лайтова драма. Звісно, нереалістичність екшену тут б'є за край (дівчина дуже швидко навчилась битись краще за всіх, те як вони роблять бійки без використання вогнепалу, хоч на кону великі гроші 😆).
Але все решта на відмінно.
Історія, актори та темп. Мабуть унікальний серіал по темпу. За це 10/10.
Хоч це і казка, але гарно і без соплей.
Про що взагалі цей комікс? Сценаристи та продюсери геть втратили фантазію на щось нове і продовжують паразитувати на попередніх ідеях та затертих кліше. Якби не бюджет у шалених 200 мільйонів доларів, то яким би взагалі вийшов цей комікс?
Гаразд, може без перегляду попередніх серій Дедпула та Людей ікс важко розуміти мотиви головних героїв, постійні посилання на попередні серії тощо, але дідько, загалом весь цей потік американського матюччя, пластикового пафосу, банальних бійок, посилань на сучасну суспільно-політично адженду важко було додивитись до кінця.
«Конклав» — кіно для тих, хто готовий дати собі час, щоб зануритися. Повільне, «гіпнотичне» оповідання, де важливе кожне слово й пауза. Тут немає прагнення шокувати глядача чи штучно нагнітати драму. Це стримана, глибоко атмосферна картина.
Рейф Файнс видає одну з найкращих ролей у своїй кар’єрі. Його герой — ніби стіна з тріщинами, крізь які видно, як за ними вирує буря. Ця стриманість захоплює — рідкісні вибухи емоцій, коли він підвищує голос, звучать, ніби розрив тиші, якого він більше не може витримати. У ці моменти фільм буквально розриває екран.
Бергер створює унікальну атмосферу. Сикстинська капела, нескінченні коридори резиденції папи, тіньові куточки й червоно-чорні відтінки стають співучасниками подій. Це не просто фон, це дихання фільму.
Камера Стефана Фонтена оживляє ці стіни, прорізає простір довгими планами і з маніакальною симетрією вибудовує кадри. Кожна сцена схожа на галерею — дивитися одне задоволення.
Саундтрек Фолькера Бертельмана — як ритм серця фільму ... . Він не дає розслабитися, згущуючи напругу до межі. Ці гучні, майже церковні акорди змушують вірити, що кожне голосування — подія доленосна.
Історія розгортається поступово. Якщо на початку одноманітні діалоги можуть здатися нудними, то чим глибше занурюєшся, тим більше відчуваєш їхню напругу. Інтрига наростає, а деталі — від архітектури до взаємодії героїв — складаються у майже детективний політичний трилер.
А фінал... Розв’язка залишає питання: чи була гра варта свічок? З одного боку, відкрита кінцівка стимулює роздуми, з іншого — може збити з пантелику.
І все ж, «Конклав» — кіно для гурманів: глибоке, медитативне та естетично бездоганне. Це не просто про ватиканські пристрасті, це символічна історія про владу, віру й сумніви. Бергер майстерно будує простір, Файнс приковує погляд, а саундтрек буквально пронизує душу. Одне з найстильніших і найсильніших творінь року.
Картина про давніх знайомих. Тепер з ними зіткнулась наша молодь. Чи впоралась? Ну таке...
Фільм затягує - це раз. Два - хороша графіка. Три - нормальні актори. Але є якісь дурацькі "приколи" і дивні діалоги, наче сценарій допомагали писати діти. Під кінець все виправиться але сюжет на один раз. Дякую)
Таємний посил: Розсудливіше будь-ласка, людоньки!
Картина про відчай Елізабет (Демі Мур) на фоні неминучої втрати краси з віком. Відчай приводить її до небезпечної операції. Ситуація виходить із під контролю і приводить до божевілля...
Сюжет тут хороший але можна було б глибше. Хотілось би краще дізнатись про головну героїню, про її звички, хоббі. Але це такий фільм, де не це головне. Вцілому сценарій хороший, діалоги не викликають запитань, актори +.
Фільм затягує. Але на любителя.
Відкрив для себе нову акторку Маргарет Квеллі. Чудово!
Таємний посил: Цінуйте себе із своїми "жуками".
Проста ситуація переростає у великий конфлікт. Сторони конфлікту Денні та Емі, один та інша перебувають у життєвих кризах. Бійка між світом бідних та багатих.
Серіал пролітає на одному диханні. Сценарій, діалоги, актори, все в порядку. Сюжет часом ульотний, з нестандартними поворотами.
Під час пергляду хочеться реалізувати себе в житті, відкрити якийсь салон чи студію. Бути "КРУТИМ".
Таємний посил: Знайди себе!
Не готова до життя головна героїня Алекс йде до свого щасливого дня. Проблеми з матір'ю, яка в "космосі" і нестабільний чоловік зводять з розуму. Її донька має мало шансів на нормальне дитинство через велику кільсть переїздів і проблем. Але все буде добре. Мабуть...
Серіал сподобався. Немає жодних запитань. Нормальний сюжет, хороші діалоги. Цікаво до самого кінця. Сподобалась акторка.
Серіал допоможе морально перезагрузитись.
Таємний посил: Будьте потрібні самі собі!
Якщо Посіпаки, особисто для мене, це суто для "розваги" (з вкрапленням сюжету), то серія "Нікчемний Я" - все ж більше намагається в сюжет. Проте чи важко уже четвертий раз зі злодія робити героя, саме залишаючи певний рівень "злодія"? Відповідь доволі очевидна. І усі події у їх світі "навколо" тому лиш доказ. Суперзлодії існують, ніякі "герої" їх капітально не викорінять, бо це вже буде не про цей мультфільм. Цей фільм теж це намагався показати ще більш наочно, хоч і приховуючи те "родиними зв'язками". Тому, доволі важко це оцінювати серйозно. Це просто черговий фільм у серії, як в №старих" мультсеріалах. Персонажі "майже ті ж", увесь "антураж" теж, не як повнометражка - хоч й в її подобі.
Типовий фільм 90х-00х про "локальний" апокаліпсис/стихію etc , де страждають люди - зі своїми переживаннями, страхами і т.д. Когось із них "розумієш", хтось суто "емоційний". Знято, відносно, непогано - хоча й не все думається на "реалістичне". Ну і певні "кліше для фіналу" дещо зіпсували післясмак. Навіть трохи не так - сама "ідея виживання" відчувається тільки частину фільму, а потім все "швидко покращується", дещо не так мало б бути - раз почали показувати "негатив".
Почну з того, що мені було дуже важко відносити цей фільм до серії Чужі. Так, тут доволі багато відсилок до попередніх фільмів, навіть однакових "дій" 1 в 1 - але воно не відчувається так. Це якась недосуміш Калісто протоколу, Чужих (тільки моментами та/або аніме/ігор, не фільмів), Мертвого космосу під соусом чогось космічно трешового - типу Авеню 5. Неочікуваних моментів 0. Навіть "клон" Ріплі видно майже від старту фільму. Єдині хто тут "трохи вищі" - синтетики, але й вони діють у межах своїх директив.
Так, якщо ми підемо зовсім "на початок", де дещо нам могли б "пояснити": нам розповідають про "дітей-рабів" (які якимось чином відносно непогано живуть, мають власний корабель, навчені "відносно добре" поводитись з електронікою/зброєю/іншими технологіями), що мало б дещо "знизити" вимоги до їх "логіки" та дій, але... А де тоді всі "дорослі" (особливо про ту частину, про яких нам явно ... "нагадують" починаючи з середини фільму)? Їм самим не хочеться "заробити"? Вони спокійно відпускають кораблі в космос? Якщо ж підемо далі... Ці "діти" звісно ж роблять все "на емоціях", але то їм навіть "не завадить" (здебільшого)... Ба більше, страждати будуть саме Чужі - і це в той час коли до них "в дім" прийши зовсім не військові (відповідно зброї буде...).
Ну відійдемо від людей, ми ж прийшли в фільм за Чужими? Вони тепер "безпечні", вони не снують кораблем/вентиляцією і т.д, дорослі ж особини - взагалі не "вищі мисливці" (якщо порівняти з попередніми фільмами) - вони ломляться в двері, йдуть напролом толпою, сидять в одному місці. Навіщо? А невідомо. Ну точніше, є одне припущення щодо "штучності" - але дуже багато тому протирічь.
Синтетики - дуже епізодичні. Їх дій мало, але вони хоча б "логічні". І сюжет рухається, по суті, через їх "допомогу"
Відійдемо від "особистостей" - що по "антуражу"? До збереження станції в космосі, з усім що всередині - особисто у мене питань багато. До "поясу астероїдів" - який як асфальт, мабуть замало знань. Корабль - який то "розумний", то просто "вимикає двигуни і падає" в космосі (і це не під дією гравітації великого об'єкта), теж доволі дивна концепція. Щодо всього іншого... Ну зійде. Хоча, фільм дав певну згадку про оригінальні частини та додав бажання знову почитати оригінальну книгу. Тому за ці "відсилки" та якийсь неоднозначний фінал (зі "звичайною" можливістю продовження) 6,35/10.
Фільм змушує ще раз замислитись над своїм життям, над людьми і подіями, які нас оточують, і задатись питанням чи ми справді діємо згідно з власною волею чи події розгортаються випадково і можливо на це все якось вплинути?
"Шоу Трумана", переглядаючи його наприкінці 2024 року, видаватиметься дуже добрим фільмом з геппі-ендом в кінці, адже із сучасними технологіями віртуальної реальності та ШІ можна створити таке шоу, вихід з якого буде неможливим.
Фільм дуже нагадує сучасний "Персонаж".
Той, хто бореться з монстрами, повинен бути обережним, щоб самому не стати монстром. І коли ти довго дивишся в безодню, безодня також дивиться в тебе". З цього речення Ніцше починається ця драма.
"Крізь темряву" (кор. 악의 마음을 읽는 자들 - Ті, що читають серця зла) - південнокорейський телесеріал 2022 року з Кім Нам Ґілем, Чжін Сон Ґю та Кім Со Чжін у головних ролях. Серіал заснований на однойменній нехудожній книзі 2018 року, написаній у співавторстві першим корейським кримінальним профайлером Квоном Іль Йоном та журналісткою Ко На Му, в якій висвітлюється реальні справи та польовий досвід Квона, як першого профайлера в Південній Кореї.
Протягом сюжету ми бачимо, як співробітники поліції проводять свої дні і ночі, наполегливо працюючи над тим, щоб зловити злочинців, а система не була такою розвиненою, як зараз.
Історія починається в березні 1998 року і закінчується в березні 2007 року. Характер Ха Йона особливий, адже ще дитиною він побачив м*ртве тіло, що пливло по р ... ічці. Це сформувало всю його особистість, він відчув співчуття до жертв та їхніх родин і присвятив себе допомозі їм ставши детективом. Він бачив темряву і допомагав людям рухатися до світла, ловлячи злочинців. Це пояснює одну з двох варіантів назви серіалу "Крізь темряву". Також ще однією причиною збереження цієї назви можна назвати різноманітних лиходіїв, які з'являються впродовж усього серіалу й Ха Йону доводиться протистояти цьому не впавши духом.
Інша назва пов'язана безпосередньо з роботою профайлера.
Методи, які він використовує, засновані не лише на емоціях, оскільки він не знає, що це таке, коли він на роботі. Рідко можна побачити, щоб цей персонаж посміхався, адже він надто добре знає мистецтво приховувати те, що відбувається у нього в голові. Кім Нам Ґіль виконав роль цього персонажа надзвичайно добре.
"Крізь темряву" - один з кращих представників кримінального жанру. Людям, зацікавленим у перегляді кримінальних драм, варто звернути увагу на цей серіал, оскільки він добре тримає в напрузі. На одну справу припадає 2-3 серії, тож якщо ви думаєте, що на сьогодні все, то у вас не вийде і ви ввімкнете наступний епізод. Слід зазначити, що серіал похмурий, не легкий для спрйняття чутливим людям. Я точно не впевнений, але роблю припущення, що не всі таке можуть дивитись, але варто самим спробувати, щоб впевнитись. Не те, щоб тут були більш страшні сцени, ніж в інших кримінальних серіалах. Тут мова саме про психологічний аспект. Я дивився багато чого, але навіть мені було моторошно слухати розмови наших головних героїв зі злочинцями. Слід відзначити акторів, які зіграли злочинців, настільки це було огидно та мерзенно, що ви ніколи б не подумали, що це актори. Але в будь-якому випадку це не велика частина хронометражу після розкриття справи, а основна частина це звісно ж розслідування, тому не хочу вас відлякувати.
Основа це те, як Ха Йону стає першим профайлером у Кореї, і те, як він використовує своє логічне мислення, щоб зловити злочинців. Серіал не повністю сфокусований на ньому, і це ще один з найкращих аспектів сюжету. Цей трилер йде унікальним шляхом і вирішує показати історії про зло в людській подобі.
Що найбільше жахає в фільмах та серіалах подібних до цього по всьому світу - усвідомлення того, що це засновано на реальних справах.
Під час перегляду у мене були позитивні думки, але з часом все-таки обдумавши слід визнати, що серіал має деякі недоліки. Одним може сподобатись, іншим ні. Мені сподобався, але об'єктивно я не можу його перехвалювати.
Якщо ви хочете подивитись історичний серіал, де є екшен та жорстокість, спробуйте "Королеву У". Тим паче засновано на реальних історичних подіях.
Спочатку я не хотів цього визнавати, але найбільша проблема полягає в самій королеві У, яка ніколи не є переконливим протагоністом. Сцена з перестрілкою на горі мені сподобалась, але це не стосується характеру героїні. Можливо, вона не є підступним персонажем, як деякі інші амбіційні претенденти на трон, але їй бракує харизми та багатої передісторії, що не дає нам змоги перейнятися її долею. Мене можуть закидати капцями, але королева У, якби то сказати, прісний персонаж чи що. Навіть за шаманкою у якої було мало сцен чи за сестрою королеви було цікавіше спостерігати.
Моментами це виглядає так ніби це не її р ... оль і вона почуває себе некомфортно. Пробувати себе в різних жанрах це добре, але не у всіх це виходить. Я не хочу сказати, що Чон Чун Со якась не така у цьому значною мірою винний сценарій, адже не всі актори імпровізатори чи перед роллю намагаються перечитати чи передивитись якийсь подібний матеріал. Актриса була магнетичною у таких фільмах, як "Спалення", "Дзвінок" та й навіть в "Балерині" було норм, але ці ролі наділяли її атмосферою таємничості та автентичності - рисами, яких немає у "Королеві У".
Фінальної битви не буде. Нас просто підведуть до цього, відкриють браму, запустять требушети і фініта, далі й так всі знають, що буде. До речі трибушети стояли далековід стін міста, моя претензія щодо реалізму. І місто якось показали незрозуміло, типу домалюй сам.
Було мало масовки. Війська супротивників нам домалювали, але в місті кількість статистів була малою й величина міста незрозуміла. З іншого боку навіщо воно, якщо епік у плани фіналу не входив, але думаю, що якийсь комп'ютерний юзер міг це домалювати. Але все ж можна було показати хоча б декілька хвилин битви і закінчити це якимось зіткненням мечів.
Дехто критикував костюми, але я не є спеціалістом епохи початку минулого тисячоліття, щоб підтвердити чи заперечити даний факт.
Автори намагаються створити закручений, загадково таємничий, інтригуючий сюжет. Вийшло тягомотне місиво, ложка несквіку на 10 літрів води. Прісно.
Сюжет неймовірно розтягнутий, персонажі прописані слабко, я як глядач їм не вірю. На одиницю часу змісту настільки мало, що навіть місцями відчуваю італьянський сором.