Bezvidkhodko
модератор
Коментар до фільму «Структура кристалу (1969)»
Коментар до фільму «Мій батько – злочинець (1993)»
Коментар до фільму «Ярмарок марнославства (2004)»
Коментар до фільму «Вождь червоношкірих (1959)»
Коментар до персони Володимир Нечепоренко
спойлер
Такі люди не старіють, вони завжди молоді душею і невичерпні талантом. Їх безцінний життєвий і мистецький досвід з роками лише збагачується, все більше привертаючи до себе повагу і захоплення.Указом Президента від 27 березня поточного року народний артист України Володимир Нечипоренко нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Понад 30 років Володимир Макарович захоплює глядачів Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка своїм акторським талантом. І більше 40 років свого життя він присвятив театру. Драматичний актор, незамінний диктор на телебаченні і коментатор урочистих парадів, дублер іноземних кінострічок, професор і завідуючий кафедрою дикторів і ведучих телебачення Інституту кіно і телебачення Національного університету культури і мистецтв, а до того ж – у минулому солдат Внутрішніх військ.
Його дружба з військами правопорядку бере свій початок давно, ще з часів, коли майбутній актор потрапив після призову на строкову службу до лав 290-го Червонопрапорного Новоросійського мотострілецького полку Внутрішніх військ. Служив він охоче – йому подобалося все справжнє, солдатське, хоча, звісно, були й певні труднощі. Зрештою рядового Нечипоренка було прийнято до складу позаштатного ансамблю пісні і танцю Внутрішніх військ, створеного при 290-му полку – з цим творчим колективом молодий актор об’їздив з концертами безліч гарнізонів Внутрішніх військ у різних регіонах країни.
Володимир Нечипоренко зізнається, що досі почувається військовою людиною, адже ще з дитинства привчався до порядку, виховавши себе дисциплінованою особистістю. Саме він часто бере участь у концертах, урочистих подіях органів та військ МВС – і навіть знімався у кліпах на пісні, присвячені Внутрішнім військам.
Попри роботу в театрі, на радіо, зйомки в кінострічках та професорську діяльність, Володимир Макарович знаходить час для співпраці з правоохоронцями – більше того, актор зауважує, що щиро захоплюється ними і має за честь працювати для них, причому, виступаючи, відчуває легкість і взаєморозуміння з глядачами в міліцейських одностроях. Концерти, урочистості та інші спільні заходи дають змогу акторові бути ближчим до людей у погонах, зрозуміти їхні переживання і проблеми.
Володимир Нечипоренко завжди намагається бути корисним правоохоронцям і, безумовно, в їхньому колі він завжди був і є «своїм». Зокрема, він одним з перших, зібравши групу митців, дав концерт для військовослужбовців та співробітників МВС, які несли службу в зоні Чорнобильської катастрофи…
Кожна його роль, кожен виступ і зустріч із ним відкривають нам нові сторони його таланту, нові грані його витонченої майстерності. Сердечно вітаючи Вас з високою нагородою, шановний Володимире Макаровичу, ваші рідні війська бажають Вам життєвої рівноваги і духовного оптимізму. Нехай Ваші творчі задуми з легкістю втілюються в життя, а натхнення дарує Вам упевненість та щирі глядацькі аплодисменти!
ДОВІДКА «РАТНИКА»
Володимир Макарович Нечипоренко народився у 1949 році в місті Золотоноші Черкаської області. Після закінчення середньої школи працював водієм електрокара на місцевому механічному заводі ім. І. Лепсе. Творчу діяльність розпочав у самодіяльному народному драматичному театрі, де зіграв перші невеликі ролі.
Після закінчення у 1972 році Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого працював у театрі ім. Ленінського комсомолу. З 1976 року і до сьогодні працює у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка. Творчий доробок – понад 60 театральних ролей. Знімався у фільмах «Будні карного розшуку», «Ні пуху ні пера», «Поїзд надзвичайного призначення», «Алмази шаха», «Вбивство у зимовій Ялті», «Європейський конвой».
Народний артист України. Лауреат міжнародної премії «Золотий Орфей».
Дата: 2010-04-24 14:14:07
Автор: молодший лейтенант Ольга Довженко
Коментар до персони Володимир Нечепоренко
спойлер
У минулу суботу відзначив своє 60-річчя Народний артист України Володимир Нечепоренко - легендарний «франківець», здається, назавжди вжився в амплуа героя-коханця.Але навіть ті, хто ніколи не бачив його на сцені, легко впізнають голос, яким от вже багато років «розмовляють» з нами з екрану українською французи Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, американець Джек Ніколсон ... І саме цей голос кожен з нас не раз, і не два чув «за кадром» парадів на Хрещатику.
- Володимире Макаровичу, як «голосом парадів» стали?
- Мене (точніше, голос) помітили не відразу. Адже я озвучив більше тисячі фільмів - з Бельмондо, Ніколсоном, Аленом Делоном: майже всі зірки світового екрану розмовляли українською моїм голосом. Потім стали запрошувати у МВС - вів концерти і навіть офіційні акції, наприклад, зустріч нашого міністра з міністром внутрішньої безпеки Ізраїлю. Вже потім міськадміністрація (здається, ще при Косаківський) запропонувала вести парад.
- І яке це?
- З незвички важко. Перед тобою 45 сторінок тексту, парад йде 45 хвилин, тобто - сторінка в хвилину, зазвичай, якщо те ж кіно озвучувати, на сторінку потрібно дві хвилини.
- Дивно: виходить, поспішаєте, але голос-то ваш «парадний» - урочисто-неспішний ...
- Це спочатку. А потім, коли йдуть колони, - тільки встигай. Під кінець - задихаєшся. Поруч з радіомашиною стоять полковники з раціями і передають мені, яка колона на підході. Поки вона біля центральної трибуни, я повинен про неї розповісти. Відрепетирувати текст неможливо, адже він уточнюється до самого початку параду.
- Курйози траплялися?
- Ні, слава Богу. Але бувало, що колона вже показала хвіст, а ти лише почав її озвучувати - тобі запізнилися повідомити ... Але приємно, коли потім підходять ветерани, кажуть: «Ну, ви - як Левітан!» Взагалі, цікаво, як це впливає на людей. Іноді дивлюся у віконце радіомашіни: з першими словами люди на Майдані підтягуються, шукають очима - звідки голос?
- А ви самі, якщо чуєте свій голос, не сприймаєте його іноді так само, як щось, що звучить незрозуміло звідки? Щось таке, що краще і сильніше тебе?
- Я його саме так і слухаю. Але в 85 відсотках випадків незадоволений їм - він не краще за мене.
- Про самооцінку ось чому запитав: нещодавно чув радіоінтерв'ю, де ви розповідали, як вас в 1971 році вразили гастрольні спектаклі Театру на Таганці. Але ж тоді на вашому випускному курсі в театральному інституті йшла «Матінка Кураж» - по-акторськи було не гірше, якщо не краще, ніж на Таганці! Виходить, актори - нещасні люди: не бачать себе і не можуть оцінити по-справжньому ...
- Так, це драма. Але, коли працюєш, про неї ніколи думати. На репетиції важливо потрапити в колію, зловити вірний тон, відчути партнера: далі ти спокійний, вже не думаєш про себе.
- Це «потрапляння в колію» - воно схоже на озвучування фільму, коли раптом відчуваєш, що живеш в одному ритмі, наприклад, з Аленом Делоном?
- Так, схоже. Якщо Бог дав тобі хорошу реакцію, передчуття того, що станеться на екрані через півсекунди, - ось тоді і відбувається це «потрапляння». Адже озвучка починається з нуля - ти вперше бачиш і текст, і сам фільм. Перші дві-три хвилини як би в'їжджаєш в чужій ритм, а потім вже пливеш сам. Тут є речі, які не можна пояснити до кінця. Я кажу студентам: поки немає свого досвіду - не зрозумієте.
- А як купується досвід? Пам'ятайте, на тих гастролях Таганки київські студенти запитали Любимова, в чому секрет успіху. Він відповів: «Мені просто завжди щастило на добру компанію». А вам щастило?
- Хоч актор і не вибирає собі компанію, але у нас в театральному інституті був дивовижний курс. Світла пам'ять Михайлу Верхацькому, Віктору Кісіну, Миколі Мерзлікіну - вони цей курс зібрали і створили.
- Як ви потрапили на цей курс?
- Я із Золотоноші, працював там на ремонтно-механічному заводі ім. Лепса, керував електрокаром. І ходив в самодіяльний театр при будинку культури. Там були славні традиції, ще Любарська працювала, подруга Ужвій. А наша сім'я проста: мама - головний оператор інкубаторної станції, вирощувала курчат, батько рано загинув. І нас, троє синів (я молодший). Телевізора не було. Мама і брати, сидячи біля гасової лампи, багато читали. Ну, щоб я не заважав, і мене навчили. Я в перший клас пішов вже після того, як прочитав «Три товариші» Ремарка! А ще слухали радіо - «Театр перед мікрофоном».
Там звучали голоси артистів-«франківців»: я і не думав, що колись буду працювати з ними. Але вже у 8-9 відчував себе артистом. Десятикласником я грав у народному театрі. Якось повезли виставу на обласний огляд до Черкас. Там мене побачив начальник облуправління культури Юрій Васильович Смілянський. Сказав: «Треба вступати до театрального!». А я-то далі Черкас не бував! Смілянський вручив запечатаний конверт і велів передати в Києві, в театральному інституті, професору Верхацькому.
Той саме набирав акторський курс. Я приїхав до Києва - і був вражений кількістю людей на вокзалі: мало не виїхав назад, так мені було незатишно. В інституті попросив показати Верхацького. Думав, це брила двометрова, а він - такий горобець, півтора метра росту. Взяв конверт, пішов ... І я вступив до нього на курс. На першій лекції Верхацький запитав, чи хочу я знати, що було написано в тому листі. Так! Він показав: «Шановний Михайле Полієвктовичу! Зверніть увагу на цього хлопця. По-моєму, дуже цікавий» І все!
- Вам щастило на компанію і далі - спочатку в Київському ТЮГу, потім у Театрі імені Франка. Ви взагалі, здається, почали з головних ролей?
- Так, Павка Корчагін, вистава «Як гартувалася сталь» у ТЮГу.
- А можете назвати, ну, скажімо, п'ять улюблених ролей?
- Крім Корчагіна, звичайно - Ейліф в дипломному спектаклі «Матінка Кураж», постановка Віктора Кісіна. Потім Сава Чалий у постановці Мерзлікіна у «франківців». Тут же - Михайло Гурман, «Украдене щастя», постановка Сергія Данченка. Тут же - Ернесто Рома, «Кар'єра Артуро Уї», постановка Валентина Козьменко-Делінде. Але є й маленькі улюблені ролі. Як Гольден в «Едіт Піаф». Режисер Ігор Афанасьєв говорив: «Навіть соромно пропонувати тобі таку маленьку роль!». Але я її люблю.
- Однак між великими і малими ролями є різниця - як між стаєрською і спринтерською дистанціями ...
- Так, але я згоден і на «стометрівку», якщо роль добра.
- Скільки вам років - за внутрішнім відчуттям?
- Іноді тридцять п'ять, а іноді і дев'яносто! Я взагалі - архаїчна, консервативна людина. З 1968 року живу в Києві, а він все одно часто здається мені таким, як тоді на вокзалі, коли приїхав сюди вперше із Золотоноші. Тягне до землі. Рятує маленька дача - якщо є час. У Золотоноші залишився брат Вадим, він вже на пенсії.
- Ваше коронне амплуа - герой-коханець: все життя любов граєте. А є вона взагалі на світі?
- З любов'ю дуже складно. Я в цьому сенсі вередливий чоловік. Моя дружина померла сім років тому. Залишився один. Є син, є брат і, що важливо, є справжні друзі - не товариші по чарці, не «розмовники», а справжні. Ось це, та ще робота, і тримає мене на світі. У цьому сенсі - любов є. В іншому сенсі - не знаю ... Живу з кішкою тепер. Її звуть Пуша.
За людськими мірками їй 92 роки. Розумна, приголомшлива істота. Ми з нею розмовляємо, вона мене лає іноді. Я адже іноді йду о восьмій ранку, а повертаюся о першій годині ночі: репетиції, вистави, концерти, студенти, дублювання. У цьому сенсі я щасливий
- Роботи під зав'язку.
- Останнє питання - про виставу «Скандальна пригода містера Кетла та місіс Мун», який ви репетируєте до свого ювілею (якщо не буде продовжений карантин, прем'єра відбудеться 20 листопада в Театрі ім. Франка) ...
- Актор зазвичай не вибирає ролей. Але я вдячний Богдану Сільвестровичу Ступці - до ювілею він запропонував мені самому вибрати п'єсу. «Скандальна пригода містера Кетла І місіс Мун» - це сумна комедія Джона Б. Прістлі, ставить Юрій Одинокий. Я ніколи не грав таких, як містер Кетл.
Він - банківський службовець дуже високого рангу. І раптом, після двадцяти років служби, він йде на роботу, а йому зверху голос: «Навіщо все це?" Він повертається, йде, купляє дитячу гру «Полювання в океані» - і цілком щасливий. Всі на вухах стоять: адже ніхто, крім нього, не може кредит виписати! Всі думали, що він втратив розум, а він, навпаки, знайшов - і нове життя, і любов ....
Автор: Христофор ГРУША
спойлер
Коментар до фільму «Спіріт — дух прерій (2002)»
Коментар до фільму «Брудні гроші (2026)»
https://detector.media/kritika/article/250405/2026-06-11-brudni-groshi-za-brudni-rosiyski-groshi/
До фінансування офіційно причетна московська компанія «Яндекс» (через свій стримінґовий сервіс «Кинопоиск»). Хай цілковита англомовність, західні студії та харизматичні зірки на чолі з Джилленголом не вводять вас в оману. «Яндекс» інвестував у фільм помітну суму (ймовірно, 10 мільйонів доларів) ще на стадії підготовки до зйомок у обмін на ексклюзивні права на дистрибуцію та показ «Брудних грошей» у кінотеатрах і на стримінгах на території московії та країн СНД. З московського боку виконавчою продюсеркою картини є Ольґа Філіпук, котра відповідає за контент у підписках «Яндекса» — вона зазначена у титрах.
Коментар до фільму «Таємниці Святого Юра (1982)»
Коментар до фільму «Таємниці Святого Юра (1982)»
Коментар до фільму «Таємниці Святого Юра (1982)»
Потім на сайті ЦД
https://online.dovzhenkocentre.org/films/
Коментар до фільму «Руде лисеня Пабло (1999)»
Щодо категорії. я за, але адмін один, тому якщо і додасть, то років через 5)
Простіше зробити Список: Малятко TV
і додати туди, що там показували
Коментар до теми Розділ: Українське закадрове озвучення
саме з такою назвою
Українське закадрове озвучення
У кінопрокаті дублювання буває далеко не завжди, те саме на нетфліксі.
А так виходить, що кінобаза ігнорує закадрове озвучення, хоча його у разів 10 більше, ніж дублювання.
Друге, коли в будь-якому фільмі де є інфа про дублювання натискаєш в інформації про українське озвучення Дублювання
Перекидує сюди, https://kinobaza.com.ua/titles?audio_type=dub
де вже років 6 вгорі Темний лицар
Тре виправити, щоб було як тут https://kinobaza.com.ua/dubbed
Тут показує вгорі, ті фільми до яких інфу про дуб додали нещодавно. Правда все одно ігнор стоїть по давнім рокам, тиждень тому додавав інфу про дуб до фантомасів, і системі пофіг, вони десь на задвірках.
Те саме тре зробити по студіям озвучення. коли я натискаю Студія «1+1»
https://kinobaza.com.ua/titles?audio_studio=15
Щоб вгорі списку були останні додані почергово, а не Матриця вже 5 рік, бо вона популярна.
Коментар до фільму «У степах України (1952)»
https://web.archive.org/web/20210506190601/http://novoarh.online/?p=1959&=1
Коментар до фільму «Мій останній сон буде про Вас (1989)»
https://zhovten-kino.kyiv.ua/movie/357125