Bezvidkhodko
модератор
Коментар до фільму «Структура кристалу (1969)»
Коментар до фільму «Мій батько – злочинець (1993)»
Коментар до фільму «Ярмарок марнославства (2004)»
Bezvidkhodko
Учора Суспільне Культура показали фільм з озвученням студії 1+1, навіть у титрах ця інфа була. Це добре, що не тринькали гроші на третє озвучення, від КІТ чи ТТП – переклад яких переважно був і є гірший за плюси до 2009 року
Коментар до фільму «Вождь червоношкірих (1959)»
Коментар до персони Володимир Нечепоренко
Bezvidkhodko
Грані його таланту 2010
Указом Президента від 27 березня поточного року народний артист України Володимир Нечипоренко нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Понад 30 років Володимир Макарович захоплює глядачів Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка своїм акторським талантом. І більше 40 років свого життя він присвятив театру. Драматичний актор, незамінний диктор на телебаченні і коментатор урочистих парадів, дублер іноземних кінострічок, професор і завідуючий кафедрою дикторів і ведучих телебачення Інституту кіно і телебачення Національного університету культури і мистецтв, а до того ж – у минулому солдат Внутрішніх військ.
Його дружба з військами правопорядку бере свій початок давно, ще з часів, коли майбутній актор потрапив після призову на строкову службу до лав 290-го Червонопрапорного Новоросійського мотострілецького полку Внутрішніх військ. Служив він охоче – йому подобалося все справжнє, солдатське, хоча, звісно, були й певні труднощі. Зрештою рядового Нечипоренка було прийнято до складу позаштатного ансамблю пісні і танцю Внутрішніх військ, створеного при 290-му полку – з цим творчим колективом молодий актор об’їздив з концертами безліч гарнізонів Внутрішніх військ у різних регіонах країни.
Володимир Нечипоренко зізнається, що досі почувається військовою людиною, адже ще з дитинства привчався до порядку, виховавши себе дисциплінованою особистістю. Саме він часто бере участь у концертах, урочистих подіях органів та військ МВС – і навіть знімався у кліпах на пісні, присвячені Внутрішнім військам.
Попри роботу в театрі, на радіо, зйомки в кінострічках та професорську діяльність, Володимир Макарович знаходить час для співпраці з правоохоронцями – більше того, актор зауважує, що щиро захоплюється ними і має за честь працювати для них, причому, виступаючи, відчуває легкість і взаєморозуміння з глядачами в міліцейських одностроях. Концерти, урочистості та інші спільні заходи дають змогу акторові бути ближчим до людей у погонах, зрозуміти їхні переживання і проблеми.
Володимир Нечипоренко завжди намагається бути корисним правоохоронцям і, безумовно, в їхньому колі він завжди був і є «своїм». Зокрема, він одним з перших, зібравши групу митців, дав концерт для військовослужбовців та співробітників МВС, які несли службу в зоні Чорнобильської катастрофи…
Кожна його роль, кожен виступ і зустріч із ним відкривають нам нові сторони його таланту, нові грані його витонченої майстерності. Сердечно вітаючи Вас з високою нагородою, шановний Володимире Макаровичу, ваші рідні війська бажають Вам життєвої рівноваги і духовного оптимізму. Нехай Ваші творчі задуми з легкістю втілюються в життя, а натхнення дарує Вам упевненість та щирі глядацькі аплодисменти!
ДОВІДКА «РАТНИКА»
Володимир Макарович Нечипоренко народився у 1949 році в місті Золотоноші Черкаської області. Після закінчення середньої школи працював водієм електрокара на місцевому механічному заводі ім. І. Лепсе. Творчу діяльність розпочав у самодіяльному народному драматичному театрі, де зіграв перші невеликі ролі.
Після закінчення у 1972 році Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого працював у театрі ім. Ленінського комсомолу. З 1976 року і до сьогодні працює у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка. Творчий доробок – понад 60 театральних ролей. Знімався у фільмах «Будні карного розшуку», «Ні пуху ні пера», «Поїзд надзвичайного призначення», «Алмази шаха», «Вбивство у зимовій Ялті», «Європейський конвой».
Народний артист України. Лауреат міжнародної премії «Золотий Орфей».
Дата: 2010-04-24 14:14:07
Автор: молодший лейтенант Ольга Довженко
спойлер
Такі люди не старіють, вони завжди молоді душею і невичерпні талантом. Їх безцінний життєвий і мистецький досвід з роками лише збагачується, все більше привертаючи до себе повагу і захоплення.Указом Президента від 27 березня поточного року народний артист України Володимир Нечипоренко нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Понад 30 років Володимир Макарович захоплює глядачів Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка своїм акторським талантом. І більше 40 років свого життя він присвятив театру. Драматичний актор, незамінний диктор на телебаченні і коментатор урочистих парадів, дублер іноземних кінострічок, професор і завідуючий кафедрою дикторів і ведучих телебачення Інституту кіно і телебачення Національного університету культури і мистецтв, а до того ж – у минулому солдат Внутрішніх військ.
Його дружба з військами правопорядку бере свій початок давно, ще з часів, коли майбутній актор потрапив після призову на строкову службу до лав 290-го Червонопрапорного Новоросійського мотострілецького полку Внутрішніх військ. Служив він охоче – йому подобалося все справжнє, солдатське, хоча, звісно, були й певні труднощі. Зрештою рядового Нечипоренка було прийнято до складу позаштатного ансамблю пісні і танцю Внутрішніх військ, створеного при 290-му полку – з цим творчим колективом молодий актор об’їздив з концертами безліч гарнізонів Внутрішніх військ у різних регіонах країни.
Володимир Нечипоренко зізнається, що досі почувається військовою людиною, адже ще з дитинства привчався до порядку, виховавши себе дисциплінованою особистістю. Саме він часто бере участь у концертах, урочистих подіях органів та військ МВС – і навіть знімався у кліпах на пісні, присвячені Внутрішнім військам.
Попри роботу в театрі, на радіо, зйомки в кінострічках та професорську діяльність, Володимир Макарович знаходить час для співпраці з правоохоронцями – більше того, актор зауважує, що щиро захоплюється ними і має за честь працювати для них, причому, виступаючи, відчуває легкість і взаєморозуміння з глядачами в міліцейських одностроях. Концерти, урочистості та інші спільні заходи дають змогу акторові бути ближчим до людей у погонах, зрозуміти їхні переживання і проблеми.
Володимир Нечипоренко завжди намагається бути корисним правоохоронцям і, безумовно, в їхньому колі він завжди був і є «своїм». Зокрема, він одним з перших, зібравши групу митців, дав концерт для військовослужбовців та співробітників МВС, які несли службу в зоні Чорнобильської катастрофи…
Кожна його роль, кожен виступ і зустріч із ним відкривають нам нові сторони його таланту, нові грані його витонченої майстерності. Сердечно вітаючи Вас з високою нагородою, шановний Володимире Макаровичу, ваші рідні війська бажають Вам життєвої рівноваги і духовного оптимізму. Нехай Ваші творчі задуми з легкістю втілюються в життя, а натхнення дарує Вам упевненість та щирі глядацькі аплодисменти!
ДОВІДКА «РАТНИКА»
Володимир Макарович Нечипоренко народився у 1949 році в місті Золотоноші Черкаської області. Після закінчення середньої школи працював водієм електрокара на місцевому механічному заводі ім. І. Лепсе. Творчу діяльність розпочав у самодіяльному народному драматичному театрі, де зіграв перші невеликі ролі.
Після закінчення у 1972 році Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого працював у театрі ім. Ленінського комсомолу. З 1976 року і до сьогодні працює у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка. Творчий доробок – понад 60 театральних ролей. Знімався у фільмах «Будні карного розшуку», «Ні пуху ні пера», «Поїзд надзвичайного призначення», «Алмази шаха», «Вбивство у зимовій Ялті», «Європейський конвой».
Народний артист України. Лауреат міжнародної премії «Золотий Орфей».
Дата: 2010-04-24 14:14:07
Автор: молодший лейтенант Ольга Довженко
Коментар до персони Володимир Нечепоренко
Bezvidkhodko
Інтерв'ю з газети по-Київські 2009 рік:
Але навіть ті, хто ніколи не бачив його на сцені, легко впізнають голос, яким от вже багато років «розмовляють» з нами з екрану українською французи Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, американець Джек Ніколсон ... І саме цей голос кожен з нас не раз, і не два чув «за кадром» парадів на Хрещатику.
- Володимире Макаровичу, як «голосом парадів» стали?
- Мене (точніше, голос) помітили не відразу. Адже я озвучив більше тисячі фільмів - з Бельмондо, Ніколсоном, Аленом Делоном: майже всі зірки світового екрану розмовляли українською моїм голосом. Потім стали запрошувати у МВС - вів концерти і навіть офіційні акції, наприклад, зустріч нашого міністра з міністром внутрішньої безпеки Ізраїлю. Вже потім міськадміністрація (здається, ще при Косаківський) запропонувала вести парад.
- І яке це?
- З незвички важко. Перед тобою 45 сторінок тексту, парад йде 45 хвилин, тобто - сторінка в хвилину, зазвичай, якщо те ж кіно озвучувати, на сторінку потрібно дві хвилини.
- Дивно: виходить, поспішаєте, але голос-то ваш «парадний» - урочисто-неспішний ...
- Це спочатку. А потім, коли йдуть колони, - тільки встигай. Під кінець - задихаєшся. Поруч з радіомашиною стоять полковники з раціями і передають мені, яка колона на підході. Поки вона біля центральної трибуни, я повинен про неї розповісти. Відрепетирувати текст неможливо, адже він уточнюється до самого початку параду.
- Курйози траплялися?
- Ні, слава Богу. Але бувало, що колона вже показала хвіст, а ти лише почав її озвучувати - тобі запізнилися повідомити ... Але приємно, коли потім підходять ветерани, кажуть: «Ну, ви - як Левітан!» Взагалі, цікаво, як це впливає на людей. Іноді дивлюся у віконце радіомашіни: з першими словами люди на Майдані підтягуються, шукають очима - звідки голос?
- А ви самі, якщо чуєте свій голос, не сприймаєте його іноді так само, як щось, що звучить незрозуміло звідки? Щось таке, що краще і сильніше тебе?
- Я його саме так і слухаю. Але в 85 відсотках випадків незадоволений їм - він не краще за мене.
- Про самооцінку ось чому запитав: нещодавно чув радіоінтерв'ю, де ви розповідали, як вас в 1971 році вразили гастрольні спектаклі Театру на Таганці. Але ж тоді на вашому випускному курсі в театральному інституті йшла «Матінка Кураж» - по-акторськи було не гірше, якщо не краще, ніж на Таганці! Виходить, актори - нещасні люди: не бачать себе і не можуть оцінити по-справжньому ...
- Так, це драма. Але, коли працюєш, про неї ніколи думати. На репетиції важливо потрапити в колію, зловити вірний тон, відчути партнера: далі ти спокійний, вже не думаєш про себе.
- Це «потрапляння в колію» - воно схоже на озвучування фільму, коли раптом відчуваєш, що живеш в одному ритмі, наприклад, з Аленом Делоном?
- Так, схоже. Якщо Бог дав тобі хорошу реакцію, передчуття того, що станеться на екрані через півсекунди, - ось тоді і відбувається це «потрапляння». Адже озвучка починається з нуля - ти вперше бачиш і текст, і сам фільм. Перші дві-три хвилини як би в'їжджаєш в чужій ритм, а потім вже пливеш сам. Тут є речі, які не можна пояснити до кінця. Я кажу студентам: поки немає свого досвіду - не зрозумієте.
- А як купується досвід? Пам'ятайте, на тих гастролях Таганки київські студенти запитали Любимова, в чому секрет успіху. Він відповів: «Мені просто завжди щастило на добру компанію». А вам щастило?
- Хоч актор і не вибирає собі компанію, але у нас в театральному інституті був дивовижний курс. Світла пам'ять Михайлу Верхацькому, Віктору Кісіну, Миколі Мерзлікіну - вони цей курс зібрали і створили.
- Як ви потрапили на цей курс?
- Я із Золотоноші, працював там на ремонтно-механічному заводі ім. Лепса, керував електрокаром. І ходив в самодіяльний театр при будинку культури. Там були славні традиції, ще Любарська працювала, подруга Ужвій. А наша сім'я проста: мама - головний оператор інкубаторної станції, вирощувала курчат, батько рано загинув. І нас, троє синів (я молодший). Телевізора не було. Мама і брати, сидячи біля гасової лампи, багато читали. Ну, щоб я не заважав, і мене навчили. Я в перший клас пішов вже після того, як прочитав «Три товариші» Ремарка! А ще слухали радіо - «Театр перед мікрофоном».
Там звучали голоси артистів-«франківців»: я і не думав, що колись буду працювати з ними. Але вже у 8-9 відчував себе артистом. Десятикласником я грав у народному театрі. Якось повезли виставу на обласний огляд до Черкас. Там мене побачив начальник облуправління культури Юрій Васильович Смілянський. Сказав: «Треба вступати до театрального!». А я-то далі Черкас не бував! Смілянський вручив запечатаний конверт і велів передати в Києві, в театральному інституті, професору Верхацькому.
Той саме набирав акторський курс. Я приїхав до Києва - і був вражений кількістю людей на вокзалі: мало не виїхав назад, так мені було незатишно. В інституті попросив показати Верхацького. Думав, це брила двометрова, а він - такий горобець, півтора метра росту. Взяв конверт, пішов ... І я вступив до нього на курс. На першій лекції Верхацький запитав, чи хочу я знати, що було написано в тому листі. Так! Він показав: «Шановний Михайле Полієвктовичу! Зверніть увагу на цього хлопця. По-моєму, дуже цікавий» І все!
- Вам щастило на компанію і далі - спочатку в Київському ТЮГу, потім у Театрі імені Франка. Ви взагалі, здається, почали з головних ролей?
- Так, Павка Корчагін, вистава «Як гартувалася сталь» у ТЮГу.
- А можете назвати, ну, скажімо, п'ять улюблених ролей?
- Крім Корчагіна, звичайно - Ейліф в дипломному спектаклі «Матінка Кураж», постановка Віктора Кісіна. Потім Сава Чалий у постановці Мерзлікіна у «франківців». Тут же - Михайло Гурман, «Украдене щастя», постановка Сергія Данченка. Тут же - Ернесто Рома, «Кар'єра Артуро Уї», постановка Валентина Козьменко-Делінде. Але є й маленькі улюблені ролі. Як Гольден в «Едіт Піаф». Режисер Ігор Афанасьєв говорив: «Навіть соромно пропонувати тобі таку маленьку роль!». Але я її люблю.
- Однак між великими і малими ролями є різниця - як між стаєрською і спринтерською дистанціями ...
- Так, але я згоден і на «стометрівку», якщо роль добра.
- Скільки вам років - за внутрішнім відчуттям?
- Іноді тридцять п'ять, а іноді і дев'яносто! Я взагалі - архаїчна, консервативна людина. З 1968 року живу в Києві, а він все одно часто здається мені таким, як тоді на вокзалі, коли приїхав сюди вперше із Золотоноші. Тягне до землі. Рятує маленька дача - якщо є час. У Золотоноші залишився брат Вадим, він вже на пенсії.
- Ваше коронне амплуа - герой-коханець: все життя любов граєте. А є вона взагалі на світі?
- З любов'ю дуже складно. Я в цьому сенсі вередливий чоловік. Моя дружина померла сім років тому. Залишився один. Є син, є брат і, що важливо, є справжні друзі - не товариші по чарці, не «розмовники», а справжні. Ось це, та ще робота, і тримає мене на світі. У цьому сенсі - любов є. В іншому сенсі - не знаю ... Живу з кішкою тепер. Її звуть Пуша.
За людськими мірками їй 92 роки. Розумна, приголомшлива істота. Ми з нею розмовляємо, вона мене лає іноді. Я адже іноді йду о восьмій ранку, а повертаюся о першій годині ночі: репетиції, вистави, концерти, студенти, дублювання. У цьому сенсі я щасливий
- Роботи під зав'язку.
- Останнє питання - про виставу «Скандальна пригода містера Кетла та місіс Мун», який ви репетируєте до свого ювілею (якщо не буде продовжений карантин, прем'єра відбудеться 20 листопада в Театрі ім. Франка) ...
- Актор зазвичай не вибирає ролей. Але я вдячний Богдану Сільвестровичу Ступці - до ювілею він запропонував мені самому вибрати п'єсу. «Скандальна пригода містера Кетла І місіс Мун» - це сумна комедія Джона Б. Прістлі, ставить Юрій Одинокий. Я ніколи не грав таких, як містер Кетл.
Він - банківський службовець дуже високого рангу. І раптом, після двадцяти років служби, він йде на роботу, а йому зверху голос: «Навіщо все це?" Він повертається, йде, купляє дитячу гру «Полювання в океані» - і цілком щасливий. Всі на вухах стоять: адже ніхто, крім нього, не може кредит виписати! Всі думали, що він втратив розум, а він, навпаки, знайшов - і нове життя, і любов ....
Автор: Христофор ГРУША
спойлер
У минулу суботу відзначив своє 60-річчя Народний артист України Володимир Нечепоренко - легендарний «франківець», здається, назавжди вжився в амплуа героя-коханця.Але навіть ті, хто ніколи не бачив його на сцені, легко впізнають голос, яким от вже багато років «розмовляють» з нами з екрану українською французи Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, американець Джек Ніколсон ... І саме цей голос кожен з нас не раз, і не два чув «за кадром» парадів на Хрещатику.
- Володимире Макаровичу, як «голосом парадів» стали?
- Мене (точніше, голос) помітили не відразу. Адже я озвучив більше тисячі фільмів - з Бельмондо, Ніколсоном, Аленом Делоном: майже всі зірки світового екрану розмовляли українською моїм голосом. Потім стали запрошувати у МВС - вів концерти і навіть офіційні акції, наприклад, зустріч нашого міністра з міністром внутрішньої безпеки Ізраїлю. Вже потім міськадміністрація (здається, ще при Косаківський) запропонувала вести парад.
- І яке це?
- З незвички важко. Перед тобою 45 сторінок тексту, парад йде 45 хвилин, тобто - сторінка в хвилину, зазвичай, якщо те ж кіно озвучувати, на сторінку потрібно дві хвилини.
- Дивно: виходить, поспішаєте, але голос-то ваш «парадний» - урочисто-неспішний ...
- Це спочатку. А потім, коли йдуть колони, - тільки встигай. Під кінець - задихаєшся. Поруч з радіомашиною стоять полковники з раціями і передають мені, яка колона на підході. Поки вона біля центральної трибуни, я повинен про неї розповісти. Відрепетирувати текст неможливо, адже він уточнюється до самого початку параду.
- Курйози траплялися?
- Ні, слава Богу. Але бувало, що колона вже показала хвіст, а ти лише почав її озвучувати - тобі запізнилися повідомити ... Але приємно, коли потім підходять ветерани, кажуть: «Ну, ви - як Левітан!» Взагалі, цікаво, як це впливає на людей. Іноді дивлюся у віконце радіомашіни: з першими словами люди на Майдані підтягуються, шукають очима - звідки голос?
- А ви самі, якщо чуєте свій голос, не сприймаєте його іноді так само, як щось, що звучить незрозуміло звідки? Щось таке, що краще і сильніше тебе?
- Я його саме так і слухаю. Але в 85 відсотках випадків незадоволений їм - він не краще за мене.
- Про самооцінку ось чому запитав: нещодавно чув радіоінтерв'ю, де ви розповідали, як вас в 1971 році вразили гастрольні спектаклі Театру на Таганці. Але ж тоді на вашому випускному курсі в театральному інституті йшла «Матінка Кураж» - по-акторськи було не гірше, якщо не краще, ніж на Таганці! Виходить, актори - нещасні люди: не бачать себе і не можуть оцінити по-справжньому ...
- Так, це драма. Але, коли працюєш, про неї ніколи думати. На репетиції важливо потрапити в колію, зловити вірний тон, відчути партнера: далі ти спокійний, вже не думаєш про себе.
- Це «потрапляння в колію» - воно схоже на озвучування фільму, коли раптом відчуваєш, що живеш в одному ритмі, наприклад, з Аленом Делоном?
- Так, схоже. Якщо Бог дав тобі хорошу реакцію, передчуття того, що станеться на екрані через півсекунди, - ось тоді і відбувається це «потрапляння». Адже озвучка починається з нуля - ти вперше бачиш і текст, і сам фільм. Перші дві-три хвилини як би в'їжджаєш в чужій ритм, а потім вже пливеш сам. Тут є речі, які не можна пояснити до кінця. Я кажу студентам: поки немає свого досвіду - не зрозумієте.
- А як купується досвід? Пам'ятайте, на тих гастролях Таганки київські студенти запитали Любимова, в чому секрет успіху. Він відповів: «Мені просто завжди щастило на добру компанію». А вам щастило?
- Хоч актор і не вибирає собі компанію, але у нас в театральному інституті був дивовижний курс. Світла пам'ять Михайлу Верхацькому, Віктору Кісіну, Миколі Мерзлікіну - вони цей курс зібрали і створили.
- Як ви потрапили на цей курс?
- Я із Золотоноші, працював там на ремонтно-механічному заводі ім. Лепса, керував електрокаром. І ходив в самодіяльний театр при будинку культури. Там були славні традиції, ще Любарська працювала, подруга Ужвій. А наша сім'я проста: мама - головний оператор інкубаторної станції, вирощувала курчат, батько рано загинув. І нас, троє синів (я молодший). Телевізора не було. Мама і брати, сидячи біля гасової лампи, багато читали. Ну, щоб я не заважав, і мене навчили. Я в перший клас пішов вже після того, як прочитав «Три товариші» Ремарка! А ще слухали радіо - «Театр перед мікрофоном».
Там звучали голоси артистів-«франківців»: я і не думав, що колись буду працювати з ними. Але вже у 8-9 відчував себе артистом. Десятикласником я грав у народному театрі. Якось повезли виставу на обласний огляд до Черкас. Там мене побачив начальник облуправління культури Юрій Васильович Смілянський. Сказав: «Треба вступати до театрального!». А я-то далі Черкас не бував! Смілянський вручив запечатаний конверт і велів передати в Києві, в театральному інституті, професору Верхацькому.
Той саме набирав акторський курс. Я приїхав до Києва - і був вражений кількістю людей на вокзалі: мало не виїхав назад, так мені було незатишно. В інституті попросив показати Верхацького. Думав, це брила двометрова, а він - такий горобець, півтора метра росту. Взяв конверт, пішов ... І я вступив до нього на курс. На першій лекції Верхацький запитав, чи хочу я знати, що було написано в тому листі. Так! Він показав: «Шановний Михайле Полієвктовичу! Зверніть увагу на цього хлопця. По-моєму, дуже цікавий» І все!
- Вам щастило на компанію і далі - спочатку в Київському ТЮГу, потім у Театрі імені Франка. Ви взагалі, здається, почали з головних ролей?
- Так, Павка Корчагін, вистава «Як гартувалася сталь» у ТЮГу.
- А можете назвати, ну, скажімо, п'ять улюблених ролей?
- Крім Корчагіна, звичайно - Ейліф в дипломному спектаклі «Матінка Кураж», постановка Віктора Кісіна. Потім Сава Чалий у постановці Мерзлікіна у «франківців». Тут же - Михайло Гурман, «Украдене щастя», постановка Сергія Данченка. Тут же - Ернесто Рома, «Кар'єра Артуро Уї», постановка Валентина Козьменко-Делінде. Але є й маленькі улюблені ролі. Як Гольден в «Едіт Піаф». Режисер Ігор Афанасьєв говорив: «Навіть соромно пропонувати тобі таку маленьку роль!». Але я її люблю.
- Однак між великими і малими ролями є різниця - як між стаєрською і спринтерською дистанціями ...
- Так, але я згоден і на «стометрівку», якщо роль добра.
- Скільки вам років - за внутрішнім відчуттям?
- Іноді тридцять п'ять, а іноді і дев'яносто! Я взагалі - архаїчна, консервативна людина. З 1968 року живу в Києві, а він все одно часто здається мені таким, як тоді на вокзалі, коли приїхав сюди вперше із Золотоноші. Тягне до землі. Рятує маленька дача - якщо є час. У Золотоноші залишився брат Вадим, він вже на пенсії.
- Ваше коронне амплуа - герой-коханець: все життя любов граєте. А є вона взагалі на світі?
- З любов'ю дуже складно. Я в цьому сенсі вередливий чоловік. Моя дружина померла сім років тому. Залишився один. Є син, є брат і, що важливо, є справжні друзі - не товариші по чарці, не «розмовники», а справжні. Ось це, та ще робота, і тримає мене на світі. У цьому сенсі - любов є. В іншому сенсі - не знаю ... Живу з кішкою тепер. Її звуть Пуша.
За людськими мірками їй 92 роки. Розумна, приголомшлива істота. Ми з нею розмовляємо, вона мене лає іноді. Я адже іноді йду о восьмій ранку, а повертаюся о першій годині ночі: репетиції, вистави, концерти, студенти, дублювання. У цьому сенсі я щасливий
- Роботи під зав'язку.
- Останнє питання - про виставу «Скандальна пригода містера Кетла та місіс Мун», який ви репетируєте до свого ювілею (якщо не буде продовжений карантин, прем'єра відбудеться 20 листопада в Театрі ім. Франка) ...
- Актор зазвичай не вибирає ролей. Але я вдячний Богдану Сільвестровичу Ступці - до ювілею він запропонував мені самому вибрати п'єсу. «Скандальна пригода містера Кетла І місіс Мун» - це сумна комедія Джона Б. Прістлі, ставить Юрій Одинокий. Я ніколи не грав таких, як містер Кетл.
Він - банківський службовець дуже високого рангу. І раптом, після двадцяти років служби, він йде на роботу, а йому зверху голос: «Навіщо все це?" Він повертається, йде, купляє дитячу гру «Полювання в океані» - і цілком щасливий. Всі на вухах стоять: адже ніхто, крім нього, не може кредит виписати! Всі думали, що він втратив розум, а він, навпаки, знайшов - і нове життя, і любов ....
Автор: Христофор ГРУША
спойлер
Коментар до фільму «Спіріт — дух прерій (2002)»
Bezvidkhodko
Поміняв назву з душа на дух, як у перекладі 1+1, що логічно, бо він кінь, а не кобила. Плюси переклали і озвучили пісні, мені сподобалось.
Коментар до фільму «Брудні гроші (2026)»
Bezvidkhodko
«Брудні гроші» за брудні московські гроші
https://detector.media/kritika/article/250405/2026-06-11-brudni-groshi-za-brudni-rosiyski-groshi/
До фінансування офіційно причетна московська компанія «Яндекс» (через свій стримінґовий сервіс «Кинопоиск»). Хай цілковита англомовність, західні студії та харизматичні зірки на чолі з Джилленголом не вводять вас в оману. «Яндекс» інвестував у фільм помітну суму (ймовірно, 10 мільйонів доларів) ще на стадії підготовки до зйомок у обмін на ексклюзивні права на дистрибуцію та показ «Брудних грошей» у кінотеатрах і на стримінгах на території московії та країн СНД. З московського боку виконавчою продюсеркою картини є Ольґа Філіпук, котра відповідає за контент у підписках «Яндекса» — вона зазначена у титрах.
https://detector.media/kritika/article/250405/2026-06-11-brudni-groshi-za-brudni-rosiyski-groshi/
До фінансування офіційно причетна московська компанія «Яндекс» (через свій стримінґовий сервіс «Кинопоиск»). Хай цілковита англомовність, західні студії та харизматичні зірки на чолі з Джилленголом не вводять вас в оману. «Яндекс» інвестував у фільм помітну суму (ймовірно, 10 мільйонів доларів) ще на стадії підготовки до зйомок у обмін на ексклюзивні права на дистрибуцію та показ «Брудних грошей» у кінотеатрах і на стримінгах на території московії та країн СНД. З московського боку виконавчою продюсеркою картини є Ольґа Філіпук, котра відповідає за контент у підписках «Яндекса» — вона зазначена у титрах.
Коментар до фільму «Таємниці Святого Юра (1982)»
Bezvidkhodko
Вказаний сценарист Добричєв, можливо кеґебіст https://ugcc.lviv.ua/2023/11/15/yak-radyanski-spetssluzhby-falsyfikuvaly-zhyttya-ta-diyalnist-mytropolyta-andreya-sheptytskogo/
Коментар до фільму «Таємниці Святого Юра (1982)»
Коментар до фільму «Таємниці Святого Юра (1982)»
Bezvidkhodko
Кінознавець Олег Оліфер знайшов українську версію. 27 червня буде тут: https://zhovten-kino.kyiv.ua/movie/357123
Потім на сайті ЦД
https://online.dovzhenkocentre.org/films/
Потім на сайті ЦД
https://online.dovzhenkocentre.org/films/
Коментар до фільму «Руде лисеня Пабло (1999)»
Bezvidkhodko
Скрін додав https://kinobaza.com.ua/@user_fyvbwkt
Щодо категорії. я за, але адмін один, тому якщо і додасть, то років через 5)
Простіше зробити Список: Малятко TV
і додати туди, що там показували
Щодо категорії. я за, але адмін один, тому якщо і додасть, то років через 5)
Простіше зробити Список: Малятко TV
і додати туди, що там показували
Коментар до теми Розділ: Українське закадрове озвучення
Bezvidkhodko
Укотре прошу повернути цей розділ, який був там, де у списках Українське дублювання.
саме з такою назвою
Українське закадрове озвучення
У кінопрокаті дублювання буває далеко не завжди, те саме на нетфліксі.
А так виходить, що кінобаза ігнорує закадрове озвучення, хоча його у разів 10 більше, ніж дублювання.
Друге, коли в будь-якому фільмі де є інфа про дублювання натискаєш в інформації про українське озвучення Дублювання
Перекидує сюди, https://kinobaza.com.ua/titles?audio_type=dub
де вже років 6 вгорі Темний лицар
Тре виправити, щоб було як тут https://kinobaza.com.ua/dubbed
Тут показує вгорі, ті фільми до яких інфу про дуб додали нещодавно. Правда все одно ігнор стоїть по давнім рокам, тиждень тому додавав інфу про дуб до фантомасів, і системі пофіг, вони десь на задвірках.
Те саме тре зробити по студіям озвучення. коли я натискаю Студія «1+1»
https://kinobaza.com.ua/titles?audio_studio=15
Щоб вгорі списку були останні додані почергово, а не Матриця вже 5 рік, бо вона популярна.
1
саме з такою назвою
Українське закадрове озвучення
У кінопрокаті дублювання буває далеко не завжди, те саме на нетфліксі.
А так виходить, що кінобаза ігнорує закадрове озвучення, хоча його у разів 10 більше, ніж дублювання.
Друге, коли в будь-якому фільмі де є інфа про дублювання натискаєш в інформації про українське озвучення Дублювання
Перекидує сюди, https://kinobaza.com.ua/titles?audio_type=dub
де вже років 6 вгорі Темний лицар
Тре виправити, щоб було як тут https://kinobaza.com.ua/dubbed
Тут показує вгорі, ті фільми до яких інфу про дуб додали нещодавно. Правда все одно ігнор стоїть по давнім рокам, тиждень тому додавав інфу про дуб до фантомасів, і системі пофіг, вони десь на задвірках.
Те саме тре зробити по студіям озвучення. коли я натискаю Студія «1+1»
https://kinobaza.com.ua/titles?audio_studio=15
Щоб вгорі списку були останні додані почергово, а не Матриця вже 5 рік, бо вона популярна.
Коментар до фільму «У степах України (1952)»
Bezvidkhodko
Стаття 2021 року з вебархіву, Максим Мирович, блоґер (оригінал наче московською) тут переклад
https://web.archive.org/web/20210506190601/http://novoarh.online/?p=1959&=1
1
https://web.archive.org/web/20210506190601/http://novoarh.online/?p=1959&=1
Коментар до фільму «Мій останній сон буде про Вас (1989)»
Bezvidkhodko
Рекомендую перглянути, дуже добрий переклад 90х., якість запису на жаль, не дуже, але хоч щось добрі люди записали і зберегли, на відміну від телеканалів.
1
Публікації
АННА БАЩЕВА — ГОЛОС ЛЕДІ ҐАҐА, ФІБІ ВОЛЛЕР-БРІДЖ, КЕРРІ КОНДОН
10 липня 2026
Де легально дивитися дорами в Україні: гайд та лайфхаки22 травня 2026
Українська Кіноакадемія оголосила номінантів на Десяту Національну кінопремію «Золота Дзиґа». Перелік номінантів кіноакадеміки сформували з довгого списку, до якого увійшло 65 робіт.11 травня 2026
Форум
Слуга народу
1 серпня 2026, 14:01
Пропозиції щодо змін у веб-версії сайту30 липня 2026, 16:38
Інтеграція з uakino30 липня 2026, 12:36
Історія оцінки28 липня 2026, 10:39
Українська доріжка27 липня 2026, 21:16
Онлайн у світі московські фільми24 липня 2026, 22:32
Дата повторних переглядів19 липня 2026, 23:04
Нещодавно переглянуті:
https://zhovten-kino.kyiv.ua/movie/357125