8.2
46

Поводир (2014)

The Guide

2 год 2 хв  • 
Країни: Україна
Жанр: драма історичний
Бюджет: 2 000 000 $ (16 600 000 UAH)
Касові збори в світі: 905 985 $
Касові збори в Україні: 905 985 $ (24 765 825 UAH) топ #347
Прем'єра в Україні: 12 листопада 2014
Прем'єра в світі: 12 листопада 2014
Прокатник: Gemini
Режисер: Санін Олесь Геннадійович
КіноБаза: 8.2 (46)  IMDb: 8.0 (2460)
Моя оцінка:
/10
Є українське озвучення або субтитри

Код для перегляду рейтингу кінобази

Закрий очі. Дивись серцем

Сюжет:

Україна, тридцяті роки. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїздить до Харкова допомагати будувати соціалізм. Тут він закохується в актрису Ольгу Левицьку (Джамала), на яку давно накинув оком впливовий співробітник НКВС.

За трагічних обставин американець гине, а його сина рятує від переслідувачів сліпий кобзар. Не маючи інших шансів вижити на чужині, хлопець стає поводирем. Їхня подорож, сповнена небезпечних пригод, відбувається на тлі найдраматичніших сторінок української історії та руйнування людських доль.

Фільм про кохання, вірність, підлість і зраду у найкращих традиціях голівудського кіно. Знято за реальними фактами та свідченнями.

Актори: (Всі 15)

Режисер:
Сценаристи: Olexandr Irvanets, Ірен Роздобудько, Санін Олесь Геннадійович
Композитор: Alla Zagaikevych
Відео: (Всі 10)
ПОВОДИР / ПОВОДЫРЬ. Трейлер 2 (український)
1:56
ПОВОДИР / ПОВОДЫРЬ. Трейлер 2 (український)
ПОВОДИР / ПОВОДЫРЬ. Трейлер 1 (український)
2:36
ПОВОДИР / ПОВОДЫРЬ. Трейлер 1 (український)
ПОВОДИР. Інтерв'ю з Джамалою
4:54
ПОВОДИР. Інтерв'ю з Джамалою

Цікаві факти: (Всі 14)

Основою сюжету кінострічки є міфічний З'їзд кобзарів та їх розстріл, про які не лишилось документальних свідчень. За припущенням заслуженого журналіста України Вахтанга Кіпіані, історія про розстріл кобзарів є наслідком зникнення з базарних площ містечок та сіл в 30-ті роки сліпих співців, котрих, швидше за все, масово заарештовували як порушників закону про заборону бродяжництва та жебрацтва.


Зйомки картини розпочались у 2007 році. Прем'єру планували в листопаді 2013 року. Події на київському Майдані відклали її.


Перший варіант сценарію до стрічки написав сам режисер Олесь Санін, потім він був допрацьований письменницею Ірен Роздобудько. Коли в 2012 році кінопроект став одним із переможців конкурсу на отримання державного фінансування, сценарій був ще раз переписаний Олександром Ірванцем. 20 лютого 2012 року компанія «Пронто Фільм» розпочала зйомки фільму «Поводир, або Квіти мають очі».


Зйомки «Поводиря» здійснював відомий кінооператор Сергій Михальчук. Вперше в Україні до участі в кінопроцесі було запрошено біля півсотні незрячих людей. Окрім незрячих акторів, у кінофільмі знімалися справжні лірники та кобзарі зі Львова, Сумщини та Луцька. До процесу створення кінострічки залучались європейські технічні фахівці.


Частина коштів на створення фільму була передана Арсенієм Яценюком.


Зйомки відбувалися під Києвом у Витачеві, у Харкові, під Переяслав-Хмельницьким, Новгород-Сіверським, біля Львова, у селищі Цвіткове Городищенського району Черкаської області на однойменній станції, де знаходяться на зберіганні паротяги та збереглась архітектура тих часів. Стару козацьку фортецю, де збиралися кобзарі, зобразив Тараканівський форт, що під Дубном. Фінальну сцену знімали на кар'єрах поблизу села Базальтового, що на Костопільщині.


У сцені бійки між кобзарем працівниками НКВС грає бронзовий призер параолімпіади 2004 року, дзюдоїст Ігор Засядкович.


Для Станіслава Боклана та кількох кобзарів було замовлено в США спеціальні лінзи, в котрих актори нічого не бачили.


Для зйомок спеціально збудували хату дружини кобзаря Івана Кочерги та замовляли для неї спеціальну стріху. Майстри постелили на будинок стару стріху з хати-музею Шевченка. Нині ця хата слугує одним з найцікавіших туристичних обєктів селища Витачів в Київській області, і розміщується неподалік давньоруського городища.


Режисер Олесь Санін сам є кобзарем.


Планувалося, що в фільмі зіграє голлівудський актор українського походження Джек Пеленс (Володимир Палагнюк), але Пеленс помер у 2006 році, на етапі розробки фільму


Щоб відтворити випуск радянського кіножурналу «Кінооко», присвячений першому радянському трактору, була використана раритетна кінокамера Parvo Debrie.


Спеціально для зйомок відновили перший трактор Харківського тракторного заводу 1931 року випуску, який 50 років простояв на постаменті перед підприємством і був зданий на металобрухт. Також відновили паротяг та колію для нього (7 кілометрів вузькоколійної дороги біля міста Гайворон).


Для сцени затягування Пітера в поїзд був створений спеціальний вагон, який зовні був точною копією вантажних вагонів 1930-х років, а всередині — повноцінним знімальним павільйоном. Вагон було також обладнано спеціальною системою тросів і підвісів, яка дозволила виконати фізично важкий трюк і мала убезпечити актора від потрапляння під колеса потяга.

Фільми того ж режисера: (Всі 2)
Рецензії: (Всі 1)
1/10 Красива обгортка, а всередині…

ПРО ЩО КІНО

На початку фільму бачимо любовний трикутник. Жінка-красуня (Джамала) – зірка Харківського театру, в яку закохується американський інженер і злий НКВД-шник. Вона звісно ж любить хорошого, а поганий буде руйнувати їхнє щастя. Відверто кажучи – надто вже шаблона історія. Потім інженера вбивають, а його маленького сина-американця, який знає українську мову, аж двічі за неймовірним збігом обставин, рятує сліпий бандурист Іван Кочерга, з яким вони потім подорожують Україною. За ними полює все той же злий чекіст, бо хлопчик забрав документи, у яких йдеться про злочинні наміри радянської влади. Ну і так весь фільм – злі полюють, хороші – переховуються-мандрують, паралельно розкриваючи злий план радянської влади – заморити людей голодом і знищити українських кобзарів.

Сліпі кобзарі у стилі монахів Шаоліня лупцюють озброєних негідників. Крім бойовитості вони ще й здійснюють підпільну діяльність. З хлопчика-американця бандурист Іван Кочерга також зліпив «супербоя». Навчив битися і відчувати звуки «затридесятземель». Хлопчик спочатку гамселить місцевих розбишак, розкидаючи їх на ліво-право, а потім – очолює банду малолітніх злодіїв.

НЕ ЛЮДИ, А РОБОТИ. НЕ ІДЕЇ, А ШАБЛОНИ

Чи не найбільша біда фільму – персонажі. Вони доволі однакові, плоскі і не розкриваються протягом двох годин, не опиняються перед дилемою, складними вибором, не вагаються, не роблять поганих чи бодай суперечливих вчинків – вони досконалі. Негативні персонажі узагалі не мають нічого людського і доброго, цікавих рис характеру, слабкостей. Ми бачимо цих людей одними на початку фільму і такими вони залишаються до кінця – хтось вижив, хтось загинув. Таке враження, що герої фільму – це не живі люди, а роботи, яким дали команду – рухатись так, казати завчене, посміхатись щиро, кричати і плакати голосно. Діалоги у драмі Саніна – дуже часто штучні і театральні, часом надто пафосні та моралізаторські.
Виникає ще й відчуття розірваності історії, несуголосності сцен поміж собою. Попри це, водночас присутнє і відчуття розтягнутості кінострічки, є непотрібні епізоди та необов’язкові персонажі. Якщо не помиляюсь, у фільмі є три моменти, де у головного негідника юшить кров із носа, коли він думає, або має справу з головним кобзарем. Кров ще й капає на документи, чекіст її розмазує по обличчі... Часто звучить закадровий голос, клацає друкарська машинка. Все це вже було – асоціюється з якимись шпіонськими фільмами і навіть російськими серіалами про війну.

Загалом стрічка наповнена кіношними шаблонами, у яких просто-таки погруз авторський стиль режисера. Фільм наче й охоплює багато локацій, широкі українські простори, але чомусь у підсумку мало не всі персонажі одне одного знають, за дивовижним збігом обставив вчасно зустрічаються, перетинаються, шкодять чи допомагають одне одному. Фільм начебто є історично драмою, а тому недоречними видаються неймовірні здібності персонажів у стилі американських бойовиків чи фільмів про супергероїв, неправдоподібні і збіги та зустрічі у стилі казок та мильних опер.

КІНЕМАТОГРАФІЧНА УБОГІСТЬ І РЕЖИСЕРСЬКА ДВОЛИКІСТЬ

Щодо теми кобзарства… Одна з найкращих сцен фільму – уже наприкінці, де кобзарів везуть у вагоні на смерть, а вони співають – красиво і щиро. Але хотілося краще відчути дух кобзарства, познайомитись ближче з кобзарями, почути їхні розмови, побачити, які в них розваги, проблеми, мрії, ідеали. Вони також живі люди. У кожного була своя драма в житті, кожен має близьких людей, свій характер, достоїнства, слабкості, недоліки. Втрачати кількох кобзарів, яких ти встиг полюбити за час перегляду стрічки було б важче, аніж однорідну масу незнайомих тобі людей – хай і вельми відважних та патріотичних.

Санін зняв кіно про страшну трагедію, одну з сотень незагоєних ран, а тому навіть спроба зобразити на екрані оці страждання викликатиме емоційну реакцію у більшості глядачів. Кров, страждання, катування, розстріли, вибухи, страшні крики однієї з героїнь, а потім і головного кобзаря який, наче в театрі, розводить руки і дивиться на небо... Складається враження, що режисер у намаганні здивувати і вразити, забув для чого він цей фільм знімає. Гра акторів, драматургія, яскравість та справжність персонажів, якісні, цікаві, глибокі та нешаблонні діалоги – чи не основні складові хорошого фільму – у стрічці Саніна банально відсутні. Уповання на патріотичність, художнє відображення історичних подій, гарна картинка і Джамала в кадрі не можуть бути виправданням численних недоліків. Це те саме, що купляти авто без мотора і чотирьох коліс, але з аргументацією – зате багажник великий.

Можна припустити, що Олесь Санін виключно із щирих патріотичних почуттів хотів розповісти своєму народу важливу історію, проте не все вдалося. Але й у щирому патріотизмі творців фільму можна засумніватися, якщо зважити на той факт, що Санін ще доволі недавно працював другим режисером на зйомках скандального українофобського фільму «Матч», оператором цього фільму був оператор «Поводиря» Михальчук, одну з ролей виконував головний кобзар «Поводиря» Станіслав Боклан.
Цей факт чомусь опустили практично всі українські медіа. Нагадаю, що сценарій до фільму «Матч» написав сумнозвісний політтехнолог Тимофій Сергейцев – той самий, який 2004 року був консультантом Януковича під час президентських виборів і якого вважають одним із творців агітаційного ролику і плакату із поділеною на три сорти Україною.

Чи змогли Санін і його команда так швидко еволюціювати з інструментів пропаганди Росії і перетворитися у щирих патріотів? Хтозна. Запах лицемірства все ж доволі відчутний. Головне гасло «Поводиря» «Заплющ очі – дивись серцем» більше асоціюється з політтехнологічним «Відключи розум – голосуй серцем».

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію

Нещодавно переглянуті:
Поводир (2014)