Меланхолія (2011)

Soya 2 квітня 2025, 22:52

Напевне, вперше в житті побачила фільм, який мене затягнув, ніби вир у річці. Цей фільм абсолютно довершений і гармонійний. Але його часто аналізують лише розумом, не входячи в стан героїв, не розуміючи їх, не співчуваючи їм.
Коли Жюстін вперше подивилась у телескоп, вона відчула, що це кінець, так, саме відчула інтуїтивно. Адже вона дуже креативна, творча. Такі люди мають "шосте чуття". Вона намагалась забути про це відкриття, веселитись, сховатись, робити дурниці. Але вона ВЖЕ знала, що людство на межі. А людина на межі вже не може обманювати, бути нещирою з собою. Все, чим раніше жила, стає несуттєвим, навіть непотрібним, навіть лишнім. Жюстін дивиться в інший телескоп, щоб заспокоїти себе, втекти від страху, що переповнює її. Але марно. Відчуття близької катастрофи розчавило її. Вона втратила сили жити, життя втратило сенс.

Зате в другій частині – все навпаки. Жюстін спокійно очікує кінця. Єдина, яка спокійна. Свій спокій і силу використовує, щоб допомог ... и іншим. Прожити останні дні в любові, тримати за руку тих, кого любиш.

Дивний фільм, чудовий. Сповільнені кадри початку фільму, незрозумілі події, вода, де лежить Дівчина у весільній сукні.
Жюстін на галявині під двома місяцями, незвична атмосфера будинку, намет у фіналі фільму - всі ці деталі спонукають нас не стільки розуміти, скільки відчувати...
А музика... Здавалось, що Вагнер написав цю музику саме для того, щоб колись вона прозвучала в фільмі "Меланхолія".

Цей фільм не зрозуміють люди, виховані лише на масовому кіно з Голлівуду. Не варто навіть починати дивитись. Читати далі

may4444 23 лютого 2024, 22:41

Похмурий фільм для тих, хто любить готичні кольори (чорний).
До Землі летить місяць і він має зіткнутися з нашою планетою і всім і всьому прийде гаплик... Люди придивляються до неба, може минеться, може здалося? Мдя...
Ви розумієте масштаб депресії? Це не меланзолія, друзі, це депресія третього ступеня!
Це Ларс фон Трієр, це безнадія і груба потворність людського життя. Персонажі скажімо так, досить противні і поводяться вони як гівнюки.
Є красиві кадри неба та ночі.
Це декаданс. Хто не знав що таке декаданс - ось це декаданс... Краса і потворність біди, приреченість і безнадія. Наш колір - чорний.
В темній теплій ночі вродлива блондинка лежить на кислотно зеленій траві з букетом квітів у руках і дивиться на погибельне небо - цей кадр запамятався.
Як звичайні люди будуть поводитися в ймовірно останні дні існування нашої планети? - ніби питає нас Ларс фон Трієр. Тіпун тобі на язик! Згинь, маро! - відповідаю я йому.

Доктор Смалець 5 травня 2020, 12:30

У цьому фільмі немає Бога. Порожній, вихолощений і бездушний світ Ларса фон Трієра ніяка Краса вже не врятує. Ця похмура пишність, скопійована зі старих полотен, - лише холодний глиняний горщик, в якому немає мерехтливого вогню. Дивно, що персонажів все ще лякає велика космічна кувалда, яка на них насувається - адже ці примари вже давно мертві. Коні це зрозуміли першими і перестали харапудитись...