Похмурий фільм для тих, хто любить готичні кольори (чорний).
До Землі летить місяць і він має зіткнутися з нашою планетою і всім і всьому прийде гаплик... Люди придивляються до неба, може минеться, може здалося? Мдя...
Ви розумієте масштаб депресії? Це не меланзолія, друзі, це депресія третього ступеня!
Це Ларс фон Трієр, це безнадія і груба потворність людського життя. Персонажі скажімо так, досить противні і поводяться вони як гівнюки.
Є красиві кадри неба та ночі.
Це декаданс. Хто не знав що таке декаданс - ось це декаданс... Краса і потворність біди, приреченість і безнадія. Наш колір - чорний.
В темній теплій ночі вродлива блондинка лежить на кислотно зеленій траві з букетом квітів у руках і дивиться на погибельне небо - цей кадр запамятався.
Як звичайні люди будуть поводитися в ймовірно останні дні існування нашої планети? - ніби питає нас Ларс фон Трієр. Тіпун тобі на язик! Згинь, маро! - відповідаю я йому.
У цьому фільмі немає Бога. Порожній, вихолощений і бездушний світ Ларса фон Трієра ніяка Краса вже не врятує. Ця похмура пишність, скопійована зі старих полотен, - лише холодний глиняний горщик, в якому немає мерехтливого вогню. Дивно, що персонажів все ще лякає велика космічна кувалда, яка на них насувається - адже ці примари вже давно мертві. Коні це зрозуміли першими і перестали харапудитись...